Читання дня
Біблійні читання, призначені на день, із повним текстом вашою мовою. Стежте щоранку за щоденними читаннями вашої традиції в застосунку Bosko.
Перше читання
А про службу святим мені зайво писати до вас, бо відаю вашу охоту, і нею хвалюся за вас македо́нянам, що Аха́я готова з минулого року, а ваша ре́вність заохо́тила багатьох. А я послав братів, щоб моя похвала́, щодо вас, не даремна була в цім випа́дкові, але, як казав, щоб були ви пригото́ва́ні, щоб, коли македо́няни при́йдуть зо мною та зна́йдуть, що ви неготові, щоб не осоро́митись нам — не кажемо вам — у цій речі. Отож, я наду́мався, що треба вблагати братів, щоб пішли перше до вас та приготува́ли заздалегі́дь оголошений ваш щедрий дар, щоб був він пригото́ваний, як щедрий дар, а не річ примусова. А до цього кажу́: Хто скупо сіє, — той скупо й жатиме, а хто сіє щедро, — той щедро й жатиме! Нехай кожен дає, як серце йому призволя́є, — не в смутку й не з примусу, бо Бог любить того, хто з радістю дає! А Бог має силу всякою благода́ттю вас збагати́ти, щоб ви, мавши за́вжди в усьому всілякий достаток, збага́чувалися всяким добрим учинком, як написано: „Розси́пав та вбогим роздав, — Його праведність триває навіки!“
Перше читання
Господь показав мені, і ось два коші́ фіґ стояли перед храмом Господнім, пото́му, як Навуходоно́сор, цар вавилонський, вигнав Єхонію, Єгоякимового сина, царя Юдиного, та правителів Юдських, і ма́йстра, і слю́саря з Єрусалиму, та й привів їх до Вавилону. Один кіш — фіґи дуже добрі, як фіґи першого врожа́ю, а один кіш — фіґи дуже злі, яких не їдять через їхню неприда́тність. І промовив до мене Господь: Що́ ти бачиш, Єреміє? А я відказав: Фіґи. Фіґи добрі — дуже добрі, а злі — дуже злі, яких не їдять через їхню неприда́тність. І було́ мені слово Господнє, гово́рячи: Так говорить Господь, Бог Ізраїлів: Як фіґи ці добрі, так оберну́ Я на добре вигна́нців Юдиних, яких Я послав із цього місця до кра́ю халдейського. І зверну́ Я Своє око на них на добро, і поверну́ їх до цього кра́ю, і збудую їх, а не розіб'ю́, і засаджу́ їх, а не ви́рву. І дам Я їм серце пізнати Мене, що Я — Господь. І вони Мені будуть наро́дом, а Я буду їм Богом, бо вони наве́рнуться до Мене всім серцем своїм! А як фіґи ті злі, яких не їдять через їхню непридатність, то так говорить Господь: За такого Я дам Седекі́ю, царя Юдиного, і його правителів та решту Єрусалиму, що залиши́лися в цьому кра́ї та що сидять у кра́ї єгипетському. І дам їх за о́страх, на зло для всіх царств землі, на га́ньбу та за при́тчу, на глум та на прокля́ття в усіх тих місцях, куди ви́жену їх. І пошлю́ на них меча, і голод та морови́цю, аж поки не вигублені будуть на землі, яку Я був дав їм та їхнім батька́м!“
Перше читання
І сказав Він до мене: „Сину лю́дський, зведи́ся на ноги свої, — і Я буду говорити з тобою!“ І ввійшов в мене дух, коли Він говорив до мене, і звів мене на мої ноги, і я чув Того, Хто говорив до мене. І сказав Він до мене: „Сину лю́дський, Я посилаю тебе до Ізраїлевих синів, до людей бунтівникі́в, що бунту́ються проти Мене. Вони та їхні батьки́ відпали від Мене аж до цього дня! А ці сини, що Я посилаю тебе до них, зухва́лого обличчя та твердо́го серця. І ти скажеш до них: Так говорить Господь Бог! А вони чи послухаються, чи занеха́ють, — бо вони дім ворохо́бний, — то пізнають, що пророк був серед них. А ти, сину лю́дський, не бійся їх, і не бійся їхніх слів, хоч вони для тебе будя́ччя та терни́на, і ти сидиш між скорпіо́нами. Слів їхніх не бійся, а їхнього вигляду не лякайся, бо вони дім ворохо́бний. І будеш говорити до них Мої слова́, — чи вони послухаються, чи занеха́ють, бо вони ворохо́бні. А ти, сину лю́дський, послухай, що кажу́ Я тобі: Не будь ворохо́бний, як цей дім ворохо́бности, — відкрий свої уста та з'їж, що Я тобі дам“. І побачив я, аж ось до мене простя́гнена рука, а в ній звій книжко́вий. І Він розгорну́в його перед моїм обличчям, — а він попи́саний спе́реду та зза́ду. І було на ньому написано пісні плачу́, стогін та горе.
