Читання дня
Біблійні читання, призначені на день, із повним текстом вашою мовою. Стежте щоранку за щоденними читаннями вашої традиції в застосунку Bosko.
Перше читання
А ми маємо скарб цей у посу́динах гли́няних, щоб ве́лич сили була Божа, а не від нас. У всьому нас тиснуть, та не поти́снені ми; ми в важки́х обставинах, але не впадаємо в ро́зпач. Переслідують нас, але ми не полишені; ми повалені, та не погублені. Ми за́всіди носимо в тілі ме́ртвість Ісусову, щоб з'явилося в нашому тілі й життя Ісусове. Бо за́всіди нас, що живемо́, віддають на смерть за Ісуса, щоб з'явилось Ісусове в нашому смертельному тілі. Тому́ то смерть діє в нас, а життя — у вас. Та мавши того ж духа віри, за написаним: „Вірував я, через те говорив“, і ми віруємо, тому то й говоримо, знавши, що Той, Хто воскресив Господа Ісуса, воскреси́ть з Ісусом і нас, і поставить із вами. Усе бо для вас, щоб благода́ть, розмножена через багатьох, збагати́ла подяку на Божу славу.
Перше читання
Так промовив до мене Господь: „Іди й купи собі льняно́го пояса, і підпережи́ ним свої сте́гна, але в воду не клади́ його“. І купив я того пояса за Господнім словом, та й підпереза́в свої сте́гна. І було мені слово Господнє удруге, говорячи: „Візьми того пояса, якого купив, що на сте́гнах твоїх, і встань, іди до Ефрату , та й сховай його там у розщі́лині ске́лі“. І пішов я, і сховав його в Ефраті, як Господь наказав був мені. І сталося по багатьох днях, і сказав мені Господь: „Устань, іди до Ефрату, і візьми звідти того пояса, що Я наказав був тобі сховати його там“. І пішов я до Ефрату, і викопав, і взяв того пояса з місця, де я сховав був його, — аж ось той пояс незда́тний! І було мені слово Господнє, говорячи: „Так говорить Господь: Отак зни́щу Я Юдину гордість та гордість велику Єрусалиму, цього злого наро́да, що не хоче він слухатися Моїх слів, що ходить за впертістю серця свого! І пішов він в сліди інших богі́в, щоб служити їм та поклонятися їм. І станеться він, як цей пояс, — до нічо́го незда́тний! Бо як приляга́є цей пояс до сте́гон чоловіка, так притверди́в Я до себе ввесь Ізраїлів дім та ввесь Юдин дім, — говорить Госпо́дь, — щоб стали наро́дом Мені і йме́нням, і хвало́ю та пишното́ю, — та вони не послухались! І скажеш до них оце слово: Так говорить Господь, Бог Ізраїлів: усякий бурдю́к вином наповня́ється. І відкажуть тобі: „Чи ми справді не знаєм, що всякий бурдю́к вином наповня́ється?“ І скажеш до них: Так говорить Господь: Ось напо́вню Я п'я́нством усіх ме́шканців кра́ю цього́, і царів, що сидять на Давидовім троні, і священиків, і пророків, і всіх ме́шканців Єрусалиму. І розіб'ю́ їх одно́го об о́дного, ра́зом батькі́в та сині́в, говорить Господь, — Не зми́луюся, і не змилосе́рджусь, і не пожалію, щоб їх не пони́щити! Послухайте ви та візьміть до ушей, — не виви́щуйтеся, бо Господь це сказав! Дайте Господу, Богові вашому, славу, поки не зробить Він те́мно, і по́ки на те́мних гора́х не спіткну́ться вам ноги! І будете ви сподіва́тися сві́тла, а Він зробить це те́мрявою та вчинить імло́ю. А коли ви цього́ не послу́хаєте, буде плакати таємно душа моя з вашої го́рдости, й око моє проливатиме сльо́зи, і зайде́ться сльозою, бо ста́до Господнє займу́ть у поло́н! Скажіть до царя й до царе́вої матері: Сідайте додо́лу, бо з голів ваших спала корона вашої слави! Півде́нні міста позами́кані будуть, і не буде, хто б їх відчини́в, — ви́гнаний буде ввесь Юда, вигнаний буде цілко́м! Зведіть ваші о́чі, й побачте отих, що прихо́дять із пі́вночі: де череда́ та, що да́на тобі, ота́ра пишно́ти твоєї? Що ти скажеш, о до́чко Сіону, як Він над тобою пана́ми поставить отих, яких ти навчила була́ за дові́рених бути, — чи ж му́ки не схо́плять тебе, немов ту породі́ллю? коли ж скажеш у серці своєму: „Чому́ такі речі спітка́ли мене?“ — за числе́нні провини твої відкриті подо́лки твої, ого́лені ноги твої силомі́ць! Чи му́рин відмі́нить коли свою шкі́ру, а панте́ра — ті пля́ми свої? Тоді зможете й ви чинити добре, навче́ні чинити лихе́! Тому́ розпоро́шу їх, мов ту поло́ву, що з вітром з пустині летить: Оце жеребо́к твій, це у́діл, який Я відмі́ряв тобі, — говорить Господь, — бо забула Мене та наді́ялася на непра́вду! І закочу́ теж подо́лки твої над обличчя твоє, — і пока́жеться га́ньба твоя: твої перелю́бства й іржа́ння твої, сором блу́ду твого на полі на па́гірках, — Я бачив гидо́ти твої. Горе тобі, Єрусалиме, що не очи́стишся! Доки ж іще?“
Перше читання
Чи Я Бог тільки збли́зька, — говорить Господь, — а не Бог і здале́ка? Якщо заховається хто у криї́вках, то Я не побачу Його? говорить Господь. Чи Я неба й землі не напо́внюю? каже Господь. Я чув, що́ говорять пророки, що Йме́нням Моїм пророкують неправду й говорять: „Мені снилося, снилось мені!“ Як довго це буде у серці пророків, які пророкують неправду, та пророкують ома́ну свого серця? Вони замишляють зробити, щоб наро́д Мій забув Моє Йме́ння, їхніми снами, які один о́дному розповідають, як через Ваа́ла забули були́ їхні батьки́ Моє Йме́ння. Той пророк, що йому снився сон, нехай розповіда́є про сон, а з яким Моє слово, хай каже про слово правдиве Моє, — що соломі до збіжжя? говорить Господь. Хіба слово Моє не таке, як огонь, — говорить Господь, — і як мо́лот, що скелю розлу́пує? Тому́ то ось Я на пророків, — говорить Госпо́дь, — що слова́ Мої кра́дуть один від одно́го. Ось Я на пророків, — говорить Госпо́дь, — що вживають свого язика́, але кажуть: Це мова Господня! Оце Я на тих, що сни неправдиві звіщають, — говорить Господь, — вони розповідають про них та впрова́джують в блуд Мій наро́д своєю неправдою й глу́мом своїм, хоч Я не посилав їх і їм не наказував, і вони помогти́ — не помо́жуть наро́дові цьому́, говорить Господь.
