Читання дня
Біблійні читання, призначені на день, із повним текстом вашою мовою. Стежте щоранку за щоденними читаннями вашої традиції в застосунку Bosko.
Перше читання
Через це я, Павло, є в'я́зень Ісуса Христа за вас, поган, — якщо ви тільки чули про заря́дження Божої благодаті, що для вас мені да́на. Бо мені об'я́вленням дано пізнати таємницю, як писав я вам коротко вище, з чого можете ви, читаючи, пізнати моє розумі́ння таємни́ці Христової. А вона за інших поколінь не була оголошена лю́дським сина́м, як об'явилась тепер через Духа Його святим апо́столам і пророкам, — що погани співспадкоємці, і одне тіло, і співучасники Його обі́тниці в Христі́ Ісусі через Єва́нгелію, якій служи́телем я став через дар благода́ті Божої, що дана мені чином сили Його. Мені, найменшому від усіх святих, да́на була оця благода́ть, — благовісти́ти поганам недосліджене багатство Христове, та ви́світлити, що́ то є заря́дження таємни́ці, яка від віків захована в Бозі, Який створив усе, щоб тепер через Церкву була оголошена початкам та владам на небі найрізніша мудрість Божа, за відвічної постанови, яку Він учинив у Христі Ісусі, Господі нашім, в Якім маємо відвагу та доступ у надії через віру в Нього.
Перше читання
І сказав Він до мене: „Сину лю́дський, з'їж, що зна́йдеш! З'їж цього зво́я, і йди, говори до Ізраїлевого дому!“ І відкрив я свої уста, і Він дав мені з'їсти цього зво́я. І сказав Він до мене: „Сину лю́дський, нагодуй свого живота, і напо́вни своє нутро́ тим звоєм, що даю Я тобі!“ І я з'їв. І був він в устах моїх солодкий, як мед. І сказав Він до мене: „Сину лю́дський, іди, ввійди до Ізраїлевого дому, і говори до них Моїми слова́ми. Бо ти по́сланий не до наро́ду чужої мови та тяжко́го язика, але до Ізра́їлевого дому, не до числе́нних наро́дів чужої мови та тяжко́го язика, що ти не розумієш їхніх слів. Та коли б і до них посла́в тебе, вони будуть слухати тебе! Але́ Ізраїлів дім не захоче слу́хатися тебе, бо вони не хо́чуть слухатися Мене, бо ввесь Ізраїлів дім — твердоло́бі та жорстокосе́рді вони! Ось Я зробив твоє обличчя тверди́м проти їхнього обличчя, і чоло́ твоє тверди́м проти ло́ба їхнього. Як той діяма́нт, тверді́шим від скелі, зробив Я чоло́ твоє, — не бійся їх, і не лякайся перед ними, бо вони дім ворохо́бности!“ І сказав Він до мене: „Сину лю́дський, усі Мої слова́, які говорю́ Я до тебе, візьми в своє серце та слухай ву́хами своїми. І йди, піди до вигна́нців, до синів твого наро́ду, і будеш говорити до них і скажеш їм: Так говорить Господь Бог, — а вони чи послухаються, чи занеха́ють“. I підійняв мене Дух, і я почув за собою гу́ркіт громово́го голосу: „Благослове́нна слава Господня!“ із свого місця, і шум крил живих істот, що дотика́лись одне об о́дне, і цо́кіт коліс рівноча́сно з ними, і гу́ркіт громово́го голосу! І Дух підійняв мене, і взяв мене, і йшов я огі́рчений в лю́тості духа свого, а Господня рука була надо мною сильна́! І прийшов я до вигна́нців в Тел-Авіві, що сидять при річці Кева́р, і там, де вони сидять, сидів і я там серед них сім день остовпі́лий. I сталося в кінці семи день, і було слово Господнє до мене таке: „Сину лю́дський, Я настанови́в тебе вартови́м для Ізраїлевого дому, — і як почуєш ти слово з уст Моїх, то остережи́ їх від Мене. Коли Я скажу́ безбожному: „Конче помреш“, а ти не остереже́ш його й не будеш говорити, щоб остерегти́ несправедливого від його несправедливої дороги, щоб він жив, то цей безбожний помре за свою провину, а його кров Я зажада́ю з твоєї руки! Але ти, коли остереже́ш несправедливого, а він не ве́рнеться від своєї несправедливости та від своєї несправедливої дороги, він помре за свою провину, а ти душу свою врятува́в. А коли праведний відвернеться від своєї справедливости та зробить кривду, то я покладу́ спотика́ння перед ним, — і він помре, бо ти не остеріг його. Він за гріх свій помре, і не згадаються його праведні вчинки, які він робив, і кров його з твоєї руки Я буду жадати! А ти, коли остереже́ш справедливого, щоб справедливий не грішив, і він не згрішив, то жити — буде він жити, бо був остере́жений, а ти душу свою врятував“. І була́ там надо мною Господня рука, і сказав Він до мене: „Устань, вийди до долини, і там Я бу́ду говорити з тобою“. І встав я, і вийшов до долини, аж ось там стояла слава Господня, як та слава, яку я бачив над річкою Кева́р. І впав я на обличчя своє. Та ввійшов у мене Дух, і звів мене на но́ги мої. І Він говорив зо мною й сказав мені: „Увійди, замкни́ся в сере́дині свого дому! А ти, сину лю́дський, — ось дадуть на тебе шну́ри, і зв'яжуть тебе ними, і ти не ви́йдеш з-поміж них! А язик твій приліплю́ до твого піднебі́ння, і ти занімієш, і не будеш їм більш докоряти, бо вони — дім ворохо́бний. А коли Я говоритиму з тобою, то відкрию твої уста, і ти скажеш до них: „Так говорить Господь Бог“. Хто хоче слухати — нехай слухає, а хто хоче занеха́ти — нехай занеха́є, бо вони дім ворохо́бний!
