Читання дня
Біблійні читання, призначені на день, із повним текстом вашою мовою. Стежте щоранку за щоденними читаннями вашої традиції в застосунку Bosko.
Перше читання
Тож чи добре стало мені смертю? Зо́всім ні! Але гріх, щоб стати гріхом, приніс мені смерть добром, щоб гріх став мі́цно грі́шний через за́повідь. Бо ми знаємо, що Зако́н духовний, а я тіле́сний, про́даний під гріх. Бо що́ я виконую, не розумію; я бо чиню не те, що́ хочу, але що́ нена́виджу, те я роблю́. А коли роблю́ те, чого я не хо́чу, то згоджуюсь із Законом, що він добрий, а тому вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені. Знаю бо, що не живе в мені, цебто в тілі моїм, добре; бо бажа́ння лежить у мені, але щоб виконати добре, того не знахо́джу. Бо не роблю́ я доброго, що хочу, але зле, чого не хочу, це чиню. Коли ж я роблю́ те, чого не хочу, то вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені. Тож знахо́джу зако́на, коли хочу робити добро, — що зло лежить у мені. Бо маю задово́лення в Законі Божому за вну́трішнім чолові́ком, та бачу інший зако́н у членах своїх, що воює проти закону мого розуму, і поло́нить мене законом гріховним, що знахо́диться в членах моїх. Нещасна я люди́на! Хто мене ви́зволить від тіла цієї смерти? Дякую Богові через Ісуса Христа, Господа нашого. Тому́ то я сам служу́ розумом Законові Божому, але тілом — закону гріховному.
Перше читання
І покликав Ісак Якова, і поблагословив його, і наказав йому та й промовив: „Не бери жінки з дочок ханаанських. Устань, піди до Падану арамейського, до дому Бетуїла, батька твоєї матері, і візьми собі звідти жінку з дочок Лавана, брата матері твоєї. А Бог Всемогутній поблагосло́вить тебе, і розплодить тебе, і розмножить тебе, — і ти станеш громадою народів. І дасть тобі благослове́ння Авраамове, тобі та потомству твоєму з тобою, щоб віддати тобі землю твого́ тимчасового замешкання, що Бог дав був її Авраамові“. І послав Ісак Якова, і пішов він до Падану арамейського, до Лавана, сина Бетуїлового, арамеянина, брата Ревеки, матері Якова й Ісава. І побачив Ісав, що Ісак поблагословив Якова, і послав його до Падану арамейського, щоб узяв собі звідти жінку, і поблагословив його, кажучи: „Не бери жінки з дочок ханаанських“, і що послухався Яків батька свого й матері своєї, та й пішов до Падану арамейського. І побачив Ісав, що до́чки ханаанські недобрі в очах Ісака, батька його, і пішов Ісав до Ізмаїла, і взяв Махалату, дочку Ізмаїла, сина Авраамового, сестру Невайотову, до жінок своїх за жінку. І вийшов Яків із Беер-Шеви, і пішов до Харану. І натрапив він був на одне місце, і ночував там, бо сонце зайшло було. І взяв він з каміння того місця, і поклав собі в голови. І він ліг на тім місці. І снилось йому, — ось драбина поставлена на землю, а верх її сягав аж неба. І ось Анголи́ Божі виходили й сходили по ній. І ото Господь став на ній і промовив: „Я Господь, Бог Авраама, батька твого, і Бог Ісака. Земля, на якій ти лежиш, — Я дам її тобі та наща́дкам твої́м. І буде потомство твоє, немов порох землі. І поши́ришся ти на захід, і на схід, і на північ, і на південь. І благословля́ться в тобі та в наща́дках твоїх всі племе́на землі. І ось Я з тобою, і буду тебе пильнувати скрізь, куди пі́деш, і верну́ тебе до цієї землі, бо Я не покину тебе, аж поки не вчиню́, що Я сказав був тобі“. І прокинувся Яків зо свого сну, та й сказав: „Дійсно, Господь пробува́є на цьому місці, а того я й не знав!“ І злякався він і сказав: „Яке страшне́ оце місце! Це ніщо інше, як дім Божий, і це брама небесна“. І встав Яків рано вранці, і взяв каменя, що поклав був собі в голови, і поставив його за пам'ятника, і вилив оливу на його верх. І назвав він ім'я́ тому місцю: Бет-Ел, а ймення того міста напочатку було Луз. І склав Яків обі́тницю, говорячи: „Коли Бог буде зо мною, і буде мене пильнувати на цій дорозі, якою ходжу́, і дасть мені хліба їсти та одежу вдягнутись, і я з миром вернуся до дому батька свого, то Госпо́дь буде мені Богом, і цей камінь, що я поставив за пам'ятника, буде домом Божим. І зо всього, що даси Ти мені, я, — щодо десятини, — дам десятину Тобі!“
Перше читання
І зібрався Яків, і пішов до кра́ю синів Кедему. І побачив, — аж ось криниця в полі, і ото там три отарі лежали біля неї, бо з тієї криниці напувають стада́. А на отворі криниці лежав великий камінь. І збирались туди всі стада, і скочували каменя з отвору криниці, і напоювали отару, і привалювали каменя на отвір криниці знов на його місце. І сказав до пастухів Яків: „Браття мої, звідкіля ви?“ А ті відказали: „Ми з Харану“. І сказав їм: „Чи ви знаєте Лавана, сина Нахорового?“ І відказали: „Знаємо“. І сказав їм: „Чи гаразд із ним?