Читання дня
Біблійні читання, призначені на день, із повним текстом вашою мовою. Стежте щоранку за щоденними читаннями вашої традиції в застосунку Bosko.
Перше читання
Мужі ізраїльські, послухайте ви оцих слів: Ісуса Назаряни́на, Мужа, що Його Бог прославив вам силою, і чудами, і тими знаме́нами, що Бог через Нього вчинив серед вас, як самі ви те знаєте, Того, що був ви́даний певною волею та передба́ченням Божим, ви руками беззаконників розп'яли́ та забили. Та Бог воскресив Його, пута смерти усунувши, — вона бо тримати Його не могла. Бо каже про Нього Давид: „Мав я Господа за́всіди перед очима своїми, бо Він по правиці моїй, щоб я не захитався. Тому серце моє звеселилось, і зрадів мій язик, і тіло моє відпочи́не в надії. Бо не позоставши Ти в аду́ моєї душі, і не даси Ти Своєму Святому побачити тління! Ти дороги життя об'явив мені, Ти мене перепо́вниш утіхою перед обличчям Своїм“! Мужі-браття! Нехай буде вільно мені сміло сказати вам про патріярха Давида, що помер і похований, і знахо́диться гріб його в нас аж до цього дня. А бувши ж пророком, та відаючи, що „Бог клятвою клявся йому посади́ти на престолі його від плоду його сте́гон“, у передба́ченні він говорив про Христове воскре́сення, що „не буде зоставлений в аду́“, ані тіло Його „не зазнає зотління“. Бог Ісуса Цього воскресив, чого свідки всі ми! А отож, як правицею Божою був Він возне́сений, і обі́тницю Духа Святого прийняв від Отця, то й злив Він оте, що ви бачите й чуєте. Не зійшов бо на небо Давид, але сам він говорить: „Промовив Госпо́дь Господе́ві моєму: Сядь право́руч Мене, доки не покладу́ Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм!“ Ото ж, нехай ввесь Ізраїлів дім твердо знає, що і Господом, і Христом учинив Бог Його, Того Ісуса, що Його розп'яли́ ви!“
Перше читання
А оце благослове́ння, яким поблагословив Ізраїлевих синів Мойсей, чоловік Божий, перед своєю смертю, та й сказав: „Госпо́дь від Сіна́ю прибув, і зійшов від Сеї́ру до них, появився у світлі з Пара́ну гори, і прийшов із Мері́ви Каде́шу. По прави́ці Його — огонь Зако́ну для них. Теж наро́ди Він любить. Всі святії його́ — у руці Твоїй, і вони припада́ють до ніг Твоїх, слухають мови Твоєї. Дав Мойсей нам Зако́на, спа́дщину зборові Якова. І був Він царем в Єшуру́ні, як наро́днії голови ра́зом збирались, племе́на Ізра́їлеві. Руви́м хай живе, і нехай не помре, і число люду його нехай буде велике“. А це про Юду. І він сказав: „Почуй, Господи, голосу Юди, і до наро́ду його Ти впрова́диш його. Йому воюва́тимуть ру́ки його, а Ти будеш поміч йому на його ворогів“. А про Левія сказав: „Твій туммі́м і твій урі́м — для чоловіка святого Тво́го, що його Ти був ви́пробував у Массі, що суперечку з ним мав над водою Мері́ви, що каже про батька свого та про матір свою: „Не бачив тебе“, що братів своїх не пізнає́, і не знає синів своїх, — бо доде́ржують слова Твого, і вони заповіту Твого стережу́ть. Навчають вони про права́ Твої Якова, а про Зако́на Твойого — Ізра́їля, приносять кадило Тобі та на же́ртівник Твій цілопа́лення. Поблагослови його силу, о Господи, а чин його рук уподо́бай Собі. Поламай сте́гна тим, що стають проти нього, та не́нависть мають на нього, — щоб більш не повстали вони!“ Про Веніямина сказав: „Він Господній улю́бленець, перебуває безпечно при Ньо́му, а Він окриває його ці́лий день і в раме́нах Його спочиває“. А про Йо́сипа він сказав: „Благословенний від Господа край Його дара́ми з неба, з роси та з безодні, що долі лежить, із да́ру врожаїв від сонця, і з да́ру рослини від місяців, із верхі́в'я гір сходу, і з да́ру відвічних пагі́рків, із дару землі та її повноти́. А милість Того, що в терно́вім кущі пробува́в, нехай при́йде на голову Йо́сипа та на ті́м'я ви́різненого між братами своїми. Вели́чність його — як вола його перворідного, а ро́ги його — роги бу́йвола, — ними буде колоти наро́ди всі ра́зом, аж до кі́нців землі, а вони — мірія́ди Єфре́мові, а вони — Манасі́їні тисячі“. А про Завуло́на сказав: „Радій, Завуло́не, як будеш вихо́дити, і ти, Іссаха́ре, у наметах своїх! Вони кличуть наро́ди на го́ри, прино́сять там праведні жертви, бо будуть вони споживати доста́ток морськи́й та скарби, зариті в піску́“. А про Ґада сказав: „Благословенний, хто Ґа́да розши́рює! Він ліг, як леви́ця, і жере рам'я́ й че́реп. Забезпечив він ча́стку для себе, бо там ча́стка прихо́вана від Праводавця, і прийшов із головами наро́ду, виконав правду Господню і Його постанови з Ізраїлем“. А на Да́на сказав: „Дан левів левчу́к, що з Баша́ну вискакує“. А на Нефтали́ма сказав: „Нефтали́м ситий ми́лістю, і повен Господнього благослове́ння, — захід та пі́вдень посядь!“ А про Асира сказав: „Аси́р благословенний найбільше з синів, уподо́баний серед братів своїх, і в оливу вмочає він но́гу свою. Залізо та мідь — то запо́ра твоя, а сила твоя — як усі твої дні. Немає такого, як Бог, Єшуру́не, що їде по небу на поміч тобі, а Своєю вели́чністю їде на хмарах. Покро́ва твоя — Бог Предвічний і ти в вічних раме́нах Його. І вигнав Він ворога перед тобою, і сказав: Повинищуй його! І перебуває Ізраїль безпечно, самотно, він Яковове джерело́ в краї збіжжя й вина, а небо його сипле кра́плями ро́су. Ти блаженний, Ізраїлю! Який інший наро́д, якого спасає Господь, як тебе? Він Щит допомоги твоєї, і Меч Він твоєї вели́чности. І будуть твої вороги при тобі упоко́рюватись, а ти по висо́тах їх будеш ступати“.