Перше читання
I було́ слово Господнє до Йо́ни, Аміттаєвого сина, таке: „Устань, іди до Ніневі́ї, великого міста, і проповідуй проти нього, бо їхнє зло прийшло перед лице Моє“. І встав Йо́на, щоб утекти до Тарші́шу з-перед Господнього лиця. І зійшов він до Яфи, і знайшов корабля́, що йшов до Тарші́шу, і дав заплату його, і ввійшов у нього, щоб відпли́сти з ними до Таршішу з-перед Господнього лиця. А Госпо́дь кинув сильного вітра на море, — і зняла́ся на морі велика буря, і вже ду́мали, що корабель буде розбитий. І налякалися моряки́, і кликали кожен до своїх богі́в, і викидали ті речі, що були́ на кораблі, до моря, щоб полегши́ти себе. А Йо́на зійшов до спо́ду корабля́, і ліг, і заснув. І приступив до нього керівни́к корабля, та й сказав йому: „Чого ти спиш? Уставай, заклич до свого Бога, — може згадає цей Бог про нас, і ми не зги́немо“. І сказали вони один до о́дного: „Ідіть, і киньмо жеребки́, та й пізна́ємо, через ко́го нам оце лихо“. І кинули вони жеребки́, — і впав жеребо́к на Йо́ну. І сказали до нього: „Об'яви ж нам, через що́ нам це лихо? Яке твоє зайня́ття, і звідки ти йдеш? Який твій край, і з якого ти наро́ду?“ І сказав він до них: „Я євре́й, і боюся я Го́спода, Небесного Бога, що вчинив море та суході́л“. І налякалися ті люди великим стра́хом, і сказали до нього: „Що́ це ти наробив?“ Бо ці люди дові́далися, що він утікає з-перед Господнього лиця, бо він це їм об'яви́в. І вони сказали до нього: „Що́ ми зробимо тобі, щоб утихоми́рилось море, щоб не залива́ло нас?“ Бо море бушува́ло все більше. І сказав він до них: „Візьміть мене, і киньте мене до моря, і втихоми́риться море перед вами; бо я знаю, що через мене оця велика буря на вас“. І міцно гребли́ ці люди, щоб дістатися до суходо́лу, та не могли, бо море бушувало все більш проти них. І вони кли́кнули до Господа та й сказали: „О Господи, нехай же не згинемо ми за душу цього чоловіка, і не давай на нас непови́нної крови, бо Ти, Господи, чиниш, як бажаєш!“ І підняли́ вони Йону, і кинули його до моря, — і спини́лося море від своєї лю́тости. І налякалися ці люди Господа великим стра́хом, і прино́сили Господе́ві жертви, і складали обі́тнищі.
Ранкова молитва — перше читання
А пророк Єлисей покликав одно́го з пророчих синів і сказав йому: „Підпережи́ свої сте́гна, і візьми це горня́ оливи в свою руку, і йди до ґілеа́дського Рамо́ту. І при́йдеш туди, і побач там Єгу́, сина Йосафа́та, Німшієвого сина. І ти вві́йдеш, і ві́зьмеш його з-між братів його, і введеш його до вну́трішньої кімна́ти. І ві́зьмеш горня́ цієї оливи, і ви́ллєш на його голову та й скажеш: Так сказав Господь: Пома́зую тебе на царя над Ізраїлем! А по тому відчи́ниш двері й утечеш, і не будеш чекати“. І пішов той слуга, слуга пророка, до ґілеадського Рамоту. І прийшов він, аж ось сидять керівники́ ві́йська. І він сказав: „Слово мені до тебе, о керівнику!“ А Єгу відказав: „До ко́го з усіх нас?“ І той сказав: „До тебе, о керівнику!“ І він устав, і вийшов до дому, а той вилив оливу на його голову. І сказав він йому: „Так сказав Господь, Бог Ізраїля: Пома́зую тебе на царя над народом Господнім, над Ізраїлем! І ти поб'єш дім Ахава, пана свого, і помстиш за кров Моїх рабів пророків, і за кров усіх Господніх рабів від руки Єзаве́лі. І згине ввесь Ахавів дім, і ви́гублю Ахавові навіть те, що мочиться на стіну́, і невільного та вільного в Ізраїлі! І зроблю́ Ахавів дім, як дім Єровоама, Неватового сина, і як дім Баші, сина Ахійїного. А Єзаве́лю з'їдять пси в Їзрее́левій діля́нці, і не буде, хто б її поховав“. І відчини́в він двері та й утік... А Єгу́ вийшов до слуг свого пана, і вони сказали йому: „Чи все гаразд? Чого прихо́див той несамови́тий до тебе?“ А він відказав: „Ви знаєте того чоловіка та його мову“. А вони відказали: „Неправда! Розкажи ж нам!“ І той сказав: „Отак і так сказав він до мене, говорячи: Так сказав Господь: Пома́зую тебе на царя над Ізраїлем!“ А ті поспішно взяли́ кожен шати свої, і постели́ли під ним на верху́ сходів. І засурми́ли вони в сурму́, і сказали: „Зацарював Єгу!“ І змовився Єгу, син Йосафа́та, Німшієвого сина, проти Йорама. А Йорам стеріг ґілеадського Рамота, він та ввесь Ізраїль перед Газаїлом, сирійським царе́м. І вернувся цар Єгора́м лікуватися в Їзреелі від ран, що вчинили йому сирі́яни, як він воював з Газаїлом, сирійським царем. І сказав Єгу: „Якщо згода ваша на те, нехай не вийде жо́ден утікач із міста, щоб піти доне́сти в Їзреелі“. І сів ве́рхи Єгу, і поїхав до Їзреелу, бо Йорам лежав там. А Ахазія, цар Юдин, зійшов побачити Йорама. А на башті в Їзрее́лі стояв вартови́й. І побачив він на́товп Єгуїв, як він ішов, і сказав: „Я бачу на́товп!“ А Єгорам відказав: Візьми верхівця́, і пошли назу́стріч їм, і нехай він скаже: Чи все гаразд?“ І відправився верхіве́ць назу́стріч йому, і сказав: „Так сказав цар: Чи все гара́зд?“ А Єгу́ відказав: „Що́ тобі до того? Повертай за мною!“ І доніс вартови́й, говорячи: „Прийшов той посо́л аж до них, та не вернувся“. І послав він другого верхівця́, і він прийшов до них та й сказав: „Так сказав цар: Чи все гара́зд?“ А Єгу відказав: „Що тобі до гара́зду? Повертай за мною!“ І доніс вартови́й, говорячи: „Прийшов він аж до них, та не вернувся. А кі́нна їзда́, як їзда Єгу, Німшієвого сина, бо їде несамовито“. І сказав Єгорам: „Запрягай!“ І запріг його колесни́цю. І відправився Єгорам, Ізраїлів цар, та Ахазія, Юдин цар, кожен своєю колесни́цею, щоб зустріти Єгу, — і спітка́ли його в діля́нці їзреелянина Навота. І сталося, як Єгорам побачив Єгу, то сказав: „Чи все гаразд, Єгу?