Читання дня
Біблійні читання, призначені на день, із повним текстом вашою мовою. Стежте щоранку за щоденними читаннями вашої традиції в застосунку Bosko.
Перше читання
Першу книгу я був написав, о Тео́філе, про все те, що Ісус від поча́тку чинив та навчав, аж до дня, коли через Духа Святого подав Він нака́зи апо́столам, що їх вибрав, і возні́сся. А по муці Своїй Він ставав перед ними живий із засві́дченнями багатьма́, і сорок день їм з'являвся та про Боже Царство казав. А зібравшися з ними, Він звелів, щоб вони не відхо́дили з Єрусалиму, а чекали обі́тниці Отчої, „що про неї — казав — ви чули від Мене. Іван бо водою христив, — ви ж охрищені будете Духом Святим через кілька тих днів!“ А вони, зійшовшись, питали Його й говорили: „Чи не ча́су цього відбуду́єш Ти, Господи, царство Ізраїлеві?“ А Він їм відказав: „То не ваша справа знати час та добу́, що Отець покла́в у вла́ді Своїй. Та ви при́ймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками бу́дете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього кра́ю землі“. І, прорікши оце, як дивились вони, Він уго́ру возно́ситись став, а хмара забра́ла Його сперед їхніх оче́й. А коли вони пильно дивились на небо, як Він віддалявся, то два мужі́ у білій одежі ось стали при них, та й сказали: „Галілейські мужі, — чого стоїте́ й задивля́єтесь на небо? Той Ісус, що вознісся на небо від вас, при́йде так, як бачили ви, як ішов Він на небо!“ Тоді вони повернулись до Єрусалиму з гори, що Оливною зветься, і що знахо́диться по́близько Єрусалиму, на віддаль дороги суботнього дня.
Перше читання
Пророцтво про Вавило́н, що бачив Іса́я, син Амо́сів. Підіймі́те прапора на лисую го́ру, кличте їх голосні́ш, помаха́йте рукою, щоб ішли у воро́та! Я звелів був Своїм посвя́ченим, теж покликав лица́рство Своє на Мій гнів, що зухва́ло раді́ють. Чути га́мір у гора́х, як наро́ду числе́нного, чути гомін згрома́джених тут царств наро́дів: це перегляда́є Госпо́дь Савао́т бойове́ Своє ві́йсько! Прихо́дять з далекого кра́ю, із кі́нців небе́с, Господь і знаря́ддя гніву Його, щоб усю землю пони́щити! Голосіть, бо близьки́й день Господній, — він від Всемогу́тнього при́йде, немов зруйнува́ння. Тому́ то ослабнуть всі ру́ки, і кожне серце люди́ни зневі́риться. І вони наляка́ються, болі та муки їх схо́плять, немов породі́лля та, будуть тремтіти. Остовпі́ють один перед о́дним, полум'я́ні обличчя — то їхні обличчя. Оце день Господній прихо́дить, суво́рий, і лютість, і по́лум'я гніву, щоб зе́млю зробити спусто́шенням, а грішних її повигу́блювати з неї! Бо зо́рі небесні та їхні сузі́р'я не дадуть свого світла, сонце затьми́ться при сході своє́му, а місяць не буде вже ся́яти сві́тлом свої́м. „І Я покараю все́світ за зло, а безбожних за їхню провину, бундю́чність злочинця спиню́, а гордість наси́льників зни́жу! Я зроблю́ люди́ну дорожчою від щирого золота, і смертну люди́ну — від офі́рського золота“. Тому́ небеса́ захитаю, і рухне́ться земля з свого місця від лю́тости Господа Савао́та, у День, як пала́тиме гнів Його. І буде наро́д, як та са́рна споло́шена чи як отара, якої зібрати немає кому́. До наро́ду свого кожен зве́рнеться, і кожен до кра́ю свого втікатиме. Кожен зна́йдений буде зако́леним, і кожен узя́тий впаде́ від меча. А їхні діти на їхніх оча́х порозби́вані будуть, їхні доми́ пограбо́вані будуть, а їхніх жінок побезче́стять! Оце Я збуджу́ на них мі́дян, що срі́бла не лічать, а золото — не чують бажа́ння до нього,— і будуть вбива́ти юнакі́в їхні лу́ки, і над пло́дом утро́би вони милосердя не ма́тимуть, їхнє око над ді́тьми не ма́тиме милости. І стане тоді Вавило́н, краса царств, пишно́та халде́йської гордости, таким, як Бог зруйнував був Содо́м та Гомо́рру! Не буде наза́вжди засе́лений він, ні заме́шкалий з роду в рід, і араб там не стане наме́том, і там пастухи́ не спочи́нуть з своєю ота́рою. Але бу́дуть барло́жити там зві́рі пустині, і будуть доми́ їхні со́вами по́вні, і там пробува́тимуть стру́сі, і волохаті де́мони там танцюва́тимуть. І зави́ють шака́ли в порожніх хоро́мах його, а гієни в веселих пала́цах! І близьке́ вже насту́плення ча́су його, і не заба́ряться ці його дні!
Перше читання
Ранкова молитва — перше читання
Сімнадцятого року Пекаха, сина Ремалії, зацарював Ахаз, син Йотама, Юдиного царя. Ахаз був віку двадцяти літ, коли він зацарював, і царював в Єрусалимі шістнадцять років, і не робив угодного в оча́х Господа, Бога свого, як батько його Давид. І ходив він дорогою Ізраїлевих царів, і навіть сина свого провів через огонь для Молоха, за гидо́тою тих народів, що Господь вигнав їх перед Ізраїлевими синами. І прино́сив він жертву та кадив на па́гірках, і на згі́р'ях, та під усяким зеленим деревом. Тоді прийшов Реці́н, сирійський цар, та Пеках, син Ремалії, Ізраїлів цар, на війну до Єрусалиму. І облягли́ вони Ахаза, та не змогли́ звоювати. Того ча́су Рецін, сирійський цар, вернув Едомові Елата, і вигнав юдеїв з Елоту. І едо́мляни прибули́ до Елату, й осілися там, і живуть тут аж до цього дня. І послав Ахаз послів до Тіґлат-Пелесера, асирійського царя, говорячи: „Я твій раб та син твій, — вийди й спаси мене з руки сирійського царя та з руки царя Ізраїлевого, що повстають на ме́не“. І взяв Ахаз срібло та золото, зна́йдене в Господньому домі та в скарбницях дому царе́вого, і послав дару́нка до асирійського царя. І послухав його асирійський цар. І пішов асирійський цар на Дамаск і взяв його, а його мешканців вигнав до Кіру, а Реціна вбив. І пішов цар Ахаз назу́стріч Тіґлат-Піл'есера, асирійського царя, до Дамаску, і побачив дамаського же́ртівника. І послав цар Ахаз до священика Урії подобу же́ртівника та взір його всієї його будови. І збудував священик Урі́я же́ртівника, — як усе, що послав був цар Ахаз із Дамаску, так зробив священик Урія до прихо́ду царя Ахаза з Дамаску. І прибув цар із Дамаску, і побачив цар того жертівника, і приступив цар до жертівника, і приніс на ньому жертву. І спалив він своє цілопа́лення та свою жертву хлі́бну, і вилив свою ливну жертву, і покропив кров'ю своїх мирних жертов того же́ртівника. А мідяно́го же́ртівника, що перед Господнім лицем, він переставив із переднього боку храму, з-поміж жертівника та з-поміж Господнього дому, і поставив його на бік жертівника на північ. I наказав цар Ахаз священикові Урії, говорячи: „На великому жертівнику пали ра́нішнє цілопа́лення та вечірню хлібну жертву, і цілопа́лення цареве та хлібну його жертву, і цілопа́лення всього народу Кра́ю та хлібну їхню жертву, і їхні ливні жертви. І всю кров цілопа́лення та всю кров жертви покро́пиш на нього. А щодо мідяно́го жертівника, то я розва́жу“. І зробив священик Урія все так, як наказав був цар Ахаз. А цар Ахаз повідрубував рами підстав, і відсунув із них умивальницю, і зняв море з мідяни́х волів, що під ним, і поставив його на камінну підло́гу. І закритий суботній перехі́д, що збудували при храмі, і зо́внішній царськи́й вхід він обернув до Господнього дому задля асирійського царя. А решта діл Ахаза, що́ він зробив, ото вони написані в Книзі Хроніки Юдиних царів. І спочив Ахаз із батьками своїми, і був похований з батька́ми своїми в Давидовому Місті, а замість нього зацарював син його Хізкійя.
