Читання дня
Біблійні читання, призначені на день, із повним текстом вашою мовою. Стежте щоранку за щоденними читаннями вашої традиції в застосунку Bosko.
Перше читання
Ото ж бо все це я до серця свого взяв, і бачило серце моє все оце, що праведні й мудрі та їхні учи́нки — у Божій руці, так само любов чи нена́висть: Люди́на не знає нічого, що є перед нею! Однакове всім випадає: праведному і безбожному, доброму й чистому та нечистому, і тому́, хто жертву прино́сить, і тому, хто жертви не приносить, як доброму, так і грішникові, тому, хто кляне́ться, як і тому, хто клятви боїться! Оце зле у всім, що під сонцем тим ді́ється, — що одна́кове всім випада́є, і серце лю́дських синів повне зла, і за життя їхнього безу́мство в їхньому серці, а по то́му до мертвих відходять. Хто знахо́диться поміж живих, той має надію, бо краще собаці живому, ніж ле́вові ме́ртвому! Бо знають живі, що помруть, а померлі нічо́го не знають, і заплати немає вже їм, — бо забута і пам'ять про них, і їхнє коха́ння, і їхня нена́висть, та за́здрощі їхні загинули вже, і нема вже їм ча́стки навіки ні в чо́му, що під сонцем тим ді́ється! Тож іди, їж із радістю хліб свій, та з серцем веселим вино своє пий, коли Бог уподо́бав Собі твої вчинки! Нехай кожного ча́су одежа твоя буде біла, і нехай на твоїй голові не бракує оли́ви! Заживай життя з жінкою, яку ти кохаєш, по всі́ дні марно́ти твоєї, що Бог дав для тебе під сонцем на всі́ дні марно́ти твоєї,— бо оце твоя доля в житті та в твоєму труді́, що під сонцем ним тру́дишся ти! Все, що всилі чинити рука твоя, теє роби, бо немає в шео́лі, куди ти йде́ш, ні роботи, ні ро́здуму, ані знання́, ані мудрости! Зно́ву я бачив під сонцем, що біг не у ско́рих, і бій не в хоро́брих, а хліб не в премудрих, і не в розумних багатство, ні ласка — у знавців, — а від ча́су й наго́ди залежні вони! Бо ча́су свого люди́на не знає, мов риби, поло́влені в па́губну сітку, і мов пта́хи, захо́плені в сі́льце, — так хапа́ються лю́дські сини за час лиха, коли воно на́гло спадає, на них! Також оцю мудрість я бачив під сонцем, і велика для мене здавалась вона: Було мале місто, і було в ньому мало людей. І раз прийшов цар великий до нього, й його оточи́в, і побудува́в проти нього велику обло́гу. Але в ньому знайшлася люди́на убога, та мудра, і вона врятувала те місто своєю премудрістю, — та пізніше ніхто не згадав про цю вбогу люди́ну! І я говорив: Краща мудрість за силу; одна́ко пого́рджується мудрість бідного, і не слухаються його слів! Слова мудрих, почуті в споко́ї, кращі від крику володаря поміж безглу́здими. Мудрість краща від зброї військо́вої, але один грішник погубить багато добра́.
Перше читання
Хва́лячися, я став нерозумний, — до того мене ви примусили. Бо хвалити мене мали б ви, — бо ні в чо́му я не залиши́вся позад від найперших апо́столів, хоч я й ніщо. А ознаки апо́стола виявилися між вами в усякім терпінні, у знаме́нах і чу́дах та в силах. Що бо є, що ним ви пони́зилися більше від інших Церков? Хіба те, що я сам тягаре́м вам не був? Даруйте мені цю провину! Ось утре́тє готовий прийти я до вас, і не буду для вас тягаре́м, — не шукаю бо вашого я, тільки вас. Не діти повинні збирати маєток батька́м, але дітям батьки́. Я ж з охотою ви́трачуся й себе ви́трачу за душі ваші, хоч що більше люблю́ вас, то менше я лю́блений. Та нехай буде так, — тягара́ я на вас не поклав, але, бувши хитрий, я лукавством від вас брав. Чи я використо́вував вас через когось із тих, кого́ до вас посилав? Ублагав я був Тита, і з ним послав брата. Чи Тит ви́користав вас чим? Хіба ми ходили не в одно́му дусі? Хіба не одни́ми стопа́ми? Чи ви зно́ву не ду́маєте, що виправдуємось перед вами? Перед Богом, у Христі ми говоримо, а все, любі, на вашу будову! Я ж боюся, щоб, прийшовши, не знайшов вас такими, якими не хо́чу, і щоб мене не знайшли ви таким, якого не хочете, — хай не будуть між вами суперечка, заздрість, гніви, обмани, сва́ри, на́шепти, пихи́, безладдя, щоб зно́ву, коли я прийду́, не прини́зив мене поміж вами мій Бог, і щоб мені не оплакувати багатьох, що перше згрішили були, і не покаялися в нечи́стості, і в пере́любі, і в розпусті, що ко́їли їх.