“ А той відказав: „Який гаразд при пере́любі твоєї матері Єзавелі та її багатьох чарів?“ І обернув Єгорам руки свої та й утік. І сказав він Ахазії: „Зра́да, Ахазіє!“ А Єгу взяв лука в руку свою, і вдарив Єгорама між його раме́нами, — і проби́ла стріла його серце, і він похили́вся на колесни́ці своїй... І сказав Єгу до Бідкара, вельможі свого́: „Візьми, кинь його на діля́нці поля їзреелянина Навота. Бо пам'ятай, — я й ти ї́хали вдвох за Ахавом, батьком його, а Господь прорік на нього оце пророцтво: Поправді кажу, що бачив Я вчора кров Навота та кров синів його, говорить Господь, і відплачу́ тобі на цій же діля́нці, говорить Господь. А тепер кинь його на цій діля́нці за словом Господнім“. А Ахазія, Юдин цар, побачив це, і втікав дорогою на Бет-Гаґґан, а Єгу́ погна́вся за ним і сказав: „Убийте й його на колесни́ці!“ І поранили його в Маале-Ґурі, що при Ївлеамі, а він утік до Меґіддо та й помер там. А раби його відве́зли його ве́рхи до Єрусалиму, та й поховали його в його гро́бі з батька́ми його в Давидовому Місті. А в одина́дцятому році Йорама, Ахавового сина, над Юдою зацарював Ахазія. І прийшов Єгу до Їзрее́ля, а Єзаве́ль почула про це, і нафарбувала очі свої, і прикра́сила голову свою, та й виглянула через вікно. А Єгу входить до брами. І сказала вона: „Чи все гаразд, Зімрі, убивце пана свого́?“ І підняв він обличчя своє до вікна та й сказав: „Хто зо мною, хто?“ І виглянули до нього два-три є́внухи. А він сказав: „Скиньте її!“ І викинули її, — і бри́знула кров її на стіну́ та на коні. І він топтав її... І він увійшов, і їв та пив, та й сказав: „Підіть до тієї прокля́тої, і поховайте її, бо все ж таки вона царева дочка́!“ І пішли поховати її, та не знайшли з неї нічо́го, а тільки че́репа, та ноги, та долоні рук. І вони вернулися, і доне́сли йому про це. А він відказав: „Це слово Господа, що казав був через раба Свого тішб'янииа Іллю, говорячи: В Їзрее́левій діля́нці пси з'їдять Єзаве́лине тіло! І буде Єзаве́лин труп, як погні́й на пове́рхні поля в Їзреелевій діля́нці, так що не скажуть: Це Єзаве́ль“.
Послання
Коли Духом живемо, то й Духом ході́мо! Не будьмо чванли́ві, не дражнімо один о́дного, не зави́дуймо один о́дному! Браття, як люди́на й упаде́ в якій про́гріх, то ви, духовні, виправляйте такого духом ла́гідности, сам себе доглядаючи, щоб не спокусився й ти! Носіть тягарі́ один о́дного, і так виконаєте зако́на Христового. Коли бо хто ду́має, що він що́сь, бувши ніщо́, сам себе той обманює. Нехай кожен досліджує ді́ло своє, і тоді матиме тільки в собі похвалу́, а не в іншому! Бо кожен не́стиме свій власний тяга́р! А хто сло́ва навчається, нехай ділиться всяким добром із навчаючим. Не обманюйтеся, — Бог осміяний бути не може. Бо що тільки люди́на посіє, те саме й пожне! Бо хто сіє для власного тіла свого, той від тіла тління пожне. А хто сіє для Духа, той від Духа пожне життя вічне. А роблячи добре, не зну́джуймося, бо ча́су свого пожнемо́, коли не ослабнемо. Тож тому́, поки маємо час, усім робімо добро, а найбільш одновірним!
Перше читання
І були скі́нчені небо й земля, і все во́їнство їхнє. І скінчив Бог дня сьомого працю Свою, яку Він чинив. І Він відпочив у дні сьомім від усієї праці Своєї, яку був чинив. І поблагословив Бог день сьомий, і його освятив, бо в нім відпочив Він від усієї праці Своєї, яку, чинячи, Бог був створив. Це ось походження неба й землі, коли створено їх, у дні, як Господь Бог створив небо і землю. І не було на землі жодної польової рослини, і жодна ярина польова не росла, бо на землю дощу Госпо́дь Бог не давав, і не було людини, щоб порати землю. І пара з землі підіймалась, і напувала всю землю. І створив Господь Бог люди́ну з пороху зе́много. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, — і стала люди́на живою душею. І насадив Господь Бог рай ув Едені на сході, і там осадив людину, що її Він створив. І зростив Господь Бог із землі кожне дерево, принадне на вигляд і на їжу смачне, і дерево життя посеред раю, і дерево пізна́ння добра і зла. І річка з Едену виходить, щоб поїти рай. І звідти розділюється і стає чотирма́ початками. Імення одному Пішон, — оточує він усю землю Хавіла, де є золото. А золото тієї землі добре; там бделій і камінь онікс. Ім'я́ ж другої річки Ґіхон, — вона оточує ввесь край Етіопії. А ім'я річки третьої — Тигр, — вона протікає на сході Ашшуру. А річка четверта — вона Ефрат. І взяв Господь Бог людину, і в еденському ра́ї вмістив був її, щоб порала його та його доглядала. І наказав Господь Бог Адамові, кажучи: „Із кожного дерева в раю́ ти можеш їсти. Але з дерева знання́ добра й зла — не їж від нього, бо в день їди́ твоєї від нього ти напевно помреш!“ І сказав Господь Бог: „Не добре, щоб бути чоловіку самотнім. Створю йому поміч, подібну до нього“. І вчинив Господь Бог із землі всю польову звірину́, і все птаство небесне, і до Адама привів, щоб побачити, як він їх кликатиме. А все, як покличе Адам до них, до живої душі — воно ймення йому. І назвав Ада́м імена всій худобі, і птаству небесному, і всій польовій звірині. Але Адамові помочі Він не знайшов, щоб подібна до нього була. І вчинив Господь Бог, що на Адама спав міцний сон, — і заснув він. І Він узяв одне з ребер його, і тілом закрив його місце. І перетворив Господь Бог те ребро, що взяв із Адама, на жінку, і привів її до Адама. І промовив Адам: „Оце́ тепе́р вона — кість від костей моїх, і тіло від тіла мого. Вона жінкою буде зватися, бо взята вона з чоловіка. Покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї, — і стануть вони одним тілом“. І були вони на́гі обоє, Адам та жінка його, і вони не соро́мились.
