Читання дня
Біблійні читання, призначені на день, із повним текстом вашою мовою. Стежте щоранку за щоденними читаннями вашої традиції в застосунку Bosko.
Перше читання
Через це подобає нам більше вважати на почуте, шоб ми не відпали коли. Коли бо те слово, що сказали його анголи́, було певне, а всякий пере́ступ та непо́слух прийняли́ справедливу заплату, то як ми втечемо́, коли ми не дбали про таке велике спасі́ння? Воно проповідувалося споча́тку від Го́спода, стве́рдилося нам через тих, хто почув, коли Бог був засві́дчив озна́ками й чу́дами, і різними силами та обдарува́нням Духом Святим із волі Своє́ї. Бо Він не піддав ангола́м світ майбутній, що про нього говоримо. Але хтось десь засві́дчив був, кажучи: „Що́ є чолові́к, що Ти пам'ята́єш про ньо́го, і син лю́дський, якого відвідуєш? Ти його вчинив мало меншим від анголів, і честю й вели́чністю Ти вінчаєш його, і поставив його́ над діла́ми рук Своїх, усе піддав Ти під ноги йому́“! А коли Він піддав йому все, то не залиши́в нічого йому непідда́ного. А тепер ще не бачимо, щоб підда́не було йому все. Але бачимо Ісуса, мало чим уменшеним від анголі́в, що за перете́рплення смерти Він уві́нчаний честю й вели́чністю, щоб за благода́ттю Божою смерть скуштува́ти за всіх. Бо належало, щоб Той, що все ради Нього й усе від Нього, Хто до слави привів багато синів, Провідника їхнього спасі́ння вчинив досконалим через стражда́ння.
Перше читання
І говорив Господь до Мойсея: „Іди, вийди звідси ти та той народ, що ти вивів його з єгипетського кра́ю до того Краю, що Я присяг був його Авраамові, Ісакові та Якову, говорячи: Наща́дкам твоїм дам його, і пошлю перед лицем твоїм Ангола, і попроганяю ханаанеянина, амореянина, і хіттеянина, і періззеянина, хіввеянина, і євусеянина, — до кра́ю, що тече молоком та медом, бо Я не піду́ серед тебе, — бо ти народ твердошиїй, — щоб Я не вигубив тебе в дорозі“. І почув народ ту лиху вістку, та й засмутився, і ніхто не поклав на себе своєї оздо́би. Бо промовив Господь до Мойсея: „Скажи Ізраїлевим синам: Ви народ твердошиїй, — якщо одну хвилину піду́ серед тебе, то ви́гублю тебе! Тож тепер здійми оздобу свою з себе, — Я знатиму, що вчиню́ тобі“. І поздіймали Ізраїлеві сини свої оздоби під горою Хори́в. А Мойсей узяв наме́та, та й нап'я́в його поза табо́ром, далеко від табо́ру, і назвав його: скинія заповіту. І бувало, — кожен, хто шукав Господа, входив до скинії заповіту, що поза табо́ром. І бувало, коли вихо́див Мойсей до скинії, то підво́дився ввесь народ, і ставали кожен при вході свого намету, і дивилися за Мойсеєм, аж поки він не входив до скинії. І бувало, коли входив Мойсей до скинії, то сходив стовп хмари, і ставав при вході скинії, та й говорив Бог із Мойсеєм. І ввесь наро́д бачив стовпа хмари, що стояв при вході скинії. І ввесь народ підво́дився, та й вклонялися, кожен при вході намету свого. І говорив Господь до Мойсея лице в лице, як говорить хто до друга свого́. І вертався він до табо́ру, а слуга його, юнак Ісус, син Нави́нів, не вихо́див із сере́дини скинії. І сказав Мойсей до Господа: „Дивися, — Ти гово́риш мені: Випровади цей наро́д, а Ти не дав мені знати, кого зо мною пошлеш. А Ти сказав був: Я знаю тебе на ім'я́, а також знайшов ти милість в оча́х Моїх. Тож тепер, коли знайшов я милість в оча́х Твоїх, об'яви ж мені доро́гу Свою, і я пізнаю, я́к знайти милість в очах Твоїх. І побач, бо цей люд — то народ Твій“. А Він відказав: „Сам Я піду́, — і введу́ тебе до відпочинку“. І сказав він до Нього: „Коли Сам Ти не пі́деш, то не виводь нас ізвідси. Бож чим тоді пізна́ється, що знайшов милість в очах Твоїх я та наро́д Твій? Чи ж не тим, що Ти пі́деш із нами? І бу́демо ви́різнені я та народ Твій від кожного народу, що на поверхні землі“. І промовив Госпо́дь до Мойсея: „Також цю річ, про яку говорив ти, зроблю́, бо ти знайшов милість в оча́х Моїх, і Я знаю на ім'я́ тебе“. А він відказав: „Покажи мені славу Свою!“ І Він промовив: „Я переведу́ все добро Своє перед тобою, і покличу Господнім Ім'я́м перед тобою. І Я помилую, до кого милости́вий, і змилосе́рджуся, до кого милосе́рдний“. І Він промовив: „Ти не зможеш побачити лиця Мого́, — бо люди́на не може побачити Мене — і жити“. І промовив Господь: „Ось місце при Мені, — і ти станеш на скелі. І станеться, коли буде переходити слава Моя, то Я вміщу́ Тебе в щілині скелі, і закрию тебе рукою Своєю, аж поки Я перейду́. А здійму руку Свою, — і ти побачиш Мене ззаду, а обличчя Моє не буде види́ме“.
Перше читання
І станеться, коли ти вві́йдеш до того кра́ю, що Господь, Бог твій, дає тобі як спа́док, і посядеш його, і осядеш у ньому, то ві́зьмеш із поча́тків усякого пло́ду землі, що збереш із Кра́ю свого, що Господь, Бог твій, дає тобі, і покладеш їх у кіш, та й пі́деш до місця, яке вибере Господь, Бог твій, щоб там пробува́ло Ім'я́ Його. І при́йдеш ти до священика, що буде тими днями, та й скажеш йому́: „Засвідчую це сьогодні Господе́ві, Богові твоєму, що я ввійшов до краю, що Господь заприсягнув був батькам нашим, щоб дати нам“. І ві́зьме священик того коша́ з твоєї руки, і покладе його перед же́ртівником Господа, Бога твого. А ти відповіси та й скажеш перед лицем Господа, Бога свого: „Мандрівни́й араме́янин був мій батько, і він зійшов до Єгипту, і часово замешкав там із небагатьма́ людьми́, та й став там народом великим, сильним та числе́нним. І чинили нам зло єги́птяни, і гноби́ли нас, і давали нас на роботу тяжку́. І голосили ми до Господа, Бога батьків наших. І почув Господь голос наш, і побачив нашу біду́, і труд наш, і у́тиск наш. І вивів нас Господь із Єгипту рукою сильною та раме́ном ви́тягненим, і стра́хом великим, і ознаками та чудами. І привів нас до цього місця, і дав нам цей край, край, що тече молоком та медом. А тепер оце приніс я поча́ток пло́ду тієї землі, яку Ти дав мені, Господи“. І покладеш його перед лицем Господа, Бога свого́, і покло́нишся перед лицем Господа, Бога свого́. І будеш радіти всім добром, що дав тобі Господь, Бог твій, тобі та до́мові твоєму, ти, і Левит, і прихо́дько, що посеред те́бе.
