Читання дня

Перше читання

Дії 9:10-19

А в Дама́ску був учень один, на йме́ння Ана́ній. І Господь у видінні промовив до нього: „ Ана́нію!“ А він відказав: „Ось я, Господи!“ Господь же до нього: „Устань, і піди на вулицю, що Про́стою зветься, і пошукай в домі Юдовім Са́вла на йме́ння, тарся́нина, ось бо він мо́литься, і мужа в видінні він бачив, на йме́ння Ананія, що до нього прийшов і руку на нього поклав, щоб став він видю́щий“. Відповів же Ана́ній: „Чув я, Господи, від багатьох про цього́ чоловіка, скільки зла він учинив в Єрусалимі святим Твоїм! І тут має вла́ду від первосвящеників, щоб в'язати усіх, хто кли́че Ім'я́ Твоє“. І промовив до нього Господь: „Іди, бо для Мене — посу́дина ви́брана він, щоб носити Ім'я́ Моє перед наро́дами, і царями, і синами Ізраїля. Бо Я покажу́ йому, скільки має він витерпіти за Ім'я́ Моє“. І Ананій пішов, і до дому ввійшов, і руки поклавши на нього, промовив: „Са́вле брате, Господь Ісус, що з'явився тобі на дорозі, якою ти йшов, послав ось мене, щоб став ти видю́щий, і напо́внився Духа Святого!“ І хвилі тієї відпала з очей йому ніби луска́, і зараз видю́щий він став... І, вставши, охристився, і, прийнявши поживу, на силах зміцнів.

Перше читання

Ісая 26

Того дня заспівають у Юдинім кра́ї пісню таку: У нас сильне місто! Він чинить спасі́ння за мури й примурки. Відчиняйте воро́та, і хай вві́йде люд праведний, хто вірність хоронить! Думку, опе́рту на Тебе, збереже́ш Ти у повнім споко́ї, бо на Тебе наді́ю вона поклида́є. Надійтеся за́вжди на Господа, бо в Господі, в Господі вічна тверди́ня! Бо зни́зив Він тих, хто заме́шкує на висоті́, неприступне те місто — пони́зив його, Він пони́зив його до землі, повали́в аж у по́рох його! Його топче нога, — но́ги вбогого, сто́пи нужде́нних. Про́ста дорога для праведного, путь праведного Ти вирі́внюєш. І на дорозі суді́в Твоїх, Господи, маємо надію на Те́бе: За Ймення Твоє та за пам'ять Твою пожада́ння моєї душі, — за Тобою душа моя тужить вночі, також дух мій в мені спозара́нку шукає Тебе, бо коли на землі Твої суди, то ме́шканці світу навчаються правди! Хоч буде безбожний поми́луваний, то проте́ справедливости він не навчи́ться: у краю́ правоти́ він чинитиме лихо, а вели́чности Господа він не побачить! Господи, підняла́ся рука Твоя ви́соко, та не бачать вони! Нехай же побачать горли́вість Твою до наро́ду, і нехай посоро́мляться, хай огонь пожере́ ворогів твоїх! Ти, Господи, вчиниш нам мир, бо й усі чини наші нам Ти докона́в! Господи, Боже наш, панували над нами пани окрім Те́бе, та тільки Тобою ми згадуємо Йме́ння Твоє. Померлі вони не оживуть, мертві не встануть вони, тому́ Ти наві́дав та ви́губив їх, і зате́р всяку зга́дку про них. Розмно́жив Ти, Господи, люд, розмно́жив Ти люд, і просла́вив Себе, всі границі землі Ти дале́ко посу́нув. Господи, в го́рі шукали Тебе́, шепіт проха́ння лили́, коли Ти їх карта́в. Як жінка вагі́тна до по́роду збли́жується, в своїх болях тремти́ть та кричи́ть, — так ми стали, о Господи, перед обличчям Твоїм: ми були вагітни́ми та ко́рчилися з бо́лю, немов би роди́ли ми вітер, ми спасі́ння землі не вчинили, і ме́шканці все́́світу не народи́лись. Померлі твої оживуть, воскресне й моє мертве тіло. тому́ пробуді́ться й співайте, ви ме́шканці по́роху, бо роса Твоя — це роса зці́лень , і земля ви́кине мертвих! Іди, мій наро́де, ввійди до поко́їв своїх, і свої двері замкни́ за собою, сховайся на хвилю малу, поки лютість пере́йде! Бо Господь ось виходить із місця Свого́, наві́дати провини мешка́нців землі, кожного з них, — і відкриє земля свою кров, і вже не закриє забитих своїх!

Перше читання

1 Царів 19:19-21

І пішов він ізві́дти, і знайшов Єлисе́я, Шафатового сина, а він оре́. Дванадцять за́прягів перед ним, а він при дванадцятому. І підійшов до нього Ілля та й кинув йому свого плаща́. І позоставив той волів, та й побіг за Іллею й сказав: „Нехай поцілую я батька свого́ та свою матір, — та й піду́ за тобою!“ А той відказав йому: „Іди, але вернися, бо що́ я зробив тобі?“ І вернувся він від нього, і взяв за́пряга волів та й прині́с його в жертву, а я́рмами волів зварив його м'ясо, і дав народові, а ті їли. І він устав, і пішов за Іллею, та й служив йому.

