Читання дня
Біблійні читання, призначені на день, із повним текстом вашою мовою. Стежте щоранку за щоденними читаннями вашої традиції в застосунку Bosko.
Перше читання
Так само диякони́ мають бути поважні, не двомовці, не багато відда́ні вину, не соромнозахла́нні, такі, що мають таємни́цю віри при чистім сумлінні. Отже, і вони нехай перш випробо́вуються, а потому хай служать, якщо бу́дуть бездога́нні. Так само жінки́ нехай будуть поважні, не обмовли́ві, тверезі та вірні в усьому. Диякони́ мусять бути мужі однієї дружи́ни, що добре рядя́ть дітьми́ й своїми домами. Бо хто добре виконує службу, той до́брий ступі́нь набуває собі та велику відвагу в вірі через Христа Ісуса.
Перше читання
Як Єфрем говорив, то тремтіли, — він підне́сений був ув Ізраїлі, та через Ваа́ла згрішив і помер. А тепер іще більше гріша́ть, бо зробили собі вони ві́длива з срі́бла свого́, божкі́в за своєю подо́бою; робота майстрі́в усе те, розмовляють із ними вони; ті люди, що жертву прино́сять, цілують телят. Тому́ вони стануть, як хмара пора́нку, і мов та роса, що зникає вранці, немов та поло́ва, що з то́ку вино́ситься бурею, і наче із ко́мина дим. А Я — Господь, Бог твій від кра́ю єгипетського, і Бога, крім Мене, не бу́деш ти знати, і крім Мене немає Спасителя. Я тебе на пустині пізнав, у пересо́хлому кра́ї. Мали добрі пасо́виська й ситі були, наси́тилися — і загорди́лось їхнє серце, тому́ то забули про Мене вони! І став Я для них, немов лев, на дорозі чига́ю, немов та панте́ра. Нападу́ Я на них, немов та ведмеди́ця, що дітей загубила, і те розірву́, у що серце їхнє за́мкнене, і їх, як левчу́к, пожеру́ там, шматуватиме їх польова́ звірина́. Погубив ти себе, о Ізраїлю, бо ти був проти Мене, спасі́ння свого́. Де цар твій тоді? Нехай він поможе тобі по міста́х твоїх усіх! А де су́дді твої, що про них ти сказав: Дай нам царя та князі́в? Я тобі дав царя в Своїм гніві, і забрав у Своїй ре́вності. Провина Єфремова зв'я́зана, схо́ваний прогріх його. Болі, немов породі́ллі, наді́йдуть на нього. Не мудрий він син, бо інакше не був би так довго у ма́тернім ну́трі. З рук шеолу Я ви́куплю їх, від смерти їх ви́бавлю. Де, смерте, жа́ло твоє? Де, шео́ле, твоя перемо́га? Жаль схова́ється перед очима Моїми! Хоч він дає плід між брата́ми, але прийде вітер зо схо́ду, вітер Госпо́дній, що зі́йде з пустині, і всо́хне його джерело́, і пересо́хне крини́чка його, — понищить він скарб всіх коштовних рече́й!
Перше читання
Ранкова молитва — перше читання
Послухайте сло́ва того́, що Господь говорив проти вас, сино́ве Ізраїлеві, на ввесь оцей рід, що його Я підніс був із кра́ю єгипетського, промовляючи: Тільки вас Я пізнав зо всіх ро́дів землі, тому вас навіщу́ за всі ваші провини! Чи йдуть двоє ра́зом, якщо не умо́вились? Чи реве́ в лісі лев, як нема йому здо́бичі? Чи левчу́к видає голос свій із своєї нори́, якщо він не зловив? Чи впаде́ на землі пташка в сітку, як немає сільця́? Чи піді́йметься сітка з землі, як нічого не зло́вить? Чи в місті засурмля́ть у сурму́, а наро́д не тремті́тиме? Чи станеться в місті нещастя, що його́ не Госпо́дь допусти́в? Бо не чинить нічо́го Господь Бог, не ви́явивши таємни́ці Своєї Своїм рабам пророкам. Лев зареве́, — хто того́ не злякається? Господь Бог заговорить, — хто пророкувати не бу́де? Розголосіть над пала́цами в Ашдоді, і над пала́тами в кра́ї єгипетському, та й скажіть: Позбирайтеся на гора́х Самарі́ї, і побачте велике збенте́ження в ній, та у́тиск у ній! І правдиво не вміють робити вони, — говорить Господь, — наси́льство грома́дять та грабу́нок в пала́тах своїх. Тому́ так Господь Бог промовляє: Ворог обля́же навколо цієї землі, і скине із тебе він силу твою́, і пограбо́вані бу́дуть пала́ти твої. Так говорить Господь: Як ча́сом рятує пастух з пащі ле́в'ячої дві колі́ні, або пи́пку вуха, так будуть врято́вані діти Ізраїлеві, що сидять в Самарі́ї в заку́точку ліжка, та на адама́шку постелі. Послухайте ви та й засві́дчіть ув Якововім домі, говорить Господь Бог, Бог Савао́т. Бо в той день, коли Я покараю Ізраїля за провини його, то Я покараю за же́ртівники Бет-Елу, — і будуть відру́бані роги же́ртівника, і на землю попа́дають. І Я розіб'ю́ дім зимо́вий разом з домом літнім, і заги́нуть доми́ із слоно́вої кости, і не стане багато домі́в, говорить Госпо́дь.
Послання
Отож, зодягніться, як Божі вибра́нці, святі та улю́блені, у щире милосердя, добротли́вість, покору, ла́гідність, довготерпіння. Терпіть один о́дного, і прощайте собі, коли б мав хто на ко́го оска́рження. Як і Христос вам простив, робіть так і ви! А над усім тим — зодягніться в любов, що вона — союз доскона́лости! І нехай мир Божий панує у ваших серцях, до якого й були ви покликані в одно́му тілі. І вдячними будьте! Слово Христове нехай пробуває в вас рясно, у всякій премудрості. Навчайте та напоумля́йте самих себе! Вдячно співайте у ваших серцях Господе́ві псалми́, гі́мни, духовні пісні́! І все, що тільки робите словом чи ділом, — усе робіть у Ім'я́ Господа Ісуса, дякуючи через Нього Богові й Отцеві.