Ранкова молитва — перше читання
Того ча́су, — говорить Господь, — для всіх ро́дів Ізраїля стану Я Богом, вони ж Мені стануть наро́дом! Так говорить Господь: Знайшов милість в пустині наро́д, від меча врято́ваний, Ізраїль іде на свій спо́чин. Здале́ка Господь з'яви́вся мені та й промовив: Я вічним коха́нням тебе покохав, тому милість тобі виявля́ю! Ще буду тебе будувати — й збудо́вана будеш, о діво Ізраїлева! Ти знов приоздо́бишся в бу́бни свої, та й пі́деш у тано́к тих, хто ба́виться, на гора́х самарійських ще будеш садити виноградники, виногра́дарі будуть садити й споживати зако́нно собі! Настане бо день, коли кликати буде сторо́жа на Єфремових го́рах: Уставайте , та пі́демо ми на Сіон, до Господа, нашого Бога! Бо так промовляє Господь: Співайте для Якова з радістю, та головою наро́дів утіша́йтесь! Розголосі́ть, вихваляйте й скажіть: Спаси, Господи, наро́д Свій, останок Ізраїлів! Ось Я їх приведу́ із півні́чного кра́ю, і зберу́ їх із кі́нців землі, з ними ра́зом сліпий та кульга́вий, важка́ й породі́лля, сюди поверта́ються збори великі! Вони при́йдуть з плаче́м, та Я їх попрова́джу в уті́хах. Я їх до потоків води́ попрова́джу прямо́ю дорогою, — не спіткну́ться на ній, бо Ізраїлеві Я став Отцем, а Єфрем, — перворідний він Мій! Народи, послухайте сло́ва Господнього, і далеко звістіть аж на острова́х та скажіть: Хто розсіяв Ізраїля, Той позбирає його́, і стерегти́ме його, як па́стир отару свою! Бо Господь викупив Якова, і визволив його від руки сильнішого від нього. І вони поприхо́дять, і будуть співати на верши́ні Сіо́ну, і до добра до Господнього будуть горну́тись, — до збіжжя, і до виноградного соку, і до оливи, і до молодої дрібно́ї худоби та до товару великого! І стане душа їхня, немов той напо́єний сад, і не відчують уже більше сто́млення! Тоді ді́вчина ті́шитись буде в танку́, і ра́зом юна́цтво та ста́рші, — бо Я оберну́ їхню жало́бу на радість, і Я їх поті́шу, і їх звеселю́ в їхнім сму́тку! І душу священиків ситістю Я напою́, а наро́д Мій добром Моїм буде наси́чений, каже Господь! Так говорить Господь: Чути голос у Рамі, плач та рида́ння гірке́: Рахиль плаче за ді́тьми своїми, не хоче поті́шена бути за діти свої, — бо нема їх. Так говорить Господь: Стримай голос свій від голосі́ння, і від сльози́ свої очі, бо є нагорода для чину твого, — говорить Господь, — і вони ве́рнуться з кра́ю ворожого! І для твого майбутнього є сподіва́ння, — говорить Господь, — і до границь твоїх ве́рнуться діти твої! Добре Я чую Єфрема, як він головою похи́тує, пла́чучи: „Покарав Ти мене — і пока́раний я, мов теля те нена́вчене! Наверни́ Ти мене — і верну́ся, бо Ти — Господь Бог мій! Бо як я наверну́вся, то ка́явся, коли ж я пізнав, то вдарив по сте́гнах свої́х. Засоромився я та збентежений був, бо я га́ньбу ношу́ молодо́щів своїх. Чи Єфрем не Мій син дорогий, чи не люба дитина Моя? То скільки Я не говорю́ проти нього, завжди сильно його пам'ятаю! Тому́ то за нього хвилюється нутро Моє, змилосе́рджуся справді над ним, говорить Госпо́дь! Постав собі дороговка́зи, стовпи́ собі порозставляй, зверни своє серце на биту дорогу, якою ти йшла, — і вернися, о діво Ізраїлева, вернися до цих своїх міст! Аж доки тиня́тися бу́деш, о до́чко невірна? Господь бо нови́ну створив на землі: жінка спаса́тиме мужа! Так говорить Господь Саваот, Бог Ізраїлів: Оце слово прокажуть іще в кра́ї Юдиному й по містах його, коли Я верну́ їх: Хай Господь благосло́вить тебе, осе́ле ти правди, о го́ро свята! І осядуть на ній Юда та міста́ його ра́зом усі, селяни та ті, хто ходить з ота́рою. Бо напо́юю Я душу зму́чену, і кожну душу скорбо́тну наси́чую. На це я збудився й побачив, — і був мені сон мій приємний. Ось дні настаю́ть, — говорить Господь, — і засію Ізраїлів дім та дім Юдин насінням люди́ни й насінням скотини. І бу́де, як Я пильнува́в був над ними, щоб їх вирива́ти та бу́рити, і щоб руйнува́ти, і губити, і чинити лихе, так Я попильну́ю над ними, щоб їх будувати й садити, говорить Господь! Тими днями не скажуть уже: „Батьки їли неспіле, а оско́ма в синів на зуба́х!“ бо кожен за власну провину помре, і кожній люди́ні, що їсть недоспі́ле, оско́ма впаде́ їй на зуби! Ось дні наступають, — говорить Господь, — і складу́ Я із домом Ізраїлевим і з Юдиним домом Нови́й Запові́т. Не такий заповіт, що його з їхніми батьками Я склав був у той день, коли міцно за руку їх узяв, щоб їх ви́вести з кра́ю єгипетського. Та вони поламали Мого заповіта, і Я їх відкинув, говорить Господь! Бо це ось отой Заповіт, що його по цих днях складу́ з домом Ізраїля, — каже Госпо́дь: Дам Зако́на Свого в сере́дину їхню, і на їхньому серці його напишу́, і Я стану їм Богом, вони ж Мені будуть наро́дом! І більше не будуть навчати вони один о́дного, і брат свого брата, гово́рячи: „Пізнайте Господа!“ Бо всі будуть знати Мене, від малого їхнього й аж до великого їхнього, — каже Господь, — бо їхню прови́ну прощу́, і не бу́ду вже згадувати їм гріха́! Так говорить Господь, що сонце дає вдень на світло, і порядок місяцеві й зо́рям на світло вночі, що пору́шує море — й шумля́ть його хвилі, Господь Саваот Йому Йме́ння! Як віді́йдуть устави ці з-перед обличчя Мого, — говорить Господь, то й насіння Ізраїлеве перестане наро́дом бути перед обличчям Моїм по всі дні. Так говорить Господь: Так як небо вгорі́ незміри́ме, і не будуть дослі́джені долі осно́ви землі́, то так не відкину і Я все насіння Ізраїлеве за все те, що зробили, говорить Господь! Ось дні настаю́ть, — говорить Господь, — і збудується місто оце Господе́ві від башти Хананеїла аж до брами Наріжної. І пі́де мірни́чий шнурок той ще далі, прямо аж до Ґареву, й обе́рнеться він до Ґої. І долина вся тру́пів та по́пелу, і всі поля́ аж до долини Кедро́ну, аж до рогу Кі́нської брами на схід, — усе це́ буде святість для Господа, — не знищиться та не зруйнується ввіки вона!“
Послання
Отож, сину мій, зміцняйся в благода́ті, що в Христі Ісусі вона! А що чув ти від мене при багатьо́х свідках, те передай вірним лю́дям, що будуть спроможні й інших навчити. А ти терпи лихо, як добрий воя́к Христа Ісуса! Бо жоден воя́к не в'яжеться в справи життя, аби догодити тому, хто ві́йсько збирає. А як хто йде на зма́ги, то вінка́ не одержує, якщо незако́нно змага́ється. Трудящому хліборо́бові нале́житься першому покуштувати з плоду. Розумій, що́ я говорю́. А Госпо́дь нехай дасть тобі розум у всьому.
