Читання дня
Біблійні читання, призначені на день, із повним текстом вашою мовою. Стежте щоранку за щоденними читаннями вашої традиції в застосунку Bosko.
Перше читання
А тепер я йду до Єрусалиму послужити святим, бо Македо́нія й Аха́я ви́знали за добре подати деяку поміч незаможним святим, що в Єрусалимі живуть. Бо ви́знали за добре, та й боржники́ вони їхні. Бо коли погани стали спільника́ми в їх духовнім, то повинні й у тілеснім послужити їм. Як це докінчу́ та достачу їм плід цей, тоді через ваше місто я піду́ до Еспа́нії. І знаю, що коли прийду́ до вас, то прийду́ в повноті́ Христового благослове́ння. Благаю ж вас, браття, Господом нашим Ісусом Христом і любов'ю Духа, — помагайте мені в моли́твах за мене до Бога, щоб мені ви́зволитися від неслухня́них в Юдеї, і щоб служба моя в Єрусалимі була́ приємна святим, щоб із волі Божої з радістю прийти до вас і відпочи́ти з вами! А Бог миру нехай буде зо всіма́ вами. Амі́нь.
Перше читання
Третього місяця по ви́ході Ізраїлевих синів із єгипетського краю, того дня прибули́ вони на Сіна́йську пустиню. І рушили вони з Рефідіму, і ввійшли до Сінайської пустині, та й ота́борилися в пустині. І ота́борився там Ізраїль навпроти гори. А Мойсей увійшов до Бога. І кликнув до нього Господь із гори, говорячи: „Скажеш отак дому Якова, і звістиш синам Ізраїля: Ви бачили, що́ Я зробив був Єгиптові, і носив вас на кри́лах орли́них, і привів вас до Себе. А тепер, коли справді послухаєте Мого голосу, і будете дотримувати запові́ту Мого, то станете Мені власністю більше всіх народів, бо вся земля — то Моя! А ви станете Мені ца́рством священиків та народом святим. Оце ті речі, що про них будеш казати Ізраїлевим синам“. І прибув Мойсей, і покликав і старши́х наро́дніх, та й виложив перед ними всі ті слова́, що Господь наказав був йому. І відповів увесь народ ра́зом, та й сказав: „Усе, що Господь говорив, зро́бимо!“ А Мойсей доніс слова́ народу до Господа. І промовив Господь до Мойсея: „Ось Я до те́бе прийду́ в густій хмарі, щоб чув народ, коли Я говоритиму з тобою, і щоб повірив і тобі навіки!“ І переповів Мойсей слова народу до Господа. І промовив Господь до Мойсея: „Іди до люде́й, і освяти їх сьогодні та взавтра, і нехай вони ви́перуть одіж свою. І нехай вони будуть готові на третій день, бо третього дня зі́йде Господь на го́ру Сіна́й на оча́х усього народу. І обведеш границею народ довко́ла, говорячи: Стережіться схо́дити на го́ру й доторкуватися до кра́ю її. Кожен, хто доторкне́ться до гори́, буде ко́нче забитий! Нехай не доторкне́ться до неї рука, бо буде ко́нче вкамено́ваний, або буде справді застрілений, чи то худо́бина, чи то люди́на, — не буде жити вона. Як сурма засурмить протяжливо, вони вийдуть на го́ру“. І зійшов Мойсей з гори до народу, і освятив народ, а вони ви́прали одежу свою. І він сказав до народу: „Будьте готові на третій день; не входьте до жіно́к “. І сталося третього дня, коли ра́нок настав, — і знялися гро́ми та бли́скавки, і густа хмара над горою та сильний голос сурми! І затремтів увесь народ, що був у табо́рі... І вивів Мойсей наро́д із табо́ру назустріч Богові, і вони стали під горою. А гора Сіна́й — уся вона димува́ла через те, що Господь зійшов на неї в огні! І піднявся дим її, немов дим вапня́рки, і сильно затремтіла вся гора. І розлігся голос сурми́, і він сильно все могутнів: Мойсей говорить, а Бог відповідає йому голосно. І зійшов Господь на го́ру Сіна́й, на верхі́в'я гори. І покликав Господь Мойсея на верхів'я гори. І вийшов Мойсей. І промовив Господь до Мойсея: „Зійди, остережи народ, щоб не рвався до Господа, щоб побачити, бо багато з нього загине. А також священики, що будуть підходити до Господа, нехай перше освятяться, щоб Господь їх не повбива́в“. І сказав Мойсей до Господа: „Не зможе народ вийти на го́ру Сінай, бо Ти засві́дчив між нами, говорячи: Обведи границею цю го́ру, і освяти її“. І промовив до нього Господь: „Іди, зійди, а потім вийди ти й Аарон з тобою, а священики й народ нехай не рвуться до Господа, щоб Я не повбива́в їх. І зійшов Мойсей до народу, і { сказав їм це все.