Перше читання
А Давид зно́ву зібрав ви́бране ві́йсько в Ізраїлі, тридцять тисяч. І встав та й пішов Давид та ввесь наро́д, що був з ним з Юдиного Баалу, щоб ви́нести звідти Божого ковче́га, що над ним кли́четься Ім'я́, — Ім'я́ Господа Савао́та, шо замешкує на херуви́мах. І вони поста́вили Божого ковчега на ново́го во́за, і винесли його з Авінадавового дому, що в Ґів'ї. А Узза та Ахйо, сини Авінадавові, прова́дили того ново́го во́за. І не́сли його з Авінадавового дому, що в Ґів'ї, і йшли з ковчегом Божим, а Ахйо йшов перед ковчегом. А Давид та ввесь Ізраїлів дім грали перед Божим лицем усією силою та пісня́ми, і на ци́трах, і на а́рфах, і на бу́бнах, на гу́слах, і на цимба́лах. І прийшли вони аж до Ґорен-Нахону, а Узза простяг руку до Божого ковчегу, і схопи́в його́, бо знорови́лась була́ худо́ба. І запали́вся Господній гнів на Уззу, — і Бог ура́зив його там за цю провину. І він помер там при Божому ковчезі. І запалився Давидів гнів за те, що Господь покарав Уззу, і він назвав ім'я тому місцю: Перец-Узза, і так воно зветься аж до цього дня. І Давид злякався Господа того дня та й сказав: „Як уві́йде до ме́не Господній ковчег?“ І не хотів Давид перено́сити Господнього ковчега до себе, до Давидового Міста, а скерува́в його Давид до дому ґатянина Овед-Едома. І пробува́в Господній ковчег у домі ґатянина Овед-Едома три місяці, і Господь поблагослови́в Овед-Едома та ввесь його дім. І доне́сено цареві Давидові, говорячи: „Господь поблагослови́в дім Овед-Едома та все, що його, ради ковчегу Божого“. І пішов Давид, і виніс Божого ковчега з дому Овед-Едома до Давидового Міста з радістю. І сталося, коли ті, хто ніс Господнього ковчега, ступали шість кроків, то він прино́сив у жертву вола та відгодо́вану штуку худоби. А Давид танцював перед Господнім лицем зо всієї сили. І Давид був опере́заний лляни́м ефо́дом. І Давид та ввесь Ізраїлів дім не́сли Господнього ковчега з о́криком та з сурмленням сурми́. І сталося, коли Господній ковчег увійшов до Давидового Міста, то Мелхо́ла, Саулова дочка, виглядала через вікно, і побачила царя Давида, що танцюва́в та скакав перед Господнім лицем. І вона погорди́ла ним у серці своєму. І прине́сли Господнього ковчега, і поставили його на місці його серед наме́ту, що для нього поста́вив Давид. І приніс Давид цілопа́лення перед Господнім лицем та жертву мирну. А коли Давид скінчи́в прино́сити цілопа́лення та мирні жертви, то він поблагослови́в народ Іменем Господа Саваота. І він роздав для всього наро́ду, для всього Ізраїлевого на́товпу, від чоловіка й аж до жінки, для кожного по одно́му буханце́ві хліба, по одному кава́лкові пече́ного м'яса та по одному виноградному калаче́ві. І пішов увесь наро́д кожен до дому свого́.
Ранкова молитва — перше читання
А цариця Ше́ви, коли почула була про славу Соломона, щодо Господнього Імени, то прийшла ви́пробувати його за́гадками. І прийшла́ вона до Єрусалиму з дуже великим багатством, — з верблю́дами, що не́сли па́хощі, і з дуже числе́нним золотом, і з дорогим камі́нням. І прийшла́ вона до Соломона, і говорила йому все, що було на серці її. І Соломон ви́яснив їй усі її слова́, — не було речі, незна́ної цареві, якої не порішив би він їй. І побачила цариця Шеви всю Соломонову мудрість, та дім, що він збудував, і ї́жу сто́лу його, і ме́шкання рабів його, і поста́ву слуг його та їхні одежі, і напо́ї його, і цілопа́лення, що він прино́сить у Господньому домі, — і не могла вона з дива вийти! І сказала вона до царя: „Правдою було те, що я чула в своїм кра́ї про твої діла та про твою мудрість. І не повірила я тим словам, аж поки не прийшла та не побачили мої очі, — і ось не була́ предста́влена мені й половина: ти переви́щив мудрість та добро тієї слави, про яку я чула! Щасливі люди твої, щасливі оці твої слуги, що за́вжди стоять перед обличчям твоїм, що слухають твою мудрість! Нехай буде благословенний Господь, Бог твій, що вподо́бав тебе, щоб посадити тебе́ на Ізраїлів трон, через Господню любов до Ізраїля навіки. І Він настанови́в тебе царем, щоб чинити право та справедливість.“ І дала́ вона цареві сто й двадцять тала́нтів золота, і дуже багато па́хощів та дорогого камі́ння. Більш уже ніко́ли не прихо́дило так багато, як оці па́хощі, що цариця Шеви дала цареві Соломонові! І також Хірамові кораблі, що дово́зили золото з Офіру, спрова́джували з Офіру багато алму́ґового дерева та дороге камі́ння. І поробив цар з алмуґового дерева пору́ччя для Господнього храму та для дому царсько́го, і гу́сла, і а́рфи для співаків. Ніко́ли не прихо́дило так багато алмуґового де́рева, і не ба́чено аж до цього дня! А цар Соломон дав цариці Шеви на жада́ння її все, чого вона бажала, окрім того, що дав їй як царськи́й дару́нок Соломонів. І обернулася вона, та й пішла до свого кра́ю, вона та слуги її. І була́ вага того золота, що прихо́дило для Соломона в одно́му році, шість сотень шістдеся́т і шість талантів золота, окрім того, що прихо́дило від купців та з торгі́влі ходячих, та від усіх царів Арабії та краєви́х намісників. І зробив цар Соломон дві сотні великих щиті́в із ку́того золота, — шість сотень шеклів золота йшло на одно́го щита, та три сотні щитів менших із кутого золота, — три міні золота йшло на одного щита. І цар віддав їх до дому Ливанського Лісу. І зробив цар великого тро́на зо слоно́вої ко́сти, і покрив його щирим золотом. У трона було шість ступе́нів; а голова в трона кругля́ста позад його та пору́ччя з того й з того боку при місці сиді́ння, та два леви, що стояли при пору́ччях. І дванадцять левів стояли там на шости ступе́нях із того й з того боку. По всіх царствах не було так зро́бленого! І ввесь по́суд на пиття царя Соломона — золото, і всі речі дому Ливанського Лісу — щире золото, нічо́го із срібла, — воно за Соломонових днів не рахувалося за щось. Бо цар мав на морі таршіські кораблі́ ра́зом із кораблями Хірамовими. Раз на три роки прихо́дили таршіські кораблі, що дово́зили золото, і срібло, і слоно́ву кість, і мавп, і пав. І став цар Соломон найбільшим від усіх зе́мних царів, щодо багатства та щодо мудрости. І вся земля хотіла бачити Соломона, щоб послухати його́ мудрости, що Бог дав у його серце. І вони прино́сили кожен свого да́ра, — речі срібні та речі золоті, й одежу, і збро́ю, і па́хощі, коні та мули, — із року в рік. І назбирав Соломон колесни́ць та верхівці́в, і було в нього тисяча й чотири сотні колесни́ць та дванадцять тисяч верхівці́в, і він порозміщував їх по колесни́чних міста́х та з царем в Єрусалимі. І Соломон насклада́в в Єрусалимі срібла, як каміння, а ке́дрів наскладав, щодо числе́нности, як сикомо́ри, що в Шефелі! А ко́ней, що були в Соломона, приво́дили з Єгипту та з Кеве; царські́ купці брали їх із Кеве за встано́влені гро́ші. І вхо́дила й вихо́дила колесни́ця з Єгипту за шість сотень шеклів срібла, а кінь — за сто й п'ятдеся́т. І так вони виво́зили все це своєю рукою для всіх царів хіттійських та царям сирійським.
Послання
Бо кожен, хто родився від Бога, перемагає світ. А оце перемога, що світ перемогла, — віра наша. А хто світ перемагає, як не той, хто вірує, що Ісус — то Син Божий? То Той, що прийшов був водою та кров'ю, — Ісус Христос. І не тільки водою, а водою та кров'ю. І Дух свідчить, бо Дух — то правда. Бо троє свідкують на небі: Отець, Слово й Святий Дух, і ці Троє — Одно. І троє свідкують на землі: дух, і вода, і кров, і троє — в одно. Коли ми приймаємо сві́дчення лю́дське, то свідчення Боже вартніше, бо це свідчення Бога, яким сві́дчив про Сина Свого́. Хто вірує в Божого Сина, той сві́дчення має в собі. Хто не вірує Богові, той учинив Його неправдомовцем, бо не вірив у свідчення, яким Бог сві́дчив про Сина Свого́.