Ранкова молитва — перше читання

Даниїл 7:9-15

Я бачив, аж ось поставили престоли, і всівся Стари́й днями. Одежа Його — біла, як сніг, а воло́сся голови Його — немов чиста во́вна, а престол Його — огняне по́лум'я, коле́са Його — палахкотю́чий огонь. Огне́нна річка пливла́ й вихо́дила з-перед Нього; тисяча тисяч служили Йому́, і десять тисяч десятків тисяч стояли перед Ним; суд усівся, і розгорну́лися книги. Я бачив того ча́су, що від голосу великих слів, які цей ріг говорив, я бачив, аж ось був забитий той звір, і було́ погу́блене тіло його, і було́ ві́ддане на спа́лення огню́. А решті тих зві́рів відняли́ їхнє панува́ння, а довгота́ в житті була́ їм да́на аж до уста́леного ча́су та години. Я бачив у видіннях но́чі, аж ось ра́зом з небесними хмарами йшов ніби Син Лю́дський, і прийшов аж до Старо́го днями, і Його підвели́ перед Нього. І Йому було дане панува́ння й слава та царство, і всі наро́ди, племе́на та язи́ки будуть служити Йому. Панува́ння Його — панува́ння вічне, яке не спи́ниться, а царство Його не буде зруйно́ване. Дух мій, Даниїлів, був засумо́ваний через це, і видіння голови моєї стурбува́ли мене.

Послання

Дії 1:1-11

Першу книгу я був написав, о Тео́філе, про все те, що Ісус від поча́тку чинив та навчав, аж до дня, коли через Духа Святого подав Він нака́зи апо́столам, що їх вибрав, і возні́сся. А по муці Своїй Він ставав перед ними живий із засві́дченнями багатьма́, і сорок день їм з'являвся та про Боже Царство казав. А зібравшися з ними, Він звелів, щоб вони не відхо́дили з Єрусалиму, а чекали обі́тниці Отчої, „що про неї — казав — ви чули від Мене. Іван бо водою христив, — ви ж охрищені будете Духом Святим через кілька тих днів!“ А вони, зійшовшись, питали Його й говорили: „Чи не ча́су цього відбуду́єш Ти, Господи, царство Ізраїлеві?“ А Він їм відказав: „То не ваша справа знати час та добу́, що Отець покла́в у вла́ді Своїй. Та ви при́ймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками бу́дете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього кра́ю землі“. І, прорікши оце, як дивились вони, Він уго́ру возно́ситись став, а хмара забра́ла Його сперед їхніх оче́й. А коли вони пильно дивились на небо, як Він віддалявся, то два мужі́ у білій одежі ось стали при них, та й сказали: „Галілейські мужі, — чого стоїте́ й задивля́єтесь на небо? Той Ісус, що вознісся на небо від вас, при́йде так, як бачили ви, як ішов Він на небо!“