Ранкова молитва — перше читання
І осівся Яків у Краї мешкання батька свого, в Краї ханаанському. Оце о́повість про Якова. Йо́сип, віку сімнадцяти літ, пас, як юнак, отару з братами своїми, з синами Білги та з синами Зілпи, жінок батька свого. І Йо́сип доносив недобрі звістки про них до їхнього батька. А Ізра́їль любив Йо́сипа над усіх синів своїх, бо він був у нього сином старости. І він справив йому квітчасте вбрання́. І бачили його браття, що їх батько полюбив його над усіх братів його, — і знена́виділи його, і не могли говорити з ним спокійно. І снився був Йо́сипові сон, і він розпові́в своїм браттям, а вони ще збільшили нена́висть до нього. І сказав він до них: „Послухайте но про той сон, що снився мені. А ото ми в'яжемо снопи серед поля, і ось мій сніп зачав уставати, та й став. І ось оточують ваші снопи, — та й вклоняються снопові моєму“. І сказали йому його браття: „Чи справді ти будеш царювати над нами, чи теж справді ти будеш панувати над нами?“ І вони збільшили ненависть до нього через сни його та через слова його. І снився йому ще сон інший, і він оповів його братам своїм, та й сказав: „Оце снився мені ще сон, — і ось сонце та місяць та одинадцять зір вклоняються мені“. І він розповів це батькові своєму та браттям своїм. І докорив йому ба́тько його, та й промовив до нього: „Що́ то за сон, що снився тобі? Чи справді при́йдемо ми, я та мати твоя та брати твої, щоб уклонитися тобі до землі?“ І заздрили йому брати його, а батько його запам'ята́в ці слова. І пішли брати його пасти отару свого батька в Сихем. І сказав Ізра́їль до Йо́сипа: „Таж брати твої пасуть у Сихемі! Іди ж, і я пошлю тебе до них!“ А той відказав йому: „Ось я!“ І сказав він до нього: „Піди но, побач стан братів твоїх і стан отари, та й дай мені відповідь“. І він послав його з долини Хеврону, і той прибув до Сихему. І знайшов його один чоловік, — а він ось блукає по полю. І запитав його той чоловік, кажучи: „Чого ти шукаєш?“ А той відказав: „Я шукаю братів своїх. Скажи ж мені, де вони випасають?“ І сказав той чоловік: „Вони пішли звідси, бо я чув, як казали вони: Ходімо до Дотаїну“. І пішов Йо́сип за своїми братами, і знайшов їх у Дотаїні. А вони побачили його зда́лека, і поки він набли́зився до них, то змовлялися на нього, щоб убити його. І сказали вони один о́дному: „Ось іде той сновидець! А тепер давайте вбиймо його, і вкиньмо його до однієї з ям, та й скажемо: Дикий звір з'їв його! І побачимо, що буде з його снами“. І почув це Руви́м, і визволив його з руки їхньої, і сказав: „Не губімо душі його!“ І сказав до них Рувим: „Не проливайте крови, — киньте його до ями тієї, що в пустині, а руки́ не кладіть на нього", щоб визволити його з їхньої руки, щоб вернути його до батька його. І сталося, коли прийшов Йо́сип до братів своїх, то вони стягнули з Йосипа вбрання його, вбрання квітчасте, що на ньому було. І взяли його, та й кинули його до ями, а яма та порожня була, — не було в ній води. І сіли вони попоїсти хліба. І звели вони очі свої та й побачили, — ось караван ізмаїлітів іде з Ґілеаду, а верблюди їхні несуть пахощі, і бальзам, і ладан, — іде він спровадити це до Єгипту. І сказав Юда до своїх братів: „Яка ко́ристь, що вб'ємо нашого брата, і затаїмо́ його кров? Давайте продамо його Ізма́їльтянам, — і рука наша нехай не буде на ньому, бо він брат нам, він наше тіло“. І послухалися брати його. І коли прохо́дили мідіяніти, купці, то витягли й підняли Йо́сипа з ями. І продали Йосипа ізмаїльтянам за двадцять срібняків, а ті повели Йосипа до Єгипту. А Рувим вернувся до ями, — аж нема Йосипа в ямі! І розірвав він одежу свою... І вернувся він до братів своїх, та й сказав: „Немає хло́пця! А я, —— куди я піду́?“ А вони взяли Йо́сипове вбрання́, і зарізали козла, і вмочили вбрання в кров. І послали вони квітчасте вбрання, і принесли до свого батька, та й сказали: „Оце ми знайшли. Пізнай но, чи це вбрання — твого сина воно, чи ні?“ А він пізнав його та й сказав: „Вбрання мого сина... Дикий звір його з'їв... Справді розшарпаний Йо́сип!“ І роздер Яків одіж свою, і зодягнув вере́тище на сте́гна свої, і багато днів справляв жалобу по синові своє́му... І зачали всі сини його та всі дочки його потіша́ти його. Але він не міг утішитися, та й сказав: „У жало́бі зійду я до сина мого до шеолу“. І плакав за ним його ба́тько. А мідіяніти продали Йо́сипа до Єгипту, до Потіфара, царедворця фараонового, начальника царсько́ї сторожі.
Послання
Отже, будьте наслідувачами Богові, як улю́блені діти, і поводьтеся в любові, як і Христос полюбив вас, і видав за нас Само́го Себе, як дар і жертву Богові на приємні па́хощі. А розпуста та не́чисть усяка й заже́рливість нехай навіть не згадуються поміж вами, як ли́чить святим, і гидо́та, і марносло́вство або жарти, що непристойні вам, але краще дя́кування. Знайте бо це, що жоден розпу́сник, чи нечистий, або заже́рливий, що він ідоля́нин, не має спа́дку в Христовому й Божому Царстві! Нехай вас не зво́дить ніхто словами марно́тними, бо гнів Божий приходить за них на неслухня́них, — тож не будьте їм спільниками ! Ви бо були колись те́мрявою, тепер же ви світло в Господі, — поводьтеся, як діти світла, бо плід світла знахо́диться в кожній добрості́, і праведності, і правді.