Перше читання
Сказав був я в серці своє́му: Іди но, хай ви́пробую тебе радістю, і придивись до добра́, — та й воно ось марно́та. На сміх я сказав: „Нерозумний“, а на радість: „Що́ робить вона?“ Задумав я в серці своє́му вином оживля́ти своє тіло, і прова́дити мудрістю серце своє, і що буду держатись глупо́ти, аж поки побачу, що́ ж добре для лю́дських синів, що робили б під небом за короткого ча́су свого життя. Поробив я великі діла́: поставив для себе доми́, задля се́бе садив виноградники, запрова́див для себе садки́ та гаї́, і понаса́джував в них усіля́ких дерев овоче́вих. Наробив я для себе ставі́в, щоб полива́ти із них ліс дере́в, що виро́стали. Набував я для себе рабів та неві́льниць, були в мене й домі́вники. А худо́би великої та худоби дрібно́ї було в мене більше, ніж у всіх, що в Єрусалимі до ме́не були́! Назбирав я собі також срі́бла та золота, і ска́рбів царів та прові́нцій, завів я собі співакі́в та співа́чок, і всякі приє́мнощі лю́дських синів, жінок — нало́жниць. І звели́чувавсь я усе більше та більше, над усіх, що в Єрусалимі до мене були́, моя мудрість стояла також при мені. І всього́, чого очі мої пожада́ли, я їм не відмо́влював: я не стримував се́рця свого від жодної втіхи, бо ті́шилось серце моє від усякого тру́ду мого́, — і це була частка моя від усякого тру́ду свого! Та коли́ я зверну́вся до всіх своїх чи́нів, що їх поробили були́ мої ру́ки, і до тру́ду, що я потрудився був, ро́блячи, — й ось усе це марно́та та ло́влення вітру, і немає під сонцем нічого кори́сного! І звернувсь я, щоб бачити мудрість, і бе́зум, і ду́рощі. Бо що зро́бить люди́на, що при́йде вона по царі? Тільки те, що вона вже зробила! І я побачив, що є перева́га у мудрости над глупото́ю, як є перевага у світла над те́мрявою: у мудрого очі його в голові́ його, а безглу́здий у те́мряві ходить; та теж я пізнав, що доля одна всім їм тра́питься! І промовив я в серці своє́му: Коли доля, яка нерозумному трапиться, трапиться також мені, то на́що тоді я мудрі́шим ставав? І я говорив був у серці своїм, що марно́та й оце. Не лишається пам'яти про мудрого, як і про нерозумного, на вічні віки́, — в днях насту́пних зовсім все забу́деться, і мудрий вмирає так са́мо, як і нерозумний. І життя я знена́видів, бо проти́вний мені кожен чин, що під сонцем він чи́ниться, — бо все це марно́та та ло́влення вітру! І знена́видів я ввесь свій труд, що під сонцем труди́вся я був, — бо його позоста́влю люди́ні, що буде вона по мені, а хто знає, чи мудрий той буде чи нерозумний, хто запанує над цілим трудом моїм, над яким я трудився й змудрі́в був під сонцем? Це марно́та також. І я обернувся чини́ти, щоб серце моє прийшло в ро́зпач від усього труда́, що чинив я під сонцем. Бо буває люди́на, що тру́диться з мудрістю, зо знання́м та із хи́стом, та все полишає на долю люди́ні, яка не трудила́ся в то́му: Марно́та й оце й зло велике! Та й що має люди́на зо всього свойого труда́ та із кло́поту серця свого, що під сонцем працює вона? Бо всі дні її — муки, а смуток — робо́та її, і навіть вночі її серце споко́ю не знає, — теж марно́та й оце! Нема ліпшого зе́мній люди́ні над те, щоб їсти та пити, і щоб душа її бачила добре із тру́ду свого́. Та й оце все, я бачив, воно з руки Бога! Бо хто буде їсти, і хто спожива́ти спроможе без Нього? Бо люди́ні, що перед лицем Його до́бра, дає Він премудрість, і пізна́ння, і радість; а грішникові Він роботу дає, щоб збирати й грома́дити, — щоб пізніше віддати тому́, хто добрий перед Божим лицем. Марно́та і це все та ло́влення вітру!