Перше читання
І промовляв Господь до Мойсея, говорячи: „Пошли людей, і вони розвідають ханаа́нський край, що Я даю Ізраїлевим синам; пошлете по одно́му чоловікові від пле́мени своїх батьків, кожного начальника в них“. І послав їх Мойсей з пустині Пара́н за Господнім нака́зом. Усі вони мужі достойні, — вони го́лови Ізраїлевих синів. А оце ймення їх: для Рувимового племени — Шаммуа, син Заккурів; для Симеонового племени — Шафат, син Хоріїв; для Юдиного племени — Калев, син Єфуннеїв; для Іссаха́рового племени — Їґ'ал, син Йосипів; для Єфре́мового племени — Осія, син Навинів; для Веніями́нового племени — Палті, син Рафуїв; для Завуло́нового племени — Ґаддіїл, син Содіїв; для Йо́сипового племени, для племени Манасіїного — Ґадді, син Сусіїв; для Да́нового племени — Амміїл, син Ґемалліїв; для Аси́рового племени — Сетур, син Михаїлів; для Нефтали́мового племени — Нахбі, син Вофсіїв; для Ґа́дового племени — Ґеуїл, син Махіїв. Оце ймення тих людей, що Мойсей послав був розві́дати той край. І назвав Мойсей Осію, Навинового сина: Ісу́с. І послав їх Мойсей розві́дати край ханаанський, та й промовив до них: „Підіть тут на пі́вдень, і вві́йдете на го́ру, та й побачите той край — який він, і наро́д, що сидить у ньому, — чи си́льний він, чи слаби́й, чи мали́й він, чи числе́нний? І який той край, що він сидить у ньому, — чи він добрий чи злий? І які ті міста, що він сидить у них, — чи в табо́рах, чи в тверди́нях? І яка та земля, — чи масна́ вона, чи пісна́? Чи є на ній дерево, чи ні? І будьте відва́жні, і візьміть з пло́ду землі; а дні ці — дні виноградного первопло́ду“. І зняли́ся вони, і розвідали той Край від пустині Цін аж до Рехова, у напрямі до Хамоту. І пішли вони на пі́вдень, і прибули́ аж до Хевро́ну, а там були Ахіман, Шешай та Талмай, наща́дки ве́летня. А Хеврон був збудований за сім літ перед Цоаном єгипетським. І прибули́ вони аж до долини Ешколу, і витяли там галузку з одним гроном винограду, і вдвох поне́сли його на жерди́ні; також узяли́ із гранатів та з фіґ. Те місце назвали: Нахал-Ешкол, через те гроно, що Ізраїлеві сини витяли були там. І вернулися вони з ро́звідки того кра́ю по сорока́ днях. І пішли, і прийшли вони до Мойсея й до Ааро́на та до всієї громади Ізраїлевих синів, до пустині Паран, до Кадешу, і здали́ справу їм та всій тій громаді, і показали плід того кра́ю. І вони розповіли́ йому та й сказали: „Прибули́ ми до кра́ю, куди ти послав був нас, — а він тече молоком та медом, а оце плід його! Та наро́д той, що сидить у тім кра́ї, міцни́й, а міста укрі́плені, дуже великі. А також бачили ми там нащадків ве́летня... Амали́к сидить у краї південнім, а хітте́янин, і євусе́янин, і аморе́янин сидять на горі, а ханаане́янин сидить над морем та при Йорда́ні“. А Калев утихомирював наро́д перед Мойсеєм та й сказав: „Конче вві́йдемо ми й заволоді́ємо ним, бо ми справді переможем його!“ Та люди, що ходили з ним, сказали: „Ми не зможемо ввійти до того наро́ду, бо він сильніший за нас“. І пустили вони між Ізраїлевими синами злу вістку про той край, що розві́дали його, говорячи: „Той край, що ми перейшли́ по ньому, щоб розвідати його, це край, який поїдає своїх ме́шканців. А ввесь той народ, що ми бачили в ньому, люди високі на зріст. І там ми бачили ве́летнів, синів Ена́ка, з роду велетнів, і були́ ми в своїх оча́х немов та сарана́, і такими були ми і в їхніх оча́х“.
Ранкова молитва — перше читання
І сказали ті мужі до Лота: „Ще хто в тебе тут? Зятів і синів своїх, і дочок своїх, і все, що в місті твоє, — виведи з цього місця, бо ми знищимо це місце, бо збільшився їхній крик перед Господом, і Господь послав нас, щоб знищити його“. І вийшов Лот, і промовив до зятів своїх, що мали взяти дочок його, і сказав: „Уставайте, вийдіть із цього місця, бо Господь знищить місто“. Але в очах зятів він здавався як жартун. А коли зійшла світова зірниця, то Анголи принагля́ли Лота, говорячи: „Уставай, візьми жінку свою та обох дочок своїх, що знаходяться тут, щоб тобі не загинути через гріх цього міста“. А що він вагався, то ті мужі — через Господню до нього любов — схопили за руку його, і за руку жінки його, і за руку обох дочок його, і вивели його, і поставили поза містом. І сталося, коли один з них виводив їх поза місто, то промовив: „Рятуй свою душу, — не оглядайся позад себе, і не затримуйся ніде в околиці. Ховайся на го́ру, щоб тобі не загинути“. А Лот їм відказав: „Ні ж бо, Господи! Ось Твій раб знайшов милість в очах Твоїх, і Ти побільшив Свою милість, що зробив її зо мною, щоб зберегти при житті мою душу; але я не встигну сховатись на го́ру, щоб бува не спіткало мене зло, і я помру. Ось місто це близьке, щоб утекти туди, а воно — маленьке. Нехай сховаюсь я туди, — чи ж воно не маленьке? — і буде жити душа моя“. І відказав Він до нього: „Ось Я прихиливсь до твого проха́ння, щоб не зруйнувати мі́ста, про яке ти казав. Швидко сховайся туди, бо Я не зможу нічого зробити, аж поки не при́йдеш туди“. Тому й назвав ім'я́ тому місту: Цоар. Сонце зійшло над землею, а Лот прибув до Цоару. І Господь послав на Содом та Гомору дощ із сірки й огню́, від Господа з неба. I поруйнував ті міста, і всю околицю, і всіх мешканців міст, і рослинність землі. А жінка його, Ло́това, озирнулася позад нього, — і стала стовпом соляним! І встав Авраам рано вранці, і подався до місця, де стояв був він перед лицем Господнім. І він подивився на Содом та Гомору, і на всю поверхню землі тієї околиці. І побачив: ось здіймається дим від землі, немов дим із вапнярки... І сталося, як нищив Бог міста тієї околиці, то згадав Бог Авраама, і вислав Лота з сере́дини руїни, коли руйнував ті міста, що сидів у них Лот. І піднявся Лот із Цоару, і осів на горі, й обидві дочки́ його з ним, бо боявся пробува́ти в Цоарі. І осів у печері, він та обидві дочки його.
Послання
А ми, як співробі́тники, благаємо, щоб ви Божої благода́ті не брали надармо. Бо каже: „Приємного ча́су почув Я тебе, - і поміг Я тобі в день спасі́ння!“ Ось тепер час приємний, ось тепер день спасіння! Ні в чому ніякого спотика́ння не робимо, щоб служі́ння було бездога́нне, а в усьому себе виявляємо, як служи́телів Божих, у великім терпінні, у скорбо́тах, у бідах, у тісно́тах, у вда́рах, у в'язницях, у ро́зрухах, у пра́цях, у недосипа́ннях, у поста́х, у чи́стості, у розумі, у ла́гідності, у до́брості, у Дусі Святім, у нелицемі́рній любові, у слові правди, у силі Божій, зо зброєю праведности в прави́ці й ліви́ці, через славу й безчестя, через га́ньбу й хвалу́, як обманці, але ми правдиві; як незнані, та по́знані, як умираючі, та ось ми живі; як ка́рані, та не забиті; як сумні, але за́вжди веселі; як убогі, але багатьох ми збага́чуємо; як ті, що нічого не мають, але всім володіємо.
