Читання дня
Біблійні читання, призначені на день, із повним текстом вашою мовою. Стежте щоранку за щоденними читаннями вашої традиції в застосунку Bosko.
Перше читання
Мій сину, на мудрість мою уважа́й, нахили своє ухо до мого розуму, щоб розважність ти міг стерегти́, а пізна́ння — хай у́ста твої стережу́ть! Бо кра́пають со́лодощ губи блудни́ці, а у́ста її від оливи масні́ші, та гірки́й їй кінець, мов поли́н, гострий, як меч обосі́чний, — її ноги до смерти спускаються, шео́лу тримаються кроки її! Вона путь життя не урі́внює, її стежки непевні, і цього не знає вона. Тож тепер, мої діти, мене ви послухайте, не відхо́дьте від слів моїх уст: віддали́ ти від неї дорогу свою, і не зближа́йсь до дверей її дому, щоб слави своєї ти іншим не дав, а роки свої — для жорстокого, щоб чужі не наси́тились сили твоєї й маєтку твого́ в чужім домі! І будеш стогнати при своєму кінці́, як знемо́жеться тіло твоє й твої сили, і скажеш: „Як нена́видів я те напу́чування, а карта́ння те серце моє відкидало!
Перше читання
І говорив Господь до Мойсея: „Іди, вийди звідси ти та той народ, що ти вивів його з єгипетського кра́ю до того Краю, що Я присяг був його Авраамові, Ісакові та Якову, говорячи: Наща́дкам твоїм дам його, і пошлю перед лицем твоїм Ангола, і попроганяю ханаанеянина, амореянина, і хіттеянина, і періззеянина, хіввеянина, і євусеянина, — до кра́ю, що тече молоком та медом, бо Я не піду́ серед тебе, — бо ти народ твердошиїй, — щоб Я не вигубив тебе в дорозі“. І почув народ ту лиху вістку, та й засмутився, і ніхто не поклав на себе своєї оздо́би. Бо промовив Господь до Мойсея: „Скажи Ізраїлевим синам: Ви народ твердошиїй, — якщо одну хвилину піду́ серед тебе, то ви́гублю тебе! Тож тепер здійми оздобу свою з себе, — Я знатиму, що вчиню́ тобі“. І поздіймали Ізраїлеві сини свої оздоби під горою Хори́в. А Мойсей узяв наме́та, та й нап'я́в його поза табо́ром, далеко від табо́ру, і назвав його: скинія заповіту. І бувало, — кожен, хто шукав Господа, входив до скинії заповіту, що поза табо́ром. І бувало, коли вихо́див Мойсей до скинії, то підво́дився ввесь народ, і ставали кожен при вході свого намету, і дивилися за Мойсеєм, аж поки він не входив до скинії. І бувало, коли входив Мойсей до скинії, то сходив стовп хмари, і ставав при вході скинії, та й говорив Бог із Мойсеєм. І ввесь наро́д бачив стовпа хмари, що стояв при вході скинії. І ввесь народ підво́дився, та й вклонялися, кожен при вході намету свого. І говорив Господь до Мойсея лице в лице, як говорить хто до друга свого́. І вертався він до табо́ру, а слуга його, юнак Ісус, син Нави́нів, не вихо́див із сере́дини скинії. І сказав Мойсей до Господа: „Дивися, — Ти гово́риш мені: Випровади цей наро́д, а Ти не дав мені знати, кого зо мною пошлеш. А Ти сказав був: Я знаю тебе на ім'я́, а також знайшов ти милість в оча́х Моїх. Тож тепер, коли знайшов я милість в оча́х Твоїх, об'яви ж мені доро́гу Свою, і я пізнаю, я́к знайти милість в очах Твоїх. І побач, бо цей люд — то народ Твій“. А Він відказав: „Сам Я піду́, — і введу́ тебе до відпочинку“. І сказав він до Нього: „Коли Сам Ти не пі́деш, то не виводь нас ізвідси. Бож чим тоді пізна́ється, що знайшов милість в очах Твоїх я та наро́д Твій? Чи ж не тим, що Ти пі́деш із нами? І бу́демо ви́різнені я та народ Твій від кожного народу, що на поверхні землі“. І промовив Госпо́дь до Мойсея: „Також цю річ, про яку говорив ти, зроблю́, бо ти знайшов милість в оча́х Моїх, і Я знаю на ім'я́ тебе“. А він відказав: „Покажи мені славу Свою!“ І Він промовив: „Я переведу́ все добро Своє перед тобою, і покличу Господнім Ім'я́м перед тобою. І Я помилую, до кого милости́вий, і змилосе́рджуся, до кого милосе́рдний“. І Він промовив: „Ти не зможеш побачити лиця Мого́, — бо люди́на не може побачити Мене — і жити“. І промовив Господь: „Ось місце при Мені, — і ти станеш на скелі. І станеться, коли буде переходити слава Моя, то Я вміщу́ Тебе в щілині скелі, і закрию тебе рукою Своєю, аж поки Я перейду́. А здійму руку Свою, — і ти побачиш Мене ззаду, а обличчя Моє не буде види́ме“.
Перше читання
І станеться, коли ти вві́йдеш до того кра́ю, що Господь, Бог твій, дає тобі як спа́док, і посядеш його, і осядеш у ньому, то ві́зьмеш із поча́тків усякого пло́ду землі, що збереш із Кра́ю свого, що Господь, Бог твій, дає тобі, і покладеш їх у кіш, та й пі́деш до місця, яке вибере Господь, Бог твій, щоб там пробува́ло Ім'я́ Його. І при́йдеш ти до священика, що буде тими днями, та й скажеш йому́: „Засвідчую це сьогодні Господе́ві, Богові твоєму, що я ввійшов до краю, що Господь заприсягнув був батькам нашим, щоб дати нам“. І ві́зьме священик того коша́ з твоєї руки, і покладе його перед же́ртівником Господа, Бога твого. А ти відповіси та й скажеш перед лицем Господа, Бога свого: „Мандрівни́й араме́янин був мій батько, і він зійшов до Єгипту, і часово замешкав там із небагатьма́ людьми́, та й став там народом великим, сильним та числе́нним. І чинили нам зло єги́птяни, і гноби́ли нас, і давали нас на роботу тяжку́. І голосили ми до Господа, Бога батьків наших. І почув Господь голос наш, і побачив нашу біду́, і труд наш, і у́тиск наш. І вивів нас Господь із Єгипту рукою сильною та раме́ном ви́тягненим, і стра́хом великим, і ознаками та чудами. І привів нас до цього місця, і дав нам цей край, край, що тече молоком та медом. А тепер оце приніс я поча́ток пло́ду тієї землі, яку Ти дав мені, Господи“. І покладеш його перед лицем Господа, Бога свого́, і покло́нишся перед лицем Господа, Бога свого́. І будеш радіти всім добром, що дав тобі Господь, Бог твій, тобі та до́мові твоєму, ти, і Левит, і прихо́дько, що посеред те́бе.
