Читання дня
Біблійні читання, призначені на день, із повним текстом вашою мовою. Стежте щоранку за щоденними читаннями вашої традиції в застосунку Bosko.
Перше читання
Наро́д, який в те́мряві ходить, Світло велике побачить, і над тими, хто сидить у краю тіні смерти, Світло зася́є над ними! Ти помно́жиш наро́д цей, Ти збільши́ш йому радість. Вони перед лицем Твоїм будуть радіти, як радіють в жнива́, як ті́шаться в час, коли ділять здо́бич! Бо злама́в Ти ярмо́ тягару́ його, і ки́я з раме́на його, жезло його пригноби́теля, як за днів Мадія́ма. Усякий бо чобіт військо́вий, що гу́пає гу́чно, та оде́жа, попля́млена кров'ю, — стане все це поже́жею, за ї́жу огню! Бо Дитя народи́лося нам, да́ний нам Син, і вла́да на раме́нах Його, і кликнуть ім'я́ Йому: Ди́вний Пора́дник, Бог сильний, Отець вічности, Князь миру. Без кінця́ буде мно́житися панува́ння та мир на троні Давида й у ца́рстві його, щоб поставити міцно його й щоб підпе́рти його правосу́ддям та правдою відтепе́р й аж навіки, — ре́вність Господа Савао́та це зробить! Проти Якова слово послав був Госпо́дь, а впало воно на Ізра́їля, і пізна́є наро́д, увесь він, Єфре́м та мешканець Самарі́ї, що говорять з пихо́ю й наду́тістю се́рця: „Попа́дали цегли, а ми побуду́ємо з ка́меня те́саного, сікомо́ри позру́бувано, — та замінимо їх ке́драми!“ Та над ним Господь зміцнив противників Реціна, а його ворогів нацькува́в: Арама попе́реду, а филисти́млян поза́ду, і поже́рли Ізраїля ці́лою па́щею. При цьо́му всьому не відвернувсь Його гнів, і ви́тягнена ще рука Його! Та наро́д не зверну́вся до Того, Хто вра́зив його, і не шукали Господа Саваота. Тому́ то Господь відсік від Ізраїля го́лову й хвіст, пальму й очерети́ну за одного дня.
Перше читання
Слухай, Ізраїлю: ти сьогодні перехо́диш Йорда́н, щоб увійти й заволодіти народами, більшими й міцнішими від тебе, містами великими й укріпленими аж до неба, народом великим та високим, ве́летнями, яких ти знаєш, і про яких ти чув: „Хто стане перед ве́летнями?“ І пізнаєш сьогодні, що Господь, Бог твій, Він Той, що переходить перед тобою, як огонь поїдаючий, — Він вигубить їх і Він пони́жуватиме їх перед тобою. І ти виженеш їх і вигубиш їх незаба́ром, як Господь говорив був тобі. Не скажи в серці своїм, коли Господь, Бог твій, буде їх виганяти з-перед тебе, говорячи: „Через пра́ведність мою ввів мене Господь посісти цей Край, і через непра́ведність цих людей Господь виганяє їх з-перед мене“. Не через пра́ведність твою, і не через простоту́ твого серця ти входиш володіти їхнім Краєм, але через неправедність цих людей Господь, Бог твій, виганяє їх з-перед тебе, і щоб виконати те слово, що присягнув був Господь батькам твоїм, Авраамові, Ісакові та Якову. І пізнаєш, що не через пра́ведність твою Господь, Бог твій, дає тобі посісти цей хороший Край, бо ти народ твердоши́їй. Пам'ятай, не забудь, що ти гніви́в Господа, Бога свого, — у пустині від дня, коли вийшов ти з єгипетського кра́ю аж до прихо́ду вашого до цього місця, неслухня́ні були ви проти Господа. І на Хори́ві розгніви́ли були ви Господа, — і Господь був розгнівався на вас, щоб вигубити вас. Коли я схо́див на го́ру взяти кам'яні табли́ці заповіту, що Господь склав був із вами, то сидів я на горі сорок день і сорок ночей, хліба не їв, і води не пив. І Господь дав мені оби́дві кам'яні табли́ці, писані Божим пальцем, а на них усі ті слова́, що Господь говорив був із вами на горі з сере́дини огню в дні зборів. І сталося, на кінці сорока́ день і сорока́ ночей дав мені Господь дві кам'яні табли́ці, табли́ці заповіту. І сказав мені Господь: „Устань, швидко зійди звідси, бо зіпсувся наро́д твій, що ти вивів з Єгипту. Вони скоро збо́чили з дороги, яку Я наказав їм, — зробили собі литого бовва́на“. I сказав Господь до мене, говорячи: „Бачив Я той наро́д, — і ось він наро́д твердоши́їй. Позостав Мене, і Я ви́гублю їх, і зітру́ їхнє ймення з-під неба, тебе зроблю́ народом міцнішим та численнішим від нього“. І я обернувся, і зійшов із гори, а гора палає в огні, і оби́дві табли́ці заповіту в обох руках моїх. І побачив я, а ось ви згрішили проти Господа, Бога вашого, — зробили собі теля, литого бовва́на, зійшли скоро з дороги, яку Господь наказав був вам! І схопи́в я за оби́дві табли́ці, та й кинув їх з обох своїх рук, — і розторо́щив їх на ваших оча́х!... І впав я перед Господнім лицем, як перше, сорок день і сорок ночей хліба не їв і води не пив, за ввесь ваш гріх, що згрішили ви, як чинили зло в оча́х Господа, щоб Його розгніви́ти, бо боявся я гніву та люті, якими розгні́вався був на вас Господь, щоб ви́губити вас, — та вислухав Господь мене й цього ра́зу. А на Аарона Господь дуже розгнівався був, щоб погубити його. І молився я того ча́су також за Ааро́на. А гріх ваш, що вчинили ви, теля́ те я взяв та й спалив його в огні, і розторо́щив його, добре змолов, аж стало воно дрібни́м, немов порох. І кинув я порох його до пото́ку, що сходить з гори. І в Тав'ері, і в Массі, і в Ківрот-Гаттааві гніви́ли ви Господа. А коли Господь посилав вас з Кадеш-Барнеа, говорячи: „Увійдіть, та й посядьте той край, що Я дав вам“, то були ви неслухня́ні нака́зу Господа, Бога вашого, і не повірили Йому, і не послухалися Його голосу. Неслухня́ні були ви Господе́ві від дня, як я вас пізнав. І впав я перед Господнім лицем на ті сорок день і сорок ночей, що я був упав, бо Господь сказав, що ви́губить вас. І молився я до Господа й говорив: „Владико Господи, не губи народу Свого та насліддя Свого, що Ти викупив Своєю вели́чністю, що Ти вивів його́ з Єгипту сильною рукою! Згадай Своїх рабів — Авраама, Ісака та Якова, не вважай на запеклість цього наро́ду й на несправедливість та гріх його, щоб не сказав той кра́й, звідки вивів ти нас: Не міг Господь увести їх до того кра́ю, що Ти говорив їм, та з Своєї не́нависти до них Ти вивів їх, щоб побити їх у пустині. А вони народ Твій та насліддя Твоє, що Ти вивів Своєю великою силою та Своїм ви́тягненим раме́ном“.