Перше читання
Того ча́су, — говорить Господь, — для всіх ро́дів Ізраїля стану Я Богом, вони ж Мені стануть наро́дом! Так говорить Господь: Знайшов милість в пустині наро́д, від меча врято́ваний, Ізраїль іде на свій спо́чин. Здале́ка Господь з'яви́вся мені та й промовив: Я вічним коха́нням тебе покохав, тому милість тобі виявля́ю! Ще буду тебе будувати — й збудо́вана будеш, о діво Ізраїлева! Ти знов приоздо́бишся в бу́бни свої, та й пі́деш у тано́к тих, хто ба́виться, на гора́х самарійських ще будеш садити виноградники, виногра́дарі будуть садити й споживати зако́нно собі! Настане бо день, коли кликати буде сторо́жа на Єфремових го́рах: Уставайте , та пі́демо ми на Сіон, до Господа, нашого Бога! Бо так промовляє Господь: Співайте для Якова з радістю, та головою наро́дів утіша́йтесь! Розголосі́ть, вихваляйте й скажіть: Спаси, Господи, наро́д Свій, останок Ізраїлів! Ось Я їх приведу́ із півні́чного кра́ю, і зберу́ їх із кі́нців землі, з ними ра́зом сліпий та кульга́вий, важка́ й породі́лля, сюди поверта́ються збори великі! Вони при́йдуть з плаче́м, та Я їх попрова́джу в уті́хах. Я їх до потоків води́ попрова́джу прямо́ю дорогою, — не спіткну́ться на ній, бо Ізраїлеві Я став Отцем, а Єфрем, — перворідний він Мій! Народи, послухайте сло́ва Господнього, і далеко звістіть аж на острова́х та скажіть: Хто розсіяв Ізраїля, Той позбирає його́, і стерегти́ме його, як па́стир отару свою! Бо Господь викупив Якова, і визволив його від руки сильнішого від нього. І вони поприхо́дять, і будуть співати на верши́ні Сіо́ну, і до добра до Господнього будуть горну́тись, — до збіжжя, і до виноградного соку, і до оливи, і до молодої дрібно́ї худоби та до товару великого! І стане душа їхня, немов той напо́єний сад, і не відчують уже більше сто́млення! Тоді ді́вчина ті́шитись буде в танку́, і ра́зом юна́цтво та ста́рші, — бо Я оберну́ їхню жало́бу на радість, і Я їх поті́шу, і їх звеселю́ в їхнім сму́тку! І душу священиків ситістю Я напою́, а наро́д Мій добром Моїм буде наси́чений, каже Господь! Так говорить Господь: Чути голос у Рамі, плач та рида́ння гірке́: Рахиль плаче за ді́тьми своїми, не хоче поті́шена бути за діти свої, — бо нема їх. Так говорить Господь: Стримай голос свій від голосі́ння, і від сльози́ свої очі, бо є нагорода для чину твого, — говорить Господь, — і вони ве́рнуться з кра́ю ворожого! І для твого майбутнього є сподіва́ння, — говорить Господь, — і до границь твоїх ве́рнуться діти твої! Добре Я чую Єфрема, як він головою похи́тує, пла́чучи: „Покарав Ти мене — і пока́раний я, мов теля те нена́вчене! Наверни́ Ти мене — і верну́ся, бо Ти — Господь Бог мій! Бо як я наверну́вся, то ка́явся, коли ж я пізнав, то вдарив по сте́гнах свої́х. Засоромився я та збентежений був, бо я га́ньбу ношу́ молодо́щів своїх. Чи Єфрем не Мій син дорогий, чи не люба дитина Моя? То скільки Я не говорю́ проти нього, завжди сильно його пам'ятаю! Тому́ то за нього хвилюється нутро Моє, змилосе́рджуся справді над ним, говорить Госпо́дь! Постав собі дороговка́зи, стовпи́ собі порозставляй, зверни своє серце на биту дорогу, якою ти йшла, — і вернися, о діво Ізраїлева, вернися до цих своїх міст! Аж доки тиня́тися бу́деш, о до́чко невірна? Господь бо нови́ну створив на землі: жінка спаса́тиме мужа! Так говорить Господь Саваот, Бог Ізраїлів: Оце слово прокажуть іще в кра́ї Юдиному й по містах його, коли Я верну́ їх: Хай Господь благосло́вить тебе, осе́ле ти правди, о го́ро свята! І осядуть на ній Юда та міста́ його ра́зом усі, селяни та ті, хто ходить з ота́рою. Бо напо́юю Я душу зму́чену, і кожну душу скорбо́тну наси́чую. На це я збудився й побачив, — і був мені сон мій приємний. Ось дні настаю́ть, — говорить Господь, — і засію Ізраїлів дім та дім Юдин насінням люди́ни й насінням скотини. І бу́де, як Я пильнува́в був над ними, щоб їх вирива́ти та бу́рити, і щоб руйнува́ти, і губити, і чинити лихе, так Я попильну́ю над ними, щоб їх будувати й садити, говорить Господь! Тими днями не скажуть уже: „Батьки їли неспіле, а оско́ма в синів на зуба́х!“ бо кожен за власну провину помре, і кожній люди́ні, що їсть недоспі́ле, оско́ма впаде́ їй на зуби! Ось дні наступають, — говорить Господь, — і складу́ Я із домом Ізраїлевим і з Юдиним домом Нови́й Запові́т. Не такий заповіт, що його з їхніми батьками Я склав був у той день, коли міцно за руку їх узяв, щоб їх ви́вести з кра́ю єгипетського. Та вони поламали Мого заповіта, і Я їх відкинув, говорить Господь! Бо це ось отой Заповіт, що його по цих днях складу́ з домом Ізраїля, — каже Госпо́дь: Дам Зако́на Свого в сере́дину їхню, і на їхньому серці його напишу́, і Я стану їм Богом, вони ж Мені будуть наро́дом! І більше не будуть навчати вони один о́дного, і брат свого брата, гово́рячи: „Пізнайте Господа!“ Бо всі будуть знати Мене, від малого їхнього й аж до великого їхнього, — каже Господь, — бо їхню прови́ну прощу́, і не бу́ду вже згадувати їм гріха́! Так говорить Господь, що сонце дає вдень на світло, і порядок місяцеві й зо́рям на світло вночі, що пору́шує море — й шумля́ть його хвилі, Господь Саваот Йому Йме́ння! Як віді́йдуть устави ці з-перед обличчя Мого, — говорить Господь, то й насіння Ізраїлеве перестане наро́дом бути перед обличчям Моїм по всі дні. Так говорить Господь: Так як небо вгорі́ незміри́ме, і не будуть дослі́джені долі осно́ви землі́, то так не відкину і Я все насіння Ізраїлеве за все те, що зробили, говорить Господь! Ось дні настаю́ть, — говорить Господь, — і збудується місто оце Господе́ві від башти Хананеїла аж до брами Наріжної. І пі́де мірни́чий шнурок той ще далі, прямо аж до Ґареву, й обе́рнеться він до Ґої. І долина вся тру́пів та по́пелу, і всі поля́ аж до долини Кедро́ну, аж до рогу Кі́нської брами на схід, — усе це́ буде святість для Господа, — не знищиться та не зруйнується ввіки вона!“
Перше читання
Була́ надо мною Господня рука, і Дух Госпо́дній ви́провадив мене, і спинив мене серед долини, а вона — повна кісто́к! І Він обвів мене біля них навко́ло, аж ось їх дуже багато на пове́рхні долини, і ось вони стали дуже сухі! І сказав Він мені: „Сину лю́дський, чи оживу́ть оці ко́сті?“ А я відказав: „Господи Боже, — Ти знаєш!“ І сказав Він мені: „Пророку́й про ці кості, та й скажеш до них: Сухі ко́сті, послухайте слова Господнього! Так говорить Господь Бог до цих кісто́к: Ось Я введу́ у вас духа — і ви оживе́те! І дам на вас жи́ли, і ви́росте на вас тіло, і простягну́ на вас шкіру, і дам у вас духа, — і ви оживе́те. І пізна́єте ви, що Я — Госпо́дь!“ І пророкував я, як наказано. І зня́вся шум, коли я пророкува́в, і ось гу́ркіт, а ко́сті зближа́лися, кістка до кістки своєї. І побачив я, аж ось на них жи́ли, і виросло тіло, і була натя́гнена на них шкіра зве́рху, та духа не було в них. І сказав Він мені: „Пророкуй до духа, пророкуй, сину лю́дський, та й скажеш до духа: Так говорить Господь Бог: Прилинь, духу, з чотирьох вітрі́в, і дихни́ на цих забитих, — і нехай оживу́ть!“ І я пророкував, як Він наказав був мені, — і ввійшов у них дух, і вони ожили́, і постава́ли на ноги свої, — ві́йсько дуже-дуже велике! І сказав Він мені: „Сину лю́дський, ці кості — вони ввесь Ізраїлів дім. Ось вони кажуть: Повисиха́ли наші кості, і заги́нула наша надія, нам кіне́ць! Тому́ пророкуй та й скажеш до них: Так говорить Господь Бог: Ось Я повідчиня́ю ваші гроби́, і позво́джу вас із ваших гробі́в, мій наро́де, і введу́ вас до Ізраїлевої землі! І пізнаєте ви, що Я Госпо́дь, коли Я повідчиня́ю ваші гроби́, і коли позво́джу вас із ваших гробі́в, Мій наро́де! І дам Я в вас Свого Духа, — і ви оживе́те, і вміщу́ вас на вашій землі, і пізна́єте ви, що Я, Госпо́дь, сказав це й зробив, говорить Госпо́дь!“
Послання
Вашою мовою немає видання цієї книги, яке було б суспільним надбанням, тому цей уривок подано англійською.