Перше читання
Хто це гряде́ із Едо́му, у ша́тах черво́них із Боцри́? Хто Той пи́шний в убра́нні Своїм, що в ве́личі сили Своєї врочисто гряде́? — Це Я, що говорить у праведності, що вла́дний спаса́ти! Чого то червона одежа Твоя, а ша́ти Твої як у то́го, хто топче в чави́лі? „Сам один Я чави́ло топта́в, і не було із наро́дів зо Мною ніко́го! І Я топта́в їх у гніві Своїм, і чави́в їх у лю́ті Своїй, — і бри́зкав їх сік на одежу Мою, і Я попля́мив всі ша́ти Свої. Бо день по́мсти — у серці Моїм, і надійшов рік Мого вику́плення! Я дививсь, але помічника́ не було́, і дивува́всь, бо підпо́ри Мені бракува́ло, та раме́но Моє Мені допомогло́, а Мій гнів — він підтри́мав Мене! І топтав Я наро́ди у гніві Своїм, і лама́в їх у лю́ті Своїй, і вилив на землю їхню кров“! Буду зга́дувати ла́ски Господні, Господні хвали́ за все те, що вчинив нам Госпо́дь, за велике добро́ те для дому Ізраїля, що вчинив Він для них у Своїм милосерді, і в ласці великій Своїй! І сказав: „Вони справді наро́д Мій, сини, що неправди не кажуть,“ — і став Він для них за Спаси́теля. В усякому у́тиску їхньому тісно було́ і Йому, і Ангол обличчя Його їх спаса́в. Любов'ю Своєю й Своїм милосердям Він ви́купив їх, і їх підні́с і носив їх усі дні в давни́ну. Та стали вони неслухня́ними й Духа Святого Його засмути́ли, — і Він оберну́вся на во́рога їм, Він Сам воював проти них. Тоді то народ Його згадає дні да́вні, Мойсея: Де Той, що їх вивів із моря із па́стирем отари Своєї? Де Той, що в нього поклав Свого Духа Святого? Що Він по прави́ці Мойсея прова́див раме́но вели́ччя Свого́, що Він перед ними розді́лював во́ду, щоб зроби́ти Собі вічне Ім'я́? Що прова́див безо́днями їх, як коня́ на пустині, — і вони не спіткну́лись? Як схо́дить у долину худо́ба, так їх Дух Господній водив до спочи́нку, так і Ти вів наро́д Свій, щоб зроби́ти Собі славне Ім'я́! Поглянь із небе́с і побач із мешка́ння святині Своєї та слави Своєї: Де горли́вість Твоя та Твої могу́тні чи́ни? Де велике число милосердя Твого та ла́ски Твоєї, що су́проти ме́не затри́малися? Тільки Ти — наш Отець, бо Авраам нас не знає, а Ізраїль нас не пізна́є! Ти, Господи, Отець наш, від віку Ім'я́ Твоє: наш Викупи́тель! Нащо, Господи, Ти попусти́в, що ми блу́димо з доріг Твоїх, нащо робиш тверди́м наше серце, щоб ми не боялись Тебе? Вернися ради рабів Своїх, ради племе́н спа́дку Свого́! Спа́дщину займав час короткий святий Твій наро́д, — проти́вники наші святиню Твою потопта́ли! Ми стали такими, немов би відві́ку Ти не панува́в був над нами, немов би не кли́калося Твоє Йме́ння над нами!
Ранкова молитва — друге читання
Був же хворий один, Ла́зар у Віфа́нії, із села Марії й сестри її Марти. А Марія, що брат її Лазар був хворий, була та, що помазала Господа миром, і воло́ссям своїм Йому но́ги обте́рла. Тоді се́стри послали до Нього, говорячи: „Ось незду́жає, Господи, той, що любиш його!“ Як почув же Ісус, то промовив: „Не на смерть ця недуга, а на Божу славу, — щоб Син Божий прославився нею“. А Ісус любив Марту, і сестру її, і Лазаря. А коли Він почув, що нездужає той, то зостався два дні на тім місці, де був. Після ж того говорить до учнів: „Ходімо зно́ву в Юдею“. Йому учні сказали: „Учителю, таж допі́ру юдеї хотіли камінням побити Тебе, а Ти знов туди пі́деш?“ Ісус відповів: „Хіба дня не дванадцять годин? Як хто ходить за дня, не спіткне́ться, — цьогосвітнє бо світло він бачить. А хто ходить нічно́ї пори, той спіткнеться, — бо немає в нім світла“. Оце Він сказав, а по то́му говорить до них: „Друг наш Лазар заснув, — та піду́ розбудити Його“. А учні сказали Йому: „Як заснув, то він, Господи, ви́дужає“. Та про смерть його мовив Ісус, вони ж ду́мали, що про сонний спочи́нок Він каже. Тоді просто сказав їм Ісус: „Умер Лазар. І Я тішусь за вас, що там Я не був, щоб повірили ви. Та ходімо до нього“. Сказав же Хома, називаний Близню́к, до співучнів: „Ходімо й ми, щоб із Ним повмирати“. Як прибув же Ісус, то знайшов, що чотири вже дні той у гро́бі. А Віфа́нія поблизу Єрусалиму була́, яких стадій з п'ятнадцять. І багато з юдеїв до Марти й Марії прийшли, щоб за брата розва́жити їх. Тоді Марта, почувши, що надхо́дить Ісус, побігла зустріти Його, Марія ж удома сиділа. І Марта сказала Ісусові: „Коли б, Господи, був Ти отут, — то не вмер би мій брат. Та й тепер, — знаю я, — що чого тільки в Бога попросиш, то дасть Тобі Бог!“ Промовляє до неї Ісус: „Воскресне твій брат!“ Відказує Марта Йому: „Знаю, що в воскресіння останнього дня він воскресне“. Промовив до неї Ісус: „Я воскресіння й життя. Хто вірує в мене, — хоч і вмре, буде жити. І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, — повіки не вмре. Чи ти віруєш в це?“ Вона каже Йому: „Так, Господи! Я вірую, що Ти Христос, Син Божий, що має прийти на цей світ“. І промовивши це, відійшла, та й покликала нишком Марі́ю, сестру свою, ка́жучи: „Учитель тут, і Він кличе тебе!“ А та, як зачула, квапли́во встала й до Нього пішла. А Ісус не ввійшов був іще до села, а знахо́дивсь на місці, де Марта зустріла Його. Юдеї тоді, що були з нею в домі й її розважали, як побачили, що Марія квапли́во встала й побігла, подали́ся за нею, гадаючи, що до гро́бу пішла вона, — плакати там. Як Марія ж прийшла туди, де був Ісус, і Його вгледіла, то припала до ніг Йому та й говорила до Нього: „Коли б, Господи, був Ти отут, то не вмер би мій брат!“ А Ісус, як побачив, що плаче вона, і плачуть юдеї, що з нею прийшли, то в дусі розжа́лобився та й звору́шився Сам, і сказав: „Де його ви поклали?“ Говорять Йому́: „Іди, Господи, та подивися!“ I заплакав Ісус. А юдеї казали: „Дивись, як любив Він його!“ А з них дехто сказали: „Чи не міг же зробити Отой, Хто очі сліпому відкрив, щоб і цей не помер?“ Ісус же розжа́лобивсь знову в Собі, і до гро́бу прийшов. Була ж то печера, і камінь на ній наляга́в. Промовляє Ісус: „Відваліть цього каменя!“ Сестра вмерлого Марта говорить до Нього: „Уже, Господи, чути, — бо чотири вже дні він у гро́бі“. Ісус каже до неї: „Чи тобі не казав Я, що як бу́деш ти вірувати, — славу Божу побачиш?“ І зняли́ тоді каменя. А Ісус ізвів очі до неба й промовив: „Отче, дяку прино́шу Тобі, що Мене Ти почув. Та Я знаю, що Ти за́вжди почуєш Мене, але ради наро́ду, що довкола стоїть, Я сказав, щоб увірували, що послав Ти Мене“. І, промовивши це, Він скричав гучни́м голосом: „Ла́зарю, — вийди сюди!