Ранкова молитва — перше читання
І пішов Самсо́н до Га́зи, і побачив там жінку блудни́цю, і ввійшов до неї. А аззеянам донесли, говорячи: „Самсон прийшов сюди!“ І оточи́ли вони, і чатували на нього всю ніч у міські́й брамі. І вони тихо поводилися всю ніч, говорячи: „Будемо чатувати аж до ранішнього світу, — і заб'ємо його“. І лежав Самсон аж до пі́вночі. А опі́вночі встав, і схопи́в за двері місько́ї брами та за оби́два бічні́ одві́рки, та й вирвав їх ра́зом із за́сувом, і поклав на свої плечі, і виніс їх на верхі́в'я гори, що навпроти Хевро́ну. І сталося потому, і покохав він жінку в долині Сорек, а ім'я́ їй Делі́ла. І прийшли до неї филистимські воло́дарі, та й сказали їй: „Намов його та й побач, — у чо́му його велика сила, і чим переможемо його та зв'яжемо його, щоб упокори́ти його? А ми кожен дамо́ тобі тисячу й сто шеклів срібла“. І сказала Деліла до Самсона: „Розкажи мені, у чо́му твоя велика сила, і чим можна зв'язати, щоб упокори́ти тебе?“ І сказав їй Самсон: „Якщо зв'яжуть мене сімома́ мокрими шну́рами, що ще не ви́сушені, то осла́бну та й стану, як кожен із людей“. І прине́сли їй филистимські володарі сім мокрих шну́рів, що ще не були ви́сушені, а вона зв'язала його ними. А за́сідка сиділа в неї в іншій кімна́ті. І вона сказала до нього: „Филисти́мляни на тебе, Самсоне!“ І він розірва́в ті шну́ри, як розривається нитка з кло́ччя, коли понюхає огню. І не пізнана була його сила. І сказала Делі́ла до Самсона: „Оце ти обмани́в мене, і говорив мені лжу. Розкажи ж мені тепер, чим можна зв'язати тебе?“ А він їй сказав: „Якщо справді зв'яжуть мене нови́ми су́каними шну́рами, якими не робилася робота, то ослабну й стану, як кожен із людей“. І взяла Деліла нові́ шну́ри, та й зв'язала його ними, і сказала до нього: „Филисти́мляни на тебе, Самсоне!“ А за́сідка сиділа в іншій кімна́ті. І він зірвав їх зо своїх плече́й, немов нитку. І сказала Деліла Самсонові: „Досі ти обма́нював мене, і говорив мені лжу. Розкажи ж мені, чим можна зв'язати тебе?“ А він їй сказав: „Якщо утчеш сім ку́черів моєї голови з основою“. І вона прибила їх ткацьким клинко́м, та й сказала до нього: „Филистимляни на тебе, Самсоне!“ А він обудився зо сну́ свого, та й вирвав ткацького клинка́ ткани́ни та осно́ву. І сказала вона до нього: „Як ти говориш: кохаю тебе, а серце твоє не зо мною? Оце тричі обмани́в ти мене, і не розповів мені, у чо́му твоя велика сила“. І сталося, коли вона докуча́ла йому своїми словами по всі дні, та напирала на нього, то знетерпели́вилася душа його на смерть. І виложив він їй усе серце своє, та й сказав їй: „Бритва не торкалась моєї голови, бо я Божий назоре́й від утро́би своєї матері. Якщо я буду ого́лений, то відступить від мене сила моя, і я ослабну, та й стану, як кожна люди́на“. І побачила Деліла, що він розповів їй усе своє серце, і послала й покликала филистимських воло́дарів, говорячи: „Прийдіть і цим ра́зом, бо він розповів мені все своє серце“. І прийшли до неї филистимські воло́дарі, і зне́сли срібло в своїй руці. А вона приспала його на колінах своїх, і покликала чоловіка та й наказала оголи́ти сім ку́черів його голови. І став він сла́бнути, і відступила від нього сила його. І сказала вона: „Филисти́мляни на тебе, Самсоне!“ І збудився він зо сну́ свого та й сказав: „Вийду я, як раз-у-раз, і стрясуся“. А він не знав, що Господь відступився від нього. І взяли́ його филисти́мляни, та й ви́брали очі йому́. І вони звели́ його до Га́зи, і зв'язали його мі́дяними ланцюга́ми, і він молов у домі ув'язнених. А волос голови його зачав рости по тому, як був він ого́лений. А филистимські воло́дарі зібра́лися, щоб прине́сти велику жертву Даґо́нові, своєму бо́гові, та повесели́тися. І сказали вони: „Наш бог передав у нашу ру́ку Самсо́на, ворога нашого“. І бачив його народ, і хвалили своїх богів, і говорили: „Наш бог передав у нашу руку нашого ворога та спустоши́теля нашого кра́ю, який наші тру́пи намно́жив“. І сталося, коли їхнє серце звеселилося, то сказали вони: „Покличте Самсона, і нехай він посміши́ть нас“. І покликали Самсона з дому ув'я́знених, і він витіва́в жарти перед ними, а вони поставили його поміж стовпа́ми. І сказав Самсо́н юнако́ві, що держав його за руку: „Пусти мене, і дай доторкнутися мені, до тих стовпі́в, що на них цей дім стоїть міцно, і нехай я обіпру́ся на них“. А той дім був повен чоловіків та жіно́к, і туди зібралися всі филистимські воло́дарі, а на даху́ було близько трьох тисяч чоловіків та жіно́к, що приглядалися до жартів Самсона. І кли́кнув Самсон до Господа, та й сказав: „Владико Господи, згадай же про мене, та зміцни мене тільки цього ра́зу, Боже, і нехай я пімщу́ филисти́млянам одну пімсту за дво́є очей своїх!“ І обняв Самсон оби́два середи́нні стовпи́, що на них міцно стояв той дім, і обпе́рся на них, — на одно́го прави́цею своєю, а на одно́го ліви́цею своєю. І сказав Самсон: „Нехай помру́ я ра́зом із филисти́млянами!“ І він з великою силою сперся на стовпи, — і впав той дім на володарів та на ввесь той наро́д, що в ньому. І були ті померлі, що він повбивав їх при своїй смерті, численні́ші за тих, що повбивав їх за свого життя. І зійшли його брати́ та ввесь дім його батька, і поне́сли його, і ви́несли та й поховали його між Цор'а та між Ештаолом у гро́бі Мано́аха, батька його. А він судив Ізраїля двадцять літ.