Перше читання
І Бог промовляв всі слова і оці, кажучи: „Я — Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського кра́ю з дому ра́бства. Хай не буде тобі інших богів передо Мною! Не роби собі різьби́ і всякої подо́би з того, що на небі вгорі́, і що на землі до́лі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я — Господь, Бог твій, Бог ревнивий, що карає за прови́ну батьків на синах, на третіх і на четвертих поколі́ннях тих, хто нена́видить Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто держиться Моїх за́повідей. Не призивай Іме́ння Господа, Бога твого, надаре́мно, бо не помилує Господь того, хто призиватиме Його Йме́ння надаре́мно. Пам'ятай день суботній, щоб святити його! Шість день працюй і роби всю працю свою, а день сьомий — субо́та для Господа, Бога твого: не роби жодної праці ти й син твій, та дочка́ твоя, раб твій та неві́льниця твоя, і худоба твоя, і прихо́дько твій, що в брамах твоїх. Бо шість день творив Господь небо та землю, море та все, що в них, а дня сьомого спочив, тому́ поблагослови́в Господь день суботній і освятив його. Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі! Не вбивай! Не чини пере́любу! Не кради́! Не свідку́й неправдиво на свого бли́жнього! Не жадай дому ближнього свого́, не жадай жони ближнього свого́, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого!“ І ввесь народ бачив та чув гро́ми та по́лум'я, і голос сурми́, і го́ру димля́чу. І побачив народ, — і всі тремтіли та й поставали здале́ка. І сказали вони до Мойсея: „Говори з нами ти, і ми послухаємо, а нехай не говорить із нами Бог, щоб ми не повмирали“. І промовив Мойсей до народу: „Не бійтеся, бо Бог прибув для ви́пробування вас, і щоб страх Його був на ваших обли́ччях, щоб ви не грішили“. І став народ здале́ка, а Мойсей підійшов до мо́року, де був Бог. І промовив Господь до Мойсея: „Отак скажеш до Ізраїлевих синів: Ви бачили, що Я говорив з вами з небе́с. Не будете робити при Мені богів із срібла, і богів із золота не будете робити собі. Ти зробиш для Мене же́ртівника з землі, і будеш прино́сити на ньому свої цілопа́лення й свої мирні жертви, і дрібну худобу свою, і велику худобу свою. На кожному місці, де Я згадаю Ймення Своє, Я до тебе прийду́ й поблагословлю́ тебе. А коли зробиш Мені же́ртівника з каменів, то не будеш будувати його з обте́саних, бо ти підно́сив би над ним знаряддя своє, і занечи́стив би й��го́. І не будеш вхо́дити до Мого же́ртівника ступе́нями, щоб не була відкрита при ньому твоя нагота́“.
Ранкова молитва — друге читання
Книга родово́ду Ісуса Христа, Сина Давидового, Сина Авраамового: Авраа́м породив Ісака, а Ісак породив Якова, а Яків породив Юду й братів його. Юда ж породив Фаре́са та За́ру від Тама́ри. Фаре́с же породив Есро́ма, а Есро́м породив Арама. А Ара́м породив Амінадава, Амінада́в же породив Наассона, а Наассо́н породив Салмона. Салмо́н же породив Воо́за від Раха́ви, а Воо́з породив Йовіда від Рути, Йовід же породив Єссея. А Єссе́й породив царя Давида, Давид же породив Соломона від Урі́євої. Соломо́н же породив Ровоама, а Ровоа́м породив Авію, а Аві́я породив Асафа. Аса́ф же породив Йосафата, а Йосафа́т породив Йорама, Йора́м же породив Озію. Озі́я ж породив Йоатама, а Йоата́м породив Ахаза, Аха́з же породив Єзекію. А Єзекі́я породив Манасію, Манасі́я ж породив Амоса, а Амо́с породив Йосію. Йосі́я ж породив Йояки́ма, Йояки́м породи́в Єхонію й братів його за вавилонського пересе́лення. А по вавилонськім пересе́ленні Єхо́нія породив Салатіїля, а Салатіїль породив Зорова́веля. Зорова́вель же породив Авіюда, а Авію́д породив Еліякима, а Еліяки́м породив Азора. Азо́р же породив Садока, а Садо́к породив Ахіма, а Ахі́м породив Еліюда. Елію́д же породив Елеазара, а Елеаза́р породив Маттана, а Матта́н породив Якова. А Яків породив Йо́сипа, мужа Марі́ї, що з неї родився Ісу́с, зва́ний Христо́с. А всіх поколінь від Авраама аж до Давида — чотирна́дцять поколінь, і від Давида аж до вавилонського пересе́лення — чотирна́дцять поколінь, і від вавилонського пересе́лення до Христа — поколінь чотирна́дцять. Наро́дження ж Ісуса Христа сталося так. Коли Його матір Марію заручено з Йо́сипом, то перш, ніж зійшлися вони, ви́явилося, що вона має в утро́бі від Духа Святого. А Йо́сип, муж її, бувши праведний, і не бажавши осла́вити її, хотів тайкома́ відпустити її. Коли ж він те поду́мав, ось з'явивсь йому а́нгол Господній у сні, промовляючи: „Йо́сипе, сину Давидів, не бійся прийняти Марію, дружи́ну свою, бо зача́те в ній — то від Духа Святого. І вона вродить Сина, ти ж даси Йому йме́ння Ісус, бо спасе Він людей Своїх від їхніх гріхів. А все оце сталось, щоб збуло́ся ска́зане пророком від Господа, який провіщає: „Ось діва в утробі зачне́, і Сина породить, і назвуть Йому Йме́ння Еммануїл“, що в перекладі є: З нами Бог“. Як прокинувся ж Йо́сип зо сну, то зробив, як звелів йому ангол Господній, — і прийняв він дружи́ну свою. І не знав він її, аж Сина свого первородженого вона породила, а він дав Йому йме́ння Ісу́с.
Респонсорійний псалом
Євангеліє
Того ж дня — дня першого в тижні, — коли вечір настав, а двері, де учні зібрались були́, були за́мкнені, — бо боялись юдеїв, — з'явився Ісус, і став посере́дині, та й промовляє до них: „Мир вам!“ І, сказавши оце, показав Він їм ру́ки та бо́ка. А учні зраділи, побачивши Господа. Тоді зно́ву сказав їм Ісус: „Мир вам! Як Отець послав Мене, і Я вас посилаю!“ Сказавши оце, Він дихну́в, і говорить до них: „Прийміть Духа Святого! Кому гріхи про́стите, — про́стяться їм, а кому затри́маєте, — то затри́маються!“ А Хома́, один з Дванадцятьох, званий Близню́к, із ними не був, як прихо́див Ісус. Інші ж учні сказали йому: „Ми бачили Господа!“ А він відказав їм: „Коли на руках Його зна́ку відцвя́шного я не побачу, і пальця свого́ не вкладу́ до відцвя́шної рани, і своєї руки не вкладу́ до боку Його, — не ввірую!“ За вісім же день знов удома були Його учні, а з ними й Хома́. І, як за́мкнені двері були́, прийшов Ісус, і став посере́дині та й проказав: „Мир вам!“ Потім каже Хомі: „Простягни́ свого пальця сюди, та на руки Мої подивись. Простягни й свою руку, і вклади́ до бо́ку Мого. І не будь ти невіруючий, але віруючий!“ А Хома відповів і сказав Йому: „Господь мій і Бог мій!“ Промовляє до нього Ісус: „Тому ввірував ти, що побачив Мене? Блаженні, що не бачили й увірували!“ Багато ж і інших озна́к учинив був Ісус у присутності учнів Своїх, що в книзі оцій не записані. Це ж написано, щоб ви ввірували, що Ісус є Христос, Божий Син, і щоб, віруючи, життя мали в Ім'я́ Його!