Перше читання
Че́рги придве́рних, від Кора́хівців: Мешелемія, син Коре, з Асафових синів. А в Мешелемії сини: перворо́джений — Захарій, другий — Єдіаїл, третій — Зевадія, четвертий — Ятніїл, п'ятий — Елам, шостий — Єгоханан, сьомий — Ел'єгоенай. А в Овед-Едома сини: перворо́джений — Шемая, другий — Єгозавад, третій — Йоах, четвертий — Сахар, і п'ятий — Натанаїл, шо́стий — Амміїл, сьо́мий — Іссахар, во́сьмий — Пеуллетай, бо поблагословив його Бог. У сина його Шемаї народи́лися сини, що панували над домом їхнього батька, бо вони — хоробрі вояки́. Сини Шемаї: Отні, і Рефаїл, і Овед, Елзавад; його брати, мужі хоробрі, — Елігу та Шемахія. Усі ці — з Оведових сині́в; вони й сини та брати їхні — кожен хоробрий муж у силі до праці, шістдеся́т і два для Овед-Едома. А в Мешелемії було синів та братів, мужів хоробрих, вісімнадцять. А в Хоси, з синів Мерарі, сини: голова — Шімрі, бо хоч не був він перворо́джений, та батько його настановив його за голову: другий — Хілкійя, третій — Тевалія, четвертий Захарій; усіх синів та братів у Хоси — тринадцять. У цих були че́рги придве́рних, за головами мужчин, че́рги відповідно до їхніх братів на слу́ження в Господньому домі. І кинули вони жеребки́, як малий, так і великий, за домом їхніх батьків, для кожної брами. І впав жеребо́к на схід для Шелемії. І кинули жеребки́ для сина його Захарія, мудрого дорадника, і вийшов жеребок його на пі́вніч, для Овед-Едома, — на пі́вдень, а для синів його — комо́ри. Для Шуппіма та для Хоси — на за́хід, ра́зом із брамою Шаллехет, де підійма́ється битий шлях, ва́рта навпроти ва́рти. На схід — шість Левитів, на північ — четверо на день, на пі́вдень — четверо на день, а для комори — по двоє. Для Парбару на за́хід — четверо для битого шля́ху, двоє для Парбару. Оце че́рги придве́рних із синів Корахівців та з синів Мерарі. А Левити: Ахійя був над ска́рбами Божого дому та до скарбів святині. Сини Ладана, сини Ґершонівців, від Ладана, голови дому батьків, від Ладана Ґершонівця: Єхилі. Сини Єхіїлі: Зетам та Йоїл, брат його, над ска́рбами Господнього дому. Для Амрамівців, для Їцгарівців, для Хевронівців, для Аззіїлівців: Шевуїл, син Ґершома, сина Мойсея, — володар над скарбами. А брати його від Еліезера: його син — Рехавія, і його син Ісая, і його син — Йорам, і його син — Зіхрі, і його син — Шеломіт. Цей Шеломіт та брати його були над усіма́ ска́рбами святині, які посвятив цар Давид та голови дому батьків, і тисячники, і сотники та зверхники війська, — з во́єн та зо здо́бичі вони присвячували на підтри́мання Господнього дому, — і все, що посвятив прозорли́вець Самуїл, і Саул, син Кішів, і Авнер, син Нерів, і Йоав, син Церуїн, — усе посвячене було в руці Шеломіта та братів його. Від Їцгарівців: Кенанія та сини його — на зо́внішню роботу над Ізраїлем, на писарі́в та на су́ддів. Від Хевронівців: Хашавія та брати його, мужі хоробрі, тисяча й сім сотень, — над пере́глядом Ізраїля з другого боку Йорда́ну на за́хід, для всякої Господньої праці та для роботи царсько́ї. Від Хевронівців: Єрійя — голова для Хевронівця, для його наща́дків, за домом батьків. У сороковому році Давидового царюва́ння вони були досліджені, і серед них зна́йдено хоробрих мужів в гілеадському Язері. А брати його — мужі хоробрі, дві тисячі й сім сотень, го́лови дому батьків. І цар Давид настанови́в їх над Руви́мівцями і над Ґадівцями та над половиною племени Манасіїного для всякої Божої справи та справи царсько́ї.