“ І відказали: „Гаразд. А ось Рахі́ль, дочка його, приходить з отарою“. І сказав: „Тож іще багато дня, не час зганяти худобу. Напійте отару, та йдіть пасіть“. А вони відказали: „Не можемо, аж поки не будуть зігнані всі стада, і не відкотять каменя з отвору криниці, — тоді понапуваємо отару“. Іще він говорив із ними, аж ось приходить Рахі́ль з отарою батька свого, бо була вона пастушка. І сталося, коли Яків побачив Рахіль, дочку Лавана, брата матері своєї, та отару Лавана, брата своєї матері, то підійшов Яків і відкотив каменя з отво́ру криниці, і напоїв отару Лавана, брата матері своєї. І поцілував Яків Рахіль, і підніс свій голос, і заплакав... І Яків оповів Рахілі, що він брат батька її, і що він син Ревеки. А та побігла, і розповіла батькові своєму... І сталося, коли Лаван почув вістку про Якова, сина сестри своєї, то побіг йому назустріч, і обняв його, і поцілував його, і привів його до свого дому. А він розповів Лаванові про всі ті пригоди. І промовив до нього Лаван: „Поправді, ти кість моя й тіло моє́!“ І сидів він із ним місяць ча́су. І сказав Лаван до Якова: „Чи тому, що ти брат мій, то ти будеш служити мені даре́мно? Скажи ж мені, яка плата тобі?“ А в Лавана було дві дочки́: ім'я́ старшій Лія, а ім'я́ молодшій Рахіль. Очі ж Ліїні були хворі, а Рахіль була гарного стану та вродливого вигляду. І покохав Яків Рахіль, та й сказав: „Я буду сім літ служити тобі за Рахіль, молодшу дочку́ твою“. І промовив Лаван: „Краще мені віддати її тобі, аніж віддати мені її іншому чоловікові. Сиди ж зо мною!“ І служив Яків за Рахіль сім літ, а вони через любов його до неї були в його очах, як кілька днів. І сказав Яків Лаванові: „Дай мені жінку мою, бо виповнилися мої дні, і нехай я до неї ввійду́!“ І зібрав Лаван усіх людей тієї місцевости, і справив гостину. І сталося ввечері, — і взяв він дочку свою Лію, і до нього впровадив її. І Яків із нею зійшовся. А Лаван дав їй Зілпу, невільницю свою, дав Лії, дочці своїй, за невільницю. А вранці виявилося, що то була Лія! І промовив Яків до Лавана: „Що́ це ти вчинив мені? Хіба не за Рахіль працював я в тебе? На́що ж обманив ти мене? А Лаван відказав: „У нашій місцевості не робиться так, щоб віддавати молодшу перед старшою. Виповни тиждень для цієї, і буде да́на тобі також та́, за працю, що бу́деш працювати в мене ще сім літ других“. І зробив Яків так, і виповнив тиждень для цієї. І він дав йому Рахіль, дочку свою, дав йому за жінку. І дав Лаван Рахілі, дочці своїй, Білгу, невільницю свою, дав їй за невільницю. І прийшов він також до Рахілі, і покохав також Рахіль, більше, як Лію. І працював у нього ще сім літ других.
Ранкова молитва — перше читання
На поча́тку Бог створив небо та землю. А земля́ була пуста та порожня, і те́мрява була над безоднею, і Дух Божий ширяв над поверхнею води. І сказав Бог: „Хай станеться світло!“ І сталося світло. І побачив Бог світло, що добре воно, — і Бог відділив світло від те́мряви. І Бог назвав світло: „День“, а темряву назвав: „Ніч“. І був вечір, і був ранок, — день перший. І сказав Бог: „Нехай станеться твердь посеред води, і нехай відділяє вона між водою й водою.“ І Бог твердь учинив, і відділив воду, що під твердю вона, і воду, що над твердю вона. І сталося так. І назвав Бог твердь: „Небо“. І був вечір, і був ранок — день другий. І сказав Бог: „Нехай збереться вода з-попід неба до місця одного, і нехай суходіл стане видний“. І сталося так. І назвав Бог суходіл: „Земля“, а місце зібра́ння води назвав: „Море“. І Бог побачив, що добре воно. І сказав Бог: „Нехай земля вродить траву, ярину, що насіння вона розсіває, дерево овочеве, що за родом своїм плід приносить, що в ньому насіння його на землі“. І сталося так. І земля траву видала, ярину, що насіння розсіває за родом її, і дерево, що приносить плід, що насіння його в нім за родом його. І Бог побачив, що добре воно. І був вечір, і був ранок, — день третій. І сказав Бог: „Нехай бу́дуть світила на тверді небесній для відділення дня від ночі, і нехай вони стануть знаками, і часами умовленими, і днями, і роками. І нехай вони стануть на тверді небесній світилами, щоб світити над землею“. І сталося так. І вчинив Бог оби́два світила великі, — світило велике, щоб воно керувало днем, і світило мале, щоб керувало ніччю, також зорі. І Бог умістив їх на тверді небесній, щоб світили вони над землею, і щоб керували днем та ніччю, і щоб відділювали світло від те́мряви. І Бог побачив, що це добре. І був вечір, і був ранок, — день четвертий. І сказав Бог: „Нехай вода вироїть дрібні істоти, душу живу, і птаство, що літає над землею під небесною твердю“. І створив Бог риби великі, і всяку душу живу плазуючу, що її вода вироїла за їх родом, і всяку пташину крилату за родом її. І Бог побачив, що добре воно. І поблагословив їх Бог, кажучи: „Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте воду в морях, а птаство нехай розмножується на землі!“ І був вечір, і був ранок, — день п'ятий. І сказав Бог: „Нехай видасть земля живу душу за родом її, худобу й плазуюче, і зе́мну звірину́ за родом її“. І сталося так. І вчинив Бог зе́мну звірину́ за родом її, і худобу за родом її, і все земне плазуюче за родом його. І бачив Бог, що добре воно. І сказав Бог: „Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над мо́рською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усею землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі“. І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх. І поблагословив їх Бог, і сказав Бог до них: „Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволоді́йте нею, і пануйте над мо́рськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним плазуючим живим на землі!