Перше читання
А Ізраїлеві сини ще більше чинили зло в Господніх оча́х, а Егуд умер. І передав їх Господь у руку Явіна, царя ханаанського, що царював у Гацорі. А зверхником його війська був Сісе́ра, і він сидів у Харошет-Ґаґґоїмі. І кли́кали Ізраїлеві сини до Господа, бо той мав дев'ятсо́т залізних колесни́ць, і він сильно утискав Ізраїлевих синів двадцять літ. А Дево́ра пророчиця, жінка Лаппідота, — вона судила Ізраїля того ча́су. І сиділа вона під Дево́риною Па́льмою, між Рамою та між Бет-Елом в Єфре́мових гора́х, а Ізраїлеві сини прихо́дили до неї на суд. І вона послала й покликала Бара́ка, Авіноамового сина, з Кедешу Нефтали́мового. І сказала до нього: „Ось наказав Господь, Бог Ізраїлів: Іди, зі́йдеш на го́ру Фаво́р, і ві́зьмеш з собою десять тисяч чоловіка з синів Нефтали́мових та з синів Завуло́нових. А я приведу́ до тебе, до Кішонської долини, Сісе́ру, начальника Явінового ві́йська, і колесни́ці його, і натовп його, та й дам його в твою руку“. І сказав до неї Бара́к: „Якщо ти пі́деш зо мною, то піду́, а якщо не пі́деш зо мною, — не піду́“. А вона відказала: „Піти — піду́ з тобою, тільки не буде твоя слава на тій дорозі, якою ти пі́деш, бо в руку жінки Господь передасть Сісе́ру“. І встала Дево́ра, і пішла з Бара́ком до Кеде́шу. І скликав Бара́к Завуло́на та Нефтали́ма до Кеде́шу, і пішло за ним десять тисяч чоловіка. І пішла з ним Дево́ра. А кенеянин Хевер відділився від Каїна, з Ховавових синів, Мойсеєвого те́стя, і розклав намета свого аж до Елону в Цаананімі, що при Кедеші. І доне́сли Сісері, що Бара́к, син Авіноамів, зійшов на го́ру Фаво́р. І скликав Сісе́ра всі свої колесни́ці, дев'ятсо́т залізних колесни́ць, та ввесь народ, що з ним, з Харошет-Ґаґґоїму до кішонської долини. І сказала Дево́ра до Барака: „Уставай, бо це той день, коли Господь дав Сісе́ру в твою руку. Ось Господь вийшов перед тобою“. І зійшов Барак з гори Фаво́р, а за ним десять тисяч чоловіка. I Господь привів у замі́шання Сісе́ру, і всі колесни́ці та ввесь той та́бір ві́стрям меча перед Бараком. І зійшов Сісера з колесни́ці, і побіг пі́шки. А Бара́к гнався за колесни́цями та за табо́ром аж до Харошет-Ґаґґоїму. І впав увесь та́бір Сісерин від ві́стря меча, — не позосталось ані одно́го. А Сісе́ра втік пі́шки до намету Яїли, жінки кенеянина Хевера, бо був мир між Явіном, царем Гацору, та між домом кенеянина Хевера. І вийшла Яїл навпроти Сісе́ри, і сказала до нього: „Зайди, пане мій, зайди до ме́не, — не бійся!“ І він зайшов до неї до наме́ту, і вона накрила його ки́лимом. І сказав він до неї: „Напій мене трохи водою, бо я спра́гнений“. І відкрила вона молочного бурдюка́, і напоїла його, та й накрила його. І сказав він до неї: „Стань при вході наме́ту. І якщо хто вві́йде й запитає тебе та скаже: Чи є тут хто? то ти відповіси: Нема“. І взяла́ Яїл, жінка Хеверова, наме́тового кілка́, і взяла́ в свою руку молотка́, і підійшла тихо до нього, та й всадила того кілка́ в його скро́ню, аж у землю. А він спав, зму́чений, — і він помер. А ось Барак женеться за Сісерою. І вийшла Яїл навпроти нього й сказала йому: „Іди, і я покажу́ тобі того чоловіка, що ти шукаєш“. І ввійшов він до неї, а ось Сісе́ра лежить мертвий, а кіло́к у скро́ні його! Так приборкав Бог того дня Явіна, царя ханаанського, перед Ізраїлевими синами. А рука Ізраїлевих синів була все тяжча над Явіном, царем ханаанським, аж поки вони вигубили Явіна, царя ханаанського.
Ранкова молитва — перше читання
І встав Давид і пішов, а Йонатан пішов до міста. І прийшов Давид до Но́ва, до священика Ахімеле́ха. А Ахіме́лех із тремтінням стрів Давида й сказав йому: „Чому́ ти сам, і ніко́го немає з тобою?“ І сказав Давид до священика Ахімелеха: „Цар наказав мені справу, і до мене сказав: Нехай ніхто не знає цього, тієї справи, за якою я посилаю тебе, і яку наказав тобі. А слуг я умовив на озна́чене місце. А тепер, що́ є в тебе під рукою? П'ять хлібів дай у мою руку, або що́ зна́йдеться“. А священик відповів Давидові та й сказав: „Нема в мене звича́йного хліба під рукою, а є тільки хліб святий, якщо твої́ слуги зде́ржалися від жінки“. І відповів Давид священикові, та й сказав йому: „Так, бо жіно́к не було при нас як учора, так і позавчора, відко́ли я вийшов, і тіла слуг були чисті. А то хліб звичайний, особливо коли сьогодні замість цього інший хліб у посу́дині стане святим“. І дав йому священик святе, бо не було там іншого хліба, крім хлібів показних, що були зняті з-перед Господнього лиця, щоб покла́сти теплий хліб того дня, коли його забирають. А там того дня знахо́дився один із Саулових рабів перед Господнім лицем, а ім'я́ йому Доеґ, ідуме́янин, провідник пастухів, яких мав Саул. І сказав Давид до Ахімеле́ха: „Чи нема тут у тебе під рукою списа або меча́? Бо я не взяв до своєї руки ані меча свого, ані іншої збро́ї своєї, бо царська́ справа була на́гла“. А священик сказав: „Є меч филисти́млянина Ґолія́та, що ти вбив його в долині Ела, — ось він за ефо́дом, заго́рнений одежею. Якщо ві́зьмеш його собі, — візьми, бо тут нема іншого, окрім нього“. І сказав Давид: „Нема іншого такого, як він, — дай його мені!“ І встав Давид, і втікав того дня перед Саулом, і прибув до Ахі́ша, царя ґа́тського. І сказали до нього Ахі́шеві раби: „Чи ж не цей Давид цар Кра́ю? Хіба ж не про нього співають у та́нцях, говорячи: „Саул повбивав свої тисячі, а Давид — десятки тисяч свої“. І заховав Давид ті слова́ в своєму серці, і сильно боявся Ахіша, царя ґатського. І змінив він свій ро́зум на їхніх оча́х, і шалів при них, і бив по две́рях брами, і пускав сли́ну свою на свою бо́роду. І сказав Ахі́ш до своїх рабів: „Ось бачите чоловіка, що схо́дить із розуму. На́що привели́ його до мене? Чи мені бракує безумних, що ви привели́ його, щоб схо́див із розуму передо мною? Чи такий може вхо́дити до мого дому?“
Послання
Вашою мовою немає видання цієї книги, яке було б суспільним надбанням, тому цей уривок подано англійською.
