Читання дня
Біблійні читання, призначені на день, із повним текстом вашою мовою. Стежте щоранку за щоденними читаннями вашої традиції в застосунку Bosko.
Перше читання
І ти скажеш дня того: Хвалю́ Тебе, Господи, бо Ти гні́вавсь на мене, та гнів Твій вщуха́є, й мене Ти пора́дуєш, оце, — Бог спасі́ння моє! Безпечний я, і не боюсь, бо Госпо́дь, — Господь сила моя та мій спів, і спасі́нням для мене Він став! І ви в радості бу́дете че́рпати воду з спасе́нних джере́л! І скажете ви того дня: „Дя́куйте Господу, кличте Іме́ння Його́, сповісті́ть між наро́дів про вчинки Його, пригадайте, що Йме́ння Його превеличне! Співайте для Господа, Він бо вели́чне вчинив, і хай це́ буде зна́не по ці́лій землі! Радій та співай, ти мешка́нко Сіону, бо серед тебе Великий, — Святий Ізраїлів!
Перше читання
Священикам-Левитам, усьому Левієвому пле́мені не буде частки та спа́дку разом з Ізраїлем, — огняні́ жертви Господа та ча́стки Його будуть їм. А спа́дку не буде йому серед братів його: Господь — Він спа́док його, як Він говорив був йому. А оце буде належати священикам від народу, від тих, хто приносить жертву: коли це віл, коли це одне з дрібної худоби, то даси священикові плече́, і що́ки, і шлу́нок. Початок від збіжжя свого, від виноградного соку свого, і від оливки своєї, і початок стри́ження отари своєї даси ти йому. Бо його вибрав Господь, Бог твій, зо всіх племен твоїх, щоб ставав він служити в Господнє Ім'я́, він та сини його по всі дні. А коли при́йде Левит з одної з брам твоїх з усього Ізраїля, де він мешкає там, і прибуде за всім жада́нням своєї душі до місця, яке вибере Господь, і буде він служити в Ім'я́ Господа, Бога свого, як усі його браття Левити, що стоять там перед Господнім лицем, то по рівній частці будуть вони їсти, опріч маєтку, про́даного по батьках. Коли будеш вхо́дити до кра́ю, що дає тобі Господь, Бог твій, то не навчися чинити такого, як гидо́та цих народів. Нехай не знайдеться між тобою такий, хто переводить свого сина чи дочку́ свою через огонь, хто ворожить ворожбу́, хто ворожить по хмарах, і хто ворожить по птахах, і хто чарівни́к, і хто чорнокни́жник, і хто викликає духа померлого та духа віщого, і хто питає померлих. Бо гидо́та для Господа кожен, хто чинить таке, і через ті гидо́ти Господь, Бог твій, виганяє їх перед тобою. Бездоганний будеш ти перед Господом, Богом своїм, бо ці народи, що ти посядеш їх, слухають тих, хто ворожить по хмарах та ворожби́тів, а ти — не таке дав тобі Господь, Бог твій. Пророка з-посеред тебе, з братів твоїх, Такого, як я, поставить тобі Господь, Бог твій, — Його будете слухати, згідно з усім, чого жадав ти від Господа, Бога свого, на Хори́ві в дні зборів, говорячи: „Щоб більше не чути мені голосу Господа, Бога свого, а цього великого огню вже не побачити й не померти“. І сказав до мене Господь: „Добре сказали вони. Поставлю Пророка для них з-поміж їхніх братів, Такого, як ти, і дам Я слова Свої в у́ста Його, і Він їм говоритиме все, що Я накажу. І станеться, кожен, хто не слухатиме слів Моїх, що Той Пророк говоритиме Моїм Ім'я́м, — Я покара́ю того. А той пророк, що зухвало відважиться промовляти Моїм Ім'я́м слова́, яких Я не наказав був йому говорити, і що буде говорити ім'я́м інших богів, хай помре той пророк“. А коли ти скажеш у серці своєму: Як ми пізнаємо те слово, якого Господь не говорив? Що́ буде говорити той пророк Ім'я́м Господа, і не станеться та річ, і не при́йде, то це те слово, якого не сказав Господь. У зухва́лості говорив його той пророк, і ти не будеш боятися його.
Перше читання
А Бо́аз прийшов до брами, та й сів там. Аж ось проходить родич, про якого говорив був Боаз. І він сказав йому́: „Зайди сюди, послухай, і сядь отут!“ І той зайшов і сів. А Боаз узяв десять мужа зо старши́х того міста та й сказав: „Сідайте тут!“ І вони посідали. І сказав він до родича: „Діля́нку поля, що нашого брата Елімеле́ха, продала́ Ноомі́, яка вернулася з моавського поля. А я постановив: Подам тобі до ушей твоїх, говорячи: Купи при тих, що сидять тут, та при старши́х мого народу. Якщо викупиш — викупи, а якщо не викупиш — скажи мені, і нехай я знаю, бо окрім тебе нема кому викупити, а я за тобою“. А той сказав: „Я викуплю“. І сказав Бо́аз: „Того дня, коли набу́деш поле з руки Ноомі, то набудеш також моавитянку Рут, жінку померлого, — щоб поставити ім'я́ померлому на наді́лі його“. А родич сказав: „Не можу я викупити собі, щоб не понищити свого наді́лу. Викупи собі мого викупа, бо я не можу викупити“. А оце було колись серед Ізраїля на викуп, і на заміну, і на ствердження кожної справи: чоловік здіймав санда́лю свою, і давав своєму ближньому, і це було свідо́цтвом серед Ізраїля. І сказав родич до Боаза: „Купи собі!“ І зняв свою́ санда́лю. І сказав Боаз до старши́х та до всього народу: „Ви свідки сьогодні, що я набув усе, що Елімеле́хове, і все, що Кілйонове та Махлонове з руки Ноомі́. А також моавітянку Рут, Махлонову жінку, набув я собі за жінку, щоб поставити ім'я́ померлому на спа́дкові його, — і не буде знищене ім'я померлого між братами його та з брами його місця. Ви сьогодні свідки на це!“ І сказав увесь народ, що були в брамі, та старші, свідки: „Нехай дасть Господь цю жінку, що входить до дому твого, як Рахи́ль та як Лі́ю, що вони оби́дві збудували Ізраїлів дім. І розбагатій в Ефраті, і здобуть собі славне ім'я́ в Віфлеємі. А з насіння, що Господь дасть тобі від цієї молодої жінки, нехай стане дім твій, як дім Переца, що Тамар породила була Юді“. І взяв Бо́аз Рут, і вона стала йому за жінку. І він увійшов до неї, а Господь дав їй вагітність, — і вона породила сина. І сказали жінки́ до Ноомі́: „Благословенний Господь, що не позбавив тебе сьогодні родича! І буде славним ім'я́ його серед Ізраїля. І він буде тобі потішителем душі та на вижи́влення твоєї сивини́, бо породила його твоя невістка, що любить тебе, що ліпша тобі за сімо́х синів“. І взяла́ Ноомі ту дитину, і поклала її на коліна свої, і була їй за няньку. А сусідки назвали ім'я́ йому, говорячи: „Народився син для Ноомі́!“ І назвали ім'я йому: Ове́д. А він — батько Єссе́я, Дави́дового батька. А оце Перецові нащадки: Перец породив Гецрона, а Гецрон породив Рама, а Рам породив Аммінадава, а Аммінадав породив Нахшона, а Нахшон породив Салмона; а Салмон породив Бо́аза, а Бо́аз породив Ове́да; а Ове́д породив Єссе́я, а Єссе́й породив Дави́да.