Послання
І сказали вони: „Ходіть, і обмірку́ємо за́міри на Єремію, бо не згинув Зако́н у священика, і рада в премудрого, а слово в пророка. Ходіть, і уда́рмо його язиком його власним, і не зважаймо на жодні слова́ його!“ Послухай мене, о мій Господи, і почуй го́лос моїх супроти́вників! Хіба́ замість доброго злим надолу́жено буде? Бо яму копають вони для моєї душі. Згадай же, що перед обличчям Твоїм я стояв, щоб до́бре про них говорити, щоб гнів Твій від них відверну́ти! Тому їхніх синів віддай го́лодові, і мі́ццю меча́ викинь їх з Кра́ю, і бодай жінки їхні діте́й погуби́ли та вдо́вами стали, а їхні чолові́ки хай смертю повби́вані бу́дуть, юнаки́ їхні хай бу́дуть поби́ті мече́м на війні! Нехай чується крик з їхніх домі́в, — бо орду́ Ти знена́цька спрова́диш на них, — бо яму копали вони, щоб схопи́ти мене, і для ніг моїх па́стки поста́вили. А Ти, Господи, знаєш увесь їхній за́мір на мене на смерть, — не прости їм провин, а гріха́ їхнього із-перед обличчя Свого не зітри́, і хай перед Тобою спіткну́ться вони, — зроби поміж ними оце під час гніву Свого́!
Перше читання
Хто це гряде́ із Едо́му, у ша́тах черво́них із Боцри́? Хто Той пи́шний в убра́нні Своїм, що в ве́личі сили Своєї врочисто гряде́? — Це Я, що говорить у праведності, що вла́дний спаса́ти! Чого то червона одежа Твоя, а ша́ти Твої як у то́го, хто топче в чави́лі? „Сам один Я чави́ло топта́в, і не було із наро́дів зо Мною ніко́го! І Я топта́в їх у гніві Своїм, і чави́в їх у лю́ті Своїй, — і бри́зкав їх сік на одежу Мою, і Я попля́мив всі ша́ти Свої. Бо день по́мсти — у серці Моїм, і надійшов рік Мого вику́плення! Я дививсь, але помічника́ не було́, і дивува́всь, бо підпо́ри Мені бракува́ло, та раме́но Моє Мені допомогло́, а Мій гнів — він підтри́мав Мене! І топтав Я наро́ди у гніві Своїм, і лама́в їх у лю́ті Своїй, і вилив на землю їхню кров“! Буду зга́дувати ла́ски Господні, Господні хвали́ за все те, що вчинив нам Госпо́дь, за велике добро́ те для дому Ізраїля, що вчинив Він для них у Своїм милосерді, і в ласці великій Своїй! І сказав: „Вони справді наро́д Мій, сини, що неправди не кажуть,“ — і став Він для них за Спаси́теля. В усякому у́тиску їхньому тісно було́ і Йому, і Ангол обличчя Його їх спаса́в. Любов'ю Своєю й Своїм милосердям Він ви́купив їх, і їх підні́с і носив їх усі дні в давни́ну. Та стали вони неслухня́ними й Духа Святого Його засмути́ли, — і Він оберну́вся на во́рога їм, Він Сам воював проти них. Тоді то народ Його згадає дні да́вні, Мойсея: Де Той, що їх вивів із моря із па́стирем отари Своєї? Де Той, що в нього поклав Свого Духа Святого? Що Він по прави́ці Мойсея прова́див раме́но вели́ччя Свого́, що Він перед ними розді́лював во́ду, щоб зроби́ти Собі вічне Ім'я́? Що прова́див безо́днями їх, як коня́ на пустині, — і вони не спіткну́лись? Як схо́дить у долину худо́ба, так їх Дух Господній водив до спочи́нку, так і Ти вів наро́д Свій, щоб зроби́ти Собі славне Ім'я́! Поглянь із небе́с і побач із мешка́ння святині Своєї та слави Своєї: Де горли́вість Твоя та Твої могу́тні чи́ни? Де велике число милосердя Твого та ла́ски Твоєї, що су́проти ме́не затри́малися? Тільки Ти — наш Отець, бо Авраам нас не знає, а Ізраїль нас не пізна́є! Ти, Господи, Отець наш, від віку Ім'я́ Твоє: наш Викупи́тель! Нащо, Господи, Ти попусти́в, що ми блу́димо з доріг Твоїх, нащо робиш тверди́м наше серце, щоб ми не боялись Тебе? Вернися ради рабів Своїх, ради племе́н спа́дку Свого́! Спа́дщину займав час короткий святий Твій наро́д, — проти́вники наші святиню Твою потопта́ли! Ми стали такими, немов би відві́ку Ти не панува́в був над нами, немов би не кли́калося Твоє Йме́ння над нами!
Ранкова молитва — друге читання
Був же хворий один, Ла́зар у Віфа́нії, із села Марії й сестри її Марти. А Марія, що брат її Лазар був хворий, була та, що помазала Господа миром, і воло́ссям своїм Йому но́ги обте́рла. Тоді се́стри послали до Нього, говорячи: „Ось незду́жає, Господи, той, що любиш його!“ Як почув же Ісус, то промовив: „Не на смерть ця недуга, а на Божу славу, — щоб Син Божий прославився нею“. А Ісус любив Марту, і сестру її, і Лазаря. А коли Він почув, що нездужає той, то зостався два дні на тім місці, де був. Після ж того говорить до учнів: „Ходімо зно́ву в Юдею“. Йому учні сказали: „Учителю, таж допі́ру юдеї хотіли камінням побити Тебе, а Ти знов туди пі́деш?“ Ісус відповів: „Хіба дня не дванадцять годин? Як хто ходить за дня, не спіткне́ться, — цьогосвітнє бо світло він бачить. А хто ходить нічно́ї пори, той спіткнеться, — бо немає в нім світла“. Оце Він сказав, а по то́му говорить до них: „Друг наш Лазар заснув, — та піду́ розбудити Його“. А учні сказали Йому: „Як заснув, то він, Господи, ви́дужає“. Та про смерть його мовив Ісус, вони ж ду́мали, що про сонний спочи́нок Він каже. Тоді просто сказав їм Ісус: „Умер Лазар. І Я тішусь за вас, що там Я не був, щоб повірили ви. Та ходімо до нього“. Сказав же Хома, називаний Близню́к, до співучнів: „Ходімо й ми, щоб із Ним повмирати“. Як прибув же Ісус, то знайшов, що чотири вже дні той у гро́бі. А Віфа́нія поблизу Єрусалиму була́, яких стадій з п'ятнадцять. І багато з юдеїв до Марти й Марії прийшли, щоб за брата розва́жити їх. Тоді Марта, почувши, що надхо́дить Ісус, побігла зустріти Його, Марія ж удома сиділа. І Марта сказала Ісусові: „Коли б, Господи, був Ти отут, — то не вмер би мій брат. Та й тепер, — знаю я, — що чого тільки в Бога попросиш, то дасть Тобі Бог!“ Промовляє до неї Ісус: „Воскресне твій брат!“ Відказує Марта Йому: „Знаю, що в воскресіння останнього дня він воскресне“. Промовив до неї Ісус: „Я воскресіння й життя. Хто вірує в мене, — хоч і вмре, буде жити. І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, — повіки не вмре. Чи ти віруєш в це?