Ранкова молитва — друге читання
Був один чоловік із фарисеїв Никоди́м на ім'я́, начальник юдейський. Він до Нього прийшов уночі, та й промовив Йому: „Учителю, знаємо ми, що прийшов Ти від Бога, як Учитель, — бо не може ніхто таких чуд учинити, які чиниш Ти, коли Бог із ним не буде“. Ісус відповів і до нього сказав: „Поправді, поправді кажу́ Я тобі: Коли хто не наро́диться згори́, то не може побачити Божого Царства“. Никоди́м Йому каже: „Як може люди́на родитися, бувши старою? Хіба може вона ввійти до утро́би своїй матері зно́ву й родитись?“ Ісус відповів: „Поправді, поправді кажу́ Я тобі: Коли хто не ро́диться з води й Духа, той не може ввійти в Царство Боже. Що вродилося з тіла — є тіло, що ж уродилося з Духа — є Дух. Не дивуйся тому́, що сказав Я тобі: Вам необхі́дно родитись згори́. Вітер віє, де хоче, і його голос ти чуєш, та не відаєш, звідкіля́ він приходить, і куди він іде. Так буває і з кожним, хто від Духа наро́джений“. Відповів Никоди́м і до Нього сказав: „Як це статися може?“ Ісус відповів і до нього сказав: „Ти — учитель ізра́їльський, — то чи ж цього не знаєш? Поправді, поправді кажу́ Я тобі: Ми говоримо те, що ми знаємо, а сві́дчимо про те, що́ ми бачили, але сві́дчення нашого ви не приймаєте. Коли Я говорив вам про зе́мне, та не вірите ви, то я́к же повірите ви, коли Я говоритиму вам про небесне? І не схо́див на небо ніхто, тільки Той, Хто з неба зійшов, — Людський Син, що на небі. І, як Мойсей підні́с змі́я в пустині, так мусить піднесений бути й Син Лю́дський, щоб кожен, хто вірує в Нього, мав вічне життя. Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Одноро́дженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засуди́в, але щоб через Нього світ спасся. Хто вірує в Нього, не буде засу́джений; хто ж не вірує, — той вже засуджений, що не повірив в Ім'я́ Одноро́дженого Сина Божого. Суд же такий, що світло на світ прибуло́, люди ж те́мряву більш полюбили, як світло, — лихі бо були́ їхні вчинки! Бо кожен, хто робить лихе, нена́видить світло, і не приходить до світла, щоб не зганено вчинків його. А хто робить за правдою, той до світла йде, щоб діла його виявились, бо зроблені в Бозі вони“. По цьому прийшов Ісус та учні Його до країни Юдейської, і з ними Він там проживав та христив. А Іван теж христив в Ено́ні побли́зу Сали́му, бо було там багато води; і прихо́дили люди й христились, бо Іван до в'язниці не був ще поса́джений. І зчинилось змага́ння Іванових учнів з юдеями — про очи́щення. І прийшли до Івана вони та й сказали йому: „Учителю, Той, Хто був із тобою по то́й бік Йорда́ну, про Якого ти свідчив, — ото христить і Він, і до Нього всі йдуть“. Іван відповів і сказав: „Люди́на нічого приймати не може, як їй з неба не дасться. Ви самі мені свідчите, що я говорив: я — не Христос, але по́сланий я перед Ним. Хто має заручену, той молодий. А дружко́ молодого, що стоїть і його слухає, дуже тішиться з голосу молодого. Така радість моя оце здійснилась! Він має рости, я ж — малі́ти. Хто зве́рху приходить, — Той над усіма́. Хто походить із землі, то той зе́мний, і говорить по-зе́мному. Хто приходить із неба, Той над усіма́, і що бачив і чув, те Він свідчить, — та свідо́цтва Його не приймає ніхто. Хто ж прийняв свідо́цтво Його, той стверди́в тим, що Бог правдивий. Бо Кого Бог послав, Той Божі слова́ промовляє, — бо Духа дає Бог без міри. Отець любить Сина, і дав усе в Його руку. Хто вірує в Сина, той має вічне життя; а хто в Сина не вірує, той життя не побачить — а гнів Божий на нім перебува́є“.
Респонсорійний псалом
Євангеліє
Іншу притчу подав Він їм, кажучи: „Царство Небесне подібне до чоловіка, що посіяв був добре насіння на полі своїм. А коли люди спали, прийшов ворог його, і куколю між пшеницю насіяв, та й пішов. А як виросло збіжжя та кинуло колос, тоді показався і кукі́ль. І прийшли господаре́ві раби, та й кажуть йому: „Пане, чи ж не добре насіння ти сіяв на полі своїм? Звідки ж узявся кукіль?“ А він їм відказав: „Чоловік супроти́вник нако́їв оце“. А раби відказали йому́: „Отож, — чи не хочеш, щоб пішли ми і його повипо́лювали?“ Але він відказав: „Ні, — щоб, випо́люючи той кукіль, ви не вирвали ра́зом із ним і пшеницю. Залиші́ть, — хай ра́зом обоє ростуть аж до жнив; а в жнива́ накажу́ я женця́м: Зберіть перше кукі́ль і його пов'яжіть у снопки́, щоб їх попали́ти; пшеницю ж спровадьте до клуні моєї“.
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Вечірня молитва — перше читання
Послухайте слова цього, що я ним голосі́ння підно́шу за вас, о доме Ізраїлів! Упала, і більше не встане та діва Ізра́їлева! Вона кинена на свою землю, — немає, хто звів би її! Бо так Господь Бог промовляє: Місто, що вихо́дило тисячею, позоста́вить лиш сотню, а те, що вихо́дило сотнею, позоста́вить десятку для дому Ізраїля. Бо так промовляє Госпо́дь до дому Ізраїлевого: Наверні́ться до Мене її живіть! І не зверта́йтеся до Бет-Елу, і до Ґілґалу не прихо́дьте, а через Беер-Шеву не перехо́дьте, бо на вигна́ння Ґілґа́л конче пі́де, і марно́тою стане Бет-Ел. Наверні́ться до Господа, і будете жити, щоб Вій не ввійшов, як огонь до Йо́сипового дому, — і буде він же́рти, та не бу́де кому погаси́ти в Бет-Елі, — вони змінюють суд на поли́н, і кидають правду на землю. Той, хто Волосожа́ра й Оріо́на створив, Хто сме́ртну темно́ту зміня́є на ра́нок, а день затемня́є на ніч, хто прикликує воду морську́ й виливає її на пове́рхню землі, — Господь Йме́ння Йому! Він наводить погибіль на сильного, — і при́йде погибіль тверди́ні! Вони ненави́дять того́, хто у брамі карта́є, і обри́джують тим, хто говорить правдиве. Тому́, що нужде́нного то́пчете ви, і дару́нки збіже́ві берете від нього, що ви набудува́ли будинків із ка́меня те́саного, то сидіти не будете в них; понаса́джували винограду улю́бленого, та не будете пити із нього вина! Бо Я знаю про ваші числе́нні провини і про ваші великі гріхи́: ти́снете ви справедливого, берете ви пі́дкупа та викривля́єте право убогих у брамі. Тому́ то розуміний мовчить цього ча́су, бо це час лихий. Шукайте добра, а не зла, щоб вам жити, і буде із вами Госпо́дь, Бог Саваот, так, як кажете ви. Нена́видьте зло й покохайте добро, і правосу́ддя поставте у брамі, — може змилується Господь, Бог Савао́т над ре́шткою Йо́сипа. Тому так промовляє Госпо́дь, Бог Саваот, Вседержи́тель: На майда́нах усіх голосі́ння, на всіх вулицях крики: ой, ой! І покличуть хліборобів на жало́бу, і голосі́льніщь, що вміють плачли́ві пісні, і стане рида́ння по всіх виноградниках, бо Я перейду́ серед тебе, говорить Госпо́дь! Горе тим, що жадають Госпо́днього дня, — на́що це вам день Госпо́дній? Він не світло, а те́мрява! Це так, коли хто утікає від ле́ва, — і ведмі́дь спотика́є його! І він убігає до дому, і опе́рся своєю рукою об сті́ну, — аж гадю́ка кусає його... Чи ж не є день Госпо́дній темно́та, а не світло, і хіба він не темний, і ся́йва немає у ньому? Знена́видів Я, обри́див Собі ваші свята, і не нюхаю же́ртов ваших зборів. І коли принесе́те Мені цілопа́лення та хлібні же́ртви свої, Я Собі не вподо́баю їх, а на мирні жертви ваші із ситих барані́в — не погля́ну. Усунь же від Мене пісе́нь своїх гук, і не почую Я ро́коту гу́сел твоїх, і хай тече́ правосу́ддя, немов та вода, а справедливість — як сильний поті́к! Чи ж жертви та хлібні прино́си за тих сорок літ на пустині Мені ви прино́сили, доме Ізраїлів? Ви ж носили Саккута, свойого царя, та Кевана, свої виобра́ження, зорю ваших богі́в, що собі пороби́ли. Тому́ Я вас вижену геть за Дама́ск, говорить Господь, що Бог Саваот Йому Йме́ння!