Ранкова молитва — друге читання
Після цього з'явивсь Ісус знов Своїм учням над морем Тіверія́дським. А з'явився отак. Укупі були Си́мон Петро, і Хома́, званий Близню́к, і Натанаїл, із Кани́ Галілейської, і оби́два сини Зеведе́єві, і двоє інших із учнів Його. Говорить їм Си́мон Петро: „Піду риби влови́ти“. Вони кажуть до нього: „І ми піде́мо з тобою“. І пішли вони, і всіли до чо́вна. Та ночі тієї нічого вони не влови́ли. А як ра́нок настав, то Ісус став над берегом, але учні не знали, що то́ був Ісус. Ісус тоді каже до них: „Чи не маєте, діти, якоїсь поживи?“ — „Ні“, вони відказали. А Він їм сказав: „Закиньте не́вода право́руч від чо́вна, то й зна́йдете!“ Вони кинули, — і вже не могли його витягнути із-за бе́злічі риби. Тоді учень, якого любив був Ісус, говорить Петрові: „Це ж Госпо́дь!“ А Си́мон Петро, як зачув, що Господь то, накинув на себе оде́жину, — бо він був наги́й, — та й кинувся в море. Інші ж учні, що були недалеко від берега — якихось ліктів з двісті — припливли чо́вником, тягнучи не́вода з рибою. А коли вони вийшли на землю, то бачать розло́жений жар , а на нім рибу й хліб. Ісус каже до них: „Принесіть тієї риби, що оце ви влови́ли!“ Пішов Си́мон Петро та й на землю ви́тягнув не́вода, повного риби великої, — сто п'ятдесят три. І хоч стільки було її, — не продерся проте не́від. Ісус каже до учнів: „Ідіть, сні́дайте!“ А з учнів ніхто не нава́жився спитати Його: „Хто Ти такий?“ Бо знали вони, що Госпо́дь то. Тож підходить Ісус, бере хліб і дає їм, так само ж і рибу. Це вже втретє з'явився Ісус Своїм учням, як із мертвих воскре́с. Як вони вже посні́дали, то Ісус промовляє до Си́мона Петра: „Си́моне, сину Йо́нин, — чи ти лю́биш мене́ бі́льше цих?“ Той каже Йому́: „Так, Го́споди, — ві́даєш Ти, що кохаю Тебе!“ Промовляє йому: „Паси ягнята Мої!“ І говорить йому Він удруге: „Си́моне, сину Йо́нин, — чи ти любиш Мене?“ Той каже Йому: „Так, Господи, — ві́даєш Ти, що кохаю Тебе!“ Промовляє йому: „Паси ві́вці Мої!“ Утретє Він каже йому́: „Си́моне, сину Йо́нин, — чи кохаєш Мене?“ Засмутився Петро, що спитав його втретє: „Чи кохаєш Мене?“ І він каже Йому: „Ти все ві́даєш, Господи, — ві́даєш Ти, що кохаю Тебе!“ Промовляє до нього Ісус: „Паси вівці Мої! Поправді, поправді кажу́ Я тобі: Коли був ти молодший, то ти сам підпері́зувався, і ходив, куди́ ти бажав. А коли постарі́єш, — свої руки простя́гнеш, і інший тебе підпере́же, і поведе́, куди не захочеш“. А оце Він сказав, щоб зазначити, якою то смертю той Бога просла́вить. Сказавши таке, Він говорить йому: „Іди за Мною!“ Обернувся Петро, та й ось бачить, що за ним слідкома́ йде той учень, якого любив Ісус, який на вечері до ло́ня Йому був схилився й спитав: „Хто, Господи, видасть Тебе?“ Петро, як побачив того, говорить Ісусові: „Господи, — цей же що?“ Промовляє до нього Ісус: „Якщо Я схотів, щоб він позоста́вся, аж поки прийду́, — що до то́го тобі? Ти йди за Мною!“ І це слово розне́слось було́ між брата́ми, що той учень не вмре. Проте́ Ісус не сказав йому, що не вмре, а: „Якщо Я схотів, щоб він позоста́вся, аж поки прийду́, — що до то́го тобі?“ Це той учень, що сві́дчить про це, що й оце написав. І знаємо ми, що правдиве свідо́цтво його! Багато є й іншого, що Ісус учинив. Але ду́маю, що коли б написати про все те зокре́ма про кожне, то й сам світ не вмістив би написаних книг! Амі́нь.
Респонсорійний псалом
Євангеліє
Після того призна́чив Господь і інших Сімдеся́т, і послав їх по двох перед Себе до кожного міста та місця, куди Сам мав іти. І промовив до них: „Хоч жни́во велике, та робі́тників мало; тож благайте Господаря жни́ва, щоб робі́тників вислав на жни́во Своє. Ідіть! Оце посилаю Я вас, як ягнят між вовки́. Не носіть ні кали́тки, ні торби, ні санда́ль, і не вітайте в дорозі ніко́го. Як до дому ж якого ви вві́йдете, то найперше кажіть: „Мир дому цьому́!“ І коли син миру там буде, то спочи́не на ньому ваш мир, коли ж ні — до вас ве́рнеться. Зоставайтеся ж у домі тім самім, споживайте та пийте, що є в них, — бо вартий робі́тник своєї заплати. Не ходіть з дому в дім. А як при́йдете в місто яке, і вас при́ймуть, — споживайте, що вам подадуть. Уздоро́влюйте хворих, що в нім, промовляйте до них: „Набли́зилося Царство Боже до вас!“
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Вечірня молитва — перше читання
Слово, що було до Єремії від Господа за десятого року Седекії, царя Юдиного, — це вісімнадцятий рік Навуходоно́сора. А тоді військо вавилонського царя обляга́ло Єрусалим, а пророк Єремія був ув'я́знений в подві́р'ї в'язни́ці, що була при домі царя Юдиного, що ув'язни́в його Седекія, цар Юдин, говорячи: „На́що ти пророкуєш отак: Так говорить Господь: Ось Я ви́дам це місто в руку вавилонського царя, — і він здобу́де його. А Седекія, цар Юдин, не втече́ від руки халдеїв, бо конче буде він даний в руку вавилонського царя́, і будуть говорити уста́ його з його устами, а очі його будуть бачити очі його. І заведе́ він Седекію до Вавилону, і він буде там, аж поки Я відві́даю його, говорить Господь. Коли ж будете воювати з халдеями, не пощасти́ться вам“. А Єремія відказав: „Було мені слово Господнє таке: Ось Ганамеїл, син Шаллума, твого дя́дька, іде до тебе сказати: Купи собі моє поле, що в Анатоті, бо ти маєш викупне́ право купити. І прийшов до мене Ганамеїл, син дядька мого, за Господнім словом, до подві́р'я в'язни́ці, та й сказав мені: Купи моє поле, що в Анатоті, що в Веніяминовому краї, бо твоє право спа́дщини й твій викуп, — купи собі! І пізнав я, що це слово Господнє. І купив я це поле від Ганамеїла, сина дядька мого, що в Анатоті, і відважив йому десять і сім ше́клів срібла. І написав я ку́пчу, і запечатав, і засві́дчив сві́дками, та й зважив срібло вагою. І взяв я ку́пчого листа запеча́таного, за зако́ном та уста́вами, і відкритого. І дав я ку́пчого листа Барухові, синові Нерійї, Махсеїного сина, на очах сина дядька мого Ганамеїла та на очах свідків, що написані в купчому листі, на очах усіх юдеїв, що сиділи в подвір'ї в'язниці. І наказав я Барухові на їхніх очах, говорячи: Так говорить Господь Саваот, Бог