Читання дня
Біблійні читання, призначені на день, із повним текстом вашою мовою. Стежте щоранку за щоденними читаннями вашої традиції в застосунку Bosko.
Перше читання
Бо смуток для Бога чинить каяття́ на спасі́ння, а про нього не жалуємо, а смуток світськи́й — чинить смерть. Бо ось саме це, що ви засмутились для Бога, яку пильність велику воно вам зробило, яку оборону, яке обурення, який страх, яке бажа́ння, яку горливість, яку по́мсту! Ви в усім показали, що чисті ви в справі. А коли я й писав вам, то не через того, хто кри́вдить, і не через покри́вдженого, а щоб виявилася для вас наша пильність про вас перед Богом. Тому́ то потіхою вашою вті́шились ми, а ще більше зраділи ми радістю Тита, що ви всі заспоко́їли духа його. Бо коли я про вас йому чим похвалився, то не осоро́мився; але як ми вам говорили все правду, так і наша хвала́ перед Титом правдива була́! І серце його прихильніше до вас, коли згадує він про покору всіх вас, як його прийняли́ ви були зо стра́хом і тремті́нням. Отож, тішуся я, що мо́жу покластись у всьому на вас!
Перше читання
І почув Пашху́р, — Іммерів син, священик, що був ста́ршим нагля́дачем, начальник Господнього дому, — Єремію, що пророкував ці слова́. І Пашхур набив пророка Єремію, і посадив його у в'язни́цю, що була в горі́шній брамі Веніяминовій, що в Господньому домі. І сталося наступного дня, і вивів Пашхур Єремію з в'язни́ці, а Єремія промовив до нього: Не Пашхур Господь дав ім'я́ тобі, а тільки Маґор-Міссавів. Бо так промовляє Господь: Ось Я зроблю́ тебе жа́хом для тебе самого та для всіх твоїх при́ятелів, і вони попа́дають від меча ворогів своїх, а очі твої будуть бачити це. А всього Юду віддам у руку царя вавилонського, і він нажене їх до Вавилону, і позабиває їх мечем. І дам увесь скарб цього міста та ввесь його здо́буток, і всю коштовність його, та всі скарби́ юдських царів, — усе це дам у руку їхніх ворогів, і вони пограбують їх, і ві́зьмуть їх та й відведу́ть їх до Вавилону. А ти, Пашхуре, та всі ме́шканці дому твого́ пі́дете до поло́ну. І при́йдеш ти до Вавилону, і помреш там, і будеш похований ти та всі твої при́ятелі, яким ти неправдиво пророкував. Намовля́в мене, Господи, — і був я намо́влений, Ти взяв міцно мене — й перемі́г! Я став цілий день посміхо́вищем, кожен глузу́є із мене. Бо коли тільки я говорю́, то кричу́, кличу: „Ґвалт!“ та „Грабі́ж“! і так сталося слово Господнє мені цілий день за ганьбу й посміхо́вище. І я був сказав: Не буду Його споминати, і не буду вже Йме́нням Його говорити! І стало це в серці моїм, як огонь той палю́чий, замкне́ний у ко́стях моїх, — і я змучивсь тримати його й більш не мо́жу! Бо чув я обмову числе́нних, — ось о́страх навко́ло: Розкажіть, — доне́семо на нього! Кожен муж, який в мирі зо мною, чатує мого упа́дку та каже: „Може буде обма́нений — і переможемо його, і помстимо́ся над ним!“ Та зо мною Господь, як поту́жний сила́ч, тому ті, хто женеться за мною, спіткну́ться та не перемо́жуть! Будуть сильно вони посоро́млені, бо робили без ро́зуму,— вічний сором їм буде, який не забу́деться! А Госпо́дь Савао́т випробо́вує праведного, бачить ни́рки та серце. Хай над ними побачу я по́мсту Твою, бо Тобі я відкрив свою справу! Співайте пісні Господе́ві, усі хваліть Господа, бо спасає Він душу убогого від руки лиході́їв! Прокля́тий той день, коли я народився, день, коли породила мене моя мати, хай благослове́нний не буде! Прокля́тий той муж, який сповісти́в мого батька, гово́рячи: „Народи́лось тобі дитя-хло́пець“, а тим справді потішив його! І бодай стався муж той, немов ті міста́, що Господь зруйнував й не пожалував їх, і нехай чує крик він ура́нці, а ле́мент військо́вий у ча́сі полу́дня, за те, що в утро́бі мене не забив, — і тоді була б стала мені моя мати за гріб мій, а утро́ба її вагітно́ю навіки була́ б! Чого́ то з утро́би я вийшов, щоб бачити кло́піт й скорбо́ту, і на́що кінча́ються в соромі ці мої дні?