Друге читання
Тому́ то, не сте́рпівши більше, ми схотіли зостатися в Ате́нах самі, і послали Тимофі́я, нашого брата й служи́теля Божого в Христовій Єва́нгелії, щоб упе́внити вас та потішити в вашій вірі, щоб ані один не хитався в цім горі. Самі бо ви знаєте, що на те нас призначено. Бо коли ми були́ в вас, то казали вам напере́д, що маємо страждати, як і сталось, і знаєте ви. Тому́ й я, не сте́рпівши більше, послав довідатись про вашу віру, щоб ча́сом споку́сник вас не спокусив, і труд наш не стався б даре́мний. А тепер, як вернувся від вас Тимофій і приніс нам радісну звістку про віру та вашу любов, і що за́вжди ви маєте добру пам'ять про нас, і бажаєте бачити нас, як і ми вас, через те ми потішились, бра́ття, за вас, у всякому горі та в нашій ну́жді, ради вашої віри. Бо тепер ми живемо́, якщо в Господі ви стоїте́! Яку бо подяку ми мо́жемо Богові дати за вас, за всю радість, що нею ми ті́шимося ради вас перед нашим Богом? Ми вдень та вночі ревно мо́лимося, щоб побачити ваше лице та допо́внити те, чого не вистача́є вашій вірі. Сам же Бог і Отець наш, і Господь наш Ісус нехай ви́рівняє нашу дорогу до вас! А в вас хай примно́жить Госпо́дь, і нехай збагати́ть вашу любов один до о́дного, і до всіх, як і наша є до вас! Нехай Він зміцни́ть серця́ ваші невинними в святості перед Богом і нашим Отцем, при прихо́ді Господа нашого Ісуса з усіма́ святими Його́!
Друге читання
Коли я говорю́ мовами лю́дськими й а́нгольськими, та любови не маю, — то став я як мідь та дзвінка́ або бу́бон гудя́чий! І коли маю дара пророкува́ти, і знаю всі таємни́ці й усе знання́, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставля́ти, та любови не маю, — то я ніщо! І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я відда́м своє тіло на спа́лення, та любови не маю, — то пожитку не матиму жа́дного! Любов довготе́рпить, любов милосе́рдствує, не за́здрить, любов не величається, не надима́ється, не пово́диться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не ду́має лихо́го, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зно́сить, вірить у все, сподіва́ється всього, усе те́рпить! Ніко́ли любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, — та припи́няться, хоч мови існують, — замо́вкнуть, хоч існує знання́, — та скасу́ється. Бо ми знаємо части́нно, і пророкуємо частинно; коли ж досконале настане, тоді зупиниться те, що частинне. Коли я дити́ною був, то я говорив, як дити́на, як дити́на я ду́мав, розумів, як дитина. Коли ж мужем я став, то відкинув дитя́че. Отож, тепер бачимо ми ніби у дзе́ркалі, у за́гадці, але по́тім — обличчям в обличчя; тепер розумію частинно, а по́тім пізна́ю, як і пі́знаний я. А тепер залиша́ються віра, надія, любов, — оці три. А найбільша між ними — любов!
Друге читання
Іван до семи Церков, що в Азії: благода́ть вам і мир від Того, Хто є, Хто був і Хто має прийти; і від семи Ду́хів, що перед престолом Його, та від Ісуса Христа, а Він „Свідок вірний, Пе́рвенець з мертвих і Влади́ка зе́мних царів“. Йому, що нас полюбив і кров'ю Своєю обмив нас від наших гріхів, що вчинив нас „царями, священиками Богові“ й Отцеві Своєму, — Тому слава та сила на вічні віки! Амі́нь. „Ото Він із хмарами йде“, і побачить Його кожне око, і ті, що Його „прокололи були, і всі племе́на землі будуть плакати за Ним“. Так, амінь! Я Альфа й Оме́га, говорить Госпо́дь, Бог, Той, Хто є, і Хто був, і Хто має прийти, Вседержи́тель!
