Читання дня
Біблійні читання, призначені на день, із повним текстом вашою мовою. Стежте щоранку за щоденними читаннями вашої традиції в застосунку Bosko.
Перше читання
Ось тому́, хто говорить чужою мовою, нехай молиться, щоб умів виясняти. Бо коли я молюся чужою мовою, то молиться дух мій, а мій розум без пло́ду! Ну, то що ж? Буду молитися духом, і буду молитися й розумом, співатиму духом, і співатиму й розумом. Бо коли благословля́тимеш духом, то як той, що займає місце про́стої людини, промовить „амі́нь“ на подяку твою? Не знає бо він, що́ ти кажеш. Ти дякуєш добре, але не будується інший. Дякую Богові моєму, — розмовляю я мовами більше всіх вас. Але в Церкві волію п'ять слів зрозумілих сказати, щоб і інших навчити, аніж десять тисяч слів чужою мовою! Браття, не будьте дітьми́ своїм розумом, — будьте в лихо́му дітьми́, а в розумі доскона́лими будьте! У Зако́ні написано: „Іншими мовами й іншими устами Я говоритиму лю́дям оцим, та Мене вони й так не послухають“, каже Госпо́дь. Отож, мови існують на знак не для віруючих, але для невіруючих, а пророцтво — для віруючих, а не для невіруючих. А як зі́йдеться Церква вся ра́зом, і всі говоритимуть чужими мовами, і ввійдуть туди й сторонні чи невіруючі, — чи ж не скажуть вони, що біснуєтесь ви? Коли ж усі пророкують, а вві́йде якийсь невіруючий чи сторонній, то всі докоряють йому, усі судять його, і так таємни́ці серця його виявляються, і так він падає ницьма́ і вклоняється Богові й каже: „Бог справді між вами!“
Перше читання
Не буду мовчати я ради Сіо́ну, і ради Єрусалиму не буду спокі́йний, аж поки не ви́йде, як ся́йво, його праведність, а спасі́ння його — як горю́чий світи́льник! І побачать наро́ди твою праведність, а славу твою — всі царі́, і йме́нням нови́м будуть звати тебе, що уста Господні докла́дно озна́чать його́. І ти станеш короною слави в Господній руці й діяде́мою царства в долоні Бога свого! Вже не скажуть на тебе „поки́нута“, а на край твій не будуть казати вже „пустиня“, бо тебе будуть кли́кати „в ній моя втіха“, а край твій „замі́жня“, бо Господь пожада́є тебе, і твій край буде взятий за жінку! Як юна́к бере панну за жінку, так з тобою одру́житься Сам Будівни́чий, і як ті́шиться той молоди́й нарече́ною, так раді́тиме Бог твій тобо́ю! На му́рах твоїх, Єрусалиме, Я поставив сторо́жу, — ніко́ли не буде мовчати вона цілий день та всю ніч. Ви, хто пригадує Господа, не замо́вкніть, — і перед Ним не вмовкайте, аж поки не змі́цнить, і аж поки не вчи́нить Він Єрусалима за славу Свою́ на землі! Господь присягну́в був Своєю прави́цею й поту́жним раме́ном Своїм: Направду, не дам уже збі́жжя твого ворога́м твоїм, і пити не будуть чужи́нці твого виногра́дного со́ку, що ти працюва́в біля нього! Бо ті, хто збирає його́, будуть їсти його та й хвали́тимуть Господа, і ті, хто грома́дить його́, будуть пити його на подві́р'ях святині Моєї! Проходьте, проходьте ви бра́мами, чи́стьте доро́гу наро́дові! Будуйте доро́гу, будуйте дорогу, дорогу ту биту, очи́стьте від ка́меня, підіймі́ть над наро́дами пра́пора! Ось звіщає Господь аж до кра́ю землі: Розкажі́те сіо́нській дочці́: Ось прихо́дить Спасі́ння твоє, ось із Ним нагоро́да Його, і заплата Його перед Ним! І будуть їх звати наро́дом святим, вику́пленцями Господа, а на тебе закличуть „жада́на“, незали́шене місто!
Перше читання
Кричи на все горло, не стри́муйсь, свій голос повищ, мов у сурму́, й об'яви́ ти наро́дові Моєму про їхній пере́ступ, а до́мові Якова — їхні гріхи́! Вони бо щоденно шукають Мене та жадають пізнати доро́ги Мої, мов наро́д той, що праведне чинить, і права́ свого Бога не кидає. Питаються в Мене вони про права́ справедливости, жадають набли́ження Бога: „На́що ми по́стимо, коли Ти не бачиш, мучимо душу свою, Ти ж не знаєш того́?“ Отак, — у день по́сту свого ви чините волю свою, і всіх ваших робі́тників ти́снете! Тож на сва́рку та за́колот по́стите ви, та щоб кулако́м бити наха́бно. Тепер ви не по́стите так, щоб ваш голос почу́тий був на височині́! Хіба ж оце піст, що Я вибрав його, — той день, коли мо́рить люди́на душу свою́, свою голову гне, як та очерети́на, і сте́лить вере́ту та по́піл? Чи ж оце називаєш ти по́стом та днем уподо́би для Господа? Чи ж ось це не той піст, що Я вибрав його: розв'яза́ти кайда́ни безбожности, пу́та ярма́ розв'язати й пустити на волю ути́снених, і всяке ярмо́ розірва́ти? Чи ж не це, — щоб влама́ти голодному хліба свого́, а вбогих бурла́ків до дому впрова́дити? Що як побачиш наго́го, — щоб вкри́ти його, і не схова́тися від свого рі́дного? Зася́є тоді́, мов досві́тня зоря́, твоє світло, і хутко шкі́рою рана твоя заросте́, і твоя справедливість ходи́тиме перед тобою, а слава Господня сторо́жею за́дньою! Тоді кли́кати будеш — і Господь відпові́сть, будеш кли́кати — і Він скаже: Ось Я! Якщо віддали́ш з-поміж себе ярмо́, не бу́деш підно́сити пальця й казати лихо́го, і будеш давати голодному хліб свій, і знедо́лену душу наси́тиш, — тоді то засві́тить у те́мряві світло твоє, і твоя те́мрява ніби як по́лудень стане, і буде Господь тебе за́вжди прова́дити, і душу твою нагоду́є в посу́ху, ко́сті твої позміцня́є, і ти станеш, немов той напо́єний сад, і мов джерело́ те, що во́ди його не всиха́ють! І руїни відві́чні сини твої позабудо́вують, поставиш осно́ви дові́чні, і будуть тебе називати: „Замуро́вник проло́му, напра́вник шляхів для посе́лення“!