“ І вийшов померлий, по рука́х і нога́х обв'я́заний па́сами, а обличчя у нього було́ перев'я́зане хусткою. Ісус каже до них: „Розв'яжіть його та й пустіть, щоб ходив“. І багато з юдеїв, що посхо́дилися до Марії, та бачили те, що Він учинив, у Нього ввірували. А деякі з них пішли до фарисеїв, і їм розповіли, що́ Ісус учинив. Тоді первосвященики та фарисеї скли́кали раду й казали: „Що́ маємо робити, бо Цей Чоловік пребагато чуд чинить? Якщо так позоставимо Його, то всі в Нього ввірують, — і при́йдуть римля́ни, та й ві́зьмуть нам і край, і наро́д!“ А один із них, Кайя́фа, що був первосвящеником року того́, промовив до них: „Ви нічо́го не знаєте, і не поміркуєте, що краще для вас, щоб один чоловік прийняв смерть за людей, аніж щоб увесь наро́д мав загинути!“ А того не сказав сам від себе, але, первосвящеником бувши в тім році, пророкував, що Ісус за наро́д мав умерти, і не лише за наро́д, але й щоб сполучити в одне́ розпоро́шених Божих дітей. Отож, від того дня вони змо́вилися, щоб убити Його. І тому́ не ходив більш Ісус між юдеями явно, але звідти вдавсь до околиць поближче пустині, до міста, що зветься Єфре́м, — і тут залишався з Своїми учнями. Наближалася ж Пасха юдейська, і багато-хто з кра́ю вдались перед Пасхою в Єрусалим, щоб очи́стити себе. І шукали Ісуса вони, а в храмі стоявши, гомоніли один до одно́го: „А як вам здається? Хіба Він не при́йде на свято?“ А первосвященики та фарисеї нака́за дали́: як дізнається хто, де Він перебува́тиме, нехай донесе, — щоб схопи́ти Його.
Респонсорійний псалом
Євангеліє
Раз виго́нив Він де́мона, який був німий. І коли демон вийшов, німий заговорив. А наро́д дивувався. А деякі з них гомоніли: „Виганяє Він де́монів силою Вельзеву́ла, князя де́монів“. А інші, випробовуючи, хотіли від Нього ознаки із неба. Він же знав думки їхні, і промовив до них: „Кожне царство, само проти себе поді́лене, запусті́є, і дім на дім упаде́. А коли й сатана́ поділився сам супроти себе, — як стоятиме царство його? А ви кажете, що Вельзеву́лом виго́ню Я демонів. Коли ж Вельзеву́лом виго́ню Я демонів, то чим виганяють їх ваші сини? Тому вони стануть вам су́ддями. А коли пальцем Божим виго́ню Я де́монів, то справді прийшло до вас Боже Царство. Коли сильний збройно свій двір стереже, то в безпе́ці маєток його. Коли ж дужчий від нього його нападе́ й переможе, то всю збро́ю йому забере́, на яку покладався був той, і роздасть свою здо́бич. Хто не зо Мною, той проти Мене; і хто не збирає зо Мною, той розкидає! Коли дух нечистий виходить з люди́ни, то блукає місцями безві́дними, відпочинку шукаючи, але, не знахо́дячи, каже: „Верну́ся до хати своєї, звідки я вийшов“. А як ве́рнеться він, то хату знахо́дить заме́тену й при́брану. Тоді він іде та й приводить сімох інших духів, лютіших за себе, — і входять вони та й живуть там. І буде останнє люди́ні тій гірше за перше!“ І сталось, як Він це говорив, одна жінка з народу свій голос підне́сла й сказала до Нього: „Блаженна утро́ба, що носила Тебе, і груди, що Ти ссав їх!“ А Він відказав: „Так. Блаженні ж і ті, хто слухає Божого Слова і його береже́!“
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Вечірня молитва — перше читання
А Йо́сип був відведений до Єгипту. І купив його Потіфа́р, царедворець фараонів, начальник царсько́ї сторожі, муж єги́птянин, з руки ізмаїльтян, що звели його туди. І був Госпо́дь з Йо́сипом, а він став чоловіком, що мав щастя. І пробува́в він у домі свого пана єги́птянина. І побачив його пан, що Господь з ним, і що в усьому, що він робить, Госпо́дь щастить у руці його. І Йо́сип знайшов милість в очах його, і служив йому. А той призна́чив його над домом своїм, і все, що мав, віддав в його руку. І сталося, — відко́ли він призна́чив його в домі своїм, і над усім, що він мав, то поблагословив Господь дім єгиптянина через Йосипа. І було благослове́ння Господнє в усьому, що він мав, — у домі й на полі. І він позоставив усе, що мав, у руці Йо́сиповій. І не знав він при ньому нічого, окрім хліба, що їв. А Йо́сип був гарного стану та вродливого вигляду. І сталося по тих пригодах, і звела́ свої очі на Йосипа жінка пана його. І сказала вона: „Ляж зо мною!“ А він відмовився, і сказав до жінки пана свого: „Тож пан мій не знає при мені нічого у домі, а все, що його, він дав у мою руку. Нема більшого в цім домі від мене, і він не стримав від мене нічого, хібащо тебе, — бо ти жінка його. Як же я вчиню це велике зло, і згрішу перед Богом?“ І сталося, що вона день-у-день говорила Йо́сипові, а він не слухав її, щоб лягти при ній і бути з нею. І сталося одного дня, і прийшов він додому робити діло своє, а там у домі не було́ нікого з людей дому. І схопи́ла вона його за одежу його, кажучи: „Лягай же зо мною!“ А він позоставив свою одежу в її руці, та й утік, і вибіг надвір. І сталося, як побачила вона, що він позоставив свою одежу в її руці та й утік надвір, то покликала людей свого дому, та й сказала їм, говорячи: „Дивіться, — він припровадив нам якогось єврея, щоб той забавлявся нами! Він прийшов був до мене, щоб покластись зо мною, та я закричала сильним голосом. І сталося, як почув він, що я підняла свій голос і закричала, то позоставив одежу свою в мене, та й утік, і вибіг надвір. І я поклала його одежу при собі аж до прихо́ду пана його до свого дому“. І вона переказала йому цими словами, говорячи: „До мене прийшов був оцей раб єврей, що ти його привів до нас, щоб забавлятися мною. І сталося, як підняла я свій голос і закричала, то він позоставив свою одежу при мені, та й утік надвір“. І сталося, як почув пан його слова своєї жінки, що оповідала йому, кажучи: „Отакі то речі вчинив мені твій раб“, то запалився гнів його. І взяв його Йо́сипів пан, та й віддав його до дому в'язни́чного, до місця, де були ув'я́знені царські́ в'язні. І пробува́в він там у тім домі в'язничнім. А Господь був із Йосипом, і прихилив до нього милосердя, та дав йому милість в очах начальника в'язничного дому. І начальник в'язничного дому дав у руку Йосипа всіх в'язнів, що були в домі в'язничнім, і все, що́ там робили, робив він. Начальник в'язничного дому не бачив нічого в руці його, бо Бог був із ним, і що́ він робив, щастив йому Господь.
