Читання дня
Біблійні читання, призначені на день, із повним текстом вашою мовою. Стежте щоранку за щоденними читаннями вашої традиції в застосунку Bosko.
Перше читання
А я постановив у собі те, щоб до вас не прийти знов у смутку. Бо коли я засму́чую вас, то хто той, хто потішить мене, як не той, кого я засмути́в? І це саме писав я до вас, щоб, прийшовши, я смутку не мав би від тих, що від них мені тішитися нале́жало, про всіх вас бувши певний, що радість моя — то радість усіх вас! Бо з великого горя та з ту́ги сердечної я написав вам з рясни́ми слізьми́ не на те, щоб були ви засму́чені, але щоб пізнали любов, що в мене її пребагато до вас! А як хто засмутив, не мене засмутив, а поча́сти — щоб не пригніти́ти — і всіх вас. До́сить такому кара́ння того, що від багатьох, через те навпаки́, — краще простити й поті́шити, щоб смуток великий його не поже́р. Через те вас благаю: зміцніть до нього любов! Бо на це я й писав, щоб пізнати ваш до́свід, чи в усім ви слухня́ні. А кому ви прощаєте що, тому й я; бо й я, як простив що кому, то кому я простив, зробив те через вас від Особи Христа, щоб нас сатана не перехитрував, — відо́мі бо нам його задуми!
Перше читання
Того ча́су, — говорить Господь, — повитя́гують кості царів Юди та кості його князі́в, і кості священиків, і кості пророків, і кості ме́шканців Єрусалиму з їхніх гробі́в, і порозкладають їх перед сонцем і перед місяцем, та перед усіма́ небесними світилами, яки́х вони кохали та служили їм, і що йшли за ними, і що зверта́лися до них, і що вклоня́лися їм. Не будуть вони зі́брані й не будуть похо́вані, — гноєм стануть вони на поверхні землі! І смерть буде ліпша від життя для всієї решти позоста́лих зо злого цього роду, по всіх цих місцях позосталих, куди Я їх повиганя́в, говорить Господь Саваот. І скажеш до них: Так говорить Госпо́дь: Хіба па́дають — і не встаю́ть? Хіба хто відсту́пить, то вже не верта́ється? Чому́ відступив оцей єрусалимський наро́д усевічним відсту́пленням? Міцно схопи́лись вони за ома́ну, не хо́чуть наверну́тись. Прислуха́вся Я й слухав: неправду говорять, немає ніко́го, хто б каявсь у своє́му лука́встві, говорячи: Що́ я зробив? Кожен з них оберта́ється до свого бігу, мов той кінь, що жене́ться у бій. І ві́дає бу́сел у повітрі умо́влений час свій, а го́рлиця й ла́стівка та жураве́ль стережуть час приле́ту свого, — а наро́д Мій не знає Господнього права! Як ви скажете: Ми мудреці, і з нами Господній Зако́н? Ось справді брехне́ю вчинило його брехли́ве писа́рське писа́льне! Засоро́млені ці мудреці, збенте́жилися й були схо́плені. Ось вони слово Господнє відки́нули, — що ж за мудрість ще мають вони? Тому їхніх жіно́к віддам іншим, а їхні поля́ — здобувця́м, бо вони від мало́го та аж до великого — усі віддали́сь користолю́бству, від пророка та аж до священика чинять неправду! І леге́нько ліку́ють нещастя наро́ду Мого, говорячи: „Мир, мир“, — а миру нема! Чи вони засоро́милися, що гидо́ту робили? Ні тро́хи вони не засоро́милися, і застида́тись не вміють, — тому́ то впаду́ть між упа́лими в ча́сі наві́щення їх, спіткну́ться, говорить Госпо́дь. Зберу їх доще́нту, говорить Господь: не буде ягі́д у них на винограді, і не буде на фі́ґовім дереві фіґ, а їхнє листя пов'я́не, і пошлю́ їм таких, що їх поїдя́ть. „Пощо ми сидимо́? Збирайтесь та пі́демо в тверди́нні міста та й поги́немо там, бо Господь, Бог наш, учинив, що ми зги́немо, і напоїв нас водою трійли́вою, бо ми Господе́ві згрішили“. Ми миру чекали, — й немає добра́, часу ви́лікування — й ось жах! Чути фи́ркання ко́ней його аж від Дану, від гуку іржа́ння його жеребці́в уся земля затремтіла! І при́йдуть вони, й пожеру́ть усю землю та по́вню її, місто й тих, хто заме́шкує в ньому. Бо ось Я пошлю́ проти вас тих вужі́в та гадю́к, що немає закля́ття на них, і вони вас куса́тимуть, каже Господь! Яка моя втіха у сму́тку? Болить мені серце моє. Ось голосіння дочки́ Мого наро́ду з далекого кра́ю: „Чи Господь не в Сіоні? Чи не в нім його Цар?“ Нащо Мене розгніви́ли своїми бовва́нами, тими чужими марно́тами? „Минули жнива́, покінчи́лося літо, а ми не спасе́ні“. Через нещастя дочки́ народу мого́ знещасли́влений я, і міцно страхіття мене обняло.́ Чи немає бальза́му в Ґілеа́ді? Чи ж немає там лі́каря? Чому нема ви́лікування для до́ньки наро́ду Мого́? Ой, коли б голова моя стала водою, а око моє — за джерело сльози́, то я плакав би вдень та вночі над побитими до́ньки наро́ду мого́!