Then Daniel took pitch, and fat, and hair, and did seethe them together, and made lumps thereof: this he put in the dragon’s mouth, so the dragon did eat and burst in sunder: and Daniel said, Behold, these are the gods you⌃ worship. When they of Babylon heard that, they took great indignation, and conspired against the king, saying, The king is become a Jew, and he has pulled down Bel, and slain the dragon, and put the priests to the sword. So they came to the king, and said, Deliver us Daniel, or else we will destroy you and your house. Now when the king saw that they pressed him sore, being constrained, the king delivered Daniel to them: who cast him into the lion’s den: where he was six days. And in the den there were seven lions, and they had given them every day two carcases, and two sheep: which then were not given to them, to the intent they might devour Daniel. Now there was in Jewry the prophet Habakkuk, who had made pottage, and had broken bread into a bowl, and was going into the field, for to bring it to the reapers. But the angel of the Lord said to Habakkuk, Go carry the dinner that you have into Babylon to Daniel, in the lions’ den. And Habakkuk said, Lord, I never saw Babylon; neither do I know where the den is. Then the angel of the Lord took him by the crown, and lifted him up by the hair of his head, and with the blast of his breath set him in Babylon over the den. And Habakkuk cried, saying, O Daniel, Daniel, take the dinner which God has sent you. And Daniel said, You have remembered me, O God: neither have you forsaken those who love you. So Daniel arose, and did eat: and the angel of God set Habakkuk in his own place again immediately. Upon the seventh day the king came to bewail Daniel: and when he came to the den, he looked in, and, behold, Daniel was sitting. Then cried the king with a loud voice, saying, Great are you, O Lord, you God of Daniel, and there is none other beside you. And he drew him out, and cast those that were the cause of his destruction into the den: and they were devoured in a moment before his face.
Перше читання
А коли ви бу́дете кидати жеребка́ про землю в спа́дщину, то дасте прино́шення Господе́ві, святе із землі, — двадцять і п'ять тисяч лі́ктів завдо́вжки, а десять тисяч завши́ршки йому. Це буде святе в усій його границі навко́ло. А з цієї міри відміряєш двадцять і п'ять тисяч лі́ктів завдо́вж та десять тисяч завши́р, і в цьому буде святиня, Святеє Святи́х. Це святість із землі; вона буде для священиків, що служать святині, для тих, що набли́жуються, щоб служити Господе́ві, і буде їм місцем для домів і святим місцем. А двадцять і п'ять тисяч лі́ктів завдо́вж і десять тисяч завши́р буде для Левитів, що служать храмові, їм на володі́ння, міста на сидіння. А на володі́ння мі́сту дасте п'ять тисяч завши́р і двадцять і п'ять тисяч завдо́вж, навпроти святого прино́шення; воно буде для всього Ізраїлевого дому. А для кня́зя буде з того й з того боку святого прино́шення й володіння мі́ста, навпроти святого прино́шення й на пе́реді володі́ння міста від за́хіднього кра́ю на захід, і від схі́днього кра́ю на схід, а завдо́вж відповідно одній частині племе́на від за́хідньої границі до границі схі́дньої землі; це буде йому за володі́ння в Ізраїлі, і Мої князі́ не будуть уже тиснути наро́ду Мого, а Край дадуть Ізраїлевому домові, їхнім племе́нам. Так говорить Госпо́дь Бог: До́сить вам, Ізраїлеві князі! Наси́льство та у́тиски відсуньте, а робіть правосу́ддя та правду, перестаньте випиха́ти наро́д Мій з його землі, говорить Господь Бог! Майте справедливу вагу́, і справедливу ефу́ та справедливого ба́та. Ефа́ й бат буде однакова міра, щоб бат вино́сив десяту частину хо́меру, а десята частина хомеру — ефа́; згідно з хомером буде міра його. А ше́кель — двадцять ґе́рів; двадцять шеклів, двадцять і п'ять шеклів, та п'ятнадцять шеклів буде вам мі́на. Оце те прино́шення, що ви принесе́те: шоста частина ефи́ з хо́меру пшениці й шоста частина ефи з хомеру ячме́ню. А поста́нова про оливу з ба́та оли́ви: десята частина ба́та з ко́ру, десять батів — хо́мер, бо десять батів — хомер. І одна штука з отари з двохсот штук з доброго пасови́ська Ізраїлевого на жертву хлі́бну, і на цілопа́лення, і на жертви мирні, щоб очи́стити їх, говорить Господь Бог. Увесь наро́д цього Кра́ю повинен давати прино́шення для кня́зя в Ізраїлі. А на обов'я́зку кня́зя буде: цілопа́лення, і жертва хлі́бна та жертва лита в свята, і в новомі́сяччя та в суботи, в усі свята Ізраїлевого дому, — він приготу́є жертву за гріх, і жертву хлі́бну, і цілопа́лення, і жертви мирні на очи́щення за Ізраїлів дім. Так говорить Госпо́дь Бог: У першому місяці, першого дня місяця ві́зьмеш молодого бика́ з великої худо́би, безва́дного, й очистиш святиню. І ві́зьме священик з крови жертви за гріх, і покро́пить на одві́рок храму та на чотири ку́ти ві́дступу же́ртвіника, і на одві́рок брами вну́трішнього подвір'я. І так зро́биш сьомого дня першого місяця за кожного, хто прогріши́ться через по́милку або з глупо́ти, і очистите храма. У першому місяці, чотирна́дцятого дня місяця буде вам Па́сха, свято семиде́нне; будете їсти опрі́сноки. І приготу́є того дня князь за себе та за ввесь наро́д кра́ю бика на жертву за гріх. І сім день свята буде він пригото́влювати цілопа́лення для Господа, сім биків і сім барані́в безвадних на день, сім день, і жертву за гріх, — козла на день. І пригото́вить жертву хлі́бну, ефу́ на бика й ефу́ на барана́, а оливи — гін на ефу́. Сьомого місяця, п'ятнадцятого дня місяця в свято буде він пригото́влювати те саме, сім день, як жертву за гріх, як цілопа́лення, так і жертву хлі́бну, так і оли́ву.