Ранкова молитва — перше читання
Як Єфрем говорив, то тремтіли, — він підне́сений був ув Ізраїлі, та через Ваа́ла згрішив і помер. А тепер іще більше гріша́ть, бо зробили собі вони ві́длива з срі́бла свого́, божкі́в за своєю подо́бою; робота майстрі́в усе те, розмовляють із ними вони; ті люди, що жертву прино́сять, цілують телят. Тому́ вони стануть, як хмара пора́нку, і мов та роса, що зникає вранці, немов та поло́ва, що з то́ку вино́ситься бурею, і наче із ко́мина дим. А Я — Господь, Бог твій від кра́ю єгипетського, і Бога, крім Мене, не бу́деш ти знати, і крім Мене немає Спасителя. Я тебе на пустині пізнав, у пересо́хлому кра́ї. Мали добрі пасо́виська й ситі були, наси́тилися — і загорди́лось їхнє серце, тому́ то забули про Мене вони! І став Я для них, немов лев, на дорозі чига́ю, немов та панте́ра. Нападу́ Я на них, немов та ведмеди́ця, що дітей загубила, і те розірву́, у що серце їхнє за́мкнене, і їх, як левчу́к, пожеру́ там, шматуватиме їх польова́ звірина́. Погубив ти себе, о Ізраїлю, бо ти був проти Мене, спасі́ння свого́. Де цар твій тоді? Нехай він поможе тобі по міста́х твоїх усіх! А де су́дді твої, що про них ти сказав: Дай нам царя та князі́в? Я тобі дав царя в Своїм гніві, і забрав у Своїй ре́вності. Провина Єфремова зв'я́зана, схо́ваний прогріх його. Болі, немов породі́ллі, наді́йдуть на нього. Не мудрий він син, бо інакше не був би так довго у ма́тернім ну́трі. З рук шеолу Я ви́куплю їх, від смерти їх ви́бавлю. Де, смерте, жа́ло твоє? Де, шео́ле, твоя перемо́га? Жаль схова́ється перед очима Моїми! Хоч він дає плід між брата́ми, але прийде вітер зо схо́ду, вітер Госпо́дній, що зі́йде з пустині, і всо́хне його джерело́, і пересо́хне крини́чка його, — понищить він скарб всіх коштовних рече́й!
Послання
А далі, коли ви збираєтесь ра́зом, то не на те, щоб їсти Господню Вече́рю. Бо кожен спішить з'їсти власну вече́рю, і один голодує, а другий впивається. Хіба ж ви не маєте хат, щоб їсти та пити? Чи ви зневажаєте Божу Церкву, і осоромлюєте немаю́чих? Що маю сказати вам? Чи за це похвалю́ вас? Не похвалю́! Бо прийняв я від Господа, що й вам передав, що Господь Ісус ночі тієї, як ви́даний був, узяв хліб, подяку віддав, і переломив, і сказав: „Прийміть, споживайте, це тіло Моє, що за вас лома́ється. Це робіть на спомин про Мене!“ Так само і чашу взяв Він по Вечері й сказав: „Ця чаша — Нови́й Заповіт у Моїй крові. Це робіть, коли тільки бу́дете пити, на спомин про Мене!“ Бо кожного ра́зу, як будете їсти цей хліб та чашу цю пити, — смерть Господню звіщаєте, аж доки Він при́йде. Тому то, хто їстиме хліб цей чи питиме чашу Господню негідно, — буде винний супроти тіла та крови Господньої! Нехай же люди́на випробо́вує себе, і так нехай хліб їсть і з чаші хай п'є. Бо хто їсть і п'є негі́дно, не розважаючи про тіло, той суд собі їсть і п'є! Через це поміж вами багато недужих та хворих, і багато-хто засну́ли. Бо коли б ми самі судили себе, то засу́джені ми не були́ б. Та засу́джені від Господа, караємося, щоб нас не засу́джено з світом.