Ранкова молитва — перше читання
Ліпший убогий, що ходить в своїй непови́нності, ніж лукавий уста́ми та нерозумний. Теж не добра душа без знання́, а хто на́глить ногами, спіткне́ться. Глупо́та люди́ни дорогу її викривля́є, і на Господа гні́вається її серце. Маєток примно́жує дру́зів числе́нних, а від бідака́ відпадає й товариш його. Свідок брехливий не буде без кари, а хто бре́хні говорить, не буде врято́ваний. Багато-хто го́дять тому, хто гостинці дає, і кожен товариш люди́ні, яка не скупи́ться на дари. Бідаря́ ненави́дять всі браття його, а тимбільш його при́ятелі відпадають від нього; а коли за словами поради женеться, — нема їх! Хто ума набуває, кохає той душу свою, а хто розум стереже́, той знахо́дить добро́. Свідок брехливий не буде без кари, хто ж неправду говорить, загине. Не лицю́є пишно́та безумному, тим більше рабові панувати над зве́рхником. Розум люди́ни припинює гнів її, а вели́чність її — перейти над провиною. Гнів царя — немов рик левчука́, а ласка́вість його — як роса на траву. Син безумний — погибіль для батька свого́, а жінка сварлива — як ри́нва, що з неї вода тече за́вжди. Хата й маєток — спа́дщина батьків, а жінка розумна — від Господа. Лі́нощі сон накидають, і лінива душа — голодує. Хто заповідь охороня́є, той душу свою стереже́; хто дороги свої легкова́жить, — помре. Хто милости́вий до вбогого, той позичає для Господа, і чин його Він надолу́жить йому. Карта́й свого сина, коли є наді́я навчити, та забити його — не підно́сь свою душу. Люди́на великого гніву хай кару несе, бо якщо ти вряту́єш її, то вчи́ниш ще гірше. Слухай ради й карта́ння приймай, щоб мудрим ти став при своєму кінці́. У серці люди́ни багато думо́к, але ви́повниться тільки за́дум Господній. Здобу́ток люди́ні — то милість її, але ліпший біда́р за люди́ну брехливу. Страх Господній веде́ до життя, і хто його має, той ситим ночує, і зло не дося́гне його. У миску стромляє лінюх свою руку, до уст же своїх не піді́йме її. Як битимеш нерозважного, то помудріє й немудрий, а будеш розумного остеріга́ти, то він зрозуміє поуку. Хто батька грабує, хто матір жене? — Це син, що засти́джує та осоро́млює, — перестань же, мій сину, навчатися від нерозумних, щоб відступитися від слів знання́! Свідок нікчемний висміює суд, а уста безбожних вибри́зкують кривду. На насмі́шників кари готові пості́йно, і вдари на спи́ну безумним.
Послання
Бо вправа тілесна мало кори́сна, а благоче́стя кори́сне на все, бо має обі́тницю життя тепе́рішнього та майбу́тнього. Вірне це слово, і гі́дне всякого прийняття́! Бо на це ми й працюємо і зно́симо га́ньбу, що надію кладемо на Бога Живого, Який усім лю́дям Спаси́тель, найбільше ж для вірних. Наказуй оце та навчай! Нехай молодим твоїм віком ніхто не горду́є, але будь зразко́м для вірних у слові, у житті, у любові, у дусі, у вірі, у чистості! Поки прийду́ я, пильнуй чита́ння, нага́дування та науки! Не зане́дбуй благода́тного дара в собі, що був да́ний тобі за пророцтвом із покла́денням рук пресвітерів. Про це піклуйся, у цім пробувай, щоб у́спіх твій був явний для всіх! Уважай на самого себе та на науку, тримайся цього. Бо чи́нячи так, ти спасеш і самого себе, і тих, хто тебе слухає!
Перше читання
Мій сину, на мудрість мою уважа́й, нахили своє ухо до мого розуму, щоб розважність ти міг стерегти́, а пізна́ння — хай у́ста твої стережу́ть! Бо кра́пають со́лодощ губи блудни́ці, а у́ста її від оливи масні́ші, та гірки́й їй кінець, мов поли́н, гострий, як меч обосі́чний, — її ноги до смерти спускаються, шео́лу тримаються кроки її! Вона путь життя не урі́внює, її стежки непевні, і цього не знає вона. Тож тепер, мої діти, мене ви послухайте, не відхо́дьте від слів моїх уст: віддали́ ти від неї дорогу свою, і не зближа́йсь до дверей її дому, щоб слави своєї ти іншим не дав, а роки свої — для жорстокого, щоб чужі не наси́тились сили твоєї й маєтку твого́ в чужім домі! І будеш стогнати при своєму кінці́, як знемо́жеться тіло твоє й твої сили, і скажеш: „Як нена́видів я те напу́чування, а карта́ння те серце моє відкидало! І не слухав я голосу своїх учителі́в, і уха свого не схиля́в до наставників. Тро́хи не був я при кожному злому, в сере́дині збору й громади!“ Пий воду з криниці своєї, і теку́че з свого коло́дязя: чи ж мають на вулицю вилиті бути джере́ла твої, а на площі — потоки твоєї води? — Нехай вони будуть для тебе, для тебе самого, а не для чужих із тобою! Хай твоє джерело́ буде благослове́нне, і радій через жінку твоїх юних літ, — вона ла́ня любовна та се́рна прекрасна, її пе́рса напоять тебе кожноча́сно, — впивайся ж наза́вжди коха́нням її! І на́що, мій сину, ти маєш впиватись блудни́цею, і на́що ти бу́деш приго́ртати груди чужи́нки? Бож перед очима Господніми всі дороги люди́ни, і стежки́ її всі Він рівняє: власні провини безбожного схо́плять його, і поворо́ззям свого гріха буде зв'я́заний він, помиратиме він без напу́чування, і буде блукати в великій глупо́ті своїй!