“ Вона каже Йому: „Так, Господи! Я вірую, що Ти Христос, Син Божий, що має прийти на цей світ“. І промовивши це, відійшла, та й покликала нишком Марі́ю, сестру свою, ка́жучи: „Учитель тут, і Він кличе тебе!“ А та, як зачула, квапли́во встала й до Нього пішла. А Ісус не ввійшов був іще до села, а знахо́дивсь на місці, де Марта зустріла Його. Юдеї тоді, що були з нею в домі й її розважали, як побачили, що Марія квапли́во встала й побігла, подали́ся за нею, гадаючи, що до гро́бу пішла вона, — плакати там. Як Марія ж прийшла туди, де був Ісус, і Його вгледіла, то припала до ніг Йому та й говорила до Нього: „Коли б, Господи, був Ти отут, то не вмер би мій брат!“ А Ісус, як побачив, що плаче вона, і плачуть юдеї, що з нею прийшли, то в дусі розжа́лобився та й звору́шився Сам, і сказав: „Де його ви поклали?“ Говорять Йому́: „Іди, Господи, та подивися!“ I заплакав Ісус. А юдеї казали: „Дивись, як любив Він його!“ А з них дехто сказали: „Чи не міг же зробити Отой, Хто очі сліпому відкрив, щоб і цей не помер?“ Ісус же розжа́лобивсь знову в Собі, і до гро́бу прийшов. Була ж то печера, і камінь на ній наляга́в. Промовляє Ісус: „Відваліть цього каменя!“ Сестра вмерлого Марта говорить до Нього: „Уже, Господи, чути, — бо чотири вже дні він у гро́бі“. Ісус каже до неї: „Чи тобі не казав Я, що як бу́деш ти вірувати, — славу Божу побачиш?“ І зняли́ тоді каменя. А Ісус ізвів очі до неба й промовив: „Отче, дяку прино́шу Тобі, що Мене Ти почув. Та Я знаю, що Ти за́вжди почуєш Мене, але ради наро́ду, що довкола стоїть, Я сказав, щоб увірували, що послав Ти Мене“. І, промовивши це, Він скричав гучни́м голосом: „Ла́зарю, — вийди сюди!“ І вийшов померлий, по рука́х і нога́х обв'я́заний па́сами, а обличчя у нього було́ перев'я́зане хусткою. Ісус каже до них: „Розв'яжіть його та й пустіть, щоб ходив“. І багато з юдеїв, що посхо́дилися до Марії, та бачили те, що Він учинив, у Нього ввірували. А деякі з них пішли до фарисеїв, і їм розповіли, що́ Ісус учинив. Тоді первосвященики та фарисеї скли́кали раду й казали: „Що́ маємо робити, бо Цей Чоловік пребагато чуд чинить? Якщо так позоставимо Його, то всі в Нього ввірують, — і при́йдуть римля́ни, та й ві́зьмуть нам і край, і наро́д!“ А один із них, Кайя́фа, що був первосвящеником року того́, промовив до них: „Ви нічо́го не знаєте, і не поміркуєте, що краще для вас, щоб один чоловік прийняв смерть за людей, аніж щоб увесь наро́д мав загинути!“ А того не сказав сам від себе, але, первосвящеником бувши в тім році, пророкував, що Ісус за наро́д мав умерти, і не лише за наро́д, але й щоб сполучити в одне́ розпоро́шених Божих дітей. Отож, від того дня вони змо́вилися, щоб убити Його. І тому́ не ходив більш Ісус між юдеями явно, але звідти вдавсь до околиць поближче пустині, до міста, що зветься Єфре́м, — і тут залишався з Своїми учнями. Наближалася ж Пасха юдейська, і багато-хто з кра́ю вдались перед Пасхою в Єрусалим, щоб очи́стити себе. І шукали Ісуса вони, а в храмі стоявши, гомоніли один до одно́го: „А як вам здається? Хіба Він не при́йде на свято?“ А первосвященики та фарисеї нака́за дали́: як дізнається хто, де Він перебува́тиме, нехай донесе, — щоб схопи́ти Його.
Респонсорійний псалом
Євангеліє
А первосвященики змо́вилися, щоб і Лазареві смерть заподіяти, бо багато з юдеїв з-за нього відхо́дили, та в Ісуса ввірували. А другого дня, коли бе́зліч наро́ду, що зібрався на свято, прочула, що до Єрусалиму надходить Ісус, то взяли́ вони па́льмове ві́ття, і вийшли назу́стріч Йому та й кричали: „Оса́нна! Благослове́нний, хто йде у Господнє Ім'я́! Цар Ізраїлів!“ Ісус же, знайшовши осля, сів на нього, як написано: „Не бійся, до́чко Сіонська! Ото Цар твій іде, сидячи́ на ослі молодому!“ А учні Його спочатку́ того не зрозуміли були́, але, як прославивсь Ісус, то згадали тоді, що про Нього було так написано, і що цеє вчинили Йому́. Тоді свідчив наро́д, який був із Ним, що Він викликав Лазаря з гро́бу, і воскресив його з мертвих. Через це й зустрів на́товп Його, бо почув, що Він учинив таке чудо. Фарисеї тоді між собою казали: „Ви бачите, що нічо́го не вдієте: ось пішов увесь світ услід за Ним!“ А між тими, що в свято прийшли поклонитись, були й деякі ге́ллени. І вони підійшли до Пилипа, що з Віфсаї́ди Галілейської, і просили його та казали: „Ми хочемо, пане, побачити Ісуса“. Іде Пилип та Андрієві каже; іде Андрій і Пилип та Ісусові розповідають. Ісус же їм відповідає, говорячи: „Надійшла́ година, щоб Син Лю́дський просла́вивсь. Поправді, поправді кажу́ вам: коли зе́рно пшеничне, як у землю впаде́, не помре, то одне зостається; як умре ж, плід рясни́й принесе́. Хто кохає душу свою, той погубить її; хто ж нена́видить душу свою на цім світі, — збереже її в вічне життя. Як хто служить Мені, хай іде той за Мною, і де Я, там буде й слуга Мій. Як хто служить Мені, того пошану́є Отець. Затривожена зараз душа Моя. І що Я пові́м? Заступи Мене, Отче, від цієї години! Та на те Я й прийшов на годину оцю́... Прослав, Отче, Ім'я́ Своє!“ Залуна́в тоді голос із неба: „І прославив, — і зно́ву прославлю!“ А наро́д, що стояв і почув, говорив: „Загреміло"! Інші казали: „Це ангол Йому говорив“! Ісус відповів і сказав: „Не для Мене цей голос луна́в, а для вас. Тепер суд цьому світові. Князь світу цього буде ви́гнаний звідси тепер. І, як буду підне́сений з землі, то до Себе Я всіх притягну́“. А Він це говорив, щоб зазна́чити, якою то смертю Він має померти. А наро́д відповів Йому́: „Ми чули з Зако́ну, що Христос перебуває повік, то чого ж Ти говориш, що Лю́дському Сину потрібно підне́сеному бути? Хто такий Цей Син Лю́дський?“ І сказав їм Ісус: „Короткий ще час світло з вами. Ходіть, поки маєте світло, щоб вас те́мрява не обгорну́ла. А хто в те́мряві ходить, не знає, куди він іде. Аж доки ви маєте світло, то віруйте в світло, щоб синами світла ви стали“. Промовивши це, Ісус відійшов, і схова́вся від них.