Перше читання
А мі́дянин Да́рій оде́ржав царство в віці шостидесяти́ й двох ро́ків. Сподо́балося Дарієві, і він поставив над царством сто й двадцять сатра́пів, щоб були над усім царством. А вище від них — три найвищі урядники, що одним із них був Даниїл, яким ці сатра́пи здавали звіт, а цар щоб не був пошкодо́ваний. Тоді цей Даниїл блищав над найвищими урядниками та сатра́пами, бо в ньому був високий дух, і цар заду́мував поставити його над усім царством. Тоді найвищі урядники та сатра́пи стали шукати причини оска́ржити Даниїла в справі царства, але жодної причини чи ва́ди знайти не могли́, бо той був вірний, і жодна по́милка чи вада не була зна́йдена на нього. Тоді ці люди сказали: „Ми не зна́йдемо на цього Даниїла жодної причини, якщо не зна́йдемо проти нього в зако́ні його Бога“. Тоді найвищі урядники та ті сатра́пи поспішили до царя, і так йому говорили: „Ца́рю Да́ріє, живи навіки! Нара́дилися всі найвищі урядники царства, заступники та сатра́пи, радники та підсатрапи встановити царську́ постанову та видати заборо́ну, щоб аж до тридцяти день кожен, хто буде просити яке проха́ння від якогобудь бога чи люди́ни, крім від тебе, о ца́рю, був уки́нений до ле́в'ячої ями. Тепер, ца́рю, затверди́ цю заборону, і напиши це писа́ння, яке не могло б бути змінене за зако́ном мі́дян та персів, що не міг би бути відмі́нений“. Тому́ цар Дарій написав це писа́ння та заборо́ну. А Даниїл, коли довідався, що було написане те писа́ння, пішов до свого дому, — а ві́кна його в його го́рниці були відчинені навпроти Єрусалиму, і в три уста́лені порі́ на день він па́дав на свої коліна, і молився та сла́вив свого Бога, бо робив так і перед тим. Тоді ці мужі поспішили до нього, і знайшли Даниїла, що він просив та благав свого Бога. Тоді вони підійшли й розповіли́ перед царем про царську́ заборону: „Чи ж не написав ти заборони, що кожна люди́на, яка буде просити аж до тридцяти день від якогобудь бога чи люди́ни, окрім від тебе, ца́рю, буде вкинена до ле́в'ячої ями?“ Цар відповів та й сказав: „Це слово певне, як право мі́дян та персів, що не може бути відмінене“. Тоді вони відповіли́ та й сказали перед царем: „Даниїл, що з вигна́ння Юдиних синів, не звернув уваги на тебе, о ца́рю, та на заборону, яку написав ти, і в три уста́лені порі́ на день приносить свою молитву“. Тоді цар, як почув це слово, сильно засмути́вся, і звернув свою думку на Даниїла, щоб його врятувати, і аж до за́ходу сонця силувався ви́зволити його. Того ча́су ці мужі поспішили до царя, і говорили цареві: „Знай, ца́рю, що за правом мі́дян та персів усяка заборона та постанова, яку цар устано́вить, не може бути змі́нена“. Тоді цар звелів, і привели́ Даниїла, та й кинули до ле́в'ячої ями. Цар заговорив і сказав Даниїлові: „Твій Бог, що ти Йому служиш, Він за́вжди врятує тебе!“ І прине́сений був один камінь, і був покладений на о́твір ями, а цар запеча́тав її своєю печаткою та печаткою своїх вельмо́ж, що не бу́де змінена Даниїлова справа. Тоді цар пішов до свого пала́цу, і провів ніч у по́сті, і до нього не впроваджено нало́жниці, а сон його помандрува́в від нього. Того ча́су цар устав за зірни́ці на світа́нку, і в по́спіху пішов до ле́в'ячої ями. А як цар наближа́вся до ями, до Даниїла, то кликнув сумним голосом. Цар заговорив та й сказав до Даниїла: „Даниїле, ра́бе Бога Живого, чи твій Бог, Якому ти за́вжди служиш, міг урятувати тебе від ле́вів?“ Тоді Даниїл заговорив із царем: „Ца́рю, навіки живи! Мій Бог послав Свого Ангола, і позамикав па́щі ле́вів, і вони не пошко́дили мені, бо перед Ним зна́йдено було мене невинним, а також перед тобою, ца́рю, я не зробив шкоди“. Тоді цар сильно зрадів, і сказав вивести Даниїла з ями. І Даниїл був ви́ведений з ями, і жодної шкоди не зна́йдено на ньому, бо він вірував у Бога свого́. І сказав цар, і привели́ тих мужів, що доне́сли на Даниїла, і повкида́ли до ле́в'ячої ями їх, їхніх дітей та їхніх жіно́к. І вони не сягнули ще до дна ями, як леви вже похапа́ли їх, і поторо́щили всі їхні кості. Того ча́су цар Дарій написав до всіх наро́дів, племе́н та язи́ків, що ме́шкали по всій землі: „Нехай мир вам примно́житься! Від мене виданий нака́з, щоб у всьому панува́нні мого царства тремтіли та боялися перед Даниїловим Богом, бо Він Бог Живий і існує повіки, і царство Його не буде зруйно́ване, а панува́ння Його — аж до кінця. Він рятує та визволя́є, і чинить зна́ки та чу́да на небі та на землі, Він урятував Даниїла від ле́в'ячої сили“. І той Даниїл мав пово́дження за царюва́ння Да́рія та за царюва́ння Кіра перського.