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Вечірня молитва — перше читання
А цар Соломон покохав багато чужи́нних жінок: і дочку́ фараонову, моавітянок, аммонітянок, едомітянок, сидонянок, хіттіянок, із тих народів, що про них Господь сказав був Ізраїлевим синам: „Не вві́йдете між них, і вони не вві́йдуть між вас, бо вони справді нахилять ваші серця до своїх богі́в“. До них прихили́вся Соломон коха́нням. І було в нього жінок-княгинь сім сотень, а наложниць — три сотні. І жінки́ його прихили́ли його серце. І сталося на час Соломонової старости, жінки́ його прихили́ли його серце до інших богі́в; і серце його не було все з Господом, Богом, як серце його батька Давида. І пішов Соломон за Астартою, богинею сидонською, та за Мілкомом, гидо́тою аммонітською. І робив Соломон зле в оча́х Господніх, і не йшов певно за Господом, як його батько Давид. Тоді Соломон збудував же́ртівника для Кемоша, моавської гидо́ти, на горі, що навпроти Єрусалиму, та для Молоха, гидо́ти аммонських синів. І так він зробив для всіх своїх чужи́нних жіно́к, що кадили та прино́сили жертви для своїх богів. І розгнівався Господь на Соломона, бо його серце відхили́лося від Господа, Бога Ізраїлевого, що два ра́зи йому являвся, і наказував йому про цю річ, — щоб не ходити за іншими богами. Та не вико́нував він того, що наказав був Господь. І сказав Господь до Соломона: „Тому́, що було це з тобою, і не вико́нував ти Мого заповіту та постанов Моїх, що Я наказав був тобі, Я конче відберу́ царство твоє, та й дам його твоєму рабові. Тільки за твоїх днів не зроблю́ того ради батька твого Давида, — з руки сина твого відберу́ його! Та всього царства Я не відберу́, — одне племе́но Я дам синові твоєму ради раба Мого Давида та ради Єрусалиму, якого Я вибрав“. І поставив Господь Соломонові за проти́вника едо́млянина Гада́да, — він із царсько́го насіння в Едо́мі. І сталося, коли Давид був з Едомом, коли Йоа́в, начальник війська, пішов поховати трупи, то він повбивав кожного чоловічої статі в Едомі. Бо шість місяців сидів там Йоав та ввесь Ізраїль, аж поки він не ви́губив кожного чоловічої статі в Едомі. І втік Гада́д, він та з ним мужі едомські, зо слуг його батька, щоб піти до Єгипту; а Гадад був тоді малим хлопцем. І встали вони з Мідія́ну й пішли до Пара́ну; і набра́ли вони з собою людей з Парану, та й прийшли до Єгипту, до фараона, царя єгипетського, а той дав йому дім та призна́чив йому утри́мання, і дав йому зе́млю. І знайшов Гадад велику милість у фараонових оча́х, і він дав йому за жінку сестру́ своєї жінки, сестру цариці Тахпенеси. І породи́ла йому сестра Тахпенеси сина його Ґенувата, а Тахпенеса ви́ховала його в фараоновому домі. І був Ґенува́т у фараоновому домі серед фараонових синів. І почув Гадад в Єгипті, що Давид спочив із своїми батька́ми, та що помер Йоав, начальник ві́йська. І сказав Гадад до фараона: „Відпусти мене, й я піду́ до свого Кра́ю!“ А фараон йому відказав: „Чого тобі браку́є при мені, що ти оце хочеш іти до свого кра́ю?“ Та той сказав: „Ні, таки конче відпусти́ мене!“ І поставив Бог йому, Соломонові, за противника ще й Резона, сина Ел'яди, що втік від Гадад'езера, царя Цови, свого пана. І зібрав він при собі людей, та й став провідником банди, коли Давид розбивав їх. І пішли вони до Дама́ску, й осілися в ньому, і панували в Дамаску. І був він проти́вником для Ізраїля за всіх Соломоновіих днів, а це окрім того лиха, що чинив Гадад. І бри́див він Ізраїлем, і запанував над Сирією. А Єровоа́м, син Неватів, єфре́мівець, із Цереди, а ім'я́ його матері — Церуа, жінка вдова, — був раб Соломонів. І підняв він ру́ку на царя. А оце та причина, що він підняв руку на царя: Соломон будував Мілло́, і попра́вив пролі́м у Місті Давида, свого батька. А той муж Єровоам був відважний. І побачив Соломон цього юнака́, що він роботя́щий, і призна́чив його над усіма́ носія́ми Йо́сипового дому. І сталося того ча́су, і вийшов Єровоам з Єрусалиму. І знайшов його на дорозі шілонянин Ахі́йя, пророк. Він був одя́гнений в нову́ одіж, й оби́два вони були самі на полі. І схопи́в Ахі́йя за ту нову́ одежу, що була на ньому, та й подер її на дванадцять кусків. І сказав він до Єровоа́ма „Візьми собі десять кусків, бо так сказав Господь, Бог Ізраїля: Оце Я віддира́ю царство з Соломонової руки, і дам тобі десять племе́н. А одне племе́но буде йому ради Мого раба Давида та ради Єрусалиму, міста, що Я вибрав його зо всіх Ізраїлевих племе́н. Це тому́, що вони покинули Мене і вклоня́лися Аста́рті, сидонській богині, і Кемошеві, богові моавському, та Мілкомові, богові аммонітському, і не пішли Моїми дорогами, щоб вико́нувати добре в Моїх оча́х, і постанови Мої та заповіді Мої, як батько його Давид. Та не візьму́ Я всього царства з руки його, бо оставлю його володарем по всі дні життя його ради раба Мого Давида, що Я вибрав його, який доде́ржував заповідів Моїх та постанов Моїх. І візьму́ Я царство з руки його сина, та й дам його тобі, оті десять племе́н. А синові його дам одне племе́но, щоб позоставався світильник рабові Моєму Давидові, по всі дні перед лицем Моїм в Єрусалимі, місці, що Я вибрав Собі, щоб там перебувало Моє Йме́ння. А тебе Я візьму́, і ти будеш царюва́ти над усім, чого пожадає душа твоя, і ти будеш царем над Ізраїлем. І станеться, коли ти слу́хатимешся всього, що Я накажу́ тобі, і пі́деш Моїми дорогами, і робитимеш добре в оча́х Моїх, щоб виконувати постанови Мої та заповіді Мої, як робив раб Мій Давид, то Я бу́ду з тобою, і побудую тобі міцни́й дім, як Я збудував був Давидові, і дам тобі Ізра́їля. І буду впокоря́ти Давидове насіння ради того, тільки не по всі дні“. І шукав Соломон, щоб забити Єровоа́ма. І встав Єровоа́м, і втік до Єгипту, до Шішака, єгипетського царя. І пробува́в він в Єгипті аж до Соломонової смерти. А решта Соломо́нових діл, і все, що він зробив був, та мудрість його, — ото вони написані в книзі „Соломонові діла“. А днів, коли Соломон царював в Єрусалимі над усім Ізраїлем, було́ сорок літ. І спочив Соломон зо своїми батьками, і був похо́ваний у Місті Давида, батька свого, а замість нього зацарював син його Рехав'а́м.