Ранкова молитва — друге читання
Тими ж днями прихо́дить Іван Христитель, і проповідує в пустині юдейській, та й каже: „Покайтесь, бо набли́зилось Царство Небесне!“ Бо він той, що про нього сказав Ісая пророк, промовляючи: „Голос того, хто кличе: В пустині готуйте дорогу для Господа, рівняйте стежки Йому́!“ Сам же Іван мав одежу собі з верблю́жого во́лосу, і пояс ремінний на сте́гнах своїх; а пожива для нього була́ сарана́ та мед польови́й. Тоді до нього вихо́див Єрусалим, і вся Юдея, і вся йорда́нська око́лиця, і в річці Йорда́ні христились від нього, і визнавали гріхи свої. Як побачив же він багатьох фарисе́їв та саддуке́їв що приходять на хрищення, то промовив до них: „Роде зміїний, — хто вас надоуми́в утікати від гніву майбутнього? Отож, — учиніть гідний плід покая́ння! І не ду́майте говорити в собі: „Ми маємо отця Авраама“. Кажу́ бо я вам, що Бог може піднести дітей Авраамові з цього камі́ння! Бо вже до корі́ння дерев і сокира прикла́дена: кожне ж дерево, що доброго пло́ду не родить, буде зрубане та й в огонь буде вкинене. Я хрищу́ вас водою на покая́ння, але Той, Хто йде по мені, поту́жніший від мене: я недосто́йний понести взуття́ Йому! Він христитиме вас Святим Духом й огнем. У руці Своїй має Він ві́ячку, і перечистить Свій тік: пшеницю Свою Він збере до засі́ків, а полову попа́лить ув огні невгаси́мім“. Тоді прибуває Ісус із Галілеї над Йорда́н до Івана, щоб христитись від ньо́го. Але перешкоджа́в він Йому й говорив: „Я повинен христитись від Тебе, і чи Тобі йти до мене?“ А Ісус відповів і сказав йому: „Допусти це тепер, бо так годи́ться нам ви́повнити усю праведність“. Тоді допустив він Його. І охристившись, Ісус зараз вийшов із води. І ось небо розкрилось, і побачив Іван Духа Божого, що спускався, як голуб, і схо́див на Нього. І ось голос почувся із неба: „Це Син Мій Улю́блений, що Його Я вподо́бав!“
Респонсорійний псалом
Євангеліє
І сталось, — насту́пного дня Він відправивсь у місто, що зветься Наї́н, а з Ним ішли учні Його та багато наро́ду. І ось, як до брами місько́ї набли́зився Він, вино́сили вмерлого, одинака́ в своєї матері, що вдовою була. І з нею був на́товп великий із міста. Як Господь же побачив її, то змилосе́рдивсь над нею, і до неї промовив: „Не плач!“ І Він підійшов, і доторкнувся до мар, носії ж зупинились. Тоді Він сказав: „Юначе, кажу́ тобі: встань!“ І мертвий устав, і почав говорити. І його Він віддав його матері. А всіх о́страх пройняв, і Бога хвалили вони й говорили: „Великий Пророк з'явився між нами, і згля́нувся Бог над наро́дом Своїм!“
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Вечірня молитва — перше читання
А Аха́в мав сімдеся́т синів у Самарії. І понапи́сував Єгу листи, і порозсила́в до Самарії, до провідників Їзреелу, до старши́х і до вихо́вників Ахавових синів, говорячи: „Як тільки при́йде лист цей до вас, — а з вами сини вашого пана, і з вами колесни́ці, і коні, і тверди́ні, і збро́я, — то виберіть найліпшого та найвідповідні́шого з синів вашого пана, і посадіть його на трон вашого батька, та й воюйте за дім вашого пана!“ А вони дуже-дуже налякалися й сказали: „Ось два царі́ не всто́яли перед ним, якже встоїмо́ ми?“ І послали ті, що були над домом та над тим містом, і старші́, і виховники до Єгу, говорячи: „Ми раби твої, і зро́бимо все, що ти нам скажеш. Та ми не настано́вимо царем ніко́го, — що добре в оча́х твоїх, те роби!“ А він написав до них другого листа, пишучи: „Якщо ви мої, і слухня́ні моєму го́лосові, візьміть го́лови мужів, синів вашого пана, і прийдіть до мене цього ча́су взавтра до Їзреелу“ (а царськи́х синів було сімдеся́т чоловіка, при міськи́х вельможах, що ви́ховали їх). І сталося, як прийшов той лист до них, то побрали вони царських синів, та й позабивали сімдеся́т чоловіка. І посклада́ли вони їхні го́лови в ко́шики, та й послали до нього в Їзреел. І прибув посо́л, і доніс йому, кажучи: „Прине́сли го́лови царськи́х синів!“ А він сказав: „Покладіть їх на дві купі при вході до брами до ра́нку“. І сталося вранці, і він вийшов і став, і сказав до всьо́го наро́ду: „Ви неви́нні. Я вчинив змову на свого пана й убив його. А хто повбивав усіх цих? Знайте ж тепер, що з Господнього слова не промине́ться нічо́го, що́ Господь говорив на Ахавів дім, і Господь зробив те, що говорив був через раба Свого Іллю“. І Єгу повбивав усіх позосталих з Ахавого дому в Їзреелі, і всіх вельмож його, і знайо́мих його, і священиків його, так, що не позоста́вив йому і врятованого! І встав він і відійшов, і пішов до Самарії. А коли він був на дорозі при Бет-Екед-Гароімі , то спіткав братів Ахазії, Юдиного царя, і сказав: „Хто ви?“ А ті відказали: „Ми Ахазієві брати, а йдемо́ запитати про гаразд царе́вих синів та синів цариці!“ А він сказав: „Схопі́ть їх живих!“ І схопи́ли їх живих, і позабивали їх до ями Бет-Екеду, сорок і два чоловіка, — і він не позоставив ані одно́го з них! І пішов він ізвідти, і спіткав Єгонадава, Рехавового сина, що йшов навпроти нього, і привітав його та й сказав до нього: „Чи твоє серце щире до мене, як моє серце до те́бе?“ А Єгонадав відказав: „Так! Дай же свою́ ру́ку!“ І той дав руку свою, і підняв його до себе до колесни́ці, і сказав: „Іди ж зо мною, і приглянься до моєї запопа́дливости для Господа!