Друге читання
Отож я питаю: Чи ж Бог відкинув наро́да Свого́? Зо́всім ні! Бо й я ізра́їльтянин, із насіння Авраамового, Веніями́нового племени. Не відкинув Бог наро́да Свого́, що його перше знав. Чи ви не знаєте, що гово́рить Писа́ння „про Іллю“, як він ска́ржиться Богові на Ізраїля, кажучи: „Господи, вони повбивали пророків Твоїх, і Твої же́ртівники поруйнували, і лишився я сам, і шукають моєї душі“. Та що каже йому Божа відповідь: „Я для Себе зоставив сім тисяч мужа, що перед Ваа́лом колін не схилили“. Також і тепе́рішнього ча́су залиши́вся останок за ви́бором благодаті. А коли за благода́ттю, то не з учинків, інакше благода́ть не була́ б благода́ттю. А коли з учинків, то це більше не благода́ть, інакше вчи́нок не є вже вчинок. Що ж? Чого Ізраїль шукає, того не оде́ржав, та оде́ржали ви́брані, а останні затверді́ли, як написано: „Бог дав їм духа засипа́ння, очі, щоб не бачили, і ву́ха, щоб не чули, аж до сього́днішнього дня“. А Дави́д каже: „Нехай станеться стіл їхній за сітку й за па́стку, і на спокусу, та їм на заплату; нехай потемні́ють їхні очі, щоб не бачили, хай наза́вжди зігне́ться хребе́т їхній!“ Тож питаю: Чи ж спіткну́лись вони, щоб упасти? Зо́всім ні! Але з їхнього зане́паду — спасі́ння поганам, щоб ви́кликати за́здрість у них. А коли їхній зане́пад — багатство для світу, а їхнє упоко́рення — багатство поганам, — скільки ж більш повнота́ їхня? Кажу́ бо я вам, поганам: через те, що я апо́стол поганів, я хвалю́ свою службу, може як викличу за́здрість у своїх за тілом, і спасу́ де́кого з них. Коли ж відки́нення їх — то прими́рення світу, то що́ їхнє прийняття́, як не життя з мертвих? А коли святий пе́рвісток, то й тісто святе; а коли святий корінь, то й ві́ття святе. Коли ж деякі з галу́зок відломи́лися, а ти, бувши дике оливне дерево, прищепи́вся між них і став спільнико́м то́вщу оли́вного ко́реня, то не вихваляйся перед галу́зками; а коли вихваля́єшся, то знай, що не ти носиш кореня, але корінь тебе. Отже скажеш: „Галу́зки відломи́лися, щоб я прищепи́вся“. Добре. Вони відломились невірством, а ти тримаєшся вірою; не величайся, але бійся. Бо коли Бог природних галу́зок не пожалував, то Він і тебе не пожа́лує! Отже, бач до́брість і суво́рість Божу, — на відпалих суворість, а на тебе до́брість Божа, коли перебу́деш у до́брості, коли ж ні, то й ти бу́деш відтя́тий. Та й вони, коли не зоста́нуться в невірстві, прище́пляться, бо має Бог силу їх знов прищепи́ти. Бо коли ти відтя́тий з оливки, дикої з природи, і проти природи заще́плений до доброї оливки, то скільки ж більше ті, що природні, прище́пляться до своєї власної оливки? Бо не хо́чу я, браття, щоб ви не знали цієї таємниці, — щоб не були́ ви високої думки про себе, що жорстокість ста́лась Ізраїлеві поча́сти, аж поки не вві́йде повне число поган, і так увесь Ізраїль спасеться, як написано: „При́йде з Сіо́ну Спаситель, і відве́рне безбожність від Якова, і це запові́т їм від Мене, коли відійму́ гріхи їхні!“ Тож вони за Єва́нгелією вороги ради вас, а за вибором — улю́блені ради отців. Бо да́ри й покли́кання Божі невідмінні. Бо як і ви були́ колись неслухняні Богові, а тепер поми́лувані через їхній непо́слух, так і вони тепер спроти́вились для поми́лування вас, щоб і самі були помилувані. Бо замкнув Бог усіх у непо́слух, щоб помилувати всіх. О глиби́но багатства, і премудрости, і знання́ Божого! Які недовідо́мі при́суди Його, і недослі́джені дороги Його! „Бо хто розум Господній пізнав? Або хто був дорадник Йому? Або хто давніш Йому дав, і йому бу́де відда́но?“ Бо все з Нього, через Нього і для Нього! Йому слава навіки. Амі́нь.