Ранкова молитва — друге читання
Тими ж днями, як учнів намно́жилось, зачали́ нарікати на євреїв огре́чені, що в щоденному служі́нні їхні вдовиці зане́дбані. Тоді ті Дванадцять покликали багатьо́х учнів та й сказали: „Нам не ли́чить покинути Боже Слово, і служити при стола́х. Отож, браття, ви́глядіть із-поміж себе сімох мужів доброї слави, повних Духа Святого та мудрости, — їх поставимо на службу оцю. А ми перебува́тимемо за́вжди в молитві та в служі́нні слову“. І всім лю́дям сподо́балося оце слово, і обрали Степа́на, мужа повного віри та Духа Святого, і Пилипа, і Про́хора та Никано́ра, і Ти́мона та Парме́на, і нововірця Миколу з Антіохії, — їх поставили перед апо́столів, і, помолившись, вони руки поклали на них. І росло Слово Боже, і ду́же мно́жилося число учнів у Єрусалимі, і дуже багато священиків були слухня́ні вірі. А Степан, повний віри та сили, чинив між наро́дом великі знаме́на та чуда. Тому дехто повстав із синагоги, що зветься ліберти́нська, і кірінейська, і олександрійська, та з тих, хто походить із Кілікі́ї та з Азії, і зачали́ сперечатись із Степа́ном. Але всто́яти вони не могли проти мудрости й Духа, що він Ним говорив. Тоді вони підмовили людей, що казали, ніби чули, як він богозневажні слова́ говорив на Мойсея та Бога. І людей попідбу́рювали, і старших та книжників, і, напавши, схопи́ли його, і припрова́дили в синедріо́н. Також свідків фальшивих поставили, які говорили: „Чоловік оцей богознева́жні слова́ безпере́стань говорить на це святе місце та проти Зако́ну. Бо ми чули, як він говорив, що Ісус Назаряни́н зруйнує це місце та змінить звича́ї, які передав нам Мойсей“. Коли всі, хто в синедріоні сидів, на нього споглянули, то бачили лице його, — як лице Ангола!
Респонсорійний псалом
Євангеліє
Після цього Ісус ходив по Галілеї, не хотів бо ходи́ти по Юдеї, бо юдеї шукали наго́ди, щоб убити Його. А надхо́дило свято юдейське — Ку́чки. І сказали до Нього брати Його: „Піди звідси, і йди до Юдеї, щоб і учні Твої побачили вчинки Твої, що Ти робиш. Тайкома́ бо не робить нічо́го ніхто, але сам прагне бути відо́мий. Коли Ти таке чиниш, то з'яви́ Себе світові“. Бо не вірували в Нього навіть брати Його! А Ісус промовляє до них: „Не настав ще Мій час, але за́вжди готовий час ваш. Вас нена́видіти світ не може, а Мене він нена́видить, бо Я сві́дчу про нього, що діла́ його злі. Ідіть на це свято, Я ж іще не піду́ на це свято, бо не ви́повнився ще Мій час“. Це сказавши до них, Він зоставсь у Галілеї. Коли ж вийшли на свято брати Його, тоді й Сам Він пішов, — не відкрито, але́ ніби по́тай. А юдеї за свята шукали Його та питали: „Де Він?“ І поголо́ска велика про Нього в наро́ді була. Одні говорили: „Він добрий“, а інші казали: „Ні, — Він зводить з дороги наро́д“. Та відкрито про Нього ніхто не казав, — бо боялись юдеїв.
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Вечірня молитва — перше читання
І пішов Давид звідти, і втік до печери Адулла́м. А брати його та ввесь дім батька його почули про це, та й посхо́дилися до нього туди. І позбиралися до нього кожен пригно́блений, і кожен, хто був задо́вжений, і кожен огі́рчений в душі, — і він став над ними провіднико́м. І було їх із ним близько чотирьох сотень люда. І пішов Давид ізвідти до Моавської Міцпи́, та й сказав до моавського царя: „Нехай при́йде батько мій та мати моя, і будуть із вами, аж поки я бу́ду знати, що́ зро́бить мені Бог“. І він привів їх до моавського царя, і вони осілися з ним на всі дні Давидового перебува́ння в тверди́ні. А пророк Ґад сказав до Давида: „Ти не бу́деш сидіти в тверди́ні, — іди, і пере́йдеш собі до Юдиного кра́ю!“ І пішов Давид, і прийшов до лісу Херет. І почув Саул, що пі́знаний Давид та люди, хто з ним. А Саул сидів у Ґів'ї під тамариском на узгір'ї, а спис його був у руці його, і всі його раби стояли прн ньому. І сказав Саул до слуг своїх, що стояли при ньому: „Послухайте, веніями́нівці! Чи вже ж Єссе́їв син дасть усім вам поля́ та виноградники? Чи вже ж настано́вить усіх вас тисячниками та сотниками, що всі ви змовилися на мене, і не доне́сли до вуха мого, що син мій склав умову з Єссе́євим сином, і ніхто з вас не змилосе́рдився надо мною, і не відкрив мені, що син мій поставив мого раба чатува́ти на мене, і те діється і цього дня?“ І відповів ідуме́янин Доеґ, — а він стояв при Саулових слу́гах, — і сказав: „Я бачив Єссе́євого сина, що прихо́див до Но́ва, до Ахімеле́ха, Ахітувового сина, і він питав для нього Господа, і дав йому поживи на дорогу, і дав йому меча́ филисти́млянина Ґолія́та“. І послав цар покликати священика Ахімеле́ха, сина Ахітувового, та ввесь дім його батька, священиків, що в Нові. І всі вони прибули́ до царя. А Саул сказав: „Слухай но, сину Ахітувів!“ А той відказав: „Ось я, мій пане!“ І сказав до нього Саул: „На́що ви змо́вилися на мене, ти та Єссеїв син, коли ти дав йому хліба та меча, і питав для нього Бога, щоб повстав він на мене й чига́в, як цього дня?“ І відповів Ахімеле́х цареві та й сказав: „А хто серед усіх рабів твоїх вірний, як Давид, царів зять, і має при́ступ до тайної ради, і шанований у твоєму домі? Хіба сьогодні зачав я питати для нього Бога? Борони мене Боже! Нехай цар не кладе закиду на раба свого та на ввесь дім батька мого, бо в усьому тому твій раб не знає нічого, — ані мало́го, ані великого“. А цар сказав: „Конче помреш, Ахімелеху, ти та ввесь дім батька твого!“ І сказав цар слу́гам, що стояли при ньому: „Підійдіть, і повбивайте Господніх священиків, бо й їхня рука ра́зом із Давидом, бо вони знали, що втікає він, та не доне́сли до вуха мого“. Та не хотіли цареві раби простягнути своєї руки, щоб діткнутися до Господніх священиків. Тоді цар сказав до Доеґа: „Підійди ти, і вдар священиків!“ І підійшов ідуме́янин Доеґ, та й ударив священиків, — і вбив того дня вісімдеся́т і п'ять чоловіка, що носять лляно́го ефо́да. А Нов, священиче місто, цар побив ві́стрям меча все, — від чоловіка й аж до жінки, від дитини й аж до немовляти, і вола, і осла, і дрібну́ худо́бину, — усе побив ві́стрям меча. Та втік один син Ахімелеха, Ахітувового сина, а ім'я́ йому: Евіята́р. І втік він до Давида. І Евіята́р доніс Давидові, що Саул повбивав Господніх священиків. А Давид сказав до Евіята́ра: „Я знав того дня, що там ідумеянин Доеґ, яки́й конче розпові́сть Саулові. Я став причиною загибелі всіх душ дому твого́ батька! Зостанься ж зо мною, не бійся, бо той, хто шукатиме моєї душі, шукатиме й душі твоєї, та ти бу́деш стере́жений у мене“.