Друге читання
А Петро та Іван на дев'яту годину молитви йшли ра́зом у храм. І не́сено там чоловіка одно́го, що кривий був з утро́би своєї матері. Його садови́ли щоденно в воро́тях храму, що Красними звалися, просити ми́лостині від тих, хто до храму йшов. Як побачив же він, що Петро та Іван хочуть у храм увійти, став просити в них милостині. Петро ж із Іваном поглянув на нього й сказав: „Подивися на нас!“ І той подивився на них, сподіваючися щось дістати від них. Та промовив Петро: „Срібла й золота в мене нема, але що я маю, даю тобі: У Ім'я́ Ісуса Христа Назаряни́на — устань та й ходи!“ І, узявши його за прави́цю, він підвів його. І хвилі тієї зміцни́лися но́ги й сугло́бці його! І, зірвавшись, він устав та й ходив, і з ними у храм увійшов, ходячи та підскакуючи, і хвалячи Бога! Наро́д же ввесь бачив, як ходив він та Бога хвалив. І пізнали його, що це той, що при Красних воро́тях храму сидів ради милостині. І вони перепо́внились жа́хом та по́дивом із того, що́ сталось йому! А тому́, що тримався він Петра та Івана, увесь наро́д зачудований збігся до них на той ґанок, який Соломоновим зветься. І, побачивши це, промовив Петро до наро́ду: „Мужі ізраїльські! Чого ви дивуєтесь цим, та чого ви на нас позира́єте так, ніби те, що він ходить, ми зробили своєю силою чи благоче́стям? „Бог Авраамів, та Ісаків, та Яковів, Бог наших батьків, Сина Свого прославив“, Ісуса, Якого ви ви́дали, і відцуралися перед Пилатом, як він присудив був пустити Його. Але ви відцура́лись Святого та Праведного, і домагалися видати вам душогубця. Начальника ж життя ви забили, та Його воскресив Бог із мертвих, чого свідками — ми! І через віру в Ім'я́ Його вздоро́вило Ім'я́ Його того, кого бачите й знаєте. І віра, що від Нього, прине́сла йому вздоро́влення це перед вами всіма́. А тепер, браття, знаю, що вчинили ви це з несвідо́мости, як і ваші начальники. А Бог учинив так, як Він провіщав був уста́ми Своїх усіх пророків, щоб терпіти Христові. Покайтеся ж та наверні́ться, щоб Він змилувався над вашими гріхами, щоб часи́ відпочинку прийшли від обличчя Господнього, і щоб послав запові́дженого вам Ісуса Христа, що Його небо мусить прийняти аж до ча́су відно́влення всього, про що провіщав Бог від віку устами всіх святих пророків Своїх! Бо Мойсей провіща́в: „Господь Бог вам Пророка піді́йме від ваших братів, як мене; у всім Його слухайтеся, про що тільки Він вам говоритиме!“ „І станеться, що кожна душа, яка не послухала б того Пророка, зни́щена буде з наро́ду“. Так само всі пророки від Самуї́ла й наступних, скільки їх говорило, також провіщали ці дні. Сини ви пророків і того заповіту, що Бог вашим батька́м заповів, промовляючи до Авраама: „І в насінні твоїм усі народи землі благосло́влені будуть!“ Воскресивши Свого Слугу, Бог послав Його перше до вас, щоб вас поблагослови́ти, щоб кожен із вас відвернувся від злих своїх учинків!“
Друге читання
До ангола Церкви в Ефе́сі напиши: „Оце каже Той, Хто трима́є сім зір у правиці Своїй, Хто ходить серед семи світильників золотих: Я знаю діла твої, і працю твою, і твою терпеливі́сть, і що не можеш терпіти лихих, і ви́пробував тих, хто себе називає апо́столами, але ними не є, і знайшов, що фальшиві вони. І ти маєш терпіння, і працюва́в для Йме́ння Мого, але не знемігся. Але маю на тебе, що ти покинув свою першу любов. Отож, пам'ятай, звідки ти впав, і покайся, і вчинки давніші роби. Коли ж ні, то до тебе прийду́ незаба́ром, і зру́шу твого світильника́ з його місця, якщо не покаєшся. Але маєш оце, що нена́видиш учинки Николаї́тів, яких і Я нена́виджу. Хто має вухо, хай чує, що Дух промовляє Церква́м: переможцеві дам їсти від дерева життя, яке в раю́ Божім“. А до ангола Церкви в Смірні напиши: „Оце каже Перший й Останній, що був мертвий й ожив: Я знаю діла твої, і біду́, і убозтво, — але ти багатий, — і зневагу тих, що говорять про себе, ніби юдеї вони, та ними не є, але вони — зборище сатани. Не бійся того, що маєш страждати! Ось диявол вкидатиме декого з вас до в'язниць, щоб вас ви́пробувати. І будете мати біду́ десять день. Будь вірний до смерти, і Я тобі дам вінця́ життя! Хто має вухо, хай чує, що́ Дух промовляє Церква́м: переможець не буде пошко́джений від другої смерти“. А до ангола Церкви в Перга́мі напиши: „Оце каже Той, що має меча обосі́чного: Я знаю діла твої, і що де ти живеш, там престол сатани. І трима́єш ти Йме́ння Моє, і ти не відкинувся від віри Моєї навіть за днів, коли в вас, де живе сатана́, був убитий Анти́па, свідок Мій вірний. Але трохи Я маю на тебе, бо маєш там тих, хто трима́ється науки Валаа́ма, що навчав був Бала́ка покласти спотика́ння перед синами Ізраїля, щоб їли ідольські жертви й розпу́сту чинили. Так маєш і ти таких, що трима́ються науки Николаїтської так само. Тож покайся! Коли ж ні, то до тебе прийду́ незаба́ром, і воюватиму з ними мечем Своїх уст. Хто має вухо, хай чує, що́ Дух промовляє Церква́м: переможцеві дам їсти прихо́вану манну, і дам йому білого каменя, а на камені написане ймення нове́, якого не знає ніхто, — тільки той, хто приймає його“. І до ангола Церкви в Тіяти́рах напиши: „Оце каже Син Божий, що має очі Свої, як по́лум'я огняне́, а ноги Його подібні до міді: Я знаю діла твої, і любов, і віру, і службу, і твою терпеливість, і останні вчинки твої, що більші за перші. Але маю на тебе, що жінці Єзаве́лі, яка каже, ніби вона пророки́ня, ти попускаєш навчати та зводити рабів Моїх, чинити розпусту та їсти і́дольські жертви. І Я дав був їй ча́су, щоб пока́ялася, — та вона не схотіла покаятися в розпусті своїй. Ось Я кину її на ложе, а тих, що чинять із нею розпусту, у велику біду, коли тільки в учинках своїх не покаються, а діти її поб'ю́ смертю. І пізнають усі Церкви́, що Я Той, Хто нирки й серця вивіря́є, і Я кожному з вас дам за вчинками вашими. А вам, та іншим, що в Тіяти́рах, що не мають науки цієї, і — як кажуть — не розуміють так зва́них глиби́н сатани́, кажу́: не накладу́ на вас іншого тягара, тільки те, що ви маєте, трима́йте, аж поки прийду́. А переможцеві, і тому́, хто аж до кінця доде́ржує Мої вчинки, Я дам йому вла́ду „над поганами, і буде пасти́ їх залізним жезлом; вони, немов гли́няний по́суд, покру́шаться“, як і Я оде́ржав вла́ду від Свого́ Отця, і дам Я йому зо́рю досві́тню. Хто має вухо, хай чує, що́ Дух промовляє Церква́м!“
Друге читання
Павло, з волі Божої апо́стол Христа Ісуса, за обі́тницею життя, що в Христі Ісусі, до Тимофія, сина улю́бленого: благода́ть, милість, мир від Бога Отця й Христа Ісуса, Господа нашого! Дякую Богові, Якому служу́ від предків чистим сумлінням, що тебе пам'ятаю я за́вжди в молитвах своїх день і ніч. Я бажаю побачити тебе, пам'ята́ючи сльо́зи твої, щоб напо́внитись радістю. Я приво́джу на пам'ять собі твою нелицемірну віру, що перше була́ осели́лася в бабі твоїй Лоі́ді та в твоїй матері Евні́кії; певен же я, що й у тобі вона осели́лась. З цієї причини я нагадую тобі, щоб ти розгрівав Божого дара, який у тобі через покла́дання рук моїх. Бо не дав нам Бог духа стра́ху, але сили, і любови, і здорового розуму. Тож, не соромся засві́дчення Господа нашого, ні мене, Його в'я́зня, але страждай з Єва́нгелією за силою Бога, що нас спас і покликав святим по́кликом, — не за наші діла, але з волі Своєї та з благодаті, що нам да́на в Христі Ісусі попе́реду вічних часі́в. А тепер об'яви́лась через з'я́влення Спасителя нашого Христа Ісуса, що й смерть зруйнував, і вивів на світло життя та нетління Єва́нгелією. що для неї я був настано́влений за проповідника, апо́стола й учителя. З цієї причини й терплю́ я оце, але не соро́млюсь, бо знаю, в Кого я ввірував та впе́внився, що має Він силу заховати на той день заста́ву мою. Май же за взір здорових слів ті, які від мене почув ти у вірі й любові, що в Христі Ісусі вона. Добро припору́чене стережи Святим Духом, що в нас пробува́є.