Перше читання
Ти, Господи, знаєш усе, — згадай же мене́ й заступися за ме́не, і помсти́ся над тими, що го́нять мене! На до́вгу Свою терпеливість до них мене не бери, знай, що сором носив я за Тебе! Як тільки слова́ Твої знахо́дилися, то я їх поїда́в, і було слово Твоє мені радістю і втіхою серця мого́, бо кли́калось Йме́ння Твоє надо мною, о Господи, Боже Савао́те! Не сидів я на зборі весе́лому та не радів, — через руку Твою я самі́тний сидів, бо Ти гнівом напо́внив мене. Чому біль мій став вічний, а рана моя невиго́йна, що не хоче заго́їтись? Чи справді Ти станеш мені як обма́нний поті́к, що во́ди його висиха́ють? Тому́ Господь так відказав: Якщо ти наве́рнешся, то тебе́ приверну́, і перед лицем Моїм станеш, а як здобу́деш дорогоці́нне з нікче́много, бу́деш як у́ста Мої: до тебе самі вони зве́рнуться, а не ти до них зве́рнешся! І дам Я тебе для оцьо́го наро́ду за му́ра міцно́го із міді, і будуть вони воювати з тобою, та не перемо́жуть тебе: бо Я буду з тобою, щоб спасати тебе й щоб тебе рятува́ти, говорить Господь! І вряту́ю тебе з руки злих, і з рук наси́льників тих тебе ви́зволю!“
Ранкова молитва — перше читання
Слова́ Єремі́ї, сина Хілкійїного, з священиків, що в Анато́ті, у Веніяминовому кра́ї, що було́ до нього Господнє слово за днів Йосії, Амонового сина, Юдиного царя, тринадцятого року його царюва́ння. І було воно й за днів Єгоякима, сина Йосіїного, Юдиного царя, аж до кінця одина́дцятого року Седекії, сина Йосіїного, Юдиного царя, аж до ви́ходу Єрусалиму на вигна́ння в п'ятому місяці. „І прийшло мені слово Господнє, гово́рячи: Ще поки тебе вформува́в в утро́бі матерній, Я пізнав був тебе, і ще поки ти вийшов із нутра́, тебе посвятив, дав тебе за пророка наро́дам! А я відповів: О, Господи, Боже, таж я промовля́ти не вмію, бо я ще юна́к! Господь же мені відказав: „Не кажи: „Я юнак“, бо ти пі́деш до всіх, куди тільки пошлю́ Я тебе, і скажеш усе, що тобі накажу́. Не лякайсь перед ними, бо Я бу́ду з тобою, щоб тебе рятува́ти, говорить Господь! І простя́г Господь руку Свою, і доторкну́всь моїх уст та й до мене сказав: Ось Я дав в твої у́ста слова Мої! Дивись, — Я сьогодні призна́чив тебе над наро́дами й царствами, щоб вирива́ти та бу́рити, і щоб губити та руйнувати, щоб будувати й насаджувати! І було мені слово Господнє, гово́рячи: Що́ ти бачиш, Єреміє? А я відказав: Я бачу мигдале́ву галу́зку. І сказав мені Господь: Ти добре бачиш, бо Я пильную Свого слова, щоб спра́вдилось воно. І було мені слово Господнє подруге таке: Що́ ти бачиш? А я відказав: Я бачу кипля́че горня́, а пе́ред його зве́рнений з пі́вночі на південь. І сказав мені Господь: З пі́вночі відкриється зло на всіх ме́шканців землі. Бо ось Я покличу всі роди́ни царств на пі́вночі, — говорить Господь, — і вони поприхо́дять, і поставлять кожен свого трона при вході до єрусалимських брам, і навколо при всіх мурах його та при всіх юдиних міста́х. І бу́ду суди́тися з ними за всю їхню безбожність, що вони покинули Мене, і кадили іншим бога́м, і вклонялись чина́м своїх рук. А ти підпе́режеш сте́гна свої та й устанеш, і бу́деш говорити їм усе, що Я накажу́ тобі; не бійся перед ними, щоб Я не злякав тебе перед ними! Бо Я ось сьогодні поставив тебе містом тверди́нним, і залізним стовпо́м, і мідяними му́рами проти всієї цієї землі, проти царів Юди, проти його князі́в, проти його священиків та проти наро́ду цієї землі. І будуть вони воювати з тобою, та не переможуть тебе, бо Я із тобою, — говорить Господь, — щоб тебе рятува́ти!“
Послання
Тому́ то, браття, ми не боржники́ тіла, щоб жити за тілом; бо коли живе́те за тілом, то маєте вмерти, а коли Духом умертвля́єте тілесні вчинки, то бу́дете жити. Бо всі, хто водиться Духом Божим, вони сини Божі; бо не взяли́ ви духа неволі знов на страх, але взяли ви Духа сині́вства, що через Нього кличемо: „Авва, Отче!“ Сам Цей Дух сві́дчить ра́зом із духом нашим, що ми — діти Божі. А коли діти, то й спадкоємці, спадкоємці ж Божі, а співспадкоємці Христові, коли тільки ра́зом із Ним ми терпимо́, щоб разом із Ним і просла́витись.