Ранкова молитва — друге читання
І сказав Він до учнів Своїх: „Неможливо, щоб спокуси не мали прийти; але горе тому́, через кого приходять вони! Краще б такому було́, коли б жо́рно млино́ве на шию йому почепити та й кинути в море, аніж щоб спокусив він одно́го з мали́х цих! Уважайте на себе! Коли провини́ться твій брат, докори́ йому, а коли він покається, то вибач йому. І хоча б сім раз денно він провинивсь проти тебе, і сім раз звернувся до тебе, говорячи: „Каюся“, — вибач йому́!“ І сказали апо́столи Господу: „Дода́й Ти нам віри!“ А Господь відказав: „Коли б мали ви віру, хоч як зе́рно гірчи́чне, і сказали шовко́виці цій: „Ви́рвися з коренем і посадися до моря“, — то й послухала б вас! Хто ж із вас, мавши раба, що оре́ чи пасе, скаже йому, як він ве́рнеться з поля: „Негайно йди та сідай до столу“? Але чи ж не скаже йому: „Приготуй що вече́ряти, і підпережись, і мені прислуго́вуй, аж поки я їстиму й питиму, а пото́му ти сам будеш їсти та пити“? Чи ж він дякує тому рабові, що наказане виконав? Так і ви, коли зробите все вам нака́зане, то кажіть: „Ми — нікчемні раби, бо зробили лиш те, що повинні зробити були́!“ І сталось, коли Він ішов до Єрусалиму, то прохо́див поміж Самарі́єю та Галілеєю. І, коли вхо́див до одно́го села, перестріли Його десять мужів, слаби́х на проказу, що стали здалека. І голос піднесли вони та й казали: „Ісусе, Наставнику, — змилуйсь над нами!“ І, побачивши їх, Він промовив до них: „Підіть і покажіться священикам!“ І сталось, коли вони йшли, то очи́стились. Один же з них, як побачив, що видужав, то верну́вся, і почав гучни́м голосом сла́вити Бога. І припав він обличчям до ніг Його, складаючи дяку Йому. А то самаряни́н був... Ісус же промовив у відповідь: „Чи не десять очи́стилось, — а дев'ять же де́? Чому́ не вернулись вони хвалу́ Богові віддати, крім цього́ чужинця?“ І сказав Він йому: „Підведися й іди: твоя віра спасла тебе!“ А як фарисеї спитали Його, коли Царство Боже при́йде, то Він їм відповів і сказав: „Царство Боже не при́йде помітно, і не скажуть: „Ось тут“, або: „Там“. Бо Боже Царство всере́дині вас!“ І сказав Він до учнів: „Прийдуть дні, коли побажаєте бачити один з днів Сина Лю́дського, — та не побачите. І скажуть до вас: „Ось тут“, чи: „Ось там“, — не йдіть, і за ним не біжіть! Бо як бли́скавка, бли́снувши, світить із о́дного кра́ю під небом до другого кра́ю під небом, так буде Свого дня й Син Лю́дський. А перше належить багато страждати Йому, і відцурається рід цей від Нього. І, як було за днів Но́євих, то буде так само й за днів Сина Лю́дського: їли, пили, женилися, заміж вихо́дили, аж до того дня, коли „Ной увійшов до ковче́гу“; прийшов же потоп, — і всіх вигубив. Так само, як було за днів Ло́тових: їли, пили, купували, продавали, садили, будували; того ж дня, як Лот вийшов із Содо́му, — огонь із сіркою з неба лину́в, і всіх погубив. Так буде й того дня, як Син Лю́дський з'я́виться! Хто буде того дня на домі, а речі його будуть у домі, нехай їх забрати не зла́зить. Хто ж на полі, так само нехай назад не верта́ється, — пам'ятайте про Ло́тову дружи́ну! Хто дба́тиме зберегти свою душу , — той погубить її, а коли хто погубить, — той оживить її. Кажу вам: удвох будуть ночі тієї на о́дному ліжкові: один ві́зьметься, а другий поли́шиться. Дві моло́тимуть ра́зом, — одна ві́зьметься, а друга полишиться. Двоє будуть на полі, — один ві́зьметься, а другий полишиться!“ І казали вони Йому в відповідь: „Де, Господи?“ А Він відказав їм: „Де труп, там зберуться й орли“.
Респонсорійний псалом
Євангеліє
Попра́вді кажу вам: Хто Божого Царства не при́йме, немов те дитя, той у нього не вві́йде“. І Він їх пригорну́в, і поблагословив, на них руки поклавши. І коли вирушав Він у путь, то швидко набли́зивсь один, упав перед Ним на коліна, і спитався Його: „Учителю Добрий, — що робити мені, щоб вічне життя вспадкува́ти?“ Ісус же йому відказав: „Чого звеш Мене Добрим? Ніхто не є Добрий, крім Бога Самого. Знаєш заповіді: „Не вбивай, не чини пере́любу, не кради́, не свідкуй неправдиво“, не кривди́, „шануй свого ба́тька та матір“. А він відказав Йому: „Учителю, — це все виконав я ще зма́лку“. Ісус же поглянув на нього з любов'ю, і промовив йому: „Одно́го бракує тобі: іди, розпро́дай, що маєш, та вбогим роздай, — і матимеш скарб ти на небі! Потому приходь та й іди вслід за Мною, узявши хреста“.