Ізраїлів: Візьми ці листи, цього ку́пчого листа, — і запеча́таного, і того листа відкритого, — і даси його в гли́няний по́суд, щоб заховались на довгий час. Бо так промовляє Господь Саваот, Бог Ізраїлів: Ще будуть купуватися доми́ та поля й виноградники в цьому Кра́ї! І молився я до Господа пото́му, як дав був ку́пчого листа Барухові, Нерейїному синові, промовляючи: О Господи, Боже! Ти небо та землю створив Своєю поту́жною силою та Своїм ви́тягненим раме́ном, — нічо́го для Тебе нема неможли́вого! Милість Ти тисячам чи́ниш, і за провину батькі́в після них віддаєш в лоно їхніх синів, Боже великий та могу́тній, Госпо́дь Савао́т Йому Йме́ння! Великий в пораді й могу́тній у чи́нах, що очі Твої відкриті на всі доро́ги лю́дських синів, щоб кожному дати згідно з його доро́гою та згідно з плодо́м його чи́нів, що знаки та чу́да чинив Ти в єги́петськім кра́ї, і чиниш їх аж по цей день, і між Ізраїлем, і між наро́дом, і зробив Собі Йме́ння, як цього дня! І Ти вивів наро́д Свій Ізраїля з кра́ю єгипетського зна́ками та чу́дами, і рукою поту́жною, і раме́ном ви́тягненим та стра́хом великим. І дав Ти їм край цей, який їхнім батька́м заприсяг був, щоб дати їм край цей, що тече молоком він та медом. І прийшли, і посіли його, та не слухалися Твого голосу, і Зако́ном Твоїм не ходили; усього, що Ти наказав їм робити, вони не робили, і Ти вчинив, що спітка́ло їх все оце лихо. Ось дохо́дять до міста вали́, щоб здобути його, й місто ві́ддане бу́де у руку халдеїв, що воюють із ним, через меч, і голод, і морови́цю. І що говорив Ти, стається, і ось Ти це бачиш. А Ти ж був сказав мені, Господи Боже: Купи собі поле за срі́бло, і засвідч купі́влю свідками, ось місто ві́ддане бу́де у руку халдеїв“. І було Господнє слово до Єремії, говорячи: „Ось Я — Господь, Бог кожного тіла: чи для Мене є що́сь неможли́ве? Тому так промовляє Госпо́дь: Ось Я віддам оце місто у руку халдеїв і в руку Навуходоно́сора, царя вавилонського, — і він здобу́де його! І при́йдуть халдеї, що воюють з цим містом, і підпа́лять це місто огнем, та й спа́лять його й ті доми́, що прино́сились жертви Ваалові на їхніх даха́х, і лили́ся литі жертви для інших богів, щоб Мене прогніви́ти. Бо сини Ізраїлеві та сини Юдині тільки зло учиня́ли на о́чах Моїх від юна́цтва свого́, сини бо Ізраїлеві лиш гніви́ли Мене чином рук своїх, ка́же Господь. Бо місто це стало Мені на Мій гнів та на лю́тість Мою з того дня, як його збудува́ли, та аж до дня цього, щоб відкинути його від Мого лиця за все те зло синів Ізраїлевих та синів Юдиних, яке учини́ли, щоб гніви́ти Мене, — вони, їхні царі, князі́, їхні священики й їхні пророки, і юде́яни й ме́шканці Єрусалиму. І вони оберну́лись до Мене поти́лицею, а не обличчям, хоч Я їх навчав рано й пізно, — та не слухалися, щоб прийняти науку. І поклали гидо́ти свої в тому храмі, в якому Ім'я́ Моє кли́калося, щоб його занечи́стити. І побудували жерто́вні пагі́рки Ваалові, що в долині Бен-Гіннома, щоб через огонь перево́дити синів своїх та своїх до́чок Молохові, чого їм не наказував Я, й що не вхо́дило в серце Мені, щоб чинити ту гидо́ту, щоб уводити Юду у гріх. Тому так промовляє Господь, Бог Ізраїлів, до міста цього, про яке ви говорите: Воно ві́ддане буде у руку царя вавилонського мече́м, і голодом, і морови́цею: Ось Я їх позбираю зо всіх тих країв, куди ви́гнав був їх Своїм гнівом та люттю Своєю й великим Своїм пересе́рдям, і верну́ їх до місця цього́, і посаджу́ їх безпе́чно, — і вони Мені стануть наро́дом, а Я буду їм Богом! І дам Я їм серце одне та дорогу одну, щоб боялись Мене по всі дні на добро́ собі й синам їхнім по них. І складу́ з ними вічного заповіта, що не відверну́ся від них, щоб їм не чинити Свого добра, і дам їм у серце Свій страх, щоб не відступали від Мене! І буду Я ті́шитись ними, щоб чинити їм добро, і їх посаджу́ на землі цій у правді усім Своїм серцем та всією душею Своєю. Бо так промовляє Господь: Як спрова́див був Я все велике це зло на наро́д цей, так спрова́джу на них все добро, яке провіща́в Я про них! І купуватимуть поле в цім кра́ї, про якого ви кажете: „Він — спусто́шення, так що немає люди́ни й скотини, він ві́дданий в руку халдеїв“. І бу́дуть вони купувати поля́ за срібло́, і писати про це у листі, й запеча́тувати, і сві́дчити сві́дками, у краї Веніяминовому та в околицях Єрусалиму, і в містах Юдиних, і в містах гірськи́х, і в містах до́лішніх, і в містах півде́нних, — бо верну́ їх із поло́ну, говорить Господь!“
Друге читання
А я, як прийшов до вас, браття, не прийшов вам звіщати про Боже свідо́цтво з добі́рною мовою або мудрістю, бо я наду́мавсь нічого між вами не знати, крім Ісуса Христа, і Того розп'я́того. І я в вас був у немочі, і в страху́, і в великім тремті́нні. І слово моє й моя проповідь — не в слова́х переко́нливих лю́дської мудрости, але́ в до́казі Духа та сили, щоб була́ віра ваша не в мудрості лю́дській, але в силі Божій! А ми гово́римо про мудрість між досконалими, але мудрість не віку цього, ані володарів цього віку, що гинуть, але́ ми гово́римо Божу мудрість у таємниці, прихо́вану, яку Бог перед віками призна́чив нам на славу, яку ніхто з володарів цього віку не пізнав; коли б бо пізнали були́, то не розп'яли́ б вони Господа слави! Але, як написано: „Чого око не бачило й вухо не чуло, і що на серце люди́ні не впало, те Бог приготува́в був тим, хто любить Його!“ А нам Бог відкрив це Своїм Духом, — усе бо досліджує Дух, навіть Божі глиби́ни. Хто бо з людей знає речі лю́дські, окрім лю́дського духа, що в нім проживає? Так само не знає ніхто й речей Божих, окрім Духа Божого. А ми прийняли́ духа не світу, але Духа, що з Бога, щоб знати про речі, від Бога даро́вані нам, що й говоримо не ви́вченими словами лю́дської мудрости, але ви́вченими від Духа Святого, порі́внюючи духовне до духовного. А люди́на тіле́сна не приймає речей, що від Божого Духа, бо їй це глупо́та, і вона зрозуміти їх не може, бо вони розуміються тільки духовно. Духовна ж люди́на су́дить усе, а її судити не може ніхто. Бо „хто розум Господній пізнав, який би його міг навчати?“ А ми маємо розум Христів!