Послання
Вашою мовою немає видання цієї книги, яке було б суспільним надбанням, тому цей уривок подано англійською.
Blessed is the rich that is found without blemish, And that goes not after gold. Who is he? and we will call him blessed: For wonderful things has he done among his people. Who has been tried thereby, and found perfect? Then let him glory. Who has had the power to transgress, and has not transgressed? And to do evil, and has not done it? His goods shall be made sure, And the congregation shall declare his alms.
Перше читання
І промовив Господь до Мойсея: „Витеши собі дві кам'яні́ табли́ці, як перші, і Я напишу на цих табли́цях слова, що були на перших табли́цях, які ти розбив. І приготовся на рано. І вийдеш рано вра́нці на го́ру Сіна́й, і станеш Мені там на верхі́в'ї гори́. А з тобою ніхто не вийде, і на всій горі нехай нікого не бу́де видно. І також дрібна худоба й худоба велика нехай не пасеться навпроти тієї гори“. І витесав він дві кам'яні табли́ці, як перші. І встав Мойсей рано вранці, та й вийшов на го́ру Сіна́й, як Господь звелів був йому. І взяв він у руку свою дві табли́ці кам'яні́. А Господь зійшов у хмарі, і став там із ним, та й покликав Ім'я́м Господа. І перейшов Господь перед лицем його, та й викликнув: „Господь, Господь, — Бог милосердний, і милости́вий, довготерпели́вий, і многомилости́вий та правдивий, що дотри́мує милість для тисяч, що вибачає провину й переступ та гріх, та певне не вважає чистим винуватого, бо карає провину батькі́в на ді́тях, і на дітях діте́й, і на третіх, і на четвертих поколіннях“. І Мойсей поквапно вклонився до землі, і впав, та й сказав: „Якщо я знайшов милість в очах Твоїх, Владико, то нехай же Владика йде серед нас, бо наро́д цей твердоши́їй. І Ти пробачиш нашу провину та наш гріх, і зробиш нас спа́дком Своїм“. А Він відказав: „Ось Я складаю заповіта перед усім наро́дом твоїм. Я чинитиму чу́да, які не були́ тво́рені на всій землі і в жодного наро́ду. І побачить увесь народ, серед якого ти знаходишся, чин Господній, що Я чиню́ його з тобою, — який він страшни́й! Виконуй те, що Я наказую тобі сьогодні. Ось Я виганяю перед тобою амореянина, і ханаанеянина, і хіттеянина, і періззеянина, і хіввеянина, і євусеянина. Стережися, щоб не склав ти умо́ви з мешканцем тієї землі, що ти входиш на неї, — щоб він не став па́сткою серед тебе. Бо ви їхні жертівники поруйнуєте, а їхні камінні стовпи́ для богів поторощите, а їхні дерева святі повиру́буєте. Бо не будеш ти кла́нятись богові іншому, бо Господь — ревнивий ім'я Його, Бог ревнивий Він! Щоб не склав ти умови з мешканцем кра́ю, як будуть вони любоді́яти вслід за богами своїми, і будуть богам своїм жертви прино́сити, то якщо він покличе тебе, то ти не будеш їсти із жертви його. І не візьмеш із дочо́к його для синів своїх, бо будуть вони любоді́яти вслід за бога́ми своїми, і вчинять розпу́сниками синів твоїх вслід за богами своїми. Литих богів не зробиш собі. Будеш вико́нувати свято Опрі́сноків. Сім день будеш їсти опрі́сноки, що Я наказав був тобі на умо́влений час місяця аві́ва, бо в місяці авіві ти вийшов з Єгипту. Усе, що відкриває утро́бу — то Моє, як і всяка твоя худоба, що є самець, відкриття утроби вола та вівці. А відкриття утроби осла викупиш ягня́м. А якщо його не викупиш, то заб'єш його, злама́вши шию. Кожного перворі́дного з синів твоїх ви́купиш. І не будуть являтися перед обличчя Моє з порожньою рукою. Шість день будеш працювати, а дня сьомого спочи́неш від праці; в о́рці й у жнива́ спочинеш від праці. І свято тижнів зробиш собі, і первопло́ду жнив пшениці, і свято збору врожаю під кінець року. Тричі в році вся чоловіча стать буде являтися перед лице Владики Господа, Бога Ізраїлевого. Бо Я ви́жену людей перед лицем твоїм, і розширю границю твою, і ніхто не запрагне твоєї землі, коли ти ходитимеш являтися перед лице Господа, Бога твого, тричі в році. Не будеш прино́сити на ква́шенім крови жертви твоєї, і не переночує до рана святко́ва жертва Пасхи. Поча́ток первопло́дів твоєї землі принесе́ш у дім Господа, Бога твого. Не будеш варити ягняти в молоці його матері“. І промовив Господь до Мойсея: „Напиши собі слова́, бо згідно з цими словами склав Я заповіта з тобою та з Ізраїлем“. І був він там з Господом сорок день і сорок ночей, хліба не їв і води не пив. І написав на табли́цях слова Заповіту, — Десять Заповідей. І сталося, коли схо́див Мойсей з гори Сіна́й, — а оби́дві табли́ці свідоцтва в Мойсеєвій руці при сході його з гори, — що Мойсей не знав, що лице його стало промені́ти, бо Бог говорив з ним. І побачив Аарон та всі Ізраїлеві сини Мойсея, — аж ось лице його променіло, і вони боялися підійти до нього! І кликнув до них Мойсей, і зверну́лися до нього Аарон та всі начальники в громаді. І Мойсей говорив до них. А потім попідхо́дили всі Ізраїлеві сини, і він наказав їм усе, що Господь говорив з ним на горі Сіна́й. І скінчи́в Мойсей говорити з ними, і дав на лице своє покрива́ло. А коли Мойсей вхо́див перед Господнє лице на розмову з Ним, то здіймав покрива́ло аж до свого ви́ходу. І він вихо́див, і говорив до Ізраїлевих синів, що́ було наказано йому. І бачили Ізраїлеві сини лице Мойсеєве, — що променіло лице Мойсеєве. І Мойсей знов накладав покривало на лице своє аж до відходу свого, щоб говорити з Ним.