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Вечірня молитва — перше читання
Вино — то насмі́шник, напій п'янки́й — галасу́н, і кожен, хто блу́дить у ньому, немудрий. Страх царя — як рик лева; хто до гніву дово́дить його́, — проти свого життя прогрішає. Слава люди́ні, що гнів покидає, а кожен глупа́к вибуха́є. Лінивий не о́ре із о́сени, а захоче в жнива́ — і нічо́го нема. Рада в серці люди́ни — глибока вода, і розумна люди́на її повиче́рпує. Багато людей себе звуть милосердними, та вірну люди́ну хто зна́йде? У своїй непови́нності праведний ходить, — блаженні по ньому сини його! Цар сидить на судде́вім престолі, всяке зло розганяє своїми очима. Хто скаже: „Очи́стив я серце своє, очистився я від свого гріха́?“ Вага неоднакова, неоднакова міра, — обо́є вони — то оги́да для Господа. Навіть юна́к буде пі́знаний з чи́нів своїх, — чи чин його чистий й чи про́стий. Ухо, що слухає, й око, що бачить, — Господь учинив їх обо́є. Не кохайся в спанні́, щоб не збідні́ти; розплю́щ свої очі — та хлібом наси́ться! „Зле, зле!“ каже той, хто купує, а як пі́де собі, тоді хва́литься ку́пном. Є золото й пе́рел багато, та розумні уста́ — найцінніший то по́суд. Візьми його о́діж, бо він поручивсь за чужого, і за чужи́нку візьми його за́став. Хліб з неправди солодкий люди́ні, та піско́м потім бу́дуть напо́внені у́ста її. Тримаються за́міри радою, і війну прова́дь мудрими ра́дами. Виявляє обмо́вник таємне, а ти не втручайся до того, ле́гко хто розту́лює уста свої. Хто кляне свого батька та матір свою, — погасне світильник йому серед те́мряви! Спа́док спо́чатку заскоро набу́тий, — не буде кінець його поблагосло́влений! Не кажи: „Надолу́жу я зло!“ — май надію на Господа, і Він допоможе тобі. Вага неоднакова — то оги́да для Господа, а ома́нливі ша́льки не добрі. Від Господа — кроки люди́ни, а люди́на — як вона зрозуміє дорогу свою? Тене́та люди́ні казати „святе́“ нерозважно, а зго́дом свої обітни́ці досліджувати. Мудрий цар розпо́рошить безбожних, і зве́рне на них своє ко́ло для мук. Дух люди́ни — світильник Господній, що все ну́тро обшукує. Милість та правда царя стережуть, і трона свого він підтримує милістю. Окраса юна́цтва — їхня сила, а пишність стари́х — сивина́. Синяки́ від побоїв — то масть лікува́льна на злого, та вдари нутру́ живота.
Друге читання
Отож, ви́правдавшись вірою, майте мир із Богом через Господа нашого Ісуса Христа, через Якого ми вірою одержали доступ до тієї благода́ті, що в ній стоїмо́, і хва́лимось наді́єю слави Божої. І не тільки нею, але й хвалимося в утисках, знаючи, що утиски приносять терпели́вість, а терпеливість — до́свід, а досвід — надію, а надія не засоро́мить, бо любов Божа вилилася в наші серця Святим Духом, даним нам. Бо Христос, коли ми були́ ще недужі, своєї пори помер за нечестивих. Бо навряд чи помре хто за праведника, ще бо за доброго може хто й відважиться вмерти. А Бог дово́дить Свою любов до нас тим, що Христос умер за нас, коли ми були́ ще грішниками. Тож тим більше спасемося Ним від гніву тепер, коли кров'ю Його ми ви́правдані. Бо коли ми, бувши ворогами, примирилися з Богом через смерть Сина Його, то тим більше, примирившися, спасе́мося життя́м Його. І не тільки це, але й хва́лимося в Бозі через Господа нашого Ісуса Христа, що через Нього оде́ржали ми тепер прими́рення. Тому́ то, як через одно́го чоловіка ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть, так прийшла й смерть в усіх людей через те, що всі згрішили. Гріх бо був у світі й до Зако́ну, але гріх не ста́виться в прови́ну, коли немає Зако́ну. Та смерть панувала від Ада́ма аж до Мойсея і над тими, хто не згрішив, подібно переступу Ада́ма, який є образ майбу́тнього. Але не такий дар благода́ті, як пере́ступ. Бо коли за пере́ступ одно́го померло багато, то тим більш благода́ть Божа й дар через благода́ть однієї Люди́ни, Ісуса Христа, щедро спливли́ на багатьох. І дар не такий, як те, що сталось від одно́го, що згрішив; бо суд за оди́н про́гріх — на о́суд, а дар благода́ті — на ви́правдання від багатьох про́гріхів. Бо коли за пере́ступ одно́го смерть панувала через одно́го, то тим більше ті, хто приймає рясноту́ благода́ті й дар праведности, запанують у житті через одно́го Ісуса Христа. Ось тому́, як через пере́ступ одно́го на всіх людей прийшов о́суд, так і через праведність Одно́го прийшло ви́правдания для життя на всіх людей. Бо як через непо́слух одно́го чоловіка багато-хто стали грішними, так і через по́слух Одно́го багато-хто стануть праведними. Зако́н же прийшов, щоб збільши́вся пере́ступ. А де збільши́вся гріх, там зарясніла благодать, щоб, як гріх панував через смерть, так само й благода́ть запанувала через праведність для життя вічного Ісусом Христом, Господом нашим.
Друге читання