Друге читання
Ось тому́, мавши за милосердям Божим таке служі́ння, ми не тратимо відваги, але ми відреклися тайного со́рому, не хо́дячи в хитрості та не перекручуючи Божого Слова, але з'я́вленням правди доручуємо себе кожному сумлінню лю́дському перед Богом. Коли ж наша Єва́нгелія й закрита, то закрита для тих, хто гине, — для невіруючих, яким бог цього віку засліпив розум, щоб для них не зася́яло світло Єва́нгелії слави Христа, а Він — образ Божий. Бо ми не себе самих проповідуємо, але Христа Ісуса, Господа, ми ж самі — раби ваші ради Ісуса. Бо Бог, що звелів був світлу зася́яти з те́мряви, у серцях наших зася́яв, щоб просвітити нам знання́ слави Божої — в Особі Христовій. А ми маємо скарб цей у посу́динах гли́няних, щоб ве́лич сили була Божа, а не від нас. У всьому нас тиснуть, та не поти́снені ми; ми в важки́х обставинах, але не впадаємо в ро́зпач. Переслідують нас, але ми не полишені; ми повалені, та не погублені. Ми за́всіди носимо в тілі ме́ртвість Ісусову, щоб з'явилося в нашому тілі й життя Ісусове. Бо за́всіди нас, що живемо́, віддають на смерть за Ісуса, щоб з'явилось Ісусове в нашому смертельному тілі. Тому́ то смерть діє в нас, а життя — у вас. Та мавши того ж духа віри, за написаним: „Вірував я, через те говорив“, і ми віруємо, тому то й говоримо, знавши, що Той, Хто воскресив Господа Ісуса, воскреси́ть з Ісусом і нас, і поставить із вами. Усе бо для вас, щоб благода́ть, розмножена через багатьох, збагати́ла подяку на Божу славу. Через те ми відваги не тратимо, бо хоч ни́щиться зовнішній наш чоловік, зате день-у-день відновля́ється внутрішній. Бо тепе́рішнє легке наше горе достачає для нас у безмірнім багатстві славу вічної ваги, коли ми не дивимося на види́ме, а на невиди́ме. Бо види́ме - дочасне, невиди́ме ж - вічне!
Друге читання
Тож і ми, мавши навколо себе велику таку хмару свідків, скиньмо всякий тяга́р та гріх, що обплутує нас, та й біжім з терпеливістю до боротьби, яка перед нами, дивлячись на Ісуса, на Начальника й Виконавця віри, що замість радости, яка була перед Ним, перете́рпів хреста, не звертавши уваги на сором, і сів по правиці престолу Божого. Тож подумайте про Того, хто перете́рпів такий перекір проти Себе від грішних, щоб ви не знемоглись, і не впали на душах своїх. Ви ще не змага́лись до крови, борю́чись проти гріха, і забули на́гад, що говорить до вас, як синів: „Мій сину, — не нехтуй Господньої кари, і не знемагай, коли Він докоря́є тобі. Бо Господь, кого любить, того Він карає, і б'є кожного сина, якого приймає“! Коли те́рпите кару, то ро́бить Бог вам, як синам. Хіба є такий син, що ба́тько його не карає? А коли ви без кари, що спільна для всіх, то ви діти з пере́любу, а не сини. А до того, ми мали батьків, що карали наше тіло, — і боялися їх, то чи ж не далеко більше повинні кори́тися ми Отцеві ду́хів, щоб жити? Ті нас за короткого ча́су карали, як їм до вподоби було́, Цей же на ко́ристь, щоб ми стали учасниками Його святости. Усяка кара в тепе́рішній час не здається потіхою, але смутком, та згодом для на́вчених нею приносить ми́рний плід праведности! Тому́ то „опущені руки й коліна знемо́жені ви́простуйте“, і „чиніть прості стежки́ ногам вашим“, щоб кульгаве не збо́чило, але краще ви́правилось. Пильнуйте про мир зо всіма, і про святість, без якої ніхто не побачить Господа. Дивіться, щоб хто не зостався без Божої благода́ті, щоб „не виріс який гіркий корінь і не наробив непоко́ю“, і щоб багато-хто не опога́нились тим. Щоб не був хто блудник чи безбожник, немов той Ісав, що своє перворі́дство віддав за поживу саму́. Бо знаєте ви, що й після, як схотів він успадкува́ти благослове́ння, відкинутий був, — не знайшов бо був можливости до покая́ння, хоч його з слі́зьми шукав. Бо ви не приступили до гори дотика́льної та до палю́чого огню, і до хмари, і до те́мряви, та до бурі, і до сурмо́вого звуку, і до голосу слів, що його ті, хто чув, просили, щоб більше не мовилось слово до них. Не могли бо вони того витримати, що наказано: „Коли й звірина́ до гори доторкне́ться, то буде камінням побита“. І таке страшне́ те видіння було́, що Мойсей проказав: „Я боюся й тремчу́!“ Але ви приступили до гори Сіонської, і до міста Бога Живого, до Єрусалиму небесного, і до десятків тисяч анголів, і до Церкви первороджених, на небі написаних, і до Судді всіх — до Бога, і до духів удоскона́лених праведників, і до Посере́дника Ново́го Заповіту — до Ісуса, і до покро́плення крови, що краще промовляє, як А́велева. Глядіть, не відверта́йтеся від того, хто промовляє. Бо як не повтікали вони, що зреклися того, хто звіщав на землі, то тим більше ми, якщо зрікаємся Того, Хто з неба звіщає, що голос Його захитав тоді землю, а тепер обіцяв та каже: „Ще раз захитаю не тільки землею, але й небом“. А „ще раз“ визначає заміну захитаного, як ство́реного, щоб зосталися ті, хто непохитний. Отож ми, що приймаємо царство непохитне, нехай маємо благода́ть, що нею приємно служитимемо Богові з побожністю й зо стра́хом. Бо наш Бог — то „палю́чий огонь“!
Друге читання
Отже, як ви прийняли́ були Христа Ісуса Господа, так і в Ньому ходіть, бувши вкорі́нені й збудо́вані на Ньому, та зміцнені в вірі, як вас на́вчено, збагачуючись у ній з подякою. Стережіться, щоб ніхто вас не звів філосо́фією та марно́ю ома́ною за переда́нням лю́дським, за стихі́ями світу, а не за Христом, бо в Ньому тілесно живе вся повнота́ Божества́. І ви маєте в Нім повноту́, а Він — Голова всякої влади й начальства. Ви в Ньому були́ й обрізані нерукотво́рним обрі́занням, скинувши лю́дське тіло гріховне в Христовім обрі́занні. Ви були з Ним поховані у хрищенні, у Ньому ви й ра́зом воскресли через віру в силу Бога, що Він з мертвих Його воскресив. І вас, що мертві були́ в гріхах та в необрізанні вашого тіла, Він оживив ра́зом із Ним, простивши усі гріхи, знищивши рукописа́ння на нас, що нака́зами було проти нас, — Він із сере́дини взяв його та й прибив його на хресті, роззброївши вла́ди й начальства, сміли́во їх вивів на посміхо́висько, — перемігши їх на хресті!