Ранкова молитва — друге читання
Тоді до Ісуса прийшли фарисеї та книжники з Єрусалиму н сказали: „Чого Твої учні ламають переда́ння старших? Бо не миють вони своїх рук, коли хліб споживають“. А Він відповів і промовив до них: „А чого й ви порушуєте Божу заповідь ради переда́ння вашого? Бо Бог заповів: „Шануй ба́тька та матір“, та: „Хто злорі́чить на ба́тька чи матір, — хай смертю помре“. А ви кажете: Коли скаже хто ба́тьку чи матері: „Те, чим би ви скористатись від мене хотіли, то дар Богові“, то може вже й не шанувати той ба́тька свого або матір свою. Так ви ради переда́ння вашого зні́вечили Боже Слово. Лицеміри! Про вас добре Ісая пророкував, говорячи: „Оці люди уста́ми шанують Мене, серце ж їхнє дале́ко від Мене! Та однак надаре́мне шанують Мене, бо навчають наук — лю́дських за́повідей“. І Він покликав наро́д, і промовив до нього: „Послухайте та зрозумійте! Не те, що вхо́дить до уст, люди́ну скверни́ть, але те, що виходить із уст, те люди́ну скверни́ть“. Тоді учні Його приступили й сказали Йому: „Чи Ти знаєш, що фарисеї, почуши це слово, спокуси́лися?“ А Він відповів і сказав: „Усяка росли́на, яку насадив не Отець Мій Небесний, буде вирвана з коренем. Залишіть ви їх: це сліпі повода́тарі для сліпих. А коли сліпий водить сліпого, — обо́є до ями впаду́ть“. А Петро відповів і до Нього сказав: „Поясни нам цю при́тчу“. А Він відказав: „Чи ж і ви розумі́ння не маєте? Чи ж ви не розумієте, що все те, що́ входить до уст, вступає в живіт, та й назовні виходить? Що ж виходить із уст, те походить із серця, — і воно опога́нює люди́ну. Бо з серця виходять лихі думки́, душогубства, пере́люби, розпуста, крадіж, неправдиві засвідчення, богознева́ги. Оце те, що люди́ну опога́нює. А їсти руками невмитими, — не опога́нює це люди́ни!“ І, вийшовши звідти, Ісус відійшов у землі ти́рські й сидо́нські. І ось жінка одна ханане́янка, із тих околиць прийшовши, заголосила до Нього й сказала: „Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давидів, — де́мон тяжко дочку́ мою мучить!“ А Він їй не казав ані слова. Тоді учні Його, підійшовши, благали Його та казали: „Відпусти її, бо кричить услід за нами!“ А Він відповів і сказав: „Я по́сланий тільки до овечок загинулих дому Ізраїлевого“. А вона, підійшовши, уклонилась Йому та й сказала: „Господи, допоможи мені!“ А Він відповів і сказав: „Не годи́ться взяти хліб у дітей, і кинути щеня́там“. Вона ж відказала: „Так, Господи! Але ж і щеня́та їдять ті кришки́, що спадають зо сто́лу їхніх панів“. Тоді відповів і сказав їй Ісус: „О жінко, твоя віра велика, — нехай буде тобі, я́к ти хочеш“! І тієї години дочка́ її ви́дужала. І, відійшовши звідти, Ісус прибув до Галіле́йського моря, і, зійшовши на го́ру, сів там. І приступило до Нього багато наро́ду, що мали з собою кривих, калік, сліпих, німих і інших багато, і клали їх до Ісусових ніг. І Він уздоро́влював їх. А наро́д не вихо́див із дива, бо бачив, що говорять німі, каліки стаю́ть здорові, криві ходять, і бачать сліпі, — і сла́вив він Бога Ізраїлевого! А Ісус Своїх у́чнів покликав і сказав: „Жаль Мені цих людей, що вже три́ дні зо Мною знахо́дяться, але їсти не мають чого́; відпустити їх без їжі не хо́чу, щоб вони не ослабли в дорозі“. А учні Йому відказали: „Де́ нам узяти стільки хліба в пустині, щоб нагодувати стільки наро́ду?“ А Ісус запитав їх: „Скільки маєте хліба?“ Вони ж відказали: „Семеро, та трохи рибок“. І Він ізвелів на землі посідати наро́дові. І, взявши сім хлібів і риби, віддавши Богу подяку, поламав і дав у́чням Своїм, а учні наро́дові. І всі їли й наси́тилися, а з позосталих кусків назбирали сім ко́шиків по́вних... Їдців же було чотири тисячі мужа, окрім жінок та дітей. І, відпустивши наро́д, усів Він до чо́вна, і прибув до землі Магдали́нської.
Респонсорійний псалом
Євангеліє
Нехай підпере́зані будуть вам сте́гна, а світла ручні́ позасвічувані! І будьте подібними до людей, що очікують пана свого́, коли ве́рнеться він із весі́лля, щоб, як при́йде й застукає, відчинити негайно йому́. Блаженні раби ті, що пан, коли при́йде, то зна́йде, що пильнують вони! Поправді кажу́ вам: підпере́жеться він і їх посадо́вить, і, підійшовши, буде їм послуго́вувати. І коли при́йде о другій чи при́йде о третій сторо́жі, та зна́йде так само, — блаженні вони! Знайте ж це, що коли б знав госпо́дар, о котрі́й то годині підкра́деться злодій, то він пильнував би, і́ свого б дому не дав підкопати. Тому будьте готові і ви, — бо при́йде Син Лю́дський тієї години, коли ви не ду́маєте!“
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Вечірня молитва — перше читання
Дванадцятого року Ахаза, Юдиного царя, зацарював над Ізраїлем у Самарії Осі́я, син Елин, на дев'ять років. І робив він зле в Господніх оча́х, тільки не так, як ті Ізраїлеві царі, що були перед ним. На нього вийшов Салманасар, цар асирійський, і Осі́я став йому за раба́, і давав йому дани́ну. Та асирійський цар знайшов в Осі́ї змову, що він посилав послів до Со, єгипетського царя, та не прино́сив асирійському цареві данини, як рік-у-рік те робив був. І замкнув його асирійський цар, і зв'язав його в в'язни́чому домі. І вийшов асирійський цар на ввесь Край, і прийшов до Самарії, й обляга́в її три роки. Дев'ятого року Осі́ї асирійський цар здобув Самарію, та й вигнав Ізраїля до Асирії, і осадив їх у Халаху, і в Хаворі над річкою Ґозан, і в містах Мідії. І сталося, коли Ізраїлеві сини грішили проти Господа, Бога свого, що ви́провадив їх з єгипетського кра́ю з руки фараона, єгипетського царя, і боя́лися інших богів, і ходили уставами тих народів, що Госпо́дь повиганяв їх перед Ізраїлевими синами, та Ізраїлевих царів, які вони встановили, а Ізраїлеві сини вимишляли на Господа, Бога свого, слова́, що не були слушні, і будували собі па́гірки по всіх своїх містах, від вартово́ї башти аж до тверди́нного міста, і ставили собі стовпи для богів