Перше читання
Почуйте Мене, острови́, і наро́ди здале́ка, і вважайте: Господь із утро́би покликав Мене, Моє Йме́ння згадав з нутра не́ньки Моєї. І Мої у́ста вчинив Він, як той гострий меч, заховав Мене в ті́ні Своєї руки, і Мене вчинив за добі́рну стрілу́, в Своїм сагайдаці́ заховав Він Мене. І до Мене прорік: Ти раб Мій, Ізраїлю, Яким Я просла́влюсь! І Я відповів: Надаре́мно трудивсь Я, на порожне́чу й марно́ту зужив Свою силу: Справді ж з Господом право Моє, і нагоро́да Моя з Моїм Богом. Тепер же промовив Господь, що Мене вформува́в Собі від живота́ за раба́, щоб наверну́ти Собі Якова, і щоб Ізраїль для Нього був зі́браний. І був Я шано́ваний в о́чах Господніх, а Мій Бог стався міццю Моєю. І Він сказав: Того мало, щоб був Ти Мені за раба́, щоб віднови́ти племе́на Якова, щоб вернути врято́ваних Ізраїля, але́ Я вчиню́ Тебе світлом наро́дів, щоб був Ти спасі́нням Моїм аж до кра́ю землі! Так говорить Господь, Відкупи́тель Ізраїлів, Святий його, до пого́рдженого на душі, до обри́дженого від людей, до раба тих воло́дарів: Побачать царі, і князі́ повстають, — і покло́няться ради Господа, що вірний, ради Святого Ізраїлевого, що ви́брав Тебе. Так говорить Господь: За ча́су вподо́бання Я відповів Тобі, в день спасі́ння Тобі допоміг, і стерегти́му Тебе, і дам Я Тебе заповітом наро́дові, щоб край обнови́ти, щоб поділити спа́дки спусто́шені, щоб в'я́зням сказати: „Вихо́дьте“, а тим, хто в темно́ті: „З'яві́ться!“ При дорогах вони будуть па́стися, і по всіх ли́сих горбо́винах їхні пасови́ська. Не будуть голодні вони, ані спра́гнені, і не вдарить їх спе́ка, ні сонце, — бо Той, Хто їх милує, їх попрова́дить і до во́дних джере́л поведе́ їх. І вчиню Я всі го́ри Свої за доро́гу, і піді́ймуться биті шляхи́ Мої. Ось ці зда́лека при́йдуть, а ці ось із пі́вночі й з за́ходу, а ці з кра́ю Сіні́м. Раді́йте, небеса́, звесели́ся ти, земле, ви ж, го́ри, втіша́йтеся співом, бо Госпо́дь звесели́в Свій наро́д, і змилувався над Своїми убогими! І сказав був Сіон : Господь кинув мене́, і Господь мій про ме́не забув. Чи ж жінка забу́де своє немовля́, щоб не пожаліти їй сина утроби своєї? Та коли б вони позабува́ли, то Я не забу́ду про тебе! Отож на долонях Свої́х тебе ви́різьбив Я, твої мури поза́всіди передо Мною. Сино́ве твої поспіша́ться до тебе, а ті, хто руйнує тебе й ті, хто нищить тебе, повідхо́дять від тебе. Здійми свої очі навко́ло й побач: всі вони позбиралися й йдуть ось до те́бе! Як живий Я, говорить Господь: усіх їх, як оздо́бу, зодя́гнеш, та підв'я́жешся ними, немов нарече́на. Бо руїни твої та пустині твої, і зруйно́ваний край твій тепер справді стануть тісни́ми для ме́шканців, і будуть відда́лені ті, хто тебе руйнував. Іще до вух твоїх скажуть сино́ве сирі́тства твого: Тісне́ мені місце оце, посунься для мене, й я сяду! І ти скажеш у серці своїм: Хто мені їх зродив, як була осиро́чена я та самі́тна, була ви́гнана та заблуди́ла? І хто ви́ховав їх? Я зоста́лась сама, а ці, — зві́дки вони? Так сказав Господь Бог: Ось Я підійму́ Свою руку до лю́дів, і піднесу́ до наро́дів прапора Свого́, — і позно́сять синів твоїх в па́зусі, а до́чок твоїх поприно́сять на пле́чах. І будуть царі за твоїх вихова́телів, а їхні цариці — за ня́ньок твоїх. Лицем до землі вони будуть вклоня́тись тобі та лиза́тимуть пил твоїх ніг, і ти пізна́єш, що Я — то Господь, що не посоро́мляться ті, хто на Мене наді́ється! Чи ж від сильного буде відня́та здобич, і чи награ́боване ґвалтівнико́м урято́ване буде? Бо Господь каже так: Полонені віді́брані будуть від сильного, і врято́вана буде здобич наси́льника, і Я стану на прю із твоїми супере́чниками, синів же твоїх Я спасу́. І Я зму́шу твоїх гноби́телів їсти тіло своє, і вони повпива́ються власною кров'ю, немов би вином молоди́м. І пізнає тоді кожне тіло, що Я — то Госпо́дь, твій Спаситель та твій Відкупи́тель, Поту́жний Яковів!