“ І посадили його в колесни́цю його́. І прибув він до Самарії, і повбивав усіх позосталих в Ахава в Самарії, і ви́бив аж до кінця його, за словом Господа, що говорив був до Іллі. І зібрав Єгу ввесь наро́д і сказав до них: „Ахав мало служив Ваалові, — Єгу служи́тиме йому більше! А тепер покличте до мене всіх пророків Ваала, усіх, хто служить йому, та всіх священиків. Нехай нікого не бракува́тиме, бо в мене велика жертва для Ваала. Кожен, хто буде відсутній, не буде живи́й!“ А Єгу зробив це пі́дступом, щоб вигубити тих, хто служить Ваалові. І сказав Єгу́: „Оголосіть святочні збори для Ваала!“ І вони оголосили. І послав Єгу по всьому Ізраїлю. І посхо́дилися всі, хто служить Ваалові, і не позостався ніхто, хто не прийшов би. І прибули́ вони до Ваалового дому, — і перепо́внився Ваалів дім від входу до входу. І сказав він тому, хто над царсько́ю шатнею: „Винеси одежу для всіх тих, хто служить Ваалові“. І той виніс їм ту одежу. І ввійшов Єгу та Єгонадав, Рехавів син, до Ваалового дому, і сказав до Ваалових служи́телів: „Пошукайте й подивіться, щоб не був тут із вами ніхто з Господніх слуг, а тільки самі ті, хто служить Ваалові“. І ввійшли вони, щоб прине́сти жертви та цілопа́лення. А Єгу́ поставив собі назо́вні вісімдеся́т чоловіка й сказав: „Кожен, у кого втече хто з тих людей, що я ввів на ваші руки, — життя його буде за життя того́!“ І сталося, як скінчи́в він приря́джувати цілопа́лення, то Єгу сказав до бігунів та до старши́н: „Увійдіть, повбивайте їх, — нехай ніхто не вийде!“ І повбивали їх ві́стрям меча́, і поскидали їх ті бігуни́ та старши́ни. Потому пішли до міста Ваалового дому. І повино́сили вони бовванів Ваалового дому, і попали́ли те. І розбили вони Ваалового боввана, і розбили Ваалів дім, та й зробили з нього нечисте місце, і так є аж до сьогодні. І ви́губив Єгу Ваала з Ізраїля. Тільки не відступив він від гріхів Єровоама, Неватового сина, що вводив у гріх Ізраїля, від золотих тельці́в, що в Бет-Елі та що в Дані. І сказав Госпо́дь до Єгу: „Тому́, що ти добре зробив угодне в оча́х Моїх, зробив Ахавовому домові все, що було на серці Моєму, — сиді́тимуть сини твої на Ізраїлевому троні аж до четвертого покоління“. Та Єгу не пильнував ходити за Зако́ном Господа, Бога Ізраїля, усім своїм серцем, не відступив від гріхів Єровоама, що вводив у гріх Ізраїля. За тих днів розпочав Господь відру́бувати від Ізраїля частини, — і побив їх Газаїл в усій Ізраїлевій країні,
Друге читання
Ось тому без виправдання ти, кожний чоловіче, що судиш, бо в чо́му осуджуєш іншого, сам себе осуджуєш, бо чиниш те саме й ти, що судиш. А ми знаємо, що суд Божий поправді на тих, хто чинить таке. Чи ти ду́маєш, чоловіче, судячи тих, хто чинить таке, а сам робиш таке саме, — що ти втечеш від суду Божого? Або пого́рджуєш багатством Його до́брости, ла́гідности та довготерпіння, не знаючи, що Божа до́брість провадить тебе до покая́ння? Та через жорстокість свою й нерозкаяність серця збираєш собі гнів на день гніву та об'я́влення справедливого суду Бога, що „кожному віддасть за його вчинками“: тим, хто витривалістю в добрім ділі шукає слави, і чести, і нетління, — життя вічне, а сварливим та тим, хто противиться правді, але кориться неправді, — лютість та гнів. Недоля та у́тиск на всяку душу людини, хто чинить зле, юдея ж перше та ге́ллена, а слава, і честь, і мир усякому, хто чинить добре, юдеєві ж перше та ге́лленові. Бо не дивиться Бог на обличчя! Котрі бо згрішили без Зако́ну, без Зако́ну й загинуть, а котрі згрішили в Зако́ні, при́ймуть суд за Зако́ном. Бо не слухачі Зако́ну справедливі перед Богом, але виконавці Закону ви́правдані бу́дуть. Бо коли погани, що не мають Зако́ну, з природи чинять зако́нне, вони, не мавши Зако́ну, самі собі Зако́н, що виявляють ді́ло Зако́ну, написане в серця́х своїх, як свідчить їм сумлі́ння та їхні думки́, що то осуджують, то виправдують одна о́дну, дня, коли Бог, згідно з моїм благові́стям, буде судити таємні речі людей через Ісуса Христа. Ось ти звешся юдеєм, і спираєшся на Зако́на, і хвалишся Богом, і знаєш волю Його, і розумієш, що́ краще, навчившись із Зако́ну, і маєш певність, що ти провідни́к для сліпих, світло для тих, хто знахо́диться в те́мряві, вихо́вник нерозумним, учитель дітям, що ти маєш зразок знання́ й правди в Зако́ні. Отож, ти, що іншого навчаєш, себе самого не вчиш! Проповідуєш не кра́сти, а сам кра́деш! Наказуючи не чинити пере́любу, чиниш пере́люб! Гиду́ючи і́долами, чиниш святокрадство! Ти, що хва́лишся Зако́ном, зневажаєш Бога пере́ступом Зако́ну! Бо „через вас зневажається Боже Ймення в поган“, як написано. Обрі́зання кори́сне, коли виконуєш Зако́на; а коли ти пересту́пник Зако́ну, то обрі́зання твоє стало необрі́занням. Отож, коли необрізаний зберігає постанови Зако́ну, то чи не порахується його необрізання за обрізання? І необрізаний з природи, виконуючи Зако́на, чи не осудить тебе, переступника Закону з Писа́нням і обрі́занням? Бо не той юдей, що є ним назовні, і не то обрізання, що назовні на тілі, але той, що є юдей потаємно, духо́во, і обрі́зання — серця духом, а не за буквою; і йому похвала́ не від людей, а від Бога.