Перше читання
І почув Шефатія, син Маттанів, і Ґедалія, син Пашхурів, і Юхал, син Шелемеїн, і Пашхур, син Малкійїн, ті слова́, що Єремія говорив до всьо́го наро́ду, кажучи: „Так говорить Господь: Хто сидітиме в цьому місті, той помре від меча, голоду та від морови́ці, а хто вийде до халдеїв, той буде жити, і стане йому душа його за здо́бич, — і він житиме! Так говорить Господь: Напевно буде да́не це місто в руку ві́йська вавилонського царя, — і він здобуде його́!“ І сказали зверхники до царя: „Нехай же уб'ють цього чоловіка, бо він осла́блює руки воякі́в, позосталих у цьому місті, та руки всього народу, говорячи їм слова́, як оці. Бо цей чоловік не шукає для цього наро́ду добра, а тільки зла!“ І сказав цар Седекія: „Ось він у ваших руках, бо цар нічо́го не вдіє супроти вас“. І взяли́ Єремію та й кинули його до ями Малкійї, царе́вого сина, що в подвір'ї в'язни́ці, і спустили Єремію шну́рами. А в ямі була не вода, а тільки багно́, — і загруз Єремія в багні́! І почув мурин Евед-Мелех, е́внух, який був у царсько́му домі, що Єремію кинули до ями, а цар сидів у Веніяминовій брамі. І вийшов Евед-Мелех з царсько́го дому, та й сказав цареві, говорячи: „Пане мій ца́рю, ці люди вчинили зло в усьо́му, що зробили пророкові Єремії, якого кинули до ями, — і помре він на своєму місці через голод, бо в місті нема вже хліба“. І наказав цар му́ринові Евед-Мелехові, говорячи: „Візьми з собою звідси троє люда, і ви́тягнеш пророка Єремію з ями, поки він ще не вмер!“ І взяв Евед-Мелех тих людей з собою, і прийшов до царсько́го дому під скарбни́цею, і набрав ізвідти подертого шмаття́ та непотрібних ла́хів, і спустив їх до Єремії до ями шну́рами. І сказав му́рин Евед-Мелех до Єремії: „Поклади це подерте шмаття́ та лахи попід пахи своїх рук під шну́ри!“ І зробив Єремія так. І потягнули Єремію шну́рами, і витягли його з ями. І сидів Єремія в подвір'ї в'язни́ці.
Ранкова молитва — перше читання
А цариця Ше́ви, коли почула була про славу Соломона, щодо Господнього Імени, то прийшла ви́пробувати його за́гадками. І прийшла́ вона до Єрусалиму з дуже великим багатством, — з верблю́дами, що не́сли па́хощі, і з дуже числе́нним золотом, і з дорогим камі́нням. І прийшла́ вона до Соломона, і говорила йому все, що було на серці її. І Соломон ви́яснив їй усі її слова́, — не було речі, незна́ної цареві, якої не порішив би він їй. І побачила цариця Шеви всю Соломонову мудрість, та дім, що він збудував, і ї́жу сто́лу його, і ме́шкання рабів його, і поста́ву слуг його та їхні одежі, і напо́ї його, і цілопа́лення, що він прино́сить у Господньому домі, — і не могла вона з дива вийти! І сказала вона до царя: „Правдою було те, що я чула в своїм кра́ї про твої діла та про твою мудрість. І не повірила я тим словам, аж поки не прийшла та не побачили мої очі, — і ось не була́ предста́влена мені й половина: ти переви́щив мудрість та добро тієї слави, про яку я чула! Щасливі люди твої, щасливі оці твої слуги, що за́вжди стоять перед обличчям твоїм, що слухають твою мудрість! Нехай буде благословенний Господь, Бог твій, що вподо́бав тебе, щоб посадити тебе́ на Ізраїлів трон, через Господню любов до Ізраїля навіки. І Він настанови́в тебе царем, щоб чинити право та справедливість.“ І дала́ вона цареві сто й двадцять тала́нтів золота, і дуже багато па́хощів та дорогого камі́ння. Більш уже ніко́ли не прихо́дило так багато, як оці па́хощі, що цариця Шеви дала цареві Соломонові! І також Хірамові кораблі, що дово́зили золото з Офіру, спрова́джували з Офіру багато алму́ґового дерева та дороге камі́ння. І поробив цар з алмуґового дерева пору́ччя для Господнього храму та для дому царсько́го, і гу́сла, і а́рфи для співаків. Ніко́ли не прихо́дило так багато алмуґового де́рева, і не ба́чено аж до цього дня! А цар Соломон дав цариці Шеви на жада́ння її все, чого вона бажала, окрім того, що дав їй як царськи́й дару́нок Соломонів. І обернулася вона, та й пішла до свого кра́ю, вона та слуги її. І була́ вага того золота, що прихо́дило для Соломона в одно́му році, шість сотень шістдеся́т і шість талантів золота, окрім того, що прихо́дило від купців та з торгі́влі ходячих, та від усіх царів Арабії та краєви́х намісників. І зробив цар Соломон дві сотні великих щиті́в із ку́того золота, — шість сотень шеклів золота йшло на одно́го щита, та три сотні щитів менших із кутого золота, — три міні золота йшло на одного щита. І цар віддав їх до дому Ливанського Лісу. І зробив цар великого тро́на зо слоно́вої ко́сти, і покрив його щирим золотом. У трона було шість ступе́нів; а голова в трона кругля́ста позад його та пору́ччя з того й з того боку при місці сиді́ння, та два леви, що стояли при пору́ччях. І дванадцять левів стояли там на шости ступе́нях із того й з того боку. По всіх царствах не було так зро́бленого! І ввесь по́суд на пиття царя Соломона — золото, і всі речі дому Ливанського Лісу — щире золото, нічо́го із срібла, — воно за Соломонових днів не рахувалося за щось. Бо цар мав на морі таршіські кораблі́ ра́зом із кораблями Хірамовими. Раз на три роки прихо́дили таршіські кораблі, що дово́зили золото, і срібло, і слоно́ву кість, і мавп, і пав. І став цар Соломон найбільшим від усіх зе́мних царів, щодо багатства та щодо мудрости. І вся земля хотіла бачити Соломона, щоб послухати його́ мудрости, що Бог дав у його серце. І вони прино́сили кожен свого да́ра, — речі срібні та речі золоті, й одежу, і збро́ю, і па́хощі, коні та мули, — із року в рік.