та Астарти на кожному високому взгі́р'ї та під усяким зеленим деревом, і кадили там на всіх па́гірках, як ті люди, що Господь повиганяв перед ними, і робили злі речі, щоб гніви́ти Господа, і служили бовва́нам, про яких Господь говорив їм: „Не бу́дете робити цієї речі“, то Господь засві́дчив в Ізраїлі та в Юді через усіх Своїх пророків та всіх прозорли́вців, говорячи: „Верніться з ваших злих доріг, і додержуйте Моїх заповідей, уставів Моїх, згідно зо всім Зако́ном, якого Я наказав був вашим батькам, і якого послав до вас через Моїх рабів пророків“. Та не слухали вони, і робили твердо́ю свою шию, як шия їхніх батькі́в, що не вірили в Господа, Бога свого. І не́хтували вони постанови Його, і заповіта Його, що склав з їхніми батька́ми, і свідо́цтва Його, що засві́дчив на них, і пішли за гидо́тою й марно́тами, та за наро́дами, що були навколо них, про яких Господь наказав був їм не робити, як вони. І полишили вони всі заповіді Господа, Бога свого, і зробили собі литого бовва́на, двох телят, і зробили Астарту, і вклонялися всьому небесному ві́йськові та служили Ваалові. І вони перево́дили через огонь своїх синів та дочо́к своїх, і чарува́ли ча́рами, і ворожили, і віддавалися робити зло в Господніх оча́х, щоб гнівити Його. І сильно розгнівався Господь на Ізраїля, і відкинув їх від Свого лиця, — не позостало ніко́го, тільки саме Юдине пле́м'я. Та й Юда не додержував заповідей Господа, Бога свого, — і ходили вони Ізраїлевими постановами, які вони встанови́ли. І відвернувся Господь від усього Ізраїлевого насіння, і впокоря́в їх, і давав їх у руку грабі́жників, аж поки не кинув їх від лиця Свого, бо Ізраїль розірвав з Давидовим домом, і вони зробили царем Єровоама, Неватового сина, а Єровоам відвернув Ізраїля від Господа, і вводив їх у великий гріх. І ходили Ізраїлеві сини в усіх Єровоамових гріхах, які він робив, не відсту́палися з того, аж поки Господь не відкинув Ізраїля від лиця Свого, як говорив був через усіх Своїх рабів пророків. І пішов Ізраїль на вигна́ння з своєї землі до Асирії, і він там аж до цього дня. І спрова́див асирійський цар людей з Вавилону, і з Кути, і з Авви, і з Гамоту, і з Сефарваїму, й осели́в по містах Самарії замість Ізраїлевих синів. І посіли вони Самарію, й осілися по містах її. І сталося, на поча́тку пробува́ння їх там не боялися вони Господа, — і Господь послав на них левів, і вони нищили їх. І сказали вони до асирійського царя, говорячи: „Ті люди, яких ти вигнав та осели́в по містах Самарії, не знають прав Бога цього Кра́ю, і Він послав на них оцих левів, і ось вони нищать їх, бо вони не знають права Бога цього Кра́ю“. І наказав асирійський цар, говорячи: „Відведіть туди одно́го зо священиків, яких вигнали звідти, і пі́дуть, і осядуть там, і він навчатиме їх пра́ва Бога цього кра́ю“. І прибув один із священиків, яких вигнали з Самарії, й осівся в Бет-Елі, і він навчав їх, як мають боятися Господа. Та крім того кожен народ робив свого бога, і ставили їх у па́гірковому місці, що робили попередні самаряни, кожен народ по своїх містах, де вони сиділи. А вавилоняни зробили Суккот-Бенота, а кутяни зробили Нереґала, а гаматяни зробили Ашіму, а авв'яни зробили Нівхаза та Тартака, а ме́шканці Сефарваїму палили синів своїх ув огні Адраммелехові й Анаммелехові, сефарваїмським богам. І при тому вони боялися Господа, і настанови́ли собі з-серед себе священиків па́гірків, і вони прино́сили їм жертви в пагірковому місці. Вони боялися Господа, і богам своїм служили за правом тих народів, звідки повиганя́ли їх. Аж до цього дня вони роблять за колишнім правом, — вони не бояться Господа, і не роблять за уставами своїми та за правом своїм, ані за Зако́ном, ані за заповіддю, як наказав був Господь синам Якова, якому дав ім'я́ Ізраїля. І склав Господь із ними заповіта, і наказав їм, говорячи: „Не будете боятися інших богів, і не будете вклонятися їм, і не будете служити їм, і не будете прино́сити жертов їм, а тільки Господа, що вивів вас із єгипетського кра́ю великою силою та ви́тягненим раме́ном, Його будете боятися, і Йому будете вклонятися, і Йому будете прино́сити жертви. І устави, і права́, і Зако́на, і заповідь, які написав вам, бу́дете доде́ржувати, щоб вико́нувати по всі дні, а богів інших не будете боятися. А заповіта, що Я склав із вами, не забудете, і не будете боятися інших богів, а тільки Господа, Бога вашого, будете боятися, і Він вирятує вас із руки всіх ваших ворогів“. Та не послухали вони, бо все робили за своїм попереднім зви́чаєм. І ті народи все боялися Господа, але служили бовва́нам своїм. Так само сини їхні та сини їхніх синів, — як робили батьки їхні, так роблять вони аж до цього дня.
Друге читання
Як вони перейшли Амфіпо́ль й Аполло́нію, то прийшли до Солу́ня, де була синагога юдейська. І Павло, за звича́єм своїм, до них увійшов, і з ними змагавсь три суботи з Писа́ння, виказуючи та доводячи, що мусів Христос постраждати й воскре́снути з мертвих, і що Христос Той — Ісус, про Якого „я вам проповідую“. І ввірували дехто з них і до Павла та до Сили пристали, — безліч побожних із ге́лленів та немало з шляхе́тних жінок. А невірні юдеї були запалилися за́здрістю, і якихсь негідних людей назбирали на вулицях, учинили збіго́висько та й бунтували те місто, а набі́гши на хату Ясо́нову, шукали апо́столів, щоб до на́товпу вивести їх. А як їх не знайшли, потягли до начальників міста Ясо́на та декого з братті, кричачи́: „Ті, що світ сколотили, — і сюди ось вони поприхо́дили! А Ясон їх до себе прийняв. Вони всі проти наказів кесаря чинять, гово́рячи, ніби інший є цар — Ісус“. І вони зворохо́били наро́д та начальників міста, що слухали це. Але, узявши поруку з Ясо́на та з інших, вони їх відпустили. А брати відіслали негайно вночі Павла й Силу до Ве́рії. І, прибувши, вони пішли в синагогу юдейську. Ці були шляхетні́ші за солу́нян, — і слова́ прийняли з повним за́палом, і Писа́ння досліджували день-у-день, чи та́к воно є. Тож багато із них тоді ввірували, і з почесних ге́лленсьих жінок та немало із му́жів. Як солунські ж юдеї довідалися, що Павло проповідує Боже Слово й у Ве́рії, прибули́ вони, і там баламутили та бунтували наро́д. Тоді браття негайно Павла відпустили, щоб до моря йшов; а Сила та Тимофій позоста́лися там. А ті, що Павла́ відпроваджували, провели́ його аж до Ате́н, а прийнявши нака́за про Силу та Тимофія, щоб до нього вернулися якнайшвидше, відбули́. Як Павло ж їх чекав у в Ате́нах, у ньо́му кипів його дух, як бачив це місто, повне ідолів. Тож він розмовляв у синагозі з юдеями та з богобійними, і на ринку щоденно зі стрі́чними. А дехто з філо́софів епікуре́їв та сто́їків сперечалися з ним. Одні говорили: „Що́ то хоче сказати оцей пустомо́в?