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Вечірня молитва — перше читання
І був чоловік з Єфремових гір, а ім'я́ йому Миха́. І сказав він до своєї матері: „Тисяча й сто шеклів срібла, що в тебе взяті, а ти прокляла́ за них, і також сказала це, щоб і я чув, — ось те срі́бло зо мною, це я його взяв“. І сказала мати його: „Благослове́нний син мій у Господа!“ І він вернув ту тисячу й сто шеклів срібла своїй матері. І сказала його мати: „Я справді посвятила те срі́бло Господе́ві з своєї руки за сина свого, щоб зробити бовва́на рі́зьбленого та боввана ли́того. А тепер звертаю його тобі“. Та він вернув те срі́бло своїй матері. І взяла́ його мати дві сотні шеклів срі́бла та й дала його золотаре́ві, а він зробив із нього бовва́на рі́зьбленого та боввана ли́того; і було це в домі Михи́. А цей чоловік Миха́ мав удома божни́цю. І зробив він ефо́да та тера́фи, і ви́святив одно́го з синів своїх, і він був йому за священика. Того ча́су не було царя в Ізраїлі, — кожен робив, що правдиве було в його оча́х. І був юна́к із Віфлеє́му Юдиного, з Юдиного ро́ду, а він Левит, і він був там прихо́дько. І пішов той чоловік з того міста, із Віфлеєму Юдиного, щоб часо́во пожити, де зна́йде. І прийшов він до Єфремових гір до дому Михи́, щоб далі йти своєю дорогою. І сказав йому Миха́: „Звідкіля ти прихо́диш?“ А той йому відказав: „Я Левит із Віфлеєму Юдейського, а я йду, щоб часо́во пожити, де знайду́“. І сказав йому Миха: „Зоставайся ж зо мною, і будь мені за отця́ та за священика, а я дам тобі десять шеклів срібла на рік і потрібну одежу та поживу твою“. І пішов той Левит до нього, і погодився Левит сидіти з тим чоловіком. І був той юна́к йому, як один із синів його. І Миха ви́святив того Левита, і був йому той юна́к за священика, і був у Михиному домі. І сказав Миха́: „Тепер я знаю, що Господь зробить добро мені, бо цей Левит став мені за священика“.
Друге читання
Отож я питаю: Чи ж Бог відкинув наро́да Свого́? Зо́всім ні! Бо й я ізра́їльтянин, із насіння Авраамового, Веніями́нового племени. Не відкинув Бог наро́да Свого́, що його перше знав. Чи ви не знаєте, що гово́рить Писа́ння „про Іллю“, як він ска́ржиться Богові на Ізраїля, кажучи: „Господи, вони повбивали пророків Твоїх, і Твої же́ртівники поруйнували, і лишився я сам, і шукають моєї душі“. Та що каже йому Божа відповідь: „Я для Себе зоставив сім тисяч мужа, що перед Ваа́лом колін не схилили“. Також і тепе́рішнього ча́су залиши́вся останок за ви́бором благодаті. А коли за благода́ттю, то не з учинків, інакше благода́ть не була́ б благода́ттю. А коли з учинків, то це більше не благода́ть, інакше вчи́нок не є вже вчинок. Що ж? Чого Ізраїль шукає, того не оде́ржав, та оде́ржали ви́брані, а останні затверді́ли, як написано: „Бог дав їм духа засипа́ння, очі, щоб не бачили, і ву́ха, щоб не чули, аж до сього́днішнього дня“. А Дави́д каже: „Нехай станеться стіл їхній за сітку й за па́стку, і на спокусу, та їм на заплату; нехай потемні́ють їхні очі, щоб не бачили, хай наза́вжди зігне́ться хребе́т їхній!“ Тож питаю: Чи ж спіткну́лись вони, щоб упасти? Зо́всім ні! Але з їхнього зане́паду — спасі́ння поганам, щоб ви́кликати за́здрість у них. А коли їхній зане́пад — багатство для світу, а їхнє упоко́рення — багатство поганам, — скільки ж більш повнота́ їхня? Кажу́ бо я вам, поганам: через те, що я апо́стол поганів, я хвалю́ свою службу, може як викличу за́здрість у своїх за тілом, і спасу́ де́кого з них. Коли ж відки́нення їх — то прими́рення світу, то що́ їхнє прийняття́, як не життя з мертвих? А коли святий пе́рвісток, то й тісто святе; а коли святий корінь, то й ві́ття святе. Коли ж деякі з галу́зок відломи́лися, а ти, бувши дике оливне дерево, прищепи́вся між них і став спільнико́м то́вщу оли́вного ко́реня, то не вихваляйся перед галу́зками; а коли вихваля́єшся, то знай, що не ти носиш кореня, але корінь тебе. Отже скажеш: „Галу́зки відломи́лися, щоб я прищепи́вся“. Добре. Вони відломились невірством, а ти тримаєшся вірою; не величайся, але бійся. Бо коли Бог природних галу́зок не пожалував, то Він і тебе не пожа́лує! Отже, бач до́брість і суво́рість Божу, — на відпалих суворість, а на тебе до́брість Божа, коли перебу́деш у до́брості, коли ж ні, то й ти бу́деш відтя́тий. Та й вони, коли не зоста́нуться в невірстві, прище́пляться, бо має Бог силу їх знов прищепи́ти. Бо коли ти відтя́тий з оливки, дикої з природи, і проти природи заще́плений до доброї оливки, то скільки ж більше ті, що природні, прище́пляться до своєї власної оливки? Бо не хо́чу я, браття, щоб ви не знали цієї таємниці, — щоб не були́ ви високої думки про себе, що жорстокість ста́лась Ізраїлеві поча́сти, аж поки не вві́йде повне число поган, і так увесь Ізраїль спасеться, як написано: „При́йде з Сіо́ну Спаситель, і відве́рне безбожність від Якова, і це запові́т їм від Мене, коли відійму́ гріхи їхні!“ Тож вони за Єва́нгелією вороги ради вас, а за вибором — улю́блені ради отців. Бо да́ри й покли́кання Божі невідмінні. Бо як і ви були́ колись неслухняні Богові, а тепер поми́лувані через їхній непо́слух, так і вони тепер спроти́вились для поми́лування вас, щоб і самі були помилувані. Бо замкнув Бог усіх у непо́слух, щоб помилувати всіх. О глиби́но багатства, і премудрости, і знання́ Божого! Які недовідо́мі при́суди Його, і недослі́джені дороги Його! „Бо хто розум Господній пізнав? Або хто був дорадник Йому? Або хто давніш Йому дав, і йому бу́де відда́но?“ Бо все з Нього, через Нього і для Нього! Йому слава навіки. Амі́нь.