О, коли б потерпі́ли ви трохи безу́мство моє! Але й те́рпите ви мене. Бо пильную про вас пильністю Божою, заручив бо я вас одно́му чоловікові, щоб Христові приве́сти вас чистою дівою. Та боюсь я, — як змій звів був Єву лука́вством своїм, щоб так не попсувалися ваші думки́, і ви не вхилилися від простоти́ й чи́стости, що в Христі. Коли бо хто при́йде й зачне пропові́дувати про Ісуса іншого, про якого ми не проповідували, або при́ймете іншого Духа, якого ви не прийняли, або іншу Єва́нгелію, якої ви не прийняли́, — то радо терпіли б ви те! Та ду́маю я, що нічим не лишаюсь позад передні́ших апо́столів. Хоч і неук я словом, але не знання́м, та всюди в усьому ми ви́явлені поміж вами. Чи я гріх учинив, себе впокоря́ючи, щоб підвищити вас, бо я Божу Єва́нгелію благовістив для вас дармо? Оббирав я інші Церкви́, приймаючи плату для служіння вам. А коли я прийшов до вас і терпів недостачу, то ніко́го я не обтя́жив. Бо мій нестаток попо́внили бра́ти, що прийшли з Македонії; і в усьому беріг я себе, щоб не бути для вас тягаре́м, і збережу́. Як правда Христова в мені, так оця похвала́ не замо́вчана буде про мене в країнах Ахаї. Для чо́го? Тому́, що я вас не люблю́? Відо́мо те Богові! А що я роблю́, те й робитиму, щоб відтя́ти причину для тих, хто шукає причини, щоб у то́му, чим хва́ляться, показались такі, як і ми. Такі бо фальшиві апо́столи, лукаві робітники́, що підро́блюються на Христових апо́столів. І не дивно, бо сам сатана́ прикидається а́нголом світла! Отож, не велика це річ, якщо й слуги його прикидаються слу́гами праведности. Буде їхній кінець згідно з учинками їхніми! Зно́ву кажу́: хай ніхто не вважає мене за безумного! А як ні, то прийміть мене бодай як безумного, щоб хоч трохи й я похвалився! А що я кажу́, не кажу́ того в Господі, але ніби в безу́мстві — у цій частині хвали́. Через те ж, що тілом багато-хто хваляться, то й я похвалюся. Бо ви те́рпите радо безумних, самі мудрими бувши. Бо ви терпите, коли вас хто нево́лить, коли хто об'їдає, коли хто обдирає, коли хто підвищується, коли хто по що́ках вас б'є. На безчестя кажу́, що ми ніби стратили сили. Коли хто відва́житься чим, то — скажу́ нерозумно — відважуюся й я. Євреї вони? — То й я. Ізра́їльтяни вони? — То й я. Насіння вони Авраамове? — То й я! Слу́ги Христові вони? — Говорю́ нерозумне: більш я! Я був більш у пра́цях, у ранах над міру, частіш у в'язницях, часто при смерті. Від юдеїв п'ять раз я прийняв був по сорок уда́рів без о́дного, тричі ки́ями бито мене, один раз мене каменува́ли, тричі розбивсь корабель, ніч і день я пробу́в у глибині́ морській; у мандрі́вках я часто бува́в, бував у небезпеках на річках, у небезпеках розбійничих, у небезпеках свого наро́ду, у небезпеках поган, у небезпеках по міста́х, у небезпеках на пустині, у небезпеках на морі, у небезпеках між братами фальшивими, у висна́жуванні та в праці, часто в недосипа́нні, у голоді й спразі, часто в по́сті, у холоді та в наготі́. Окрім зо́внішнього, налягають на мене денні повинності й журба про всі Церкви́. Хто слабує, а я не слабую? Хто споку́шується, а я не палю́ся? Коли треба хвалитись, то неміччю я похвалюся. Знає Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, — а Він благослове́нний навіки, — що я не говорю́ неправди. У Дама́ску намі́сник царя Аре́ти стеріг місто Дама́ск, щоб схопи́ти мене. але́ по мурі мене спу́щено в коші́ віко́нцем, — і я з рук його втік!
Друге читання
Улю́блені, — не кожному духові вірте, але випробо́вуйте духів, чи від Бога вони, бо неправдивих пророків багато з'явилося в світ. Духа Божого цим пізнавайте: кожен дух, який ви́знає, що Ісус Христос прийшов був у тілі, той від Бога. А кожен дух, який не визнає́ Ісуса, той не від Бога, але́ він анти́христів, про якого ви чули, що йде, а тепер уже він у світі. Ви від Бога, дітки́, і ви перемогли їх, — більший бо Той, Хто в вас, аніж той, хто в світі. Вони від світу, тому́ то говорять від світу, а світ слухає їх. Ми від Бога, — хто знає Бога, той слухає нас, хто не від Бога, той не слухає нас. Цим пізнає́мо Духа правди та духа обмани.
Друге читання
Самі бо ви знаєте, браття, прихід наш до вас, що не марни́й він був. Та хоч ми нате́рпілися перед тим, і дізнали зневаги в Фили́пах, як знаєте, проте ми відва́жилися в нашім Бозі звіщати вам Божу Єва́нгелію з великою боротьбою. Бо покли́кання наше було не з обмани, ані з нечи́стости, ані від лука́вства, але, як Бог визнав нас гідними, щоб нам доручити Єва́нгелію, ми говоримо так, не лю́дям дого́джуючи, але Богові, що випробо́вує наші серця. Ми сло́ва підле́сливого не вживали ніко́ли, як знаєте, і не винні в заже́рливості. Бог свідок тому́! Не шукаємо ми слави в людей, ані в вас, ані в інших. Хоч могли ми поту́жними бути, як Христові апо́столи, але ми серед вас були тихі, немов годува́льниця та, яка доглядає дітей своїх. Так бувши ласка́ві до вас, хотіли ми вам передати не тільки Божу Єва́нгелію, але й ду́ші свої, бо були́ ви улю́блені нам.
Євангеліє
Ісус же на гору Оли́вну пішов. А над ранком прийшов знов у храм, — і всі люди збігались до Нього. А Він сів і навчав їх. І ось книжники та фарисеї приводять до Нього в пере́любі схо́плену жінку, і посере́дині ставлять її, та й говорять Йому: „Оцю жінку, Учителю, зло́влено на гарячому вчинку пере́любу. Мойсей же в Зако́ні звелів нам таких побива́ти камінням. А Ти що гово́риш?“ Це ж казали вони, Його споку́шуючи, та щоб мати на Нього оска́рження. А Ісус, нахилившись додо́лу, по землі писав пальцем. А коли ті не переставали питати Його, Він підвівся й промовив до них: „Хто з вас без гріха́, — нехай перший на неї той каменем кине!