Ранкова молитва — перше читання
І раді́в народ за їхню жертву, бо вони же́ртвували Господе́ві з ці́лого серця, а також цар Давид радів великою радістю. І поблагослови́в Давид Господа на оча́х усього збору. І сказав Давид: „Благословенний Ти, Господи, Боже Ізраїля, нашого батька, від віку й аж до віку! Твоя, Господи, могу́тність і сила, і ве́лич, і вічність, і слава, і все на небеса́х та на землі! Твої, Господи, ца́рства, і Ти підне́сений над усім за Голову! І бага́тство та слава — від Те́бе, і Ти пануєш над усім, і в руці Твоїй сила та хоро́брість, і в руці Твоїй — побільши́ти та зміцни́ти все. А тепер, Боже наш, ми дякуємо Тобі, і славимо Ім'я́ Твоєї ве́личі. І хто бо я, і хто народ мій, що маємо силу так же́ртвувати, як це? Бо все це — від Тебе, і з Твоєї руки дали́ ми Тобі. Бо ми прихо́дьки перед лицем Твоїм та чужи́нці, як усі наші батьки́! Наші дні на землі — мов та тінь, і немає трива́лого! Господи, Боже наш, уся ця бе́зліч, яку ми нагото́вили на збудува́ння Тобі храму для Ймення Твоєї святости, — із Твоєї руки́ вона, і все це — Твоє! І я знаю, Боже мій, що Ти виві́дуєш серце й любиш щирість. У щирості серця свого я поже́ртвував це все, а тепер бачу я з радістю наро́д Твій, який знахо́диться тут, що жертвує себе Тобі. Господи, Боже Авраама, Ісака та Якова, наших батькі́в, — збережи ж навіки цей на́прямок думо́к серця наро́ду Твого, і міцно скеру́й їхнє серце до Себе! А моєму синові Соломонові дай серце ці́ле, щоб вико́нувати за́повіді Твої, свідо́цтва Твої та устави Твої, і щоб чинити все, і щоб збудувати цю тверди́ню, яку я пригото́вив!“ І сказав Давид до всього збору: „Поблагословіть же Господа, вашого Бога!“ І ввесь збір поблагословив Господа, Бога своїх батькі́в, — і нахили́лися, і вклонилися всі до землі Господе́ві й царе́ві! І прине́сли вони для Господа жертви, і спалили цілопа́лення для Господа другого дня від того дня, — тисячу бичків, тисячу барані́в, тисячу ове́чок, і ливні їхні жертви, і бе́зліч жертов за всього Ізраїля. І вони їли й пили́ перед Господом того дня з великою радістю, і вдруге настанови́ли Соломона, Давидового сина, і пома́зали його́ Господе́ві на володаря, а Садо́ка на священика. І сів Соломо́н на Господньому тро́ні за царя на місці свого батька Давида, і щасти́ло йому, і його слухався ввесь Ізра́їль. І всі князі́ та ли́царі, а також усі сини́ царя Давида піддали́ся під Соломона. І Господь ви́соко звели́чив Соломона на оча́х усього Ізраїля, і дав на нього вели́чність царства, якої не було перед ним ані на жодному царе́ві над Ізраїлем. І Давид, син Єссе́їв, царюва́в над усім Ізра́їлем. А дні, що він царював над Ізраїлем, були сорок літ: у Хевро́ні царював він сім років, а в Єрусалимі царював тридцять і три. І поме́р він у добрій сивині́, ситий днями, бага́тством та славою, а замість нього зацарював син його Соломо́н. А діла́ царя Давида, перші й останні, ось вони описані в історії прови́дця Самуїла, і в історії пророка Ната́на, і в історії прозорли́вця Ґада,
Послання
А це були при́клади нам, щоб ми пожадливі на зле не були́, як були пожадливі й вони. Не будьте також ідоля́нами, як деякі з них, як написано: „Люди сіли, щоб їсти та пити, і встали, щоб грати“. Не станьмо чинити блу́ду, як деякі з них блудоді́яли, — і полягло їх одно́го дня двадцять три тисячі. Ані не випробо́вуймо Христа, як деякі з них випробо́вували, — та й від змі́їв загинули. Ані не нарікайте, як деякі з них нарікали, — і загинули від погуби́теля. Усе це трапилось з ними, як при́клади, а написане нам на науку, бо за нашого ча́су кінець віку прийшов. Тому́ то, хто ду́має, ніби стоїть він, нехай стережеться, щоб не впасти! Досягла́ вас спроба не інша, тільки лю́дська; але вірний Бог, Який не попу́стить, щоб ви випробо́вувалися більше, ніж можете, але при спробі й поле́гшення дасть, щоб зне́сти могли ви її.