I will give thanks to you, O Lord, O King, And will praise you, O God my Saviour: I do give thanks to your name: For you were my protector and helper, And did deliver my body out of destruction, And out of the snare of a slanderous tongue, From lips that forge lies, And was my helper before those who stood by; And did deliver me, according to the abundance of your mercy, and greatness of your name, From the gnashings of teeth ready to devour, Out of the hand of such as sought my life, Out of the manifold afflictions which I had; From the choking of a fire on every side, And out of the midst of fire which I kindled not; Out of the depth of the belly of the grave, And from an unclean tongue, And from lying words, The slander of an unrighteous tongue to the king. My soul drew near even to death, And my life was near to the grave beneath. They compassed me on every side, And there was none to help me. I was looking for the succour of men, And it was not. And I remembered your mercy, O Lord, And your working which has been from everlasting, How you deliver those who wait for you, And save them out of the hand of the enemies. For you saved me from destruction, And delivered me from the evil time: Therefore will I give thanks and praise to you, And bless the name of the Lord.
Ранкова молитва — друге читання
Запитав тоді первосвященик: „Чи це так?“ Степан же промовив: „Послухайте, мужі-браття й отці! Бог слави з'явивсь Авраамові, отцеві нашому, як він у Месопота́мії був, перше ніж оселився в Хара́ні, і промовив до нього: „Вийди із своєї землі та від роду свого, та й піди до землі, що тобі покажу́“. Тоді він вийшов із землі халдейської, та й оселився в Хара́ні. А звідти, як умер йому ба́тько, Він переселив його в землю оцю, що на ній ви живе́те тепер. Та спа́дщини на ній Він не дав йому навіть на крок, але обіцяв „дати її на володі́ння йому й його ро́дові по нім“, хоч дитини не мав він. І сказав Бог отак, що насіння його буде прихо́дьком у кра́ї чужому, і понево́лять його, і будуть гноби́ти чотириста ро́ків. „Але Я — сказав Бог — буду судити наро́д, що його понево́лить. Опісля́ ж вони вийдуть, і будуть служити Мені на цім місці“. І дав Він йому заповіта обрі́зання. І породив так Ісака, і во́сьмого дня він обрізав його. А Ісак породив Якова, а Яків — дванадцятьо́х патріярхів. А ті патріярхи поза́здрили Йо́сипові, і продали́ його до Єгипту. Але Бог був із ним, і його визволив від усіх його у́тисків, і дав йому благода́ть та мудрість перед фараоном, царем єгипетським, а він настановив його за правителя над Єгиптом та всім своїм домом. А як голод прийшов на всю землю єгипетську та ханаа́нську, та велика біда, то пожи́ви тоді не знахо́дили наші батьки́. Коли ж Яків зачув, що в Єгипті є збіжжя, то послав батьків наших уперше. А як удруге посла́в, то був пі́знаний Йо́сип братами своїми́, і фараонові знаний став Йо́сипів рід. Тоді Йо́сип послав, щоб покликати Якова, ба́тька свого, та всю родину свою — сімдеся́т і п'ять душ. І пода́вся Яків в Єгипет, та й умер там він сам та наші батьки. І їх перене́сли в Сихе́м, і покла́ли до гробу, що Авраам був купив за ці́ну срібла від синів Еммора Сихемового. А коли наближа́всь час обі́тниці, що нею Бог клявсь Авраамові, розрісся наро́д і намно́жився в Єгипті, аж поки настав інший цар ув Єгипті, що не знав уже Йо́сипа. Він хитро наш люд обманив, і силою змушував наших отців викидати дітей своїх, щоб вони не лишались живі. Того ча́су родився Мойсей, і га́рний він був перед Богом. Він годо́ваний був у домі батька свойо́го три місяці. А коли він був ви́кинений, то дочка фараона забрала його, та й за сина собі його викохала. І Мойсей був навче́ний всієї премудрости єгипетської, і був міцни́й у словах та в ділах своїх. А коли йому спо́внилося сорок ро́ків, йому спало на серце відві́дати братів своїх, синів Ізраїлевих. Як угле́дів же він, що одно́му з них ді́ється кривда, заступився, і відомсти́в за окри́вдженого, убивши єги́птянина. Він же ду́мав, що брати́ розуміють, що рукою його Бог дає їм визво́лення, та не зрозуміли вони. А наступного дня, як сварились вони, він з'явився й хотів погоди́ти їх, кажучи: „Люди, ви — браття, чого один о́дного кривдите?“ А той, що ближнього кривдив, його відіпхну́в та сказав: „Хто наставив над нами тебе за старшо́го й суддю? Чи хочеш убити й мене, як учора вбив ти єги́птянина?“ І втік Мойсей через слово оце, і стався прихо́дьком у землі мадія́мській, де зродив двох синів. А коли сорок ро́ків проминуло, то з'явивсь йому Ангол Господній у по́лум'ї куща́ огняно́го в пустині Сінайської гори. А Мойсей, як побачив, дивувався з видіння. А коли підійшов, щоб розглянути, був голос Господній до нього: „Я Бог отців твоїх, — Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів!“ І затрусився Мойсей, і не відваживсь погля́нути... І промовив до нього Господь: „Скинь взуття́ з своїх ніг, бо те місце, на якому стоїш, то святая земля! Добре бачив Я у́тиск наро́ду Свого, що в Єгипті, і стогін його Я почув, і зійшов, щоб їх ви́зволити. Тепер ось іди, — Я пошлю до Єгипту тебе“. Цього Мойсея, що його відцурались вони, сказавши: „Хто наставив тебе за старшо́го й суддю“, цього Бог через Ангола, якому з'явився в кущі, послав за старшо́го й визво́льника. Він їх вивів, чуда й знаме́на вчинивши в землі єгипетській, і на Червоному морі, і сорок ро́ків у пустині. Це той Мойсей, що прорік Ізраїлевим синам: „Госпо́дь Бог вам підійме Пророка від ваших братів, як мене, — Його слухайте!“ Це той, що в пустині на зборах був з Анголом, який промовляв йому на Сінайській горі, та з отцями нашими, і що прийняв він живі слова́, щоб їх нам передати; що його не хотіли отці наші слу́хати, але відіпхнули, і звернулися серцем своїм до Єгипту, промовивши до Ааро́на: „Зроби нам богів, які йшли б перед нами, бо не знаємо, що́ сталося з тим Мойсеєм, який вивів нас із кра́ю єгипетського“. І зробили вони тими днями теля, — і бовва́нові жертви прино́сили та веселилися з діл своїх рук. Але Бог відвернувся від них, і попусти́в їх вклонятися силі небесній, як написано в книзі Пророків: „Чи зако́лення й жертви Мені ви прино́сили сорок ро́ків у пустині, о доме Ізраїлів? Ви ж носили наме́та Моло́хового, і зорю вашого бога Ромфа́на, зображення, що їх ви зробили, щоб вклонятися їм. Через те запрова́джу вас аж за Вавилон!