Читання дня
Біблійні читання, призначені на день, із повним текстом вашою мовою. Стежте щоранку за щоденними читаннями вашої традиції в застосунку Bosko.
Перше читання
І встав рано вра́нці Єруббаа́л, — це Гедео́н, — та ввесь народ, що з ним, і таборува́ли над Ен-Хародом. А мідіяні́тянський та́бір був із пі́вночі від Ґів'ат-Гамморев долині. І сказав Господь до Гедеона: „Числе́нний той народ, що з тобою, щоб Я дав мідіянітян в його руку, — щоб не запиша́вся надо Мною Ізраїль, говорячи: Рука моя спасла мене. А тепер поклич до ушей люду, говорячи: Хто боїться й тремтить, нехай ве́рнеться й віді́йде від гори Ґілеа́д“. І верну́лося з народу двадцять і дві тисячі, а десять тисяч позоста́лось. І сказав Господь до Гедеона: „Ще числе́нний цей народ. Зведи їх до води, і Я там переберу́ його тобі. І буде, як Я скажу́ тобі: Цей пі́де з тобою, — той пі́де з тобою, а кожен, що скажу́ тобі: Цей не пі́де з тобою, той не пі́де“. І привів він народ до води. І сказав Господь до Гедеона: „Кожен, хто буде хле́птати воду язиком своїм, як хле́пче пес, поставиш його окремо. А кожен, хто припаде́ на коліна свої, щоб пити, — поставиш його окремо“. І було число тих, що хле́птали, носячи рукою своєю до уст своїх, три сотні чоловіка, а вся решта народу припали на коліна свої, щоб пити во́ду. І сказав Господь до Гедеона: „Трьома́ сотнями мужів, що хле́птали, спасу тебе, і дам мідіяні́тян у твою руку, а ввесь наро́д пі́де кожен на своє місце“. І взяли́ вони в свою руку пожи́ву народу та свої су́рми, а всіх інших ізра́їльтян він відпустив, кожного до наме́ту свого́, а три сотні мужа затримав. А мідіяні́тянський та́бір був під ним у долині. І сталося тієї ночі, і сказав до нього Господь: „Устань, зійди́ до табо́ру, бо Я дав його в руку твою. А якщо ти боїшся зійти, зійди ти та Пура, твій слуга, до табо́ру. І почуєш, що́ вони говорять, а потім змі́цняться твої ру́ки, і ти зі́йдеш до табо́ру“. І зійшов він та Пура, слуга його, до кра́ю озброєних у табо́рі. А мідіяні́тяни й амалики́тяни та всі сини Кедему лежали в долині, як сарана́, щодо числе́нности. А верблю́дам їх нема числа, — як пісок на бе́резі моря, щодо числе́нности. І прийшов Гедео́н, аж ось один оповідає другові своєму сон. І він казав: „Оце снився мені сон, а ото бухане́ць ячмі́нного хліба ко́титься в мідіяні́тянському табо́рі. І докоти́вся він аж до наме́ту, та й ударив його, а той упав, і переверну́в його догори́, і намет той бу́хнув“. І відповів його друг та й сказав: „Це ніщо інше, як меч Гедеона, Йоашового сина, мужа Ізраїльського, — Бог дав у його руку мідіяні́тян та ввесь та́бір“. І сталося, як Гедеон почув оповіда́ння про той сон та розга́дку його, то вклонився, і вернувся до Ізраїлевого табо́ру та й сказав: „Уставайте, бо Господь дав у вашу руку мідіяні́тянський та́бір!“ І поділив він три сотні тих мужів на три відділи, і дав у руку їх усіх су́рми, і порожні гле́ки, та смолоски́пи до сере́дини тих гле́ків. І сказав він до них: „Що́ будете бачити від мене, то й ви так зробите. А ось я піду́ до кра́ю табо́ру, і буде, — я́к я зроблю́, так зробите й ви. І засурмлю́ в сурму́ я та всі, що зо мною, то засурмите́ в су́рми й ви навколо всього табо́ру, та й скажете: меч за Господа та за Гедеона!“ І прийшов Гедеон та сотня мужів, що з ним, до кра́ю табо́ру, на початку середньої сторо́жі, коли тільки но поставили сторо́жу. І засурми́ли вони в су́рми, і побили гле́ки, що в їхніх руках. І засурми́ли три відділи в су́рми, і поторо́щили гле́ки, і тримали рукою своєї ліви́ці смолоски́па, а рукою своєї прави́ці — су́рми, щоб сурми́ти. І кричали вони: „Меч за Господа та за Гедеона!“ І стояли кожен на своїм місці навко́ло табо́ру, а ввесь та́бір бігав, і вони кричали й утікали. І засурми́ли три сотні су́рем, а Господь обернув меча одного на о́дного та на ввесь та́бір. І та́бір побіг аж до Бет-Гашшітта до Церери, аж до Сефат-Авел-Мехоли при Таббаті. І були скликані ізра́їльтяни з Нефтали́му, і з Асиру, і з усього Манасі́ї, — і вони гналися за мідіяні́тянами. А по всіх Єфремових гора́х Гедеон послав послів, говорячи: „Зійдіть навпере́йми мідіяні́тян, і заступіть їм воду аж до Бет-Бари та Йорда́н“. І скликали всіх Єфремових людей, та й заступили воду аж до Бет-Бари та Йорда́н. І вони захопи́ли двох мідіяні́тянських князі́в: Орева та Зеева, і вбили Орева в Цур-Ореві, а Зеева вбили в Екев-Зееві. І гналися за мідіянітянами, а го́лови Орева та Зеева перене́сли до Гедеона на той бік Йорда́ну.
Послання
Надіє Ізраїлева, Господи, — посоро́млені будуть усі, хто Тебе залиша́є! Ті, що Мене покида́ють, на піску́ будуть списані, бо вони поки́нули Господа, джерело живої води. Уздоров мене, Господи, і буду вздоро́влений я, спаси Ти мене, і я буду спасе́ний, — бо Ти слава моя! Ось вони мені кажуть: „Де слово Господнє? Нехай воно при́йде!“ А я не відтягавсь бути па́стирем в Тебе, не жада́в злого дня, Ти це знаєш, — що вихо́дило з уст моїх, те перед лицем Твоїм явне було́. Не будь Ти для мене страхі́ттям, — на день зла Ти моє пристано́вище! Бодай посоро́мились ті, хто мене переслі́дує, а я щоб не був посоро́млений, нехай побенте́жені бу́дуть вони, а я хай не буду збенте́жений, день злого на них наведи́ та зламай їх подві́йним злама́нням!