Друге читання
Яків, раб Бога й Господа Ісуса Христа, дванадцятьом племена́м, які в Розпоро́шенні, — вітаю я вас! Майте, бра́ти мої, повну радість, коли впадаєте в усілякі випробо́вування, знаючи, що досвідчення вашої віри дає терпеливість. А терпеливість нехай має чин доскона́лий, щоб ви досконалі та бездоганні були́, і недостачі ні в чому не мали. А якщо кому з вас не стачає мудрости, нехай просить від Бога, що всім дає просто, та не докоряє, — і бу́де вона йому да́на. Але нехай просить із вірою, без жодного су́мніву. Бо хто має су́мнів, той подібний до морської хвилі, яку жене й кидає вітер. Нехай бо така люди́на не гадає, що дістане що́ від Господа. Двоєдушна люди́на непостійна на всіх дорогах своїх. А понижений брат нехай хвалиться висо́кістю своєю, а багатий — пони́женням своїм, бо він промине, як той цвіт трав'яни́й, —
Євангеліє
Того ж дня Ісус вийшов із дому, та й сів біля моря. І бе́зліч наро́ду зібралась до Нього, так що Він увійшов був до чо́вна та й сів, а ввесь на́товп стояв понад берегом. І багато навчав Він їх при́тчами, кажучи: І як сіяв він зе́рна, упали одні край дороги, — і пташки́ налетіли, та їх повидзьо́бували. Другі ж упали на ґрунт кам'яни́стий, де не мали багато землі, — і негайно посхо́дили, бо земля неглибо́ка була́; а як сонце зійшло, — то зів'яли, і коріння не мавши, — посохли. А інші попа́дали в те́рен, — і вигнався терен, і їх поглуши́в. Інші ж упали на добрую землю — і зродили: одне в сто раз, друге в шістдеся́т, а те втри́дцятеро. Хто має ву́ха, щоб слухати, нехай слухає!“ І учні Його приступили й сказали до Нього: „Чому́ при́тчами Ти промовляєш до них?“ А Він відповів і промовив: „Тому́, що вам да́но пізнати таємни́ці Царства Небесного, — їм же не да́но. Бо хто має, то дасться йому́ та дода́сться, хто ж не має, — забереться від нього й те, що́ він має. Я тому́ говорю́ до них при́тчами, що вони, ди́влячися, не бачать, і слухаючи, не чують, і не розуміють. І над ними збувається пророцтво Ісаї, яке промовляє: „Почуєте слухом, — і не зрозумієте, дивитися бу́дете оком, — і не побачите. Затовсті́ло бо серце людей цих, тяжко чують ву́хами вони, і зажму́рили очі свої, щоб коли не побачити очима й не почути ву́хами, і не зрозуміти їм серцем, і не наверну́тись, щоб Я їх уздоро́вив!“ Очі ж ваші блаженні, що бачать, і ву́ха ваші, що чують. Бо поправді кажу́ вам, що багато пророків і праведних бажали побачити, що́ бачите ви, — та не бачили, і почути, що́ чуєте ви, — і не чули. Послухайте ж притчу про сіяча́. До кожного, хто слухає слово про Царство, але не розуміє, приходить лукавий, і кра́де посіяне в серці його; це те, що посіяне понад дорогою. А посіяне на кам'яни́стому ґрунті, — це той, хто слухає слово, і з радістю зараз приймає його; але кореня в ньому нема, тому він непостійний; коли ж у́тиск або переслідування настають за слово, то він зараз споку́шується. А між те́рен посіяне, — це той, хто слухає слово, але кло́поти віку цього́ та омана багатства заглу́шують слово, — і воно зостається без пло́ду. А посіяне в добрій землі, — це той, хто слухає слово й його розуміє, і плід він прино́сить, і дає один у сто раз, другий у шістдеся́т, а той утри́дцятеро“. Іншу притчу подав Він їм, кажучи: „Царство Небесне подібне до чоловіка, що посіяв був добре насіння на полі своїм. А коли люди спали, прийшов ворог його, і куколю між пшеницю насіяв, та й пішов. А як виросло збіжжя та кинуло колос, тоді показався і кукі́ль. І прийшли господаре́ві раби, та й кажуть йому: „Пане, чи ж не добре насіння ти сіяв на полі своїм? Звідки ж узявся кукіль?“ А він їм відказав: „Чоловік супроти́вник нако́їв оце“. А раби відказали йому́: „Отож, — чи не хочеш, щоб пішли ми і його повипо́лювали?“ Але він відказав: „Ні, — щоб, випо́люючи той кукіль, ви не вирвали ра́зом із ним і пшеницю. Залиші́ть, — хай ра́зом обоє ростуть аж до жнив; а в жнива́ накажу́ я женця́м: Зберіть перше кукі́ль і його пов'яжіть у снопки́, щоб їх попали́ти; пшеницю ж спровадьте до клуні моєї“. Іншу притчу подав Він їм, кажучи: „Царство Небесне подібне до зе́рна гірчи́чного, що взяв чоловік і посіяв на полі своїм. Воно найдрібніше з усьо́го насіння, але́, коли ви́росте, більше воно за зілля, і стає деревом, так що птаство небесне злітається, і ку́блиться в ві́ттях його“. Іншу притчу Він їм розпові́в: „Царство Небесне подібне до ро́зчини, що її бере жінка, і кладе на три мірі муки, аж поки все вки́сне“. Це все в при́тчах Ісус говорив до людей, і без при́тчі нічо́го Він їм не казав, щоб спра́вдилось те, що сказав був пророк, промовляючи: „Відкрию у при́тчах уста́ Свої, розповім таємни́ці від по́чину світу!“ Тоді відпустив Він наро́д і додому прийшов. І підійшли Його учні до Нього й сказали: „Поясни́ нам при́тчу про кукі́ль польови́й“. А Він відповів і промовив до них: „Хто добре насіння посіяв був, — це Син Лю́дський, а поле — це світ, добре ж насіння — це сини Царства, а кукі́ль — сини лукавого; а ворог, що всіяв його — це диявол, жнива́ — кінець віку, а женці — анголи́. І як збирають кукі́ль, і як па́лять в огні, так буде й напри́кінці віку цього́. Пошле Лю́дський Син Своїх анголів, і вони позбирають із Царства Його всі спокуси, і тих, хто чинить беззако́ння, і їх повкида́ють до пе́чі огне́нної, — буде там плач і скре́гіт зубів! Тоді праведники, немов сонце, засяють у Царстві свого Отця. Хто має ву́ха, нехай слухає! Царство Небесне подібне ще до захо́ваного в полі ска́рбу, що люди́на, знайшовши, ховає його, і з радости з того йде, та й усе, що має, продає та купує те поле. Подібне ще Царство Небесне до того купця, що пошу́кує пе́рел до́брих, а як зна́йде одну дорогоцінну перли́ну, то йде, і все продає, що має, і купує її. Подібне ще Царство Небесне до не́вода, у море заки́неного, що зібрав він усячину. Коли він напо́вниться, тягнуть на берег його, і, сівши, вибирають до по́суду добре, непо́тріб же геть викидають. Так буде й напри́кінці віку: анголи́ повиходять, і вилучать злих з-поміж праведних, і їх повкидають до пе́чі огне́нної, — буде там плач і скре́гіт зубів! Чи ви зрозуміли це все?