Друге читання
Павло, і Силуа́н, і Тимофій до Солунської Церкви в нашім Бозі Отці й Господі Ісусі Христі: благода́ть вам і мир від Бога Отця й Господа Ісуса Христа! Ми за́вжди повинні подяку складати за вас Богові, бра́ття, як і годи́ться, бо сильно росте віра ваша, і примно́жується любов кожного з усіх вас один до о́дного. Так що ми самі хва́лимось вами по Божих Церквах за ваші стражда́ння та віру в усіх переслі́дуваннях ваших та в у́тисках, що їх переносите ви. А це доказ праведного Божого су́ду, щоб стали ви гідні Божого Царства, що за нього й страждаєте ви! Бо то справедливе в Бога — віддати утиском тим, хто вас утискає, а вам, хто утиски терпить, відпочи́нок із нами, коли з'я́виться з неба Господь Ісус з а́нголами сили Своєї, — „в огні полум'я́ному, що даватиме помсту на тих, хто Бога не знає, і не слухає“ Єва́нгелії Господа нашого Ісуса. Вони кару при́ймуть, — вічну поги́біль від лиця Господнього та від слави поту́ги Його, як Він при́йде того дня просла́витися в Своїх святих, і стати дивним у всіх віруючих, бо сві́дчення наше знайшло віру між вами. За це ми й молимось за́вжди за вас, щоб наш Бог учинив вас гідними покли́кання, і міццю напо́внив усю добру волю до́брости й ді́ло віри, щоб просла́вилося Ім'я́ Господа нашого Ісуса в вас, а ви в Ньому, за благода́ттю Бога нашого й Господа Ісуса Христа.
Друге читання
Коли ж поча́вся день П'ятдесятниці , всі вони однодушно знахо́дилися вкупі. І на́гло зчинився шум із не́ба, ніби буря рапто́ва зірва́лася, і перепо́внила ввесь той дім, де сиділи вони. І з'явилися їм язи́ки поді́лені, немов би огне́нні, та й на кожному з них по одно́му осів. Усі ж вони спо́внились Духом Святим, і почали́ говорити іншими мо́вами, як їм Дух промовляти давав. Перебува́ли ж в Єрусалимі юдеї, люди побожні, від усякого наро́ду під небом. А коли оцей го́мін зчинився, зібралася бе́зліч наро́ду, — та й диву далися, бо кожен із них тут почув, що вони розмовляли їхньою власною мовою! Усі ж побенте́жилися та дивувалися, та й казали один до одно́го: „Хіба ж не галіле́яни всі ці, що гово́рять? Як же кожен із нас чує свою́ власну мову, що ми в ній народи́лись? Парфя́ни та мі́дяни та еламі́ти, також ме́шканці Месопота́мії, Юдеї та Каппадокі́ї, Понту та Азії, і Фрі́ґії та Памфі́лії, Єгипту й лівійських земель край Кіре́ни, і захожі римля́ни, юдеї й нововірці, крі́тяни й араби, — усі чуємо ми, що говорять вони про великі діла Божі мовами нашими!“ І всі не вихо́дили з дива, і безрадні були, і говорили один до одно́го: „Що ж то статися має?“ А інші казали глузу́ючи: „Вони повпива́лись вином молодим!“
Друге читання
Наказуй оце та навчай! Нехай молодим твоїм віком ніхто не горду́є, але будь зразко́м для вірних у слові, у житті, у любові, у дусі, у вірі, у чистості! Поки прийду́ я, пильнуй чита́ння, нага́дування та науки! Не зане́дбуй благода́тного дара в собі, що був да́ний тобі за пророцтвом із покла́денням рук пресвітерів. Про це піклуйся, у цім пробувай, щоб у́спіх твій був явний для всіх! Уважай на самого себе та на науку, тримайся цього. Бо чи́нячи так, ти спасеш і самого себе, і тих, хто тебе слухає!