Перше читання
Ліпше добре ім'я́ за багатство велике, і ліпша милість за срі́бло та золото. Багатий та вбогий стрічаються, — Господь їх обох створив. Мудрий бачить лихе — і ховається, а безумні йдуть і кара́ються. Заплата покори і стра́ху Господнього, — це багатство, і слава, й життя. Терни́на й пастки́ на дорозі лукавого, а хто стереже́ свою душу, віді́йде далеко від них. Привчай юнака́ до дороги його, і він, як поста́ріється, не усту́питься з неї. Багатий панує над бідними, а боржни́к — раб позича́льника. Хто сіє кри́вду, той жа́тиме лихо, а бич гніву його покінчи́ться. Хто доброго ока, той поблагосло́влений буде, бо дає він убогому з хліба свого́. Глумли́вого вижени, — й вийде з ним сварка, і суперечка та га́ньба припи́няться. Хто чистість серця кохає, той має хороше на устах, і другом йому буде цар. Очі Господа оберігають знання́, а лукаві слова́ Він відкине. Лінивий говорить: „На вулиці лев, — серед майда́ну я буду забитий!“ Уста коха́нки — яма глибока: на ко́го Господь має гнів, той впадає туди. До юнако́вого серця глупо́та прив'язана, та різка карта́ння відда́лить від нього її. Хто тисне убогого, щоб собі́ збагати́тись, і хто багаче́ві дає, — той певно збідніє. Нахили своє вухо, і послухай слів мудрих, і серце зверни до мого знання́, бо гарне воно, коли будеш ти їх у своєму нутрі́ стерегти́, — хай стануть на устах твоїх вони ра́зом! Щоб надія твоя була в Го́споді, я й сьогодні навчаю тебе. Хіба ж не писав тобі три́чі з порадами та із знання́м, щоб тобі завідо́мити правду, правдиві слова́, щоб ти істину міг відпові́сти тому, хто тебе запитає. Не грабу́й незамо́жнього, бо він незамо́жній, і не тисни убогого в брамі, бо Господь за їхню справу суди́тиметься, і грабіжникам їхнім ограбує Він душу. Не дружись із чоловіком гнівли́вим, і не ходи із люди́ною лютою, щоб доріг її ти не навчи́вся, і тене́та не взяв для своєї душі. Не будь серед тих, хто пору́ку дає́, серед тих, хто пору́чується за борги́: коли ти не матимеш чим заплатити, — нащо ві́зьмуть з-під тебе посте́лю твою? Не пересува́й віково́ї границі, яку встановили батьки́ твої. Ти бачив люди́ну, мото́рну в занятті своїм? Вона перед царя́ми спокійно стоятиме, та не всто́їть вона перед про́стими.
Ранкова молитва — друге читання
Поправді, поправді кажу́ вам: Хто не входить двери́ма в коша́ру, але перела́зить деі́нде, — той зло́дій і розбійник. А хто входить двери́ма, — той вівцям пастух. Ворота́р відчиняє йому, і його голосу слухають вівці; і свої вівці він кличе по йме́нню, і випрова́джує їх. А як вижене всі свої вівці, він іде перед ними, і вівці слідо́м за ним ідуть, бо знають голос його́. За чужим же не пі́дуть вони, а будуть утікати від нього, — бо не знають вони чужого голосу“. Оцю при́тчу повів їм Ісус, але не зрозуміли вони́, про що їм говорив. І зно́ву промовив Ісус: „Поправді, поправді кажу́ вам, що Я — двері ві́вцям. Усі, скільки їх перше Мене прихо́дило, — то злодії й розбійники, але вівці не слухали їх. Я — двері: коли через Мене хто вві́йде, спасеться, і той вві́йде та ви́йде, і пасо́висько зна́йде. Зло́дій тільки на те закрада́ється, щоб красти й убивати та нищити. Я прийшов, щоб ви мали життя, і подоста́тком щоб мали. Я — Пастир Добрий! Пастир добрий кладе́ життя власне за вівці. А наймит, і той, хто не вівча́р, кому вівці не свої, коли бачить, що вовк наближа́ється, то ки́дає вівці й тікає, а вовк їх хапає й поло́шить. А на́ймит утікає тому́, що він наймит, і не дбає про вівці. Я — Пастир Добрий, і знаю Своїх, і Свої Мене знають. Як Отець Мене знає, так і Я Отця знаю, і власне життя Я за вівці кладу́. Також маю Я інших овець, які не з цієї коша́ри, — Я повинен і їх припрова́дити. І Мій голос почують вони, — і бу́де ота́ра одна й Один Па́стир! Через те Отець любить Мене, що Я власне життя віддаю, щоб ізно́ву прийняти його. Ніхто в Мене його не бере́, але Я Сам від Себе кладу́ його. Маю вла́ду віддати його, і маю вла́ду прийняти його зно́ву, — Я цю заповідь взяв від Свого Отця“. З-за цих слів між юдеями зно́ву незгода зняла́ся. І багато-хто з них говорили: „Він де́мона має, і несамови́тий. Чого слухаєте ви Його?“ Інші казали: „Ці слова́ не того, хто демона має. Хіба де́мон може очі сліпим відкривати?“ Було тоді свято Відно́влення в Єрусалимі. Стояла зима. А Ісус у храмі ходив, у Соломоновім ґа́нку. Юдеї тоді обступили Його та й казали Йому: „Доки будеш тримати в непе́вності нас? Якщо́ Ти Христос, — то відкрито скажи нам!“ Відповів їм Ісус: „Я вам був сказав, — та не вірите ви. Ті діла, що чиню́ їх у Йме́ння Свого Отця, — вони свідчать про Мене. Та не вірите ви, — не з Моїх бо овець ви. Мого голосу слухають вівці Мої, і знаю Я їх, і за Мною слідко́м вони йдуть. І Я життя вічне даю їм, і вони не загинуть повік, і ніхто їх не ви́хопить із Моєї руки. Мій Отець, що дав їх Мені, Він більший за всіх, — і ви́хопити ніхто їх не може Отцеві з руки́. Я й Отець — Ми одне!