Ранкова молитва — друге читання
По мові оцій Ісус очі Свої звів до неба й промовив: „Прийшла, Отче, година, — прослав Сина Свого, щоб і Син Твій прославив Тебе, бо Ти дав Йому вла́ду над тілом усяким, щоб Він дав життя вічне всім їм, яких дав Ти Йому. Життя ж вічне — це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його. Я прославив Тебе на землі, — доверши́в Я те ді́ло, що Ти дав Мені ви́конати. І тепер прослав, Отче, Мене Сам у Себе тією славою, яку в Тебе Я мав, поки світ не постав. Я Ім'я́ Твоє виявив лю́дям, що Мені Ти із світу їх дав. Твоїми були вони, і Ти дав їх Мені, і вони зберегли́ Твоє слово. Тепер пізнали вони, що все те, що Ти Мені дав, від Тебе похо́дить, бо слова́, що дав Ти Мені, Я їм передав, — і вони прийняли й зрозуміли правдиво, що Я вийшов від Тебе, і ввірували, що послав Ти Мене. Я благаю за них. Не за світ Я благаю, а за тих, кого дав Ти Мені, — Твої бо вони! Усе бо Моє — то Твоє, а Твоє — то Моє, і просла́вивсь Я в них. І не на світі вже Я, а вони ще на світі, а Я йду до Тебе. Святий Отче, — заховай в Ім'я́ Своє їх, яких дав Ти Мені, щоб як Ми, єдине були! Коли з ними на світі Я був, Я беріг їх у Йме́ння Твоє, тих, що дав Ти Мені, і зберіг, і ніхто з них не згинув, крім призна́ченого на загибіль, щоб збуло́ся Писа́ння. Тепер же до Тебе Я йду, але це говорю́ Я на світі, щоб мали вони в собі радість Мою доскона́лу. Я їм дав Твоє слово, але світ їх знена́видів, бо вони не від світу, як і Я не від світу. Не благаю, щоб Ти їх зо світу забрав, але щоб зберіг їх від злого. Не від світу вони, як і Я не від світу. Освяти Ти їх правдою! Твоє слово — то правда. Як на світ Ти послав Мене, так і Я на світ послав їх. А за них Я посвячую в жертву Само́го Себе, щоб освячені правдою стали й вони. Та не тільки за них Я благаю, а й за тих, що ради їхнього сло́ва ввірують у Мене, щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я — у Тобі, щоб одно́ були в Нас і вони, — щоб увірував світ, що Мене Ти послав. А ту славу, що дав Ти Мені, Я їм передав, щоб єдине були, як єдине і Ми. Я — у них, а Ти — у Мені, щоб були́ досконалі в одно, і щоб пізнав світ, що послав Мене Ти, і що їх полюбив Ти, як Мене полюбив. Бажаю Я, Отче, щоб і ті, кого дав Ти Мені, там зо Мною були́, де знахо́джуся Я, щоб бачили славу Мою, яку дав Ти Мені, — бо Ти полюбив Мене перше закла́дин світу. Отче Праведний! Хоча́ не пізнав Тебе світ, та пізнав Тебе Я. І пізнали вони, що послав Мене Ти. Я ж Ім'я Твоє́ їм об'явив й об'явля́тиму, щоб любов, що Ти нею Мене полюбив, була́ в них, а Я в них!“
Респонсорійний псалом
Євангеліє
Перед святом же Пасхи Ісус, знавши, що настала годи́на Йому́ перейти до Отця з цього світу, полюбивши Своїх, що на світі були́, до кінця полюбив їх. Під час же вече́рі, як диявол уже був укинув у серце синові Си́мона — Юді Іскаріотському, щоб він видав Його́, то Ісус, знавши те, що Отець віддав все Йому в руки, і що від Бога прийшов Він, і до Бога відходить, устає від вечері, і здіймає одежу, бере рушника́ й підпері́зується. Пото́му налив Він води до вмива́льниці, та й зачав обмивати ноги учням, і витирати рушнико́м, що ним був підпере́заний. І підходить до Си́мона Петра, а той каже Йому: „Ти, Господи, ми́тимеш но́ги мені?“ Ісус відказав і промовив йому: „Що́ Я роблю́, ти не знаєш тепер, але опісля́ зрозумієш“. Говорить до Нього Петро: „Ти повік мені ніг не обмиєш!“ Ісус відповів йому: „Коли́ Я не вмию тебе, — ти не матимеш частки зо Мною“. До Нього проказує Си́мон Петро: „Господи, — не самі мої но́ги, а й руки та го́лову!“ Ісус каже йому: „Хто обмитий, тільки но́ги обмити потребу́є, бо він чистий увесь. І ви чисті, — та не всі“. Бо Він знав Свого зра́дника, тому то сказав: „Ви чисті не всі“. Коли ж пообмива́в їхні но́ги, і одежу Свою Він надів, засів зно́ву за стіл і промовив до них: „Чи знаєте ви, що́ Я зробив вам? Ви Мене називаєте: Учитель і Госпо́дь, — і добре ви кажете, бо Я є. А коли обмив ноги вам Я, Госпо́дь і Вчитель, то повинні й ви один о́дному ноги вмивати. Бо то Я вам при́клада дав, щоб і ви те чинили, як Я вам учинив.
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Вечірня молитва — перше читання
Завини́ть Самарі́я, бо стала уперта до Бога свого́, — поляжуть вони від меча! Порозби́вані будуть їхні діти, вагітні́ їхні розпо́роті будуть! Вернися, Ізраїлю, до Господа, Бога свого́, бо спіткну́вся ти через провину свою́! Візьміть із собою слова́, та й зверні́ться до Господа, до Нього промовте: „Прости́ нам усяку провину, та добре прийми, і ми принесе́мо у жертву плода́ своїх уст! Ашшу́р не спасе нас, не бу́демо їздити ми на коні́, і не скажемо вже чи́нові рук наших: боже наш, бо тільки Тобою помилуваний сирота́“. „Ворохо́бність їхню вилікую, доброві́льно любитиму їх, бо Мій гнів відверну́вся від нього. Я буду Ізраїлеві, як роса́, розцвіте́ він, неначе ліле́я, і пустить корі́ння своє, мов Ліва́н. Розійду́ться його пагінці́, і буде його пишнота́, мов оли́вне те дерево, а па́хощ його — мов Ліва́н. Наве́рнуться ті, що сиділи під ті́нню його́, збіжжя ожи́влять вони й зацвіту́ть, немов той виногра́д, будуть згадки про нього, немов про ліва́нське вино́. Єфрем, — що йому до бовва́нів іще? Я вислухав вже та побачив його, Я для нього немов кипари́с той зелений: з Мене зна́йдений бу́де твій плід“. Хто мудрий, то це зрозумі́є, розумний — і пізна́є, бо про́сті Господні доро́ги, і праведні ходять по них, а грішні спіткну́ться на них!