Перше читання
Ліпший черствий кусок зо споко́єм, ніж дім, повний у́чти м'ясної зо сваркою. Раб розумний панує над сином безпутнім, і серед братів він поділить спа́док. Для срі́бла — топи́льна посу́дина, а го́рно — для золота, Господь же серця випробо́вує. Лиходій слухається уст безбожних, слухає неправдомо́в язика лиході́йного. Хто сміється з убогого, той ображає свого Творця, хто радіє з нещастя, — не буде такий без вини. Корона для ста́рших — ону́ки, а пишно́та дітей — їхні батьки́. Не присто́йна безумному мова поважна, а тим більше шляхе́тному — мова брехли́ва. Хабар в о́чах його власника́ — самоцві́т: до всьо́го, до чого пове́рнеться, буде щасти́ти йому́. Хто шукає любови — провину ховає, хто ж про неї повто́рює, розго́нює дру́зів. На розумного більше впливає одне остере́ження, як на глупака́ сто ударів. Злий шукає лише неслухня́ности, та вісник жорстокий на нього пошлеться. Ліпше спітка́ти обезді́тнену ведмедицю, що кидається на люди́ну, аніж нерозумного в глупо́ті його. Хто відплачує злом за добро, — не відступить лихе з його дому. Почин сварки — то про́рив води, тому перед ви́бухом сварки покинь ти її! Хто оправдує несправедливого, і хто засуджує праведного, — оби́два вони Господе́ві оги́дні. На́що ті гроші в руці нерозумного, щоб мудрість купити, як мо́зку нема? Правдивий друг любить за всякого ча́су, в недолі ж він робиться братом. Люди́на, позба́влена розуму, ру́читься, — пору́ку дає за друга свого. Хто сварку кохає, той любить гріх; хто ж підвищує уста свої, той шукає нещастя. Люди́на лукавого серця не зна́йде добра, хто ж лука́вить своїм язико́м, упаде в зло. Хто родить безумного, родить на смуток собі, і не поті́шиться батько безглуздого. Серце радісне добре лікує, а пригно́блений дух сушить ко́сті. Безбожний таємно бере хабара́, щоб зігнути путі правосу́ддя. З обличчям розумного — мудрість, а очі глупця́ — аж на кінці землі. Нерозумний син — смуток для батька, для своєї ж родительки — гі́ркість. Не добре карати справедливого, бити шляхе́тних за щирість! Хто слова́ свої стримує, той знає пізна́ння, і холоднокро́вний — розумна люди́на. І глупа́к, як мовчить, уважається мудрим, а як у́ста свої закриває — розумним.
Ранкова молитва — друге читання
Після того юдейське Свято було, і до Єрусалиму Ісус відійшов. А в Єрусалимі, біля брами Овечої, є купальня, Віфесда́ по-єврейському зветься, що мала п'ять ґа́нків. У них лежало багато слабих, сліпих, кривих, сухих, що чекали, щоб воду пору́шено. Бо ангол Господній часами спускавсь до купальні, і порушував воду, і хто перший ула́зив, як воду пору́шено, той здоровим ставав, хоч би яку мав хворо́бу. А був там один чоловік, що тридцять і вісім ро́ків був недужим. Як Ісус його вгледів, що лежить, та, відаючи, що багато він ча́су слабує, говорить до нього: „Хочеш бути здоровим?“ Відповів Йому хворий: „Пане, я не маю люди́ни, щоб вона, як порушено воду, до купа́льні всадила мене. А коли я прихо́джу, то передо мною вже інший ула́зить“. Говорить до нього Ісус: „Уставай, візьми ложе своє — та й ходи!“ І зараз одужав оцей чоловік, і взяв ложе своє — та й ходив. Того ж дня субота була́, тому́ то сказали юдеї вздоро́вленому: „Є субота, і не годиться тобі брати ложа свого“. А він відповів їм: „Хто мене вздоро́вив, Той до мене сказав: Візьми ложе своє — та й ходи“. А вони запитали його: „Хто Той Чоловік, що до тебе сказав: Візьми ложе своє — та й ходи?“ Та не знав уздоро́влений, Хто то Він, бо Ісус ухиливсь від наро́ду, що був на тім місці. Після того Ісус стрів у храмі його, та й промовив до нього: „Ось ви́дужав ти. Не гріши ж уже більше, щоб не сталось тобі чого гіршого!“ Чоловік же пішов і юдеям звістив, що Той, Хто вздоро́вив його, то Ісус. І тому́ зачали́ юдеї переслідувати Ісуса, що таке Він чинив у суботу. А Ісус відповів їм: „Отець Мій працює аж досі, — працюю і Я“. І тому́ то юдеї ще більш намагалися вбити Його, що не тільки суботу пору́шував Він, але й Бога Отцем Своїм звав, тим ро́блячись Богові рівним. Відповів же Ісус і сказав їм: „Поправді, поправді кажу́ вам: Син нічо́го робити не може Сам від Себе, тільки те, що Він бачить, що ро́бить Отець; бо що робить Він, те так само й Син ро́бить. Бо Отець любить Сина, і показує все, що Сам робить, Йому. І покаже Йому діла більші від цих, щоб ви дивува́лись. Бо як мертвих Отець воскрешає й ожи́влює, так і Син, кого хоче, ожи́влює. Бо Отець і не судить ніко́го, а ввесь суд віддав Синові, щоб усі шанували і Сина, як шанують Отця. Хто не шанує Сина, — не шанує Отця, що послав Його. Поправді, поправді кажу вам: Хто слухає сло́ва Мого, і вірує в Того, Хто послав Мене, — життя вічне той має, і на суд не прихо́дить, але перейшов він від смерти в життя. Поправді, поправді кажу́ вам: Наступає година, і тепер уже є, коли голос Божого Сина почують померлі, а ті, що почують, оживуть. Бо як має Отець життя Сам у Собі, так і Синові дав життя мати в Самому Собі. І Він дав Йому силу чинити і суд, бо Він — Людський Син. Не дивуйтесь цьому́, бо надхо́дить година, коли всі, хто в гроба́х, — Його голос почують, і повихо́дять ті, що чинили добро, на воскре́сення життя, а котрі́ зло чинили, на воскре́сення Су́ду. Я нічого не мо́жу роби́ти Сам від Себе. Як Я чую, суджу́, і Мій суд справедливий, — не шукаю бо волі Своєї, але волі Отця, що послав Мене. Коли сві́дчу про Себе Я Сам, то свідо́цтво Моє неправдиве. Є Інший, Хто сві́дчить про Мене, і Я знаю, що правдиве свідо́цтво, яким сві́дчить про Мене. Ви послали були́ до Івана, і він сві́дчив про правду. Та Я не від людини свідо́цтва приймаю, але це говорю́, щоб були ви спасені. Він світильником був, що горів і світив, та ви тільки хвилю хотіли поті́шитись світлом його. Але Я маю свідчення більше за Іванове, бо ті справи, що Отець Мені дав, щоб Я виконав їх, ті справи, що Я їх чиню́, самі сві́дчать про Мене, що Отець Мене послав! Та й Отець, що послав Мене, Сам засві́дчив про Мене; але ви ані голосу Його не чули ніко́ли, ані виду Його не бачили. Навіть сло́ва Його ви не маєте, щоб у вас перебува́ло, бо не вірите в То́го, Кого Він послав. Дослідіть но Писа́ння, бо ви ду́маєте, що в них маєте вічне життя, — вони ж сві́дчать про Мене! Та до Мене прийти ви не хочете, щоб мати життя. Від людей не приймаю Я слави, але вас Я пізнав, що любови до Бога в собі ви не маєте. Я прийшов у Йме́ння Свого Отця, та Мене не приймаєте ви. Коли ж при́йде інший у йме́ння своє, того при́ймете ви. Як ви можете вірувати, коли славу один від одно́го приймаєте, а слави тієї, що від Бога Єдиного, не пра́гнете ви? Не думайте, що Я перед Отцем буду вас винуватити, — є, хто вас винуватити бу́де, — Мойсей, що на нього наді́єтесь ви! Коли́ б ви Мойсеєві вірили, то й Мені б ви повірили, бо про Мене писав він. Якщо писа́нням його ви не вірите, то як віри поймете словам Моїм?“