“ Знов каміння схопи́ли юдеї, щоб укаменува́ти Його. Відповів їм Ісус: „Від Отця показав Я вам добрих учинків багато, — за котри́й же з тих учинків хочете Мене каменувати?“ Юдеї Йому відказали: „Не за добрий учинок хочемо Тебе вкаменувати, а за богозневагу, — бо Ти, бувши люди́ною, за Бога Себе видаєш“. Відповів їм Ісус: „Хіба не написано в вашім Зако́ні: „Я сказав: ви боги"? Коли тих Він богами назвав, що до них слово Боже було́, — а Писа́ння не може порушене бути, то Тому́, що Отець освятив і послав Його в світ, закидаєте ви: „Зневажаєш Ти Бога“, через те, що сказав Я: „Я — Син Божий“? Коли Я не чиню́ діл Свого Отця, то не вірте Мені. А коли Я чиню́, то хоч ви Мені віри й не йме́те, повірте ділам, щоб пізнали й повірили ви, що Отець у Мені, а Я — ув Отці!“ Тоді зно́ву шукали вони, щоб схопи́ти Його, але вийшов із рук їхніх Він. І Він знову на то́й бік Йорда́ну пішов, на те місце, де Іван найперше христив, та й там перебува́в. І багато до Нього прихо́дили та говорили, що хоч жа́дного чуда Іван не вчинив, але все, що про Нього Іван говорив, правдиве було́. І багато-хто ввірували в Нього там.
Респонсорійний псалом
Євангеліє
І коли Він набли́зився, і місто побачив, то заплакав за ним, і сказав: „О, якби й ти хоч цього дня пізнало, що потрібне для миру тобі! Та тепер від очей твоїх сховане це. Бо при́йдуть на тебе ті дні, і твої вороги тебе ва́лом ото́чать, і обля́жуть тебе, і стиснуть тебе звідусю́ди. І зрівняють з землею тебе, і поб'ють твої діти в тобі, і не позоста́влять у тобі каменя на камені, бо не зрозуміло ти ча́су відвідин твоїх“. А коли Він у храм увійшов, то почав виганяти продавці́в, до них кажучи: „Написано: „Дім Мій — дім молитви“, а ви з нього зробили „пече́ру розбійників“. І Він кожного дня у храмі навчав. А первосвященики й книжники й найважні́ші з наро́ду шукали, щоб Його погубити,
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Вечірня молитва — перше читання
І зміцнився Соломо́н, син Давидів, над царством своїм, а Господь, Бог його, був із ним та ви́соко звели́чив його. І сказав Соломон до всього Ізраїля, до тисячників та сотників, і до су́ддів, і до всіх начальників, до всього Ізраїля, до голі́в ба́тьківських родів. І пішли Соломон та ввесь збір із ним до па́гірка, що в Ґів'оні, бо там була скинія Божого заповіту, яку зробив Мойсей, раб Господній, у пустині. Але Божого ковчега Давид переніс із Кір'ят-Єаріму туди, де пригото́вив йому місце Давид, бо він поставив йому скинію в Єрусалимі. А мідяно́го же́ртівника, що зробив був Веселії́л, син Урії, сина Хурового, він поставив перед скинією Господньою. І звертався до нього Соломон та збір. І зійшов Соломон туди перед Господнє лице на мідяний же́ртівник, що належав до скинії заповіту, і приніс на ньому тисячу цілопа́лень. Тієї ночі явився Бог Соломонові та й сказав йому: „Зажадай, чого дати тобі!“ І сказав Соломон до Бога: „Ти зробив був велику милість з батьком моїм Давидом, і настановив царем мене замість ньо́го. Тепер, Господи, Боже, нехай буде ви́повнене слово Твоє до батька мого Давида, бо Ти настанови́в мене царем над народом числе́нним, як порох землі. Дай тепер мені мудрість та знання́, щоб умів я вихо́дити й входити перед цим народом, бо хто зможе судити цей великий Твій наро́д?“ І сказав Бог до Соломона: „За те, що оце було на серці твоїм, і ти не жадав багатства, маєтків та слави, ані душі ворогів своїх, а також довгих днів не жадав ти, а жадав для себе мудрости та знання́, щоб судити народ Мій, над яким Я настанови́в тебе царем, то дасться тобі мудрість та знання, а багатство, і маєтки та славу Я дам тобі такі, яких не було́ між царями перед тобою, і по тобі не бу́де таких!“ І прийшов Соломон із па́гірка, що в Ґів'оні, до Єрусалиму, від скинії заповіту, і зацарював над Ізраїлем. І зібрав Соломон колесни́ць та верхівці́в, — і було в нього тисяча й чотири сотні колесни́ць та дванадцять тисяч верхівці́в, і він порозмі́щував їх по колесни́чних містах та при царі в Єрусалимі. І цар зібрав в Єрусалимі срібла та золота, мов камі́ння, а ке́дрів зібрав, щодо числе́нности, як сикомо́р, що в Шефелі. А ко́ней, що були в Соломона, приво́дили з Єгипту та з Кеве; царські купці́ купували їх з Кеве. І ходили вони, і вивозили з Єгипту колесни́цю за шість сотень срібла, а коня — за сотню й п'ятдесят. І так вони виво́зили все це своєю рукою для всіх царів хіттійських та царів сирійських. І Соломон наказав будувати дім для Господнього Ймення та дім царськи́й для се́бе.