“ А інші: „Здається, він проповідник чужих богів“, бо він їм звіща́в Єва́нгелію про Ісуса й воскре́сення. І, взявши його, повели в ареопа́г та й казали: „Чи можемо знати, що́ то є ця наука нова́, яку проповідуєш ти? Бо чудне́ щось вкладаєш до наших вух. Отже хочемо знати, що́ то значити має?“ А всі ате́няни та захожі чужи́нці нічим іншим радніш не займалися, як аби щось нове́ говорити чи слухати. Тоді Павло став посе́редині ареопа́гу й промовив: „Му́жі ате́нські! Із усьо́го я бачу, що ви дуже побожні. Бо, проходячи та оглядаючи свя́тощі ваші, я знайшов також же́ртівника, що на ньому написано: „Незнаному Богові“. Ось Того, Кого навмання́ ви шануєте, Того я проповідую вам. Бог, що створив світ і все, що в ньому, бувши Господом неба й землі, проживає не в хра́мах, рукою збудова́них, і Він не вимагає служі́ння рук лю́дських, ніби в чо́мусь Він мав би потребу, бо Сам дає всім і життя, і дихання, і все. І ввесь лю́дський рід Він з одно́го створив, щоб замешкати всю поверхню землі, і призна́чив окреслені до́би й границі заме́шкання їх, щоб Бога шукали вони, чи Його не відчують і не зна́йдуть, хоч Він недалеко від кожного з нас. Бо ми в Нім живемо́, і рухаємось, і існуємо, як і деякі з ваших поетів казали: „Навіть рід ми Його!“ Отож, бувши Божим тим родом, не повинні ми ду́мати, що Божество́ подібне до золота, або срі́бла, чи до каменю, твору мистецтва чи лю́дської ви́гадки. Не зважаючи ж Бог на часи невідо́мости, ось тепер усім лю́дям наказує, щоб скрізь ка́ялися, бо Він ви́значив день, коли хоче судити поправді ввесь світ через Мужа, що Його наперед Він поставив, і Він подав до́каза всім, із мертвих Його воскресивши“. Як почули ж вони про воскре́сення мертвих, то одні насміхатися стали, а інші казали: „Про це бу́демо слухати тебе іншим ра́зом“. Так вийшов Павло з-поміж них. А деякі мужі пристали до нього й увірували, серед них і Діонисій Ареопагі́т, і жінка, Дама́ра ім'я́м, та інші із ними.
Друге читання
І я почув гучний голос із храму, що казав до семи анголів: „Ідіть, і вилийте на землю сім чаш гніву Божого!“ I пішов перший ангол, і вилив на землю чашу свою. І шкідливі та люті болячки обсіли людей, хто мав знаме́но звіри́ни й вклонявсь її о́бразу. А другий ангол вилив свою чашу до моря. І сталася кров, немов у мерця́, — і кожна істота жива вмерла в морі. Третій же ангол вилив чашу свою на річки́ та на водні джере́ла, — і сталася кров. І почув я ангола вод, який говорив: „Ти праведний, що Ти є й що Ти був, і святий, що Ти це присудив! Бо вони пролили́ кров святих та пророків, — і Ти дав їм напитися крови. Вони варті того!“ І я чув, як же́ртівник говорив: „Так, Господи, Боже Вседержи́телю! Правдиві й справедливі суди Твої!“ А ангол четвертий вилив свою чашу на сонце. І да́но йому палити людей огнем. І спека велика палила людей, і зневажа́ли вони Ім'я Бога, що має вла́ду над карами тими, — і вони не покаялися, щоб славу віддати Йому́. А п'ятий ангол вилив чашу свою на престола звіри́ни. І затьми́лося царство її, і люди від болю кусали свої язики́, і Бога Небесного вони зневажа́ли від болю свого й від своїх болячо́к, — та в учинках своїх не пока́ялись! Шостий же ангол вилив чашу свою на річку велику Ефра́т, — і вода її висохла, щоб пригото́вити дорогу царям, які від схід сонця. І я бачив, що вихо́дили з уст змі́я, і з уст звіри́ни, і з уст неправдивого пророка три ду́хи нечисті, як жа́би, — це духи де́монські, що чинять озна́ки. Вони виходять до царів усього світу, щоб зібрати їх на війну того великого дня Вседержителя Бога. Ось іду, немов злодій! Блаженний, хто чуйни́й, і одежу свою береже, щоб наги́м не ходити, і щоб не бачили га́ньби його! І зібрав їх на місце, яке по-єврейському зветься Армагеддо́н. Сьомий же ангол вилив чашу свою на повітря. І голос гучни́й залунав від небесного храму з престолу, говорячи: „Сталося!“ I сталися бли́скавки й гу́ркіт та гро́ми, і сталось велике трясі́ння землі, якого не було́, відко́ли люди́на живе на землі. Великий такий землетру́с, такий міцний! І місто велике розпа́лося на три частини, і попадали лю́дські міста́. І великий Вавилон був згаданий перед Богом, щоб дати йому чашу вина Його лютого гніву. І зник кожен о́стрів, і не зна́йдено гір! І великий град, як важкі тягарі́, падав із неба на людей. І люди зневажали Бога за покара́ння градом, — бо кара Його була дуже велика!
Друге читання
Бо Боже Слово живе та дія́льне, гостріше від усякого меча обосічного, — прохо́дить воно аж до поділу душі й духа, сугло́бів та мо́зків, і спосібне судити думки́ та на́міри се́рця. I немає створі́ння, щоб сховалось перед Ним, але́ все наге́ та відкрите перед очима Його, — Йому дамо звіт! Отож, мавши великого Первосвященика, що небо перейшов, Ісуса, Сина Божого, трима́ймося визнання нашого! Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але ви́пробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха. Отож, приступаймо з відвагою до престолу благода́ті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомо́ги знайти благода́ть.