Перше читання

Неемія 7

І сталося, як був збудо́ваний мур, то повставля́в я двері, і були понаста́влювані придве́рні, співаки́ та Левити. І призна́чив я над Єрусалимом свого брата Ханані та зверхника тверди́ні Хананію, бо він був чоловік правдивий, і Бога боявся більше від багатьох інших. І сказав я до них: „Нехай не відчиня́ються єрусалимські брами аж до спе́ки сонця. І поки вони самі стоять, нехай позамика́ють двері, і так тримайте. І поста́вити ва́рти з єрусалимських ме́шканців, кожного на його сторожі, і кожного навпроти його дому!“ А місто було широко-просто́ре й велике, та народу в ньо́му мало, і доми не були побудо́вані. І поклав мені Бог мій на серце моє зібрати шляхе́тних, і заступників та наро́д, щоб переписати. І знайшов я книжку пе́репису тих, хто прийшов перше, а в ній я знайшов написане таке: Оце вихо́дьки з округи, що прийшли з поло́ну вигна́ння, яких вигнав був Навуходоно́сор, цар вавилонський, і вони повернулися до Єрусалиму та до Юдеї, кожен до міста свого, ті, що прийшли були з Зоровавелем, Ісусом, Неемією, Азарією, Раамією, Нахаманієм, Мордехаєм, Білшаном, Місперетом, Біґваєм, Нехумом, Бааною. Число людей Ізраїлевого наро́ду: синів Пар'ошових — дві тисячі сто й сімдеся́т і два, синів Шеватіїних — три сотні і сімдесят і два, синів Арахових — шість сотень п'ятдеся́т і два, синів Пахат-Моавових, із синів Ісусових та Йоавових — дві тисячі й вісім сотень вісімнадцять, синів Еламових — тисяча двісті п'ятдеся́т і чотири, синів Заттуєвих — вісім сотень сорок і п'ять, синів Заккаєвих — сім сотень і шістдеся́т, синів Біннуєвих — шість сотень сорок і вісім, синів Беваєвих — шість сотень двадцять і вісім, синів Азґадових — дві тисячі три сотні двадцять і два, синів Адонікамових — шість сотень шістдеся́т і сім, синів Біґваєвих — дві тисячі шістдесят і сім, синів Адінових — шість сотень п'ятдеся́т і п'ять, синів Атерових, — з синів Хізкійїних — дев'ятдеся́т і вісім, синів Хашумових — три сотні двадцять і вісім, синів Бецаєвих — три сотні двадцять і чотири, синів Харіфових — сто дванадцять, синів Ґів'онових — дев'ятдеся́т і п'ять, людей з Віфлеєму та Нетофи — сто вісімдеся́т і вісім, людей з Анототу — сто двадцять і вісім, людей з Бет-Азмавету — сорок і два, людей з Кір'ят-Єаріму, Кефіри та Беероту — сім сотень сорок і три, людей з Рами та Ґави — шість сотень двадцять і один, людей з Міхмасу — сто двадцять і два, людей з Бет-Елу та Аю — сто двадцять і три, людей з Нево Другого — п'ятдеся́т і два, вихо́дьків з Еламу Другого — тисяча двісті п'ятдесят і чотири, виходьків з Харіму — три сотні й двадцять, виходьків з Єрихону — три сотні сорок і п'ять, виходьків з Лоду, Хадіду й Оно — сім сотень і двадцять і один, вихо́дьків з Сенаї — три тисячі дев'ять сотень і тридцять. Священиків: синів Єдаїних з Ісусового дому — дев'ять сотень сімдеся́т і три, синів Іммерових — тисяча п'ятдесят і два, синів Пашхурових — тисяча двісті сорок і сім, синів Харімових — тисяча сімнадцять. Левитів: синів Ісусових з Кадміїлового дому, з Годевиних синів — сімдеся́т і чотири. Співакі́в: синів Асафових — сто сорок і вісім. Придве́рних: синів Шаллумових, синів Атерових, синів Талмонових, синів Аккувових, синів Хатітиних, синів Шоваєвих — сто тридцять і вісім, Храмови́х підда́нців: сини Ціхині, сини Хасуфині, сини Таббаотові, сини Керосові, сини Сіїні, сини Падонові, сини Леванині, сини Хаґавині, сини Салмаєві, сини Хананові, сини Ґідделові, сини Ґахарові, сини Реаїні, сини Рецінові, сини Некодині, сини Ґаззамові, сини Уззині, сини Пасеахові, сини Бесаєві, сини Меунімові, сини Нефішесінові, сини Бакбутові, сини Хакуфині, сини Хархурові, сини Бацлітові, сини Мехидині, сини Харшині, сини Баркосові, сини Сісерині, сини Темахові, сини Неціяхові, сини Хатіфині. Синів Соломонових рабів: сини Сотаєві, сини Соферетові, сини Перідині, сини Яалині, сини Дарконові, сини Ґідделові, сини Шефатіїні, сини Хаттілові, сини Похерет-Гаццеваїмові, сини Амонові, — усього цих храмови́х підда́нців та синів Соломонових рабів — три сотні дев'ятдеся́т і два. А оце ті, що прийшли з Тел-Мелаху, з Тел-Харші, Керув-Аддону та Іммеру, та не могли дове́сти роду батьків своїх та свого насіння, чи вони з Ізраїля: синів Делаїних, синів Товійїних, синів Некодиних — шість сотень сорок і два. А з священиків: сини Ховаїні, сини Коцові, сини Барзіллая, що взяв жінку з дочо́к ґілеадянина Барзіллая, і став зватися їхнім ім'ям. Вони шукали за́пису свого родово́ду, але він не знайшовся, — і були вони ви́лучені зо свяще́нства, а намісник сказав їм, щоб вони не їли зо Святого Святих, аж поки не стане священик до урі́му та туммі́му. Усього збору ра́зом — сорок дві тисячі триста й шістдеся́т, окрім їхніх рабів та їхніх невільниць, — цих було сім тисяч триста тридцять і сім; а в них співакі́в та співа́чок — двісті й сорок і п'ять. Їхніх ко́ней було сім сотень тридцять і шість, їхніх мулів — двісті сорок і п'ять, верблю́дів — чотири сотні тридцять і п'ять, ослів — шість тисяч і сім сотень і двадцять. А частина голі́в ба́тьківських ро́дів дали́ на працю: намісник дав до скарбниці: золота тисячу даре́йків, кропи́льниць — п'ятдеся́т, священичих шат — п'ятсот і тридцять. А з голів ба́тьківських родів дали до скарбниці на працю: золота — двадцять тисяч дарейків, а срібла — дві тисячі й двісті мін. А що дала́ ре́шта наро́ду: золота — двадцять тисяч дарейків, а срібла — дві тисячі мін, а священичих шат — шістдеся́т і сім. І осілися священики, і Левити, і придве́рні, і співаки, і дехто з наро́ду, і храмові підда́нці, і ввесь Ізраїль по своїх міста́х. Як настав сьомий місяць, то Ізраїлеві сини були по своїх містах.

Ранкова молитва — друге читання

Від Луки 24:44

І промовив до них: „Це слова́, що казав Я до вас, коли був іще з вами: Потрібно, щоб ви́коналось усе, що про Мене в Зако́ні Мойсеєвім, та в Пророків, і в Пса́лмах написане“.