Перше читання
По цих-о подіях було слово Господнє Аврамові в видінні таке: „Не бійся, Авраме, — Я тобі щит, нагорода твоя вельми велика“. А Аврам відізвався: „Господи, Господи, — що́ даси Ти мені, коли я бездітний ходжу́, а керівник мого господарства — він Елі-Езер із Дамаску“. І сказав Аврам: „Отож, Ти не дав нащадка мені, і ото мій керівник — спадкоє́мець мені“. І ось слово Господнє до нього таке: „Він не бу́де спадкоє́мець тобі, але той, хто вийде з твойого нутра,— він буде спадкоє́мець тобі“. І Господь його вивів надвір та й сказав: „Подивися на небо, та зорі злічи, коли тільки потрапиш ти їх полічити“. І до нього прорік: „Таким буде потомство твоє!“ І ввірував Аврам Господе́ві, а Він залічив йому те в праведність. І промовив до нього: „Я Господь, що вивів тебе з Уру халдейського, щоб дати тобі землю оцю, щоб став ти спадкоє́мець її“. І промовив Аврам: „Господи, Господи, — з чого я довідаюся, що буду спадкоє́мець її?“ Він же промовив до нього: „Візьми трилітнє теля, і трилітню козу, і трилітнього барана, і горлицю, і пташеня голубине“. І взяв він для Нього все те, і розсік його пополовині, і дав кожну частину його відповідно до другої, але птаства не розсік. І зліталося хиже птаство на трупи, та Аврам відганяв його. Коли ж сонце схилялось на захід, то спав сон на Аврама. І ось спадає на нього жах темний, великий. І промовив Господь до Аврама: „Добре знай, що потомство твоє буде прихо́дьком в землі не своїй. І будуть служити вони, і будуть їх мучити чотири сотні літ. Але наро́д, якому служити вони будуть, Я засуджу́; та вони потім вийдуть з великим маєтком. А ти до своєї рідні при́йдеш у мирі, у старості добрій похований будеш. А покоління четверте повернеться сюди, бо досі не повний ще гріх амореянина“. І сталось, коли зайшло сонце й була те́мрява, то ось появилась мов димуюча піч, та смолоскип огняни́й перейшов поміж тими кусками жертви. І того дня склав Господь заповіта з Аврамом, говорячи: „Насінню твоєму Я дав оцю землю від річки Єгипту аж до річки великої, до річки Ефрата: хенеянина, і кенізеянина, і кадмонеянина, і хіттеянина, і періззеянина, і рефаеянина,
Ранкова молитва — перше читання
І сказав Давид у серці своїм: „Колись я попадуся в Саулову руку. Нема мені ліпшого, як, утікаючи, утечу́ до филистимського кра́ю, — і відмовиться від мене Саул, щоб шукати мене вже по всій Ізраїлевій країні, і я втечу́ від руки його“. І встав Давид, і перейшов він та шість сотень чоловіка, що з ним, до Ахіша, Маохового сина, ґатського царя. І осівся Давид з Ахі́шем у Ґаті, він та люди його, кожен із домом своїм, Давид та дві жінки його: ізреелі́тка Ахіно́ан та Авіґа́їл, коли́шня жінка Нава́лова, кармелі́тка. І донесено Саулові, що Давид утік до Ґату, і він більш уже не шукав його. А Давид сказав до Ахіша: „Якщо я знайшов милість в оча́х твоїх, нехай дадуть мені місце в одному з міст цієї землі, і нехай я осяду там. І чого сидітиме раб твій у місті твого царства ра́зом із тобою?“ І дав йому Ахіш того дня Ціклаґ, чому належить Ціклаґ Юдиним царя́м аж до цього дня. А число днів, що Давид сидів на филистимській землі, було рік та чотири місяці. І схо́див Давид та люди його, і напада́ли на Ґешуреянина, і на Ґірзеянина, і на Амаликитянина, бо вони ме́шканці цього кра́ю відвіку, аж доти, як іти до Шуру, і аж до єгипетського краю. І побивав Давид той край, і не лишав при житті ані чоловіка, ані жінки, і забирав худобу дрібну́ та худобу велику, і осли, і верблю́ди, і одежу, — і вертався, і прихо́див до Ахіша. І питався Ахіш: „На ко́го нападали ви сьогодні?“ А Давид казав: „На пі́вдень Юдин, і на пі́вдень Єрахмеелеянина, і на пі́вдень Кенеянина“. А Давид не лишав при житті ані чоловіка, ані жінки, щоб приве́сти до Ґату, говорячи: „Щоб не доне́сли на нас, кажучи: Так зробив Давид, і такий його зви́чай по всі дні, коли сидів на филистимській землі“. І вірив Ахіш Давидові, говорячи: „Справді обри́днув він своєму народові в Ізраїлі, і буде мені за вічного раба!“
Перше читання
Оце постанови та зако́ни, які ви пильнува́тимете виконувати в кра́ї, що дав Господь, Бог батьків твоїх, на насліддя його всі дні, які жи́тимете на цій землі. Конче ви́нищите всі ті місця, що служили там люди, яких ви виганяєте, своїм богам на високих гора́х і на пагірках, та під кожним зеленим де́ревом. І розвалите їхні жертівники, і поламаєте камінні стовпи для богів, і їхні святі дере́ва попа́лите в огні, а бовва́нів їхніх богі́в порубаєте, і ви́губите їхнє ймення з того місця. Не робитимете так Господе́ві, вашому Богові, бо тільки на місці, яке вибере Господь, Бог ваш, зо всіх ваших племе́н, щоб покласти там Ім'я́ Своє, на місці перебува́ння Його будете шукати, і ти при́йдеш туди. І принесе́те туди свої цілопа́лення, і свої жертви, і свої десятини та прино́шення рук своїх, і обі́тниці свої, і да́ри свої, і перворідних худоби своєї великої та худоби своєї дрібно́ї. І будете їсти там перед лицем Господа, Бога вашого, і будете тішитися всім, до чого доторкне́ться ваша рука, ви та доми́ ваші, якими поблагослови́в тебе Господь, Бог твій. Там ви не зробите так, як ми робимо сьогодні тут, — кожен усе, що́ йому здається справедливим в оча́х тільки його, бо ви дотепе́р не ввійшли до мі́сця відпочи́нку й до спа́дщини, що Господь, Бог твій, дає тобі. А коли ви пере́йдете Йорда́н і осядете в кра́ї, що Господь, Бог ваш, дає вам на спа́дщину, і Він заспоко́їть вас від усіх ворогів ваших навколо, і ви сидітимете безпечно, то станеться, на те місце, що його ви́бере Господь, Бог ваш, щоб Ім'я́ Його перебува́ло там, туди принесете все, що я вам наказую: свої цілопа́лення, і свої жертви, десятини свої та прино́шення рук своїх, і всі добі́рні жертви обі́тниць своїх, що обіцяєте Господе́ві. І будете ті́шитися перед лицем Господа, Бога вашого, ви й сини ваші, і до́чки ваші, і раби ваші, і невільниці ваші, і Левит, що в ваших брамах, бо нема йому частки й спа́дку з вами. Стережися, щоб не прино́сив ти своїх цілопа́лень на кожному місці, яке побачиш, бо тільки на тому місці, яке вибере Господь в одно́му з племе́н твоїх, там принесеш свої цілопа́лення, і там зробиш усе, що я наказую тобі. Але скільки запра́гне душа твоя, будеш різати й будеш їсти м'ясо, за благослове́нням Господа, Бога твого, що його́ дав тобі в усіх брамах твоїх; нечистий і чистий буде їсти його, як са́рну й як о́леня. Тільки кро́ви не їстимеш, — на землю ви́ллєш її, як во́ду. Не зможеш ти їсти в брамах своїх десятини збіжжя свого, і соку виноградного свого, і оливи своєї, і перворідних худоби своєї великої й худоби своєї дрібно́ї, і всіх обі́тниць своїх, що будеш обіцяти, і добровільних да́рів своїх, і прино́шення своєї руки, бо тільки перед лицем Господа, Бога свого, будеш їсти його в місці, яке вибере Господь, Бог твій, ти, і син твій, і дочка́ твоя, і раб твій, і невільниця твоя, і Леви́т, що в брамах твоїх. І будеш ти радіти перед лицем Господа, Бога свого, усім, до чого доторкнеться рука твоя. Стережися, щоб не залишив ти Левита по всі дні на землі своїй. Коли Господь, Бог твій, поширить границю твою, як Він говорив тобі, і ти скажеш: „Нехай я їм м'ясо“, бо бу́де жадати душа твоя їсти м'ясо, то за всім жада́нням душі своєї будеш ти їсти м'ясо. Коли буде далеке від тебе те місце, що вибере Господь, Бог твій, щоб перебувало там Ім'я́ Його, то заріжеш із худоби своєї великої та з худоби своєї дрібної, що дав Господь тобі, як наказав я тобі, і будеш їсти в брамах своїх усім жада́нням своєї душі. Тільки як їсться са́рну й о́леня, так будеш їсти його, — нечистий та чистий однаково можуть їсти його. Тільки будь обере́жним, щоб не їсти кро́ви, бо кров — вона душа, і ти не будеш їсти душі ра́зом з м'ясом. Не будеш їсти її, — на землю виллєш її, як во́ду. Не будеш їсти її, щоб було́ добре тобі та синам твоїм по тобі, коли робитимеш справедливе в Господніх оча́х. Тільки святощі свої, що будуть у тебе, та обі́тниці свої понесеш, і при́йдеш до місця, яке вибере Господь. І принесеш своє ціло́палення, м'ясо та кров, на же́ртівнику Господа, Бога свого, а кров твоїх інших же́ртов буде вилита на же́ртівнику Господа, Бога твого, а м'ясо будеш їсти. Виконуй і слухай усі ті слова́, що я наказую тобі, щоб було добре тобі та синам твоїм по тобі навіки, коли будеш робити добре та справедливе в оча́х Господа, Бога свого. Коли Господь, Бог твій, вигубить народи, куди ти входиш, щоб посісти їх перед собою, і посядеш їх, і осядеш у їхньому кра́ї, то стережися, щоб не впасти до пастки за ними, коли вони будуть ви́гублені перед тобою, і щоб не шукав ти їхніх богів, говорячи: Як служать ті люди бога́м своїм, то зроблю́ так і я. Не зробиш так Господе́ві, Богу своєму; бо всяку гидо́ту, яку Господь знена́видів, робили вони бога́м своїм, бо навіть синів своїх та дочо́к своїх вони палять в огні для богів своїх.
Перше читання
А оце іме́на племе́н: Від півні́чного кінця по боці дороги до Хетлону, де йти до Хамату, Хацар-Енан, на границі Дамаску на пі́вніч, по боці Хамату, і будуть вони йому від схі́днього кінця аж до моря, — один уділ Да́нові. А при границі Дана від схі́днього кінця й аж до кінця за́хіднього, — один уділ Асси́рові. А при границі Асси́ра від схі́днього кінця аж до кінця за́хіднього, — один уділ Нефтали́мові. А при границі Нефталима від схі́днього кінця аж до кінця за́хіднього, — один уділ Манасі́ї. А при границі Манасії від схі́днього кінця аж до кінця за́хіднього, — один уділ Єфре́мові. А при границі Єфрема від східнього кінця й аж до кінця західнього, — один уділ Руви́мові. А при границі Рувима від східнього кінця аж до кінця західнього, — один уділ Юді. А при границі Юди від схі́днього кінця аж до кінця західнього буде те прино́шення, що ви принесе́те, ділянка на двадцять і п'ять тисяч завши́р, а завдо́вж — як одна з частин племен зо схі́днього кінця аж до кінця за́хіднього, і буде в ній святиня. Те прино́шення, що принесе́те Господе́ві, ділянка буде завдо́вж двадцять і п'ять тисяч, а завши́р — двадцять тисяч. А святе прино́шення буде для оцих: діля́нка священикам на пі́вніч двадцять і п'ять тисяч, а на за́хід завши́р десять тисяч, а на схід завши́р десять тисяч, а на пі́вдень завдо́вж двадцять і п'ять тисяч, і Господня святиня буде серед того. Священикам, посвя́ченим із синів Садока, що виконували Мою сторожу, що не блукали блукани́ною Ізраїлевих синів, як блукали Левити, то буде їм прино́шення з прино́шення цієї землі, найсвятіша святість, при границі Левитів. А Левити відповідно границі священиків, ділянка їм на двадцять і п'ять тисяч завдо́вж, а завши́р — десят тисяч, уся довжина́ — двадцять і п'ять тисяч, а ширина́ — десять тисяч. І вони не продаду́ть із цього, і не виміняють, і первоплі́д землі ні до кого не пере́йде, бо це святість для Господа. А ділянка на п'ять тисяч завши́ршки й на двадцять і п'ять тисяч завдо́вжки призначається на оселення й на пасови́ська, а саме́ те місто буде всере́дині. А оце розміри його: півні́чний край — чотири тисячі й п'ять сотень, і півде́нний край — чотири тисячі й п'ять сотень, і від схі́днього кра́ю — чотири тисячі й п'ять сотень, а за́хідній край — чотири тисячі й п'ять сотень. І буде пасови́сько для міста, — на пі́вніч двісті й п'ятдесят, і на пі́вдень двісті й п'ятдесят, і на схід двісті й п'ятдесят, і на за́хід двісті й п'ятдесят. А позостале на довжину́ навпроти святого прино́шення — десять тисяч на схід і десят тисяч на захід, і бу́де воно навпроти святого прино́шення, і буде плід його на хліб робітника́м міста. А робітники́ міста — будуть обро́блювати його зо всіх Ізраїлевих племе́н. Усе прино́шення — ділянка на двадцять і п'ять тисяч завдо́вж і на двадцять і п'ять тисяч завши́р, чотирику́тнє, підне́сене святе прино́шення понад володі́ння міста. А позостале — для кня́зя, з цього й з того боку святого прино́шення та володі́ння міста перед тими двадцятьма́ й п'ятьма́ тисячами прино́шення аж до границі на схід та на за́хід, навпроти тих двадцяти й п'яти тисяч аж до границі на за́хід, навпроти частин племе́н, — це кня́зеві, і буде святе прино́шення, а святиня дому — серед них. А з володі́ння Левитів і з володі́ння міста серед того, що бу́де кня́зеві, між границею Юди й між границею Веніямина, буде це кня́зеві. А решта племе́н від схі́днього кінця аж до кінця за́хіднього, — один у́діл Веніями́нові. А при границі Веніями́на від схі́днього кінця аж до кінця за́хіднього, — один уділ Симео́нові. А при границі Симеона від схі́днього кінця аж до кінця за́хіднього, — один уділ Іссаха́рові. А при границі Іссахара від схі́днього кінця аж до кінця за́хіднього, — один уділ Завуло́нові. А при границі Завулона від східнього кінця аж до кінця західнього, — один уділ Ґа́дові. А при границі Ґада до границі півде́нної, на пі́вдні, то буде границя від Тамару до води Меріват-Кадешу, пото́ку, до Великого моря. Оце Край, що поділите жеребко́м у спа́док Ізраїлевим племена́м, і це їхні у́діли, говорить Господь Бог. А оце ви́ходи міста: з півні́чного кінця — чотири тисячі й п'ять сотень міри. А міські́ брами — на імена́ Ізраїлевих племе́н, три брамі на пі́вніч: одна брама Руви́мова, одна брама Юдина, одна брама Леві́єва. А при схі́дньому кінці — чотири тисячі й п'ять сотень, а брам троє: одна брама Йо́сипова, одна брама Веніями́нова, одна брама Да́нова. І південний край — чотири тисячі й п'ять сотень міри, а брам троє: одна брама Симео́нова, одна брама Іссаха́рова, одна брама Завуло́нова. За́хідній кінець — чотири тисячі й п'ятьсот, три їхні брамі: одна брама Ґа́дова, одна брама Асси́рова, одна брама Нефтали́мова. Навко́ло — вісімнадцять тисяч. А ім'я́ міста з того дня: „Тут Госпо́дь“.