Респонсорійний псалом
Євангеліє
Оповів же Він й учням Своїм: „Один чоловік був багатий, і мав управи́теля, що оска́ржений був перед ним, ніби він перево́дить маєток його. І він покликав його, і до нього сказав: „Що́ це чую про тебе? Дай звіт про своє управи́тельство, бо більше не зможеш рядити“. І управи́тель почав міркувати собі: „Що́ я маю робити, коли пан управи́тельство відійме від мене? Копати не можу, просити соромлюсь. Знаю, що́ я зроблю́, щоб мене прийняли́ до домів своїх, коли буду я ски́нений із управи́тельства“. І закликав він на́різно кожного з боржників свого пана, та її питається першого: „Скільки винен ти панові моєму?“ А той відказав: „Сто кадок оливи“. І сказав він йому: „Візьми ось розписку свою, швидко сідай та й пиши: п'ятдеся́т“. А потім питається другого: „А ти скільки винен?“ І той відказав: „Сто кірців пшениці“. І сказав він йому: „Візьми ось розписку свою й напиши: вісімдеся́т“. І пан похвалив управи́теля цього невірного, що він мудро вчинив. Бо сини цього світу в своїм поколінні мудріші, аніж сини світла. І Я вам кажу́: „Набувайте дру́зів собі від багатства неправедного, щоб, коли промине́ться воно, прийняли вас до вічних осель.
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Вечірня молитва — перше читання
Слова́ Єремі́ї, сина Хілкійїного, з священиків, що в Анато́ті, у Веніяминовому кра́ї, що було́ до нього Господнє слово за днів Йосії, Амонового сина, Юдиного царя, тринадцятого року його царюва́ння. І було воно й за днів Єгоякима, сина Йосіїного, Юдиного царя, аж до кінця одина́дцятого року Седекії, сина Йосіїного, Юдиного царя, аж до ви́ходу Єрусалиму на вигна́ння в п'ятому місяці. „І прийшло мені слово Господнє, гово́рячи: Ще поки тебе вформува́в в утро́бі матерній, Я пізнав був тебе, і ще поки ти вийшов із нутра́, тебе посвятив, дав тебе за пророка наро́дам! А я відповів: О, Господи, Боже, таж я промовля́ти не вмію, бо я ще юна́к! Господь же мені відказав: „Не кажи: „Я юнак“, бо ти пі́деш до всіх, куди тільки пошлю́ Я тебе, і скажеш усе, що тобі накажу́. Не лякайсь перед ними, бо Я бу́ду з тобою, щоб тебе рятува́ти, говорить Господь! І простя́г Господь руку Свою, і доторкну́всь моїх уст та й до мене сказав: Ось Я дав в твої у́ста слова Мої! Дивись, — Я сьогодні призна́чив тебе над наро́дами й царствами, щоб вирива́ти та бу́рити, і щоб губити та руйнувати, щоб будувати й насаджувати! І було мені слово Господнє, гово́рячи: Що́ ти бачиш, Єреміє? А я відказав: Я бачу мигдале́ву галу́зку. І сказав мені Господь: Ти добре бачиш, бо Я пильную Свого слова, щоб спра́вдилось воно. І було мені слово Господнє подруге таке: Що́ ти бачиш? А я відказав: Я бачу кипля́че горня́, а пе́ред його зве́рнений з пі́вночі на південь. І сказав мені Господь: З пі́вночі відкриється зло на всіх ме́шканців землі. Бо ось Я покличу всі роди́ни царств на пі́вночі, — говорить Господь, — і вони поприхо́дять, і поставлять кожен свого трона при вході до єрусалимських брам, і навколо при всіх мурах його та при всіх юдиних міста́х. І бу́ду суди́тися з ними за всю їхню безбожність, що вони покинули Мене, і кадили іншим бога́м, і вклонялись чина́м своїх рук. А ти підпе́режеш сте́гна свої та й устанеш, і бу́деш говорити їм усе, що Я накажу́ тобі; не бійся перед ними, щоб Я не злякав тебе перед ними! Бо Я ось сьогодні поставив тебе містом тверди́нним, і залізним стовпо́м, і мідяними му́рами проти всієї цієї землі, проти царів Юди, проти його князі́в, проти його священиків та проти наро́ду цієї землі. І будуть вони воювати з тобою, та не переможуть тебе, бо Я із тобою, — говорить Господь, — щоб тебе рятува́ти!“
Друге читання
Багато разі́в і багатьма́ способа́ми в давнину́ промовляв був Бог до отців через пророків, а в останні ці дні промовляв Він до нас через Сина, що Його настанови́в за Наслідника всього, що Ним і віки́ Він створив. Він був сяєвом слави та образом істоти Його, трима́в усе словом сили Своєї, учинив Собою очи́щення наших гріхів, — і засів на прави́ці величности на висоті. Він остільки був ліпший понад анголі́в, оскільки славніше за них успадкува́в Ім'я́. Кому́ бо коли з анголів Він промовив: „Ти Мій Син, — Я сьогодні Тебе породив“! І зно́ву: „Я буду Йому за Отця, а Він Мені буде за Сина“! І коли знов Він уводить на світ Перворі́дного, то гово́рить: „І нехай Йому вкло́няться всі анголи Божі“. А про анголів Він говорить: „Ти чиниш духів ангола́ми Своїми, а палю́чий огонь — Своїми слугами“. А про Сина: „Престол Твій, о Боже, навік віку; бе́рло Твого царюва́ння — бе́рло праведности. Ти полюбив праведність, а беззако́ння знена́видів; через це намасти́в Тебе, Боже, Твій Бог оливою радости більше, ніж дру́зів Твоїх“. І: „Ти, Господи, землю колись закла́в, а небо — то чин Твоїх рук. Загинуть вони, а Ти будеш стояти, — всі вони, як той одяг, поста́ріють. Як одежу, їх змі́ниш, — і минуться вони, а Ти за́вжди Той Са́мий, і роки Твої не закі́нчаться“! Кому з анголів Він промовив коли: „Сядь право́руч Мене, доки не покладу́ Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм“! Чи не всі вони ду́хи служебці, що їх посилають на службу для тих, хто має спасіння вспадкувати?