Послання
Знаєте, що коли ви поганами були́, то ходили до німих ідолів, ніби воджено вас. Тому́ то кажу́ вам, що ніхто, хто говорить Духом Божим, не скаже: „Нехай ана́тема буде на Ісуса“, і не може сказати ніхто: „Ісус — то Госпо́дь“, як тільки Духом Святим. Є різниця між да́рами ми́лости, Дух же той Самий. Є й різниця між служі́ннями, та Господь той же Самий. Є різниця й між ді́ями, але Бог той же Самий, що в усіх робить усе. І кожному дається ви́явлення Духа на ко́ристь. Одно́му бо Духом дається слово мудрости, а дру́гому слово знання́ тим же Духом, а іншому віра тим же Духом, а іншому да́ри вздоро́влення тим же Духом, а іншому ро́блення чуд, а іншому пророкува́ння, а іншому розпізнава́ння ду́хів, а тому різні мови, а іншому вия́снення мов. А все оце чинить один і той Самий Дух, уділя́ючи кожному осібно, як Він хоче.
Перше читання
Чоловік остере́жуваний, та твердошиїй, буде зламаний нагло, і ліку не буде йому. Коли мно́жаться праведні, радіє наро́д, як панує ж безбожний — то сто́гне наро́д. Люди́на, що мудрість кохає, поті́шує батька свого, а хто попасає блудни́ць, той губить маєток. Цар утримує край правосу́ддям, а люди́на хаба́рна руйнує його. Люди́на, що другові своєму підле́щує, на сто́пах його па́стку ставить. У провині люди́ни лихої знахо́диться па́стка, а справедливий радіє та ті́шиться. Праведний знає про право вбогих, безбожний же не розуміє пізна́ння про це. Люди глузли́ві підбу́рюють місто, а мудрі утишують гнів. Мудра люди́на, що праву́ється із нерозумним, то чи гні́вається, чи сміється, — споко́ю не знає. Кровоже́рці нена́видять праведного, справедливі ж шукають спасти його душу. Глупа́к уесь свій гнів увиявляє, а мудрий назад його стри́мує. Володар, що слухає сло́ва брехливого, — безбожні всі слу́ги його! Убогий й гноби́тель стрічаються, — їм обом Господь очі освітлює. Як цар правдою судить убогих, стоя́тиме трон його за́вжди. Різка й поу́ка премудрість дають, а дити́на, зали́шена тільки собі, засоро́млює матір свою. Як мно́жаться несправедливі — провина розмно́жується, але праведні бачитимуть їхній упа́док. Карай сина свого — й він тебе заспоко́їть, і приє́мнощі дасть для твоєї душі. Без пророчих виді́нь люд розбе́щений, коли ж стереже він Зако́на — блаженний. Раб словами не буде пока́раний, — хоч він розуміє, але́ не послу́хає. Чи бачив люди́ну, квапли́ву в словах своїх? — Більша надія глупце́ві, ніж їй! Хто розпе́щує зма́лку свого раба, то кінець його буде невдячний. Гнівли́ва люди́на викли́кує сварку, а лютий вчиняє багато провин. Горди́ня люди́ни її понижає, а чести набуває покірливий духом. Хто ді́литься з зло́дієм, той нена́видить душу свою, — він чує прокля́ття, та не виявляє. Страх перед люди́ною па́стку дає, хто ж наді́ю складає на Господа, буде безпечний. Багато шукають для себе обличчя володаря, та від Господа суд для люди́ни. Наси́льник — оги́да для праведних, а простодоро́гий — оги́да безбожному.