“ І сказав Бог: „Оце дав Я вам усю ярину, що розсіває насіння, що на всій землі, і кожне дерево, що на ньому плід деревни́й, що воно розсіває насіння, — нехай буде на їжу це вам! І зе́мній усій звірині і всьому птаству небесному, і кожному, що плазує по землі, що душа в ньому жива, — уся зелень яринна на їжу для них.“ І сталося так. І побачив Бог усе, що вчинив. І ото, — вельми добре воно! І був вечір, і був ранок, — день шостий. І були скі́нчені небо й земля, і все во́їнство їхнє. І скінчив Бог дня сьомого працю Свою, яку Він чинив. І Він відпочив у дні сьомім від усієї праці Своєї, яку був чинив. І поблагословив Бог день сьомий, і його освятив, бо в нім відпочив Він від усієї праці Своєї, яку, чинячи, Бог був створив. Це ось походження неба й землі, коли створено їх, у дні, як Господь Бог створив небо і землю.
Послання
Хіба ви не знаєте, що ті, хто на перегонах біжить, усі біжать, але нагороду приймає один? Біжіть так, щоб оде́ржали ви! І кожен змагу́н від усього стримується; вони ж — щоб тлінний прийняти вінок, але ми — щоб нетлінний. Тож біжу́ я не так, немов на непевне, борюся не так, немов би повітря б'ючи́. Але вмертвляю й неволю я тіло своє, щоб, звіщаючи іншим, не стати само́му негі́дним. Не хо́чу я, браття, щоб ви не знали, що під хмарою всі отці наші були́, — і всі перейшли через море, і всі охристилися в хмарі та в морі в Мойсея, і всі їли ту саму пожи́ву духовну, і пили́ всі той самий духовний напі́й, бо пили від духовної скелі, що йшла вслід за ними, а та скеля — був Христос! Але їх багатьох не вподо́бав був Бог, бо „понищив Він їх у пустині“.
Перше читання
І покликав Ісак Якова, і поблагословив його, і наказав йому та й промовив: „Не бери жінки з дочок ханаанських. Устань, піди до Падану арамейського, до дому Бетуїла, батька твоєї матері, і візьми собі звідти жінку з дочок Лавана, брата матері твоєї. А Бог Всемогутній поблагосло́вить тебе, і розплодить тебе, і розмножить тебе, — і ти станеш громадою народів. І дасть тобі благослове́ння Авраамове, тобі та потомству твоєму з тобою, щоб віддати тобі землю твого́ тимчасового замешкання, що Бог дав був її Авраамові“. І послав Ісак Якова, і пішов він до Падану арамейського, до Лавана, сина Бетуїлового, арамеянина, брата Ревеки, матері Якова й Ісава. І побачив Ісав, що Ісак поблагословив Якова, і послав його до Падану арамейського, щоб узяв собі звідти жінку, і поблагословив його, кажучи: „Не бери жінки з дочок ханаанських“, і що послухався Яків батька свого й матері своєї, та й пішов до Падану арамейського. І побачив Ісав, що до́чки ханаанські недобрі в очах Ісака, батька його, і пішов Ісав до Ізмаїла, і взяв Махалату, дочку Ізмаїла, сина Авраамового, сестру Невайотову, до жінок своїх за жінку. І вийшов Яків із Беер-Шеви, і пішов до Харану. І натрапив він був на одне місце, і ночував там, бо сонце зайшло було. І взяв він з каміння того місця, і поклав собі в голови. І він ліг на тім місці. І снилось йому, — ось драбина поставлена на землю, а верх її сягав аж неба. І ось Анголи́ Божі виходили й сходили по ній. І ото Господь став на ній і промовив: „Я Господь, Бог Авраама, батька твого, і Бог Ісака. Земля, на якій ти лежиш, — Я дам її тобі та наща́дкам твої́м. І буде потомство твоє, немов порох землі. І поши́ришся ти на захід, і на схід, і на північ, і на південь. І благословля́ться в тобі та в наща́дках твоїх всі племе́на землі. І ось Я з тобою, і буду тебе пильнувати скрізь, куди пі́деш, і верну́ тебе до цієї землі, бо Я не покину тебе, аж поки не вчиню́, що Я сказав був тобі“. І прокинувся Яків зо свого сну, та й сказав: „Дійсно, Господь пробува́є на цьому місці, а того я й не знав!“ І злякався він і сказав: „Яке страшне́ оце місце! Це ніщо інше, як дім Божий, і це брама небесна“. І встав Яків рано вранці, і взяв каменя, що поклав був собі в голови, і поставив його за пам'ятника, і вилив оливу на його верх. І назвав він ім'я́ тому місцю: Бет-Ел, а ймення того міста напочатку було Луз. І склав Яків обі́тницю, говорячи: „Коли Бог буде зо мною, і буде мене пильнувати на цій дорозі, якою ходжу́, і дасть мені хліба їсти та одежу вдягнутись, і я з миром вернуся до дому батька свого, то Госпо́дь буде мені Богом, і цей камінь, що я поставив за пам'ятника, буде домом Божим. І зо всього, що даси Ти мені, я, — щодо десятини, — дам десятину Тобі!“
Ранкова молитва — друге читання