“ І Він знов нахили́вся додо́лу, і писав по землі. А вони, це почувши й сумлінням доко́рені, стали один по одно́му вихо́дити, почавши з найстарших та аж до останніх. І зоставсь Сам Ісус і та жінка, що стояла всере́дині. І підвівся Ісус, і ніко́го, крім жінки, не бачивши, промовив до неї: „Де́ ж ті, жінко, що тебе оскаржа́ли? Чи ніхто тебе не засудив?“ А вона відказала: „Ніхто, Господи“. І сказав їй Ісус: „Не засуджую й Я тебе. Іди собі, але більш не гріши!“ І зно́ву Ісус промовляв до них, кажучи: „Я Світло для світу. Хто йде вслід за Мною, не бу́де ходити у те́мряві той, але́ матиме світло життя“. Фарисеї ж Йому відказали: „Ти Сам сві́дчиш про Себе, — тим свідо́цтво Твоє неправдиве“. Відповів і сказав їм Ісус: „Хоч і сві́дчу про Себе Я Сам, — та правдиве свідо́цтво Моє, бо Я знаю, звідкіля Я прийшов і куди Я йду. Ви ж не ві́даєте, відкіля Я прихо́джу, і куди Я йду. Ви за тілом судите, — Я не суджу́ ніко́го. А коли Я суджу́, то правдивий Мій суд, бо не Сам Я, а Я та Отець, що послав Він Мене! Та й у вашім Зако́ні написано, що сві́дчення двох чоловіків правдиве. Я Сам свідчу про Себе Самого, і сві́дчить про Мене Отець, що послав Він Мене“. I сказали до Нього вони: „Де Отець Твій?“ Ісус відповів: „Не знаєте ви ні Мене, ні Мого Отця. Якби знали Мене, то й Отця Мого знали б“. Ці слова́ Він казав при скарбни́ці, у храмі навчаючи. І ніхто не схопи́в Його, бо то ще не настала година Його. І сказав Він їм зно́ву: „Я відхо́джу, ви ж шукати Мене бу́дете, і помрете в гріху своїм. Куди Я йду, туди ви прибути не можете“. А юдеї казали: „Чи не вб'є Він Сам Себе, коли каже: Куди Я йду, туди ви прибу́ти не можете?“ І сказав Він до них: „Ви — від до́лу, Я — звисо́ка , і ви зо світу цього, Я не з цього світу. Тому́ Я сказав вам, що помре́те в своїх гріхах. Бо коли не ввіруєте, що то Я, то помре́те в своїх гріхах“. А вони запитали Його: „Хто Ти такий?“ І Ісус відказав їм: „Той, Хто споча́тку, як і говорю́ Я до вас. Я маю багато про вас говорити й судити; правдивий же Той, Хто послав Мене, і Я світові те говорю́, що від Нього почув“. Але не зрозуміли вони, що то Він про Отця говорив їм. Тож Ісус їм сказав: „Коли ви піді́ймете Лю́дського Сина, тоді зрозумієте, що то Я, і що Сам Я від Себе нічого не ді́ю, але те говорю́, як Отець Мій Мене був навчив. А Той, Хто послав Мене, перебува́є зо Мною; Отець не зоставив Само́го Мене, бо Я за́вжди чиню́, що Йому до вподо́би“. Коли Він говорив це, то багато-хто в Нього увірували. Тож промовив Ісус до юдеїв, що в Нього ввірували: „Як у слові Моїм позоста́нетеся, тоді справді Моїми у́чнями бу́дете, і пізна́єте правду, — а правда вас вільними зробить!“ Вони відказали Йому́: „Авраамів ми рід, і нічиїми невільниками не були́ ми ніко́ли. То як же Ти кажеш: „Ви станете вільні?“ Відповів їм Ісус: „Поправді, поправді кажу́ вам, що кожен, хто чинить гріх, той раб гріха́. І не зостається раб у домі повік, але Син зостається повік. Коли Син отже зробить вас вільними, то справді ви будете вільні. Знаю Я, що ви рід Авраамів, але хочете смерть заподі́яти Мені, бо наука Моя не вміщається в вас. Я те говорю́, що Я бачив в Отця, та й ви робите те, що ви бачили в ба́тька свого́“. Сказали вони Йому в відповідь: „Наш отець — Авраам“. Відказав їм Ісус: „Коли б ви Авраамові діти були, то чинили б діла́ Авраамові. А тепер ось ви хочете вбити Мене, Чоловіка, що вам казав правду, яку чув Я від Бога. Цього Авраам не робив. Ви робите діла батька свого“. Вони ж відказали Йому: „Не родилися ми від пере́любу, — одного ми маєм Отця — то Бога“. А Ісус їм сказав: „Якби Бог був Отець ваш, — ви б любили Мене, бо від Бога Я вийшов і прийшов, — не від Себе ж Самого прийшов Я, а Мене Він послав. Чому мови Моєї ви не розумієте? Бо не можете чути ви сло́ва Мого. Ваш ба́тько — диявол, і пожадли́вості батька свого ви виконувати хочете. Він був душогу́б споконві́ку, і в правді не всто́яв, бо правди нема в нім. Як гово́рить неправду, то говорить зо сво́го, — бо він неправдомо́вець і ба́тько неправді. А Мені ви не вірите, бо Я правду кажу́. Хто з вас може Мені докори́ти за гріх? Коли ж правду кажу́, чом Мені ви не вірите? Хто від Бога, той слухає Божі слова́; через те ви не слухаєте, що ви не від Бога“. Відізвались юдеї й сказали Йому́: „Чи ж не добре ми кажемо, що Ти самаряни́н і де́мона маєш?“ Ісус відповів: „Не маю Я де́мона, та шаную Свого Отця, ви ж Мене зневажа́єте. Не шукаю ж Я власної слави, — є Такий, Хто шукає та судить. Поправді, поправді кажу́ вам: Хто слово Моє берегти́ме, не побачить той смерти повік! І сказали до Нього юдеї: „Тепер ми дізнались, що де́мона маєш: умер Авраам і пророки, а Ти кажеш: Хто науку Мою берегтиме, не скуштує той смерти повік. Чи ж Ти більший, аніж отець наш Авраам, що помер? Та повмирали й пророки. Ким Ти робиш Само́го Себе?“ Ісус відповів: „Як Я сла́влю Самого Себе, то ніщо Моя слава. Мене прославляє Отець Мій, про Якого ви кажете, що Він Бог ваш. І ви не пізнали Його, а Я знаю Його. А коли Я скажу́, що не знаю Його, — буду неправдомо́вець, подібний до вас. Та Я знаю Його, — і слово Його зберігаю. Отець ваш Авраам прагнув із радістю, щоб побачити день Мій, — і він бачив, і тішився“. А юдеї ж до Нього сказали: „Ти й п'ятидесяти́ ро́ків не маєш іще, — і Авраама Ти бачив?“ Ісус їм відказав: „Поправді, поправді кажу́ вам: Перш, ніж був Авраам, — Я є“. І схопи́ли каміння вони, щоб кинути на Нього. Та схова́вся Ісус, і з храму пішов.