Ранкова молитва — друге читання
І поглянув Він уго́ру, і побачив заможних, що кидали да́ри свої до скарбни́ці. Побачив і вбогу вдовицю одну, що дві ле́пти туди вона вки́нула. І сказав Він: „Поправді кажу вам, що ця вбога вдовиця вкинула більше за всіх! Бо всі клали від лишка свого в дар Богові, а вона покла́ла з убозтва свого ввесь прожиток, що мала“. Коли ж дехто казав про храм, що прикрашений дорогоцінним камінням та дарами, тоді Він прорік: „Наді́йдуть ті дні, коли з того, що́ бачите, не зоста́неться й каменя на камені, який не зруйнується“. І запитали Його та сказали: „Учителю, коли ж оце станеться? І, яка буде ознака, коли має початися це?“ Він же промовив: „Стережіться, щоб вас хто не звів. Бо багато-хто при́йдуть в Ім'я́ Моє, кажучи: „Це Я“, і „Час набли́зився“. Та за ними не йдіть! І, як про ві́йни та ро́зрухи почуєте ви, — не лякайтесь, бо перш „статись належить тому́“. Але це не кінець ще“. Тоді промовляв Він до них: „Повстане наро́д на наро́д, і царство на царство“. І будуть землетруси великі та голод, та по́мір місцями, і страшні та великі ознаки на небі. Але перед усім тим накладуть на вас руки свої, і переслідувати будуть, і видаватимуть вас у синагоги й в'язни́ці, і поведуть вас до царів та правителів — через Ім'я́ Моє. Але це стане вам на свідо́цтво. Отож, покладіть у серця свої — наперед не гада́ти, що́ будете відповідати, бо дам Я вам мову та мудрість, що не зможуть противитись чи супере́чити їй всі противники ваші. І будуть вас видавати і батьки, і брати, і рідня, і дру́зі, а декому з вас заподі́ють і смерть. І за Ім'я́ Моє будуть усі вас нена́видіти. Але й волосина вам із голови не загине! Терпеливістю вашою ду́ші свої ви здобу́дете. А коли ви побачите Єрусалим, військом ото́чений, тоді знайте, що до нього набли́зилося спусто́шення. Тоді ті, хто в Юдеї, нехай у го́ри втікають; хто ж у сере́дині міста, нехай вийдуть; хто ж в околицях, — хай не вертаються в нього! Бо то будуть дні помсти, щоб ви́коналося все написане. Горе ж вагітним та тим, хто годує грудьми́, у ті дні, бо буде велика нужда́ на землі та гнів над цим лю́дом! І поляжуть під гострим мечем, і заберуть до неволі поміж усі наро́ди, і погани топтатимуть Єрусалим, аж поки не скі́нчиться час тих поган. І будуть ознаки на сонці, і місяці, і зорях, і тривога людей на землі, і збенте́ження від шуму моря та хвиль, коли люди будуть мертвіти від стра́ху й чека́ння того, що йде на ввесь світ, бо сили небесні пору́шаться. І побачать тоді „Сина Лю́дського, що йтиме на хмарах “із си́лою й великою славою! Коли ж стане збуватися це, то ви́простуйтесь, і підійміть свої голови, — бо зближається ваше визво́лення!“ І розповів Він їм притчу: „Погляньте на фі́ґове дерево, і на всілякі дере́ва: як вони вже розпу́куються, то, бачивши це, самі знаєте, що близько вже літо. Так і ви, як побачите, що діється це, то знайте, що Боже Царство вже близько! Поправді кажу вам: Не пере́йде цей рід, аж усе оце станеться. Небо й земля промину́ться, але не минуться слова́ Мої! Уважайте ж на себе, щоб ваші серця не обтя́жувалися ненаже́рством та п'янством, і життє́вими кло́потами, і щоб день той на вас не прийшов несподівано, немов сітка; бо він при́йде на всіх, що живуть на пове́рхні всієї землі. Тож пильнуйте, і кожного ча́су моліться, щоб змогли ви уни́кнути всього того, що має відбутись, та стати перед Сином Лю́дським!“ За дня ж Він у храмі навчав, а на́ ніч виходив та перебува́в на горі, що зветься Оли́вна. А зра́нку всі люди до Нього прихо́дили в храм, щоб послухати Його.
Респонсорійний псалом
Євангеліє
Потому Ісус був пове́дений Духом у пустиню, щоб диявол Його спокуша́в. І по́стив Він сорок день і сорок ноче́й, а вкінці зголодні́в. І ось приступив до Нього споку́сник, і сказав: „Коли Ти Син Божий, скажи, щоб камі́ння це стало хліба́ми!“ А Він відповів і промовив: „Написано: Не хлібом самим буде жити люди́на, але кожним словом, що походить із уст Божих“. Тоді забирає диявол Його в святе місто, і ставить Його на нарі́жника храму, та й каже Йому: „Коли Ти Син Божий, то кинься додолу, бо ж написано: „Він накаже про Тебе Своїм Ангола́м, і вони на руках понесу́ть Тебе, щоб об камінь коли не спіткнув Ти Своєї ноги́“. Ісус відказав йому: „Ще написано: Не спокушуй Господа Бога свого!“ Знов диявол бере Його на височе́зную го́ру, і показує Йому всі царства на світі та їхню славу, та й каже до Нього: „Це все Тобі дам, якщо впаде́ш і мені Ти покло́нишся!“ Тоді каже до нього Ісус: „Відійди, сатано! Бо ж написано: Господеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одно́му Йому!“ Тоді позоставив диявол Його. І ось анголи́ приступили, і служили Йому́.