Друге читання
Євангеліє
А коли настав ра́нок, усі первосвященики й старші наро́ду зібрали нараду супроти Ісуса, щоб Йому заподіяти смерть. І, зв'язавши Його, повели́, та й По́нтію Пилату намісникові віддали́. Тоді Юда, що ви́дав Його, як побачив, що Його засудили, розкаявся, і вернув тридцять срібнякі́в первосвященикам і старшим, та й сказав: „Я згрішив, невинну кров ви́давши“. Вони ж відказали: „А нам що до того? Дивись собі сам“. І, кинувши в храм срібняки́, відійшов, а потому пішов, — та й повісився. А первосвященики, як взяли срібняки́, то сказали: „Цього не годи́ться покласти до сховку церковного, — це ж бо заплата за кров“. А порадившись, купили на них поле ганча́рське, щоб мандрівників ховати, чому й зветься те поле „полем крови“ аж до сьогодні. Тоді справдилось те, що сказав був пророк Єремі́я, промовляючи: „І взяли вони тридцять срібнякі́в, заплату Оціненого, що Його оцінили сини Ізраїлеві, і дали́ їх за поле ганча́рське, як Господь наказав був мені“. Ісус же став перед намісником. І намі́сник Його запитав і сказав: „Чи Ти Цар Юдейський?“ Ісус же йому відказав: „Ти кажеш“. Коли ж первосвященики й старші Його винуватили, Він нічо́го на те не відказував. Тоді каже до Нього Пила́т: „Чи не чуєш, — як багато на Тебе свідку́ють?“ А Він ні на одне слово йому не відказував, так що намісник був ду́же здивований. Мав же намісник звича́й відпускати на свято наро́дові в'я́зня одно́го, котро́го хотіли вони. Був тоді в'я́зень відо́мий, що звався Вара́вва. І, як зібрались вони, то сказав їм Пилат: „Котрого бажаєте, щоб я вам відпустив: Варавву, чи Ісуса, що зветься Христос?“ Бо він знав, що Його через за́здрощі видали. Коли ж він сидів на судде́вім сиді́нні, його дружи́на прислала сказати йому: „Нічо́го не май з отим Праведником, бо сьогодні вві сні я багато терпіла з-за Нього“. А первосвященики й старші попідмовля́ли наро́д, щоб просити за Варавву, а Ісусові смерть заподі́яти. Намісник тоді відповів і сказав їм: „Котро́го ж із двох ви бажаєте, щоб я вам відпустив?“ Вони ж відказали: „Варавву“. Пилат каже до них: „А що́ ж маю зробити з Ісусом, що зветься Христос?“ Усі закричали: „Нехай ро́зп'ятий бу́де!“ А намісник спитав: „Яке ж зло Він зробив?“ Вони ж зачали́ ще сильніше кричати й казати: „Нехай ро́зп'ятий буде!“ І, як побачив Пила́т, що нічо́го не вдіє, а неспо́кій ще більший стається, набрав він води, та й перед народом умив свої руки й сказав: „Я невинний у крові Його! Самі ви побачите“. А ввесь наро́д відповів і сказав: „На нас Його кров і на наших дітей!“ Тоді відпустив їм Варавву, а Ісуса, збичувавши, він видав, щоб ро́зп'ятий був. Тоді то намісникові вояки́, до прето́рія взявши Ісуса, зібрали на Нього ввесь відділ. І, роздягнувши Його, багряни́цю наділи на Нього. І, сплівши з терни́ни вінка, покла́ли Йому на голову, а трости́ну в прави́цю Його. І, навко́лішки падаючи перед Ним, сміялися з Нього й казали: „Раді́й, Ца́рю Юдейський!“ І, плювавши на Нього, хапали тростину, та й по голові Його били. А коли назнущалися з Нього, зняли́ з Нього плаща́, і зодягнули в одежу Його. І повели́ Його на розп'яття́. А виходячи, стріли одного кіріне́янина, — Си́мон на йме́ння, — його змусили не́сти для Нього хреста. І, прибувши на місце, що зветься Голго́фа, цебто сказати „Черепо́вище“, дали́ Йому пити вина, із гірко́тою змішаного, — та, покуштувавши, Він пити не схотів. А розп'я́вши Його, вони поділили одежу Його, кинувши же́реба. І, посідавши, стерегли́ Його там. І напис провини Його помістили над Його головою: „Це Ісус, Цар Юдейський“. Тоді ро́зп'ято з Ним двох розбійників: одного право́руч, а одного ліво́руч. А хто побіч прохо́див, Його лихосло́вили та головами своїми хитали, і казали: „Ти, що храма руйнуєш та за три дні будуєш, — спаси Само́го Себе! Коли Ти Божий Син, то зійди з хреста!“ Так само ж і первосвященики з книжниками та старши́ми, насміхаючися, говорили: „Він інших спасав, — а Само́го Себе не може спасти́! Коли Цар Він Ізраїлів, нехай зі́йде тепер із хреста, — і ми повіримо Йому! Покладав Він надію на Бога, — нехай Той Його тепер визволить, якщо Він угодний Йому́. Бо Він говорив: „Я — Син Божий“. Також насміхалися з Нього й розбійники, що з Ним були ро́зп'яті. А від години шостої аж до години дев'ятої — те́мрява сталась по ці́лій землі! А коло години дев'ятої скрикнув Ісус гучни́м голосом, кажучи: „Елі́, Елі́, лама́ савахта́ні?“ цебто: „Боже Мій, Боже Мій, на́що Мене Ти покинув?“ Дехто ж із тих, що стояли там, це почули й казали, що Він кличе Іллю́. А один із них зараз побіг і взяв гу́бку та, оцтом її напо́внивши, настромив на трости́ну й давав Йому пити. Інші казали: „Чекай но, поба́чмо, — чи при́йде Ілля визволяти Його“. А Ісус знову голосом гучним скрикнув, — і духа віддав. І ось заві́са у храмі роздерлась надво́є — від ве́рху аж додолу, і земля потрясла́ся, і зачали́ розпада́тися скелі, і повідкривались гроби́, і повставало багато тіл спочилих святих, а з гробів повиходивши, по Його воскресінні, до міста святого ввійшли, і багатьо́м з'явились. А сотник та ті, що Ісуса з ним стерегли́, як землетруса побачили, і те, що там сталося, налякалися ду́же й казали: „Він був справді Син Божий!“ Було там багато й жінок, що дивилися зда́лека, і що за Ісусом прийшли з Галілеї, і Йому прислуго́вували. Між ними була́ Марія Магдалина, і Марія, мати Якова й Йо́сипа, і мати синів Зеведе́євих. А коли настав вечір, то прийшов муж багатий із Аримате́ї, на ім'я́ Йо́сип, що й сам був навчався в Ісуса. Він прийшов до Пилата й просив тіла Ісусового. Пилат ізвелів тоді видати. І взяв Йосип Ісусове тіло, обгорнув його в чисте полотно́, і поклав його в гробі ново́му своїм, що був висік у скелі. До дверей гробови́х привалив він великого каменя, та й відійшов. Була́ ж там Марія Магдалина та інша Марія, що сиділи насу́проти гро́бу. А наступного дня, що за п'ятницею, до Пилата зібралися первосвященики та фарисеї, і сказали: „Пригадали ми, пане, собі, що обма́нець отой, як живий іще був, то сказав: „По трьох днях Я воскре́сну“. Звели ж гріб стерегти аж до третього дня, щоб учні Його не прийшли, та й не вкрали Його, і не сказали наро́дові: Він із мертвих воскрес! І буде остання обмана гірша за першу“. Відказав їм Пилат: „Сторо́жу ви маєте, — ідіть, забезпечте, як знаєте“. І вони відійшли, і, запеча́тавши каменя, біля гро́бу сторожу поставили.