Друге читання
І промовив Господь: За те, що наро́д цей уста́ми своїми набли́жується, і губами своїми шанує Мене, але серце своє віддалив він від Мене, а страх їхній до Мене — заучена заповідь лю́дська, тому Я ось ізно́ву предивне вчиню́ з цим наро́дом, вчиню чудо й диво, і загине мудрість премудрих його, а розум розумних його заховається. Горе тим, що гли́боко за́дум ховають від Господа, і чиняться в те́мряві їхні діла, і що говорять вони: „Хто нас бачить, і хто про нас знає?“ О, ваша фальшивосте! Чи ганча́р уважається рівним до глини? Чи зро́блене скаже про майстра свого: „Він мене не зробив“, а твір про свого творця́ говоритиме: „Він не розуміє цього“? Хіба за короткого ча́су Ліван на садка не обе́рнеться, а садок порахо́ваний буде за ліс? І в той день слова книжки почують глухі, а очі сліпих із темно́ти та з те́мряви бачити будуть, і суми́рні побі́льшать у Господі радість свою, а люди убогі в Святому Ізраїля ті́шитись будуть! Бо скінчи́вся наси́льник, і минувся насмі́шник, і пони́щені всі ті, хто дба́є про кривду, хто судить люди́ну за слово одне, на того ж, хто судить у брамі, вони ставлять па́стку, і праведного випиха́ють обма́ною. Тому́ то Господь, що викупив Авраама, сказав домові Якова так: Не буде тепер засоро́млений Яків, й обличчя його не поблі́дне тепер, бо як він серед себе побачить діте́й своїх, чин Моїх рук, вони будуть святи́ти Моє Ймення, і посвятять Святого Якового, і будуть боятися Бога Ізраїля!
Євангеліє
Поправді, поправді кажу́ вам: Хто не входить двери́ма в коша́ру, але перела́зить деі́нде, — той зло́дій і розбійник. А хто входить двери́ма, — той вівцям пастух. Ворота́р відчиняє йому, і його голосу слухають вівці; і свої вівці він кличе по йме́нню, і випрова́джує їх. А як вижене всі свої вівці, він іде перед ними, і вівці слідо́м за ним ідуть, бо знають голос його́. За чужим же не пі́дуть вони, а будуть утікати від нього, — бо не знають вони чужого голосу“. Оцю при́тчу повів їм Ісус, але не зрозуміли вони́, про що їм говорив. І зно́ву промовив Ісус: „Поправді, поправді кажу́ вам, що Я — двері ві́вцям. Усі, скільки їх перше Мене прихо́дило, — то злодії й розбійники, але вівці не слухали їх. Я — двері: коли через Мене хто вві́йде, спасеться, і той вві́йде та ви́йде, і пасо́висько зна́йде. Зло́дій тільки на те закрада́ється, щоб красти й убивати та нищити. Я прийшов, щоб ви мали життя, і подоста́тком щоб мали. Я — Пастир Добрий! Пастир добрий кладе́ життя власне за вівці. А наймит, і той, хто не вівча́р, кому вівці не свої, коли бачить, що вовк наближа́ється, то ки́дає вівці й тікає, а вовк їх хапає й поло́шить. А на́ймит утікає тому́, що він наймит, і не дбає про вівці. Я — Пастир Добрий, і знаю Своїх, і Свої Мене знають. Як Отець Мене знає, так і Я Отця знаю, і власне життя Я за вівці кладу́. Також маю Я інших овець, які не з цієї коша́ри, — Я повинен і їх припрова́дити. І Мій голос почують вони, — і бу́де ота́ра одна й Один Па́стир! Через те Отець любить Мене, що Я власне життя віддаю, щоб ізно́ву прийняти його. Ніхто в Мене його не бере́, але Я Сам від Себе кладу́ його. Маю вла́ду віддати його, і маю вла́ду прийняти його зно́ву, — Я цю заповідь взяв від Свого Отця“. З-за цих слів між юдеями зно́ву незгода зняла́ся. І багато-хто з них говорили: „Він де́мона має, і несамови́тий. Чого слухаєте ви Його?“ Інші казали: „Ці слова́ не того, хто демона має. Хіба де́мон може очі сліпим відкривати?“ Було тоді свято Відно́влення в Єрусалимі. Стояла зима. А Ісус у храмі ходив, у Соломоновім ґа́нку. Юдеї тоді обступили Його та й казали Йому: „Доки будеш тримати в непе́вності нас? Якщо́ Ти Христос, — то відкрито скажи нам!“ Відповів їм Ісус: „Я вам був сказав, — та не вірите ви. Ті діла, що чиню́ їх у Йме́ння Свого Отця, — вони свідчать про Мене. Та не вірите ви, — не з Моїх бо овець ви. Мого голосу слухають вівці Мої, і знаю Я їх, і за Мною слідко́м вони йдуть. І Я життя вічне даю їм, і вони не загинуть повік, і ніхто їх не ви́хопить із Моєї руки. Мій Отець, що дав їх Мені, Він більший за всіх, — і ви́хопити ніхто їх не може Отцеві з руки́. Я й Отець — Ми одне!“ Знов каміння схопи́ли юдеї, щоб укаменува́ти Його. Відповів їм Ісус: „Від Отця показав Я вам добрих учинків багато, — за котри́й же з тих учинків хочете Мене каменувати?“ Юдеї Йому відказали: „Не за добрий учинок хочемо Тебе вкаменувати, а за богозневагу, — бо Ти, бувши люди́ною, за Бога Себе видаєш“. Відповів їм Ісус: „Хіба не написано в вашім Зако́ні: „Я сказав: ви боги"? Коли тих Він богами назвав, що до них слово Боже було́, — а Писа́ння не може порушене бути, то Тому́, що Отець освятив і послав Його в світ, закидаєте ви: „Зневажаєш Ти Бога“, через те, що сказав Я: „Я — Син Божий“? Коли Я не чиню́ діл Свого Отця, то не вірте Мені. А коли Я чиню́, то хоч ви Мені віри й не йме́те, повірте ділам, щоб пізнали й повірили ви, що Отець у Мені, а Я — ув Отці!“ Тоді зно́ву шукали вони, щоб схопи́ти Його, але вийшов із рук їхніх Він. І Він знову на то́й бік Йорда́ну пішов, на те місце, де Іван найперше христив, та й там перебува́в. І багато до Нього прихо́дили та говорили, що хоч жа́дного чуда Іван не вчинив, але все, що про Нього Іван говорив, правдиве було́. І багато-хто ввірували в Нього там.