Ранкова молитва — друге читання
По мові оцій Ісус очі Свої звів до неба й промовив: „Прийшла, Отче, година, — прослав Сина Свого, щоб і Син Твій прославив Тебе, бо Ти дав Йому вла́ду над тілом усяким, щоб Він дав життя вічне всім їм, яких дав Ти Йому. Життя ж вічне — це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його. Я прославив Тебе на землі, — доверши́в Я те ді́ло, що Ти дав Мені ви́конати. І тепер прослав, Отче, Мене Сам у Себе тією славою, яку в Тебе Я мав, поки світ не постав. Я Ім'я́ Твоє виявив лю́дям, що Мені Ти із світу їх дав. Твоїми були вони, і Ти дав їх Мені, і вони зберегли́ Твоє слово. Тепер пізнали вони, що все те, що Ти Мені дав, від Тебе похо́дить, бо слова́, що дав Ти Мені, Я їм передав, — і вони прийняли й зрозуміли правдиво, що Я вийшов від Тебе, і ввірували, що послав Ти Мене. Я благаю за них. Не за світ Я благаю, а за тих, кого дав Ти Мені, — Твої бо вони! Усе бо Моє — то Твоє, а Твоє — то Моє, і просла́вивсь Я в них. І не на світі вже Я, а вони ще на світі, а Я йду до Тебе. Святий Отче, — заховай в Ім'я́ Своє їх, яких дав Ти Мені, щоб як Ми, єдине були! Коли з ними на світі Я був, Я беріг їх у Йме́ння Твоє, тих, що дав Ти Мені, і зберіг, і ніхто з них не згинув, крім призна́ченого на загибіль, щоб збуло́ся Писа́ння. Тепер же до Тебе Я йду, але це говорю́ Я на світі, щоб мали вони в собі радість Мою доскона́лу. Я їм дав Твоє слово, але світ їх знена́видів, бо вони не від світу, як і Я не від світу. Не благаю, щоб Ти їх зо світу забрав, але щоб зберіг їх від злого. Не від світу вони, як і Я не від світу. Освяти Ти їх правдою! Твоє слово — то правда. Як на світ Ти послав Мене, так і Я на світ послав їх. А за них Я посвячую в жертву Само́го Себе, щоб освячені правдою стали й вони. Та не тільки за них Я благаю, а й за тих, що ради їхнього сло́ва ввірують у Мене, щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я — у Тобі, щоб одно́ були в Нас і вони, — щоб увірував світ, що Мене Ти послав. А ту славу, що дав Ти Мені, Я їм передав, щоб єдине були, як єдине і Ми. Я — у них, а Ти — у Мені, щоб були́ досконалі в одно, і щоб пізнав світ, що послав Мене Ти, і що їх полюбив Ти, як Мене полюбив. Бажаю Я, Отче, щоб і ті, кого дав Ти Мені, там зо Мною були́, де знахо́джуся Я, щоб бачили славу Мою, яку дав Ти Мені, — бо Ти полюбив Мене перше закла́дин світу. Отче Праведний! Хоча́ не пізнав Тебе світ, та пізнав Тебе Я. І пізнали вони, що послав Мене Ти. Я ж Ім'я Твоє́ їм об'явив й об'явля́тиму, щоб любов, що Ти нею Мене полюбив, була́ в них, а Я в них!“
Респонсорійний псалом
Євангеліє
А для деяких, що були себе певні, що вони ніби праведні, і за ніщо́ мали інших, Він притчу оцю розповів. „Два чоловіки до храму ввійшли помолитись, — один фарисе́й, а другий був ми́тник. Фарисей, ставши, так молився про себе: „Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: зди́рщики, неправедні, перелю́бні, або як цей ми́тник. Я по́щу два ра́зи на тиждень, даю десятину з усьо́го, що тільки надба́ю!“ А ми́тник здалека стояв, та й очей навіть звести до неба не смів, але бив себе в груди й казав: „Боже, будь милости́вий до мене грішного!“ Говорю́ вам, що цей повернувся до дому свого більш виправданий, аніж той. Бо кожен, хто підно́ситься, — буде пони́жений, хто ж понижа́ється, — той піднесе́ться“.
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Вечірня молитва — перше читання
А цар Соломон покохав багато чужи́нних жінок: і дочку́ фараонову, моавітянок, аммонітянок, едомітянок, сидонянок, хіттіянок, із тих народів, що про них Господь сказав був Ізраїлевим синам: „Не вві́йдете між них, і вони не вві́йдуть між вас, бо вони справді нахилять ваші серця до своїх богі́в“. До них прихили́вся Соломон коха́нням. І було в нього жінок-княгинь сім сотень, а наложниць — три сотні. І жінки́ його прихили́ли його серце. І сталося на час Соломонової старости, жінки́ його прихили́ли його серце до інших богі́в; і серце його не було все з Господом, Богом, як серце його батька Давида. І пішов Соломон за Астартою, богинею сидонською, та за Мілкомом, гидо́тою аммонітською. І робив Соломон зле в оча́х Господніх, і не йшов певно за Господом, як його батько Давид. Тоді Соломон збудував же́ртівника для Кемоша, моавської гидо́ти, на горі, що навпроти Єрусалиму, та для Молоха, гидо́ти аммонських синів. І так він зробив для всіх своїх чужи́нних жіно́к, що кадили та прино́сили жертви для своїх богів. І розгнівався Господь на Соломона, бо його серце відхили́лося від Господа, Бога Ізраїлевого, що два ра́зи йому являвся, і наказував йому про цю річ, — щоб не ходити за іншими богами. Та не вико́нував він того, що наказав був Господь. І сказав Господь до Соломона: „Тому́, що було це з тобою, і не вико́нував ти Мого заповіту та постанов Моїх, що Я наказав був тобі, Я конче відберу́ царство твоє, та й дам його твоєму рабові. Тільки за твоїх днів не зроблю́ того ради батька твого Давида, — з руки сина твого відберу́ його! Та всього царства Я не відберу́, — одне племе́но Я дам синові твоєму ради раба Мого Давида та ради Єрусалиму, якого Я вибрав“. І поставив Господь Соломонові за проти́вника едо́млянина Гада́да, — він із царсько́го насіння в Едо́мі. І сталося, коли Давид був з Едомом, коли Йоа́в, начальник війська, пішов поховати трупи, то він повбивав кожного чоловічої статі в Едомі.