Друге читання
Тому́ полиші́мо поча́тки науки Христа, та й звернімося до досконалости, і не кладімо зно́ву засади покая́ння від мертвих учинків та про віру в Бога, Науки про хрищення, про поклада́ння рук, про воскресі́ння мертвих та вічний суд. Зробимо й це, коли Бог дозволить. Не можна бо тих, що раз просвітились були, і скуштували небесного да́ру, і стали уча́сниками Духа Святого, і скуштували доброго Божого Слова та сили майбу́тнього віку, та й відпали, знов відновляти покая́нням, коли вдруге вони розпинають у собі Сина Божого та зневажають. Бо земля, що п'є дощ, який падає часто на неї, і родить рослини, добрі для тих, хто їх і виро́щує, — вона благословення від Бога приймає. Але та, що приносить те́рня й будя́ччя, — непотрібна вона та близька́ до прокля́ття, а кінець її — спа́лення. Та ми сподіва́ємось, любі, кращого про вас, що спасі́ння тримаєтеся, хоч говоримо й так. Та не є Бог несправедливий, щоб забути ді́ло ваше та працю любови, яку показали в Ім'я́ Його ви, що святим послужили та служите. Ми ж бажаємо, щоб кожен із вас виявляв таку саму завзятість на певність надії аж до кінця, щоб ви не розлінились, але переймали від тих, хто обі́тниці вспадко́вує вірою та терпеливістю. Бо Бог, обі́тницю давши Авраамові, як не міг ніким вищим покля́стися, поклявся Сам Собою, говорячи: „Поблагословити — Я ко́нче тебе поблагословлю́, та розмножити — розмножу тебе!“ І, терплячи довго отак, Авраа́м оде́ржав обі́тницю. Бо люди клянуться вищим, і клятва на стве́рдження кінчає всяку їхню суперечку. Тому й Бог, хотівши перева́жно показати спадкоє́мцям обі́тниці незмінність волі Своєї, учинив те при помочі клятви, щоб у двох тих незмінних реча́х, що в них не можна сказати неправди Богові, мали потіху міцну ми, хто прибіг прийняти надію, що лежить перед нами, що вони для душі як котви́ця, міцна та безпечна, що аж до сере́дини входить за заслону, куди, як предте́ча, за нас увійшов був Ісус, ставши навіки Первосвящеником за чином Мелхиседе́ковим.
Друге читання
Зрештою, браття мої, радійте у Господі! Писати вам те саме не прикро мені, а для вас це навча́льне. Стережіться собак, — стережіться працівникі́в лихих, стережіться обрі́зання! Бо обрі́зання — то ми, що слу́жимо Богові духом, а хвалимося Христом Ісусом, і не кладемо надії на тіло, хоч і я міг би мати надію на тіло. Як хто інший на тіло надіятись ду́має, то тим більше я, — обрізаний восьмого дня, з роду Ізраїля, з племени Веніяминового, єврей із євреїв, фарисей за Законом. Через горли́вість я був переслідував Церкву, бувши невинний, щодо праведности в Законі. Але те, що́ для мене було́ за надба́ння, те ради Христа я за втрату вважав. Тож усе я вважаю за втрату ради переважного позна́ння Христа Ісуса, мого Господа, що я ради Нього відмовився всьо́го, і вважаю все за сміття́, щоб придбати Христа, щоб знайтися в Нім не з власною праведністю, яка від Зако́ну, але з тією, що з віри в Христа, праведністю від Бога за вірою, щоб пізнати Його й силу Його воскресіння, та участь у му́ках Його, уподо́блюючись Його смерті, аби досягнути я́кось воскресіння з мертвих. Не тому́, що я вже досягнув, або вже вдоскона́лився, але пра́гну, чи не досягну́ я того, чим і Христос Ісус досягнув був мене. Браття, я себе не вважаю, що я досягну́в. Та тільки, забуваючи те, що поза́ду, і спішачи́ до того, що попе́реду, я женусь до мети за нагородою високого по́клику Божого в Христі Ісусі. Тож усі, хто досконалий, ду́маймо це; коли ж ду́маєте ви щось інше, то Бог вам відкриє й це. Та до чо́го дійшли ми, поступаймо в тім самім далі. Будьте до мене подібні, браття, і дивіться на тих, хто пово́диться так, як маєте ви за взір нас. Багато бо хто, що про них я вам часто казав, а тепер говорю́ навіть пла́чучи, пово́дяться, як вороги хреста Христового. Їхній кінець — то загибіль, шлу́нок — їхній бог, а слава — в їхньому соромі... Вони ду́мають тільки про зе́мне! Життя ж наше на небі, звідки ждемо́ й Спаси́теля, Господа Ісуса Христа, Який перемінить тіло нашого пони́ження, щоб стало подібне до славного тіла Його, силою, якою Він може і все підкорити Собі.