Друге читання
Отже, я свідкую тобі перед Богом і Христом Ісусом, що Він має судити живих і мертвих за Свого прихо́ду та за Свого Царства. Проповідуй Слово, допоминайся вча́сно-невча́сно, докоряй, забороняй, переконуй з терпеливістю та з наукою. Настане бо час, коли здорової науки не будуть триматись, але за своїми пожадливостями виберуть собі вчителі́в, щоб вони їхні ву́ха вле́щували. Вони слух свій від правди відвернуть та до байо́к нахи́ляться. Але ти будь пи́льний у всьому, терпи лихо, виконуй працю благові́сника, сповня́й свою службу. Бо я вже за жертву стаю, і час відхо́ду мого вже настав. Я змагався добрим зма́гом, свій біг закінчи́в, віру зберіг. Наостанку мені призначається вінок праведности, якого мені того дня дасть Господь, Суддя праведний; і не тільки мені, але й усім, хто при́хід Його полюбив. Подба́й незаба́ром прибути до мене. Бо Дима́с мене кинув, цей вік полюбивши, і пішов до Солу́ня, Кри́скент до Гала́тії, Тит до Далма́тії. Зо мною сам тільки Лука́. Візьми Ма́рка, і приведи з собою, бо мені він потрібний для служби. А Тихи́ка послав я в Ефе́с. Як будеш іти, то плаща́ принеси́, що його я в Троа́ді зоставив у Ка́рпа, і книжки́, особливо пергамено́ві. Котля́р Олександер нако́їв був лиха чимало мені... Нехай Госпо́дь йому віддасть за його вчинками! Стережись його й ти, бо він мі́цно противився нашим словам! При першій моїй обороні жоден не був при мені, але всі поки́нули мене... Хай Госпо́дь їм того не полічить! Але Госпо́дь став при мені та й мене підкріпи́в, щоб проповідь виконалась через мене, та щоб усі погани почули її. І я ви́зволився з пащі ле́в'ячої. А від усякого вчинку лихого Господь мене ви́зволить та збереже для Свого Небесного Царства. Йому слава на віки вічні, амі́нь! Поздоров Приски́ллу й Аки́лу та дім Ониси́фора. Ера́ст позоставси в Кори́нті, а Трохи́ма лишив я слабо́го в Міле́ті. Попильну́й прийти до зими́. Вітає тебе Евву́л, і Пуд, і Лин, і Кла́вдія, і вся бра́ття. Господь з твоїм духом! Благода́ть з вами! Амі́нь.
Друге читання
Отже, будьте наслідувачами Богові, як улю́блені діти, і поводьтеся в любові, як і Христос полюбив вас, і видав за нас Само́го Себе, як дар і жертву Богові на приємні па́хощі. А розпуста та не́чисть усяка й заже́рливість нехай навіть не згадуються поміж вами, як ли́чить святим, і гидо́та, і марносло́вство або жарти, що непристойні вам, але краще дя́кування. Знайте бо це, що жоден розпу́сник, чи нечистий, або заже́рливий, що він ідоля́нин, не має спа́дку в Христовому й Божому Царстві! Нехай вас не зво́дить ніхто словами марно́тними, бо гнів Божий приходить за них на неслухня́них, — тож не будьте їм спільниками ! Ви бо були колись те́мрявою, тепер же ви світло в Господі, — поводьтеся, як діти світла, бо плід світла знахо́диться в кожній добрості́, і праведності, і правді. Допевня́йтеся, що приємне для Господа, і не беріть участи в неплідних ділах те́мряви, а краще й докоряйте. Бо соромно навіть казати про те, що роблять вони потає́мно! Усе ж те, що світлом докоряється, стає явне, бо все, що явне стає, то світло. Через це то й говорить: „Сплячий, вставай, і воскре́сни із мертвих, — і Христос осві́тлить тебе!“
Друге читання
Звесели́ться пустиня та пу́ща, і радітиме степ, і зацвіте́, мов троя́нда, — розцвіта́ючи, буде цвісти́ та радіти, буде втіха також та співа́ння, бо да́на йому буде слава Лівану, пишно́та Карме́лу й Саро́ну, — вони бачитимуть славу Господа, велич нашого Бога! Зміцніть руки охля́лі, і підкріпіть спотикли́ві коліна! Скажіть тим, що вони боязли́вого серця: „Будьте міцні́, не лякайтесь! Ось ваш Бог, помста при́йде, як Божа відплата, — Він при́йде й спасе вас! Тоді то розплю́щаться очі сліпим і відчи́няться ву́ха глухи́м, тоді буде скакати криви́й, немов о́лень, і буде співати безмо́вний язик, бо во́ди в пустині заб'ють джерело́м, і потоки в степу́! І місце сухе стане ста́вом, а спра́гнений край — збірнико́м вод джере́льних; легови́ще шакалів, в якім спочивали, стане місцем трости́ни й папі́русу. І буде там бита дорога та путь, і будуть її називати: дорога свята, — не ходитиме нею нечистий, і вона буде належати наро́дові його; не заблу́дить також нерозумний, як буде тією дорогою йти. Не буде там лева, і дика звіри́на не піде на неї, не зна́йдеться там, а будуть ходити лиш ви́куплені. І Господні вику́пленні ве́рнуться та до Сіону зо співом уві́йдуть, і радість дові́чна на їхній голові! Веселість та радість ося́гнуть вони, а журба та зідха́ння втечуть!