Друге читання
Отож, благаю вас я, в'я́зень у Господі, щоб ви пово́дилися гі́дно покли́кання, що до нього покликано вас, зо всякою покорою та ла́гідністю, з довготерпінням, у любові те́рплячи один о́дного, пильнуючи зберігати єдність Духа в союзі спокою. Одне тіло, один Дух, як і були ви покликані в одній надії вашого покли́кання. Один Госпо́дь, одна віра, одне хрищення, один Бог і Отець усіх, що Він над усіма́, і через усіх, і в усіх. А кожному з нас да́на благода́ть у міру дару Христового. Тому́ й сказано: „Піднявшися на висоту́, Ти полоне́них набрав і лю́дям дав да́ри!“ А те, що „піднявся був“, що́ то, як не те, що перше й зійшов був до найнижчих місць землі? Хто зійшов був, Той саме й піднявся ви́соко над усі небеса́, щоб напо́внити все. І Він, отож, настанови́в одних за апо́столів, одних за пророків, а тих за благові́сників, а тих за па́стирів та вчителі́в, щоб приготува́ти святих на ді́ло служби для збудува́ння тіла Христового, аж поки ми всі не дося́гнемо з'єднання віри й пізна́ння Сина Божого, Мужа досконалого, у міру зросту Христової повноти́, щоб більш не були́ ми малолі́тками, що хитаються й захоплюються від усякого вітру науки за лю́дською ома́ною та за лукавством до хитрого блу́ду, щоб були ми правдомовні в любові, і в усьому зростали в Нього, а Він — Голова, Христос. А з Нього все тіло, скла́дене й зв'язане всяким допомічни́м сугло́бом, у міру чинности кожного окремого члена, чи́нить зріст тіла на будува́ння самого себе любов'ю. Отже, говорю я це й свідку́ю в Господі, щоб ви більш не пово́дилися, як пово́дяться погани в марно́ті свого розуму, — вони запа́морочені розумом, відчу́жені від життя Божого за не́уцтво, що в них, за стверділість їхніх серде́ць, вони отупіли й віддали́ся розпусті, щоб чинити всяку не́чисть із заже́рливістю. Але ви не так пізнали Христа, якщо ви чули про Нього, і навчилися в Нім, бо правда в Ісусі, щоб відкинути, за першим поступо́ванням, старо́го чоловіка, який зотліває в звабли́вих пожадливостях, та відновлятися духом вашого розуму, і зодягнутися в ново́го чоловіка, ство́реного за Богом у праведності й святості правди. Тому́ то, неправду відкинувши, говоріть кожен правду до свого ближнього, бо ми члени один для о́дного. Гнівайтеся, та не грішіть, — сонце нехай не заходить у вашому гніві, і місця дия́волові не давайте! Хто крав, нехай більше не кра́де, а краще нехай працює та чинить руками своїми добро, щоб мати подати нужде́нному. Нехай жодне слово гниле не виходить із уст ваших, але тільки таке, що добре на потрібне збудува́ння, щоб воно подало́ благода́ть тим, хто чує. І не засму́чуйте Духа Святого Божого, Яким ви запечатані на день ви́купу. Усяке подратува́ння, і гнів, і лютість, і крик, і лайка нехай буде взято від вас ра́зом із уся́кою злобо́ю. А ви один до о́дного будьте ласка́ві, милости́ві, прощаючи один о́дному, як і Бог через Христа вам простив!