І бачив я небо нове́ й нову́ землю, перше бо небо та перша земля проминули, і моря вже не було́. І я, Іван, бачив місто святе, Нови́й Єрусали́м, що схо́див із неба від Бога, що був пригото́ваний, як неві́ста, прикра́шена для чоловіка свого. I почув я гучний голос із престолу, який кли́кав: „Оце́ оселя Бога з людьми́, і Він житиме з ними! Вони бу́дуть наро́дом Його, і Сам Бог буде з ними“, „і Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре́“, і не буде вже смерти. Ані смутку, ані крику, ані болю вже не бу́де, бо перше минулося!“ І сказав Той, Хто сидить на престолі: „Ось нове́ все творю́!“ І говорить: „Напиши, що слова́ ці правдиві та вірні!“ І сказав Він мені: „Сталося! Я Альфа й Оме́га, Поча́ток і Кінець. Хто прагне, тому дармо Я дам від джере́ла живої води. Переможець наслідить усе, і Я бу́ду Богом для нього, а він Мені буде за сина! А лякливим, і невірним, і мерзки́м, і душогубам, і розпусникам, і чарівника́м, і ідоля́нам, і всім неправдомовцям, — їхня частина в озері, що горить огнем та сіркою“, а це — друга смерть! І прийшов до мене один із семи анголі́в, що мають сім чаш, напо́внених сімома́ останніми карами, та й промовив до мене, говорячи: „Ходи, покажу́ я тобі невісту, жону Агнця“.
Респонсорійний псалом
Євангеліє
Бо Царство Небесне подібне одно́му госпо́дареві, що вдо́світа вийшов згодити робітників у свій виноградник. Згодившися ж він із робі́тниками по дина́рію за день, послав їх до свого виноградника. А вийшовши коло години десь третьої, побачив він інших, що стояли без праці на ринку, та й каже до них: „Ідіть і ви до мого виноградника, і що́ буде належати, дам вам“. Вони ж відійшли. І вийшов він знов о годині десь шостій й дев'ятій, і те саме зробив. А вийшовши коло години одина́дцятої, знайшов інших, що стояли без праці, та й каже до них: „Чого тут стоїте́ цілий день безробітні?“ Вони кажуть до нього: „Бо ніхто не найняв нас“. Відказує їм: „Ідіть і ви в виноградник“. Коли ж вечір настав, то говорить тоді до свого управителя пан виноградника: „Поклич робі́тників, і дай їм заплату, почавши з останніх до перших“. І прийшли ті, що з години одинадцятої, і взяли по дина́рію. Коли ж прийшли перші, то ду́мали, що вони візьмуть більше. Та й вони по динару взяли́. А взявши, вони почали́ наріка́ти на господаря, кажучи: „Ці останні годину одну працювали, а ти прирівняв їх до нас, що витерпіли тягар дня та спеко́ту“. А він відповів і сказав до одно́го із них: „Не кривджу я, друже, тебе, — хіба не за динарія згодився зо мною? Візьми ти своє та й іди. Але я хочу дати й цьому́ ось останньому, як і тобі. Чи ж не вільно мені зо своїм, що я хо́чу, зробити? Хіба око твоє за́здре від того, що я добрий?“ Отак будуть останні першими, а перші — останніми!“
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Вечірня молитва — перше читання
Це ось походження неба й землі, коли створено їх, у дні, як Господь Бог створив небо і землю.
Друге читання
А між людом були́ й неправдиві пророки, як і бу́дуть між вас учителі неправдиві, що впрова́дять згубні єресі, відречу́ться від Влади́ки, що викупив їх, і стягнуть на себе самі скору погибіль. І багато-хто пі́дуть за пожадливістю їхньою, а через них доро́га правдива знева́житься. І в заже́рливості вони бу́дуть ловити вас словами обле́сними. Суд на них відда́вна не ба́риться, а їхня загибіль не дрімає! Бо як Бог анголі́в, що згрішили, не помилував був, а в кайда́нах те́мряви вкинув до а́ду, і передав зберігати на суд; і Він не помилував першого світу, а зберіг самово́сьмого Но́я, проповідника праведности, і навів пото́п на світ безбожних; і міста́ Содо́м і Гомо́рру спопели́в, засудивши на зни́щення, і дав при́клада для майбутніх безбожників, а врятував праведного Ло́та, змученого поводженням розпусних людей, — бо цей праведник, живши між ними, день-у-день мучив свою праведну душу, ба́чачи й чуючи вчинки безбожні, — то вміє Господь рятувати побожних від спокуси, а неправедних берегти на день суду для кари, а надто тих, хто ходить за нечистими пожадли́востями тіла та погорджує вла́дою; зухвалі свавільці, що не бояться зневажати слави, хоч анголи́, бувши міццю та силою більші за них, не несуть до Господа знева́жливого суду на них. Вони, немов звірина́ нерозумна, зроджена природою на зло́влення та загибіль, зневажають те, чого не розуміють, і в тлінні своїм будуть знищені, і при́ймуть запла́ту за лихі вчинки. Вони повсякденну розпусту вважають за ро́зкіш; самі бруд та неслава, вони насолоджуються своїми оманами, бенкету́ючи з вами. Їхні очі напо́внені пере́любом та гріхом безупинним; вони зва́блюють душі незмі́цнені; вони, діти прокляття, мають серце, привче́не до заже́рливости. Вони покинули про́сту дорогу та й заблудили, і пішли слідо́м за Валаа́мом Бео́ровим, що полюбив нагороду несправедливости, але був докорений у своїм беззако́нні: німа під'яре́мна ослиця проговорила лю́дським голосом, та й бе́зум пророка спинила. Вони — джере́ла безводні, хмари, бурею гнані; для них пригото́ваний мо́рок те́мряви! Бо, висло́влюючи марне́ базі́кання, вони зваблюють пожадливістю ті́ла й розпустою тих, хто ледве втік від тих, хто живе в розпусті. Вони волю обіцюють їм, самі бувши рабами тління. Бо хто ким переможений, той тому й раб. Бо коли хто втече від нечистости світу через пізна́ння Господа й Спасителя Ісуса Христа, а пото́му знов заплутуються ними та перемагаються, — то останнє буває для них гірше першого. Бо краще було б не пізнати їм дороги праведности, аніж, пізнавши, вернутись назад від пере́даної їм святої заповіді! Бо їм трапилося за правдивою при́казкою: „Вертається пес до своєї блюво́тини“, та: „Помита свиня йде валятися в калюжу“.