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Вечірня молитва — перше читання
І сталось після цих випадків, що Бог випробо́вував Авраама. І сказав Він до нього: „Аврааме!“ А той відказав: „Ось я!“ І промовив Господь: „Візьми свого сина, свого одинака́, що його полюбив ти, Ісака, та й піди собі до краю Морія, і принеси там його в цілопа́лення на одній із тих гір, що про неї скажу́ тобі“. І встав Авраам рано вранці, і свого осла осідлав; і взяв із собою двох слуг та Ісака, сина свого, і для цілопалення дров нарубав. І встав, і пішов він до місця, що про нього сказав йому Бог. А третього дня Авраам звів очі свої, та й побачив те місце здалека. І сказав Авраам своїм слугам: „Сідайте собі тут з ослом, а я й хлопець пі́дем аж туди, і покло́нимося, і повернемося до вас“. І взяв Авраам дро́ва для цілопа́лення, і поклав на Ісака, сина свого, і взяв в свою руку огонь та ножа, і пішли вони ра́зом обоє. І сказав Ісак до Авраама, свого батька, говорячи: „Батьку мій!“ А той відказав: „Ось я, сину мій!“ І промовив Ісак: „Ось огонь та дро́ва, а де ж ягня на цілопа́лення?“ І відказав Авраам: „Бог нагледить ягня Собі на цілопалення, сину мій!“ І пішли вони ра́зом обоє. І вони прийшли до місця, що про нього сказав йому Бог. І збудував там Авраам жертівника, і дрова розклав, і зв'язав Ісака, сина свого, і поклав його на жертівника над дровами. І простяг Авраам свою руку, і взяв ножа, щоб зарізати сина свого... Та озвався до нього Ангол Господній із неба й сказав: „Аврааме, Аврааме!“ А той відізвався: „Ось я!“ І Ангол промовив: „Не витягай своєї руки до хлопця, і нічого йому не чини, бо тепер Я довідався, що ти богобійний, і не пожалів для Мене сина свого, одинака́ свого“. А Авраам звів очі свої та й побачив, — аж ось один баран зав'яз у гуща́вині своїми рогами. І пішов Авраам, і взяв барана́, і приніс його на цілопа́лення замість сина свого. І назвав Авраам ім'я́ місця того: „Господь нагледить“, що й сьогодні говориться: „На горі Господь з'я́виться“. А Ангол Господній із неба озвався до Авраама подруге, і сказав: „Клянуся Собою, — це слово Господнє, — тому, що вчинив ти цю річ, і не пожалів був сина свого, одинака свого, то благословляючи, Я поблагословлю тебе, і розмножуючи, розмножу потомство твоє, немов зорі на небі, і немов той пісок, що на березі моря. І потомство твоє внаслідує брами твоїх ворогів. І всі народи землі будуть Насінням твоїм благословляти себе через те, що послухався ти Мого голосу“. І вернувсь Авраам до слуг своїх. І встали вони, та й пішли разом до Беер-Шеви. І осів Авраам у Беер-Шеві. І сталося по тих випадках, і сказано Авраамові так: „Ось також Мілка вродила синів Нахорові, братові твоєму:
Друге читання
Бо Зако́н, мавши тільки тінь майбутнього добра́, а не самий о́браз речей, тими самими жертвами, що за́вжди щороку прино́сяться, не може ніко́ли вдоскона́лити тих, хто приступає. Інакше вони перестали б прино́ситись, бо ті, хто служить, очищені раз, уже б не мали жодної свідо́мости гріхів. Але в них спо́мин про гріхи буває щороку, бо тож неможливе, щоб кров биків та козлів здіймала гріхи! Тому́ то, вхо́дячи в світ, Він говорить: „Жертви й прино́шення Ти не схотів, але тіло Мені приготува́в. Цілопа́лення й жертви поку́тної Ти не жадав. Тоді Я сказав: Ось іду́, — в звої книжки про Мене написано, щоб волю чини́ти Твою, Боже“! Він вище сказав, що „жертви й при́носу, та цілопа́лення й жертви поку́тної, — які за Зако́ном прино́сяться, — Ти не жадав і Собі не вподо́бав“. Пото́му сказав: „Ось іду, щоб волю Твою чини́ти, Боже“. Відміняє Він перше, щоб друге поставити. У цій волі ми освячені жертвоприно́шенням тіла Ісуса Христа один раз. І кожен священик щоденно стоїть, слу́жачи, і часто приносить жертви ті самі, що ніко́ли не можуть зняти гріхів. А Він за гріхи світу приніс жертву один раз, і наза́вжди „по Божій правиці засів“, далі чекаючи, „аж вороги Його бу́дуть покладені за підніжка Його ніг“. Бо жертвоприно́шенням одним вдоскона́лив Він тих, хто освячується. Свідкує ж і Дух Святий нам, як говорить: „Оце заповіт, що його по цих днях встановля́ю Я з ними, говорить Господь, — Закони Свої Я дам в їхні серця́, і в їхніх думка́х напишу́ їх. А їхніх гріхів та несправедливостей їхніх Я більш не згадаю“! А де їхнє відпущення, там нема вже жертвоприно́шення за гріхи. Отож, браття, ми маємо відвагу вхо́дити до святині кров'ю Ісусовою, ново́ю й живою дорогою, яку нам обнови́в Він через завісу, цебто через тіло Своє, маємо й Великого Священика над домом Божим, — то приступі́мо з щирим серцем, у повноті́ віри, окропи́вши серця́ від сумління лукавого та обмивши тіла́ чистою водою! Трима́ймо непохи́тне визна́ння надії, вірний бо Той, Хто обіцяв. І уважаймо один за одни́м для заохо́ти до любови й до добрих учинків. Не кидаймо збору свого, як то зви́чай у деяких, але заохочуймося, і тим більше, скільки більше ви бачите, що зближається день той. Бо як ми грішимо́ самові́льно, одержавши пізна́ння правди, то вже за гріхи не знахо́диться жертви, а страшливе якесь сподіва́ння су́ду та гнів палю́чий, що має пожерти противників. Хто відкидає Зако́на Мойсея, такий немилосердно вмирає „при двох чи трьох свідках“, — скільки ж більшої му́ки, — доду́муєтеся? — заслуговує той, хто потоптав Сина Божого, і хто кров заповіту, що нею освячений, за звичайну вважав, і хто Духа благодаті зневажив! Бо знаємо Того, Хто сказав: „Мені помста належить, Я відплачу́, говорить Господь“. І ще: „Господь буде судити наро́да Свого“! Страшна́ річ — упасти в руки Бога Живого! Згадайте ж про перші дні ваші, як ви просвітилися й витерпіли запеклу боротьбу стражда́нь. Ви були́ то видо́вищем зневаги й знуща́ння, то були́ учасниками тих, що жили́ так. Ви бо страждали й з ув'язненими, і грабу́нок свого майна́ прийняли́ з потіхою, відаючи, що маєте в небі для себе майно немину́ще та краще. Тож не відкидайте відваги своєї, бо має велику нагоро́ду вона. Бо вам терпеливість потрібна, щоб Божу волю вчинити й прийняти обітницю. Бо ще „мало, дуже мало, і Той, хто має прийти, при́йде й бари́тись не бу́де!“ А „праведний житиме вірою“. І: „Коли захитається він, то душа Моя його не вподо́бає“. Ми ж не з тих, хто хитається на заги́біль, але віруємо на спасі́ння душі.