“ — „Так!“ відказали Йому. І Він їм сказав: „Тому́ кожен книжник, що навче́ний про Царство Небесне, подібний до того госпо́даря, що з скарбниці своєї виносить нове́ та старе“. І сталось, як скінчи́в Ісус притчі оці, Він зві́дти пішов. І прийшов Він до Своєї ба́тьківщини, і навчав їх у їхнїй синаго́зі, так що стали вони дивуватися й питати: „Звідки в Нього ця мудрість та си́ли чудоді́йні? Чи ж Він не син те́слі? Чи ж мати Його не Марією зветься, а брати Його — Яків, і Йо́сип, і Симон та Юда? І чи ж се́стри Його не всі з нами? Звідки ж Йому́ все оте?“ І вони спокуша́лися Ним. А Ісус їм сказав: „Пророка нема без пошани, — хіба тільки в вітчи́зні своїй та в домі своїм!“ І Він не вчинив тут чуд багатьо́х через їхню невіру.
Вечірня молитва — друге читання
Ось тому без виправдання ти, кожний чоловіче, що судиш, бо в чо́му осуджуєш іншого, сам себе осуджуєш, бо чиниш те саме й ти, що судиш. А ми знаємо, що суд Божий поправді на тих, хто чинить таке. Чи ти ду́маєш, чоловіче, судячи тих, хто чинить таке, а сам робиш таке саме, — що ти втечеш від суду Божого? Або пого́рджуєш багатством Його до́брости, ла́гідности та довготерпіння, не знаючи, що Божа до́брість провадить тебе до покая́ння? Та через жорстокість свою й нерозкаяність серця збираєш собі гнів на день гніву та об'я́влення справедливого суду Бога, що „кожному віддасть за його вчинками“: тим, хто витривалістю в добрім ділі шукає слави, і чести, і нетління, — життя вічне, а сварливим та тим, хто противиться правді, але кориться неправді, — лютість та гнів. Недоля та у́тиск на всяку душу людини, хто чинить зле, юдея ж перше та ге́ллена, а слава, і честь, і мир усякому, хто чинить добре, юдеєві ж перше та ге́лленові. Бо не дивиться Бог на обличчя! Котрі бо згрішили без Зако́ну, без Зако́ну й загинуть, а котрі згрішили в Зако́ні, при́ймуть суд за Зако́ном. Бо не слухачі Зако́ну справедливі перед Богом, але виконавці Закону ви́правдані бу́дуть. Бо коли погани, що не мають Зако́ну, з природи чинять зако́нне, вони, не мавши Зако́ну, самі собі Зако́н, що виявляють ді́ло Зако́ну, написане в серця́х своїх, як свідчить їм сумлі́ння та їхні думки́, що то осуджують, то виправдують одна о́дну, дня, коли Бог, згідно з моїм благові́стям, буде судити таємні речі людей через Ісуса Христа. Ось ти звешся юдеєм, і спираєшся на Зако́на, і хвалишся Богом, і знаєш волю Його, і розумієш, що́ краще, навчившись із Зако́ну, і маєш певність, що ти провідни́к для сліпих, світло для тих, хто знахо́диться в те́мряві, вихо́вник нерозумним, учитель дітям, що ти маєш зразок знання́ й правди в Зако́ні. Отож, ти, що іншого навчаєш, себе самого не вчиш! Проповідуєш не кра́сти, а сам кра́деш! Наказуючи не чинити пере́любу, чиниш пере́люб! Гиду́ючи і́долами, чиниш святокрадство! Ти, що хва́лишся Зако́ном, зневажаєш Бога пере́ступом Зако́ну! Бо „через вас зневажається Боже Ймення в поган“, як написано. Обрі́зання кори́сне, коли виконуєш Зако́на; а коли ти пересту́пник Зако́ну, то обрі́зання твоє стало необрі́занням. Отож, коли необрізаний зберігає постанови Зако́ну, то чи не порахується його необрізання за обрізання? І необрізаний з природи, виконуючи Зако́на, чи не осудить тебе, переступника Закону з Писа́нням і обрі́занням? Бо не той юдей, що є ним назовні, і не то обрізання, що назовні на тілі, але той, що є юдей потаємно, духо́во, і обрі́зання — серця духом, а не за буквою; і йому похвала́ не від людей, а від Бога.
Євангеліє
А вам, хто слухає, Я кажу́: „Любіть своїх ворогів, добро робіть тим, хто нена́видить вас. Благословляйте тих, хто вас проклинає, і моліться за тих, хто кривду вам чинить. Хто вдарить тебе по щоці́, підстав йому й другу, а хто хоче плаща твого взяти, — не забороняй і сорочки. І кожному, хто в тебе просить — подай, а від того, хто твоє забирає, — назад не жадай. І як бажаєте, щоб вам люди чинили, так само чиніть їм і ви. А коли любите тих, хто любить вас, — яка вам за те ла́ска? Люблять бо й грішники тих, хто їх любить. І коли добре чините тим, хто добро чинить вам, — яка вам за те ла́ска? Бо те саме і грішники роблять. А коли позичаєте тим, що й від них сподіваєтесь взяти, — яка вам за те ла́ска? Позичають бо й грішники грішникам, щоб оде́ржати стільки ж. Тож любіть своїх ворогів, робіть добро, позичайте, не ждучи нічого назад, — і ваша за це нагоро́да великою буде, і синами Всеви́шнього станете ви, — добрий бо Він до невдячних і злих! Будьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний! Також не судіть, щоб не су́джено й вас; і не осуджуйте, щоб і вас не осу́джено; прощайте, то простять і вам. Давайте — і дадуть вам; мірою доброю, нато́птаною, стру́снутою й перепо́вненою вам у подо́лок дадуть. Бо якою ви мірою міряєте, такою відмі́ряють вам“.