Друге читання
А щодо духовних да́рів, то не хо́чу я, браття, щоб не відали ви. Знаєте, що коли ви поганами були́, то ходили до німих ідолів, ніби воджено вас. Тому́ то кажу́ вам, що ніхто, хто говорить Духом Божим, не скаже: „Нехай ана́тема буде на Ісуса“, і не може сказати ніхто: „Ісус — то Госпо́дь“, як тільки Духом Святим. Є різниця між да́рами ми́лости, Дух же той Самий. Є й різниця між служі́ннями, та Господь той же Самий. Є різниця й між ді́ями, але Бог той же Самий, що в усіх робить усе. І кожному дається ви́явлення Духа на ко́ристь. Одно́му бо Духом дається слово мудрости, а дру́гому слово знання́ тим же Духом, а іншому віра тим же Духом, а іншому да́ри вздоро́влення тим же Духом, а іншому ро́блення чуд, а іншому пророкува́ння, а іншому розпізнава́ння ду́хів, а тому різні мови, а іншому вия́снення мов. А все оце чинить один і той Самий Дух, уділя́ючи кожному осібно, як Він хоче. Бо як тіло одне, але має членів багато, усі ж чле́ни ті́ла, хоч їх багато, то тіло одне, — так і Христос. Бо ми всі одним Духом охрищені в тіло одне, — чи то юдеї, чи ге́ллени, чи раби, чи то вільні, — і всі ми напо́єні Духом одним. Бо тіло не є один член, а багато. Коли скаже нога, що я не від тіла, бо я не рука, — то хіба через це не від тіла вона? І коли скаже вухо, що я не від тіла, бо я не око, — то хіба через це не від тіла воно? Коли б оком було ці́ле тіло, то де був би слух? А коли б усе слух, то де був би нюх? Та нині Бог розкла́в чле́ни в тілі, кожного з них, як хотів. Якби всі одним чле́ном були́, — то де тіло було б? Отож, тепер чле́нів багато, — та тіло одне. Бо око не може сказати руці: „Ти мені непотрібна“; або голова знов нога́м: „Ви мені непотрібні“. Але чле́ни тіла, що здаються слабіші, значно більше потрібні. А тим, що вважаємо їх за зовсім нешановані в тілі, таким честь найбільшу приносимо, і бридкі наші члени отримують пристойність найбільшу, а нашим пристойним того не — потрібно. Та Бог змішав тіло, і честь більшу дав нижчому членові, щоб поді́лення в тілі не було́, а щоб чле́ни одна́ково дбали один про о́дного. І коли те́рпить один член, то всі чле́ни з ним те́рплять; і коли один член пошано́ваний, то всі члени з ним тішаться. І ви — тіло Христове, а зосібна — ви чле́ни! А інших поставив Бог у Церкві поперше — апо́столами, подруге — проро́ками, потрете — учителя́ми, потім дав сили, також да́ри вздоро́влення, допомо́ги, управлі́ння, різні мови. Чи ж усі апо́столи? Чи ж усі пророки? Чи ж усі вчителі? Чи ж усі сили чудодійні? Чи ж усі мають да́ри вздоро́влення? Чи ж мовами всі розмовляють? Чи ж усі виясня́ють? Тож дбайте ре́вно про ліпші да́ри́, а я вам покажу́ путь іще кращу!