Друге читання
Що ж скажем на це? Коли за нас Бог, то хто проти нас? Той же, Хто Сина Свого не пожалів, але видав Його за всіх нас, — як же не дав би Він нам із Ним і всього? Хто оска́ржувати буде Божих вибранців? Бог Той, що виправдує. Хто ж той, що засу́джує? Христос Ісус є Той, що вмер, надто й воскрес, — Він право́руч Бога, і Він і заступається за нас. Хто нас розлучить від любови Христової? Чи недоля, чи утиск, чи переслі́дування, чи голод, чи нагота́, чи небезпека, чи меч? Як написано: „За Тебе нас цілий день умертвля́ють, нас уважають за овець, прирече́них на зако́лення“. Але в цьому всьому ми перемагаємо Тим, Хто нас полюбив. Бо я пересві́дчився, що ні смерть, ні життя, ні анголи́, ні вла́ди, ні тепе́рішнє, ні майбу́тнє, ні сили, ні вишина́, ні глибина́, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!
Євангеліє
А коли настав ра́нок, усі первосвященики й старші наро́ду зібрали нараду супроти Ісуса, щоб Йому заподіяти смерть. І, зв'язавши Його, повели́, та й По́нтію Пилату намісникові віддали́. Тоді Юда, що ви́дав Його, як побачив, що Його засудили, розкаявся, і вернув тридцять срібнякі́в первосвященикам і старшим, та й сказав: „Я згрішив, невинну кров ви́давши“. Вони ж відказали: „А нам що до того? Дивись собі сам“. І, кинувши в храм срібняки́, відійшов, а потому пішов, — та й повісився. А первосвященики, як взяли срібняки́, то сказали: „Цього не годи́ться покласти до сховку церковного, — це ж бо заплата за кров“. А порадившись, купили на них поле ганча́рське, щоб мандрівників ховати, чому й зветься те поле „полем крови“ аж до сьогодні. Тоді справдилось те, що сказав був пророк Єремі́я, промовляючи: „І взяли вони тридцять срібнякі́в, заплату Оціненого, що Його оцінили сини Ізраїлеві, і дали́ їх за поле ганча́рське, як Господь наказав був мені“. Ісус же став перед намісником. І намі́сник Його запитав і сказав: „Чи Ти Цар Юдейський?“ Ісус же йому відказав: „Ти кажеш“. Коли ж первосвященики й старші Його винуватили, Він нічо́го на те не відказував. Тоді каже до Нього Пила́т: „Чи не чуєш, — як багато на Тебе свідку́ють?“ А Він ні на одне слово йому не відказував, так що намісник був ду́же здивований. Мав же намісник звича́й відпускати на свято наро́дові в'я́зня одно́го, котро́го хотіли вони. Був тоді в'я́зень відо́мий, що звався Вара́вва. І, як зібрались вони, то сказав їм Пилат: „Котрого бажаєте, щоб я вам відпустив: Варавву, чи Ісуса, що зветься Христос?“ Бо він знав, що Його через за́здрощі видали. Коли ж він сидів на судде́вім сиді́нні, його дружи́на прислала сказати йому: „Нічо́го не май з отим Праведником, бо сьогодні вві сні я багато терпіла з-за Нього“. А первосвященики й старші попідмовля́ли наро́д, щоб просити за Варавву, а Ісусові смерть заподі́яти. Намісник тоді відповів і сказав їм: „Котро́го ж із двох ви бажаєте, щоб я вам відпустив?“ Вони ж відказали: „Варавву“. Пилат каже до них: „А що́ ж маю зробити з Ісусом, що зветься Христос?“ Усі закричали: „Нехай ро́зп'ятий бу́де!“ А намісник спитав: „Яке ж зло Він зробив?“ Вони ж зачали́ ще сильніше кричати й казати: „Нехай ро́зп'ятий буде!“ І, як побачив Пила́т, що нічо́го не вдіє, а неспо́кій ще більший стається, набрав він води, та й перед народом умив свої руки й сказав: „Я невинний у крові Його! Самі ви побачите“. А ввесь наро́д відповів і сказав: „На нас Його кров і на наших дітей!“ Тоді відпустив їм Варавву, а Ісуса, збичувавши, він видав, щоб ро́зп'ятий був. Тоді то намісникові вояки́, до прето́рія взявши Ісуса, зібрали на Нього ввесь відділ. І, роздягнувши Його, багряни́цю наділи на Нього. І, сплівши з терни́ни вінка, покла́ли Йому на голову, а трости́ну в прави́цю Його. І, навко́лішки падаючи перед Ним, сміялися з Нього й казали: „Раді́й, Ца́рю Юдейський!“ І, плювавши на Нього, хапали тростину, та й по голові Його били. А коли назнущалися з Нього, зняли́ з Нього плаща́, і зодягнули в одежу Його. І повели́ Його на розп'яття́. А виходячи, стріли одного кіріне́янина, — Си́мон на йме́ння, — його змусили не́сти для Нього хреста. І, прибувши на місце, що зветься Голго́фа, цебто сказати „Черепо́вище“, дали́ Йому пити вина, із гірко́тою змішаного, — та, покуштувавши, Він пити не схотів. А розп'я́вши Його, вони поділили одежу Його, кинувши же́реба. І, посідавши, стерегли́ Його там. І напис провини Його помістили над Його головою: „Це Ісус, Цар Юдейський“. Тоді ро́зп'ято з Ним двох розбійників: одного право́руч, а одного ліво́руч. А хто побіч прохо́див, Його лихосло́вили та головами своїми хитали, і казали: „Ти, що храма руйнуєш та за три дні будуєш, — спаси Само́го Себе! Коли Ти Божий Син, то зійди з хреста!