Євангеліє
І Він розповів їм і притчу про те, що треба молитися за́вжди, і не занепада́ти духом, говорячи: „У місті якомусь суддя був один, що Бога не боявся, і людей не соро́мився. У тому ж місті вдова перебува́ла, що до нього ходила й казала: „Оборони мене від мого супроти́вника!“ Але він довгий час не хотів. А зго́дом сказав сам до се́бе: „Хоч і Бога я не боюся, і людей не соро́млюся, але через те, що вдовиця оця докучає мені, то візьму́ в оборону її, щоб вона без кінця не ходила, і не докучала мені“. І промовив Господь: „Чи чуєте, що́ говорить суддя цей неправедний? А чи ж Бог в оборону не ві́зьме обра́них Своїх, що голосять до Нього день і ніч, хоч і ба́риться Він щодо них? Кажу вам, що Він їм незаба́ром подасть оборону! Та Син Лю́дський, як при́йде, чи Він на землі зна́йде віру?“ А для деяких, що були себе певні, що вони ніби праведні, і за ніщо́ мали інших, Він притчу оцю розповів. „Два чоловіки до храму ввійшли помолитись, — один фарисе́й, а другий був ми́тник. Фарисей, ставши, так молився про себе: „Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: зди́рщики, неправедні, перелю́бні, або як цей ми́тник. Я по́щу два ра́зи на тиждень, даю десятину з усьо́го, що тільки надба́ю!“ А ми́тник здалека стояв, та й очей навіть звести до неба не смів, але бив себе в груди й казав: „Боже, будь милости́вий до мене грішного!“ Говорю́ вам, що цей повернувся до дому свого більш виправданий, аніж той. Бо кожен, хто підно́ситься, — буде пони́жений, хто ж понижа́ється, — той піднесе́ться“. До Нього ж прино́сили й немовлят, щоб до них доторкнувся, а учні, побачивши, їм докоряли. А Ісус їх покликав та й каже: „Пустіте дітей, щоб до Мене прихо́дили, і не забороняйте їм, — бо таких Царство Боже. Поправді кажу́ вам: Хто Божого Царства не при́йме, як дитя, той у нього не вві́йде!“ І запитався Його один і́з нача́льникі́в, говорячи: „Учителю Добрий, що робити мені, щоб вспадкува́ти вічне життя?“ Ісус же йому відказав: „Чого звеш Мене Добрим? Ніхто не є Добрий, — тільки Сам Бог! Знаєш заповіді: „Не чини пере́любу, не вбивай, не кради́, не свідку́й неправдиво, шануй свого батька та матір“. А він відказав: „Усе́ це я виконав від юна́цтва свого́!“ Як почув це Ісус, то промовив до нього: Одно́го тобі ще бракує: Розпро́дай усе, що ти маєш, і вбогим роздай, — і матимеш скарб свій на небі. Вертайся тоді, та й іди вслід за Мною!“ А він, коли почув це, то засумував, бо був ве́льми багатий. Як побачив Ісус, що той засумував, то промовив: „Як тяжко багатим увійти в Царство Боже! Бо верблю́дові легше пройти через го́лчине ву́шко, ніж багатому в Боже Царство ввійти“. Ті ж, що чули, спитали: „Хто́ ж тоді може спасти́ся?“ А Він відповів: „Неможливе лю́дям — можливе для Бога!“ І промовив Петро: „От усе ми покинули, — та й пішли за Тобою слідо́м“. А Ісус відказав їм: „Поправді кажу́ вам: Немає такого, щоб покинув свій дім, або дружи́ну, чи братів, чи батьків, чи дітей ради Божого Царства, і не одержав би значно більш цього́ ча́су, а в віці наступнім — життя вічне“. І, взявши Дванадцятьо́х, промовив до них: „Оце в Єрусалим ми йдемо́, і все здійсни́ться, що́ писали Пророки про Лю́дського Сина. Бо Він ви́даний буде поганам, і буде осмі́яний, і покривджений, і опльо́ваний. і, збичува́вши, уб'ють Його, — але третього дня Він воскресне!“ Та з цього нічо́го вони не збагну́ли, і ця річ перед ними закрита була́, і ска́заного вони не розуміли. І сталось, як Він наближа́вся був до Єрихо́ну, один невидю́щий сидів при дорозі й просив. А коли він прочув, що проходить наро́д, то спитався: „Що́ це таке?“ А йому відказали, що проходить Ісус Назаряни́н. І став він кричати й казати: „Ісусе, Сину Давидів, — змилуйся надо мною!“ А ті, що попе́реду йшли, сварились на нього, щоб він замо́вк, а він іще більше кричав: „Сину Давидів, — змилуйся надо мною!“ І спинився Ісус, і привести його до Себе звелів. А коли той набли́зивсь до Нього, то Він запитався його: „Що́ ти хочеш, щоб зробив Я тобі?“ А той відповів: „Господи, — нехай стану видю́щим!“ Ісус же до нього сказав. „Стань видющий! Твоя віра спасла тебе!“ І зараз видю́щим той став, і пішов вслід за Ним, прославляючи Бога. А всі люди, бачивши це, віддали́ хвалу Богові.
Вечірня молитва — друге читання
Отож, сину мій, зміцняйся в благода́ті, що в Христі Ісусі вона! А що чув ти від мене при багатьо́х свідках, те передай вірним лю́дям, що будуть спроможні й інших навчити. А ти терпи лихо, як добрий воя́к Христа Ісуса! Бо жоден воя́к не в'яжеться в справи життя, аби догодити тому, хто ві́йсько збирає. А як хто йде на зма́ги, то вінка́ не одержує, якщо незако́нно змага́ється. Трудящому хліборо́бові нале́житься першому покуштувати з плоду. Розумій, що́ я говорю́. А Госпо́дь нехай дасть тобі розум у всьому. Пам'ятай про Ісуса Христа з насіння Дави́дового, що воскрес із мертвих, за моєю Єва́нгелією, за яку я терплю́ муки аж до ув'я́знення, як той злочи́нець. Але Сло́ва Божого не ув'язни́ти! Через це перено́шу я все ради ви́браних, щоб і вони доступили спасі́ння, що в Христі Ісусі, зо славою вічною. Вірне слово: коли ра́зом із Ним ми померли, то й жи́тимемо ра́зом із Ним! А коли терпимо́, то будемо ра́зом тако́ж царюва́ти. А коли відцураємось, то й Він відцурається нас! А коли ми невірні, зостається Він вірним, бо не може зректися Само́го Себе! Нагадуй про це й заклинай перед Богом, щоб не спереча́лись словами, бо ніна́що воно, хіба слухача́м на руїну. Силку́йся поставити себе перед Богом гідним, працівнико́м бездоганним, що вірно навчає науки правди. Стережися ж базі́кань марни́х, бо вони ще більше провадять до безбожности, а їхнє слово, як рак, буде ши́ритися. Від таких Гімене́й і Філі́т, що вони погрішилися в правді, казавши, що воскресі́ння було вже, і віру деяких руйнують. Та однако стоїть міцна́ Божа основа та має печатку оцю: „Господь знає тих, хто Його“, та: „Нехай від неправди відсту́питься всякий, хто Господнє Ім'я́ називає!“ А в великому домі знахо́диться по́суд не тільки золотий та срібний, але й дерев'яний та гли́няний, і одні посу́дини на честь, а другі на не́честь. Отож, хто від цього очистить себе, буде по́суд на честь, освя́чений, потрібний Володареві, приготова́ний на всяке добре ді́ло. Стережися молодечих пожадли́востей, трима́йся праведности, віри, любови, миру з тими, хто Господа кличе від чистого серця. А від нерозумних та від невче́них змага́нь ухиляйся, знавши, що вони родять сварки́. А раб Господній не повинен свари́тись, але бути привітним до всіх, навча́льним, до ли́ха терпля́чим, що навчав би противників із ла́гідністю, чи Бог їм не дасть покая́ння, щоб правду пізнати, щоб визволитися від сітки диявола, що він уловив їх для ро́блення волі своєї.