Респонсорійний псалом

Psalm 93

Євангеліє

Від Марка 16:14-20

Наре́шті, Він з'явився Одинадцятьо́м, як сиділи вони при столі, і докоряв їм за недові́рство їхнє та твердосе́рдя, що вони не йняли́ віри тим, хто воскреслого бачив Його. І казав Він до них: „Ідіть по ці́лому світові, та всьому створінню Єва́нгелію проповідуйте! Хто увірує й охри́ститься, — буде спасе́ний, а хто не ввірує — засу́джений буде. А тих, хто ввірує, супрово́дити будуть озна́ки такі: у Ім'я́ Моє де́монів будуть виго́нити, говоритимуть мовами нови́ми, братимуть змій; а коли смертоді́йне що вип'ють, — не буде їм шко́дити; кластимуть руки на хворих, — і добре їм буде!“ Господь же Ісус, по розмові із ними, возні́сся на небо, — і сів по Божій прави́ці. І пішли вони, і скрізь проповідували. А Господь помагав їм, і стве́рджував слово ознаками, що його супрово́дили. Амі́нь.

Респонсорійний псалом

Psalm 125

Респонсорійний псалом

Psalm 150

Респонсорійний псалом

Psalm 148

Вечірня молитва — перше читання

2 Царів 2:1-16

І сталося, коли Господь мав узяти Іллю в ви́хрі на небо, то йшов Ілля та Єлисе́й із Ґілґа́лу. І сказав Ілля до Єлисея: „Сиди тут, бо Госпо́дь послав мене аж до Бет-Елу“. Та Єлисей відказав: „Як живий Господь і жива́ душа твоя, — я не залишу́ тебе!“ І зійшли вони до Бет-Елу. І повихо́дили бет-ельські пророчі сини до Єлисе́я та й сказали до нього: „Чи ти знаєш, що сьогодні Господь бере пана твого́ від тебе?“ А він відказав: „Я також знаю, — мовчіть!“ І сказав йому́ Ілля: „Єлисею, сиди тут, бо Господь послав мене́ до Єрихо́ну“. Та той відказав: „Як живий Господь і жива́ душа твоя́, — я не залишу́ тебе!“ І прийшли вони до Єрихо́ну. І підійшли́ єрихонські пророчі сини до Єлисея та й сказали до ньо́го: „Чи ти знаєш, що сьогодні Господь бере пана твого від тебе?“ А він відказав: „Я також знаю, — мовчіть!“ І сказав йому́ Ілля: „Сиди тут, бо Господь послав мене́ до Йорда́ну!“ Та той відказав: „Як живий Господь і жива душа твоя, — я не залишу́ тебе!“ І пішли вони обо́є. І п'ятдеся́т чоловіка пророчих синів також пішли, і стали навпро́ти зда́лека, а вони оби́два стали над Йорда́ном. І взяв Ілля плаща свого, і згорнув, і вдарив по воді, — і вона розділи́лась пополовині туди́ та сюди́... І сталося, як вони перейшли, то Ілля сказав до Єлисе́я: „Проси, що маю зробити тобі, поки я бу́ду взятий від тебе!“ І сказав Єлисе́й: „Нехай же буде на мені подві́йний твій дух!“ А той відказав: „Тяжко́го зажадав ти! Якщо ти побачиш мене, що буду взятий від тебе, — буде тобі так, а якщо ні — не бу́де“. І сталося, як вони все йшли та говорили, аж ось появився огняни́й віз та огняні́ коні, і розлучи́ли їх одного від о́дного. І возні́сся Ілля в ви́хрі на небо... А Єлисей це бачив, і він закричав: „Ба́тьку мій, ба́тьку мій, во́зе Ізраїлів та верхівці́ його!“ Та вже не побачив його... І схопи́вся він сильно за одежу свою та й роздер її на дві части́ні. І підняв він Ілле́вого плаща́, що спав із нього, і вернувся, і став на бе́резі Йорда́ну. І взяв він Ілле́вого плаща́, що спав із нього, і вдарив по воді та сказав: „Де Господь, Бог Іллі?“ І також він ударив по воді, — і вона розділи́лася пополови́ні туди та сюди!... І побачили його знавпро́ти єрихо́нські пророчі сини, та й сказали: „На Єлисеї спочи́в дух Іллів!“ І пішли́ вони назу́стріч йому́, і попа́дали перед ним до землі, та й сказали до нього: „Ось із твоїми рабами є п'ятдеся́т чоловіка хоробрих, — нехай вони пі́дуть та пошукають твого пана, — а ну ж забра́в його Дух Господній, і ки́нув його на одну з гір або в одну з долин!“ А той відказав: „Не посилайте!“