Друге читання
Братолю́бство нехай пробува́є між вами! Не забувайте любови до при́ходнів, бо деякі нею, на́віть не ві́даючи, гостинно прийняли а́нголів. Пам'ятайте про в'я́знів, немов із ними були б ви пов'язані, про тих, хто страждає, як такі, що й самі ви знахо́дитесь в тілі. Нехай буде в усіх че́сний шлюб та ложе непоро́чне, а блу́дників та пере́любів судитиме Бог. Будьте життям не грошолюбні, задовольняйтеся тим, що́ маєте. Сам бо сказав: „Я тебе не покину, ані не відступлю́ся від тебе!“ Тому́ то ми сміливо говоримо: „Господь — мені Помічни́к, і я не злякаюсь ніко́го: що зробить люди́на мені?“ Спогадуйте наставників ваших, що вам говорили Слово Боже; і, дивлячися на кінець їхнього життя, переймайте їхню віру. Ісус Христос учора, і сьогодні, і навіки Той Са́мий! Не захоплюйтеся всілякими та чужими науками. Бо річ добра зміцняти серця благода́ттю, а не стра́вами, що ко́ристи від них не оде́ржали ті, хто за ними ходив. Маємо же́ртівника, що від нього годуватися права не мають ті, хто скинії служить, — бо котри́х звірят кров первосвященик уносить до святині за гріхи, тих м'ясо па́литься поза табо́ром, — тому́ то Ісус, щоб кров'ю Своєю людей освятити, постраждав поза брамою. Тож виходьмо до Нього поза та́бір, і наругу Його понесімо, бо постійного міста не маємо тут, а шукаємо майбутнього! Отож, за́вжди приносьмо Богові жертву хвали́, цебто плід уст, що Ім'я́ Його славлять. Не забувайте ж і про доброчинність та спільність, бо жертви такі вгодні Богові. Слухайтесь ваших наставників та коріться їм, — вони бо пильнують душ ваших, як ті, хто має здати справу. Нехай вони роблять це з радістю, а не зідхаючи, — бо це для вас не кори́сне. Моліться за нас, бо наді́ємося, що ми маємо добре сумління, бо хочемо добре в усьому пово́дитись. А надто прошу́ це робити, щоб шви́дше до вас мене ве́рнено. Бог же миру, що з мертвих підняв великого Па́стиря вівцям кров'ю вічного заповіту, Господа нашого Ісуса, нехай вас удоскона́лить у кожному доброму ділі, щоб волю чинити Його, чинячи в вас любе перед лицем Його через Ісуса Христа, Якому слава на віки вічні. Амі́нь. Благаю ж вас, браття, прийміть слово поті́хи, бо коротко я написав вам. Знайте, що наш брат Тимофі́й вже ви́пущений, і я з ним; коли незаба́ром він при́йде, я вас побачу. Вітайте всіх ваших наставників та всіх святих. Вітають вас ті, хто в Італії. Благодать зо всіма́ вами! Амі́нь.
Друге читання
Самі бо ви знаєте, браття, прихід наш до вас, що не марни́й він був. Та хоч ми нате́рпілися перед тим, і дізнали зневаги в Фили́пах, як знаєте, проте ми відва́жилися в нашім Бозі звіщати вам Божу Єва́нгелію з великою боротьбою. Бо покли́кання наше було не з обмани, ані з нечи́стости, ані від лука́вства, але, як Бог визнав нас гідними, щоб нам доручити Єва́нгелію, ми говоримо так, не лю́дям дого́джуючи, але Богові, що випробо́вує наші серця. Ми сло́ва підле́сливого не вживали ніко́ли, як знаєте, і не винні в заже́рливості. Бог свідок тому́! Не шукаємо ми слави в людей, ані в вас, ані в інших. Хоч могли ми поту́жними бути, як Христові апо́столи, але ми серед вас були тихі, немов годува́льниця та, яка доглядає дітей своїх. Так бувши ласка́ві до вас, хотіли ми вам передати не тільки Божу Єва́нгелію, але й ду́ші свої, бо були́ ви улю́блені нам. Бо ви пам'ятаєте, браття, наше стру́днення й уто́му: день і ніч ми робили, щоб жодного з вас не обтя́жити, і проповідували вам Божу Єва́нгелію. Ви свідки та Бог, як свято, і праведно, і бездога́нно пово́дилися ми між вами, віруючими! Бож знаєте ви, як кожного з вас, немов ба́тько дітей своїх власних, просили ми вас, і намо́влювали та показували, щоб ви гідно пово́дилися перед Богом, що покликав вас у Своє Царство та в славу. Тому́ то й ми дякуємо Богові безпереста́нку, що, прийнявши почуте від нас Сло́во Боже, прийняли́ ви не як слово лю́дське, але — як правдиво то є — Слово Боже, що й діє в вас, віруючих. Бо стали ви, бра́ття, наслідувачами Церквам Божим, що в Юдеї в Христі Ісусі, бо те саме і ви були ви́терпіли від своїх землякі́в, як і ті від юдеїв, що вбили вони й Господа Ісуса, і пророків Його, і вигнали нас, і Богові не догоджа́ють, і супротивні всім лю́дям. Вони забороняють нам говорити поганам, щоб спаслися, щоб тим доповня́ти їм за́вжди провини свої. Але Божий гнів їх спіткає вкінці! А ми, браття, на короткий часо́к розлучившися з вами лицем, а не серцем, тим із більшим бажа́нням силкува́лись побачити ваше лице. Тим то до вас ми хотіли прийти, я, Павло, раз і двічі, але сатана́ перешкодив був нам. Бо хто нам надія, чи радість, чи вінок похвали́? Хіба ж то й не ви перед Господом нашим Ісусом в Його прихо́ді? Бо ви наша слава та радість!