“ Так само ж і первосвященики з книжниками та старши́ми, насміхаючися, говорили: „Він інших спасав, — а Само́го Себе не може спасти́! Коли Цар Він Ізраїлів, нехай зі́йде тепер із хреста, — і ми повіримо Йому! Покладав Він надію на Бога, — нехай Той Його тепер визволить, якщо Він угодний Йому́. Бо Він говорив: „Я — Син Божий“. Також насміхалися з Нього й розбійники, що з Ним були ро́зп'яті. А від години шостої аж до години дев'ятої — те́мрява сталась по ці́лій землі! А коло години дев'ятої скрикнув Ісус гучни́м голосом, кажучи: „Елі́, Елі́, лама́ савахта́ні?“ цебто: „Боже Мій, Боже Мій, на́що Мене Ти покинув?“ Дехто ж із тих, що стояли там, це почули й казали, що Він кличе Іллю́. А один із них зараз побіг і взяв гу́бку та, оцтом її напо́внивши, настромив на трости́ну й давав Йому пити. Інші казали: „Чекай но, поба́чмо, — чи при́йде Ілля визволяти Його“. А Ісус знову голосом гучним скрикнув, — і духа віддав. І ось заві́са у храмі роздерлась надво́є — від ве́рху аж додолу, і земля потрясла́ся, і зачали́ розпада́тися скелі, і повідкривались гроби́, і повставало багато тіл спочилих святих, а з гробів повиходивши, по Його воскресінні, до міста святого ввійшли, і багатьо́м з'явились. А сотник та ті, що Ісуса з ним стерегли́, як землетруса побачили, і те, що там сталося, налякалися ду́же й казали: „Він був справді Син Божий!“ Було там багато й жінок, що дивилися зда́лека, і що за Ісусом прийшли з Галілеї, і Йому прислуго́вували. Між ними була́ Марія Магдалина, і Марія, мати Якова й Йо́сипа, і мати синів Зеведе́євих. А коли настав вечір, то прийшов муж багатий із Аримате́ї, на ім'я́ Йо́сип, що й сам був навчався в Ісуса. Він прийшов до Пилата й просив тіла Ісусового. Пилат ізвелів тоді видати. І взяв Йосип Ісусове тіло, обгорнув його в чисте полотно́, і поклав його в гробі ново́му своїм, що був висік у скелі. До дверей гробови́х привалив він великого каменя, та й відійшов. Була́ ж там Марія Магдалина та інша Марія, що сиділи насу́проти гро́бу. А наступного дня, що за п'ятницею, до Пилата зібралися первосвященики та фарисеї, і сказали: „Пригадали ми, пане, собі, що обма́нець отой, як живий іще був, то сказав: „По трьох днях Я воскре́сну“. Звели ж гріб стерегти аж до третього дня, щоб учні Його не прийшли, та й не вкрали Його, і не сказали наро́дові: Він із мертвих воскрес! І буде остання обмана гірша за першу“. Відказав їм Пилат: „Сторо́жу ви маєте, — ідіть, забезпечте, як знаєте“. І вони відійшли, і, запеча́тавши каменя, біля гро́бу сторожу поставили.
Вечірня молитва — друге читання
Благаємо ж, бра́ття, ми вас, щодо прихо́ду Господа нашого Ісуса Христа й нашого згрома́дження до Нього, щоб ви не хвилювалися зараз умом та не жахались ані через духа, ані через слово, ані через листа, що він ніби від нас, — ніби вже настав день Господній. Хай ніхто жодним способом вас не зведе́! Бо той день не настане, аж перше при́йде відсту́плення, і ви́явиться беззако́нник, призна́чений на погибіль, що противиться та несеться над усе, зване Богом чи свя́тощами, так що в Божому храмі він сяде, як Бог, і за Бога себе видаватиме. Чи ви не пам'ятаєте, як, ще в вас живши, я це вам говорив? І тепер ви знаєте, що́ саме не допускає з'явитись йому своєчасно. Бо вже діється таємни́ця беззако́ння; тільки Той, Хто трима́є тепер, буде тримати, аж поки не бу́де усу́нений Він із сере́дини. І тоді то з'явиться той беззаконник, що його Госпо́дь Ісус заб'є Духом уст Своїх і знищить з'я́вленням прихо́ду Свого. Його прихід — за чином сатани — буде з усякою силою й зна́ками та з неправдивими чу́дами, і з усякою обманою неправди між тими, хто гине, бо любови правди вони не прийняли́, щоб їм спастися. І за це Бог пошле їм дію обмани, щоб у неправду повірили, щоб стали засу́джені всі, хто не вірив у правду, але полюбив неправедність. А ми за́вжди повинні дякувати Богові за вас, улю́блені Господом бра́ття, що Бог вибрав вас споча́тку на спасі́ння освя́ченням Духа та вірою в правду, до чого покликав Він вас через нашу Єва́нгелію, щоб отримати славу Господа нашого Ісуса Христа. Отже, бра́ття, стійте й тримайтеся переда́нь, яких ви навчились чи то словом, чи нашим посла́нням. Сам же Госпо́дь наш Ісус Христос і Бог Отець наш, що нас полюбив і дав у благода́ті вічну потіху та добру надію, — нехай ваші серця Він поті́шить, і нехай Він зміцнить вас у всякому доброму ділі та в слові!