Друге читання
Брати́ мої, не зважаючи на обличчя, майте віру в нашого Господа слави, Ісуса Христа. Бо коли до вашого зібра́ння ввійде чоловік із золотим перснем, у шаті блискучій, увійде й біда́р у вбогім вбранні́, і ви поглянете на то́го, хто в шаті блискучій, і скажете йому: „Ти сідай вигі́дно отут,“ а бідаре́ві прокажете: „Ти стань там, чи сідай собі тут на підніжку моїм“, то чи не стало між вами поді́лення, і не стали ви злоду́мними суддями? Послухайте, мої брати любі, — чи ж не вибрав Бог бідарі́в цього світу за багатих вірою й за спадкоє́мців Царства, яке обіцяв Він тим, хто любить Його? А ви бідаря́ зневажили! Хіба не багачі переслідують вас, хіба не вони тягнуть вас на суди́? Хіба не вони зневажають те добре ім'я́, що ви ним називаєтесь? Коли ви Зако́на Царсько́го виконуєте, за Писа́нням: „Люби свого ближнього, як самого себе“, то ви робите добре. Коли ж дивитеся на обличчя, то чините гріх, бо Зако́н удоводнює, що ви винуватці. Бо хто всього Зако́на виконує, а згрішить в одно́му, той винним у всьому стає. Бо Той, Хто сказав: „Не чини перелю́бства“, також наказав: „Не вбивай“. А хоч ти перелю́бства не чиниш, а вб'єш, то ти переступник Зако́ну. Отак говоріть і отак чиніть, як такі, що будете суджені зако́ном волі. Бо суд немилосердний на того, хто не вчинив милосердя. Милосердя бо ставиться вище за суд. Яка ко́ристь, брати мої, коли хто говорить, що має віру, але діл не має? Чи може спасти його віра? Коли ж брат чи сестра будуть нагі, і позбавлені денного по́корму, а хтонебудь із вас до них скаже: „Ідіть з миром, грійтесь та їжте“, та не дасть їм потрібного тілу, — що ж то поможе? Так само й віра, коли діл не має, — ме́ртва в собі! Але скаже хтоне́будь: „Маєш ти віру, а я маю діла; покажи мені віру свою без діл твоїх, а я покажу тобі віру свою від діл моїх“. Чи віруєш ти, що Бог один? Добре робиш! Та й де́мони вірують, — і тремтять. Чи хочеш ти знати, о марна́ люди́но, що віра без діл — ме́ртва? Авраам, отець наш, — чи він не з діл виправданий був, як поклав був на же́ртівника свого сина Ісака? Чи ти бачиш, що віра помогла його ділам, і вдоскона́лилась віра із діл? І зді́йснилося Писа́ння, що каже: „Авраам же ввірував Богові, і це йому зараховане в праведність, і був на́званий він другом Божим“. Отож, чи ви бачите, що люди́на виправдується від діл, а не тільки від віри? Чи так само і блудни́ця Раха́в не з діл виправдалась, коли прийняла́ посланці́в, і дорогою іншою випустила? Бо як тіло без духа ме́ртве, так і віра без діл — мертва!
Друге читання
Після цього він вийшов з Ате́н і прибув до Кори́нту. І знайшов він одного юде́я, на йме́ння Аки́лу, родом із По́нту, що недавно прибув із Італії, та Приски́ллу, його дружи́ну, — бо Кла́вдій звелів усім юдеям, щоб покинули Рим. І до них він прийшов, а що був він того ж ремесла́, то в них позостався та працював; ремесло́ ж їхнє було — виробляти наме́ти. І він щосуботи розмову точив у синагозі, переконуючи юдеїв та ге́лленів. А коли прибули́ Сила та Тимофій з Македонії, Павло слову віддався, і він свідчив юдеям, що Ісус — то Христос. Як вони ж спротивля́лися та богозневажа́ли, то він обтрусив одежу свою та промовив до них: „Ваша кров — на голову вашу! Я чистий. Відтепе́р я піду́ до поган“. І, вийшовши звідти, він прибув до госпо́ди одно́го, на ім'я Тита Юста, що був богобійний, його ж дім межува́в із синагогою. А Крисп, старши́й синагоги, увірував в Господа з усім домом своїм; і багато з кори́нтян, почувши, увірували й охристились. Сказав же Павло́ві Госпо́дь у видінні вночі: „Не бійся, але говори й не мовчи, бо з тобою ось Я, і на тебе ніхто не накинеться, щоб тобі заподі́яти зло, — бо Я маю в цім місті багато людей“. І позостався він рік і шість місяців, навчаючи в них Сло́ва Божого. А коли Галліо́н був в Аха́ї проко́нсулом, то проти Павла́ однодушно повстали юдеї, і на суд привели́ його, кажучи: „Цей людей намовляє, щоб Богові честь віддавали незгідно з Зако́ном!“ Як Павло ж хотів у́ста відкрити, сказав Галліо́н до юдеїв: „О юдеї, якби сталася кривда яка, або злий учинок, то я б справедливо вас вислухав. Та коли спір іде про слово та йме́ння й Зако́н ваш, то самі́ доглядайте, — я суддею цього бути не хо́чу“. I прогнав їх від су́ду. Тоді́ всі схопи́ли Состе́на, начальника над синагогою, та й перед судо́м його били. Галліо́н же на те зовсі́м не зважав.
Друге читання
Багато разі́в і багатьма́ способа́ми в давнину́ промовляв був Бог до отців через пророків, а в останні ці дні промовляв Він до нас через Сина, що Його настанови́в за Наслідника всього, що Ним і віки́ Він створив. Він був сяєвом слави та образом істоти Його, трима́в усе словом сили Своєї, учинив Собою очи́щення наших гріхів, — і засів на прави́ці величности на висоті. Він остільки був ліпший понад анголі́в, оскільки славніше за них успадкува́в Ім'я́. Кому́ бо коли з анголів Він промовив: „Ти Мій Син, — Я сьогодні Тебе породив“! І зно́ву: „Я буду Йому за Отця, а Він Мені буде за Сина“! І коли знов Він уводить на світ Перворі́дного, то гово́рить: „І нехай Йому вкло́няться всі анголи Божі“.