Друге читання

До Тита 1

Павло́, раб Божий, а апо́стол Ісуса Христа, по вірі ви́браних Божих і пізна́нні правди, що за благоче́стям, в надії вічного життя, яке обіцяв був від вічних часів необма́нливий Бог, і ча́су свого з'явив Слово Своє в пропові́данні, що дору́чене було мені з наказу Спасителя нашого Бога, — до Тита, щирого сина за спільною ві́рою: благодать, милість та мир від Бога Отця й Христа Ісуса, Спасителя нашого! Я для того тебе полиши́в був у Кріті, щоб ти впорядкував недокінчене та пресвітерів настанови́в по містах, як тобі я звелів, — коли хто бездога́нний, муж єдиної дружи́ни, має вірних дітей, недокорених за блуд або неслухня́ність. Бо єпи́скоп мусить бути бездоганний, як Божий доморя́дник, не самолюбний, не гнівли́вий, не п'яни́ця, не заводія́ка, не кори́сливий, але гостинний до при́ходнів, добролюбець, поміркований, справедливий, побожний, стри́маний, що трима́ється вірного слова згідно з наукою, щоб мав силу й навчати в здоровій науці, і переконувати противних. Багато бо є неслухня́них, марносло́вців, зводників, особливо ж з обрізаних, — їм треба уста́ затуляти: вони ці́лі доми баламу́тять, навчаючи, чого не належить, для зиску брудно́го. Сказав один з них, їхній власний пророк: „Крітяни за́вжди брехливі, люті звірі, черева́ні ліниві“! Це свідоцтво правдиве. Ради цієї причини докоряй їм суворо, щоб у вірі здорові були́, і на юдейські байки́ не вважали, ані на нака́зи людей, що від правди відверта́ються. Для чистих все чисте, а для занечищених та для невірних не чисте ніщо, але занечи́стилися і розум їхній, і сумління. Вони тве́рдять, немов знають Бога, але відкидаються вчинками, бувши бридкі́ й неслухняні, і до всякого доброго діла нездатні.

Друге читання

До римлян 7

Чи ви не знаєте, браття, — бо говорю́ тим, хто знає Закона, — що Зако́н панує над люди́ною, поки вона живе? Бо замі́жня жінка, поки живе чоловік, прив'язана до нього Законом; а коли помре чоловік, вона звільняється від закону чоловіка. Тому то, поки живе чоловік, вона буде вважатися перелю́бницею, якщо стане дружи́ною іншому чоловікові; коли ж чоловік помре, вона вільна від Зако́ну, і не буде перелю́бницею, якщо стане за дружи́ну іншому чоловікові. Так, мої браття, і ви вмерли для Зако́ну через тіло Христове, щоб належати вам іншому, Воскре́слому з мертвих, щоб прино́сити плід Богові. Бо коли ми жили за ті́лом, то при́страсті гріховні, що похо́дять від Закону, ді́яли в наших членах, щоб прино́сити плід смерти. А тепер ми звільни́лись від Закону, умерши для того, чим були зв'язані, щоб служити нам обно́вленням духа, а не старістю букви. Що ж скажемо? Чи Зако́н — то гріх? Зо́всім ні! Але я не пізнав гріха, як тільки через Зако́н, бо я не знав би пожадливости, коли б Закон не наказував: „Не пожада́й“. Але гріх, узявши при́від від заповіді, зробив у мені всяку пожадливість, бо без Закону гріх мертвий. А я колись жив без Закону, але, коли прийшла заповідь, то гріх ожив, а я вмер; і сталася мені та заповідь, що для життя, на смерть, бо гріх, узявши причину від заповіді, звів мене, і нею вмертви́в. Тому́ то Зако́н святий, і заповідь свята, і праведна, і добра. Тож чи добре стало мені смертю? Зо́всім ні! Але гріх, щоб стати гріхом, приніс мені смерть добром, щоб гріх став мі́цно грі́шний через за́повідь. Бо ми знаємо, що Зако́н духовний, а я тіле́сний, про́даний під гріх. Бо що́ я виконую, не розумію; я бо чиню не те, що́ хочу, але що́ нена́виджу, те я роблю́. А коли роблю́ те, чого я не хо́чу, то згоджуюсь із Законом, що він добрий, а тому вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені. Знаю бо, що не живе в мені, цебто в тілі моїм, добре; бо бажа́ння лежить у мені, але щоб виконати добре, того не знахо́джу. Бо не роблю́ я доброго, що хочу, але зле, чого не хочу, це чиню. Коли ж я роблю́ те, чого не хочу, то вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені. Тож знахо́джу зако́на, коли хочу робити добро, — що зло лежить у мені. Бо маю задово́лення в Законі Божому за вну́трішнім чолові́ком, та бачу інший зако́н у членах своїх, що воює проти закону мого розуму, і поло́нить мене законом гріховним, що знахо́диться в членах моїх. Нещасна я люди́на! Хто мене ви́зволить від тіла цієї смерти? Дякую Богові через Ісуса Христа, Господа нашого. Тому́ то я сам служу́ розумом Законові Божому, але тілом — закону гріховному.

Друге читання

До євреїв 12:1-13

Тож і ми, мавши навколо себе велику таку хмару свідків, скиньмо всякий тяга́р та гріх, що обплутує нас, та й біжім з терпеливістю до боротьби, яка перед нами, дивлячись на Ісуса, на Начальника й Виконавця віри, що замість радости, яка була перед Ним, перете́рпів хреста, не звертавши уваги на сором, і сів по правиці престолу Божого. Тож подумайте про Того, хто перете́рпів такий перекір проти Себе від грішних, щоб ви не знемоглись, і не впали на душах своїх. Ви ще не змага́лись до крови, борю́чись проти гріха, і забули на́гад, що говорить до вас, як синів: „Мій сину, — не нехтуй Господньої кари, і не знемагай, коли Він докоря́є тобі. Бо Господь, кого любить, того Він карає, і б'є кожного сина, якого приймає“! Коли те́рпите кару, то ро́бить Бог вам, як синам. Хіба є такий син, що ба́тько його не карає? А коли ви без кари, що спільна для всіх, то ви діти з пере́любу, а не сини. А до того, ми мали батьків, що карали наше тіло, — і боялися їх, то чи ж не далеко більше повинні кори́тися ми Отцеві ду́хів, щоб жити? Ті нас за короткого ча́су карали, як їм до вподоби було́, Цей же на ко́ристь, щоб ми стали учасниками Його святости. Усяка кара в тепе́рішній час не здається потіхою, але смутком, та згодом для на́вчених нею приносить ми́рний плід праведности! Тому́ то „опущені руки й коліна знемо́жені ви́простуйте“, і „чиніть прості стежки́ ногам вашим“, щоб кульгаве не збо́чило, але краще ви́правилось.