Євангеліє
А коли Він прохо́див, побачив чоловіка, що сліпим був з наро́дження. І спитали Його учні Його, говорячи: „Учителю, хто згрішив: чи він сам, чи батьки його, що сліпим він родився?“ Ісус відповів: „Не згрішив ані він, ні батьки його, а щоб діла Божі з'явились на ньому. Ми мусимо виконувати діла Того, Хто послав Мене, аж поки є день. Надхо́дить он ніч, коли жоден нічо́го не зможе виконувати. Доки Я в світі, — Я Світло для світу“. Промовивши це, Він сплюнув на землю, і з сли́ни грязи́во зробив, і очі сліпому пома́зав грязи́вом, і до нього промовив: „Піди, умийся в ставку́ Сілоа́м“ (визначає це „По́сланий“). Тож пішов той і вмився, — і вернувся видю́щим. А сусіди та ті, що бачили перше його, як був він сліпий, говорили: „Чи ж не той це, що сидів та просив?“ Говорили одні, що це він, а інші казали: „Ні, — подібний до нього“. А він відказав: „Це я!“ І питали його: „Як же очі відкрились тобі?“ А той опові́да́в: „Чоловік, що Його звуть Ісусом, грязи́во зробив, і очі помазав мені, і до мене сказав: „Піди в Сілоа́м та й умийся“. Я ж пішов та й умився, — і став бачити“. І сказали до нього: „Де Він?“ Відказує той: „Я не знаю“. Ведуть тоді до фарисеїв того, що був перше незрячий. А була то субота, як грязи́во Ісус учинив і відкрив йому очі. І знов запитали його й фарисеї, я́к видющим він став. А він розповів їм: „Грязи́во поклав Він на очі мені, а я вмився, — та й бачу“. Тоді деякі з фарисеїв казали: „Не від Бога Оцей Чоловік, — бо суботи не де́ржить“. А інші казали: „Як же чу́да такі може грішна люди́на чинити?“ І незгода між ними була́. Тому зно́ву говорять сліпому: „Що́ ти кажеш про Нього, коли очі відкрив Він тобі?“ А той відказав: „Він Пророк!“ Юдеї проте́ йому не повірили, що незрячим він був і прозрів, аж поки не покликано батькі́в того прозрілого. І запитали їх, кажучи: „Чи ваш оце син, про якого ви кажете, ніби родився сліпим? Як же він тепер бачить?“ А батьки його відповіли́ та сказали: „Ми знаєм, що цей — то наш син, і що він народився сліпим. Але я́к тепер бачить, — не знаємо, або хто йому очі відкрив, — ми не відаємо. Поспитайте його, — він дорослий, хай сам скаже про себе“. Таке говорили батьки його, бо боялись юдеїв: юдеї бо вже були змо́вились, — як хто за Христа Його визнає, щоб той був відлучений від синагоги. Ось тому говорили батьки його: „Він дорослий, — його поспитайте“. І покликали вдруге того чоловіка, що був сліпим, і сказали йому: „Віддай хвалу Богові. Ми знаємо, що грішний Отой Чоловік“. Але він відповів: „Чи Він грішний — не знаю. Одне тільки знаю, що я був сліпим, а тепер бачу!“ І спитали його: „Що тобі Він зробив? Як відкрив тобі очі?“ Відповів він до них: „Я вже вам говорив, — та не слухали ви. Що́ бажаєте зно́ву почути? Може й ви Його учнями хочете стати?“ А вони його вилаяли та й сказали: „То ти Його учень, а ми учні Мойсеєві. Ми знаємо, що Бог говорив до Мойсея, — звідки ж узявся Оцей, ми не відаємо“. Відповів чоловік і сказав їм: „То́ ж воно й дивно, що не знаєте ви, звідки Він, — а Він мені очі відкрив! Та ми знаємо, що грішників Бог не послухає; хто ж богобійний, і виконує волю Його, — того слухає Він. Відвіку не чу́вано, щоб хто очі відкрив був сліпому з наро́дження. Коли б не від Бога був Цей, Він нічого не міг би чинити“. Вони відповіли́ та й сказали йому: „Ти ввесь у гріхах народився, — і чи тобі нас учити?“ І геть його вигнали. Дізнався Ісус, що вони того вигнали геть, і, знайшовши його, запитав: „Чи віруєш ти в Сина Божого?“ Відповів той, говорячи: „Хто ж то, Пане, Такий, щоб я вірував у Нього?“ Промовив до нього Ісус: „І ти бачив Його, і Той, Хто говорить з тобою — то Він!“ А він відказав: „Я вірую, Господи!“ І вклонився Йому. І промовив Ісус: „На суд Я прийшов у цей світ, щоб бачили темні, а видю́щі щоб стали незрячі“. І почули це деякі з тих фарисеїв, що були з Ним, та й сказали Йому: „Чи ж і ми невидю́щі?“ Відказав їм Ісус: „Якби ви невидю́щі були, то не мали б гріха́; а тепер ви говорите: „Бачимо“, — то й ваш гріх зостається при вас!
Євангеліє
А як фарисеї спитали Його, коли Царство Боже при́йде, то Він їм відповів і сказав: „Царство Боже не при́йде помітно, і не скажуть: „Ось тут“, або: „Там“. Бо Боже Царство всере́дині вас!“ І сказав Він до учнів: „Прийдуть дні, коли побажаєте бачити один з днів Сина Лю́дського, — та не побачите. І скажуть до вас: „Ось тут“, чи: „Ось там“, — не йдіть, і за ним не біжіть! Бо як бли́скавка, бли́снувши, світить із о́дного кра́ю під небом до другого кра́ю під небом, так буде Свого дня й Син Лю́дський. А перше належить багато страждати Йому, і відцурається рід цей від Нього.