Євангеліє
Тоді до Ісуса прийшли фарисеї та книжники з Єрусалиму н сказали: „Чого Твої учні ламають переда́ння старших? Бо не миють вони своїх рук, коли хліб споживають“. А Він відповів і промовив до них: „А чого й ви порушуєте Божу заповідь ради переда́ння вашого? Бо Бог заповів: „Шануй ба́тька та матір“, та: „Хто злорі́чить на ба́тька чи матір, — хай смертю помре“. А ви кажете: Коли скаже хто ба́тьку чи матері: „Те, чим би ви скористатись від мене хотіли, то дар Богові“, то може вже й не шанувати той ба́тька свого або матір свою. Так ви ради переда́ння вашого зні́вечили Боже Слово. Лицеміри! Про вас добре Ісая пророкував, говорячи: „Оці люди уста́ми шанують Мене, серце ж їхнє дале́ко від Мене! Та однак надаре́мне шанують Мене, бо навчають наук — лю́дських за́повідей“. І Він покликав наро́д, і промовив до нього: „Послухайте та зрозумійте! Не те, що вхо́дить до уст, люди́ну скверни́ть, але те, що виходить із уст, те люди́ну скверни́ть“. Тоді учні Його приступили й сказали Йому: „Чи Ти знаєш, що фарисеї, почуши це слово, спокуси́лися?“ А Він відповів і сказав: „Усяка росли́на, яку насадив не Отець Мій Небесний, буде вирвана з коренем. Залишіть ви їх: це сліпі повода́тарі для сліпих. А коли сліпий водить сліпого, — обо́є до ями впаду́ть“. А Петро відповів і до Нього сказав: „Поясни нам цю при́тчу“. А Він відказав: „Чи ж і ви розумі́ння не маєте? Чи ж ви не розумієте, що все те, що́ входить до уст, вступає в живіт, та й назовні виходить? Що ж виходить із уст, те походить із серця, — і воно опога́нює люди́ну. Бо з серця виходять лихі думки́, душогубства, пере́люби, розпуста, крадіж, неправдиві засвідчення, богознева́ги. Оце те, що люди́ну опога́нює. А їсти руками невмитими, — не опога́нює це люди́ни!“ І, вийшовши звідти, Ісус відійшов у землі ти́рські й сидо́нські. І ось жінка одна ханане́янка, із тих околиць прийшовши, заголосила до Нього й сказала: „Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давидів, — де́мон тяжко дочку́ мою мучить!“ А Він їй не казав ані слова. Тоді учні Його, підійшовши, благали Його та казали: „Відпусти її, бо кричить услід за нами!“ А Він відповів і сказав: „Я по́сланий тільки до овечок загинулих дому Ізраїлевого“. А вона, підійшовши, уклонилась Йому та й сказала: „Господи, допоможи мені!“ А Він відповів і сказав: „Не годи́ться взяти хліб у дітей, і кинути щеня́там“. Вона ж відказала: „Так, Господи! Але ж і щеня́та їдять ті кришки́, що спадають зо сто́лу їхніх панів“. Тоді відповів і сказав їй Ісус: „О жінко, твоя віра велика, — нехай буде тобі, я́к ти хочеш“! І тієї години дочка́ її ви́дужала. І, відійшовши звідти, Ісус прибув до Галіле́йського моря, і, зійшовши на го́ру, сів там. І приступило до Нього багато наро́ду, що мали з собою кривих, калік, сліпих, німих і інших багато, і клали їх до Ісусових ніг. І Він уздоро́влював їх. А наро́д не вихо́див із дива, бо бачив, що говорять німі, каліки стаю́ть здорові, криві ходять, і бачать сліпі, — і сла́вив він Бога Ізраїлевого! А Ісус Своїх у́чнів покликав і сказав: „Жаль Мені цих людей, що вже три́ дні зо Мною знахо́дяться, але їсти не мають чого́; відпустити їх без їжі не хо́чу, щоб вони не ослабли в дорозі“. А учні Йому відказали: „Де́ нам узяти стільки хліба в пустині, щоб нагодувати стільки наро́ду?“ А Ісус запитав їх: „Скільки маєте хліба?“ Вони ж відказали: „Семеро, та трохи рибок“. І Він ізвелів на землі посідати наро́дові. І, взявши сім хлібів і риби, віддавши Богу подяку, поламав і дав у́чням Своїм, а учні наро́дові. І всі їли й наси́тилися, а з позосталих кусків назбирали сім ко́шиків по́вних... Їдців же було чотири тисячі мужа, окрім жінок та дітей. І, відпустивши наро́д, усів Він до чо́вна, і прибув до землі Магдали́нської.
Вечірня молитва — друге читання
Кожен бо первосвященик, що з-між людей вибирається, настановляється для людей на служі́ння Богові, щоб прино́сити да́ри та жертви за гріхи, і щоб міг співчува́ти недосві́дченим та заблу́дженим, бо й сам він пере́йнятий слабістю. І тому́ він повинен як за людей, так само й за себе само́го прино́сити жертви за гріхи. А чести цієї ніхто не бере сам собою, а покликаний Богом, як і Ааро́н. Так і Христос, — не Сам Він просла́вив Себе, щоб Первосвящеником стати, а Той, що до Нього сказав: „Ти Мій Син, Я сьогодні Тебе породи́в“. Як і на іншому місці гово́рить: „Ти Священик навіки за чином Мелхиседе́ковим“. Він за днів тіла Свого з голосі́нням великим та слізьми́ приніс був блага́ння й молитви до Того, Хто від смерти Його міг спасти, — і був вислуханий за побожність Свою. І хоч Сином Він був, проте́ навчився по́слуху з того, що вистраждав був. А вдоскона́лившися, Він для всіх, хто слухня́ний Йому, спричини́вся для вічного спасі́ння, і від Бога був на́званий Первосвящеником за чином Мелхиседе́ковим. Про це нам би треба багато казати, та ви́словити важко його, бо нездібні ви стали, щоб слухати. Ви бо за віком повинні б бути вчителя́ми, але ви потребуєте ще, щоб хтось вас навчав перших поча́тків Божого Сло́ва. І ви стали такими, яким потрібне молоко, а не стра́ва тверда́. Бо хто молока вживає, той недосві́дчений у слові праведности, — бо він немовля́. А страва тверда́ — для дорослих, що мають чуття, при́вчені звичкою розрізняти добро й зло.
Євангеліє
Перед святом же Пасхи Ісус, знавши, що настала годи́на Йому́ перейти до Отця з цього світу, полюбивши Своїх, що на світі були́, до кінця полюбив їх. Під час же вече́рі, як диявол уже був укинув у серце синові Си́мона — Юді Іскаріотському, щоб він видав Його́, то Ісус, знавши те, що Отець віддав все Йому в руки, і що від Бога прийшов Він, і до Бога відходить, устає від вечері, і здіймає одежу, бере рушника́ й підпері́зується. Пото́му налив Він води до вмива́льниці, та й зачав обмивати ноги учням, і витирати рушнико́м, що ним був підпере́заний. І підходить до Си́мона Петра, а той каже Йому: „Ти, Господи, ми́тимеш но́ги мені?“ Ісус відказав і промовив йому: „Що́ Я роблю́, ти не знаєш тепер, але опісля́ зрозумієш“. Говорить до Нього Петро: „Ти повік мені ніг не обмиєш!“ Ісус відповів йому: „Коли́ Я не вмию тебе, — ти не матимеш частки зо Мною“. До Нього проказує Си́мон Петро: „Господи, — не самі мої но́ги, а й руки та го́лову!“ Ісус каже йому: „Хто обмитий, тільки но́ги обмити потребу́є, бо він чистий увесь. І ви чисті, — та не всі“. Бо Він знав Свого зра́дника, тому то сказав: „Ви чисті не всі“. Коли ж пообмива́в їхні но́ги, і одежу Свою Він надів, засів зно́ву за стіл і промовив до них: „Чи знаєте ви, що́ Я зробив вам? Ви Мене називаєте: Учитель і Госпо́дь, — і добре ви кажете, бо Я є. А коли обмив ноги вам Я, Госпо́дь і Вчитель, то повинні й ви один о́дному ноги вмивати. Бо то Я вам при́клада дав, щоб і ви те чинили, як Я вам учинив. Поправді, поправді кажу́ вам: Раб не більший за пана свого́, послане́ць же не більший від того, хто вислав його. Коли знаєте це, то блаженні ви, якщо таке чините!