Друге читання
І показав він мені чисту ріку́ живої води, ясну́, мов кришта́ль, що випливала з престолу Бога й Агнця. Посеред його вулиці, і по цей бік і по той бік ріки́ — дерево життя, що родить дванадцять раз плоди, кожного місяця прино́сячи плід свій. А листя дерев — на вздоро́влення наро́дів. І жодного прокля́ття більше не бу́де. І бу́де в ньому престол Бога та Агнця, а раби Його будуть служити Йому, і побачать лице Його, а Ймення Його — на їхніх чо́лах. А но́чі вже більше не бу́де, і не бу́де потреби в світлі світильника, ані в світлі сонця, бо освітлює їх Господь, Бог, а вони царюватимуть вічні віки́. І сказав він до мене: „Це вірні й правдиві слова, — а Госпо́дь, Бог ду́хів пророчих, послав Свого а́нгола, щоб він показав своїм рабам, що́ незаба́ром статися мусить. Ото, незаба́ром прихо́джу. Блаженний, хто зберігає пророчі слова цієї книги!“
Друге читання
Так само диякони́ мають бути поважні, не двомовці, не багато відда́ні вину, не соромнозахла́нні, такі, що мають таємни́цю віри при чистім сумлінні. Отже, і вони нехай перш випробо́вуються, а потому хай служать, якщо бу́дуть бездога́нні. Так само жінки́ нехай будуть поважні, не обмовли́ві, тверезі та вірні в усьому. Диякони́ мусять бути мужі однієї дружи́ни, що добре рядя́ть дітьми́ й своїми домами. Бо хто добре виконує службу, той до́брий ступі́нь набуває собі та велику відвагу в вірі через Христа Ісуса.
Євангеліє
І сталось, коли Ісус перестав навчати дванадцятьо́х Своїх учнів, Він звідти пішов, щоб учити, і по їхніх містах проповідувати. Прочувши ж Іван у в'язни́ці про дії Христові, послав через учнів своїх, щоб Його запитати: „Чи Ти Той, Хто має прийти, чи чекати нам Іншого?“ Ісус же промовив у відповідь їм: „Ідіть, і перекажіть Іванові, що́ ви чуєте й бачите: „Сліпі прозріва́ють“, і криві ходять, стають чистими прокаже́ні, і чують глухі, і померлі встають, а „вбогим звіщається Добра Нови́на“. І блаженний, хто через Мене споку́си не ма́тиме!“ Як вони ж відійшли, Ісус про Івана почав говорити наро́дові: „На що́ ви ходили в пустиню дивитися? Чи на очерет, що вітер гойда́є його́? Та на що́ ви дивитись ходили? Може на чоловіка, у м'які шати одя́гненого? Аджеж ті, хто носить м'яке́, — по палатах царськи́х. По що́ ж ви ходили? Може бачити пророка? Так, кажу вам, — навіть більш, як пророка. Бо це ж той, що про нього написано: „Ось перед обличчя Твоє посилаю Свого посланця́, який перед Тобою дорогу Твою приготує!“ Поправді кажу вам: Між наро́дженими від жінок не було більшого над Івана Христителя! Та найменший у Царстві Небеснім — той більший від нього! Від днів же Івана Христителя й досі Царство Небесне здобува́ється силою, і ті, хто вживає зусилля, хапа́ють його. Усі бо Пророки й Зако́н до Івана прові́щували. Коли ж хочете знати, — то Ілля він, що має прийти. Хто́ має ву́ха, — нехай слухає! До кого ж цей рід прирівняю? — До хлоп'ят він подібний, що на ринку сидять та вигукують іншим, і кажуть: „Ми вам грали, а ви не танцювали, ми співали вам жа́лібно, та не плакали ви“. Бо прийшов був Іван, що не їв і не пив, вони ж кажуть: „Він де́мона має“. Прийшов же Син Лю́дський, що їсть і п'є, вони ж кажуть: „Чоловік ось, ласу́н і п'яни́ця, Він при́ятель ми́тників і грішників“. І виправдалася мудрість своїми діла́ми“. Ісус тоді став докоряти містам, де́ відбуло́ся найбільш Його чуд, що вони не покаялись: „Горе тобі, Хоразі́не, горе тобі, Вефсаї́до! Бо коли б то в Ти́рі й Сидо́ні були відбули́ся ті чу́да, що сталися в вас, то давно б вони ка́ялися в волосяни́ці та в по́пелі. Але кажу́ вам: Легше буде дня судного Тиру й Сидону, ніж вам! А ти, Капернау́ме, що „до неба піднісся, — аж до аду ти зі́йдеш“. Бо коли б у Содомі були відбули́ся ті чу́да, що в тобі вони стались, то лишився б він був по сього́днішній день. Але кажу́ вам, що содо́мській землі буде легше дня судного, аніж тобі!“ Того ча́су, навчаючи, промовив Ісус: „Прославляю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що втаїв Ти оце від премудрих і розумних, та його немовля́там відкрив. Так, Отче, — бо Тобі так було до вподо́би! Передав Мені все Мій Отець. І Сина не знає ніхто, крім Отця, і Отця не знає ніхто, окрім Сина, та кому Син захоче відкрити. Прийдіть до Мене, усі стру́джені та обтя́жені, — і Я вас заспоко́ю! Візьміть на себе ярмо́ Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покі́рливий, — і „зна́йдете спо́кій ду́шам своїм“. Бож ярмо Моє любе, а тяга́р Мій легки́й!“