Друге читання
І з'явилась на небі велика ознака: Жі́нка, зодя́гнена в сонце, а під ногами її місяць, а на її голові вінок із дванадцяти́ зір. І вона мала в утробі, і кричала від болю, та му́ки терпіла від по́роду. І з'явилася інша ознака на небі, — ось змій червоноогняни́й, великий, що мав сім голів та десять ро́гів, а на його го́ловах сім вінці́в. Його хвіст змів третину зір із неба та й кинув додолу. І змій стояв перед жінкою, що мала вродити, щоб з'їсти дитину її, коли вро́дить. І дитину вроди́ла вона чоловічої ста́ті, що всі наро́ди має па́сти залі́зним жезлом. І дитина її була взята до Бога, і до престолу Його. А жінка втекла́ на пустиню, де вона мала місце, від Бога для неї вгото́ване, щоб там годува́ли її тисячу двісті шістдеся́т день. І сталась на небі війна: Михаїл та його анголи́ вчинили зо змієм війну́. І змій воював та його анголи, та не втрималися, і вже не знайшлося їм місця на небі. І ски́нений був змій великий, вуж стародавній, що зветься диявол і сатана́, що зво́дить світ, і скинений був він додолу, а з ним і його анголи́ були скинені. І я почув гучний голос на небі, який говорив: „Тепер настало спасі́ння, і сила, і царство нашого Бога, і вла́да Христа Його, бо скинений той, хто братів наших ска́ржив, хто перед нашим Богом оска́ржував їх день і ніч! І вони його перемогли кров'ю Агнця та словом свого засві́дчення, і не полюбили життя свого навіть до смерти! Через це звесели́ся ти, небо, та ті, хто на нім пробуває! Горе землі та морю, до вас бо диявол зійшов, маючи лютість велику, знаючи, що короткий час має!“
Друге читання
Коли ж хто не послухає нашого слова через цього листа, заува́жте того, і не майте з ним зносин, щоб він був посоромлений. Та не майте його за неприятеля, а навчайте, як брата. А Сам Госпо́дь миру нехай за́вжди дасть вам мир усяким способом. Госпо́дь з вами всіма́! Привіт вам моєю рукою Павловою, — це править за знака в усякім листі. Так пишу́ я. Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з вами всіма́! Амі́нь.
Євангеліє
Потому Ісус був пове́дений Духом у пустиню, щоб диявол Його спокуша́в. І по́стив Він сорок день і сорок ноче́й, а вкінці зголодні́в. І ось приступив до Нього споку́сник, і сказав: „Коли Ти Син Божий, скажи, щоб камі́ння це стало хліба́ми!“ А Він відповів і промовив: „Написано: Не хлібом самим буде жити люди́на, але кожним словом, що походить із уст Божих“. Тоді забирає диявол Його в святе місто, і ставить Його на нарі́жника храму, та й каже Йому: „Коли Ти Син Божий, то кинься додолу, бо ж написано: „Він накаже про Тебе Своїм Ангола́м, і вони на руках понесу́ть Тебе, щоб об камінь коли не спіткнув Ти Своєї ноги́“. Ісус відказав йому: „Ще написано: Не спокушуй Господа Бога свого!“ Знов диявол бере Його на височе́зную го́ру, і показує Йому всі царства на світі та їхню славу, та й каже до Нього: „Це все Тобі дам, якщо впаде́ш і мені Ти покло́нишся!“ Тоді каже до нього Ісус: „Відійди, сатано! Бо ж написано: Господеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одно́му Йому!“ Тоді позоставив диявол Його. І ось анголи́ приступили, і служили Йому́. Як довідавсь Ісус, що Івана ув'я́знено, перейшов у Галілею. І, покинувши Він Назаре́та, прийшов й оселився в Капернау́мі примо́рськім, на границі країн Завуло́нової й Нефтали́мової, щоб спра́вдилось те, що сказав Іса́я пророк, промовляючи: „Завуло́нова зе́мле, і Нефтали́мова зе́мле, за Йорда́ном при мо́рській дорозі, Галіле́є поганська! Наро́д, що в темно́ті сидів, світло велике побачив, а тим, хто сидів у країні смертельної тіні, засяяло світло“. Із того ча́су Ісус розпочав проповідувати й промовляти: „Покайтеся, бо набли́зилось Царство Небесне!“ Як прохо́див же Він поблизу́ Галілейського моря, то побачив двох братів: Си́мона, що зветься Петром, та Андрія, його брата, що не́вода в море закида́ли, — бо рибалки були́. І Він каже до них: „Ідіть за Мною, — Я зроблю́ вас ловця́ми людей!“ І вони зараз покинули сі́ті, та й пішли вслід за Ним. І, далі пішовши звідти, Він побачив двох інших братів, — Зеведе́євого сина Якова та Івана, його брата, із Зеведе́єм, їхнім ба́тьком, що ла́годили свого не́вода в чо́вні, — і покликав Він їх. Вони зараз залиши́ли чо́вна та батька свого́, — та й пішли вслід за Ним. І ходив Він по всій Галілеї, по їхніх синаго́гах навчаючи, та Єва́нгелію Царства проповідуючи, і вздоро́влюючи всяку неду́гу, і всяку неміч між людьми. А чутка про Нього пішла по всій Си́рії. І водили до Нього недужих усіх, хто терпів на різні хвороби та муки, і біснуватих, і сновид, і розсла́блених, — і Він їх уздоровля́в. І багато людей ішло за Ним і з Галілеї, і з Десятимістя, і з Єрусалиму, і з Юдеї, і з Зайорда́ння.