“ У наших отців на пустині була скинія свідо́цтва, як Той ізвелів, Хто Мойсею казав, щоб зробив її за зразком, якого він бачив. Її наші отці й узяли, і вне́сли з Ісусом у землю наро́дів, яких вигнав Бог з-перед обличчя наших отців, аж до ча́су Давида. Він у Бога знайшов благода́ть, і просив, щоб оселю знайти для Бога Якова. І Соломон збудував Йому дім. Але не в рукотворнім Всевишній живе, як говорить пророк: „Мені небо — престол, а земля — то підніжок ногам Моїм! Який Мені дім ви збудуєте, — говорить Господь, — або місце яке для Мого відпочинку? Хіба не рука Моя все́ це створила?“ О ви, твердошиї, люди серця й вух необрізаних! Ви за́вжди противитесь Духові Святому, як ваші батьки, так і ви! Котро́го з пророків батьки ваші не переслідували? Вони ж тих повбивали, хто звіщав прихід Праведного, Якому тепер ви сталися зрадниками та убійниками, ви, що Зако́на оде́ржали через зарядження Анголів, та не зберігали його!“ Як зачули ж оце, вони запали́лися гнівом у серцях своїх, і скрегота́ли зубами на нього. А Степан, повний Духа Святого, на небо споглянув, — і побачив Божу славу й Ісуса, що по Божій правиці стояв, і промовив: „Ось я бачу відчи́нене небо, і Сина Лю́дського, що по Божій правиці стоїть!“ Та вони гучни́м голосом стали кричати та ву́ха собі затуляти, та й кинулися однодушно на нього!... І за місто вони його ви́вели, і зачали́ побивати камінням його. А свідки плащі свої склали в ногах юнака́, який звався Са́влом. І побивали камінням Степа́на, що молився й казав: „Господи Ісусе, — прийми духа мого!“ Упавши ж навко́лішки, скрикнув голосом гучни́м: „Не залічи́ їм, о Господи, цього гріха́!“ І, промовивши це, він спочив.
Респонсорійний псалом
Євангеліє
Промовив тоді Ісус у́чням Своїм: „Коли хоче хто йти вслід за Мною, — хай зречеться самого себе, і хай ві́зьме свого хреста, та й іде вслід за Мною. Бо хто хоче спасти́ свою душу, той погубить її, хто ж за Мене свою душу погубить, той зна́йде її. Яка ж ко́ристь люди́ні, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапа́стить? Або що́ дасть люди́на взамін за душу свою? Бо при́йде Син Лю́дський у славі Свого Отця з ангола́ми Своїми, і тоді „віддасть кожному згідно з діла́ми його“.
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Друге читання
А руками апо́столів стались знаме́на та чуда великі в наро́ді. І були́ однодушно всі в Соломоновім ґанку. А з сторонніх ніхто приставати не важивсь до них, але люд прославляв їх. І все збі́льшувалось тих, хто вірує в Господа, бе́зліч чолові́ків і жінок, так що хворих стали вино́сити на вулиці, та й клали на ложа та ноші, щоб, як ітиме Петро, то хоч тінь його впала б на ко́го із них. І бе́зліч люду збиралась до Єрусалиму з довко́лишніх міст, і не́сли недужих та хворих від ду́хів нечистих, — і були́ вони всі вздоро́влювані! А первосвященик, уставши, та й усі, хто був із ним, хто належав до саддуке́йської єресі, перепо́внились за́здрощами, і руки наклали вони на апо́столів, і до в'язниці грома́дської вкинули їх. Але Ангол Господній вночі відчинив для них двері в'язничні, і, вивівши їх, проказав: „Ідіть, і, ставши, говоріть до наро́ду у храмі всі слова́ цього життя“. Як це вчули вони, то в храм рано ввійшли і навчали. А первосвященик і ті, хто був із ним, прийшовши, скликали синедріо́н і всіх старших з Ізраїлевих синів. І послали в в'язницю, щоб їх привели́. А служба, прийшовши, не знайшла́ їх у в'язниці, а вернувшись, сповістила, говорячи: „В'язницю знайшли ми з великою пильністю за́мкнену, і сторо́жу, що при две́рях стояла; а коли відчинили, то ніко́го всере́дині ми не знайшли!“ Як почули слова ці начальник сторожі храму та первосвященики, не могли зрозуміти вони, що́ б то сталося. Та прийшовши один, сповістив їх, говорячи: „Ось ті мужі, що ви їх до в'язниці всадили були, у храмі стоять та й навчають наро́д“. Пішов тоді старши́й сторо́жі зо слу́жбою, та й привів їх без насильства, бо боялись наро́ду, щоб їх не побили камінням. Припровадивши ж їх, поставили перед синедріоном. І спитався їх первосвященик, говорячи: „Чи ми не заборонили з погрозою вам, щоб про Те Ім'я́ не навчати? І ото, ви своєю наукою перепо́внили Єрусалим, і хочете кров Чоловіка Того припрова́дити на нас“. Відповів же Петро та сказали апо́столи: „Бога повинно слухатися більш, як людей! Бог наших отців воскресив нам Ісуса, Якому ви смерть були заподі́яли, повісивши на дереві. Його Бог підвищив Своєю прави́цею — на Начальника й Спаса, щоб дати Ізраїлеві покая́ння і про́щення гріхів. А тих справ Йому свідками ми й Святий Дух, що Його Бог дав тим, хто слухня́ний Йому“. Як зачули ж оце, запалилися гнівом вони, та й ра́дилися, я́к їм смерть заподі́яти? І встав у синедріо́ні один фарисей, Гамалії́л на ймення, учитель Зако́ну, поважаний від усього наро́ду, та й звелів на часи́нку апо́столів ви́вести. І промовив до них: „Мужі ізраїльські! Поміркуйте собі про людей цих, що́ з ними робити ви маєте. Бо перед цими днями повстав був Те́вда та й казав, що великий він хтось, і до нього пристало з чотириста люда. Він забитий, а всі ті, хто слухав його, розпоро́шились та оберну́лись в ніщо́. Після нього повстав, під час пе́репису, Галіле́янин Юда, та й багато людей потягнув за собою. Загинув і він, а всі ті, хто слухав його, розпоро́шились. І тепер кажу́ вам: Відступіться від цих людей, і занеха́йте їх! Бо коли від людей оця рада чи справа ця бу́де, — розпаде́ться вона. А коли те від Бога, то того зруйнувати не зможете, щоб випа́дком не стати і вам богобо́рцями!“ І послухались ради його. І, покликавши зно́в апо́столів, вибили їх, наказали їм не говори́ти про Ісусове Йме́ння, та й їх відпустили. А вони поверта́лися з синедріо́ну, радіючи, що сподоби́лись прийняти знева́гу за Йме́ння Го́спода Ісуса. І щоденно у храмі й домах безупинно навчали, і звіщали Єва́нгелію Ісуса Христа.