Євангеліє
І трапилося тими днями, — вийшов нака́з царя А́вгуста переписати всю землю. Цей пе́репис перший відбувся тоді, коли вла́ду над Си́рією мав Квірі́ній. І всі йшли записатися, кожен у місто своє. Пішов теж і Йо́сип із Галілеї, із міста Назарету, до Юдеї, до міста Давидового, що зветься Вифлеє́м, бо похо́див із дому та з роду Давидового, щоб йому записатись із Марією, із ним зару́ченою, що була́ вагітна́. І сталось, як були́ вони там, то настав їй день породити. І породила вона свого Пе́рвенця Сина, і Його сповила́, і до я́сел поклала Його́, — бо в за́їзді місця не стало для них. А в тій стороні були́ пастухи, які пильнували на полі, і нічно́ї пори вартували отару свою. Аж ось а́нгол Господній з'явивсь коло них, і слава Господня ося́яла їх. І вони перестра́шились стра́хом великим, Та а́нгол промовив до них: „Не лякайтесь, бо я ось благовіщу́ вам радість велику, що станеться лю́дям усім. Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь. А ось вам ознака: Дитину сповиту ви зна́йдете, що в я́слах лежатиме“. І ось ра́птом з'явилася з а́нголом сила велика небесного війська, що Бога хвалили й казали: „Слава Богу на висоті, і на землі спокій, у людях добра воля!“ І сталось, коли анголи́ відійшли від них в небо, пастухи зачали́ говори́ти один о́дному: „Ходім до Вифлеєму й побачмо, що́ сталося там, про що́ сповістив нас Господь“. І прийшли, поспішаючи, і знайшли там Марію та Йо́сипа, та Дитинку, що в я́слах лежала. А побачивши, розповіли́ про все те, що́ про Цю Дитину було́ їм зві́щено. І всі, хто почув, дивувались тому, що́ їм пастухи говорили. А Марія оці всі слова́ зберігала, розважаючи, у серці своїм. Пастухи ж повернулись, прославляючи й хвалячи Бога за все, що почули й побачили, так як їм було сказано. Коли ж ви́повнились вісім день, щоб обрізати Його, то Ісусом назвали Його, як був а́нгол назвав, перше ніж Він в утро́бі зачався. А коли — за Зако́ном Мойсея — минулися дні їхнього очи́щення, то до Єрусалиму прине́сли Його, щоб поставити Його перед Господом, як у Зако́ні Господнім написано: „Кожне дитя чоловічої ста́ті, що розкриває утро́бу, має бути посвя́чене Господу“, і щоб жертву скла́сти, як у Зако́ні Господньому сказано, — „пару горлича́т або двоє голубеня́т“. І ото був в Єрусалимі один чоловік, йому ймення Семе́н, — люди́на праведна та благочести́ва, — що потіхи чекав для Ізраїля. І Святий Дух був на ньому. І від Духа Святого йому було зві́щено смерти не бачити, перше ніж побачить Христа Господнього. І Дух у храм припрова́див його. І як внесли Дитину Ісуса батьки́, щоб за Нього вчинити звича́єм зако́нним, тоді взяв він на руки Його, хвалу Богу віддав та й промовив: „Нині відпускаєш раба Свого́, Владико, за словом Твоїм із ми́ром, бо побачили очі мої Спасі́ння Твоє, яке Ти приготува́в перед всіма наро́дами, Світло на просвіту поганам і на славу наро́ду Твого Ізраїля!“ І дивувалися ба́тько Його й мати тим, що про Нього було́ розповіджене. А Семен їх поблагословив та й прорік до Марії, Його матері: „Ось призначений Цей багатьо́м на падіння й устава́ння в Ізраїлі, і на знак спереча́ння, — і меч душу проши́є самій же тобі, — щоб відкрились думки́ сердець багатьох!“ Була й Анна пророчиця, дочка́ Фануїлова з племени Аси́рового, — вона дожила́ до глибокої старости, живши з мужем сім ро́ків від свого дівува́ння, удова ро́ків вісімдесяти й чотирьох, що не відлучалась від храму, служачи Богові вдень і вночі поста́ми й моли́твами. І години тієї вона надійшла, Бога сла́вила та говорила про Нього всім, хто визво́лення Єрусалиму чекав. А як виконали за Зако́ном Господнім усе, то вернулись вони в Галілею, до міста свого Назарету. А Дитина росла та зміцнялася духом, набираючись мудрости. І благодать Божа на Ній пробува́ла. А батьки́ Його щорічно ходили до Єрусалиму на свято Пасхи. І коли мав Він дванадцять ро́ків, вони за звича́єм на свято пішли. Як дні ж свята скінчи́лись були, і вертались вони, молодий Ісус в Єрусалимі лиши́вся, а Йо́сип та мати Його не знали того. Вони ду́мали, що Він із подорожніми йде; пройшли день дороги, та й стали шукати Його поміж ро́дичами та знайо́мими. Але, не знайшовши, вернулися в Єрусалим, та й шукали Його. І сталось, що третього дня відшукали у храмі Його, як сидів серед учителів, і вислу́хував їх, і запитував їх. Усі ж, хто слухав Його, дивувалися розумові та Його відповідям. І як вони Його вгледіли, то здивувались, а мати сказала до Нього: „Дитино, — чому так Ти зробив нам? Ось Твій батько та я із журбо́ю шукали Тебе“. А Він їм відказав: „Чого ж ви шукали Мене? Хіба ви не знали, що повинно Мені бути в тому, що належить Моєму Отцеві?“ Та не зрозуміли вони того сло́ва, що Він їм говорив. І пішов Він із ними, і прибув у Назарет, і був їм слухня́ний. А мати Його зберігала оці всі слова́ в своїм серці. А Ісус зростав мудрістю, і віком та благодаттю, у Бога й людей.
Вечірня молитва — друге читання
Отож, що́ має більшого юдей, або яка ко́ристь від обрі́зання? Багато, на всякий спосіб, а насамперед, що їм довірені були́ Слова́ Божі. Бо що ж, що не вірували деякі? Чи ж їхнє недовірство знищить вірність Божу? Зо́всім ні! Бож Бог правдивий, а кожна люди́на неправдива, як написано: „Щоб був Ти ви́правданий у словах Своїх, і переміг, коли будеш судитися“. А коли наша неправедність виставляє праведність Божу, то що скажемо? Чи ж Бог несправедгливий, коли гнів виявляє? Говорю́ по-лю́дському. Зо́всім ні! Бож як Бог судитиме світ? Бо коли Божа правда через мою неправду збі́льшилась на славу Йому, пощо судити ще й мене, як грішника? І чи не так, як нас лають, і як деякі гово́рять, ніби ми кажемо: „Робімо зле, щоб вийшло добре?“ Справедливий о́суд на таких! То що ж? Маємо перевагу? Анітро́хи! Бож ми перед тим довели́, що юдеї й ге́ллени — усі під гріхом, як написано: „Нема праведного ані о́дного; нема, хто розумів би; немає, хто Бога шукав би, — усі повідступа́ли, ра́зом стали непотрібні, нема доброчинця, нема ні одно́го! Гріб відкритий — їхнє горло, язиком своїм кажуть неправду, отрута зміїна на їхніх губа́х, уста́ їхні повні прокляття й гірко́ти! Швидкі їхні ноги, щоб кров проливати, руїна та злидні на їхніх дорогах, а дороги миру вони не пізнали! Нема страху Божого перед очима їхніми“. А ми знаємо, що скільки гово́рить Зако́н, він говорить до тих, хто під Зако́ном, щоб замкнути всякі уста́, і щоб став увесь світ винний Богові. Бо жодне тіло ділами Зако́ну не ви́правдається перед Ним, — Зако́ном бо гріх пізнається. А тепер, без Зако́ну, праведність Божа з'вилась,про яку свідчать Зако́н і Пророки. А Божа праведність через віру в Ісуса Христа в усіх і на всіх, хто вірує, бо різниці немає, бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави, але дарма́ виправдуються Його благода́ттю, через відку́плення, що в Ісусі Христі, що Його Бог дав у жертву прими́рення в крові Його через віру, щоб виявити Свою праведність через відпу́щення давніше вчинених гріхів, за довготерпі́ння Божого, щоб виявити Свою праведність за теперішнього ча́су, щоб бути Йому праведним, і виправдувати того, хто вірує в Ісуса. Тож де похвальба́? Виключена. Яким зако́ном? Законом діл? Ні, але зако́ном віри. Отож, ми визнаємо, що люди́на виправдується вірою, — без діл Зако́ну. Хіба ж Бог тільки для юдеїв, а не й для поган? Так, і для поган, бо є один тільки Бог, що ви́правдає обрізання з віри й необрізання через віру. Тож чи не нищимо ми Зако́на вірою? Зо́всім ні, — але зміцнюємо Зако́на.