Друге читання
І до ангола Церкви в Лаодикі́ї напиши: „Оце каже Амі́нь, Свідок вірний і правдивий, поча́ток Божого тво́рива: Я знаю діла твої, що ти не холодний, ані гарячий. Якби то холодний чи гарячий ти був! А що ти лі́теплий, і ні гарячий, ані холодний, то ви́плюну тебе з Своїх уст. Бо ти кажеш: „Я багатий, і збагатів, і не потребу́ю нічого“. А не знаєш, що ти нужде́нний, і мізерний, і вбогий, і сліпий, і голий! Раджу тобі купити в Мене золота, в огні перечищеного, щоб збагати́тись, і білу одежу, щоб зодягтися, і щоб га́ньба наготи́ твоєї не видна була, а ма́стю на очі намасти́ свої очі, щоб бачити. Кого Я люблю́, тому докоряю й караю того. Будь же ревний і покайся! Ось Я стою під дверима та стукаю: коли хто почує Мій голос і двері відчинить, Я до нього ввійду́, і буду вече́ряти з ним, а він зо Мною. Переможцеві сісти Я дам на Моєму престолі зо Мною, як і Я переміг був, і з Отцем Своїм сів на престолі Його. Хто має вухо, хай чує, що́ Дух промовляє Церква́м!“
Друге читання
Бо то справедливе в Бога — віддати утиском тим, хто вас утискає, а вам, хто утиски терпить, відпочи́нок із нами, коли з'я́виться з неба Господь Ісус з а́нголами сили Своєї, — „в огні полум'я́ному, що даватиме помсту на тих, хто Бога не знає, і не слухає“ Єва́нгелії Господа нашого Ісуса. Вони кару при́ймуть, — вічну поги́біль від лиця Господнього та від слави поту́ги Його, як Він при́йде того дня просла́витися в Своїх святих, і стати дивним у всіх віруючих, бо сві́дчення наше знайшло віру між вами. За це ми й молимось за́вжди за вас, щоб наш Бог учинив вас гідними покли́кання, і міццю напо́внив усю добру волю до́брости й ді́ло віри, щоб просла́вилося Ім'я́ Господа нашого Ісуса в вас, а ви в Ньому, за благода́ттю Бога нашого й Господа Ісуса Христа.
Євангеліє
А дня першого в тижні, рано вранці, як ще темно було́, прийшла Марія Магдали́на до гро́бу, та й бачить, що камінь від гро́бу відва́лений. Тож біжить вона та й прибуває до Си́мона Петра, та до другого учня, що Ісус його любив, та й каже до них: „Взяли́ Господа з гро́бу, і ми не знаємо, де́ покла́ли Його!“ Тоді вийшов Петро й другий учень, і до гро́бу пішли. Вони ж бігли оби́два укупі, але другий той учень попе́реду біг, хутчіш від Петра, і перший до гробу прибув. І, нахили́вшися, бачить — лежить полотно... Але він не ввійшов. Прибува́є і Си́мон Петро, що слідко́м за ним біг, і входить до гробу, і полотно оглядає, що лежало, і хустка, що була на Його голові, лежить не з плащани́цею, але о́сторонь, зго́рнена, в іншому місці. Тоді ж увійшов й інший учень, що перший до гробу прибув, і побачив, — і ввірував. Бо ще не розуміли з Писа́ння вони, що Він має воскре́снути з мертвих. І учні верну́лися знову до се́бе. А Марія стояла при гро́бі назо́вні та й плакала. Плачучи́, нахилилась до гробу. І бачить два Анголи́, що в білім сиділи, — один у голова́х, а другий у ніг, де лежало Ісусове тіло. І говорять до неї вони: „Чого плачеш ти, жінко?“ Та відказує їм: „Узяли́ мого Господа, і я не знаю, де Його покла́ли. І, сказавши оце, оберну́лась назад, і бачить Ісуса, що стояв, та вона не пізнала, що то Ісус. Промовляє до неї Ісус: „Чого плачеш ти, жінко? Кого ти шукаєш?“ Вона ж, думаючи, що то садівни́к, говорить до Нього: „Якщо, пане, узяв ти Його, то скажи мені, де́ покла́в ти Його, — і Його я візьму́!“ Ісус мовить до неї: „Маріє!“ А вона обернулася та по-єврейському каже Йому: „Раббуні́!“ цебто: „Учителю мій!“ Говорить до неї Ісус: „Не торкайся до Мене, бо Я ще не зійшов до Отця. Але йди до братів Моїх та їм розпові́ж: Я йду до Свого Отця й Отця вашого, і до Бога Мого й Бога вашого!“ Іде Марія Магдалина, та й учням звіща́є, що бачила Господа, і Він це їй сказав. Того ж дня — дня першого в тижні, — коли вечір настав, а двері, де учні зібрались були́, були за́мкнені, — бо боялись юдеїв, — з'явився Ісус, і став посере́дині, та й промовляє до них: „Мир вам!“ І, сказавши оце, показав Він їм ру́ки та бо́ка. А учні зраділи, побачивши Господа. Тоді зно́ву сказав їм Ісус: „Мир вам! Як Отець послав Мене, і Я вас посилаю!“ Сказавши оце, Він дихну́в, і говорить до них: „Прийміть Духа Святого! Кому гріхи про́стите, — про́стяться їм, а кому затри́маєте, — то затри́маються!“ А Хома́, один з Дванадцятьох, званий Близню́к, із ними не був, як прихо́див Ісус. Інші ж учні сказали йому: „Ми бачили Господа!“ А він відказав їм: „Коли на руках Його зна́ку відцвя́шного я не побачу, і пальця свого́ не вкладу́ до відцвя́шної рани, і своєї руки не вкладу́ до боку Його, — не ввірую!“ За вісім же день знов удома були Його учні, а з ними й Хома́. І, як за́мкнені двері були́, прийшов Ісус, і став посере́дині та й проказав: „Мир вам!“ Потім каже Хомі: „Простягни́ свого пальця сюди, та на руки Мої подивись. Простягни й свою руку, і вклади́ до бо́ку Мого. І не будь ти невіруючий, але віруючий!“ А Хома відповів і сказав Йому: „Господь мій і Бог мій!“ Промовляє до нього Ісус: „Тому ввірував ти, що побачив Мене? Блаженні, що не бачили й увірували!“ Багато ж і інших озна́к учинив був Ісус у присутності учнів Своїх, що в книзі оцій не записані. Це ж написано, щоб ви ввірували, що Ісус є Христос, Божий Син, і щоб, віруючи, життя мали в Ім'я́ Його!