Друге читання
Старшого не докоря́й, але вмовляй, немов ба́тька, а молодших — як братів, старших жіно́к — немов матіро́к, молодших — як сесте́р, зо всякою чистістю. Шануй вді́в, уді́в правдивих. А як має вдови́ця яка дітей чи внучат, нехай у́чаться перше побожно шанувати роди́ну свою, і віддячуватися батькам, бо це Богові вгодно. А вдови́ця правдива й само́тня надію складає на Бога, та перебуває день і ніч у молитвах і блага́ннях. А котра́ у розко́шах живе, — та живою померла. І це наказуй, щоб були́ непорочні. Коли ж хто про своїх, особливо ж про дома́шніх не дбає, той вирікся віри, і він гірший від невірного. А вдову вно́сити до спи́ску не менше, як шістдесятлітню, що була́ за дружи́ну одно́му чоловікові, засвідчену в добрих ділах, якщо дітей ви́ховала, якщо подорожніх приймала, якщо но́ги святим умивала, якщо помагала обездо́леним, якщо всякий добрий учинок виконувала. Але вдів молодих не приймай, бо вони, розпали́вшися, хо́чуть, наперекі́р Христові, заміж вихо́дити, через що мають о́суд, бо від першої віри відкинулись. А ра́зом із тим неробі́тні вони, бо вчаться ходити по домах, і не тільки неробітні, але й лепетли́ві, і занадто цікаві, і гово́рять, чого не годи́ться. Отож бо, я хочу, щоб молодші заміж вихо́дили, родили дітей, домом ря́дили, не давали противникові ані жодного по́воду для лихомовства. Бо вже дехто пішли слідом за сатаною. А коли має вдів який вірний, нехай їх утримує, а Церква нехай не обтяжується, щоб могла вона втримувати вдів правдивих. А пресвітери, які добре пильнують діла, нехай будуть наділені подвійною честю, а надто ті, хто працює у слові й науці. Бо каже Писа́ння: „Не в'яжи рота волові, що молотить“, та: „Вартий працівни́к своєї нагоро́ди. Не приймай скарги проти пресві́тера, хібащо при двох чи трьох свідках. А тих, хто грішить, картай перед усіма́, щоб і інші страх мали. Заклинаю тебе перед Богом й Ісусом Христом та ви́браними а́нголами, щоб ти заховав це без лицемі́рства, нічого не ро́блячи з упере́дженням. Не рукопоклада́й скоро ніко́го, і не приставай до чужих гріхів. Бережи себе чистим! Води більше не пий, але трохи вина заживай ради шлу́нка твого́ та частих неду́гів твоїх. У інших людей гріхи явні і йдуть перед ними на о́суд, а за іншими йдуть слідкома́. Явні так само й добрі діла, а ті, що інші, сховатись не можуть.
Друге читання
Хіба ж я не вільний? Чи ж я не апо́стол? Хіба я не бачив Ісуса Христа, Господа нашого? Хіба ви, — то не справа моя перед Господом? Коли я не апо́стол для інших, то для вас я апостол, — ви бо печа́ть мого апо́стольства в Господі. Оце оборона моя перед тими, хто судить мене. Чи ми права не маємо їсти та пити? Чи ми права не маємо водити з собою сестру́, дружи́ну, як і інші апо́столи, і Господні брати, і Ки́фа? Хіба я один і Варна́ва не маємо права, щоб не працювати? Хто коштом своїм коли служить у ві́йську? Або хто виноградинка садить, — і не їсть з його плоду? Або хто ота́ру пасе, — і не їсть молока від ота́ри? Чи я тільки по-лю́дському це говорю́? Хіба ж і Зако́н не говорить цього? Бо в Зако́ні Мойсеєвім писано: „Не в'яжи рота волові, що молотить“. Хіба за волів Бог турбується? Чи говорить Він зо́всім для нас? Для нас, бо написано, що з надією мусить орати ора́ч, а моло́тник — молотити з надією мати частку в своїм сподіва́нні. Коли ми сіяли вам духовне, чи ж велика то річ, як пожнемо́ ми ваше тілесне? Як право на вас мають інші, то тим більше ми. Але ми не вжили́ цього права, та все те́рпимо, аби перешкоди якої Христовій Єва́нгелії ми не вчинили. Хіба ви не знаєте, що священнослужителі від святині годуються? Що ті, хто служить вівтаре́ві, із вівтаря́ мають частку? Так і Госпо́дь наказав проповідникам Єва́нгелії жити з Єва́нгелії. Але з того нічого не вжив я. А цього́ не писав я для того, щоб для мене так було́. Бо мені краще вмерти, аніж щоб хто зні́вечив хвалу мою! Бо коли я звіщаю Єва́нгелію, то нема чим хвалитись мені, — це бо повинність моя. І горе мені, коли я не звіщаю Єва́нгелії! Тож коли це роблю́ добровільно, я маю нагоро́ду; коли ж недобровільно, то виконую службу дору́чену. Яка ж нагорода мені? — Та, що, благові́стячи, я безкори́сливо проповідував Христову Єва́нгелію, не використо́вуючи особистих прав щодо благові́стя. Від усіх бувши вільний, я зробився рабом для всіх, щоб найбільше придбати. Для юдеїв я був, як юдей, щоб юдеїв придбати; для підзако́нних — був, як підзако́нний, хоч сам підзако́нним не бувши, щоб придбати підзако́нних. Для тих, хто без Зако́ну, — я був беззако́нний, не бувши беззаконний Богові, а законний Христові, щоб придбати беззаконних. Для слаби́х, — як слаби́й, щоб придбати слабих. Для всіх я був усе, щоб спасти бодай деяких. А це я роблю́ для Єва́нгелії, щоб стати її спільником. Хіба ви не знаєте, що ті, хто на перегонах біжить, усі біжать, але нагороду приймає один? Біжіть так, щоб оде́ржали ви! І кожен змагу́н від усього стримується; вони ж — щоб тлінний прийняти вінок, але ми — щоб нетлінний. Тож біжу́ я не так, немов на непевне, борюся не так, немов би повітря б'ючи́. Але вмертвляю й неволю я тіло своє, щоб, звіщаючи іншим, не стати само́му негі́дним.