Друге читання

3 Івана 5:1-10

Євангеліє

Від Марка 12

І почав Він у при́тчах до них промовляти: „Насадив був один чоловік виноградника, муром обгородив, ви́довбав у ньому чави́ло, башту поставив, — і віддав його винаря́м, та й пішов. А певного ча́су послав він раба до своїх винарі́в, щоб прийняти частину плоду з виноградинка в тих винарі́в. Та вони схопи́ли його та й побили, і відіслали ні з чим. І зно́ву послав він до них раба іншого, — та й того вони зранили в голову та знева́жили. Тоді вислав він іншого, — і того вони вбили. І багатьо́х іще інших, — набили одни́х, а одни́х повбивали. І він мав ще одно́го, — сина улю́бленого. Наоста́нок послав і того́ він до них і сказав: „Посоромляться сина мого́!“ А ті винарі міркували собі: „Це спадкоємець; ходім, заморду́ймо його, — і нашою спа́дщина бу́де!“ І вони схопи́ли його та й убили, і викинули його за виноградник. Отож, що́ пан виноградинка зробить? — Він прибуде та й вигубить тих винарів, і віддасть виноградинка іншим. Чи ви не читали в Писа́нні: „Камінь, що його будівни́чі відкинули, — той нарі́жним став ка́менем! Від Господа сталося це, — і дивне воно в оча́х наших“. І шукали Його, щоб схопи́ти, але побоялись наро́ду. Бо вони зрозуміли, що про них Він цю при́тчу сказав. І, лишивши Його, відійшли. I вони вислали деяких із фарисеїв та іродія́нів до Нього, щоб зловити на слові Його. Ті ж прийшли та й говорять Йому: „Учителю, знаємо ми, що Ти справедливий, і не зважаєш зовсі́м ні на ко́го, бо на лю́дське обличчя не дивишся, а наставляєш на Божу дорогу правдиво. Чи годи́ться давати податок для кесаря, чи ні? Давати нам, чи не давати?“ А Ісус, знавши їх лицемірство, сказав їм: „Чого ви Мене випробо́вуєте? Принесіть Мені гріш податковий, щоб бачити“. І прине́сли вони. А Він каже до них: „Чий це образ і напис?“ Ті ж Йому відказали: „Кесарів“. Ісус тоді каже в відповідь їм: „Віддайте кесареве — кесареві, а Богові — Боже!“ І дивувалися з Нього вони. І прийшли до Нього ті саддукеї, що твердять, ніби нема воскресіння, і запитали Його та сказали: „Учителю, Мойсей написав нам: „Як помре кому брат, і полишить дружи́ну, а дитини не лишить, то нехай його брат візьме дружи́ну його́, та й відновить насіння для брата свого́“. Було сім братів. І перший взяв дружи́ну й умер, не лишивши дітей. Другий теж її взяв та й помер, — і він не лиши́в дітей. Так само і третій. І всі семеро не полишили дітей. А по всіх вмерла й жінка. А в воскресінні, як воскреснуть вони, то котро́му із них вона дружи́ною буде? Бо семеро мали за дружи́ну її“. Ісус їм відказав: „Чи ви не тому помиляєтесь, що не знаєте ані Писа́ння, ані Божої сили? Бо як із мертвих воскреснуть, то не бу́дуть женитись, ані заміж вихо́дити, але будуть, немов анголи́ ті на небі. Що ж до мертвих, що воскреснуть, чи ж ви не читали в Мойсеєвій книзі, як — при кущі́ — сказав йому Бог, промовляючи: „Я Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів“, Бо Він є Бог не мертвих, а живих! Тим то ви помиляєтесь ду́же“. А один із тих книжників, що чув, як вони сперечались, та бачив, як добре Він відповідав їм, приступив та й спитався Його: „Котра́ заповідь перша з усіх?“ Ісус відповів: Перша: „Слухай, Ізраїлю: наш Господь Бог — Бог єдиний“. І: „Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з ці́лої сили своєї!“ (Це за́повідь перша!) А друга (одна́кова з нею): „Люби свого ближнього, як само́го себе!“ Нема іншої більшої заповіді над оці!“ І сказав Йому книжник: „Добре, Учителю! Ти поправді сказав, що „Один Він, і нема іншого, окрім Нього“, і що „Любити Його всім серцем, і всім розумом, (і всією душе́ю), і з ці́лої сили“, і що „Любити свого ближнього, як само́го себе“, — це важливіше за всі цілопа́лення й жертви!“ Ісус же, побачивши, що розумно той відповідь дав, промовив до нього: „Ти недалеко від Божого Царства!“ І ніхто не насмілювався вже питати Його. Пото́му Ісус відповів і промовив, у храмі навчаючи: „Як то книжники кажуть, що ніби Христос — син Давидів? Адже той Давид Святим Духом сказав: „Промовив Господь Господе́ві моєму: сядь право́руч Мене, доки не покладу́ Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм!“ Сам Давид Його Господом зве, — як же Він йому син?“ Він же казав у науці Своїй: „Стережіться тих книжників, що люблять у довгих одежах прохо́джуватись, і привіти на ринках, і перші лавки́ в синагогах, і перші місця на прийняття́х, що вдови́ні хати поїдають, і моляться довго напо́каз, — вони тяжче осу́дження при́ймуть!“ І сів Він навпроти скарбни́ці, і дививсь, як наро́д мідяки́ до скарбниці вкидає. І багато заможних укида́ли багато. І підійшла одна вбога вдови́ця, і поклала дві ле́пти, цебто гріш. І покликав Він учнів Своїх та й промовив до них: „Поправді кажу вам, що ця вбога вдовиця поклала найбільше за всіх, хто клав у скарбницю. Бо всі клали від ли́шка свого, а вона покла́ла з убо́зтва свого все, що мала, — свій прожиток увесь“.