Євангеліє
А третього дня весі́лля справляли в Кані́ Галілейській, і була там Ісусова мати. На весілля запрошений був теж Ісус та учні Його. Як забракло ж вина, то мати Ісусова каже до Нього: „Не мають вина!“ Ісус же відказує їй: „Що тобі, жо́но, до Мене? Не прийшла ще година Моя!“ А мати Його до слуг каже: „Зробіть усе те, що́ Він вам скаже!“ Було тут шість камінних посу́дин на воду, що стояли для очи́щення юдейського, що відер по дві чи по три вміщали. Ісус каже до слуг: „Напо́вніть водою посу́дини“. І їх поналива́ли вще́рть. І Він каже до них: „Тепер зачерпні́ть, і занесіть до весільного ста́рости“. І занесли. Як весільний же ста́роста скуштува́в воду, що сталась вином, а він не знав, звідки воно, — знали ж слу́ги, що води наливали, — то староста кличе тоді молодо́го та й каже йому: „Кожна люди́на подає перше добре вино, а як понапива́ються, тоді гірше; а ти добре вино аж на досі зберіг“. Такий поча́ток чудам зробив Ісус у Кані́ Галілейській, — і виявив славу Свою. І ввірували в Нього учні Його.
Євангеліє
Того ча́су Ісус перехо́див лана́ми в суботу. А у́чні Його зголодніли були, і стали зривати колосся та їсти. Побачили ж це фарисеї, та й кажуть Йому: „Он учні Твої роблять те, чого не годиться робити в суботу“. А Він відповів їм: „Чи ж ви не читали, що́ зробив був Давид, коли сам зголоднів і ті, хто був із ним? Як він увійшов до Божого дому, і спожив хліби́ показні́, яких їсти не можна було ні йому, ані тим, хто був із ним, а тільки самим священикам? Або ви не читали в Зако́ні що в суботу священики пору́шують суботу у храмі, — і невинні вони? А Я вам кажу́, що тут Більший, як храм! Коли б знали ви, що́ то є: „Милости хо́чу, а не жертви“, то ви не судили б невинних. Бо Син Лю́дський Госпо́дь і суботі“! І, вийшовши звідти, прибув Він до їхньої синагоги. І ото, був там чоловік, що мав суху руку. І, щоб обвини́ти Ісуса, запитали Його: „Чи вздоровляти годи́ться в суботу?“ А Він їм сказав: „Чи зна́йде́ться між вами люди́на, яка, одну мавши вівцю́, не пі́де по неї, і не врятує її, як вона впаде в яму в суботу? А скільки ж люди́на вартніша за тую овечку! Тому́ можна чинити добро й у суботу“! І каже тоді чоловікові: „Простягни свою руку!“ Той простяг, — і стала здорова вона, як і друга. Фарисеї ж пішли, і зібрали нараду на Нього, — я́к би Його погубити? А Ісус, розізнавши, пішов Собі звідти. А Він наказав їм суво́ро Його не виявляти, щоб спра́вдилось те, що́ сказав був Ісая пророк, промовляючи: „Ото Мій Слуга, що Я вибрав Його, Мій Улю́блений, що Його полюбила душа Моя! Вкладу́ Свого Духа в Нього, — і Він суд проголо́сить поганам. Він не буде змагатися, ані кричати, і на вулицях чути не буде ніхто Його голосу. Він очерети́ни надло́мленої не доло́мить, і ґнота́ догасаючого не пога́сить, поки не допровадить при́суду до перемоги. І погани наді́ятись будуть на Йме́ння Його“! Тоді привели́ до Ньо́го німого сліпця́, що був біснуватий, — і Він уздоро́вив його, так що німий став говорити та бачити. І дивувались усі люди й казали: „Чи ж не Син це Давидів?“ Фарисеї ж, почувши, сказали: „Він де́монів не виганяє інакше, тільки як Вельзеву́лом, князем де́монів“. А Він знав думки їхні, і промовив до них: „Кожне царство, поділене супроти себе, запусті́є. І кожне місто чи дім, поділені супроти себе, не втри́маються. І коли сатана́ сатану́ виганяє, то ділиться супроти себе; як же втри́мається царство його? І коли Вельзевулом виганя́ю Я де́монів, то ким виганя́ють сини ваші? Тому́ вони стануть вам су́ддями. А коли ж Духом Божим виго́ню Я де́монів, то настало для вас Царство Боже. Або я́к то хто може вде́ртися в дім дужого, та пограбувати добро́ його, якщо перше не зв'яже дужого? І аж тоді він госпо́ду його пограбує. Хто не зо Мною, той супроти Мене; і хто не збирає зо Мною, той розкида́є. Тому́ то кажу́ вам: усякий гріх, навіть богозневага, про́ститься лю́дям, але богозневага на Духа не про́ститься! І як скаже хто слово на Лю́дського Сина, то йому́ проститься те; а коли скаже проти Духа Святого, — не про́ститься того йому ані в цім віці, ані в майбу́тнім! Або ви́ростіть дерево добре, то й плід його добрий, або ви́ростіть дерево зле, то й плід його злий. Пізнається бо дерево з пло́ду! Ро́де змії́ний! Як ви можете мовити добре, бувши злі? Бо чим серце напо́внене, те говорять уста́. Добра люди́на з доброго ска́рбу добре виносить, а лукава люди́на зо скарбу лихого виносить лихе́. Кажу́ ж вам, що за кожне слово пусте, яке скажуть люди, дадуть вони відповідь судного дня! Бо зо слів своїх будеш випра́вданий, і зо слів своїх будеш засу́джений“. Тоді дехто із книжників та фарисеїв озвались до Нього й сказали: „Учителю, — хочемо побачити озна́ку від Те́бе“. А Ісус відповів їм: „Рід лукавий і перелю́бний шукає ознаки, — та ознаки йому не дадуть, окрім ознаки пророка Йо́ни. Як Йо́на перебув у сере́дині китовій три дні і три ночі, так перебу́де три дні та три ночі й Син Лю́дський у серці землі. Ніневі́тяни стануть на суд із цим родом, — і осудять його, вони бо покаялися через Йо́нину проповідь. А тут ото Більший, ніж Йо́на! Цариця з пі́вдня на суд стане з родом оцим, — і засу́дить його, бо вона з кінця світу прийшла Соломонову мудрість послу́хати. А тут ото Більший, аніж Соломон! А коли дух нечистий виходить із люди́ни, то блукає місцями безвідними, відпочинку шукаючи, та не знахо́дить. Тоді він говорить: „Вернуся до дому свого́, звідки вийшов“. А як ве́рнеться він, то хату знахо́дить порожню, заметену й при́брану. Тоді він іде, та й приводить сімох духів інших, лютіших за себе, — і входять вони та й живуть тут. І буде останнє люди́ні тій гірше за перше... Так буде й лукавому родові цьому́!“ Коли Він іще промовляв до наро́ду, аж ось мати й брати Його о́сторонь стали, бажаючи з Ним говорити. І сказав хтось Йому́: „Ото мати Твоя й Твої бра́ття стоять онде о́сторонь, і говорити з Тобою бажають“. А Він відповів тому́, хто Йому говорив, і сказав: „Хто́ мати Моя? І хто́ браття Мої?“ І, показавши рукою Своєю на у́чнів Своїх, Він промовив: „Ото Моя мати та браття Мої! Бо хто волю Мого Отця, що на небі, чини́тиме, той Мені брат, і сестра, і мати!“
Щоденний план послідовного читання всієї Біблії. Текст Біблії є суспільним надбанням. (Біблія Огієнка)
Читання дня — щоранку
У Bosko читання дня чекають на вас щоранку — позначайте кожне як прочитане, щоб завжди знати, де ви зупинилися, читайте їх у будь-якому з 30 перекладів і затримайтеся на короткому роздумі. Щоденні читання вашої традиції — з відстеженням і завжди під рукою.