Вечірня молитва — друге читання
А віра — то підста́ва споді́ваного, доказ неба́ченого. Бо нею засвідчені ста́рші були́. Вірою ми розуміємо, що віки́ Словом Божим збудовані, так що з невидимого сталось видиме. Вірою Авель приніс Богові жертву кращу, як Ка́їн; нею засвідчений був, що він праведний, як Бог сві́дчив про да́ри його; нею, і вмерши, він ще промовляє. Вірою Ено́х був перене́сений на небо, щоб не бачити смерти; і його не знайшли, бо Бог переніс його. Бо раніш, як його перенесено, він був засвідчений, що „Богові він догоди́в“. Догоди́ти ж без віри не можна. І той, хто до Бога приходить, мусить вірувати, що Він є, а тим, хто шукає Його, Він дає нагороду. Вірою Ной, як дістав об'я́влення про те, чого́ ще не бачив, побоявшись, зробив ковчега, щоб дім свій спасти́; нею світ засудив він, і став спадкоє́мцем праведности, що з віри вона. Вірою Авраа́м, покликаний на місце, яке мав прийняти в спа́дщину, послухався та й пішов, не відаючи, куди йде. Вірою він перебува́в на Землі Обі́цяній, як на чужій, і проживав у наме́тах з Іса́ком та Яковом, співспадкоє́мцями тієї ж обі́тниці, бо чекав він міста, що має підва́лини, що Бог його будівни́чий та творе́ць. Вірою й Са́ра сама дістала силу прийняти насіння, і породила понад час свого віку, бо вірним вважала Того, Хто обі́тницю дав. Тому́ й від одно́го, та ще змертвілого, народилось так багато, як зо́рі небесні й пісок незчисле́нний край моря. Усі вони повмирали за вірою, не оде́ржавши обі́тниць, але зда́лека бачили їх, і повітали, і ві́рували в них, та визнавали, що „вони на землі чужани́ці й прихо́дьки“. Бо ті, що говорять таке, виявляють, що шукають ба́тьківщини. І коли б вони пам'ятали ту, що вийшли з неї, то мали б час повернутись. Та бажають вони тепер кращої, цебто небесної, тому́ й Бог не соро́миться їх, щоб звати Себе їхнім Богом, бо Він приготува́в їм місто. Вірою Авраа́м, випробо́вуваний, привів на жертву Ісака, і, мавши обі́тницю, приніс одноро́дженого, що йому було сказано: „В Ісакові буде насіння тобі“. Бо він розумі́в, що Бог має силу й воскресити з мертвих, тому й одержав його на проо́браз. Вірою в майбу́тнє поблагословив Іса́к Якова та Іса́ва. Вірою Яків, умираючи, поблагословив кожного сина Йо́сипового, і „схилився на верх свого́ жезла.“ Вірою Йо́сип, умираючи, згадав про ви́хід синів Ізра́їлевих та про кості свої запові́в. Вірою Мойсе́й, як родився, перехо́вувався батьками своїми три місяці, бо вони бачили, що гарне дитя, і не злякались нака́зу царе́вого. Вірою Мойсе́й, коли виріс, відрікся зватися сином дочки́ фарао́нової. Він хотів краще страждати з наро́дом Божим, аніж мати доча́сну гріховну потіху. Він наругу Христову вважав за більше багатство, ніж ска́рби єгипетські, бо він озирався на Божу нагороду. Вірою він покинув Єгипет, не злякавшися гніву царе́вого, бо він був непохитний, як той, хто Невиди́мого бачить. Вірою справив він Пасху й покро́плення крови, щоб їх не торкнувся той, хто погубив первороджених. Вірою вони перейшли Червоне море, немов суходо́лом, на що спокусившись єги́птяни, потопились. Вірою впали єрихо́нські му́ри по семиденнім обхо́дженні їх. Вірою блудни́ця Раха́в не згинула з невірними, коли з миром прийняла́ виві́дувачів. І що ще скажу́? Бо не стане ча́су мені, щоб оповіда́ти про Гедео́на, Вара́ка, Самсо́на, Ефта́я, Дави́да й Самуї́ла та про пророків, що вірою ца́рства побива́ли, правду чинили, оде́ржували обі́тниці, пащі левам загороджували, силу огне́нну гасили, утікали від ві́стря меча, зміцнялись від слабости, хоробрі були́ на війні, оберта́ли в розтіч полки́ чужоземців; жінки діставали поме́рлих своїх із воскресі́ння; а інші бували скатовані, не прийнявши визво́лення, щоб отримати краще воскресі́ння; а інші дізнали наруги та рани, а також кайда́ни й в'язниці. Камінням побиті бува́ли, допитувані, перепи́лювані, умирали, зару́бані мече́м, тинялися в овечих та ко́зячих шкурах, збідовані, засумовані, витерпілі. Ті, що світ не вартий був їх, тинялися по пустинях та го́рах, і по печерах та прова́ллях зе́мних. І всі вони, одержавши засвідчення вірою, обі́тниці не прийняли́, бо Бог передбачив щось краще про нас, — щоб вони не без нас досконалість оде́ржали.
Євангеліє
А коли настав вечір, Він приходить із Дванадцятьма́. І як сиділи вони при столі й споживали, промовив Ісус: „Поправді кажу вам, що один з-поміж вас, „який споживає зо Мною“, видасть Мене́“. Вони зачали́ сумувати, і один по одно́му питати Його: „Чи не я?“ А Він їм сказав: „Один із Дванадцятьо́х, що в миску мача́є зо Мною. Людський Син справді йде, як про Нього написано; та горе тому́ чоловікові, що видасть він Лю́дського Сина! Було б краще тому чоловікові, коли б він не родився!“ Як вони ж споживали, Ісус узяв хліб, і поблагословив, поламав, і дав їм, і сказав: „Прийміть, споживайте, це — тіло Моє!“ І взяв Він чашу, і, вчинивши подяку, подав їм, — і пили́ з неї всі. І промовив до них: „Це — кров Моя Ново́го Заповіту, що за багатьох проливається. Поправді кажу́ вам, що віднині не пи́тиму Я від плоду виноградного до того дня, як нови́м буду пити його в Царстві Божім!“ А коли відспівали вони, на го́ру Оливну пішли. Промовляє тоді їм Ісус: „Усі ви споку́ситесь ночі цієї, як написано: „Уражу́ Па́стиря, — і розпоро́шаться вівці!“ По воскресінні ж Своїм Я вас ви́переджу в Галілеї“. І відізвався до Нього Петро: „Хоч спокусяться й усі, — та не я!“ Ісус же йому відказав: „Поправді кажу́ тобі, що сьогодні, цієї ось ночі, перше ніж заспіває півень дві́чі, — відречешся ти три́чі від Мене!“ А він ще сильніш запевняв: „Коли б мені й умерти з Тобою, — я не відречу́ся Тебе!“ Так же само сказали й усі.