Вечірня молитва — друге читання
Павло, апо́стол Христа Ісуса, з волі Бога, Спасителя нашого й Христа Ісуса, надії нашої, до Тимофі́я, щирого сина за вірою: благода́ть, милість, мир від Бога Отця і Христа Ісуса, Господа нашого! Як я йшов у Македо́нію, я тебе вблага́в був позостатися в Ефе́сі, щоб ти декому наказав не навчати іншої науки, і не зверта́ти уваги на ви́гадки й на родоводи безкраї, що викликують більше сварки́, ніж збудува́ння Боже, що в вірі воно. Ціль же нака́зу — любов від чистого серця, і доброго сумління, і нелукавої віри. Дехто в тім прогрішили були та вдалися в пустомо́вність, — вони забажали бути вчителями Зако́ну, — та не розуміли ні того, що́ говорять, ні про що запевня́ють. А ми знаємо, що добрий Зако́н, коли хто зако́нно вживає його, та ві́дає те, що Зако́н не покладений для праведного, але для беззако́нних та для неслухня́них, нечестивих і грішників, безбожних та нечистих, для знева́жників батька та зневажників матері, для душогубців, розпусників, мужоложників, розбійників, неправдомовців, кривоприсяжників, і для всього іншого, що противне здоровій науці, за славною Єва́нгелією блаженного Бога, яка мені зві́рена. Я дяку складаю Тому, Хто зміцнив мене, — Христу Ісусу, Господу нашому, що мене за вірного визнав і поставив на службу, мене, що давніше був богознева́жник, і гноби́тель, і напасни́к, але був помилуваний, бо я те чинив нетяму́чий у невірстві. І бага́то збільши́лась у мені благодать Господа нашого з вірою та з любов'ю в Христі Ісусі. Вірне це слово, і гі́дне всякого прийняття́, що Христос Ісус прийшов у світ спасти́ грішних, із яких перший — то я. Але я тому́ був помилуваний, щоб Ісус Христос на першім мені показав усе довготерпіння, для при́кладу тим, що мають увірувати в Нього на вічне життя. А Цареві віків, нетлінному, невиди́мому, єдиному Богові честь і слава на вічні віки. Амінь. Цього нака́за я передаю тобі, сину мій Тимофіє, за тими пророцтвами, що про тебе давніше були, щоб ними провадив ти добру війну, маючи віру та добре сумління, якого дехто відкинулися та й розбилися в вірі. Серед них Гімене́й та Олександер, яких я передав сатані, щоб навчились вони не зневажати Бога.
Євангеліє
Дехто ж з єрусали́млян казали: „Хіба́ це не Той, що Його шукають убити? Бо говорить відкрито ось Він, — і нічого не кажуть Йому. Чи то справді дізналися старші, що Він дійсно Христос? Та ми знаєм Цього, звідки Він. Про Христа ж, коли при́йде, ніхто знати не бу́де, звідки Він“. І скликнув у храмі Ісус, навчаючи й кажучи: „І Мене знаєте ви, і знаєте, звідки Я. А Я не прийшов Сам від Себе; правдивий же Той, Хто послав Мене, що Його ви не знаєте. Я знаю Його, — Я бо від Нього, і послав Мене Він!“ Тож шукали вони, щоб схопи́ти Його, та ніхто не наклав рук на Нього, — бо то ще не настала година Його́. А багато з наро́ду в Нього ввірували та казали: „Коли при́йде Христос, чи ж Він чу́да чинитиме більші, як чинить Оцей?“ Фарисеї прочули такі поголо́ски про Нього в наро́ді. Тоді первосвященики та фарисеї послали свою́ службу, щоб схопи́ти Його. Ісус же сказав: „Ще недовго побу́ду Я з вами, та й до Того піду́, Хто послав Мене. Ви бу́дете шукати Мене, — і не зна́йдете; а туди, де Я є, ви прибути не можете“. Тоді говорили юдеї між собою: „Куди це Він хоче йти, що не зна́йдемо Його? Чи не хоче йти до виселе́нців між греки, та й греків навчати? Що за слово, яке Він сказав: „Ви бу́дете шукати Мене, — і не знайдете; а туди, де Я є, ви прибути не можете?“ А останнього великого дня свята Ісус стояв і кликав, говорячи: „Коли прагне хто з вас — нехай при́йде до Мене та й п'є! Хто вірує в Мене, як каже Писа́ння, то ріки живої води потечуть із утро́би його́“. Це ж сказав Він про Духа, що мали прийняти Його, хто ввірував у Нього. Не було́ бо ще Духа на них, — не був бо Ісус ще просла́влений. А багато з наро́ду, почувши слова́ ті, казали: „Він справді пророк!“ Інші казали: „Він Христос“. А ще інші казали: „Хіба при́йде Христос із Галілеї? Чи ж не каже Писа́ння, що Христос при́йде з роду Давидового, і з села Вифлеє́му, звідкіля́ був Давид?“ Так повстала незгода в наро́ді з-за Нього. А де́котрі з них мали замір схопи́ти Його́, — та ніхто не поклав рук на Нього. І вернулася слу́жба до первосвящеників та фарисеїв, а ті їх запитали: „Чому не привели́ ви Його?“ Відказала та слу́жба: „Чоловік ще ніко́ли так не промовляв, як Оцей Чоловік“. А їм відповіли́ фарисеї: „Чи й вас із дороги не зве́дено? Хіба́ хто з старши́х або з фарисеїв увірував у Нього? Та прокля́тий народ, що не знає Зако́ну!“ Говорить до них Никоди́м, що приходив до Ньо́го вночі, і що був один із них: „Хіба судить Зако́н наш люди́ну, як перше її не вислухає, і не дізнається, що́ вона робить?“ Йому відповіли та сказали вони: „Чи й ти не з Галілеї? Досліди та побач, що не при́йде Пророк із Галілеї“.