Друге читання
А далі, бра́ття, просимо вас та благаємо в Господі Ісусі, щоб, як прийняли́ ви від нас, як належить поводитись вам та дого́джувати Богові, — як ви й поводитеся, — щоб у тому ще більше зроста́ли! Бо ви знаєте, які вам нака́зи дали ми Господом Ісусом. Бо це воля Божа, — освя́чення ваше: щоб ви береглись від розпусти, щоб кожен із вас умів тримати начи́ння своє в святості й честі, а не в при́страсній по́хоті, як і „погани, що Бога не знають“. Щоб ніхто не кривдив і не визи́скував брата свого в якійбудь справі, бо ме́сник Госпо́дь за все це, як і перше казали ми вам та засві́дчили. Бо покликав нас Бог не на нечи́стість, але на освя́чення. Отож, хто оце відкида́є, зневажає не люди́ну, а Бога, що нам також дав Свого Духа Святого. А про братолюбство немає потреби писати до вас, бо самі ви від Бога на́вчені люби́ти один о́дного, бо чините те всім брата́м у всій Македонії. Благаємо ж, браття, ми вас, щоб у цьому ще більш ви зростали, і пильно дбали жити спокійно, займатися своїми справами та заробляти своїми руками, як ми вам наказували, щоб ви перед чужими пристойно пово́дилися, і щоб ні від ко́го не залежали! Не хо́чу ж я, браття, щоб не відали ви про покі́йних, щоб ви не сумували, як і інші, що надії не мають. Коли бо ми віруємо, що Ісус був умер і воскрес, так і покі́йних через Ісуса приведе́ Бог із Ним. Бо це ми вам кажемо словом Господнім, що ми, хто живе, хто полишений до прихо́ду Господнього, — ми не попередимо покі́йних. Сам бо Господь із нака́зом, при голосі арха́нгола та при Божій сурмі́ зійде з неба, і перше воскре́снуть умерлі в Христі, потім ми, що живемо́ й зоста́лись, бу́демо схо́плені ра́зом із ними на хмарах на зу́стріч Господню на повітрі, і так за́всіди бу́демо з Господом. Отож, потішайте один о́дного цими словами!
Друге читання
Але поки прийшла віра, під Зако́ном стере́жено нас, за́мкнених до при́ходу віри, що мала об'яви́тись. Тому то Зако́н вихо́вником був до Христа, щоб нам виправдатися вірою. А як віра прийшла, то вже ми не під вихо́вником. Бо ви всі сини Божі через віру в Христа Ісуса! Бо ви всі, що в Христа охристилися, у Христа зодягну́лися! Нема юдея, ні грека, нема раба, ані вільного, нема чоловічої статі, ані жіночої, — бо всі ви один у Христі Ісусі! А коли ви Христові, то ви Авраамове насіння й за обі́тницею спадкоємці.
Друге читання
А кожному з нас да́на благода́ть у міру дару Христового. Тому́ й сказано: „Піднявшися на висоту́, Ти полоне́них набрав і лю́дям дав да́ри!“ А те, що „піднявся був“, що́ то, як не те, що перше й зійшов був до найнижчих місць землі? Хто зійшов був, Той саме й піднявся ви́соко над усі небеса́, щоб напо́внити все. І Він, отож, настанови́в одних за апо́столів, одних за пророків, а тих за благові́сників, а тих за па́стирів та вчителі́в, щоб приготува́ти святих на ді́ло служби для збудува́ння тіла Христового, аж поки ми всі не дося́гнемо з'єднання віри й пізна́ння Сина Божого, Мужа досконалого, у міру зросту Христової повноти́,
Євангеліє
А Ісус, повний Духа Святого, вернувсь з-над Йорда́ну, і Дух на пустиню Його попрова́див. Сорок день там диявол Його спокуша́в, і за тих днів Він нічого не їв, а коли закінчи́лись вони, то вкінці зголодні́в. І диявол до Нього сказав: „Якщо Ти Син Божий, — скажи цьому ка́меневі, щоб хлі́бом він став!“ А Ісус відповів йому: „Написано: Не хлібом самим буде жити люди́на, але кожним Словом Божим!“ І він вивів Його на го́ру високу, і за хвилину ча́су показав Йому всі царства на світі. І диявол сказав Йому: „Я дам Тобі всю оцю вла́ду та їхню славу, бо мені це пере́дане, і я даю, кому хочу, її. Тож коли Ти покло́нишся передо мною, то все буде Твоє!“ І промовив Ісус йому в відповідь: „Написано: Господеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одно́му Йому!“ І повів Його в Єрусалим, і на нарі́жнику храму поставив, та й каже Йому: „Як Ти Син Божий, — кинься звідси додолу! Бо написано: „Він накаже про Тебе Своїм Ангола́м, щоб Тебе берегли!“ і: „Вони на руках понесуть Тебе, щоб коли не спіткнув Ти об камінь Своєї ноги!“ А Ісус відказав йому в відповідь: „Сказано: Не спокуша́й Господа Бога свого́!“ І диявол, скінчи́вши все цеє споку́шування, відійшов від Нього до ча́су. А Ісус у силі Духа вернувся до Галілеї, і чутка про Нього розне́слась по всій тій країні. І Він їх навчав по їхніх синагогах, і всі Його сла́вили. І прибув Він до Назаре́ту, де був ви́хований. І звича́єм Своїм Він прийшов дня суботнього до синаго́ги, і встав, щоб читати. І подали́ Йому книгу пророка Ісаї. Розгорнувши ж Він книгу, знайшов місце, де було так написано: „На Мені Дух Господній, бо Мене Він пома́зав, щоб Добру Нови́ну звіщати вбогим. Послав Він Мене проповідувати полоне́ним визво́лення, а незрячим прозрі́ння, відпустити на волю пому́чених, щоб проповідувати рік Господнього зми́лування“. І, книгу згорнувши, віддав службі й сів. А очі всіх у синагозі звернулись на Ньо́го. І почав Він до них говорити: „Сьогодні збуло́ся Писа́ння, яке ви почули!“ І всі Йому стверджували й дивувались словам благода́ті, що ли́нули з уст Його. І казали вони: „Чи ж то Він не син Йо́сипів?