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Євангеліє
Тоді первосвященики та фарисеї скли́кали раду й казали: „Що́ маємо робити, бо Цей Чоловік пребагато чуд чинить? Якщо так позоставимо Його, то всі в Нього ввірують, — і при́йдуть римля́ни, та й ві́зьмуть нам і край, і наро́д!“ А один із них, Кайя́фа, що був первосвящеником року того́, промовив до них: „Ви нічо́го не знаєте, і не поміркуєте, що краще для вас, щоб один чоловік прийняв смерть за людей, аніж щоб увесь наро́д мав загинути!“ А того не сказав сам від себе, але, первосвящеником бувши в тім році, пророкував, що Ісус за наро́д мав умерти, і не лише за наро́д, але й щоб сполучити в одне́ розпоро́шених Божих дітей. Отож, від того дня вони змо́вилися, щоб убити Його. І тому́ не ходив більш Ісус між юдеями явно, але звідти вдавсь до околиць поближче пустині, до міста, що зветься Єфре́м, — і тут залишався з Своїми учнями.
Респонсорійний псалом
Ранкова молитва — друге читання
А Савл, іще дишучи грізьбою й убивством на учнів Господніх, приступивши до первосвященика, попросив від нього листи́ у Дама́ск синагогам, щоб, коли зна́йде яких чоловіків та жінок, що тієї дороги вони, то зв'язати й приве́сти до Єрусалиму. А коли він ішов й наближа́вся до Дамаску, то ось нагло ося́яло світло із неба його, а він повали́вся на землю, і голос почув, що йому говорив: „Са́вле, Са́вле, — чому́ ти Мене переслідуєш?“ А він запитав: „Хто Ти, Пане?“ А Той: „Я Ісус, що Його переслідуєш ти. Трудно тобі бити ногою колючку! “ А він, затрусившися та налякавшися, каже: „Чого, Господи, хочеш, щоб я вчинив?“ А до нього Господь: „Уставай, та до міста подайся, а там тобі скажуть, що́ маєш робити!“ А люди, що йшли з ним, онімілі стояли, бо вони чули голос, та ніко́го не бачили. Тоді Савл підвівся з землі, і хоч очі розплю́щені мав, ніко́го не бачив... І за руку його повели́ й привели́ до Дамаску. І три дні невидю́щий він був, і не їв, і не пив. А в Дама́ску був учень один, на йме́ння Ана́ній. І Господь у видінні промовив до нього: „ Ана́нію!“ А він відказав: „Ось я, Господи!“ Господь же до нього: „Устань, і піди на вулицю, що Про́стою зветься, і пошукай в домі Юдовім Са́вла на йме́ння, тарся́нина, ось бо він мо́литься, і мужа в видінні він бачив, на йме́ння Ананія, що до нього прийшов і руку на нього поклав, щоб став він видю́щий“. Відповів же Ана́ній: „Чув я, Господи, від багатьох про цього́ чоловіка, скільки зла він учинив в Єрусалимі святим Твоїм! І тут має вла́ду від первосвящеників, щоб в'язати усіх, хто кли́че Ім'я́ Твоє“. І промовив до нього Господь: „Іди, бо для Мене — посу́дина ви́брана він, щоб носити Ім'я́ Моє перед наро́дами, і царями, і синами Ізраїля. Бо Я покажу́ йому, скільки має він витерпіти за Ім'я́ Моє“. І Ананій пішов, і до дому ввійшов, і руки поклавши на нього, промовив: „Са́вле брате, Господь Ісус, що з'явився тобі на дорозі, якою ти йшов, послав ось мене, щоб став ти видю́щий, і напо́внився Духа Святого!“ І хвилі тієї відпала з очей йому ніби луска́, і зараз видю́щий він став... І, вставши, охристився, і, прийнявши поживу, на силах зміцнів. І він зараз зачав у синагогах звіщати про Ісуса, що Він — Божий Син, І дивом усі дивувалися, хто чув, і говорили: „Хіба це не той, що переслідував в Єрусалимі визна́вців оцього Ім'я́, та й сюди не на те він прибув, щоб отих пов'язати й приве́сти до первосвящеників?“ А Савл іще більше зміцнявся, і непокоїв юдеїв, що в Дамаску жили, удово́днюючи, що Той — то Христос. А як ча́су минуло доволі, юдеї змовилися його вбити, та Са́влові стала відо́ма їхня змова. А вони день і ніч чатува́ли в воро́тях, щоб убити його. Тому учні забрали його вночі, та й із муру спустили в коші́. А коли він до Єрусалиму прибув, то силкува́вся пристати до учнів, та його всі ляка́лися, не вірячи, що він учень. Варнава тоді взяв його та й привів до апо́столів, і їм розповів, як дорогою той бачив Господа, і як Він йому промовляв, і як сміли́во навчав у Дамаску в Ісусове Йме́ння. І він із ними входив і вихо́див до Єрусалиму, і відважно звіщав в Ім'я́ Господа. Він також розмовляв й сперечався з огре́ченими, а вони намагалися вбити його. Тому браття, довідавшися, відвели́ його до Кесарі́ї, і до Та́рсу його відіслали. А Церква по всій Юдеї, і Галілеї, і Самарі́ї мала мир, будуючись і ходячи в стра́сі Господньому, і сповня́лася втіхою Духа Святого. І сталося, як Петро всіх обходив, то прибув і до святих, що ме́шкали в Лі́дді. Знайшов же він там чоловіка одно́го, на йме́ння Ене́й, що на ліжку лежав вісім років, — він розсла́блений був. І промовив до нього Петро: „Енею, тебе вздоровляє Ісус Христос. Уставай, і постели́ собі сам!“ І той зараз устав. І його оглядали усі, хто мешкав у Лі́дді й Саро́ні, які навернулися до Господа. А в Йоппі́ї була одна у́чениця, на ймення Таві́та , що в перекладі Са́рною зветься. Вона повна була добрих вчинків та ми́лостині, що чинила. І трапилося тими днями, що вона занедужала й умерла. Обмили ж її й покла́ли в го́рниці. А що Лі́дда лежить недалеко Йоппі́ї, то учні, прочувши, що в ній пробуває Петро, послали до нього двох му́жів, що благали: „Не гайся прибути до нас!“ І, вставши Петро, пішов із ними. А коли він прибув, то ввели його в го́рницю. І обступили його всі вдови́ці, плачучи та показуючи йому су́кні й плащі, що їх Сарна робила, як із ними була́. Петро ж із кімна́ти всіх ви́провадив, і, ставши навко́лішки, помолився, і, звернувшись до тіла, промовив: „Тавіто, вставай!“ А вона свої очі розплю́щила, і сіла, уздрівши Петра. Він же руку подав їй, і підвів її, і закли́кав святих і вдовиць, та й поставив живою її. А це стало відо́ме по ці́лій Йоппі́ї, і багато-хто в Господа ввірували. І сталось, що він багато днів пробув у Йоппі́ї, в одно́го гарбарника Си́мона.