Друге читання
Оце втретє до вас я йду. „Кожна справа хай станеться ви́роком двох чи трьох свідків“. Попере́джував я й попере́джу́ю, — як у вас був удру́ге, так тепер неприсутній, — отих, що згрішили перед тим, і всіх інших, що коли прийду знову, то я не помилую, через те, що шукаєте доказу, що в мені промовляє Христос, Який не безсилий до вас, але сильний у вас. Бо хоч Він був і розп'я́тий в не́мочі, та живий із сили Божої. Так і ми, — хоча не́мічні в Нім, та з Ним бу́демо жити з Божої сили у вас. Випробо́вуйте самих себе, чи ви в вірі, пізнавайте самих себе. Хіба ви не знаєте самих себе, що Ісус Христос у вас? Хіба тільки, що ви не такі, якими мали б бути. Але маю надію, що пізнаєте ви, що ми такі, якими мали б бути. І ми молимо Бога, щоб ви не чинили нія́кого ли́ха, не для то́го, щоб виявились ми досвідчені, а щоб учинили ви добре, а ми бу́дем немов негі́дні. Бо нічо́го не можемо ми проти правди, а за правду. Ми тішимося, коли ми слабі, а ви сильні. Про це й мо́лимось — щоб були досконалими ви! Ось тому́ то, відсутній, пишу́ це, щоб прийшовши, не мав я вчинити суворо за вла́дою, якої Госпо́дь мені дав на будува́ння, а не на руйнува́ння. А накінець, браття, радійте, удосконалюйтесь, тіштеся, будьте однодумні, майте мир, — і Бог любови та ми́ру буде з вами! Вітайте один одного святим поцілунком! Усі святі вас вітають! Благода́ть Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і спільність Святого Духа нехай буде зо всіма́ вами! Амі́нь.
Друге читання
Так само дружи́ни, — корі́ться своїм чоловікам, щоб і деякі, хто не ко́риться слову, були приєднані без слова пово́дженням дружи́н, як побачать ваше пово́дження чисте в страху́. А окрасою їм нехай буде не зовнішнє, — запліта́ння волосся та наві́шання золота або вбира́ння одеж, але захо́вана люди́на серця в нетлінні ла́гідного й мовчазно́го духа, що дорогоцінне перед Богом. Бо так само колись прикраша́ли себе й святі ті жінки́, що клали надію на Бога й кори́лись своїм чоловікам. Так Сара корилась Авраамові, і паном його називала. А ви — її діти, коли добро робите та не лякаєтесь жа́дного стра́ху. Чоловіки, — так само живіть ра́зом із дружи́нами за розумом, як зо слабішою жіночою посудиною, і виявляйте їм честь, бо й вони є співспадкоє́миці благода́ті життя, щоб не спинялися ваші моли́тви. Наре́шті ж, будьте всі одноду́мні, спочутливі, братолюбні, милосердні, покірливі. Не платіть злом за зло, або лайкою за лайку, навпаки, — благословляйте, знавши, що на це вас покликано, щоб ви вспадкува́ли благослове́ння. „Бо хто хоче любити життя та бачити добрі дні, нехай здержить свого язика́ від лихого та у́ста свої від гово́рення пі́дступу. Ухиляйся від злого та добре чини, шукай миру й женися за ним! Бо очі Господні — до праведних, а ву́ха Його — до їхніх прохань, а Господнє лице проти тих, хто чинить лихе!“ І хто заподі́є вам зле, коли будете ви оборонцями доброго? А коли ви за праведність і страждаєте, то ви блаженні! „А їхнього стра́ху не бійтеся, і не тривожтеся!“ А Господа Христа освятіть у ваших серцях, і за́вжди готовими будьте на відповідь кожному, хто в вас запитає рахунку про надію, що в вас, із ла́гідністю та зо стра́хом. Майте добре сумління, щоб тим, за що́ вас обмовляють, немов би злочинців, були посоромлені лихосло́вники вашого пово́дження в Христі. Бо ліпше страждати за добрі діла, — коли хоче того Божа воля, — аніж за лихі. Бо й Христос один раз постраждав був за наші гріхи, щоб приве́сти нас до Бога, Праведний за неправедних, хоч уме́ртвлений тілом, але Духом ожи́влений, Яким Він і ду́хам, що в в'язниці були, зійшовши, звіщав; вони колись непокі́рливі були́, як їх Боже довготерпіння чекало за Но́євих днів, коли будувався ковче́г, що в ньому мало, цебто вісім душ, спаслось від води. Того образ, хрищення — не тілесної нечистости позбуття́, але обі́тниця Богові доброго сумління, — спасає тепер і нас воскресінням Ісуса Христа, що, зійшовши на небо, пробуває по Божій правиці, а Йому підкорилися анголи, влади та сили.
Друге читання
Не хо́чу ж я, браття, щоб не відали ви про покі́йних, щоб ви не сумували, як і інші, що надії не мають. Коли бо ми віруємо, що Ісус був умер і воскрес, так і покі́йних через Ісуса приведе́ Бог із Ним. Бо це ми вам кажемо словом Господнім, що ми, хто живе, хто полишений до прихо́ду Господнього, — ми не попередимо покі́йних. Сам бо Господь із нака́зом, при голосі арха́нгола та при Божій сурмі́ зійде з неба, і перше воскре́снуть умерлі в Христі, потім ми, що живемо́ й зоста́лись, бу́демо схо́плені ра́зом із ними на хмарах на зу́стріч Господню на повітрі, і так за́всіди бу́демо з Господом. Отож, потішайте один о́дного цими словами!