“ Він же промовив до них: „Ви Мені конче скажете при́казку: „Лікарю, — уздоров самого себе! Учини те й тут, у вітчи́зні Своїй, що́ сталося — чули ми — у Капернау́мі“. І сказав Він: „Поправді кажу вам: Жоден пророк не буває приємний у вітчи́зні своїй. Та правдиво кажу́ вам: Багато вдовиць перебува́ло за днів Іллі серед Ізраїля, коли на три роки й шість місяців небо було́ зачинилося, так що голод великий настав був по всій тій землі, а Ілля́ не до жодної з них не був посланий, тільки в Саре́пту Сидо́нську до овдові́лої жінки. І багато було́ прокаже́них за Єлисе́я пророка в Ізраїлі, але жоден із них не очи́стився, крім Неєма́на сирі́янина“. І всі в синагозі, почувши оце, перепо́внились гнівом. І, вставши, вони Його вигнали за місто, і повели́ аж до кра́ю гори, на якій їхнє місто було побудо́ване, щоб скинути додолу Його. Але Він перейшов серед них, і віддали́вся. І прийшов Він у Капернау́м, галілейське місто, і там їх навчав по суботах. І дивувались науці Його, бо слово Його було вла́дне. І був чоловік у синагозі, що мав духа нечистого де́мона, і він закричав гучни́м голосом: „Ах, що нам до Тебе, Ісусе Назаряни́не? Ти прийшов погубити нас. Я знаю Тебе, хто Ти, — Божий Святий“. А Ісус заборони́в йому, кажучи: „Замовчи, і вийди з нього!“ І, кинувши де́мон того насере́дину, вийшов із нього, нічо́го йому не пошко́дивши. І всіх жах обгорнув, і питали вони один о́дного, кажучи: „Що́ то за наука, що ду́хам нечистим наказує з вла́дою й силою, — і виходять вони?“ І не́слася чутка про Нього по всіх місцях кра́ю. А як вийшов Він із синагоги, увійшов у дім Си́мона. Теща ж Си́монова в великій гарячці лежала. І просили за неї Його. І, ставши над нею, Він заборони́в тій гарячці, — і вона полишила її. І, зараз уставши, теща їм прислуго́вувала. Коли ж сонце захо́дило, то всі, хто мав яких хворих на різні неду́ги, до Нього приво́дили їх. Він же клав Свої руки на кожного з них, — та їх уздоровля́в. Із багатьох же вихо́дили й де́мони, кричачи́ та гово́рячи: „Ти Син Божий!“ Та Він їм забороня́в, і не давав говорити, що знали вони, що Христос Він. Коли ж настав день, Він вийшов, і подавсь до самотнього місця. А люди шукали Його. І прийшовши до Нього, Його затримували, щоб від них не відхо́див. Він же промовив до них: „І іншим містам Я повинен звіщати Добру Нови́ну про Боже Царство, — бо на те Мене по́слано“. І Він проповідував по синагогах Галілеї.
Вечірня молитва — друге читання
Павло й Силуа́н та Тимофій до Церкви Солу́нської в Бозі Отці й Господі Ісусі Христі: благода́ть вам і мир! Ми дякуємо Богові за́вжди за всіх вас, згадуючи вас у наших моли́твах. Ми згадуємо безпереста́нку про ваше ді́ло віри, і про працю любови, і про терпіння надії на Господа нашого Ісуса Христа, перед Богом і Отцем нашим, зна́ючи, Богом улю́блені браття, про ваше обра́ння. Бо наша Єва́нгелія не була́ для вас тільки у слові, а й у силі, і в Дусі Святім, і з великим упе́вненням, як знаєте ви, які ми були́ поміж вами для вас. І ви стали наслідувачі нам і Господе́ві, слово прийнявши в великому утискові з радістю Духа Святого, так що ви стали взірце́м для всіх віруючих у Македонії та в Ахаї. Бо проне́слося Слово Господнє від вас не тільки в Македонії та в Ахаї, а й до кожного міста прийшла ваша віра в Бога, так що вам непотрібно казати чого́сь. Вони бо звіщають про нас, який був при́хід наш до вас, і як ви наверну́лись до Бога від і́долів, щоб служити живому й правдивому Богові, і з неба очікувати Сина Його, що Його воскресив Він із мертвих, Ісуса, що визволює нас від майбу́тнього гніву.
Євангеліє
І сказав Він до них: „Чи світло прино́сять на те, щоб поставити його під посу́дину, чи може під ліжко? А не щоб поставити на світи́льнику? Бо немає нічого захованого, що не ви́явиться, і немає таємного, що не вийде ная́в. Хто має ву́ха, щоб слухати, — нехай слухає!“ І сказав Він до них: „Уважайте, що чуєте: Якою мірою будете міряти, такою відмі́ряють вам, і додаду́ть вам. Бо хто має, то дасться йому, хто ж не має, — забереться від нього й те, що він має“. І сказав Він: „Так і Боже Царство, як той чоловік, що кидає в землю насі́ння, і чи спить, чи встає він удень та вночі, а насіння пускає па́ростки та росте, хоч не знає він, я́к. Бо родить земля сама з себе: перше вру́на, потім ко́лос, а тоді повне збіжжя на колосі. А коли плід доспіє, зараз він „посилає серпа́, бо настали жнива́“. І сказав Він: „До чого прирівняємо Царство Боже? Або в якій притчі предста́вим його́? Воно — як те зе́рно гірчи́чне, яке, коли сіється в землю, найдрібніше за всі зе́мні насіння. Як посіяне ж буде, вироста́є, і стає над усі зілля́ більше, і ві́ття пускає велике таке́, що ку́блитись може в тіні його птаство небесне“. І такими притчами багатьома́ Він їм слово звіщав, поскільки вони могли слухати. І без притчі нічого Він їм не казав, а учням Своїм самотою вияснював усе.
Євангеліє
Бо як лю́дям ви про́стите про́гріхи їхні, то про́стить і вам ваш Небесний Отець. А коли ви не бу́дете лю́дям прощати, то й Отець ваш не простить вам про́гріхів ваших. А як по́стите, то не будьте сумні́, як оті лицеміри: вони бо зміняють обличчя свої, щоб бачили люди, що по́стять вони. Поправді кажу́ вам: вони мають уже нагороду свою! А ти, коли по́стиш, намасти́ свою голову, і лице своє вмий, щоб ти по́сту свого не виявив лю́дям, а Отцеві своєму, що в таїні́; і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно. Не складайте ска́рбів собі на землі, де нищить їх міль та іржа, і де злоді́ї підко́пуються й викрадають. Складайте ж собі ска́рби на небі, де ні міль, ні іржа їх не нищить, і де злодії до них не підко́пуються та не кра́дуть. Бо де скарб твій, — там бу́де й серце твоє!