Друге читання
Поручаю ж вам сестру́ нашу Фі́ву, служе́бницю Церкви в Кенхре́ях, щоб ви прийняли́ її в Господі, як личить святим, і допомагайте їй, у якій речі бу́де вона чого потребува́ти від вас, бо й вона опіку́нка була багатьом і самому мені. Вітайте Приски́ллу й Аки́лу, співробітників моїх у Христі Ісусі, — що голови свої за душу мою клали, яким не я сам дякую, але й усі Церкви́ з поган, — і їхню домашню Це́ркву. Вітайте улю́бленого мого Епене́та, — він пе́рвісток Азії для Христа. Вітайте Марію, що напрацювалася багато для вас. Вітайте Андро́ніка й Юнія, родичів моїх і співв'язнів моїх, що славні вони між апо́столами, що й у Христі були перше мене. Вітайте Амплія, мого улю́бленого в Господі. Вітайте Урба́на, співробітника нашого в Христі, і улюбленого мого Стахі́я. Вітайте Апелле́са, ви́пробуваного в Христі. Вітайте Аристову́лових. Вітайте мого ро́дича Іродіо́на. Вітайте Нарки́сових, що в Господі. Вітайте Трифе́ну й Трифо́су, що працюють у Господі. Вітайте улю́блену Перси́ду, що багато попрацювала в Господі. Вітайте ви́браного в Господі Ру́фа, і матір його та мою. Вітайте Асинкри́та, Фле́гонта, Єрма, Патро́ва, Єрмі́я і братів, що з ними. Вітайте Філоло́га та Юлію, Ніре́я й сестру́ його, і Олімпія́на, і всіх святих, що з ними. Вітайте один о́дного святим поцілунком. Вітають вас усі Церкви́ Христові!
Друге читання
Коли ж Ки́фа прийшов був до Антіохі́ї, то відкрито я виступив супроти нього, — заслуго́вував бо він на о́суд. Бо він перед тим, як прийшли були дехто від Якова, споживав із поганами. А коли прибули́, став ховатися та відлучатися, боячи́ся обрі́заних. А з ним лицемі́рили й інші юдеї, так що навіть Варна́ва пристав був до їхнього лицемірства. А коли я побачив, що не йдуть вони рівно за єва́нгельською правдою, то перед усіма сказав Кифі: „Коли ти, бувши юдеєм, живеш по-поганському, а не по-юдейському, то на́що поган ти примушуєш жити по-юдейському“? Ми юдеї природою, а не грішники з поган... А коли ми дізнались, що люди́на не може бути виправдана ділами Зако́ну, але тільки вірою в Христа Ісуса, то ми ввірували в Христа Ісуса, щоб нам виправдатися вірою в Христа, а не ділами Зако́ну. Бо жодна люди́на ділами Зако́ну не буде випра́вдана! Коли ж, шукаючи виправда́ння в Христі, ми й самі показалися грішниками, то хіба Христос слуга гріху? Зовсім ні! Бо коли я будую знов те, що був зруйнував, то самого себе роблю́ злочинцем. Бо Зако́ном я вмер для Зако́ну, щоб жити для Бога. Я розп'я́тий з Христом. І живу вже не я, а Христос проживає в мені. А що я живу в тілі тепер, — живу вірою в Божого Сина, що мене полюбив, і видав за мене Само́го Себе. Божої благода́ті я не відкидаю. Бо коли набувається праведність Зако́ном, то Христос нада́рмо умер!
Євангеліє
Не судіть, щоб і вас не судили; бо яким судо́м судити бу́дете, таким же осу́дять і вас, і якою мірою будете міряти, такою відмі́ряють вам. І чого́ в оці брата свого́ ти за́скалку бачиш, коло́ди ж у вла́сному оці не чуєш? Або як ти скажеш до брата свого́: „Давай вийму я за́скалку з ока твого́“, коли он колода у вла́сному оці? Лицеміре, — вийми перше коло́ду із вла́сного ока, а по́тім побачиш, я́к вийняти за́скалку з ока брата твого. Не давайте святого псам, і не розсипайте пе́рел своїх перед свиньми́, щоб вони не потопта́ли їх ногами своїми, і, обернувшись, щоб не розшматува́ли й вас... Просіть — і бу́де вам да́но, шукайте — і зна́йдете, стукайте — і відчинять вам; бо кожен, хто просить — оде́ржує, хто шукає — знахо́дить, а хто стукає — відчинять йому́. Чи ж то серед вас є люди́на, що подасть своєму синові каменя, коли хліба проситиме він? Або коли риби проситиме, то подасть йому га́дину? Тож як ви, бувши злі, потра́пите добрі дари́ своїм дітям давати, — скільки ж більше Отець ваш Небесний подасть добра́ тим, хто проситиме в Нього! Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви. Бо в цьому Зако́н і Пророки. Увіходьте тісни́ми ворітьми, бо просто́рі воро́та й широка дорога, що веде до погибелі, — і нею багато-хто ходять. Бо тісні́ ті ворота, і вузька́ та дорога, що веде до життя́, — і мало таких, що знахо́дять її! Стережі́ться фальшиви́х пророків, що приходять до вас ув одежі овечій, а всере́дині — хижі вовки́. По їхніх плода́х ви пізнаєте їх. Бо хіба ж виноград на терни́ні збирають, або фіґи — із будякі́в? Так ото родить добрі плоди́ кожне дерево добре, а дерево зле плоди родить лихі. Не може роди́ть добре дерево пло́ду лихого, ані дерево зле плодів добрих родити. Усяке ж дерево, що доброго пло́ду не родить, — зру́бується та в огонь укидається. Ото ж бо, — по їхніх плода́х ви пізна́єте їх! Не кожен, хто каже до Ме́не: „Господи, Господи!“ увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі. Багато-хто скажуть Мені того дня: „Господи, Господи, хіба ми не Ім'я́м Твоїм пророкува́ли, хіба не Ім'я́м Твоїм де́монів ми виганяли, або не Ім'я́м Твоїм чуда великі творили?“ І їм оголошу́ Я тоді: „Я ніко́ли не знав вас. Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!“ Отож, кожен, хто слухає цих Моїх слів і виконує їх, подібний до чоловіка розумного, що свій дім збудував на камені. І ли́нула злива, і розлили́ся річки́, і буря зняла́ся, і на дім отой кинулась, — та не впав, бо на камені був він засно́ваний. А кожен, хто слухає цих Моїх слів, та їх не виконує, — подібний до чоловіка того необа́чного, що свій дім збудував на піску́. І ли́нула злива, і розлили́ся річки́, і буря зняла́ся й на дім отой кинулась, — і він упав. І велика була та руїна його!“ І ото, як Ісус закінчи́в ці слова, то наро́д дивувався з науки Його. Бо навчав Він їх, як можновла́дний, а не як ті книжники їхні.