Євангеліє
І, як вийшов Ісус, Він побачив багато наро́ду, — і змилосе́рдивсь над ними, і їхніх слаби́х уздоро́вив. А коли настав вечір, підійшли Його учні до Нього й сказали: „Тут місце пустинне, і година вже пі́зня; відпусти наро́д, — хай по селах розі́йдуться, і куплять пожи́ви собі“. А Ісус їм сказав: „Непотрібно відхо́дити їм, — нагодуйте їх ви!“ Вони ж кажуть Йому: „Не маємо чим тут, — тільки п'я́теро хліба й дві рибі“. А Він відказав: „Принесіть Мені їх сюди“. І, звелівши на́товпові посідати на траві, Він узяв п'ятеро хліба й дві рибі, спогля́нув на небо, поблагословив й поламав ті хліби́, і дав учням, а учні наро́дові. І всі їли й наси́тились, а з кусків позосталих назбирали двана́дцятеро повних кошів. Їдців же було мужа тисяч із п'ять, крім жіно́к і дітей.
Євангеліє
Стережіться виставляти свою ми́лостиню перед людьми́, щоб бачили вас; а як ні, то не матимете нагороди від Отця вашого, що на небі. Отож, коли чиниш ти ми́лостиню, не сурми́ перед себе, як то роблять оті лицеміри по синагогах та вулицях, щоб хвалили їх люди. Поправді кажу́ вам: вони мають уже нагороду свою! А як ти чиниш ми́лостиню, — хай не знатиме ліва рука твоя, що́ робить прави́ця твоя, щоб таємна була твоя милостиня, а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно. А як мо́литеся, то не будьте, як ті лицеміри, що люблять ставати й молитися по синагогах та на перехре́стях, щоб їх бачили люди. Поправді кажу́ вам: вони мають уже нагороду свою! А ти, коли мо́лишся, „увійди до своєї комі́рчини, зачини свої двері, і помолися“ Отцеві своєму, що в таїні́; а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно. А як молитеся, не прока́зуйте за́йвого, як ті погани, — бо ду́мають, ніби вони бу́дуть ви́слухані за своє велемо́вство. Отож, не вподобля́йтеся їм, бо знає Отець ваш, чого потребу́єте, ще раніше за ваше проха́ння! Ви ж моліться отак: „Отче наш, що на небі! Нехай святиться Ім'я́ Твоє, нехай при́йде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліба нашого щоденного дай нам сьогодні. І прости нам довги́ наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим. I не введи нас у випробо́вування, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є царство, і сила, і слава навіки. Амі́нь “. Бо як лю́дям ви про́стите про́гріхи їхні, то про́стить і вам ваш Небесний Отець. А коли ви не бу́дете лю́дям прощати, то й Отець ваш не простить вам про́гріхів ваших. А як по́стите, то не будьте сумні́, як оті лицеміри: вони бо зміняють обличчя свої, щоб бачили люди, що по́стять вони. Поправді кажу́ вам: вони мають уже нагороду свою! А ти, коли по́стиш, намасти́ свою голову, і лице своє вмий, щоб ти по́сту свого не виявив лю́дям, а Отцеві своєму, що в таїні́; і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно. Не складайте ска́рбів собі на землі, де нищить їх міль та іржа, і де злоді́ї підко́пуються й викрадають. Складайте ж собі ска́рби на небі, де ні міль, ні іржа їх не нищить, і де злодії до них не підко́пуються та не кра́дуть. Бо де скарб твій, — там бу́де й серце твоє! Око — то світи́льник для тіла. Тож як око твоє буде здорове, то й усе тіло твоє буде світле. А коли б твоє око лихе було, то й усе тіло твоє буде темне. Отож, коли світло, що в тобі, є те́мрява, — то яка ж то велика та те́мрява! Ніхто двом панам служити не може, — бо або одно́го знена́видить, а дру́гого буде любити, або буде трима́тись одно́го, а другого зне́хтує. Не можете Богові служити й мамо́ні. Через те вам кажу́: Не журіться про життя́ своє́ — що́ будете їсти та що́ будете пити, ні про тіло своє, — у що́ зодягне́теся. Чи ж не більше від їжі життя́, а від одягу тіло? Погляньте на птахі́в небесних, що не сіють, не жнуть, не збирають у клуні, та проте ваш Небесний Отець їх годує. Чи ж ви не багато вартніші за них? Хто ж із вас, коли жу́риться, зможе дода́ти до зро́сту свого бодай ліктя одно́го? І про одяг чого ви клопочетесь? Погляньте на польові́ ліле́ї, як зроста́ють вони, — не працюють, ані не пряду́ть. А Я вам кажу́, що й сам Соломо́н у всій славі своїй не вдягався отак, як одна з них. І коли польову́ ту траву, що сьогодні ось є, а взавтра до пе́чі вкидається, Бог отак зодягає, — скільки ж краще зодягне Він вас, маловірні! Отож, не журіться, кажучи: Що́ ми будемо їсти, чи: Що́ будемо пити, або: У що́ ми зодя́гнемось? Бож усьо́го того́ погани шука́ють; але знає Отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно. Шукайте ж найперш Царства Божого й праведности Його́, — а все це́ вам додасться. Отож, не журіться про за́втрашній день, — бо завтра за себе само́ поклопо́четься. Кожний день має до́сить своєї турбо́ти!
Щоденний план послідовного читання всієї Біблії. Текст Біблії є суспільним надбанням. (Біблія Огієнка)
Читання дня — щоранку
У Bosko читання дня чекають на вас щоранку — позначайте кожне як прочитане, щоб завжди знати, де ви зупинилися, читайте їх у будь-якому з 30 перекладів і затримайтеся на короткому роздумі. Щоденні читання вашої традиції — з відстеженням і завжди під рукою.