Євангеліє
І прочув про Ісуса цар І́род, — бо ім'я́ Його стало зага́льно відо́ме, — і сказав, що то Іван Христитель із мертвих воскрес, і тому тво́ряться чу́да від нього. Інші впевня́ли, що Ілля Він, а знов інші казали, що пророк, або як один із пророків. А Ірод, прочувши, сказав: „Іван, якому я голову стяв був, — оце він воскрес!“ Той бо Ірод, пославши, схопи́в був Івана, і в в'язниці закув його, через Іродія́ду, дружи́ну брата свого Пилипа, бо він одружи́вся був із нею. Бо Іван казав Іродові: „Не годи́ться тобі мати за дружину жінку брата свого!“ А Іродія́да лю́тилась на нього, і хотіла йому смерть заподіяти, та не могла. Бо Ірод боявся Івана, знавши, що він муж праведний і святий, і беріг його. І, його слухаючи, він дуже бенте́жився, але слухав його залюбки́. Та настав день догі́дний, коли дня наро́дження Ірод справляв був бенке́та вельмо́жам своїм, і тисячникам, і галілейській старши́ні, і коли прийшла дочка́ тієї Іродіяди, і танцювала, і сподо́балася Іродові та присутнім із ним при столі, — тоді цар промовив до дівчини: „Проси в мене, чого хочеш, — і дам я тобі!“ І поклявся він їй: „Чого тільки від ме́не попросиш, то дам я тобі, — хоча б і півцарства мого́!“ Вона ж вийшла, і спиталася матері своєї: „Чого маю просити?“ А та відказала: „Голови Івана Христителя“. І зараз квапли́во вернулась вона до царя, і просила, говорячи: „Я хочу, щоб дав ти негайно мені на полу́миску голову Івана Христителя!“ І засмутився цар, але через клятву й з-за тих, що з ним були́ при столі́, не схотів їй відмовити. І цар зараз послав вояка́, і звелів прине́сти Іванову голову. І пішов він, і стяв у в'язниці Івана, і приніс його го́лову на полу́мискові, і дівчаті віддав, а дівча віддало́ її своїй матері. А коли його учні зачули, то прийшли, і взяли його тіло, і до гро́бу поклали його.
Євангеліє
А коли промовляли вони до наро́ду оце́, до них приступили священики, і вла́да сторожі храму й саддукеї, обурюючись, що навчають наро́д та звіщають в Ісусі воскресі́ння з мертвих. І руки наклали на них, і до в'язниці всадили до ра́нку, бо вже вечір настав був. І багато-хто з тих, хто слухав слово, увірували; число ж мужів таки́х було тисяч із п'ять. І сталось, що ра́нком зібралися в Єрусалимі начальники їхні, і старші та книжники, і Анна первосвященик, і Кайя́фа, і Іван, і Олександер, і скільки було їх із роду первосвященичого. І, поставивши їх посере́дині, запиталися: „Якою ви силою чи яким ви ім'я́м те робили?“ Тоді Петро, переповнений Духом Святим, промовив до них: „Начальники люду та старши́ни Ізраїлеві! Як сьогодні беруть нас на до́пит про те доброді́йство недужій люди́ні, як вона вздоро́влена, - нехай буде відо́мо всім вам, і всім лю́дям Ізраїлевим, що Ім'я́м Ісуса Христа Назаряни́на, що Його розп'яли́ ви, та Його воскресив Бог із мертвих, — Ним поставлений він перед вами здоровий! Він „камінь, що ви, будівни́чі, відкинули, але каменем став Він нарі́жним!“ І нема ні в кім іншім спасі́ння. Бо під небом нема іншого Йме́ння, даного людям, що ним би спасти́ся ми мали“. А бачивши сміли́вість Петра та Івана, і спостерігши, що то люди оби́два невчені та про́сті, дивувалися, і пізнали їх, що вони з Ісусом були́. Та бачивши, що вздоро́влений чоловік стоїть з ними, нічого навпро́ти сказати не могли. І, звелівши їм вийти із синедріо́ну, зачали радитися між собою, говорячи: „Що́ робити нам із цими людьми́? Бож усім ме́шканцям Єрусалиму відо́мо, що вчинили вони явне чудо, і не можемо того заперечити. Та щоб більш не поши́рювалось це в наро́ді, то з погрозою заборонімо їм, щоб ніко́му з людей вони не говорили про Це Ім'я́“. І, закли́кавши їх, наказали їм не говорити, і взагалі не навчати про Ісусове Йме́ння. І відповіли́ їм Петро та Іван, та й сказали: „Розсудіть, чи це справедливе було б перед Богом, щоб слухатись вас більш, як Бога? Бо не можемо ми не казати про те, що́ ми бачили й чули!“ А вони пригрози́ли їм ще, і відпустили їх, не знайшовши нічо́го, щоб їх покарати, через людей, бо всі сла́вили Бога за те, що сталось. Бо ро́ків більш сорока мав той чоловік, що на нім відбулося це чудо вздоро́влення. Коли ж їх відпустили, вони до своїх прибули́ й сповістили, про що́ первосвященики й старші до них говорили. Вони ж, вислухавши, однодушно свій голос до Бога підне́сли й промовили: „Владико, що небо, і землю, і море, і все, що в них є, Ти створив! Ти уста́ми Давида, Свого слуги́, отця нашого, сказав Духом Святим: „Чого люди бунтуються, а наро́ди задумують ма́рне? Повстають царі зе́мні, і збираються старші докупи на Господа та на Христа Його“. Бо справді зібралися в місці оцім проти Отрока Святого Твого Ісуса, що Його намастив Ти, Ірод та По́нтій Пилат із поганами та з наро́дом Ізраїлевим, учинити оте, що рука Твоя й воля Твоя наперед встановили були, щоб збуло́ся. І тепер споглянь, Господи, на їхні погрози, і дай Своїм рабам із повною сміли́вістю слово Твоє повіда́ти, коли руку Свою простягатимеш Ти на вздоро́влення, і щоб знаме́на та чуда чинились Ім'я́м Твого Святого Отрока Ісуса“. Як вони ж помолились, затряслося те місце, де зібрались були, і перепо́внилися всі Святим Духом, — і зачали говори́ти Слово Боже з сміли́вістю! А люди, що ввірували, мали серце одне й одну душу, і жоден із них не вважав що з маєтку свого́ за своє, але в них усе спі́льним було́. І апо́столи з вели́кою силою свідчили про воскресіння Ісуса Господа, і благода́ть велика на всіх них була! Бо жоден із них не терпів недостачі: бо, хто мав поле чи дім, продавали, і заплату за про́даж прино́сили, та й клали в ногах у апо́столів, — і роздавалося кожному, хто потре́бу в чім мав. Так, Йо́сип, що Варна́вою — що в перекладі є „син потіхи“ — був про́званий від апо́столів, Левит, родом кі́прянин, мавши поле, продав, а гроші приніс, та й поклав у ногах у апо́столів.
Щоденний план послідовного читання всієї Біблії. Текст Біблії є суспільним надбанням. (Біблія Огієнка)
Читання дня — щоранку
У Bosko читання дня чекають на вас щоранку — позначайте кожне як прочитане, щоб завжди знати, де ви зупинилися, читайте їх у будь-якому з 30 перекладів і затримайтеся на короткому роздумі. Щоденні читання вашої традиції — з відстеженням і завжди під рукою.