Вечірня молитва — друге читання
І прийшов до мене один із семи анголі́в, що мають сім чаш, напо́внених сімома́ останніми карами, та й промовив до мене, говорячи: „Ходи, покажу́ я тобі невісту, жону Агнця“. І заніс мене духом на го́ру велику й високу, і місто велике мені показав, — святий Єрусали́м, що сходив із неба від Бога. Славу Божу він має. А світлість його подібна до каменя дорогоцінного, як каменя я́списа, що блищить, як кришта́ль. Мур воно мало великий і високий, мало дванадцять брам, а на брамах дванадцять анголів та ймення написані, а вони — імення дванадцятьо́х племе́н синів Ізраїля. Від схо́ду три брами, і від пі́вночі три брами, і від півдня три брами, і від захо́ду три брами. І міськи́й мур мав дванадцять підвалин, а на них дванадцять імен дванадцяти апо́столів Агнця. А той, хто зо мною говорив, мав міру, — золоту трости́ну, щоб змі́ряти місто, і брами його і його мур. А місто чотирикутне, а довжина́ його така, як і ширина́. І він зміряв місто трости́ною на дванадцять тисяч стадій ; довжина́, і ширина́, і вишина́ його рівні. І зміряв він мура його на сто сорок чотири лі́кті міри лю́дської, яка й міра ангола. Його мур був збудо́ваний з я́спису, а місто було — щире золото, подібне до чистого скла. Підвалини муру місько́го прикра́шені були всяким дорогоцінним камі́нням. Перша підва́лина — я́спис, друга — сапфі́р, третя — халкидо́н, четверта — смара́гд, п'ята — сардо́нікс, шоста — са́рдій, сьома — хризолі́т, восьма — бери́л, дев'ята — топа́з, десята — хрисопра́с, одинадцята — яки́нт, дванадцята — амети́ст. А дванадцять брам — то дванадцять перли́н, і кожна брама зокре́ма була́ з однієї перли́ни. А вулиці міста — щире золото, прозо́рі, як скло. А храму не бачив я в ньому, бо Госпо́дь, Бог Вседержи́тель — то йому храм і Агнець. І місто не має потреби ні в сонці, ні в місяці, щоб у ньому світили, — слава бо Божа його освітила, а світильник для нього — А́гнець. І наро́ди ходитимуть у світлі його, а зе́мні царі принесу́ть свою славу до нього. А брами його зачиня́тись не бу́дуть удень, бо там но́чі не бу́де. І принесу́ть до нього славу й честь наро́дів. І не вві́йде до нього ніщо нечисте, ані той, хто чинить гидо́ту й неправду, але тільки ті, хто записаний у книзі життя Агнця“. І показав він мені чисту ріку́ живої води, ясну́, мов кришта́ль, що випливала з престолу Бога й Агнця. Посеред його вулиці, і по цей бік і по той бік ріки́ — дерево життя, що родить дванадцять раз плоди, кожного місяця прино́сячи плід свій. А листя дерев — на вздоро́влення наро́дів. І жодного прокля́ття більше не бу́де. І бу́де в ньому престол Бога та Агнця, а раби Його будуть служити Йому, і побачать лице Його, а Ймення Його — на їхніх чо́лах. А но́чі вже більше не бу́де, і не бу́де потреби в світлі світильника, ані в світлі сонця, бо освітлює їх Господь, Бог, а вони царюватимуть вічні віки́. І сказав він до мене: „Це вірні й правдиві слова, — а Госпо́дь, Бог ду́хів пророчих, послав Свого а́нгола, щоб він показав своїм рабам, що́ незаба́ром статися мусить.