Вечірня молитва — друге читання
Багато разі́в і багатьма́ способа́ми в давнину́ промовляв був Бог до отців через пророків, а в останні ці дні промовляв Він до нас через Сина, що Його настанови́в за Наслідника всього, що Ним і віки́ Він створив. Він був сяєвом слави та образом істоти Його, трима́в усе словом сили Своєї, учинив Собою очи́щення наших гріхів, — і засів на прави́ці величности на висоті. Він остільки був ліпший понад анголі́в, оскільки славніше за них успадкува́в Ім'я́. Кому́ бо коли з анголів Він промовив: „Ти Мій Син, — Я сьогодні Тебе породив“! І зно́ву: „Я буду Йому за Отця, а Він Мені буде за Сина“! І коли знов Він уводить на світ Перворі́дного, то гово́рить: „І нехай Йому вкло́няться всі анголи Божі“. А про анголів Він говорить: „Ти чиниш духів ангола́ми Своїми, а палю́чий огонь — Своїми слугами“. А про Сина: „Престол Твій, о Боже, навік віку; бе́рло Твого царюва́ння — бе́рло праведности. Ти полюбив праведність, а беззако́ння знена́видів; через це намасти́в Тебе, Боже, Твій Бог оливою радости більше, ніж дру́зів Твоїх“. І: „Ти, Господи, землю колись закла́в, а небо — то чин Твоїх рук. Загинуть вони, а Ти будеш стояти, — всі вони, як той одяг, поста́ріють. Як одежу, їх змі́ниш, — і минуться вони, а Ти за́вжди Той Са́мий, і роки Твої не закі́нчаться“! Кому з анголів Він промовив коли: „Сядь право́руч Мене, доки не покладу́ Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм“! Чи не всі вони ду́хи служебці, що їх посилають на службу для тих, хто має спасіння вспадкувати?
Євангеліє
Ісус же за шість день до Пасхи прибув до Віфа́нії, де жив Лазар, що його воскресив Ісус із мертвих. І для Нього вече́рю там спра́вили, а Марта прислуго́вувала. Був же й Лазар одним із тих, що до столу з Ним сіли. А Марія взяла літру мира, — з найдоро́жчого на́рду паху́чого, і намасти́ла Ісусові но́ги, і воло́ссям своїм Йому но́ги обтерла. І пахощі мира наповнили дім! І говорить один з Його учнів, Юда Іскаріо́тський, що мав Його видати: „Чому мира оцього за триста дина́рів не про́дано, та й не ро́здано вбогим?“ А це він сказав не тому́, що про вбогих журився, а тому́, що був зло́дій: він мав скриньку на гроші, — і крав те, що вкида́ли. І промовив Ісус: „Позостав її ти, — це вона на день по́хорону заховала Мені. Бо вбогих ви маєте за́вжди з собою, а Мене не постійно ви маєте!“ А на́товп великий юдеїв довідався, що Він там, та й поприхо́дили не з-за Ісуса Само́го, але щоб побачити й Лазаря, що його воскресив Він із мертвих. А первосвященики змо́вилися, щоб і Лазареві смерть заподіяти, бо багато з юдеїв з-за нього відхо́дили, та в Ісуса ввірували.
Євангеліє
Царство Небесне подібне ще до захо́ваного в полі ска́рбу, що люди́на, знайшовши, ховає його, і з радости з того йде, та й усе, що має, продає та купує те поле. Подібне ще Царство Небесне до того купця, що пошу́кує пе́рел до́брих, а як зна́йде одну дорогоцінну перли́ну, то йде, і все продає, що має, і купує її. Подібне ще Царство Небесне до не́вода, у море заки́неного, що зібрав він усячину. Коли він напо́вниться, тягнуть на берег його, і, сівши, вибирають до по́суду добре, непо́тріб же геть викидають. Так буде й напри́кінці віку: анголи́ повиходять, і вилучать злих з-поміж праведних, і їх повкидають до пе́чі огне́нної, — буде там плач і скре́гіт зубів! Чи ви зрозуміли це все?“ — „Так!“ відказали Йому. І Він їм сказав: „Тому́ кожен книжник, що навче́ний про Царство Небесне, подібний до того госпо́даря, що з скарбниці своєї виносить нове́ та старе“.