Вечірня молитва — друге читання

До євреїв 4

Отже, біймося, коли зостається обітниця вхо́ду до Його́ відпочинку, щоб не виявилось, що хтось із вас опізни́вся. Бо Єва́нгелія була звіщена нам, як і тим. Але не прине́сло пожитку їм слово почуте, бо воно не злучилося з вірою слухачів. Бо до Його́ відпочинку вхо́димо ми, що ввірували, як Він провістив: „Я присяг був у гніві Своїм, що до місця Мого відпочинку не вві́йдуть вони“, хоч діла Його були вчи́нені від закла́дин світу. Бо колись про день сьомий сказав Він отак: „І Бог відпочив сьомого дня від усієї праці Своєї“. А ще тут: „До Мого відпочинку не вві́йдуть вони“! Коли ж залиша́ється ото, що деякі ввійдуть до нього, а ті, кому Єва́нгелія була перше зві́щена, не ввійшли за непо́слух, то ще призначає Він деякий день, — „сьогодні“, бо через Давида говорить по такім довгім ча́сі, як вище вже сказано: „Сьогодні, як голос Його ви почуєте, не робіть затверді́лими ваших серде́ць“! Бо коли б Ісус (Навин) дав їм відпочинок, то про інший день не казав би по цьо́му. Отож, людові Божому залиша́ється субо́тство, спочи́нок. Хто бо ввійшов був у Його відпочинок, то й той відпочив від учинків своїх, як і Бог від Своїх. Отож, попильнуймо ввійти до того відпочинку, щоб ніхто не потра́пив у непо́слух за при́кладом тим. Бо Боже Слово живе та дія́льне, гостріше від усякого меча обосічного, — прохо́дить воно аж до поділу душі й духа, сугло́бів та мо́зків, і спосібне судити думки́ та на́міри се́рця. I немає створі́ння, щоб сховалось перед Ним, але́ все наге́ та відкрите перед очима Його, — Йому дамо звіт! Отож, мавши великого Первосвященика, що небо перейшов, Ісуса, Сина Божого, трима́ймося визнання нашого! Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але ви́пробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха. Отож, приступаймо з відвагою до престолу благода́ті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомо́ги знайти благода́ть.

Євангеліє

Від Луки 14:1-14

І сталось, що Він у суботу ввійшов був до дому одно́го з фарисейських старши́н, щоб хліба спожити, а вони назира́ли за Ним. І ото перед Ним був один чоловік, слабий на водя́нку. Ісус же озвався й сказав до зако́нників та фарисеїв: „Чи вздоровляти в суботу годи́ться чи ні?“ Вони ж мовчали. А Він, доторкну́вшись, уздоровив його та відпустив. І сказав Він до них: „Коли осел або віл котро́гось із вас упаде́ до крини́ці, то хіба він не витягне зараз його дня суботнього?“ І вони не могли відповісти на це. А як Він спостері́г, як вони собі перші місця вибирали, то сказав до запро́шених притчу: „Коли́ хто покличе тебе на весі́лля, не сідай на першому місці, щоб не трапився хто поважні́ший за тебе з покли́каних, і щоб той, хто покликав тебе та його, не прийшов і тобі не сказав: „Поступи́ся цьому місцем!“ І тоді ти із соромом станеш займати місце останнє. Але як ти будеш запро́шений, то приходь, і сідай на останньому місці, щоб той, хто покликав тебе, підійшов і сказав тобі: „При́ятелю, — сідай вище!“ Тоді буде честь тобі перед покли́каними з тобою. Хто́ бо підно́ситься — буде впоко́рений, а хто впокоря́ється — той піднесе́ться“. А тому́, хто Його був покликав, сказав Він: „Коли ти справляєш обід чи вече́рю, не клич дру́зів своїх, ні братів своїх, ані своїх ро́дичів, ні сусідів багатих, щоб так само й вони коли не запросили тебе, — і буде взає́мна ві́дплата тобі. Але, як справляєш гости́ну, клич убогих, калік, кривих та сліпих, і бу́деш блаженний, бо не мають вони чим віддати тобі, — віддасться ж тобі за воскресі́ння праведних!“