Друге читання
Наказуй багатим за віку тепе́рішнього, щоб не не́слися ви́соко, і щоб надії не клали на багатство непевне, а на Бога Живого, що щедро дає нам усе на спожи́ток, щоб робили добро, багати́лися в добрих ділах, були щедрі та пильні, щоб збирали собі скарб, як добру основу в майбу́тньому, щоб прийняти правдиве життя. О Тимофі́ю, бережи переда́ння, стережися марно́го базі́кання та супере́чок знання́, неправдиво названого так. Дехто віддався йому, та й від віри відпав. Благода́ть з тобою. Амі́нь.
Євангеліє
Ісус же промовив до них: „Стережіться ува́жливо фарисе́йської та саддуке́йської ро́зчини“! Вони ж міркува́ли собі й говорили: „Ми ж хлібі́в не взяли́“. А Ісус, знавши те, запита́в: „Чого між собою міркуєте ви, маловірні, що хлібі́в не взяли́? Чи ж ви ще́ не розумієте й не пам'ятаєте про п'ять хлібів на п'ять тисяч, — і скільки коші́в ви зібрали? Ані про сім хлібів на чотири тисячі, — і скільки кошиків ви назбирали? Як ви не розумієте, що Я не про хліб вам сказав? Стережіться но ро́зчини фарисейської та саддукейської!“ Тоді зрозуміли вони, що Він не казав стерегтися їм ро́зчини хлібної, але фарисе́йської та саддуке́йської науки.
Євангеліє
А Ісус, відповідаючи, знов почав говорити їм при́тчами, кажучи: „Царство Небесне подібне одно́му царе́ві, що весі́лля справляв був для сина свого́. І послав він своїх рабів покликати тих, хто був на весі́лля запрошений, — та ті не хотіли прийти. Зно́ву послав він інших рабів, наказуючи: „Скажіть запрошеним: Ось я приготува́в обід свій, закололи бики й відгодо́ване, — і все готове. Ідіть на весі́лля!“ Та вони злегковажили та порозхо́дились, — той на поле своє, а той на свій торг. А останні, похапавши рабів його́, знущалися, та й повбивали їх. І розгнівався цар, і послав своє ві́йсько, — і вигубив тих убійників, а їхнє місто спалив. Тоді каже рабам своїм: „Весі́лля готове, але́ недостойні були́ ті покликані. Тож підіть на роздорі́жжя, і кого тільки спіткаєте, — кличте їх на весі́лля“. І вийшовши раби ті на роздоріжжя, зібрали всіх, кого тільки спіткали, — злих і добрих. І весільна кімна́та гістьми́ перепо́внилась. Як прийшов же той цар на гостей подивитись, побачив там чоловіка, в одежу весі́льну не вбра́ного, та й каже йому: „Як ти, друже, ввійшов сюди, не мавши одежі весільної?“ Той же мовчав. Тоді́ цар сказав своїм слу́гам: „Зв'яжіть йому ноги та руки, та й киньте до зо́внішньої те́мряви, — буде плач там і скрегіт зубів“. Бо багато покли́каних, — та ви́браних мало“. Тоді фарисеї пішли й умовлялись, я́к зловити на слові Його. І посилають до Нього своїх учнів із іродія́нами, і кажуть: „Учителю, знаємо ми, що Ти справедливий, і наставляєш на Божу дорогу правдиво, і не зважаєш ні на кого, бо на лю́дське обличчя не дивишся Ти. Скажи ж нам, як здається Тобі: чи годиться давати податок для ке́саря, чи ні?“ А Ісус, знавши їхнє лукавство, сказав: „Чого ви, лицеміри, Мене випробо́вуєте? Покажіть Мені гріш податко́вий“. І прине́сли динарія Йому. А Він каже до них: „Чий це образ і напис?“ Ті відказують: „Ке́сарів“. Тоді каже Він їм: „Тож віддайте кесареве — кесареві, а Богові — Боже“. А почувши таке, вони диву далися. І, лишивши Його, відійшли. Того дня приступили до Нього саддуке́ї, що твердять, ніби нема воскресіння, і запитали Його, та й сказали: „Учителю, Мойсей наказав: „Коли хто помре, не мавши дітей, то нехай його брат візьме вдову́ його, — і відно́вить насіння для брата свого“. Було ж у нас сім братів. І перший, одружи́вшись, умер, і, не мавши насіння, зоставив дружи́ну свою братові своєму. Так само і другий, і третій, — аж до сьомого. А по всіх вмерла й жінка. Отож, у воскре́сенні котро́му з сімох вона дружи́ною буде? Бо всі мали її“. Ісус же промовив у відповідь їм: „Помиляєтесь ви, не знавши Писа́ння, ні Божої сили. Бо в воскресінні ні женяться, ані заміж виходять, але як Анголи́ ті на небі. А про воскресіння померлих хіба не читали проре́ченого вам від Бога, що каже: „Я Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів; Бог не є Богом мертвих, а живих“. А наро́д, чувши це, дивувався науці Його. Фарисеї ж, почувши, що Він у́ста замкнув саддуке́ям, зібралися ра́зом. І спитався один із них, учитель Зако́ну, Його випробо́вуючи й кажучи: „Учителю, котра́ заповідь найбільша в Зако́ні?“ Він же промовив йому́: „Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою“. Це найбільша й найперша заповідь. А друга одна́кова з нею: „Люби свого ближнього, як само́го себе́“. На двох оцих заповідях увесь Зако́н і Пророки стоять“. Коли ж фарисеї зібрались, Ісус їх запитав, і сказав: „Що́ ви думаєте про Христа? Чий Він син?“ Вони Йому кажуть: „Давидів“. Він до них промовляє: „Як же то силою Духа Давид Його Господом зве, коли каже: „Промовив Господь Господе́ві моєму: сядь право́руч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм“. Тож, коли Давид зве Його Господом, — як же Він йому син?“ І ніхто не спромігся відпові́сти Йому ані сло́ва... І ніхто з того дня не наважувався більш питати Його.