Вечірня молитва — друге читання
Павло, з волі Божої апо́стол Христа Ісуса, за обі́тницею життя, що в Христі Ісусі, до Тимофія, сина улю́бленого: благода́ть, милість, мир від Бога Отця й Христа Ісуса, Господа нашого! Дякую Богові, Якому служу́ від предків чистим сумлінням, що тебе пам'ятаю я за́вжди в молитвах своїх день і ніч. Я бажаю побачити тебе, пам'ята́ючи сльо́зи твої, щоб напо́внитись радістю. Я приво́джу на пам'ять собі твою нелицемірну віру, що перше була́ осели́лася в бабі твоїй Лоі́ді та в твоїй матері Евні́кії; певен же я, що й у тобі вона осели́лась. З цієї причини я нагадую тобі, щоб ти розгрівав Божого дара, який у тобі через покла́дання рук моїх. Бо не дав нам Бог духа стра́ху, але сили, і любови, і здорового розуму. Тож, не соромся засві́дчення Господа нашого, ні мене, Його в'я́зня, але страждай з Єва́нгелією за силою Бога, що нас спас і покликав святим по́кликом, — не за наші діла, але з волі Своєї та з благодаті, що нам да́на в Христі Ісусі попе́реду вічних часі́в. А тепер об'яви́лась через з'я́влення Спасителя нашого Христа Ісуса, що й смерть зруйнував, і вивів на світло життя та нетління Єва́нгелією. що для неї я був настано́влений за проповідника, апо́стола й учителя. З цієї причини й терплю́ я оце, але не соро́млюсь, бо знаю, в Кого я ввірував та впе́внився, що має Він силу заховати на той день заста́ву мою. Май же за взір здорових слів ті, які від мене почув ти у вірі й любові, що в Христі Ісусі вона. Добро припору́чене стережи Святим Духом, що в нас пробува́є. Ти знаєш оце, що відверну́лись від мене всі, хто в А́зії, а між ними Фіге́л та Гермоге́н. Хай Госпо́дь подасть милосердя Ониси́форовому дому, бо він часто мене підкріпляв і кайда́нів моїх не соро́мився. А коли він до Риму прибув, шукав мене пильно й знайшов, — хай Госпо́дь йому дасть знайти милість від Господа в день той, — скільки ж він послужив був в Ефе́сі мені, ти ві́даєш краще!
Євангеліє
А коли Він прохо́див, побачив чоловіка, що сліпим був з наро́дження. І спитали Його учні Його, говорячи: „Учителю, хто згрішив: чи він сам, чи батьки його, що сліпим він родився?“ Ісус відповів: „Не згрішив ані він, ні батьки його, а щоб діла Божі з'явились на ньому. Ми мусимо виконувати діла Того, Хто послав Мене, аж поки є день. Надхо́дить он ніч, коли жоден нічо́го не зможе виконувати. Доки Я в світі, — Я Світло для світу“. Промовивши це, Він сплюнув на землю, і з сли́ни грязи́во зробив, і очі сліпому пома́зав грязи́вом, і до нього промовив: „Піди, умийся в ставку́ Сілоа́м“ (визначає це „По́сланий“). Тож пішов той і вмився, — і вернувся видю́щим. А сусіди та ті, що бачили перше його, як був він сліпий, говорили: „Чи ж не той це, що сидів та просив?“ Говорили одні, що це він, а інші казали: „Ні, — подібний до нього“. А він відказав: „Це я!“ І питали його: „Як же очі відкрились тобі?“ А той опові́да́в: „Чоловік, що Його звуть Ісусом, грязи́во зробив, і очі помазав мені, і до мене сказав: „Піди в Сілоа́м та й умийся“. Я ж пішов та й умився, — і став бачити“. І сказали до нього: „Де Він?“ Відказує той: „Я не знаю“. Ведуть тоді до фарисеїв того, що був перше незрячий. А була то субота, як грязи́во Ісус учинив і відкрив йому очі. І знов запитали його й фарисеї, я́к видющим він став. А він розповів їм: „Грязи́во поклав Він на очі мені, а я вмився, — та й бачу“. Тоді деякі з фарисеїв казали: „Не від Бога Оцей Чоловік, — бо суботи не де́ржить“. А інші казали: „Як же чу́да такі може грішна люди́на чинити?“ І незгода між ними була́. Тому зно́ву говорять сліпому: „Що́ ти кажеш про Нього, коли очі відкрив Він тобі?“ А той відказав: „Він Пророк!“
Євангеліє
Коли Він іще промовляв до наро́ду, аж ось мати й брати Його о́сторонь стали, бажаючи з Ним говорити. І сказав хтось Йому́: „Ото мати Твоя й Твої бра́ття стоять онде о́сторонь, і говорити з Тобою бажають“. А Він відповів тому́, хто Йому говорив, і сказав: „Хто́ мати Моя? І хто́ браття Мої?“ І, показавши рукою Своєю на у́чнів Своїх, Він промовив: „Ото Моя мати та браття Мої! Бо хто волю Мого Отця, що на небі, чини́тиме, той Мені брат, і сестра, і мати!“
Євангеліє
І сказав Він до них: „Поправді кажу́ вам, що деякі з тут-о прия́вних не скушту́ють смерти, аж поки не ба́читимуть Царства Божого, що прийшло́ воно в силі“. А через шість день забирає Ісус Петра, і Якова, і Івана, та й веде їх осібно на го́ру високу самих. І Він переобрази́всь перед ними. І стала одежа Його осяйна́, дуже біла, як сніг, якої біли́льник не зміг би так ви́білити на землі! І з'явивсь їм Ілля́ та Мойсей, і розмовляли з Ісусом. І озвався Петро та й сказав до Ісуса: „Учителю, до́бре бути нам тут! Поставмо ж собі три шатра: для Тебе одне, і одне для Мойсея, і одне для Іллі“. Бо не знав, що́ казати, бо були́ перелякані. Та хмара ось їх заслони́ла, і голос почувся із хмари: „Це Син Мій Улю́блений, — Його слухайтеся!