Вечірня молитва — друге читання
Павло, із волі Божої апо́стол Христа Ісуса, і брат Тимофі́й до святих і вірних братів у Христі, що в Коло́сах: благода́ть вам і мир від Бога, Отця нашого! Ми дякуємо Богові, Отцеві Господа нашого Ісуса Христа, за́вжди за вас мо́лячись, прочувши про вашу віру в Христа Ісуса та про любов, яку маєте до всіх святих через надію, пригото́вану в небі для вас, що про неї давніше ви чули в слові правди Єва́нгелії, що до вас прибула́, і на ці́лому світі плодоно́сна й росте, як і в вас, з того дня, коли ви почули й пізнали благодать Божу в правді. Отак ви і навчилися від Епа́фра, улю́бленого співробі́тника нашого, що за вас він вірний служитель Христа, що й виявив нам про вашу духовну любов. Через це то й ми з того дня, як почули, не перестаємо молитись за вас та просити, щоб для пізна́ння волі Його були́ ви напо́внені всякою мудрістю й розумом духовним, щоб ви пово́дилися нале́жно щодо Господа в усякому дого́дженні, в усякому доброму ді́лі прино́сячи плід і зростаючи в пізна́нні Бога, зміцняючись усякою силою за могутністю слави Його для всякої витрива́лости й довготерпі́ння з радістю, дя́куючи Отцеві, що вчинив нас достойними участи в спа́дщині святих у світлі, що визволив нас із вла́ди те́мряви й переставив нас до Царства Свого улю́бленого Сина, в Якім маємо відку́плення і про́щення гріхів. Він є образ невиди́мого Бога, ро́джений перш усякого тво́рива. Бо то Ним ство́рено все на небі й на землі, види́ме й невиди́ме, чи то престоли, чи то госпо́дства, чи то влади, чи то начальства, — усе через Нього й для Нього створено! А Він є перший від усього, і все в Нім стоїть. І Він — Голова тіла, Церкви. Він початок, перворо́джений з мертвих, щоб у всьому Він мав пе́ршенство. Бо вгодно було́, щоб у Нім перебува́ла вся повнота́, і щоб Ним поєднати з Собою все, примиривши кров'ю хреста Його, через Нього, чи то зе́мне, чи то небесне. І вас, що були́ колись відчужені й вороги думкою в злих учинках, тепер же примирив смертю в лю́дськім тілі Його, щоб учинити вас святими, і непорочними, і неповинними перед Собою, якщо тільки пробува́єте в вірі тверді́ та ста́лі, і не відпадаєте від надії Єва́нгелії, що ви чули її, яка проповідана всьому створі́нню під небом, якій я, Павло, став служи́телем. Тепер я радію в стражда́ннях своїх за вас, і доповнюю недостачу скорбо́ти Христової і тілі своїм за тіло Його, що воно — Церква; якій я став служи́телем за Божим заря́дженням, що для вас мені дане, щоб виконати Слово Боже, — Таємницю, захо́вану від віків і поколінь, а тепер виявлену Його святим, що їм Бог захотів показати, яке багатство слави цієї таємниці між поганами, а вона — Христос у вас, надія слави! Його ми проповідуємо, нагадуючи кожній люди́ні й навчаючи кожну люди́ну всякої мудрости, щоб учинити кожну люди́ну досконалою в Христі. У то́му й працюю я, борючи́ся силою Його, яка сильно діє в мені.
Євангеліє
По цьому прийшов Ісус та учні Його до країни Юдейської, і з ними Він там проживав та христив. А Іван теж христив в Ено́ні побли́зу Сали́му, бо було там багато води; і прихо́дили люди й христились, бо Іван до в'язниці не був ще поса́джений. І зчинилось змага́ння Іванових учнів з юдеями — про очи́щення. І прийшли до Івана вони та й сказали йому: „Учителю, Той, Хто був із тобою по то́й бік Йорда́ну, про Якого ти свідчив, — ото христить і Він, і до Нього всі йдуть“. Іван відповів і сказав: „Люди́на нічого приймати не може, як їй з неба не дасться. Ви самі мені свідчите, що я говорив: я — не Христос, але по́сланий я перед Ним. Хто має заручену, той молодий. А дружко́ молодого, що стоїть і його слухає, дуже тішиться з голосу молодого. Така радість моя оце здійснилась! Він має рости, я ж — малі́ти. Хто зве́рху приходить, — Той над усіма́. Хто походить із землі, то той зе́мний, і говорить по-зе́мному. Хто приходить із неба, Той над усіма́, і що бачив і чув, те Він свідчить, — та свідо́цтва Його не приймає ніхто. Хто ж прийняв свідо́цтво Його, той стверди́в тим, що Бог правдивий. Бо Кого Бог послав, Той Божі слова́ промовляє, — бо Духа дає Бог без міри. Отець любить Сина, і дав усе в Його руку. Хто вірує в Сина, той має вічне життя; а хто в Сина не вірує, той життя не побачить — а гнів Божий на нім перебува́є“.
Євангеліє
І закли́кав Він дванадцятьо́х Своїх у́чнів, і вла́ду їм дав над нечистими ду́хами, щоб їх виганяли вони, і щоб уздоровля́ли всіляку неду́гу та неміч всіляку. А ймення апо́столів дванадцятьо́х отакі: перший Си́мон, що Петро́м прозивається, і Андрій, брат його; Яків, син Зеведе́їв, та Іван, брат його; Пилип і Вартоломе́й, Хома́ й ми́тник Матвій; Яків, син Алфе́їв, і Таде́й; Си́мон Кананіт, та Юда Іскаріо́тський, що й видав Його. Цих Дванадцятьо́х Ісус вислав, і їм наказав, промовляючи: „На путь до поган не ходіть, і до самаря́нського міста не входьте, але йдіть радніш до овечок загинулих дому Ізра́їлевого. А ходячи, проповідуйте та говоріть, що набли́зилось Царство Небесне.