Євангеліє
Незаба́ром, — і Мене вже не бу́дете бачити, і знов незабаром — і Мене ви побачите, бо Я йду до Отця“. А деякі з учнів Його говорили один до одно́го: „Що таке, що сказав Він до нас: „Незабаром, — і Мене вже не бу́дете бачити, і знов незаба́ром — і Мене ви побачите“, та: „Я йду до Отця“? Гомоніли також: „Що таке, що говорить: „Незаба́ром“? Про що каже, не знаємо“. Ісус же пізнав, що хочуть поспитати Його, і сказав їм: „Чи про це між собою міркуєте ви, що сказав Я: „Незаба́ром, — і вже Мене бачити не будете ви, і знов незаба́ром — і Мене ви побачите“? Поправді, поправді кажу́ вам, що ви бу́дете плакати та голосити, а світ буде радіти. Сумувати ви бу́дете, але сум ваш обе́рнеться в радість! Жу́риться жінка, що ро́дить, — бо настала година її. Як дитинку ж поро́дить вона, то вже не пам'ятає терпіння з-за ра́дощів, що людина зроди́лась на світ. Так сумуєте й ви ось тепер, та побачу вас зно́ву, — і серце ваше радітиме, і ніхто радости вашої вам не віді́йме! Ні про що ж того дня ви Мене не спитаєте. Поправді, поправді кажу́ вам: Чого тільки попросите ви від Отця в Моє Йме́ння, — Він дасть вам. Не просили ви досі нічо́го в Ім'я́ Моє. Просіть — і отримаєте, щоб повна була ваша радість. Оце все Я в при́тчах до вас говорив. Настає́ година, коли при́тчами Я вже не бу́ду до вас промовляти, але явно звіщу́ про Отця вам. Того дня ви проси́тимете в Моє Ймення, і Я вам не кажу́, що вблагаю Отця Я за вас, — бо Отець любить Сам вас за те, що ви полюбили Мене та й увірували, що Я вийшов від Бога. Від Отця вийшов Я, і на світ Я прийшов. І знов покидаю Я світ та й іду до Отця“. Його учні відказують: „Ось тепер Ти говориш відкрито, і жодної притчі не кажеш. Тепер ві́даємо ми, що Ти знаєш усе, і потреби не маєш, щоб Тебе хто питав. Тому віруємо, що Ти вийшов від Бога!“ Ісус їм відповів: „Тепер віруєте? Ото настає́ година, і вже настала, що ви розпоро́шитесь кожен у власне своє, а Мене ви Само́го покинете. Та не Сам Я, бо зо Мною Отець! Це Я вам розповів, щоб мали ви мир у Мені. Стражда́ння зазна́єте в світі, — але бу́дьте відважні: Я світ переміг!“
Вечірня молитва — друге читання
Тож і ми, мавши навколо себе велику таку хмару свідків, скиньмо всякий тяга́р та гріх, що обплутує нас, та й біжім з терпеливістю до боротьби, яка перед нами, дивлячись на Ісуса, на Начальника й Виконавця віри, що замість радости, яка була перед Ним, перете́рпів хреста, не звертавши уваги на сором, і сів по правиці престолу Божого. Тож подумайте про Того, хто перете́рпів такий перекір проти Себе від грішних, щоб ви не знемоглись, і не впали на душах своїх. Ви ще не змага́лись до крови, борю́чись проти гріха, і забули на́гад, що говорить до вас, як синів: „Мій сину, — не нехтуй Господньої кари, і не знемагай, коли Він докоря́є тобі. Бо Господь, кого любить, того Він карає, і б'є кожного сина, якого приймає“! Коли те́рпите кару, то ро́бить Бог вам, як синам. Хіба є такий син, що ба́тько його не карає? А коли ви без кари, що спільна для всіх, то ви діти з пере́любу, а не сини. А до того, ми мали батьків, що карали наше тіло, — і боялися їх, то чи ж не далеко більше повинні кори́тися ми Отцеві ду́хів, щоб жити? Ті нас за короткого ча́су карали, як їм до вподоби було́, Цей же на ко́ристь, щоб ми стали учасниками Його святости. Усяка кара в тепе́рішній час не здається потіхою, але смутком, та згодом для на́вчених нею приносить ми́рний плід праведности! Тому́ то „опущені руки й коліна знемо́жені ви́простуйте“, і „чиніть прості стежки́ ногам вашим“, щоб кульгаве не збо́чило, але краще ви́правилось. Пильнуйте про мир зо всіма, і про святість, без якої ніхто не побачить Господа. Дивіться, щоб хто не зостався без Божої благода́ті, щоб „не виріс який гіркий корінь і не наробив непоко́ю“, і щоб багато-хто не опога́нились тим. Щоб не був хто блудник чи безбожник, немов той Ісав, що своє перворі́дство віддав за поживу саму́. Бо знаєте ви, що й після, як схотів він успадкува́ти благослове́ння, відкинутий був, — не знайшов бо був можливости до покая́ння, хоч його з слі́зьми шукав. Бо ви не приступили до гори дотика́льної та до палю́чого огню, і до хмари, і до те́мряви, та до бурі, і до сурмо́вого звуку, і до голосу слів, що його ті, хто чув, просили, щоб більше не мовилось слово до них. Не могли бо вони того витримати, що наказано: „Коли й звірина́ до гори доторкне́ться, то буде камінням побита“. І таке страшне́ те видіння було́, що Мойсей проказав: „Я боюся й тремчу́!“ Але ви приступили до гори Сіонської, і до міста Бога Живого, до Єрусалиму небесного, і до десятків тисяч анголів, і до Церкви первороджених, на небі написаних, і до Судді всіх — до Бога, і до духів удоскона́лених праведників, і до Посере́дника Ново́го Заповіту — до Ісуса, і до покро́плення крови, що краще промовляє, як А́велева. Глядіть, не відверта́йтеся від того, хто промовляє. Бо як не повтікали вони, що зреклися того, хто звіщав на землі, то тим більше ми, якщо зрікаємся Того, Хто з неба звіщає, що голос Його захитав тоді землю, а тепер обіцяв та каже: „Ще раз захитаю не тільки землею, але й небом“. А „ще раз“ визначає заміну захитаного, як ство́реного, щоб зосталися ті, хто непохитний. Отож ми, що приймаємо царство непохитне, нехай маємо благода́ть, що нею приємно служитимемо Богові з побожністю й зо стра́хом. Бо наш Бог — то „палю́чий огонь“!