Друге читання
Отже, я свідкую тобі перед Богом і Христом Ісусом, що Він має судити живих і мертвих за Свого прихо́ду та за Свого Царства. Проповідуй Слово, допоминайся вча́сно-невча́сно, докоряй, забороняй, переконуй з терпеливістю та з наукою. Настане бо час, коли здорової науки не будуть триматись, але за своїми пожадливостями виберуть собі вчителі́в, щоб вони їхні ву́ха вле́щували. Вони слух свій від правди відвернуть та до байо́к нахи́ляться. Але ти будь пи́льний у всьому, терпи лихо, виконуй працю благові́сника, сповня́й свою службу. Бо я вже за жертву стаю, і час відхо́ду мого вже настав. Я змагався добрим зма́гом, свій біг закінчи́в, віру зберіг. Наостанку мені призначається вінок праведности, якого мені того дня дасть Господь, Суддя праведний; і не тільки мені, але й усім, хто при́хід Його полюбив. Подба́й незаба́ром прибути до мене. Бо Дима́с мене кинув, цей вік полюбивши, і пішов до Солу́ня, Кри́скент до Гала́тії, Тит до Далма́тії. Зо мною сам тільки Лука́. Візьми Ма́рка, і приведи з собою, бо мені він потрібний для служби. А Тихи́ка послав я в Ефе́с. Як будеш іти, то плаща́ принеси́, що його я в Троа́ді зоставив у Ка́рпа, і книжки́, особливо пергамено́ві. Котля́р Олександер нако́їв був лиха чимало мені... Нехай Госпо́дь йому віддасть за його вчинками! Стережись його й ти, бо він мі́цно противився нашим словам! При першій моїй обороні жоден не був при мені, але всі поки́нули мене... Хай Госпо́дь їм того не полічить! Але Госпо́дь став при мені та й мене підкріпи́в, щоб проповідь виконалась через мене, та щоб усі погани почули її. І я ви́зволився з пащі ле́в'ячої. А від усякого вчинку лихого Господь мене ви́зволить та збереже для Свого Небесного Царства. Йому слава на віки вічні, амі́нь! Поздоров Приски́ллу й Аки́лу та дім Ониси́фора. Ера́ст позоставси в Кори́нті, а Трохи́ма лишив я слабо́го в Міле́ті. Попильну́й прийти до зими́. Вітає тебе Евву́л, і Пуд, і Лин, і Кла́вдія, і вся бра́ття. Господь з твоїм духом! Благода́ть з вами! Амі́нь.
Друге читання
Отже, будьте наслідувачами Богові, як улю́блені діти, і поводьтеся в любові, як і Христос полюбив вас, і видав за нас Само́го Себе, як дар і жертву Богові на приємні па́хощі. А розпуста та не́чисть усяка й заже́рливість нехай навіть не згадуються поміж вами, як ли́чить святим, і гидо́та, і марносло́вство або жарти, що непристойні вам, але краще дя́кування. Знайте бо це, що жоден розпу́сник, чи нечистий, або заже́рливий, що він ідоля́нин, не має спа́дку в Христовому й Божому Царстві! Нехай вас не зво́дить ніхто словами марно́тними, бо гнів Божий приходить за них на неслухня́них, — тож не будьте їм спільниками ! Ви бо були колись те́мрявою, тепер же ви світло в Господі, — поводьтеся, як діти світла, бо плід світла знахо́диться в кожній добрості́, і праведності, і правді. Допевня́йтеся, що приємне для Господа, і не беріть участи в неплідних ділах те́мряви, а краще й докоряйте. Бо соромно навіть казати про те, що роблять вони потає́мно! Усе ж те, що світлом докоряється, стає явне, бо все, що явне стає, то світло. Через це то й говорить: „Сплячий, вставай, і воскре́сни із мертвих, — і Христос осві́тлить тебе!“
Друге читання
І сталося за днів Аха́за, сина Йота́ма, Уззіїного сина, царя Юди, вийшов Реці́н, цар сирійський, і Пе́ках, син Ремаліїн, цар Ізраїлів, до Єрусалиму на війну́ на нього, та не міг звоюва́ти його. І спові́щено Давидів дім, і сказано: „Став табо́ром Ара́м у землі Єфремовій“. І захиталося серце його й серце наро́ду його, як хитаються лісові́ дере́ва від вітру! І сказав Господь до Ісаї: „Вийди навпроти Ахаза, ти та твій син Шеар-Яшув, до кінця водово́ду горі́шнього ставу, на биту дорогу По́ля-Валю́шників. І скажеш до нього: Стережися й будь спокійний, не бійся, а серце твоє нехай не мякне через два за́лишки тих димля́чих голове́шок, від по́лум'я гніву Реціна й Арама та сина Ремаліїного, за те, що Арам, Єфрем та син Ремаліїн радили проти тебе лихе, говорячи: Ходім на Юдею та її налякаємо, і здобу́демо для себе, і настано́вимо царем серед нього Тавеїлового сина. Так сказав Господь Бог: Цього не станеться й не бу́де! Бо голова Ара́му — Дама́ск, а голова Дамаску — Рецін, та ще шістдеся́т і п'ять літ, — і буде зла́маний Єфрем, так що перестане бути наро́дом! А голова Єфрему — Самарі́я, а голова Самарії — син Ремаліїн. Якщо ви не повірите, то не встоїте́“.