Євангеліє

Від Івана 7:1-13

Після цього Ісус ходив по Галілеї, не хотів бо ходи́ти по Юдеї, бо юдеї шукали наго́ди, щоб убити Його. А надхо́дило свято юдейське — Ку́чки. І сказали до Нього брати Його: „Піди звідси, і йди до Юдеї, щоб і учні Твої побачили вчинки Твої, що Ти робиш. Тайкома́ бо не робить нічо́го ніхто, але сам прагне бути відо́мий. Коли Ти таке чиниш, то з'яви́ Себе світові“. Бо не вірували в Нього навіть брати Його! А Ісус промовляє до них: „Не настав ще Мій час, але за́вжди готовий час ваш. Вас нена́видіти світ не може, а Мене він нена́видить, бо Я сві́дчу про нього, що діла́ його злі. Ідіть на це свято, Я ж іще не піду́ на це свято, бо не ви́повнився ще Мій час“. Це сказавши до них, Він зоставсь у Галілеї. Коли ж вийшли на свято брати Його, тоді й Сам Він пішов, — не відкрито, але́ ніби по́тай. А юдеї за свята шукали Його та питали: „Де Він?“ І поголо́ска велика про Нього в наро́ді була. Одні говорили: „Він добрий“, а інші казали: „Ні, — Він зводить з дороги наро́д“. Та відкрито про Нього ніхто не казав, — бо боялись юдеїв.

Євангеліє

Дії 11

Почули ж апо́столи й браття, що в Юдеї були, що й погани прийняли́ Слово Боже. І, як Петро повернувся до Єрусалиму, з ним стали змагатися ті, хто з обрі́зання, кажучи: „Чого́ ти ходив до людей необрі́заних та споживав із ними?“ Петро ж розпочав і їм розповів за порядком, говорячи: „Був я в місті йоппі́йськім і молився, і бачив в захо́пленні видіння: якась посу́дина схо́дила, немов простира́ло велике, яка, за чотири кінці прив'я́зана, спускалася з неба й підійшла аж до мене. Зазирнувши до неї, я поглянув, і побачив там чотириногих землі, і звірів, і гаддя, і небесних пташок. І голос почув я, що мені промовляв: „Устань, Петре, заколи та й їж!“ А я відказав: „Жодним способом, Господи, — бо ніко́ли нічого оги́дного чи то нечистого в у́ста мої не вхо́дило!“ І відповів мені голос із неба вдруге: „Що від Бога очищене, не вважай за оги́дне того́!“ І це сталося тричі, і все знов було взяте на небо. І ось три чоловіки, посланці з Кесарі́ї до мене, перед домом, де був я, спинилися за́раз. І сказав мені Дух іти з ними без жодного сумніву. Зо мною ж пішли й оці шестеро браття, і ввійшли ми до дому того чоловіка. І він нам розповів, як у домі своїм бачив ангола, який став і сказав: „Пошли до Йоппі́ї, та приклич того Си́мона, що зветься Петром, він слова́ тобі скаже, якими спасешся і ти, і ввесь дім твій“. А як я промовляв, зли́нув на них Святий Дух, як споча́тку й на нас. І я згадав слово Господнє, як Він говорив: „Іван ось водою христив, ви ж охрищені будете Духом Святим“. Отож, коли Бог дав одна́ковий дар їм, як і нам, що ввірували в Господа Ісуса Христа, то хто́ ж я такий, щоб міг заперечити Богові?“ І, почувши таке, замовкли вони, і Бога хвалили, говорячи: „Отож, і поганам Бог дав покая́ння в життя!“ А ті, хто розпоро́шився від переслідування, що зняло́ся було через Степа́на, перейшли навіть до Фінікі́ї, і Кі́пру, і Антіохі́ї, не звіщаючи сло́ва ніко́му, крім юдеїв. А між ними були мужі деякі з Кіпру та з Кіріне́ї, що до Антіохі́ї прийшли, і промовляли й до греків, благові́стячи про Господа Ісуса. І Господня рука була з ними; і велике число їх увірувало, і навернулось до Господа! І вістка про них досягла́ до вух єрусали́мської Церкви, і до Антіохі́ї послали Варнаву. А він, як прийшов і благодать Божу побачив, звеселився, і всіх став просити, щоб серцем рішучим трималися Господа. Бо він добрий був муж, повний Духа Святого та віри. І прилучилось багато наро́ду до Господа! Після того подався Варна́ва до Та́рсу, щоб Са́вла шукати. А знайшовши, привів в Антіохі́ю. І збирались у Церкві вони цілий рік, і навчали багато народу, і в Антіохі́ї найперш християнами на́звано учнів. Прибули́ ж тими днями пророки від Єрусалиму до Антіохі́ї. І встав один з них, на йме́ння Ага́в, і Духом прорік, що голод великий у ці́лому світі настане, як за Кла́вдія був. Тоді учні, усякий із своєї спроможности, постановили послати допомогу братам, що в Юдеї жили. Що й зробили, через руки Варнави та Са́вла, пославши до старших.