Євангеліє
Того ж дня Ісус вийшов із дому, та й сів біля моря. І бе́зліч наро́ду зібралась до Нього, так що Він увійшов був до чо́вна та й сів, а ввесь на́товп стояв понад берегом. І багато навчав Він їх при́тчами, кажучи: І як сіяв він зе́рна, упали одні край дороги, — і пташки́ налетіли, та їх повидзьо́бували. Другі ж упали на ґрунт кам'яни́стий, де не мали багато землі, — і негайно посхо́дили, бо земля неглибо́ка була́; а як сонце зійшло, — то зів'яли, і коріння не мавши, — посохли. А інші попа́дали в те́рен, — і вигнався терен, і їх поглуши́в. Інші ж упали на добрую землю — і зродили: одне в сто раз, друге в шістдеся́т, а те втри́дцятеро. Хто має ву́ха, щоб слухати, нехай слухає!“ І учні Його приступили й сказали до Нього: „Чому́ при́тчами Ти промовляєш до них?“ А Він відповів і промовив: „Тому́, що вам да́но пізнати таємни́ці Царства Небесного, — їм же не да́но. Бо хто має, то дасться йому́ та дода́сться, хто ж не має, — забереться від нього й те, що́ він має. Я тому́ говорю́ до них при́тчами, що вони, ди́влячися, не бачать, і слухаючи, не чують, і не розуміють. І над ними збувається пророцтво Ісаї, яке промовляє: „Почуєте слухом, — і не зрозумієте, дивитися бу́дете оком, — і не побачите. Затовсті́ло бо серце людей цих, тяжко чують ву́хами вони, і зажму́рили очі свої, щоб коли не побачити очима й не почути ву́хами, і не зрозуміти їм серцем, і не наверну́тись, щоб Я їх уздоро́вив!“ Очі ж ваші блаженні, що бачать, і ву́ха ваші, що чують. Бо поправді кажу́ вам, що багато пророків і праведних бажали побачити, що́ бачите ви, — та не бачили, і почути, що́ чуєте ви, — і не чули. Послухайте ж притчу про сіяча́. До кожного, хто слухає слово про Царство, але не розуміє, приходить лукавий, і кра́де посіяне в серці його; це те, що посіяне понад дорогою. А посіяне на кам'яни́стому ґрунті, — це той, хто слухає слово, і з радістю зараз приймає його; але кореня в ньому нема, тому він непостійний; коли ж у́тиск або переслідування настають за слово, то він зараз споку́шується. А між те́рен посіяне, — це той, хто слухає слово, але кло́поти віку цього́ та омана багатства заглу́шують слово, — і воно зостається без пло́ду. А посіяне в добрій землі, — це той, хто слухає слово й його розуміє, і плід він прино́сить, і дає один у сто раз, другий у шістдеся́т, а той утри́дцятеро“. Іншу притчу подав Він їм, кажучи: „Царство Небесне подібне до чоловіка, що посіяв був добре насіння на полі своїм. А коли люди спали, прийшов ворог його, і куколю між пшеницю насіяв, та й пішов. А як виросло збіжжя та кинуло колос, тоді показався і кукі́ль. І прийшли господаре́ві раби, та й кажуть йому: „Пане, чи ж не добре насіння ти сіяв на полі своїм? Звідки ж узявся кукіль?“ А він їм відказав: „Чоловік супроти́вник нако́їв оце“. А раби відказали йому́: „Отож, — чи не хочеш, щоб пішли ми і його повипо́лювали?“ Але він відказав: „Ні, — щоб, випо́люючи той кукіль, ви не вирвали ра́зом із ним і пшеницю. Залиші́ть, — хай ра́зом обоє ростуть аж до жнив; а в жнива́ накажу́ я женця́м: Зберіть перше кукі́ль і його пов'яжіть у снопки́, щоб їх попали́ти; пшеницю ж спровадьте до клуні моєї“. Іншу притчу подав Він їм, кажучи: „Царство Небесне подібне до зе́рна гірчи́чного, що взяв чоловік і посіяв на полі своїм. Воно найдрібніше з усьо́го насіння, але́, коли ви́росте, більше воно за зілля, і стає деревом, так що птаство небесне злітається, і ку́блиться в ві́ттях його“. Іншу притчу Він їм розпові́в: „Царство Небесне подібне до ро́зчини, що її бере жінка, і кладе на три мірі муки, аж поки все вки́сне“. Це все в при́тчах Ісус говорив до людей, і без при́тчі нічо́го Він їм не казав, щоб спра́вдилось те, що сказав був пророк, промовляючи: „Відкрию у при́тчах уста́ Свої, розповім таємни́ці від по́чину світу!“ Тоді відпустив Він наро́д і додому прийшов. І підійшли Його учні до Нього й сказали: „Поясни́ нам при́тчу про кукі́ль польови́й“. А Він відповів і промовив до них: „Хто добре насіння посіяв був, — це Син Лю́дський, а поле — це світ, добре ж насіння — це сини Царства, а кукі́ль — сини лукавого; а ворог, що всіяв його — це диявол, жнива́ — кінець віку, а женці — анголи́. І як збирають кукі́ль, і як па́лять в огні, так буде й напри́кінці віку цього́. Пошле Лю́дський Син Своїх анголів, і вони позбирають із Царства Його всі спокуси, і тих, хто чинить беззако́ння, і їх повкида́ють до пе́чі огне́нної, — буде там плач і скре́гіт зубів! Тоді праведники, немов сонце, засяють у Царстві свого Отця. Хто має ву́ха, нехай слухає! Царство Небесне подібне ще до захо́ваного в полі ска́рбу, що люди́на, знайшовши, ховає його, і з радости з того йде, та й усе, що має, продає та купує те поле. Подібне ще Царство Небесне до того купця, що пошу́кує пе́рел до́брих, а як зна́йде одну дорогоцінну перли́ну, то йде, і все продає, що має, і купує її. Подібне ще Царство Небесне до не́вода, у море заки́неного, що зібрав він усячину. Коли він напо́вниться, тягнуть на берег його, і, сівши, вибирають до по́суду добре, непо́тріб же геть викидають. Так буде й напри́кінці віку: анголи́ повиходять, і вилучать злих з-поміж праведних, і їх повкидають до пе́чі огне́нної, — буде там плач і скре́гіт зубів! Чи ви зрозуміли це все?“ — „Так!“ відказали Йому. І Він їм сказав: „Тому́ кожен книжник, що навче́ний про Царство Небесне, подібний до того госпо́даря, що з скарбниці своєї виносить нове́ та старе“. І сталось, як скінчи́в Ісус притчі оці, Він зві́дти пішов. І прийшов Він до Своєї ба́тьківщини, і навчав їх у їхнїй синаго́зі, так що стали вони дивуватися й питати: „Звідки в Нього ця мудрість та си́ли чудоді́йні? Чи ж Він не син те́слі? Чи ж мати Його не Марією зветься, а брати Його — Яків, і Йо́сип, і Симон та Юда? І чи ж се́стри Його не всі з нами? Звідки ж Йому́ все оте?“ І вони спокуша́лися Ним. А Ісус їм сказав: „Пророка нема без пошани, — хіба тільки в вітчи́зні своїй та в домі своїм!“ І Він не вчинив тут чуд багатьо́х через їхню невіру.
Щоденний план послідовного читання всієї Біблії. Текст Біблії є суспільним надбанням. (Біблія Огієнка)
Читання дня — щоранку
У Bosko читання дня чекають на вас щоранку — позначайте кожне як прочитане, щоб завжди знати, де ви зупинилися, читайте їх у будь-якому з 30 перекладів і затримайтеся на короткому роздумі. Щоденні читання вашої традиції — з відстеженням і завжди під рукою.