Друге читання
Отож, мої любі, мавши ці обі́тниці, очистьмо себе від усякої не́чисти тіла та духа, — і творімо святиню у Божім страху́! Дайте місце для нас! Ми ніко́го не скривдили, ніко́го не зіпсували, нікого не ошука́ли! Говорю́ не на о́суд, бо я перед тим був сказав, що ви в серцях наших, щоб нам із вами чи померти чи жити. У мене велика сміли́вість до вас, велика мені похвала́ з вас, я повний потіхи, збагачаюся радістю при всякому нашому горі. Бо коли ми прийшли в Македо́нію, тіло наше не мало спочинку нія́кого, у всьому бідуючи: назовні — бої, страхіття — всере́дині. Але Бог, що тішить прини́жених, потішив нас при́ходом Тита, і не тільки його прибуття́м, а й поті́шенням, що ним він потішився з вас, коли розповідав нам про вашу журбу́, про ваш смуток, про вашу горли́вість до мене, так що я більше тішився. Коли я й засмутив вас листом, то не каюся, хоч і каявся був, бо бачу, що той лист засмутив вас, хоч і часово. Я радію тепер не тому́, що ви засмутились, а що ви засмутилися на покая́ння, бо ви засмутились для Бога, щоб ні в чо́му не мати втрати від нас. Бо смуток для Бога чинить каяття́ на спасі́ння, а про нього не жалуємо, а смуток світськи́й — чинить смерть. Бо ось саме це, що ви засмутились для Бога, яку пильність велику воно вам зробило, яку оборону, яке обурення, який страх, яке бажа́ння, яку горливість, яку по́мсту! Ви в усім показали, що чисті ви в справі. А коли я й писав вам, то не через того, хто кри́вдить, і не через покри́вдженого, а щоб виявилася для вас наша пильність про вас перед Богом. Тому́ то потіхою вашою вті́шились ми, а ще більше зраділи ми радістю Тита, що ви всі заспоко́їли духа його. Бо коли я про вас йому чим похвалився, то не осоро́мився; але як ми вам говорили все правду, так і наша хвала́ перед Титом правдива була́! І серце його прихильніше до вас, коли згадує він про покору всіх вас, як його прийняли́ ви були зо стра́хом і тремті́нням. Отож, тішуся я, що мо́жу покластись у всьому на вас!
Друге читання
Горе тобі, що пусто́шиш, хоч сам не спусто́шений, тобі, що грабу́єш, хоч тебе й не грабо́вано! Коли ти пусто́шити скінчи́ш, — опусто́шений будеш, коли грабува́ти скінчи́ш, тебе пограбу́ють. Господи, змилуйсь над нами, — на Тебе наді́ємось ми! Будь їхнім раме́ном щоранку та в час у́тиску нашим спасі́нням! Від сильного голосу Твого народи втікатимуть, від Твого виви́щення розпоро́шаться люди. І ваша здобич збереться, як збирають тих ко́ників, як літає ота сарана́, — так кидатись будуть на неї. Величний Господь, бо на височині́ пробува́є; Він напо́внив Сіон правосу́ддям та правдою. І буде безпека за ча́су твого, щедро́та спасі́ння, мудрости та пізна́ння. Страх Господній — бу́де він ска́рбом його́.
Вечірня молитва — перше читання
І сталося тими днями, і зібрали филистимляни свої військо́ві табо́ри, щоб воювати з Ізраїлем. І сказав Ахіш до Давида: „Щоб ти певно знав, що ви́йдеш зо мною в табо́рі, ти та люди твої“. І сказав Давид до Ахіша: „Тому́ тепер ти пізна́єш, що́ зробить твій раб“. А Ахіш сказав до Давида: „Тому то зроблю́ тебе сторожем моєї голови по всі дні“. А Самуїл тоді помер, і оплакував його ввесь Ізраїль, і поховали його в Рамі, у його місті. А Саул повиганя́в із Кра́ю ворожби́тів та віщуні́в. І зібра́лися филисти́мляни, і прийшли, і таборува́ли в Шунемі. А Саул зібрав усього Ізраїля, і таборува́ли в Ґілбоа. І побачив Саул филистимський та́бір та й злякався, і сильно затремтіло йому серце. І питався Саул Господа, та не відповів йому Господь ані в снах, ані урі́мом, ані пророками. I сказав Саул до своїх рабів: „Пошукайте мені жінку ворожку, і я піду́ до неї, і запитаю її“. І відповіли йому раби його: „Ось жінка ворожка, в Ен-Дорі“. І перебрався Саул, і надів іншу одежу, і пішов він та двоє людей з ним, і прийшли до тієї жінки вночі. А він сказав: „Поворожи мені, і виклич мені того́, кого скажу́ тобі“. А та жінка відповіла йому: „Ти ж знаєш, що зробив Саул, — що в Краю́ він вигубив ворожбитів та віщунів. І на́що ти важиш на мою душу, щоб забити її?“ І Саул присягнув їй Господом, говорячи: „Як живий Господь, — не спіткає тебе вина за цю річ!“ І сказала та жінка: „Кого я ви́кличу тобі?“ А він відказав: „Самуїла виклич мені“. І побачила та жінка Самуїла, та й крикнула сильним голосом! І сказала та жінка до Саула, говорячи: „Нащо ти обманив мене, — таж ти Саул!“ І сказав їй цар; „Не бійся! Але що́ ти бачиш?“ А та жінка відказала Саулові: „Я бачу ніби богів, що виходять із землі!“ І він їй сказав: „Який його вид?“ А та відказала: „Виходить стари́й чоловік, зодя́гнений у довгу одежу“. І Саул пізнав, що то Самуїл, і схилив своє обличчя до землі, та й уклонився. І сказав Самуїл до Саула: „На́що ти непоко́їш мене, мене викликаючи?“ А Саул сказав: „Дуже тяжко мені, — филисти́мляни воюють зо мною, а Бог відступився від мене, і не відповідає мені вже ані через пророків, ані в снах. І покликав я тебе, щоб ти навчив мене, що́ я маю робити“. І сказав Самуїл: „І на́що ти питаєш мене, коли Господь відступився від тебе, і став із твоїм ворогом? І Госпо́дь зробив йому, як говорив був через мене, — Господь узяв царство з твоєї руки, і дав його твоєму ближньому, — Давидові. Як ти не слухався Господнього голосу, і не виконав полум'я́ного гніву Його на Амалика, тому Господь зробив тобі цю річ цього дня. І Госпо́дь віддав із тобою також Ізраїля до руки филисти́млян. А взавтра ти та сини твої бу́дете ра́зом зо мною; також Ізраїлевого табо́ра віддасть Господь до руки филисти́млян“. І Саул відразу повалився на землю всім своїм зростом, — сильно він злякався Самуїлових слів, та й сили не було в ньому, бо не їв він хліба ці́лий той день та ці́лу ту ніч. І підійшла́ та жінка до Саула й побачила, що він дуже пригні́чений. І сказала до нього: „Ось невільниця твоя послухалася твого голосу, — і нарази́ла життя своє на небезпеку, бо я послухалася слів твоїх, що ти говорив мені. А тепер ти послухай також голосу своєї невільниці, — я покладу́ перед тобою шматок хліба, а ти з'їж і буде в тобі сила, коли пі́деш дорогою“. А він відмовився й сказав: „Не буду їсти!“ Та сильно просили його слуги його та тая жінка, — і він послухався їхнього голосу. І звівся він із землі, і всівся на ліжку. А та жінка мала в домі годо́ване теля, — і поспішно зарізала його. І взяла́ вона муки й замісила, і спекла́ з того прісне́. І прине́сла те перед Саула та перед слуг його, — і вони їли. Потім устали й пішли тієї ночі.