Друге читання
Оце Слуга Мій, що Я підпира́ю Його, Мій Обра́нець, що Його полюбила душа Моя. Я злив Свого Духа на Ньо́го, і Він правосу́ддя наро́дам пода́сть. Він не буде кричати, і кли́кати не буде, і на ву́лицях чути не дасть Свого го́лосу. Він очерети́ни надло́мленої не доло́мить, і ґнота тлі́ючого не пога́сить, буде суд видавати за правдою. Не вто́миться Він, і не знемо́жеться, поки при́суду не покладе на землі, і будуть чекати Зако́на Його острови́. Говорить отак Бог, Господь, що створив небеса́ і їх розтягну́в, що землю простя́г та все те, що із неї вихо́дить, що наро́дові на ній Він диха́ння дає, і духа всім тим, хто ходить по ній. Я, Господь, покли́кав Тебе в справедли́вості, і буду міцно трима́ти за ру́ки Тебе, і Тебе берегти́му, і дам Я Тебе заповітом наро́дові, за Світло пога́нам, щоб очі відкрити незрячим, щоб ви́вести в'я́зня з в'язни́ці, а з темни́ці — тих ме́шканців те́мряви! Я Господь, — оце Йме́ння Моє, і іншому слави Своєї не дам, ні хва́ли Своєї божка́м. Речі давні прийшли ось, нові́ ж Я пові́м, дам почу́ти вам про них, поки ви́ростуть.
Євангеліє
От тоді взяв Ісуса Пилат, та й звелів збичува́ти Його. Вояки́ ж, сплівши з те́рну вінка, Йому покла́ли на голову, та багряни́цю наділи на Нього, і приступали до Нього й казали: „Раді́й, Ца́рю Юдейський!“ І били по щоках Його. Тоді вийшов назо́вні ізно́ву Пилат та й говорить до них: „Ось Його я виво́джу назо́вні до вас, щоб ви перекона́лись, що провини нія́кої в Нім не знахо́джу“. І вийшов назо́вні Ісус, у терно́вім вінку та в багря́нім плащі. А Пилат до них каже: „Оце Чоловік!“ Як зобачили ж Його первосвященики й служба, то закричали, говорячи: „Розіпни́, розіпни́!“ Пилат каже до них: „То візьміть Його ви й розіпні́ть, — бо провини я в Нім не знахо́джу!“ Відказали юдеї йому: „Ми маємо Зако́на, а за Зако́ном Він мусить умерти, — бо за Божого Сина Себе видавав!“ Як зачув же Пилат оце слово, налякався ще більш, і вернувся в прето́рій ізно́ву, і питає Ісуса: „Звідки Ти?“ Та Ісус йому відповіді не подав. І каже до Нього Пилат: „Не говориш до мене? Хіба ж Ти не знаєш, що маю я вла́ду розп'я́сти Тебе, і маю вла́ду Тебе відпустити?“ Ісус відповів: „Надо Мною ти жодної вла́ди не мав би, коли б тобі зве́рху не да́но було́; тому більший гріх має той, хто Мене тобі ви́дав“. Після цього Пилат намагався пустити Його, та юдеї кричали, говорячи: „Якщо Його пустиш, то не ке́сарів при́ятель ти! Усякий, хто себе за царя видає, противиться ке́сареві“. Як зачув же Пилат оце слово, то вивів назо́вні Ісуса, і засів на судде́ве сиді́ння, на місці, що зветься літострото́н, по-гебрейському ж гавва́та. Був то ж день Пригото́влення Пасхи, година була — близько шостої. І він каже юдеям: „Ось ваш Цар!“ Та вони закричали: „Геть, геть із Ним! Розіпни́ Його!“ Пилат каже до них: „Царя вашого маю розп'я́сти?“ Первосвященики відповіли: „Ми не маєм царя, окрім ке́саря!“ Ось тоді він їм видав Його, щоб розп'я́сти. І, нісши Свого хреста, Він вийшов на місце, Черепо́вищем зване, по-гебрейському Голго́фа. Там Його розп'яли́, а з Ним ра́зом двох інших, з одно́го та з другого боку, а Ісуса всере́дині. А Пилат написав і на́писа, та й умістив на хресті. Було ж там написано: „Ісус Назаряни́н, Цар Юдейський“. І багато з юдеїв читали цього написа, бо те місце, де Ісус був розп'я́тий, було близько від міста. А було по-гебрейському, по-грецькому й по-римському написано. Тож сказали Пилатові юдейські первосвященики: „Не пиши: Цар Юдейський, але що Він Сам говорив: Я — Цар Юдейський. Пилат відповів: „Що я написав — написав!“ Розп'я́вши ж Ісуса, вояки́ взяли одіж Його, та й поділили на чотири частини, по частині для кожного вояка́, теж і хіто́на. А хіто́н був не шитий, а ви́тканий ці́лий відве́рху. Тож сказали один до одно́го: „Не будемо дерти його, але же́реба киньмо на нього, — кому припаде́“. Щоб збуло́ся Писа́ння: „Поділили одежу Мою між собою, і метну́ли про шату Мою жеребка́“. Вояки ж це й зробили. Під хрестом же Ісуса стояли — Його мати, і сестра Його матері, Марія Клео́пова, і Марія Магдали́на. Як побачив Ісус матір та учня, що стояв тут, якого любив, то каже до матері: „Оце, жоно, твій син!“ Потім каже до учня: „Оце мати твоя!“ І з тієї години той учень узяв її до себе. Потім, знавши Ісус, що вже все довершилось, щоб збулося Писа́ння, проказує: „Пра́гну!“ Тут стояла посу́дина, повна оцту. Вояки ж, губку оцтом напо́внивши, і на трости́ну її настромивши, підне́сли до уст Його. А коли Ісус оцту прийняв, то промовив: „Звершилось!“ І, голову схиливши, віддав Свого духа. Був же день Приго́товлення, тож юдеї, щоб тіла́ на хресті не зосталися в суботу, — був бо Великдень тієї суботи — просили Пилата зламати голі́нки розп'я́тим, і зняти. Тож прийшли вояки́ й поламали голі́нки першому й другому, що розп'я́тий з Ним був. Коли ж підійшли до Ісуса й побачили, що Він уже вмер, то голі́нок Йому не зламали, та один з воякі́в списом бо́ка Йому проколов, — і зараз витекла звідти кров та вода. І самовидець засвідчив, і правдиве свідо́цтво його; і він знає, що правду говорить, щоб повірили й ви. Бо це сталось тому́, щоб збулося Писа́ння: „Йому кості ламати не бу́дуть!“ І знов друге Писа́ння говорить: „Дивитися будуть на Того, Кого́ проколо́ли“. Потім Йо́сип із Арімате́ї, що був учень Ісуса, але потайни́й, — бо боявся юдеїв, — став просити Пилата, щоб тіло Ісусове взяти. І дозволив Пилат. Тож прийшов він, і взяв тіло Ісусове. Прибув також і Никоди́м, — що давніше прихо́див вночі до Ісуса, — і сми́рну приніс, із ало́єм помішану, щось літрів із сто. Отож, узяли вони тіло Ісусове, та й обгорнули його у полотно́ із па́хощами, як є зви́чай ховати в юдеїв. На тім місці, де Він був розп'я́тий, знахо́дився сад, а в саду́ новий гріб, що в ньому ніко́ли ніхто не лежав. Тож отут, — з-за юдейського дня Пригото́влення — вони покла́ли Ісуса, бо побли́зу був гріб.