Євангеліє
І сталось, як молився Він у місці одно́му, і коли перестав, озвався до Нього один із Його у́чнів: „Господи, навчи нас молитися, як і Іван навчив своїх учнів.“ Він же промовив до них: „Коли молитеся, говоріть: „Отче наш, що на небі! Нехай святиться Ім'я́ Твоє, нехай при́йде Царство Твоє, нехай бу́де воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліба нашого щоденного дай нам на кожний день. І прости нам наші гріхи́, бо й самі ми прощаємо кожному боржнико́ві нашому. І не введи нас у випробо́вування, але визволи нас від лукавого!“ І сказав Він до них: „Хто з вас матиме при́ятеля, і пі́де до нього опі́вночі, і скаже йому: „Позич мені, друже, три хліби́, бо прийшов із дороги до мене мій при́ятель, я ж не маю, що́ дати йому“. А той із сере́дини в відповідь скаже: „Не роби мені кло́поту, — уже за́мкнені двері, і мої діти зо мною на ліжкові. Не можу я встати та дати тобі“. Кажу вам: коли він не встане, і не дасть ради дружби йому, то за докуча́ння його він устане та й дасть йому, скільки той потребу́є. І Я вам кажу́: просіть, — і буде вам да́но, шукайте — і знайдете, стукайте — і відчинять вам! Бо кожен, хто просить — одержує, хто шукає — знахо́дить, а тому́, хто стукає — відчинять. І котри́й з вас, батьків, як син хліба проси́тиме, подасть йому каменя? Або, як проситиме риби, замість риби подасть йому га́дину? Або, як яйця́ він проситиме, дасть йому скорпіо́на? Отож, коли ви, бувши злі, потра́пите добрі дари́ своїм дітям давати, — скільки ж більше Небесний Отець подасть Духа Святого всім тим, хто проситиме в Нього?“ Раз виго́нив Він де́мона, який був німий. І коли демон вийшов, німий заговорив. А наро́д дивувався. А деякі з них гомоніли: „Виганяє Він де́монів силою Вельзеву́ла, князя де́монів“. А інші, випробовуючи, хотіли від Нього ознаки із неба. Він же знав думки їхні, і промовив до них: „Кожне царство, само проти себе поді́лене, запусті́є, і дім на дім упаде́. А коли й сатана́ поділився сам супроти себе, — як стоятиме царство його? А ви кажете, що Вельзеву́лом виго́ню Я демонів. Коли ж Вельзеву́лом виго́ню Я демонів, то чим виганяють їх ваші сини? Тому вони стануть вам су́ддями. А коли пальцем Божим виго́ню Я де́монів, то справді прийшло до вас Боже Царство. Коли сильний збройно свій двір стереже, то в безпе́ці маєток його. Коли ж дужчий від нього його нападе́ й переможе, то всю збро́ю йому забере́, на яку покладався був той, і роздасть свою здо́бич. Хто не зо Мною, той проти Мене; і хто не збирає зо Мною, той розкидає! Коли дух нечистий виходить з люди́ни, то блукає місцями безві́дними, відпочинку шукаючи, але, не знахо́дячи, каже: „Верну́ся до хати своєї, звідки я вийшов“. А як ве́рнеться він, то хату знахо́дить заме́тену й при́брану. Тоді він іде та й приводить сімох інших духів, лютіших за себе, — і входять вони та й живуть там. І буде останнє люди́ні тій гірше за перше!“ І сталось, як Він це говорив, одна жінка з народу свій голос підне́сла й сказала до Нього: „Блаженна утро́ба, що носила Тебе, і груди, що Ти ссав їх!“ А Він відказав: „Так. Блаженні ж і ті, хто слухає Божого Слова і його береже́!“ А як люди збира́лися, Він почав промовляти: „Рід цей — рід лукавий: він ознаки шукає, та ознаки йому не дадуть, крім ознаки проро́ка Йо́ни. Бо як Йо́на ознакою був для ніневі́тян, так буде й Син Лю́дський для роду цього́. Цариця півде́нна на суд стане з му́жами роду цього́, — і їх засудить, бо вона з кінця світу прийшла Соломо́нову мудрість послухати. А тут ось Хтось більший, аніж Соломо́н! Ніневі́тяни стануть на суд із цим родом, — і засудять його, вони бо пока́ялися через Йонину проповідь. А тут ось Хтось більший, ніж Йона! Засвіченого світла ніхто в схо́вок не ставить, ані під посу́дину, але на світи́льника, щоб бачили світло, хто входить. Око твоє — то світи́льник для тіла; тому́, як око твоє буде дуже, то й усе тіло твоє буде світле. А коли б твоє око нездатне було́, то й усе тіло твоє буде темне. Отож, уважай, щоб те світло, що в тобі, не сталося те́мрявою! Бо коли твоє тіло все світле, і не має жа́дної темної частини, то все буде світле, неначе б світильник ося́яв блиском тебе“. Коли Він говорив, то один фарисей став благати Його пообідати в нього. Він же прийшов та й сів при столі. Фарисей же, побачивши це, здивувався, що перед обідом Він перш не обмився. Господь же промовив до нього: „Тепер ви, фарисеї, он чистите зо́внішність ку́хля та миски, а ваше нутро́ повне зди́рства та кривди! Нерозумні, — чи ж Той, Хто створив оте зо́внішнє, не створив Він і внутрішнє? Тож милостиню подавайте з унутрішнього, — і ось все буде вам чисте. Горе вам, фарисеям, — бо ви десятину даєте з м'яти та рути й усякого зілля, але обминаєте суд та Божу любов; це треба робити, і того́ не лишати! Горе вам, фарисеям, що любите перші лавки́ в синагогах та привіти на ри́нках! Горе вам, — бо ви як гроби́ непомітні, — люди ж ходять по них і не знають того“. Озвався ж один із зако́нників, і каже Йому: „Учителю, кажучи це, Ти і нас ображаєш!“ А Він відказав: „Горе й вам, зако́нникам, бо ви на людей тягарі́ накладаєте, які важко носити, а самі й одним пальцем своїм не дото́ркуєтесь тягарі́в! Горе вам, бо надгро́бки пророкам ви ставите, — ваші ж батьки́ були їх повбивали. Так, — визнаєте ви й хвалите вчинки батьків своїх: бо вони їх повбивали, а ви їм надгро́бки будуєте! Через те й мудрість Божа сказала: „Я пошлю їм пророків й апо́столів, — вони ж декого з них повбивають, а декого ви́женуть, щоб на роді оцім відомстилася кров усіх пророків, що пролита від ство́рення світу, від крови Авеля аж до крови Заха́рія, що загинув між же́ртівником і храмом“! Так, кажу вам, — відомсти́ться це все на цім роді! Горе вам, зако́нникам, бо взяли́ ви ключа́ розумі́ння: самі не ввійшли, і тим, хто хотів увійти, борони́ли!“ А коли Він вихо́див ізвідти, стали книжники та фарисеї сильно тиснути та від Нього допитуватись про багато речей, — вони чатува́ли на Нього, щоб зловити що з уст Його (і щоб оска́ржити Його́).
Щоденний план послідовного читання всієї Біблії. Текст Біблії є суспільним надбанням. (Біблія Огієнка)
Читання дня — щоранку
У Bosko читання дня чекають на вас щоранку — позначайте кожне як прочитане, щоб завжди знати, де ви зупинилися, читайте їх у будь-якому з 30 перекладів і затримайтеся на короткому роздумі. Щоденні читання вашої традиції — з відстеженням і завжди під рукою.