Євангеліє
І Він розповів їм і притчу про те, що треба молитися за́вжди, і не занепада́ти духом, говорячи: „У місті якомусь суддя був один, що Бога не боявся, і людей не соро́мився. У тому ж місті вдова перебува́ла, що до нього ходила й казала: „Оборони мене від мого супроти́вника!“ Але він довгий час не хотів. А зго́дом сказав сам до се́бе: „Хоч і Бога я не боюся, і людей не соро́млюся, але через те, що вдовиця оця докучає мені, то візьму́ в оборону її, щоб вона без кінця не ходила, і не докучала мені“. І промовив Господь: „Чи чуєте, що́ говорить суддя цей неправедний? А чи ж Бог в оборону не ві́зьме обра́них Своїх, що голосять до Нього день і ніч, хоч і ба́риться Він щодо них? Кажу вам, що Він їм незаба́ром подасть оборону! Та Син Лю́дський, як при́йде, чи Він на землі зна́йде віру?“ А для деяких, що були себе певні, що вони ніби праведні, і за ніщо́ мали інших, Він притчу оцю розповів. „Два чоловіки до храму ввійшли помолитись, — один фарисе́й, а другий був ми́тник. Фарисей, ставши, так молився про себе: „Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: зди́рщики, неправедні, перелю́бні, або як цей ми́тник. Я по́щу два ра́зи на тиждень, даю десятину з усьо́го, що тільки надба́ю!“ А ми́тник здалека стояв, та й очей навіть звести до неба не смів, але бив себе в груди й казав: „Боже, будь милости́вий до мене грішного!“ Говорю́ вам, що цей повернувся до дому свого більш виправданий, аніж той. Бо кожен, хто підно́ситься, — буде пони́жений, хто ж понижа́ється, — той піднесе́ться“. До Нього ж прино́сили й немовлят, щоб до них доторкнувся, а учні, побачивши, їм докоряли. А Ісус їх покликав та й каже: „Пустіте дітей, щоб до Мене прихо́дили, і не забороняйте їм, — бо таких Царство Боже. Поправді кажу́ вам: Хто Божого Царства не при́йме, як дитя, той у нього не вві́йде!“ І запитався Його один і́з нача́льникі́в, говорячи: „Учителю Добрий, що робити мені, щоб вспадкува́ти вічне життя?“ Ісус же йому відказав: „Чого звеш Мене Добрим? Ніхто не є Добрий, — тільки Сам Бог! Знаєш заповіді: „Не чини пере́любу, не вбивай, не кради́, не свідку́й неправдиво, шануй свого батька та матір“. А він відказав: „Усе́ це я виконав від юна́цтва свого́!“ Як почув це Ісус, то промовив до нього: Одно́го тобі ще бракує: Розпро́дай усе, що ти маєш, і вбогим роздай, — і матимеш скарб свій на небі. Вертайся тоді, та й іди вслід за Мною!“ А він, коли почув це, то засумував, бо був ве́льми багатий. Як побачив Ісус, що той засумував, то промовив: „Як тяжко багатим увійти в Царство Боже! Бо верблю́дові легше пройти через го́лчине ву́шко, ніж багатому в Боже Царство ввійти“. Ті ж, що чули, спитали: „Хто́ ж тоді може спасти́ся?“ А Він відповів: „Неможливе лю́дям — можливе для Бога!“ І промовив Петро: „От усе ми покинули, — та й пішли за Тобою слідо́м“. А Ісус відказав їм: „Поправді кажу́ вам: Немає такого, щоб покинув свій дім, або дружи́ну, чи братів, чи батьків, чи дітей ради Божого Царства, і не одержав би значно більш цього́ ча́су, а в віці наступнім — життя вічне“. І, взявши Дванадцятьо́х, промовив до них: „Оце в Єрусалим ми йдемо́, і все здійсни́ться, що́ писали Пророки про Лю́дського Сина. Бо Він ви́даний буде поганам, і буде осмі́яний, і покривджений, і опльо́ваний. і, збичува́вши, уб'ють Його, — але третього дня Він воскресне!“ Та з цього нічо́го вони не збагну́ли, і ця річ перед ними закрита була́, і ска́заного вони не розуміли. І сталось, як Він наближа́вся був до Єрихо́ну, один невидю́щий сидів при дорозі й просив. А коли він прочув, що проходить наро́д, то спитався: „Що́ це таке?“ А йому відказали, що проходить Ісус Назаряни́н. І став він кричати й казати: „Ісусе, Сину Давидів, — змилуйся надо мною!“ А ті, що попе́реду йшли, сварились на нього, щоб він замо́вк, а він іще більше кричав: „Сину Давидів, — змилуйся надо мною!“ І спинився Ісус, і привести його до Себе звелів. А коли той набли́зивсь до Нього, то Він запитався його: „Що́ ти хочеш, щоб зробив Я тобі?“ А той відповів: „Господи, — нехай стану видю́щим!“ Ісус же до нього сказав. „Стань видющий! Твоя віра спасла тебе!“ І зараз видю́щим той став, і пішов вслід за Ним, прославляючи Бога. А всі люди, бачивши це, віддали́ хвалу Богові.
Вечірня молитва — друге читання
Отож, сину мій, зміцняйся в благода́ті, що в Христі Ісусі вона! А що чув ти від мене при багатьо́х свідках, те передай вірним лю́дям, що будуть спроможні й інших навчити. А ти терпи лихо, як добрий воя́к Христа Ісуса! Бо жоден воя́к не в'яжеться в справи життя, аби догодити тому, хто ві́йсько збирає. А як хто йде на зма́ги, то вінка́ не одержує, якщо незако́нно змага́ється. Трудящому хліборо́бові нале́житься першому покуштувати з плоду. Розумій, що́ я говорю́. А Госпо́дь нехай дасть тобі розум у всьому. Пам'ятай про Ісуса Христа з насіння Дави́дового, що воскрес із мертвих, за моєю Єва́нгелією, за яку я терплю́ муки аж до ув'я́знення, як той злочи́нець. Але Сло́ва Божого не ув'язни́ти! Через це перено́шу я все ради ви́браних, щоб і вони доступили спасі́ння, що в Христі Ісусі, зо славою вічною. Вірне слово: коли ра́зом із Ним ми померли, то й жи́тимемо ра́зом із Ним! А коли терпимо́, то будемо ра́зом тако́ж царюва́ти. А коли відцураємось, то й Він відцурається нас! А коли ми невірні, зостається Він вірним, бо не може зректися Само́го Себе! Нагадуй про це й заклинай перед Богом, щоб не спереча́лись словами, бо ніна́що воно, хіба слухача́м на руїну. Силку́йся поставити себе перед Богом гідним, працівнико́м бездоганним, що вірно навчає науки правди. Стережися ж базі́кань марни́х, бо вони ще більше провадять до безбожности, а їхнє слово, як рак, буде ши́ритися. Від таких Гімене́й і Філі́т, що вони погрішилися в правді, казавши, що воскресі́ння було вже, і віру деяких руйнують. Та однако стоїть міцна́ Божа основа та має печатку оцю: „Господь знає тих, хто Його“, та: „Нехай від неправди відсту́питься всякий, хто Господнє Ім'я́ називає!“ А в великому домі знахо́диться по́суд не тільки золотий та срібний, але й дерев'яний та гли́няний, і одні посу́дини на честь, а другі на не́честь. Отож, хто від цього очистить себе, буде по́суд на честь, освя́чений, потрібний Володареві, приготова́ний на всяке добре ді́ло. Стережися молодечих пожадли́востей, трима́йся праведности, віри, любови, миру з тими, хто Господа кличе від чистого серця. А від нерозумних та від невче́них змага́нь ухиляйся, знавши, що вони родять сварки́. А раб Господній не повинен свари́тись, але бути привітним до всіх, навча́льним, до ли́ха терпля́чим, що навчав би противників із ла́гідністю, чи Бог їм не дасть покая́ння, щоб правду пізнати, щоб визволитися від сітки диявола, що він уловив їх для ро́блення волі своєї.