Євангеліє
І сталось, як молився Він у місці одно́му, і коли перестав, озвався до Нього один із Його у́чнів: „Господи, навчи нас молитися, як і Іван навчив своїх учнів.“ Він же промовив до них: „Коли молитеся, говоріть: „Отче наш, що на небі! Нехай святиться Ім'я́ Твоє, нехай при́йде Царство Твоє, нехай бу́де воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліба нашого щоденного дай нам на кожний день. І прости нам наші гріхи́, бо й самі ми прощаємо кожному боржнико́ві нашому. І не введи нас у випробо́вування, але визволи нас від лукавого!“ І сказав Він до них: „Хто з вас матиме при́ятеля, і пі́де до нього опі́вночі, і скаже йому: „Позич мені, друже, три хліби́, бо прийшов із дороги до мене мій при́ятель, я ж не маю, що́ дати йому“. А той із сере́дини в відповідь скаже: „Не роби мені кло́поту, — уже за́мкнені двері, і мої діти зо мною на ліжкові. Не можу я встати та дати тобі“. Кажу вам: коли він не встане, і не дасть ради дружби йому, то за докуча́ння його він устане та й дасть йому, скільки той потребу́є. І Я вам кажу́: просіть, — і буде вам да́но, шукайте — і знайдете, стукайте — і відчинять вам! Бо кожен, хто просить — одержує, хто шукає — знахо́дить, а тому́, хто стукає — відчинять. І котри́й з вас, батьків, як син хліба проси́тиме, подасть йому каменя? Або, як проситиме риби, замість риби подасть йому га́дину? Або, як яйця́ він проситиме, дасть йому скорпіо́на? Отож, коли ви, бувши злі, потра́пите добрі дари́ своїм дітям давати, — скільки ж більше Небесний Отець подасть Духа Святого всім тим, хто проситиме в Нього?“ Раз виго́нив Він де́мона, який був німий. І коли демон вийшов, німий заговорив. А наро́д дивувався. А деякі з них гомоніли: „Виганяє Він де́монів силою Вельзеву́ла, князя де́монів“. А інші, випробовуючи, хотіли від Нього ознаки із неба. Він же знав думки їхні, і промовив до них: „Кожне царство, само проти себе поді́лене, запусті́є, і дім на дім упаде́. А коли й сатана́ поділився сам супроти себе, — як стоятиме царство його? А ви кажете, що Вельзеву́лом виго́ню Я демонів. Коли ж Вельзеву́лом виго́ню Я демонів, то чим виганяють їх ваші сини? Тому вони стануть вам су́ддями. А коли пальцем Божим виго́ню Я де́монів, то справді прийшло до вас Боже Царство. Коли сильний збройно свій двір стереже, то в безпе́ці маєток його. Коли ж дужчий від нього його нападе́ й переможе, то всю збро́ю йому забере́, на яку покладався був той, і роздасть свою здо́бич. Хто не зо Мною, той проти Мене; і хто не збирає зо Мною, той розкидає! Коли дух нечистий виходить з люди́ни, то блукає місцями безві́дними, відпочинку шукаючи, але, не знахо́дячи, каже: „Верну́ся до хати своєї, звідки я вийшов“. А як ве́рнеться він, то хату знахо́дить заме́тену й при́брану. Тоді він іде та й приводить сімох інших духів, лютіших за себе, — і входять вони та й живуть там. І буде останнє люди́ні тій гірше за перше!“ І сталось, як Він це говорив, одна жінка з народу свій голос підне́сла й сказала до Нього: „Блаженна утро́ба, що носила Тебе, і груди, що Ти ссав їх!“ А Він відказав: „Так. Блаженні ж і ті, хто слухає Божого Слова і його береже́!“ А як люди збира́лися, Він почав промовляти: „Рід цей — рід лукавий: він ознаки шукає, та ознаки йому не дадуть, крім ознаки проро́ка Йо́ни. Бо як Йо́на ознакою був для ніневі́тян, так буде й Син Лю́дський для роду цього́. Цариця півде́нна на суд стане з му́жами роду цього́, — і їх засудить, бо вона з кінця світу прийшла Соломо́нову мудрість послухати. А тут ось Хтось більший, аніж Соломо́н! Ніневі́тяни стануть на суд із цим родом, — і засудять його, вони бо пока́ялися через Йонину проповідь. А тут ось Хтось більший, ніж Йона! Засвіченого світла ніхто в схо́вок не ставить, ані під посу́дину, але на світи́льника, щоб бачили світло, хто входить. Око твоє — то світи́льник для тіла; тому́, як око твоє буде дуже, то й усе тіло твоє буде світле. А коли б твоє око нездатне було́, то й усе тіло твоє буде темне. Отож, уважай, щоб те світло, що в тобі, не сталося те́мрявою! Бо коли твоє тіло все світле, і не має жа́дної темної частини, то все буде світле, неначе б світильник ося́яв блиском тебе“. Коли Він говорив, то один фарисей став благати Його пообідати в нього. Він же прийшов та й сів при столі. Фарисей же, побачивши це, здивувався, що перед обідом Він перш не обмився. Господь же промовив до нього: „Тепер ви, фарисеї, он чистите зо́внішність ку́хля та миски, а ваше нутро́ повне зди́рства та кривди! Нерозумні, — чи ж Той, Хто створив оте зо́внішнє, не створив Він і внутрішнє? Тож милостиню подавайте з унутрішнього, — і ось все буде вам чисте. Горе вам, фарисеям, — бо ви десятину даєте з м'яти та рути й усякого зілля, але обминаєте суд та Божу любов; це треба робити, і того́ не лишати! Горе вам, фарисеям, що любите перші лавки́ в синагогах та привіти на ри́нках! Горе вам, — бо ви як гроби́ непомітні, — люди ж ходять по них і не знають того“. Озвався ж один із зако́нників, і каже Йому: „Учителю, кажучи це, Ти і нас ображаєш!“ А Він відказав: „Горе й вам, зако́нникам, бо ви на людей тягарі́ накладаєте, які важко носити, а самі й одним пальцем своїм не дото́ркуєтесь тягарі́в! Горе вам, бо надгро́бки пророкам ви ставите, — ваші ж батьки́ були їх повбивали. Так, — визнаєте ви й хвалите вчинки батьків своїх: бо вони їх повбивали, а ви їм надгро́бки будуєте! Через те й мудрість Божа сказала: „Я пошлю їм пророків й апо́столів, — вони ж декого з них повбивають, а декого ви́женуть, щоб на роді оцім відомстилася кров усіх пророків, що пролита від ство́рення світу, від крови Авеля аж до крови Заха́рія, що загинув між же́ртівником і храмом“! Так, кажу вам, — відомсти́ться це все на цім роді! Горе вам, зако́нникам, бо взяли́ ви ключа́ розумі́ння: самі не ввійшли, і тим, хто хотів увійти, борони́ли!“ А коли Він вихо́див ізвідти, стали книжники та фарисеї сильно тиснути та від Нього допитуватись про багато речей, — вони чатува́ли на Нього, щоб зловити що з уст Його (і щоб оска́ржити Його́).
Щоденний план послідовного читання всієї Біблії. Текст Біблії є суспільним надбанням. (Біблія Огієнка)
Читання дня — щоранку
У Bosko читання дня чекають на вас щоранку — позначайте кожне як прочитане, щоб завжди знати, де ви зупинилися, читайте їх у будь-якому з 30 перекладів і затримайтеся на короткому роздумі. Щоденні читання вашої традиції — з відстеженням і завжди під рукою.