Євангеліє
І, вийшовши звідти, прибув Він до їхньої синагоги. І ото, був там чоловік, що мав суху руку. І, щоб обвини́ти Ісуса, запитали Його: „Чи вздоровляти годи́ться в суботу?“ А Він їм сказав: „Чи зна́йде́ться між вами люди́на, яка, одну мавши вівцю́, не пі́де по неї, і не врятує її, як вона впаде в яму в суботу? А скільки ж люди́на вартніша за тую овечку! Тому́ можна чинити добро й у суботу“! І каже тоді чоловікові: „Простягни свою руку!“ Той простяг, — і стала здорова вона, як і друга.
Євангеліє
І знову почав Він навчати над морем. І зібралось до Нього багато наро́ду, так що Сам Він до чо́вна на морі ввійшов і сидів, а наро́д увесь був на землі покрай моря. І багато навчав Він їх при́тчами, і в науці Своїй їм казав: „Слухайте, — вийшов сіяч ось, щоб сі́яти. І як сі́яв, упало зе́рно одне край дороги, — і налетіли пташки́, і його́ повидзьо́бували. Друге ж упало на ґрунт кам'яни́стий, де не мало багато землі, — і негайно зійшло, бо земля неглибока була́; а як сонце зійшло — то зів'я́ло, і, коріння не мавши, усохло. А інше впало між те́рен, і ви́гнався терен, і його поглуши́в, — і пло́ду воно не дало́. Інше ж упало на добрую землю, — і дало плід, що посхо́див і ріс; і видало втри́дцятеро, у шістдеся́т і в сто раз“. І сказав: „Хто має ву́ха, щоб слухати, — нехай слухає!“ І, як остався Він насамоті, Його запитали найближчі з Дванадцятьма́ про цю при́тчу. І Він їм відповів: „Вам да́но пізнати таємни́ці Божого Царства, а тим, що за вами, усе відбувається в при́тчах, щоб „оком дивились вони — і не бачили, ву́хом слухали — і не зрозуміли, щоб коли вони не наверну́лися, і відпу́щені бу́дуть гріхи їм!“ І Він їх запитав: „Ви не розумієте притчі цієї? І як вам зрозуміти всі притчі! Сіяч сіє слово. А котрі́ край дороги, де сіється слово, — це ті, що як тільки почують, то зараз приходить до них сатана, і забирає слово, посіяне в них. Так само й посіяні на кам'яни́стому ґрунті, — вони, як почують те слово, то з радістю зараз приймають його, та коріння не мають у собі й непостійні; а зго́дом, як у́тиск або переслі́дування наступає за слово, вони спокушаються зараз. А між терен посіяне, — це ті, що слухають слово, але кло́поти цьогосві́тні й омана багатства та різні бажа́ння ввіходять, та й заглушують слово, — і пло́ду воно не дає. А посіяне в добрую землю — це ті, що слухають слово й приймають, — і родять утри́дцятеро, у шістдеся́т і в сто раз“. І сказав Він до них: „Чи світло прино́сять на те, щоб поставити його під посу́дину, чи може під ліжко? А не щоб поставити на світи́льнику? Бо немає нічого захованого, що не ви́явиться, і немає таємного, що не вийде ная́в. Хто має ву́ха, щоб слухати, — нехай слухає!“ І сказав Він до них: „Уважайте, що чуєте: Якою мірою будете міряти, такою відмі́ряють вам, і додаду́ть вам. Бо хто має, то дасться йому, хто ж не має, — забереться від нього й те, що він має“. І сказав Він: „Так і Боже Царство, як той чоловік, що кидає в землю насі́ння, і чи спить, чи встає він удень та вночі, а насіння пускає па́ростки та росте, хоч не знає він, я́к. Бо родить земля сама з себе: перше вру́на, потім ко́лос, а тоді повне збіжжя на колосі. А коли плід доспіє, зараз він „посилає серпа́, бо настали жнива́“. І сказав Він: „До чого прирівняємо Царство Боже? Або в якій притчі предста́вим його́? Воно — як те зе́рно гірчи́чне, яке, коли сіється в землю, найдрібніше за всі зе́мні насіння. Як посіяне ж буде, вироста́є, і стає над усі зілля́ більше, і ві́ття пускає велике таке́, що ку́блитись може в тіні його птаство небесне“. І такими притчами багатьома́ Він їм слово звіщав, поскільки вони могли слухати. І без притчі нічого Він їм не казав, а учням Своїм самотою вияснював усе. І сказав Він до них того дня, коли вечір настав: „Перепли́ньмо на той бік“. І, лишивши наро́д, узяли із собою Його, як у чо́вні Він був; і інші човни́ були з Ним. І зняла́ся ось буря велика, а хвилі вливалися в чо́вен, аж чо́вен водою вже був перепо́внився! А Він спав на кормі́ на подушці... І вони розбудили Його та й сказали Йому: „Учителю, чи Тобі байдуже́, що ми гинемо?“ Тоді Він устав, і вітрові заборонив, і до моря сказав: „Мовчи, перестань!“ І стих вітер, — і тиша велика настала. І сказав Він до них: „Чого́ ви такі полохливі? Чому віри не маєте?“ А вони налякалися стра́хом великим, і говорили один до одно́го: „Хто ж це такий, що вітер і море слухня́ні Йому?“
Щоденний план послідовного читання всієї Біблії. Текст Біблії є суспільним надбанням. (Біблія Огієнка)
Читання дня — щоранку
У Bosko читання дня чекають на вас щоранку — позначайте кожне як прочитане, щоб завжди знати, де ви зупинилися, читайте їх у будь-якому з 30 перекладів і затримайтеся на короткому роздумі. Щоденні читання вашої традиції — з відстеженням і завжди під рукою.