Євангеліє
А коли поверну́лись до учнів, коло них вони вгле́діли бе́зліч наро́ду та книжників, що сперечалися з ними. І негайно ввесь на́товп, як побачив Його, сполохну́вся із дива, і назу́стріч побіг, і став вітати Його. І запитався Він їх: „Про що спереча́єтесь з ними?“ І Йому відповів один із на́товпу: „Учителю, привів я до Тебе ось сина свого́, що духа німого він має. А як він де схо́пить його, то о́б землю кидає ним, — і він пі́ну пускає й зубами скрегоче та сохне. Я казав Твоїм у́чням, щоб прогнали його, — та вони не змогли“. А Він їм у відповідь каже: „О, роде невірний, — доки буду Я з вами? Доки вас Я терпітиму? Приведіть до Мене його!“ І до Нього того привели́. І як тільки побачив Його, то дух зараз затряс ним. А той, повалившись на землю, став качатися та заливатися пі́ною. І Він запитав його ба́тька: „Як давно́ йому сталося це?“ Той сказав: „Із дити́нства. І по́часту кидав він ним і в огонь, і до води, щоб його погубити. Але коли можеш що Ти, то змилуйсь над нами, і нам поможи!“ Ісус же йому відказав: „Щодо того твого „коли можеш“, — то тому́, хто вірує, все можливе!“ Зараз ба́тько хлоп'я́ти з слізьми́ закричав і сказав: „Вірую, Господи, — поможи недовірству моє́му!“ А Ісус, як побачив, що на́товп збігається, то нечистому духові заказав, і сказав йому: „Ду́ше німий і глухий, тобі Я наказую: вийди з нього, і більше у нього не входь!“ І, закричавши та мі́цно затрясши, той вийшов. І він став, немов мертвий, — аж багато-хто стали казати, що помер він. А Ісус узяв за руку його та й підвів його, — і той устав. Коли́ ж Він до дому прийшов, то учні питали Його самото́ю: „Чому ми́ не могли його вигнати?“ А Він їм сказав: „Цей рід не вихо́дить інакше, як тільки від молитви та по́сту“.
Євангеліє
Коли ж Він по кількох днях прийшов знов до Капернау́му, то чутка пішла, що Він удома. І зібралось багато, аж вони не вміщалися навіть при две́рях. А Він їм виголошував слово. І прийшли ось до Нього, несучи розсла́бленого, якого не́сли четверо. А що через наро́д до Ньо́го набли́зитися не могли, то стелю розкри́ли, де Він був, і пробравши, звісили ложе, що на ньому лежав розсла́блений. А Ісус, віру їхню побачивши, каже розсла́бленому: „Відпускаються, сину, гріхи тобі!“ Там же сиділи дехто з книжників, і в серцях своїх ду́мали: „Чого Він говорить отак? Зневажає Він Бога. Хто може прощати гріхи, окрім Бога Само́го?“ І зараз Ісус відчув Духом Своїм, що вони так міркують собі, і сказав їм: „Що́ таке ви в серцях своїх ду́маєте? Що́ легше: сказати розсла́бленому: „Гріхи відпускаються тобі“, чи сказати: „Уставай, візьми ложе своє та й ходи“? Але щоб ви знали, що Син Лю́дський має вла́ду прощати гріхи на землі“, — каже розсла́бленому: „Тобі Я наказую: Уставай, візьми ложе своє, та й іди у свій дім!“ І той устав, і негайно взяв ложе, — і вийшов перед усіма́, так що всі дивувались і сла́вили Бога, й казали: „Ніко́ли такого не бачили ми!“
Євангеліє
Я правдива Виногра́дина, а Отець Мій — Виногра́дар. Усяку галу́зку в Мене, що плоду не прино́сить, Він відтина́є, але всяку, що плід родить, обчища́є її, щоб рясніше родила. Через Слово, що Я вам говорив, ви вже чисті. Перебува́йте в Мені, а Я в вас! Як та вітка не може вродити плоду сама з себе, коли не позоста́неться на виногра́дині, так і ви, як в Мені перебува́ти не будете. Я — Виноградина, ви — галу́ззя! Хто в Мені перебува́є, а Я в ньому, той рясно заро́джує, бо без Мене нічого чинити не можете ви. Коли хто перебува́ти не буде в Мені, той буде відкинений геть, як галу́зка, і всохне. І грома́дять їх, і кладуть на огонь, — і згорять. Коли ж у Мені перебува́ти ви будете, а слова́ Мої позоста́нуться в вас, то просіть, чого хочете, — і станеться вам! Отець Мій просла́виться в то́му, якщо рясно заро́дите й бу́дете учні Мої. Як Отець полюбив Мене, так і Я полюбив вас. Перебувайте в любові Моїй! Якщо бу́дете ви зберігати Мої заповіді, то в любові Моїй перебува́тимете, як і Я зберіг Заповіді Свого Отця, і перебуваю в любові Його. Це Я вам говорив, щоб радість Моя була в вас, і щоб повна була́ ваша радість! Оце Моя заповідь, — щоб любили один о́дного ви, як Я вас полюбив! Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за дру́зів своїх. Ви дру́зі Мої, якщо чините все, що Я вам заповідую. Я вже більше не бу́ду раба́ми вас звати, бо не відає раб, що пан його чинить. А вас назвав дру́зями Я, бо Я вам об'явив усе те, що почув від Мого Отця. Не ви Мене вибрали, але Я вибрав вас, і вас настанови́в, щоб ішли ви й прино́сили плід, і щоб плід ваш зостався, щоб дав вам Отець, чого тільки попро́сите в Імення Моє. Це Я вам заповідую, — щоб любили один о́дного ви! Коли вас світ нена́видить, знайте, що Мене він знена́видів перше, як вас. Коли б ви зо світу були́, то своє світ любив би. А що ви не зо світу, але Я вас зо світу обрав, тому світ вас нена́видить. Пригадайте те слово, яке Я вам сказав: „Раб не більший за пана свого“. Як Мене переслі́дували, — то й вас переслідувати бу́дуть; як слово Моє зберігали, — берегти́муть і ваше. Але все це робитимуть вам за Ім'я́ Моє, бо не знають Того, хто послав Мене. Коли б Я не прийшов і до них не казав, то не мали б гріха́, а тепер вимо́вки не мають вони за свій гріх. Хто Мене нена́видить, — і Мого Отця той нена́видить. Коли б Я серед них не вчинив був тих діл, яких не чинив ніхто інший, то не мали б гріха́. Та тепер вони бачили, — і знена́виділи і Мене, і Мого Отця. Та щоб спра́вдилось слово, що в їхнім Зако́ні написане: „Мене безпідставно знена́виділи!“ А коли Втіши́тель прибуде, що Його від Отця Я пошлю вам, — Той Дух правди, що походить від Отця, Він засвідчить про Мене. Та засві́дчте і ви, бо ви від початку зо Мною.
Щоденний план послідовного читання всієї Біблії. Текст Біблії є суспільним надбанням. (Біблія Огієнка)
Читання дня — щоранку
У Bosko читання дня чекають на вас щоранку — позначайте кожне як прочитане, щоб завжди знати, де ви зупинилися, читайте їх у будь-якому з 30 перекладів і затримайтеся на короткому роздумі. Щоденні читання вашої традиції — з відстеженням і завжди під рукою.