Євангеліє
Не кожен, хто каже до Ме́не: „Господи, Господи!“ увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі. Багато-хто скажуть Мені того дня: „Господи, Господи, хіба ми не Ім'я́м Твоїм пророкува́ли, хіба не Ім'я́м Твоїм де́монів ми виганяли, або не Ім'я́м Твоїм чуда великі творили?“ І їм оголошу́ Я тоді: „Я ніко́ли не знав вас. Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!“ Отож, кожен, хто слухає цих Моїх слів і виконує їх, подібний до чоловіка розумного, що свій дім збудував на камені. І ли́нула злива, і розлили́ся річки́, і буря зняла́ся, і на дім отой кинулась, — та не впав, бо на камені був він засно́ваний. А кожен, хто слухає цих Моїх слів, та їх не виконує, — подібний до чоловіка того необа́чного, що свій дім збудував на піску́. І ли́нула злива, і розлили́ся річки́, і буря зняла́ся й на дім отой кинулась, — і він упав. І велика була та руїна його!“ І ото, як Ісус закінчи́в ці слова, то наро́д дивувався з науки Його. Бо навчав Він їх, як можновла́дний, а не як ті книжники їхні.
Євангеліє
Послухайте іншої притчі. Був госпо́дар один. Насадив виноградника він, обгородив його муром, ви́довбав у ньому чави́ло, башту поставив, — і віддав його винаря́м, та й пішов. Коли ж надійшов час плоді́в, він до винарів послав рабів своїх, щоб прийняти плоди́ свої. Винарі ж рабів його похапали, — і одно́го побили, а другого замордували, а того вкаменува́ли. Знов послав він інших рабів, більш як перше, — та й їм учинили те саме. Нарешті послав до них сина свого́ і сказав: „Посоро́мляться сина мого“. Але́ винарі́, як побачили сина, міркувати собі стали: „Це спадкоє́мець; ходім, замордуймо його, — і заберемо його спа́дщину!“ І, схопи́вши його, вони вивели за виноградник його, та й убили. Отож, як прибу́де той пан виноградника, що́ зробить він тим винаря́м?“ Вони кажуть Йому: „Злочинців погубить жорсто́ко, виноградника ж віддасть іншим винаря́м, що будуть плоди́ віддавати йому своєча́сно“. Ісус промовляє до них: „Чи ви не читали ніко́ли в Писа́нні: Камінь, що його будівничі відкинули, — той наріжним став каменем; від Господа сталося це, і дивне воно в очах наших!“
Євангеліє
А третього дня весі́лля справляли в Кані́ Галілейській, і була там Ісусова мати. На весілля запрошений був теж Ісус та учні Його. Як забракло ж вина, то мати Ісусова каже до Нього: „Не мають вина!“ Ісус же відказує їй: „Що тобі, жо́но, до Мене? Не прийшла ще година Моя!“ А мати Його до слуг каже: „Зробіть усе те, що́ Він вам скаже!“ Було тут шість камінних посу́дин на воду, що стояли для очи́щення юдейського, що відер по дві чи по три вміщали. Ісус каже до слуг: „Напо́вніть водою посу́дини“. І їх поналива́ли вще́рть. І Він каже до них: „Тепер зачерпні́ть, і занесіть до весільного ста́рости“. І занесли. Як весільний же ста́роста скуштува́в воду, що сталась вином, а він не знав, звідки воно, — знали ж слу́ги, що води наливали, — то староста кличе тоді молодо́го та й каже йому: „Кожна люди́на подає перше добре вино, а як понапива́ються, тоді гірше; а ти добре вино аж на досі зберіг“. Такий поча́ток чудам зробив Ісус у Кані́ Галілейській, — і виявив славу Свою. І ввірували в Нього учні Його. Після цього відправивсь Він Сам, і мати Його, і брати Його, і Його учні до Капернау́му, і там перебули небагато днів. А зближалася Пасха юдейська, і до Єрусалиму подався Ісус. І знайшов Він, що продавали у храмі волів, і овець, і голубів, та сиділи міня́льники. І, зробивши бича́ з мотузкі́в, Він вигнав із храму всіх, — вівці й воли, а міня́льникам гроші розси́пав, і попереверта́в їм столи́. І сказав продавця́м голубів: „Заберіть оце звідси, і не робіть із дому Отця Мого дому торго́вого! Тоді учні Його згадали, що написано: „Ревність до дому Твого з'їдає Мене!“ І обізва́лись юдеї й сказали Йому: „Яке нам знаме́но покажеш, що Ти можеш робити таке?“ Ісус відповів і промовив до них: „Зруйнуйте цей храм, — і за три дні Я поставлю його!“ Відказали ж юдеї: „Сорок шість літ будувався цей храм, а Ти за три́ дні поставиш його?“ А Він говорив про храм тіла Свого. Коли ж Він із мертвих воскрес, то учні Його згадали, що Він говорив це, і ввірували в Писа́ння та в слово, що сказав був Ісус. А як в Єрусалимі Він був у свято Пасхи, то багато-хто ввірували в Його Йме́ння, побачивши чуда Його, що чинив. Але Сам Ісус їм не звіря́вся, бо Сам знав усіх, і потреби не мав, щоб хто сві́дчив Йому про люди́ну, — бо знав Сам, що в люди́ні було.
Щоденний план послідовного читання всієї Біблії. Текст Біблії є суспільним надбанням. (Біблія Огієнка)
Читання дня — щоранку
У Bosko читання дня чекають на вас щоранку — позначайте кожне як прочитане, щоб завжди знати, де ви зупинилися, читайте їх у будь-якому з 30 перекладів і затримайтеся на короткому роздумі. Щоденні читання вашої традиції — з відстеженням і завжди під рукою.