Друге читання
Брати́ мої, не зважаючи на обличчя, майте віру в нашого Господа слави, Ісуса Христа. Бо коли до вашого зібра́ння ввійде чоловік із золотим перснем, у шаті блискучій, увійде й біда́р у вбогім вбранні́, і ви поглянете на то́го, хто в шаті блискучій, і скажете йому: „Ти сідай вигі́дно отут,“ а бідаре́ві прокажете: „Ти стань там, чи сідай собі тут на підніжку моїм“, то чи не стало між вами поді́лення, і не стали ви злоду́мними суддями? Послухайте, мої брати любі, — чи ж не вибрав Бог бідарі́в цього світу за багатих вірою й за спадкоє́мців Царства, яке обіцяв Він тим, хто любить Його? А ви бідаря́ зневажили! Хіба не багачі переслідують вас, хіба не вони тягнуть вас на суди́? Хіба не вони зневажають те добре ім'я́, що ви ним називаєтесь? Коли ви Зако́на Царсько́го виконуєте, за Писа́нням: „Люби свого ближнього, як самого себе“, то ви робите добре. Коли ж дивитеся на обличчя, то чините гріх, бо Зако́н удоводнює, що ви винуватці. Бо хто всього Зако́на виконує, а згрішить в одно́му, той винним у всьому стає. Бо Той, Хто сказав: „Не чини перелю́бства“, також наказав: „Не вбивай“. А хоч ти перелю́бства не чиниш, а вб'єш, то ти переступник Зако́ну. Отак говоріть і отак чиніть, як такі, що будете суджені зако́ном волі. Бо суд немилосердний на того, хто не вчинив милосердя. Милосердя бо ставиться вище за суд. Яка ко́ристь, брати мої, коли хто говорить, що має віру, але діл не має? Чи може спасти його віра? Коли ж брат чи сестра будуть нагі, і позбавлені денного по́корму, а хтонебудь із вас до них скаже: „Ідіть з миром, грійтесь та їжте“, та не дасть їм потрібного тілу, — що ж то поможе? Так само й віра, коли діл не має, — ме́ртва в собі! Але скаже хтоне́будь: „Маєш ти віру, а я маю діла; покажи мені віру свою без діл твоїх, а я покажу тобі віру свою від діл моїх“. Чи віруєш ти, що Бог один? Добре робиш! Та й де́мони вірують, — і тремтять. Чи хочеш ти знати, о марна́ люди́но, що віра без діл — ме́ртва? Авраам, отець наш, — чи він не з діл виправданий був, як поклав був на же́ртівника свого сина Ісака? Чи ти бачиш, що віра помогла його ділам, і вдоскона́лилась віра із діл? І зді́йснилося Писа́ння, що каже: „Авраам же ввірував Богові, і це йому зараховане в праведність, і був на́званий він другом Божим“. Отож, чи ви бачите, що люди́на виправдується від діл, а не тільки від віри? Чи так само і блудни́ця Раха́в не з діл виправдалась, коли прийняла́ посланці́в, і дорогою іншою випустила? Бо як тіло без духа ме́ртве, так і віра без діл — мертва!
Друге читання
Дружи́ни, — слухайтеся чоловіків своїх, як лицює то в Господі! Чоловіки, — любіть дружи́н своїх, і не будьте суво́рі до них! Діти, — будьте слухня́ні в усьому батька́м, бо це Господе́ві приємне! Батьки́, — не драту́йте дітей своїх, щоб на дусі не впали вони! Раби, — слухайтеся в усьому тілесних панів, і не працюйте тільки про лю́дське око, немов підле́щуючись, але в простоті серця, боячи́ся Бога! І все, що тільки чините, робіть від душі, немов Господе́ві, а не лю́дям! Знайте, що від Господа при́ймете в нагороду спа́дщину, бо служите ви Господе́ві Христові. А хто кривдить, той одержить за свою кривду. Бо не дивиться Бог на осо́бу! Пани, — виявляйте до рабів справедливість та рівність, і знайте, що й для вас є на небі Госпо́дь!
Євангеліє
І зібрались до Нього фарисеї та деякі з книжників, які прибули́ із Єрусалиму, і побачили, що деякі з учнів Його їли хліб руками „нечистими“, цебто невмитими. Бо фарисеї й усі юдеї, зберігаючи переда́ння старших, не їдять, як старанно не вимиють рук; а вернувшися з ринку, вони не їдять, поки не вмиються. Багато є й іншого, що вони прийняли́, щоб доде́ржувати: миття чаш, і глеків, і мідяно́го по́суду. І запитали Його фарисеї та книжники: „Чому учні Твої не живуть за переда́нням старших, але хліб споживають руками нечистими?“ А Він їм відказав: „Добре пророкував про вас, лицемірів, Ісая, як написано: „Оці люди устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене. Та однак надаре́мне шанують Мене, бо навчають наук — лю́дських за́повідей“. Занеха́явши заповідь Божу, передань людськи́х ви трима́єтесь: обмиваєте глеки та чаші, і багато такого подібного й іншого робите ви“. І сказав Він до них: „Спритно відкидаєте ви заповідь Божу, аби зберегти своє переда́ння. Бо Мойсей наказав: „Шануй батька свого та матір свою“, та: „Хто злорічить на батька чи матір, нехай смертю помре“. А ви кажете: „Коли скаже хто батьку чи матері: Корва́н, чи дар Богові те, чим би ти скориста́тись від мене хотів, то вже вільно йому не робити нічого для батька чи матері, порушуючи Боже Слово вашим переда́нням, що його ви самі встановили. І багато такого ви іншого робите“.