Євангеліє
Тоді дехто із книжників та фарисеїв озвались до Нього й сказали: „Учителю, — хочемо побачити озна́ку від Те́бе“. А Ісус відповів їм: „Рід лукавий і перелю́бний шукає ознаки, — та ознаки йому не дадуть, окрім ознаки пророка Йо́ни. Як Йо́на перебув у сере́дині китовій три дні і три ночі, так перебу́де три дні та три ночі й Син Лю́дський у серці землі. Ніневі́тяни стануть на суд із цим родом, — і осудять його, вони бо покаялися через Йо́нину проповідь. А тут ото Більший, ніж Йо́на! Цариця з пі́вдня на суд стане з родом оцим, — і засу́дить його, бо вона з кінця світу прийшла Соломонову мудрість послу́хати. А тут ото Більший, аніж Соломон! А коли дух нечистий виходить із люди́ни, то блукає місцями безвідними, відпочинку шукаючи, та не знахо́дить. Тоді він говорить: „Вернуся до дому свого́, звідки вийшов“. А як ве́рнеться він, то хату знахо́дить порожню, заметену й при́брану. Тоді він іде, та й приводить сімох духів інших, лютіших за себе, — і входять вони та й живуть тут. І буде останнє люди́ні тій гірше за перше... Так буде й лукавому родові цьому́!“ Коли Він іще промовляв до наро́ду, аж ось мати й брати Його о́сторонь стали, бажаючи з Ним говорити. І сказав хтось Йому́: „Ото мати Твоя й Твої бра́ття стоять онде о́сторонь, і говорити з Тобою бажають“. А Він відповів тому́, хто Йому говорив, і сказав: „Хто́ мати Моя? І хто́ браття Мої?“ І, показавши рукою Своєю на у́чнів Своїх, Він промовив: „Ото Моя мати та браття Мої! Бо хто волю Мого Отця, що на небі, чини́тиме, той Мені брат, і сестра, і мати!“
Євангеліє
„Два чоловіки до храму ввійшли помолитись, — один фарисе́й, а другий був ми́тник. Фарисей, ставши, так молився про себе: „Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: зди́рщики, неправедні, перелю́бні, або як цей ми́тник. Я по́щу два ра́зи на тиждень, даю десятину з усьо́го, що тільки надба́ю!“ А ми́тник здалека стояв, та й очей навіть звести до неба не смів, але бив себе в груди й казав: „Боже, будь милости́вий до мене грішного!“ Говорю́ вам, що цей повернувся до дому свого більш виправданий, аніж той. Бо кожен, хто підно́ситься, — буде пони́жений, хто ж понижа́ється, — той піднесе́ться“.
Євангеліє
Не судіть, щоб і вас не судили; бо яким судо́м судити бу́дете, таким же осу́дять і вас, і якою мірою будете міряти, такою відмі́ряють вам. І чого́ в оці брата свого́ ти за́скалку бачиш, коло́ди ж у вла́сному оці не чуєш? Або як ти скажеш до брата свого́: „Давай вийму я за́скалку з ока твого́“, коли он колода у вла́сному оці? Лицеміре, — вийми перше коло́ду із вла́сного ока, а по́тім побачиш, я́к вийняти за́скалку з ока брата твого. Не давайте святого псам, і не розсипайте пе́рел своїх перед свиньми́, щоб вони не потопта́ли їх ногами своїми, і, обернувшись, щоб не розшматува́ли й вас... Просіть — і бу́де вам да́но, шукайте — і зна́йдете, стукайте — і відчинять вам; бо кожен, хто просить — оде́ржує, хто шукає — знахо́дить, а хто стукає — відчинять йому́. Чи ж то серед вас є люди́на, що подасть своєму синові каменя, коли хліба проситиме він? Або коли риби проситиме, то подасть йому га́дину? Тож як ви, бувши злі, потра́пите добрі дари́ своїм дітям давати, — скільки ж більше Отець ваш Небесний подасть добра́ тим, хто проситиме в Нього! Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви. Бо в цьому Зако́н і Пророки. Увіходьте тісни́ми ворітьми, бо просто́рі воро́та й широка дорога, що веде до погибелі, — і нею багато-хто ходять. Бо тісні́ ті ворота, і вузька́ та дорога, що веде до життя́, — і мало таких, що знахо́дять її! Стережі́ться фальшиви́х пророків, що приходять до вас ув одежі овечій, а всере́дині — хижі вовки́. По їхніх плода́х ви пізнаєте їх. Бо хіба ж виноград на терни́ні збирають, або фіґи — із будякі́в? Так ото родить добрі плоди́ кожне дерево добре, а дерево зле плоди родить лихі. Не може роди́ть добре дерево пло́ду лихого, ані дерево зле плодів добрих родити. Усяке ж дерево, що доброго пло́ду не родить, — зру́бується та в огонь укидається. Ото ж бо, — по їхніх плода́х ви пізна́єте їх! Не кожен, хто каже до Ме́не: „Господи, Господи!“ увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі. Багато-хто скажуть Мені того дня: „Господи, Господи, хіба ми не Ім'я́м Твоїм пророкува́ли, хіба не Ім'я́м Твоїм де́монів ми виганяли, або не Ім'я́м Твоїм чуда великі творили?“ І їм оголошу́ Я тоді: „Я ніко́ли не знав вас. Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!“ Отож, кожен, хто слухає цих Моїх слів і виконує їх, подібний до чоловіка розумного, що свій дім збудував на камені. І ли́нула злива, і розлили́ся річки́, і буря зняла́ся, і на дім отой кинулась, — та не впав, бо на камені був він засно́ваний. А кожен, хто слухає цих Моїх слів, та їх не виконує, — подібний до чоловіка того необа́чного, що свій дім збудував на піску́. І ли́нула злива, і розлили́ся річки́, і буря зняла́ся й на дім отой кинулась, — і він упав. І велика була та руїна його!“ І ото, як Ісус закінчи́в ці слова, то наро́д дивувався з науки Його. Бо навчав Він їх, як можновла́дний, а не як ті книжники їхні.
Щоденний план послідовного читання всієї Біблії. Текст Біблії є суспільним надбанням. (Біблія Огієнка)
Читання дня — щоранку
У Bosko читання дня чекають на вас щоранку — позначайте кожне як прочитане, щоб завжди знати, де ви зупинилися, читайте їх у будь-якому з 30 перекладів і затримайтеся на короткому роздумі. Щоденні читання вашої традиції — з відстеженням і завжди під рукою.