Вечірня молитва — друге читання
Перед святом же Пасхи Ісус, знавши, що настала годи́на Йому́ перейти до Отця з цього світу, полюбивши Своїх, що на світі були́, до кінця полюбив їх. Під час же вече́рі, як диявол уже був укинув у серце синові Си́мона — Юді Іскаріотському, щоб він видав Його́, то Ісус, знавши те, що Отець віддав все Йому в руки, і що від Бога прийшов Він, і до Бога відходить, устає від вечері, і здіймає одежу, бере рушника́ й підпері́зується. Пото́му налив Він води до вмива́льниці, та й зачав обмивати ноги учням, і витирати рушнико́м, що ним був підпере́заний. І підходить до Си́мона Петра, а той каже Йому: „Ти, Господи, ми́тимеш но́ги мені?“ Ісус відказав і промовив йому: „Що́ Я роблю́, ти не знаєш тепер, але опісля́ зрозумієш“. Говорить до Нього Петро: „Ти повік мені ніг не обмиєш!“ Ісус відповів йому: „Коли́ Я не вмию тебе, — ти не матимеш частки зо Мною“. До Нього проказує Си́мон Петро: „Господи, — не самі мої но́ги, а й руки та го́лову!“ Ісус каже йому: „Хто обмитий, тільки но́ги обмити потребу́є, бо він чистий увесь. І ви чисті, — та не всі“. Бо Він знав Свого зра́дника, тому то сказав: „Ви чисті не всі“. Коли ж пообмива́в їхні но́ги, і одежу Свою Він надів, засів зно́ву за стіл і промовив до них: „Чи знаєте ви, що́ Я зробив вам? Ви Мене називаєте: Учитель і Госпо́дь, — і добре ви кажете, бо Я є. А коли обмив ноги вам Я, Госпо́дь і Вчитель, то повинні й ви один о́дному ноги вмивати. Бо то Я вам при́клада дав, щоб і ви те чинили, як Я вам учинив. Поправді, поправді кажу́ вам: Раб не більший за пана свого́, послане́ць же не більший від того, хто вислав його. Коли знаєте це, то блаженні ви, якщо таке чините! Не про всіх вас кажу́. Знаю Я, кого вибрав, але щоб збуло́ся Писа́ння: „Хто хліб споживає зо Мною, підняв той на Мене п'яту́ свою!“ Уже тепер вам кажу́, перше ніж те настане, щоб як станеться, ви ввірували, що то Я. Поправді, поправді кажу́ вам: Хто приймає Мого посланця́, той приймає Мене; хто ж приймає Мене, той приймає Того, Хто послав Мене!“ Промовивши це, затривожився духом Ісус, і осві́дчив, говорячи: „Поправді, поправді кажу́ вам, що один із вас видасть Мене!“ І озиралися учні один на одно́го, непевними бувши, про кого Він каже. При столі, при Ісусовім лоні, був один з Його учнів, якого любив Ісус. От цьому кивну́в Си́мон Петро та й шепну́в: „Запитай, — хто б то був, що про нього Він каже?“ І, пригорну́вшись до ло́ня Ісусового, той говорить до Нього: „Хто́ це, Господи?“ Ісус же відказує: „Це той, кому, умочивши, подам Я куска́“. І, вмочивши куска́, подав синові Си́мона, — Юді Іскаріо́тському! За тим же куско́м тоді в нього ввійшов сатана́. А Ісус йому каже: „Що́ ти робиш — роби швидше“. Але жоден із тих, хто був при столі, того не зрозумів, до чо́го сказав Він йому. А тому́, що тримав Юда скриньку на гроші, то деякі ду́мали, ніби каже до нього Ісус: „Купи, що потрібно на свято для нас“, або щоб убогим подав що. А той, узявши кусок хліба, зараз вийшов. Була ж ніч. Тоді, як він вийшов, промовляє Ісус: „Тепер ось просла́вивсь Син Лю́дський, і в Ньому просла́вився Бог. Коли в Ньому прославився Бог, то і Його Бог просла́вить у Собі, і зараз прославить Його! Мої дітоньки, не довго вже бути Мені з вами! Ви шукати Мене будете, але́ — як сказав Я юдеям: „Куди Я йду, туди ви прибути не можете“, — те й вам говорю́ Я тепер. Нову́ заповідь Я вам даю: Любіть один о́дного! Як Я вас полюбив, так любіть один о́дного й ви! По то́му пізнають усі, що ви учні Мої, як бу́дете мати любов між собою“. А Симон Петро Йому каже: „Куди, Господи, ідеш Ти?“ Ісус відповів: „Куди Я йду, туди ти́ тепер іти за Мною не можеш, але по́тім ти підеш за Мною“.