Євангеліє
А первосвященики з ста́ршими й книжниками, та ввесь синедріо́н, зараз уранці, нараду вчинивши, зв'язали Ісуса, повели́ та й Пилатові видали. А Пила́т запитався Його: „Чи Ти Цар Юдейський?“ А Він йому в відповідь каже: „Сам ти кажеш“. А первосвященики мі́цно Його винува́тили. Тоді Пилат зно́ву Його запитав і сказав: „Ти нічого не відповідаєш? Дивись, — як багато проти Тебе свідку́ють!“ А Ісус більш нічого не відповідав, так що Пилат дивувався. На свято ж він їм відпускав був одно́го із в'я́знів, котро́го просили вони. Був же один, що звався Вара́вва, ув'я́знений ра́зом із повста́нцями, які за повста́ння вчинили були душогубство. Коли ж на́товп зібрався, він став просити Пила́та зробити, як він за́вжди робив їм. Пилат же сказав їм у відповідь: „Хочете, — відпущу́ вам Царя Юдейського?“ Бо він знав, що Його через за́здрощі видали первосвященики. А первосвященики на́товп підмовили, щоб краще пустив їм Вара́вву. Пилат же промовив знов їм у відповідь: „А що ж я чинитиму з Тим, що Його ви Юдейським Царем називаєте?“ Вони ж стали кричати знов: „Розіпни́ Його!“ Пилат же сказав їм: „Яке ж зло вчинив Він?“ А вони ще сильніше кричали: „Розіпни́ Його!“ Пилат же хотів догодити наро́дові, — і відпустив їм Вара́вву. І видав Ісуса, збичува́вши, щоб ро́зп'ятий був. Вояки ж повели́ Його до сере́дини двору, цебто в преторій, і цілий відділ скликають. І вони зодягли Його в багряни́цю і, сплівши з терни́ни вінка, поклали на Нього. І вітати Його зачали́: „Раді́й, Ца́рю Юдейський!“ І трости́ною по голові Його били, і плювали на Нього. І навколішки кидалися та вклонялись Йому. І коли назнущалися з Нього, зняли́ з Нього багряни́цю, і наділи на Нього одежу Його. І Його повели́, щоб розп'я́сти Його.
Євангеліє
Перед святом же Пасхи Ісус, знавши, що настала годи́на Йому́ перейти до Отця з цього світу, полюбивши Своїх, що на світі були́, до кінця полюбив їх. Під час же вече́рі, як диявол уже був укинув у серце синові Си́мона — Юді Іскаріотському, щоб він видав Його́, то Ісус, знавши те, що Отець віддав все Йому в руки, і що від Бога прийшов Він, і до Бога відходить, устає від вечері, і здіймає одежу, бере рушника́ й підпері́зується. Пото́му налив Він води до вмива́льниці, та й зачав обмивати ноги учням, і витирати рушнико́м, що ним був підпере́заний. І підходить до Си́мона Петра, а той каже Йому: „Ти, Господи, ми́тимеш но́ги мені?“ Ісус відказав і промовив йому: „Що́ Я роблю́, ти не знаєш тепер, але опісля́ зрозумієш“. Говорить до Нього Петро: „Ти повік мені ніг не обмиєш!“ Ісус відповів йому: „Коли́ Я не вмию тебе, — ти не матимеш частки зо Мною“. До Нього проказує Си́мон Петро: „Господи, — не самі мої но́ги, а й руки та го́лову!“ Ісус каже йому: „Хто обмитий, тільки но́ги обмити потребу́є, бо він чистий увесь. І ви чисті, — та не всі“. Бо Він знав Свого зра́дника, тому то сказав: „Ви чисті не всі“. Коли ж пообмива́в їхні но́ги, і одежу Свою Він надів, засів зно́ву за стіл і промовив до них: „Чи знаєте ви, що́ Я зробив вам? Ви Мене називаєте: Учитель і Госпо́дь, — і добре ви кажете, бо Я є. А коли обмив ноги вам Я, Госпо́дь і Вчитель, то повинні й ви один о́дному ноги вмивати. Бо то Я вам при́клада дав, щоб і ви те чинили, як Я вам учинив. Поправді, поправді кажу́ вам: Раб не більший за пана свого́, послане́ць же не більший від того, хто вислав його. Коли знаєте це, то блаженні ви, якщо таке чините! Не про всіх вас кажу́. Знаю Я, кого вибрав, але щоб збуло́ся Писа́ння: „Хто хліб споживає зо Мною, підняв той на Мене п'яту́ свою!“ Уже тепер вам кажу́, перше ніж те настане, щоб як станеться, ви ввірували, що то Я. Поправді, поправді кажу́ вам: Хто приймає Мого посланця́, той приймає Мене; хто ж приймає Мене, той приймає Того, Хто послав Мене!“ Промовивши це, затривожився духом Ісус, і осві́дчив, говорячи: „Поправді, поправді кажу́ вам, що один із вас видасть Мене!“ І озиралися учні один на одно́го, непевними бувши, про кого Він каже. При столі, при Ісусовім лоні, був один з Його учнів, якого любив Ісус. От цьому кивну́в Си́мон Петро та й шепну́в: „Запитай, — хто б то був, що про нього Він каже?“ І, пригорну́вшись до ло́ня Ісусового, той говорить до Нього: „Хто́ це, Господи?“ Ісус же відказує: „Це той, кому, умочивши, подам Я куска́“. І, вмочивши куска́, подав синові Си́мона, — Юді Іскаріо́тському! За тим же куско́м тоді в нього ввійшов сатана́. А Ісус йому каже: „Що́ ти робиш — роби швидше“. Але жоден із тих, хто був при столі, того не зрозумів, до чо́го сказав Він йому. А тому́, що тримав Юда скриньку на гроші, то деякі ду́мали, ніби каже до нього Ісус: „Купи, що потрібно на свято для нас“, або щоб убогим подав що. А той, узявши кусок хліба, зараз вийшов. Була ж ніч. Тоді, як він вийшов, промовляє Ісус: „Тепер ось просла́вивсь Син Лю́дський, і в Ньому просла́вився Бог. Коли в Ньому прославився Бог, то і Його Бог просла́вить у Собі, і зараз прославить Його! Мої дітоньки, не довго вже бути Мені з вами! Ви шукати Мене будете, але́ — як сказав Я юдеям: „Куди Я йду, туди ви прибути не можете“, — те й вам говорю́ Я тепер. Нову́ заповідь Я вам даю: Любіть один о́дного! Як Я вас полюбив, так любіть один о́дного й ви! По то́му пізнають усі, що ви учні Мої, як бу́дете мати любов між собою“. А Симон Петро Йому каже: „Куди, Господи, ідеш Ти?“ Ісус відповів: „Куди Я йду, туди ти́ тепер іти за Мною не можеш, але по́тім ти підеш за Мною“. Говорить до Нього Петро: „Чому, Господи, іти за Тобою тепер я не мо́жу? За Те́бе я душу свою́ покладу́!“ Ісус відповідає: За Ме́не покладе́ш ти душу свою́? Поправді, поправді кажу́ Я тобі: Півень не заспіває, як ти тричі зречешся Мене́.