Вечірня молитва — друге читання
Поручаю ж вам сестру́ нашу Фі́ву, служе́бницю Церкви в Кенхре́ях, щоб ви прийняли́ її в Господі, як личить святим, і допомагайте їй, у якій речі бу́де вона чого потребува́ти від вас, бо й вона опіку́нка була багатьом і самому мені. Вітайте Приски́ллу й Аки́лу, співробітників моїх у Христі Ісусі, — що голови свої за душу мою клали, яким не я сам дякую, але й усі Церкви́ з поган, — і їхню домашню Це́ркву. Вітайте улю́бленого мого Епене́та, — він пе́рвісток Азії для Христа. Вітайте Марію, що напрацювалася багато для вас. Вітайте Андро́ніка й Юнія, родичів моїх і співв'язнів моїх, що славні вони між апо́столами, що й у Христі були перше мене. Вітайте Амплія, мого улю́бленого в Господі. Вітайте Урба́на, співробітника нашого в Христі, і улюбленого мого Стахі́я. Вітайте Апелле́са, ви́пробуваного в Христі. Вітайте Аристову́лових. Вітайте мого ро́дича Іродіо́на. Вітайте Нарки́сових, що в Господі. Вітайте Трифе́ну й Трифо́су, що працюють у Господі. Вітайте улю́блену Перси́ду, що багато попрацювала в Господі. Вітайте ви́браного в Господі Ру́фа, і матір його та мою. Вітайте Асинкри́та, Фле́гонта, Єрма, Патро́ва, Єрмі́я і братів, що з ними. Вітайте Філоло́га та Юлію, Ніре́я й сестру́ його, і Олімпія́на, і всіх святих, що з ними. Вітайте один о́дного святим поцілунком. Вітають вас усі Церкви́ Христові! Благаю ж вас, браття, щоб ви остерігалися тих, хто чинить розді́лення й згі́ршення проти науки, якої ви навчилися, і уникайте їх, бо такі не служать Господеві нашому Ісусу Христу, але власному череву; вони добрими та гарними словами зво́дять серця простодушних. Ваша ж слухня́ність дійшла до всіх. І я тішусь за вас, але хо́чу, щоб були ви мудрі в доброму, а про́сті в злому. А Бог миру потопче незаба́ром сатану під ваші но́ги. Благода́ть Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з вами! Амі́нь. Вітає вас мій співробі́тник Тимофі́й, і Лукі́й, і Ясон, і Сосипа́тр, мої родичі. Вітаю вас у Господі й я, Те́ртій, що цього листа написав. Вітає вас Гай, гости́нний для ме́не й ці́лої Церкви. Вітає вас міськи́й доморя́дник Ера́ст і брат Кварт. А Тому́, хто може поставити вас міцно згідно з моєю Єва́нгелією й проповіддю Ісуса Христа, за об'я́вленням таємни́ці, що від вічних часі́в була замо́вчана, а тепер ви́явлена, і через пророцькі писа́ння, з нака́зу вічного Бога, на по́слух вірі по всіх наро́дах прові́щена, — єдиному мудрому Богові, через Ісуса Христа, слава навіки! Амі́нь.
Євангеліє
А ті Сімдеся́т повернулися з радістю, кажучи: „Господи, — навіть де́мони ко́ряться нам у Ім'я́ Твоє!“ Він же промовив до них: „Я бачив того сатану, що з неба спадав, немов блискавка. Ось Я вла́ду вам дав наступати на змій та скорпіо́нів, і на всю силу ворожу, — і ніщо вам не зашко́дить. Та не тіштеся тим, що вам ко́ряться духи, але тіштесь, що ваші ймення записані в небі!“ Того ча́су Ісус звеселився був Духом Святим і промовив: „Прославляю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що втаїв Ти оце від премудрих і розумних, та його немовлятам відкрив. Так, Отче, бо Тобі так було до вподоби! Передав Мені все Мій Отець. І не знає ніхто, хто є Син, — тільки Отець, і хто Отець — тільки Син, та кому Син захоче відкрити“. І, звернувшись до учнів, наодинці їм сказав: „Блаженні ті очі, що бачать, що́ бачите ви! Кажу ж вам, що багато пророків і царів бажали побачити, що бачите ви — та й не бачили, і почути, що́ чуєте ви — і не чули!“
Євангеліє
І, як вони говорили оце, Сам Ісус став між ними, і промовив до них: „Мир вам!“ А вони налякалися та перестра́шились, і ду́мали, що бачать духа. Він же промовив до них: „Чого́ ви стриво́жились? І пощо́ ті думки до серде́ць ваших входять? Погляньте на руки Мої та на ноги Мої, — це ж Я Сам! Доторкніться до Мене й дізнайтесь, — бо не має дух тіла й косте́й, а Я, бачите, маю“. І, промовивши це, показав Він їм руки та но́ги. І, як ще не йняли вони віри з радощів та дивувались, Він сказав їм: „Чи не маєте тут чогось їсти?“ Вони ж подали́ Йому ку́сника риби печеної та стільника́ медово́го. І, взявши, Він їв перед ними. І промовив до них: „Це слова́, що казав Я до вас, коли був іще з вами: Потрібно, щоб ви́коналось усе, що про Мене в Зако́ні Мойсеєвім, та в Пророків, і в Пса́лмах написане“. Тоді розум розкрив їм, щоб вони розуміли Писа́ння. І сказав Він до них: „Так написано є, і так потрібно було́ постраждати Христові, і воскре́снути з мертвих дня третього, і щоб у Йме́ння Його проповідувалось покая́ння, і про́щення гріхів між наро́дів усіх, від Єрусалиму почавши. А ви свідки того́. І ось Я посилаю на вас обі́тницю Мого Отця; а ви позоста́ньтеся в місті, аж поки зодя́гнетесь силою з висоти“. І Він вивів за місто їх аж до Віфа́нії; і, знявши руки Свої, поблагословив їх. І сталось, як Він благословляв їх, то зачав відступа́ти від них, і на небо возно́ситись. А вони поклонились Йому, і повернулись до Єрусалиму з великою радістю. І постійно вони перебува́ли в храмі, переславля́ючи й хва́лячи Бога. Амінь.
Євангеліє
І сталось, коли закінчи́в Ісус усі ці слова, Він сказав Своїм учням: „Ви знаєте, що через два дні буде Па́сха, — і Лю́дський Син буде виданий на розп'я́ття“. Тоді первосвященики, і книжники, і старші народу зібралися в домі первосвященика, званого Кайя́фою, і радилися, щоб пі́дступом взяти Ісуса й забити. І вони говорили: „Та не в свято, щоб бува колотнеча в наро́ді не сталась“. Коли ж Ісус був у Віфа́нії, у домі Си́мона прокаже́ного, підійшла одна жінка до Нього, маючи аляба́строву пляшечку дорогоцінного ми́ра, — і вилила на Його голову, як сидів при столі Він. Як побачили ж учні це, то обурилися та й сказали: „На́що таке марнотра́тство? Бо дорого можна було б це продати, і віддати убогим“. Зрозумівши Ісус, промовив до них: „Чого при́крість ви робите жінці? Вона ж добрий учинок зробила Мені. Бо вбогих ви маєте за́вжди з собою, а Мене не постійно ви маєте. Бо, виливши миро оце на тіло Моє, вона те вчинила на по́хорон Мій. Поправді кажу́ вам: де тільки оця Єва́нгелія проповідувана буде в цілому світі, — на пам'ятку їй буде сказане й те, що зробила вона!“ Тоді один із Дванадцятьох, званий Юдою Іскаріотським, подався до первосвящеників, і сказав: „Що́ хочете дати мені, — і я вам Його видам?