Євангеліє
А коли поверну́лись до учнів, коло них вони вгле́діли бе́зліч наро́ду та книжників, що сперечалися з ними. І негайно ввесь на́товп, як побачив Його, сполохну́вся із дива, і назу́стріч побіг, і став вітати Його. І запитався Він їх: „Про що спереча́єтесь з ними?“ І Йому відповів один із на́товпу: „Учителю, привів я до Тебе ось сина свого́, що духа німого він має. А як він де схо́пить його, то о́б землю кидає ним, — і він пі́ну пускає й зубами скрегоче та сохне. Я казав Твоїм у́чням, щоб прогнали його, — та вони не змогли“. А Він їм у відповідь каже: „О, роде невірний, — доки буду Я з вами? Доки вас Я терпітиму? Приведіть до Мене його!“ І до Нього того привели́. І як тільки побачив Його, то дух зараз затряс ним. А той, повалившись на землю, став качатися та заливатися пі́ною. І Він запитав його ба́тька: „Як давно́ йому сталося це?“ Той сказав: „Із дити́нства. І по́часту кидав він ним і в огонь, і до води, щоб його погубити. Але коли можеш що Ти, то змилуйсь над нами, і нам поможи!“ Ісус же йому відказав: „Щодо того твого „коли можеш“, — то тому́, хто вірує, все можливе!“ Зараз ба́тько хлоп'я́ти з слізьми́ закричав і сказав: „Вірую, Господи, — поможи недовірству моє́му!“ А Ісус, як побачив, що на́товп збігається, то нечистому духові заказав, і сказав йому: „Ду́ше німий і глухий, тобі Я наказую: вийди з нього, і більше у нього не входь!“ І, закричавши та мі́цно затрясши, той вийшов. І він став, немов мертвий, — аж багато-хто стали казати, що помер він. А Ісус узяв за руку його та й підвів його, — і той устав. Коли́ ж Він до дому прийшов, то учні питали Його самото́ю: „Чому ми́ не могли його вигнати?“ А Він їм сказав: „Цей рід не вихо́дить інакше, як тільки від молитви та по́сту“.
Євангеліє
І Він зно́ву покликав наро́д і промовив до нього: „Послухайте Мене всі, і зрозумійте! Немає нічого назо́вні люди́ни, що, увіходячи в неї, могло б опога́нити її; що ж із неї виходить, — те люди́ну опога́нює. Коли має хто ву́ха, щоб слухати, — нехай слу́хає!“ А коли від наро́ду ввійшов Він до дому, тоді учні Його запиталися в Нього про при́тчу. І Він їм відказав: „Чи ж і ви розумі́ння не маєте? Хіба ж не розумієте ви, що все те, що входить іззо́вні в люди́ну, — не може опога́нити її? Бо не входить до серця йому, але до живота́, і виходить назо́вні, очищуючи всяку ї́жу“. А далі сказав Він: „Що з люди́ни виходить, — те́ люди́ну опога́нює. Бо зсере́дини, із лю́дського серця виходять лихі думки́, розпуста, краді́ж, душогу́бства, пере́люби, зди́рства, лукавства, пі́дступ, безстидства, завидю́щеє око, богозневага, го́рдощі, бе́зум. Усе зле це виходить зсере́дини, — і люди́ну опога́нює!“
Євангеліє
Я правдива Виногра́дина, а Отець Мій — Виногра́дар. Усяку галу́зку в Мене, що плоду не прино́сить, Він відтина́є, але всяку, що плід родить, обчища́є її, щоб рясніше родила. Через Слово, що Я вам говорив, ви вже чисті. Перебува́йте в Мені, а Я в вас! Як та вітка не може вродити плоду сама з себе, коли не позоста́неться на виногра́дині, так і ви, як в Мені перебува́ти не будете. Я — Виноградина, ви — галу́ззя! Хто в Мені перебува́є, а Я в ньому, той рясно заро́джує, бо без Мене нічого чинити не можете ви. Коли хто перебува́ти не буде в Мені, той буде відкинений геть, як галу́зка, і всохне. І грома́дять їх, і кладуть на огонь, — і згорять. Коли ж у Мені перебува́ти ви будете, а слова́ Мої позоста́нуться в вас, то просіть, чого хочете, — і станеться вам! Отець Мій просла́виться в то́му, якщо рясно заро́дите й бу́дете учні Мої. Як Отець полюбив Мене, так і Я полюбив вас. Перебувайте в любові Моїй! Якщо бу́дете ви зберігати Мої заповіді, то в любові Моїй перебува́тимете, як і Я зберіг Заповіді Свого Отця, і перебуваю в любові Його. Це Я вам говорив, щоб радість Моя була в вас, і щоб повна була́ ваша радість! Оце Моя заповідь, — щоб любили один о́дного ви, як Я вас полюбив! Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за дру́зів своїх. Ви дру́зі Мої, якщо чините все, що Я вам заповідую. Я вже більше не бу́ду раба́ми вас звати, бо не відає раб, що пан його чинить. А вас назвав дру́зями Я, бо Я вам об'явив усе те, що почув від Мого Отця. Не ви Мене вибрали, але Я вибрав вас, і вас настанови́в, щоб ішли ви й прино́сили плід, і щоб плід ваш зостався, щоб дав вам Отець, чого тільки попро́сите в Імення Моє. Це Я вам заповідую, — щоб любили один о́дного ви! Коли вас світ нена́видить, знайте, що Мене він знена́видів перше, як вас. Коли б ви зо світу були́, то своє світ любив би. А що ви не зо світу, але Я вас зо світу обрав, тому світ вас нена́видить. Пригадайте те слово, яке Я вам сказав: „Раб не більший за пана свого“. Як Мене переслі́дували, — то й вас переслідувати бу́дуть; як слово Моє зберігали, — берегти́муть і ваше. Але все це робитимуть вам за Ім'я́ Моє, бо не знають Того, хто послав Мене. Коли б Я не прийшов і до них не казав, то не мали б гріха́, а тепер вимо́вки не мають вони за свій гріх. Хто Мене нена́видить, — і Мого Отця той нена́видить. Коли б Я серед них не вчинив був тих діл, яких не чинив ніхто інший, то не мали б гріха́. Та тепер вони бачили, — і знена́виділи і Мене, і Мого Отця. Та щоб спра́вдилось слово, що в їхнім Зако́ні написане: „Мене безпідставно знена́виділи!“ А коли Втіши́тель прибуде, що Його від Отця Я пошлю вам, — Той Дух правди, що походить від Отця, Він засвідчить про Мене. Та засві́дчте і ви, бо ви від початку зо Мною.
Щоденний план послідовного читання всієї Біблії. Текст Біблії є суспільним надбанням. (Біблія Огієнка)
Читання дня — щоранку
У Bosko читання дня чекають на вас щоранку — позначайте кожне як прочитане, щоб завжди знати, де ви зупинилися, читайте їх у будь-якому з 30 перекладів і затримайтеся на короткому роздумі. Щоденні читання вашої традиції — з відстеженням і завжди під рукою.