Євангеліє
Тими днями зібралась Марія й пішла, поспішаючи, у гірську око́лицю, у місто Юдине. І ввійшла вона в дім Захарія, та й поздоро́вила Єлисавету. Коли ж Єлисавета зачула Маріїн привіт, затріпота́ла дитина в утро́бі її. І Єлисавета напо́внилась Духом Святим, і скрикнула голосом гучним, та й прорекла́: „Благослове́нна Ти між жо́нами, і благослове́нний Плід утро́би твоєї! І звідкіля́ мені це, що до мене прийшла мати мого Господа? Бо як тільки в ву́хах моїх голос привіту твого забрині́в, — від ра́дощів затріпота́ла дитина в утробі моїй! Блаженна ж та, що повірила, бо спо́вниться проре́чене їй від Господа!“ А Марія промовила: „Велича́є душа моя Господа, і радіє мій дух у Бозі, Спасі моїм, що зглянувся Він на поко́ру Своєї раби, бо ось від ча́су цього́ всі ро́ди мене за блаженну вважатимуть, бо велике вчинив мені Поту́жний! Його ж Іме́ння святе, і милість Його́ з роду в рід на тих, хто боїться Його́! Він показує міць Свого раме́на, розпорошує тих, хто пиша́ється думкою серця свого́! Він могутніх скидає з престолів, підіймає покі́рливих, удовольняє голодних добром, а багатих пускає ні з чи́м! Пригорну́в Він Ізраїля, Свого слугу, щоб ми́лість згадати, як прорік був Він нашим отця́м, — Аврааму й насінню його аж повіки!“ І залиша́лась у неї Марія щось місяців зо́ три, та й вернулась до дому свого́.
Євангеліє
І вийшли фарисеї, і почали́ сперечатися з Ним, і, Його випробо́вуючи, хотіли від Нього озна́ки із неба. А Він тяжко зідхнув у Своїм дусі й промовив: „Якої ознаки цей рід вимагає? Поправді кажу́ вам, що родові цьому ознака не буде дана!“ І покинув Він їх, усів знову до чо́вна, і на то́й бік відбу́в. І забули вони взяти хліба, і крім одно́го буханця́, у чо́вні не мали з собою нічого. А Він їм наказував та говорив: „Стережіться уважливо фарисейської розчи́ни й розчини Іродової!“ Вони ж міркували й казали один до одного, що хліба не мають вони. А Ісус, знавши те, промовляє до них: „Чого́ ви міркуєте, що хліба не маєте? Чи ви ще не знаєте й не розумієте? Чи ще маєте серце своє затверді́лим? „Мавши очі — не бачите, і мавши ву́ха — не чуєте?“ І не пам'ятаєте, коли п'ять хлібів Я ламав на п'ять тисяч, — скільки повних коші́в із кусків ви зібрали?“ Вони кажуть до Нього: „Дванадцять“. „А як сім на чотири тисячі, — скільки кошиків повних з кусків ви зібрали?“ І відказують: „Сім“. І сказав Він до них: „Ви ще не розумієте?“
Євангеліє
Тими ж днями прихо́дить Іван Христитель, і проповідує в пустині юдейській, та й каже: „Покайтесь, бо набли́зилось Царство Небесне!“ Бо він той, що про нього сказав Ісая пророк, промовляючи: „Голос того, хто кличе: В пустині готуйте дорогу для Господа, рівняйте стежки Йому́!“ Сам же Іван мав одежу собі з верблю́жого во́лосу, і пояс ремінний на сте́гнах своїх; а пожива для нього була́ сарана́ та мед польови́й. Тоді до нього вихо́див Єрусалим, і вся Юдея, і вся йорда́нська око́лиця, і в річці Йорда́ні христились від нього, і визнавали гріхи свої. Як побачив же він багатьох фарисе́їв та саддуке́їв що приходять на хрищення, то промовив до них: „Роде зміїний, — хто вас надоуми́в утікати від гніву майбутнього? Отож, — учиніть гідний плід покая́ння! І не ду́майте говорити в собі: „Ми маємо отця Авраама“. Кажу́ бо я вам, що Бог може піднести дітей Авраамові з цього камі́ння! Бо вже до корі́ння дерев і сокира прикла́дена: кожне ж дерево, що доброго пло́ду не родить, буде зрубане та й в огонь буде вкинене. Я хрищу́ вас водою на покая́ння, але Той, Хто йде по мені, поту́жніший від мене: я недосто́йний понести взуття́ Йому! Він христитиме вас Святим Духом й огнем. У руці Своїй має Він ві́ячку, і перечистить Свій тік: пшеницю Свою Він збере до засі́ків, а полову попа́лить ув огні невгаси́мім“. Тоді прибуває Ісус із Галілеї над Йорда́н до Івана, щоб христитись від ньо́го. Але перешкоджа́в він Йому й говорив: „Я повинен христитись від Тебе, і чи Тобі йти до мене?“ А Ісус відповів і сказав йому: „Допусти це тепер, бо так годи́ться нам ви́повнити усю праведність“. Тоді допустив він Його. І охристившись, Ісус зараз вийшов із води. І ось небо розкрилось, і побачив Іван Духа Божого, що спускався, як голуб, і схо́див на Нього. І ось голос почувся із неба: „Це Син Мій Улю́блений, що Його Я вподо́бав!“
Щоденний план послідовного читання всієї Біблії. Текст Біблії є суспільним надбанням. (Біблія Огієнка)
Читання дня — щоранку
У Bosko читання дня чекають на вас щоранку — позначайте кожне як прочитане, щоб завжди знати, де ви зупинилися, читайте їх у будь-якому з 30 перекладів і затримайтеся на короткому роздумі. Щоденні читання вашої традиції — з відстеженням і завжди під рукою.