Євангеліє
І, побачивши на́товп, Він вийшов на го́ру. А як сів, підійшли Його у́чні до Нього. І, відкривши уста́ Свої, Він навчати їх став, промовляючи: „Блаже́нні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне. Блаженні засму́чені, бо вони будуть утішені. Блаженні ла́гідні, бо землю вспадку́ють вони. Блаженні голодні та спра́гнені праведности, бо вони нагодо́вані будуть. Блаженні милости́ві, бо помилувані вони будуть. Блаженні чисті́ серцем, бо вони будуть бачити Бога. Блаженні миротво́рці, бо вони синами Божими стануть. Блаженні ви́гнані за праведність, бо їхнє Ца́рство Небесне. Блаженні ви, як ганьби́ти та гнати вас бу́дуть, і будуть облу́дно на вас нагово́рювати всяке слово лихе ради Мене. Радійте та веселі́ться, — нагорода бо ваша велика на небеса́х! Бо так гнали й пророків, що були перед вами. Ви — сіль землі. Коли сіль ізвітрі́є, то чим насолити її? Не придасться вона вже ніна́що, хіба щоб надвір була висипана та потоптана людьми. Ви світло для світу. Не може сховатися місто, що стоїть на верхови́ні гори. І не запалюють світла, щоб поставити його під посу́дину, але на світи́льник, — і світить воно всім у домі. Отак ваше світло нехай світить перед людьми́, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі. Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов, — Я не руйнувати прийшов, але ви́конати. Попра́вді ж кажу́ вам: доки небо й земля не мине́ться, — ані йота єдина, ані жоден значок із Зако́ну не мине́ться, аж поки не збудеться все. Хто ж порушить одну з найменших цих заповідей, та й людей так навчи́ть, той буде найменшим у Царстві Небеснім; а хто виконає та й навчи́ть, той стане великим у Царстві Небеснім. Кажу́ бо Я вам: коли праведність ваша не буде рясніша, як книжників та фарисеїв, то не вві́йдете в Царство Небесне! Ви чули, що було́ стародавнім наказане: „Не вбивай, а хто вб'є, підпадає він су́дові“. А Я вам кажу́, що кожен, хто гнівається на брата свого, підпадає вже судові. А хто скаже на брата свого: „рака́“, підпадає верховному су́дові, а хто скаже „дурний“, підпадає геєнні огне́нній. Тому́, коли принесеш ти до же́ртівника свого да́ра, та тут ізгадаєш, що брат твій щось має на тебе, — залиши́ отут да́ра свого перед же́ртівником, і піди, примирись перше з братом своїм, — і тоді поверта́йся, і принось свого да́ра. Зо своїм супроти́вником швидко мирися, доки з ним на дорозі ще ти, щоб тебе супроти́вник судді́ не віддав, а суддя́ щоб прислужникові тебе не передав, і щоб тебе до в'язни́ці не вкинули. Поправді кажу́ тобі: Не вийдеш ізвідти, поки не віддаси́ ти й останнього ше́ляга ! Ви чули, що сказано: „Не чини пере́любу“. А Я вам кажу́, що кожен, хто на жінку поди́виться із пожадли́вістю, той уже вчинив із нею пере́люб у серці своїм. Коли праве око твоє спокуша́є тебе, — його ви́бери, і кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вки́нене. І як прави́ця твоя спокуша́є тебе, — відітни́ її й кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вки́нене. Також сказано: „Хто дружи́ну свою відпускає, нехай дасть їй листа розводо́вого“. А Я вам кажу́, що кожен, хто пускає дружи́ну свою, крім провини розпу́сти, той доводить її до пере́любу. І хто з відпущеною побере́ться, той чинить пере́люб. Ще ви чули, що було́ стародавнім наказане: „Не клянись неправдиво“, але „вико́нуй клятви свої перед Господом“. А Я вам кажу́ не клясти́ся зовсі́м: ані небом, бо воно престол Божий; ні землею, бо підні́жок для ніг Його це; ані Єрусалимом, бо він місто Царя Великого; не клянись головою своєю́, — бо навіть однієї волоси́нки ти не можеш учинити білою чи чорною. Ваше ж слово хай бу́де: „так-так“, „ні-ні“. А що більше над це, то те від лукавого. Ви чули, що сказано: „Око за око, і зуб за зуба“. А Я вам кажу́ не проти́витись злому. І коли вдарить тебе хто у праву щоку́ твою, — підстав йому й другу. А хто хоче тебе позива́ти й забрати сорочку твою, — віддай і плаща йому. А хто силувати тебе бу́де відбу́ти подорожнє на милю одну, — іди з ним навіть дві. Хто просить у тебе — то дай, а хто хоче пози́чити в тебе — не відве́ртайсь від нього. Ви чули, що сказано: „Люби свого ближнього, і нена́видь свого ворога“. А Я вам кажу́: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто нена́видить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує, щоб вам бути синами Отця вашого, що на небі, що наказує схо́дитн сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних. Коли бо ви любите тих, хто вас любить, то яку нагороду ви маєте? Хіба не те саме й ми́тники роблять? І коли ви вітаєте тільки братів своїх, то що́ ж особливого робите? Чи й пога́ни не чинять отак? Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний!
Щоденний план послідовного читання всієї Біблії. Текст Біблії є суспільним надбанням. (Біблія Огієнка)
Читання дня — щоранку
У Bosko читання дня чекають на вас щоранку — позначайте кожне як прочитане, щоб завжди знати, де ви зупинилися, читайте їх у будь-якому з 30 перекладів і затримайтеся на короткому роздумі. Щоденні читання вашої традиції — з відстеженням і завжди під рукою.