Євангеліє
І почав Він у при́тчах до них промовляти: „Насадив був один чоловік виноградника, муром обгородив, ви́довбав у ньому чави́ло, башту поставив, — і віддав його винаря́м, та й пішов. А певного ча́су послав він раба до своїх винарі́в, щоб прийняти частину плоду з виноградинка в тих винарі́в. Та вони схопи́ли його та й побили, і відіслали ні з чим. І зно́ву послав він до них раба іншого, — та й того вони зранили в голову та знева́жили. Тоді вислав він іншого, — і того вони вбили. І багатьо́х іще інших, — набили одни́х, а одни́х повбивали. І він мав ще одно́го, — сина улю́бленого. Наоста́нок послав і того́ він до них і сказав: „Посоромляться сина мого́!“ А ті винарі міркували собі: „Це спадкоємець; ходім, заморду́ймо його, — і нашою спа́дщина бу́де!“ І вони схопи́ли його та й убили, і викинули його за виноградник. Отож, що́ пан виноградинка зробить? — Він прибуде та й вигубить тих винарів, і віддасть виноградинка іншим. Чи ви не читали в Писа́нні: „Камінь, що його будівни́чі відкинули, — той нарі́жним став ка́менем! Від Господа сталося це, — і дивне воно в оча́х наших“. І шукали Його, щоб схопи́ти, але побоялись наро́ду. Бо вони зрозуміли, що про них Він цю при́тчу сказав. І, лишивши Його, відійшли. I вони вислали деяких із фарисеїв та іродія́нів до Нього, щоб зловити на слові Його. Ті ж прийшли та й говорять Йому: „Учителю, знаємо ми, що Ти справедливий, і не зважаєш зовсі́м ні на ко́го, бо на лю́дське обличчя не дивишся, а наставляєш на Божу дорогу правдиво. Чи годи́ться давати податок для кесаря, чи ні? Давати нам, чи не давати?“ А Ісус, знавши їх лицемірство, сказав їм: „Чого ви Мене випробо́вуєте? Принесіть Мені гріш податковий, щоб бачити“. І прине́сли вони. А Він каже до них: „Чий це образ і напис?“ Ті ж Йому відказали: „Кесарів“. Ісус тоді каже в відповідь їм: „Віддайте кесареве — кесареві, а Богові — Боже!“ І дивувалися з Нього вони. І прийшли до Нього ті саддукеї, що твердять, ніби нема воскресіння, і запитали Його та сказали: „Учителю, Мойсей написав нам: „Як помре кому брат, і полишить дружи́ну, а дитини не лишить, то нехай його брат візьме дружи́ну його́, та й відновить насіння для брата свого́“. Було сім братів. І перший взяв дружи́ну й умер, не лишивши дітей. Другий теж її взяв та й помер, — і він не лиши́в дітей. Так само і третій. І всі семеро не полишили дітей. А по всіх вмерла й жінка. А в воскресінні, як воскреснуть вони, то котро́му із них вона дружи́ною буде? Бо семеро мали за дружи́ну її“. Ісус їм відказав: „Чи ви не тому помиляєтесь, що не знаєте ані Писа́ння, ані Божої сили? Бо як із мертвих воскреснуть, то не бу́дуть женитись, ані заміж вихо́дити, але будуть, немов анголи́ ті на небі. Що ж до мертвих, що воскреснуть, чи ж ви не читали в Мойсеєвій книзі, як — при кущі́ — сказав йому Бог, промовляючи: „Я Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів“, Бо Він є Бог не мертвих, а живих! Тим то ви помиляєтесь ду́же“. А один із тих книжників, що чув, як вони сперечались, та бачив, як добре Він відповідав їм, приступив та й спитався Його: „Котра́ заповідь перша з усіх?“ Ісус відповів: Перша: „Слухай, Ізраїлю: наш Господь Бог — Бог єдиний“. І: „Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з ці́лої сили своєї!“ (Це за́повідь перша!) А друга (одна́кова з нею): „Люби свого ближнього, як само́го себе!“ Нема іншої більшої заповіді над оці!“ І сказав Йому книжник: „Добре, Учителю! Ти поправді сказав, що „Один Він, і нема іншого, окрім Нього“, і що „Любити Його всім серцем, і всім розумом, (і всією душе́ю), і з ці́лої сили“, і що „Любити свого ближнього, як само́го себе“, — це важливіше за всі цілопа́лення й жертви!“ Ісус же, побачивши, що розумно той відповідь дав, промовив до нього: „Ти недалеко від Божого Царства!“ І ніхто не насмілювався вже питати Його. Пото́му Ісус відповів і промовив, у храмі навчаючи: „Як то книжники кажуть, що ніби Христос — син Давидів? Адже той Давид Святим Духом сказав: „Промовив Господь Господе́ві моєму: сядь право́руч Мене, доки не покладу́ Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм!“ Сам Давид Його Господом зве, — як же Він йому син?“ Він же казав у науці Своїй: „Стережіться тих книжників, що люблять у довгих одежах прохо́джуватись, і привіти на ринках, і перші лавки́ в синагогах, і перші місця на прийняття́х, що вдови́ні хати поїдають, і моляться довго напо́каз, — вони тяжче осу́дження при́ймуть!“ І сів Він навпроти скарбни́ці, і дививсь, як наро́д мідяки́ до скарбниці вкидає. І багато заможних укида́ли багато. І підійшла одна вбога вдови́ця, і поклала дві ле́пти, цебто гріш. І покликав Він учнів Своїх та й промовив до них: „Поправді кажу вам, що ця вбога вдовиця поклала найбільше за всіх, хто клав у скарбницю. Бо всі клали від ли́шка свого, а вона покла́ла з убо́зтва свого все, що мала, — свій прожиток увесь“.
Щоденний план послідовного читання всієї Біблії. Текст Біблії є суспільним надбанням. (Біблія Огієнка)
Читання дня — щоранку
У Bosko читання дня чекають на вас щоранку — позначайте кожне як прочитане, щоб завжди знати, де ви зупинилися, читайте їх у будь-якому з 30 перекладів і затримайтеся на короткому роздумі. Щоденні читання вашої традиції — з відстеженням і завжди під рукою.