“ І вони йому виплатили тридцять срібняків. І він відтоді шукав слу́шного ча́су, щоб видати Його. А першого дня Опрі́сноків учні підійшли до Ісуса й сказали Йому: „Де́ хочеш, щоб ми приготува́ли пасху спожити Тобі? А Він відказав: „Ідіть до такого то в місто, і перекажіть йому: каже Вчитель: час Мій близьки́й, — справлю Пасху з Своїми учнями в тебе“. І учні зробили, як звелів їм Ісус, і зачали́ пасху готува́ти. А коли настав вечір, Він із дванадцятьма учнями сів за стіл. І, як вони споживали, Він сказав: „Поправді кажу вам, що один із вас видасть Мене“. А вони засмутилися тяжко, і кожен із них став питати Його: „Чи не я то, о Господи?“ А Він відповів і промовив: „Хто руку свою вмочить у миску зо Мною, той видасть Мене. Людський Син справді йде, як про Нього написано; але горе тому чоловікові, що видасть Лю́дського Сина! Було́ б краще йому, коли б той чоловік не родився!“ Юда ж, зрадник Його, відповів і сказав: „Чи не я то, Учителю?“ Відказав Він йому: „Ти сказав“. Як вони ж споживали, Ісус узяв хліб, і́ поблагословив, поламав, і давав Своїм учням, і сказав: „Прийміть, споживайте, це — тіло Моє“. А взявши чашу, і подяку вчинивши, Він подав їм і сказав: „Пийте з неї всі, бо це — кров Моя Ново́го Заповіту, що за багатьох проливається на відпу́щення гріхів! Кажу́ ж вам, що віднині не питиму Я від оцього плоду виноградного аж до дня, коли з вами його нови́м питиму в Царстві Мого Отця“. А коли відспівали вони, то на го́ру Оливну пішли. Промовляє тоді їм Ісус: „Усі ви через Мене споку́ситеся ночі цієї. Бо написано: „Уражу́ Па́стиря, — і розпоро́шаться вівці отари“. По воскре́сенні ж Своїм Я вас ви́переджу в Галілеї“. А Петро відповів і сказав Йому: „Якби й усі спокуси́лись про Тебе, — я не спокушу́ся ніко́ли“. Промовив до нього Ісус: „Поправді кажу́ тобі, що ночі цієї, перше ніж заспіває півень, — відречешся ти тричі від Мене“. Говорить до Нього Петро: „Коли б мені навіть умерти з Тобою, — я не відречуся від Тебе!“ Так сказали й усі учні. Тоді з ними приходить Ісус до місцевости, званої Гефсима́нія, і промовляє до учнів: „Посидьте ви тут, аж поки піду́ й помолюся отам“. І, взявши Петра й двох синів Зеведе́євих, зачав сумувати й тужити. Тоді промовляє до них: „Обго́рнена сумом смертельним душа Моя! Залиші́ться тут, і попильнуйте зо Мною“. І, трохи далі пройшовши, упав Він долі́лиць, та молився й благав: „Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене. Та проте, — не як Я хо́чу, а як Ти“. І, вернувшись до учнів, знайшов їх, що спали, і промовив Петрові: „Отак, — не змогли ви й однієї години попильнувати зо Мною? Пильнуйте й моліться, щоб не впасти на спробу, — бадьо́рий бо дух, але немічне тіло“. Відійшовши ще вдруге, Він молився й благав: „Отче Мій, як ця чаша не може минути Мене, щоб не пити її, — нехай станеться воля Твоя!“ І, прийшовши, знову знайшов їх, що спали, бо зважні́ли їм очі були. І, залиши́вши їх, знов пішов, і помолився втре́тє, те саме слово промовивши. Потому приходить до учнів і їм промовляє: „Ви ще далі спите й спочиваєте? Ось година набли́зилась, — і до рук грішникам виданий буде Син Лю́дський. Уставайте, ходім, — ось наблизи́вся Мій зра́дник!“ І коли Він іще говорив, аж ось прийшов Юда, один із Дванадцятьо́х, а з ним люду багато від первосвящеників і старших наро́ду з мечами та ки́ями. А зрадник Його дав був знака їм, кажучи: „Кого поцілую, то Він, — беріть Його“. І зараз Він підійшов до Ісуса й сказав: Раді́й, Учителю!“ І поцілував Його. Ісус же йому відказав: „Чого, друже, прийшов ти?“ Тоді приступили та руки наклали на Ісуса, — і схопи́ли Його. А ось один із тих, що з Ісусом були́, витягнув руку, і меча свого ви́хопив та й рубону́в раба первосвященика, — і відтяв йому вухо. Тоді промовляє до нього Ісус: „Сховай свого меча в його місце, бо всі, хто ві́зьме меча, — від меча і загинуть. Чи ти ду́маєш, що не мо́жу тепер упросити Свого Отця, — і Він дасть Мені зараз більше дванадцяти леґіо́нів анголі́в? Але як має збутись Писа́ння, що так статися мусить?“ Тієї години промовив Ісус до наро́ду: „Немов на розбійника вийшли з мечами та ки́ями, щоб узяти Мене! Я щоденно у храмі сидів і навчав, — і Мене не взяли́ ви. Це ж сталось усе, щоб збулися писа́ння пророків“. Усі учні тоді залишили Його й повтікали. А вони схопи́ли Ісуса, і повели́ до первосвященика Кайяфи, де зібралися книжники й старші. Петро ж зда́лека йшов услід за Ним аж до дво́ру первосвященика, і, ввійшовши всере́дину, сів із слу́жбою, щоб бачити кінець. А первосвященики та ввесь синедріо́н шукали на Ісуса неправдивого свідчення, щоб смерть заподіяти Йому, і не знахо́дили, хоч кривосвідків багато підхо́дило. Аж ось накінець з'явилися двоє, і сказали: „Він говорив: Я можу зруйнувати храм Божий, — і за три дні збудувати його“. Тоді первосвященик устав і до Нього сказав: „Ти нічого не відповідаєш на те, що свідчать су́проти Тебе?“ Ісус же мовчав. І первосвященик сказав Йому: „Заприсягаю Тебе Живим Богом, щоб нам Ти сказав, — чи Христос Ти, Син Божий?“ Промовляє до нього Ісус: „Ти сказав... А навіть повім вам: відтепе́р ви побачите Лю́дського Сина, що сидітиме право́руч сили Божої, і на хмарах небесних прихо́дитиме!“ Тоді первосвященик розде́р одежу свою та й сказав: „Він богознева́жив! На́що нам іще свідки потрібні? Ось ви чули тепер Його богознева́гу! Як вам здається?“ Вони ж відповіли та сказали: „Повинен умерти!“ Тоді стали плювати на обличчя Йому, та бити по що́ках Його, інші ж ки́ями били, і казали: „Пророкуй нам, Христе́, хто́ то вдарив Тебе?“ А Петро перед домом сидів на подвір'ї. І приступила до Нього служни́ця одна та й сказала: „І ти був з Ісусом Галіле́янином!“ А він перед всіма́ відрікся, сказавши: „Не відаю я, що ти кажеш“. А коли до воріт він підхо́див, побачила інша його та й сказала приявним там людям: „Оцей був з Ісусом Назаряни́ном!“ І він зно́ву відрікся та став присягатись: „Не знаю Цього Чоловіка!“ Підійшли ж трохи згодом присутні й сказали Петрові: „І ти справді з отих, та й мова твоя виявляє тебе“. Тоді він став клясти́сь та божитись: „Не знаю Цього́ Чоловіка!“ І заспівав півень хвилі тієї. І згадав Петро сказане слово Ісусове: „Перше ніж заспіває півень, — відречешся ти тричі від Мене“. І, вийшовши звідти, він гірко заплакав.
Щоденний план послідовного читання всієї Біблії. Текст Біблії є суспільним надбанням. (Біблія Огієнка)
Читання дня — щоранку
У Bosko читання дня чекають на вас щоранку — позначайте кожне як прочитане, щоб завжди знати, де ви зупинилися, читайте їх у будь-якому з 30 перекладів і затримайтеся на короткому роздумі. Щоденні читання вашої традиції — з відстеженням і завжди під рукою.