Євангеліє
Запитав тоді первосвященик: „Чи це так?“ Степан же промовив: „Послухайте, мужі-браття й отці! Бог слави з'явивсь Авраамові, отцеві нашому, як він у Месопота́мії був, перше ніж оселився в Хара́ні, і промовив до нього: „Вийди із своєї землі та від роду свого, та й піди до землі, що тобі покажу́“. Тоді він вийшов із землі халдейської, та й оселився в Хара́ні. А звідти, як умер йому ба́тько, Він переселив його в землю оцю, що на ній ви живе́те тепер. Та спа́дщини на ній Він не дав йому навіть на крок, але обіцяв „дати її на володі́ння йому й його ро́дові по нім“, хоч дитини не мав він. І сказав Бог отак, що насіння його буде прихо́дьком у кра́ї чужому, і понево́лять його, і будуть гноби́ти чотириста ро́ків. „Але Я — сказав Бог — буду судити наро́д, що його понево́лить. Опісля́ ж вони вийдуть, і будуть служити Мені на цім місці“. І дав Він йому заповіта обрі́зання. І породив так Ісака, і во́сьмого дня він обрізав його. А Ісак породив Якова, а Яків — дванадцятьо́х патріярхів. А ті патріярхи поза́здрили Йо́сипові, і продали́ його до Єгипту. Але Бог був із ним, і його визволив від усіх його у́тисків, і дав йому благода́ть та мудрість перед фараоном, царем єгипетським, а він настановив його за правителя над Єгиптом та всім своїм домом. А як голод прийшов на всю землю єгипетську та ханаа́нську, та велика біда, то пожи́ви тоді не знахо́дили наші батьки́. Коли ж Яків зачув, що в Єгипті є збіжжя, то послав батьків наших уперше. А як удруге посла́в, то був пі́знаний Йо́сип братами своїми́, і фараонові знаний став Йо́сипів рід. Тоді Йо́сип послав, щоб покликати Якова, ба́тька свого, та всю родину свою — сімдеся́т і п'ять душ. І пода́вся Яків в Єгипет, та й умер там він сам та наші батьки. І їх перене́сли в Сихе́м, і покла́ли до гробу, що Авраам був купив за ці́ну срібла від синів Еммора Сихемового. А коли наближа́всь час обі́тниці, що нею Бог клявсь Авраамові, розрісся наро́д і намно́жився в Єгипті, аж поки настав інший цар ув Єгипті, що не знав уже Йо́сипа. Він хитро наш люд обманив, і силою змушував наших отців викидати дітей своїх, щоб вони не лишались живі. Того ча́су родився Мойсей, і га́рний він був перед Богом. Він годо́ваний був у домі батька свойо́го три місяці. А коли він був ви́кинений, то дочка фараона забрала його, та й за сина собі його викохала. І Мойсей був навче́ний всієї премудрости єгипетської, і був міцни́й у словах та в ділах своїх. А коли йому спо́внилося сорок ро́ків, йому спало на серце відві́дати братів своїх, синів Ізраїлевих. Як угле́дів же він, що одно́му з них ді́ється кривда, заступився, і відомсти́в за окри́вдженого, убивши єги́птянина. Він же ду́мав, що брати́ розуміють, що рукою його Бог дає їм визво́лення, та не зрозуміли вони. А наступного дня, як сварились вони, він з'явився й хотів погоди́ти їх, кажучи: „Люди, ви — браття, чого один о́дного кривдите?“ А той, що ближнього кривдив, його відіпхну́в та сказав: „Хто наставив над нами тебе за старшо́го й суддю? Чи хочеш убити й мене, як учора вбив ти єги́птянина?“ І втік Мойсей через слово оце, і стався прихо́дьком у землі мадія́мській, де зродив двох синів. А коли сорок ро́ків проминуло, то з'явивсь йому Ангол Господній у по́лум'ї куща́ огняно́го в пустині Сінайської гори. А Мойсей, як побачив, дивувався з видіння. А коли підійшов, щоб розглянути, був голос Господній до нього: „Я Бог отців твоїх, — Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів!“ І затрусився Мойсей, і не відваживсь погля́нути... І промовив до нього Господь: „Скинь взуття́ з своїх ніг, бо те місце, на якому стоїш, то святая земля! Добре бачив Я у́тиск наро́ду Свого, що в Єгипті, і стогін його Я почув, і зійшов, щоб їх ви́зволити. Тепер ось іди, — Я пошлю до Єгипту тебе“. Цього Мойсея, що його відцурались вони, сказавши: „Хто наставив тебе за старшо́го й суддю“, цього Бог через Ангола, якому з'явився в кущі, послав за старшо́го й визво́льника. Він їх вивів, чуда й знаме́на вчинивши в землі єгипетській, і на Червоному морі, і сорок ро́ків у пустині. Це той Мойсей, що прорік Ізраїлевим синам: „Госпо́дь Бог вам підійме Пророка від ваших братів, як мене, — Його слухайте!“ Це той, що в пустині на зборах був з Анголом, який промовляв йому на Сінайській горі, та з отцями нашими, і що прийняв він живі слова́, щоб їх нам передати; що його не хотіли отці наші слу́хати, але відіпхнули, і звернулися серцем своїм до Єгипту, промовивши до Ааро́на: „Зроби нам богів, які йшли б перед нами, бо не знаємо, що́ сталося з тим Мойсеєм, який вивів нас із кра́ю єгипетського“. І зробили вони тими днями теля, — і бовва́нові жертви прино́сили та веселилися з діл своїх рук. Але Бог відвернувся від них, і попусти́в їх вклонятися силі небесній, як написано в книзі Пророків: „Чи зако́лення й жертви Мені ви прино́сили сорок ро́ків у пустині, о доме Ізраїлів? Ви ж носили наме́та Моло́хового, і зорю вашого бога Ромфа́на, зображення, що їх ви зробили, щоб вклонятися їм. Через те запрова́джу вас аж за Вавилон!“ У наших отців на пустині була скинія свідо́цтва, як Той ізвелів, Хто Мойсею казав, щоб зробив її за зразком, якого він бачив. Її наші отці й узяли, і вне́сли з Ісусом у землю наро́дів, яких вигнав Бог з-перед обличчя наших отців, аж до ча́су Давида. Він у Бога знайшов благода́ть, і просив, щоб оселю знайти для Бога Якова. І Соломон збудував Йому дім. Але не в рукотворнім Всевишній живе, як говорить пророк: „Мені небо — престол, а земля — то підніжок ногам Моїм! Який Мені дім ви збудуєте, — говорить Господь, — або місце яке для Мого відпочинку? Хіба не рука Моя все́ це створила?“ О ви, твердошиї, люди серця й вух необрізаних! Ви за́вжди противитесь Духові Святому, як ваші батьки, так і ви! Котро́го з пророків батьки ваші не переслідували? Вони ж тих повбивали, хто звіщав прихід Праведного, Якому тепер ви сталися зрадниками та убійниками, ви, що Зако́на оде́ржали через зарядження Анголів, та не зберігали його!“ Як зачули ж оце, вони запали́лися гнівом у серцях своїх, і скрегота́ли зубами на нього. А Степан, повний Духа Святого, на небо споглянув, — і побачив Божу славу й Ісуса, що по Божій правиці стояв, і промовив: „Ось я бачу відчи́нене небо, і Сина Лю́дського, що по Божій правиці стоїть!“ Та вони гучни́м голосом стали кричати та ву́ха собі затуляти, та й кинулися однодушно на нього!... І за місто вони його ви́вели, і зачали́ побивати камінням його. А свідки плащі свої склали в ногах юнака́, який звався Са́влом. І побивали камінням Степа́на, що молився й казав: „Господи Ісусе, — прийми духа мого!“ Упавши ж навко́лішки, скрикнув голосом гучни́м: „Не залічи́ їм, о Господи, цього гріха́!“ І, промовивши це, він спочив.
Щоденний план послідовного читання всієї Біблії. Текст Біблії є суспільним надбанням. (Біблія Огієнка)
Читання дня — щоранку
У Bosko читання дня чекають на вас щоранку — позначайте кожне як прочитане, щоб завжди знати, де ви зупинилися, читайте їх у будь-якому з 30 перекладів і затримайтеся на короткому роздумі. Щоденні читання вашої традиції — з відстеженням і завжди під рукою.