“ І зараз, звівши очі свої, вони вже ніко́го з собою не бачили, крім Самого Ісуса. А коли з гори схо́дили, Він їм наказав, щоб ніко́му того не казали, що́ бачили, аж поки Син Лю́дський із мертвих воскресне. І вони заховали те слово в собі, сперечаючися, що́ то є: „воскреснути з мертвих“. І вони запитали Його та сказали: „Що́ це книжники кажуть, ніби треба Іллі перш прийти?“ А Він відказав їм: „Тож Ілля́, коли при́йде попе́реду, усе приготу́є. Та я́к же про Лю́дського Сина написано, що мусить багато Він ви́терпіти, і буде знева́жений? Але вам кажу́, що й Ілля́ був прийшов, — та зробили йому, що́ тільки хотіли, як про нього написано“. А коли поверну́лись до учнів, коло них вони вгле́діли бе́зліч наро́ду та книжників, що сперечалися з ними. І негайно ввесь на́товп, як побачив Його, сполохну́вся із дива, і назу́стріч побіг, і став вітати Його. І запитався Він їх: „Про що спереча́єтесь з ними?“ І Йому відповів один із на́товпу: „Учителю, привів я до Тебе ось сина свого́, що духа німого він має. А як він де схо́пить його, то о́б землю кидає ним, — і він пі́ну пускає й зубами скрегоче та сохне. Я казав Твоїм у́чням, щоб прогнали його, — та вони не змогли“. А Він їм у відповідь каже: „О, роде невірний, — доки буду Я з вами? Доки вас Я терпітиму? Приведіть до Мене його!“ І до Нього того привели́. І як тільки побачив Його, то дух зараз затряс ним. А той, повалившись на землю, став качатися та заливатися пі́ною. І Він запитав його ба́тька: „Як давно́ йому сталося це?“ Той сказав: „Із дити́нства. І по́часту кидав він ним і в огонь, і до води, щоб його погубити. Але коли можеш що Ти, то змилуйсь над нами, і нам поможи!“ Ісус же йому відказав: „Щодо того твого „коли можеш“, — то тому́, хто вірує, все можливе!“ Зараз ба́тько хлоп'я́ти з слізьми́ закричав і сказав: „Вірую, Господи, — поможи недовірству моє́му!“ А Ісус, як побачив, що на́товп збігається, то нечистому духові заказав, і сказав йому: „Ду́ше німий і глухий, тобі Я наказую: вийди з нього, і більше у нього не входь!“ І, закричавши та мі́цно затрясши, той вийшов. І він став, немов мертвий, — аж багато-хто стали казати, що помер він. А Ісус узяв за руку його та й підвів його, — і той устав. Коли́ ж Він до дому прийшов, то учні питали Його самото́ю: „Чому ми́ не могли його вигнати?“ А Він їм сказав: „Цей рід не вихо́дить інакше, як тільки від молитви та по́сту“. І вони вийшли звідти, і прохо́дили по Галілеї. А Він не хотів, щоб довідався хто. Бо Він Своїх учнів навчав і казав їм: „Людський Син буде ви́даний лю́дям до рук, і вони Його вб'ють, але вбитий, — воскресне Він третього дня!“ Вони ж не зрозуміли цього сло́ва, та боялись Його запитати. І прибули́ вони в Капернау́м. А як був Він у домі, то їх запитав: „Про що́ міркува́ли в дорозі?“ І мовчали вони, — сперечалися бо проміж себе в дорозі, хто́ найбільший. А як сів, то покликав Він Дванадцятьо́х, і промовив до них: „Коли хто бути першим бажає, — нехай буде найменшим із усіх і слуга всім!“ І взяв Він дитину, і поставив її серед них. І, обнявши її, Він промовив до них: „Коли хто в Ім'я́ Моє при́йме одне з дітей таких, той приймає Мене. Хто ж приймає Мене, — не Мене він приймає, а Того, Хто послав Мене!“ Обізвався до нього Іван: „Учителю, ми бачили одно́го чоловіка, який з нами не ходить, що виганя́є Ім'я́м Твоїм де́монів; і ми заборонили йому, бо він із нами не ходить“. А Ісус відказав: „Не забороняйте йому, бо немає такого, що Ім'я́м Моїм чудо зробив би, і зміг би неба́ром лихосло́вити Мене́. Хто бо не супроти нас, — той за нас! І коли хто напо́їть вас ку́хлем води в Ім'я́ Моє ради того, що ви Христові, поправді кажу́ вам: той не згубить своєї нагоро́ди! Хто ж споку́сить одно́го з мали́х цих, що вірять, то краще б такому було, коли б жо́рно млино́ве на шию йому почепити, та й кинути в море! І коли рука твоя спокуша́є тебе, — відітни її: краще тобі ввійти до життя однору́ким, ніж з обома руками ввійти до геєнни, до огню невгаси́мого, де „їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь“. І коли нога твоя спокуша́є тебе, — відітни її: краще тобі ввійти до життя одноно́гим, ніж з обома ногами бути вкиненому до геєнни, [до огню невгаси́мого], де „їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь“. І коли твоє око тебе́ спокуша́є, — вибери його: краще тобі одноо́ким ввійти в Царство Боже, ніж з обома очима бути вкиненому до геєнни огне́нної, де „їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь“! Бо посо́литься кожен огнем, і кожна жертва посо́литься сіллю. Сіль — добра річ. Коли ж сіль несолоною стане, — чим поправити її? Майте сіль у собі, майте й мир між собою!“
Щоденний план послідовного читання всієї Біблії. Текст Біблії є суспільним надбанням. (Біблія Огієнка)
Читання дня — щоранку
У Bosko читання дня чекають на вас щоранку — позначайте кожне як прочитане, щоб завжди знати, де ви зупинилися, читайте їх у будь-якому з 30 перекладів і затримайтеся на короткому роздумі. Щоденні читання вашої традиції — з відстеженням і завжди під рукою.