Читання дня
Біблійні читання, призначені на день, із повним текстом вашою мовою. Стежте щоранку за щоденними читаннями вашої традиції в застосунку Bosko.
Перше читання
А щодо і́дольських жертов, то ми знаємо, що всі маємо знання́. Знання́ ж надимає, любов же будує! Коли хто ду́має, ніби щось знає, той нічого не знає ще так, як знати повинно. Коли ж любить хто Бога, той пі́знаний Ним. Тож про спожива́ння і́дольських же́ртов ми знаємо, що і́дол у світі ніщо, і що іншого Бога нема, окрім Бога Одно́го. Бо хоч і існують так звані „боги“ чи на небі, чи то на землі, як існує багато богів і багато панів, та для нас один Бог — Отець, що з Нього походить усе, ми ж для Нього, і один Госпо́дь — Ісус Христос, що все сталося Ним, і ми Ним. Та не всі таке мають знання́, бо де́які мають призвича́єння до ідола й досі, і їдять, як ідольську жертву, — і їхнє сумління, бувши недуже, спога́нюється.
Перше читання
Так говорить Госпо́дь: Небеса́ — Мій престо́л, а земля — то підні́жок для ніг Моїх: який же то храм, що для Мене збуду́єте ви, і яке ото місце Його відпочи́нку? Таж усе це створи́ла рука Моя, і так все це ста́лось, говорить Госпо́дь! І при тому дивлюсь Я на вбо́гого та на розби́того духом, і на тремтя́чого над Моїм словом. Іна́кше хто ріже вола — одноча́сно вбиває люди́ну, прино́сить у жертву ягня́ — перело́млює шию собаці, дару́нка прино́сить — вживає свинячої крови, складає з кадила частину прига́дувальну, — одноча́сно божка́ благосло́вить. Отак як доро́ги свої вони повибира́ли, і до гидо́т тих своїх уподо́бання чує душа їхня, так ви́беру й Я їх на зве́дення, і предмета їхнього стра́ху на них наведу́, за те, що Я кликав — і ніхто ві́дповіді не давав, говорив Я — й не чули вони, та чинили лихе в Моїх о́чах, і ви́брали те, чого Я не жада́в! Послухайте сло́ва Господнього ті, що на слово Його тремтите́: Кажуть ваші брати, що нена́видять вас, що ва́с ради Йме́ння Мого виганяють: „Хай просла́влений буде Господь, і ми вашу радість побачимо!“ Та будуть вони посоро́млені! Голос го́мону з міста, голос із храму, — це голос Господа, що заплату дає для Своїх ворогів! Поки зазна́ла дрижа́ння поро́ду, вона породила, і поки прийшов її біль, то сина леге́нько вона привела́. Хто таке́ коли чув, і хто бачив таке́? Чи зро́джена буде земля в один день, чи наро́джений буде народ за одним ра́зом? Бо як тільки зазнала Сіонська дочка́ породо́ві дрижа́ння, то синів своїх вже породила. Чи Я допрова́джу до по́роду, — і не вчиню́, щоб вона породила? говорить Господь. Чи Я, що чиню́, щоб роди́ла, — і стримаю? каже твій Бог. Радійте із Єрусалимом і ті́штеся всі ним, хто його покоха́в! Втішайтесь ним радістю всі, що з-за нього в жало́бі були́! Щоб ви сса́ли й наси́тилися з перс поті́хи його, щоб ви ссали та розкошува́ли із перс його слави! Бо Господь каже так: Ось керу́ю до нього Я мир, немов річку, і славу наро́дів, немов той потік заливни́й: і ви бу́дете ссати, і на руках вас носи́тимуть, і ба́витимуть на колі́нах! Як кого́сь його не́нька втіша́є, так вас Я поті́шу, і ви вті́шені бу́дете Єрусалимом. І побачите це, й серце ваше раді́тиме, й як трава молода, розцвіту́ть ваші ко́сті! І в раба́х Його пі́знана буде Господня рука, і буде Він гні́ватися на Своїх ворогів. Бо ось при́йде Господь у в огні, а Його колесни́ці — мов буря, щоб відплати́ти жаром гніву Свого́, а погро́зи Свої — полум'я́ним огнем! Бо огнем та мечем Своїм буде суди́тись Госпо́дь з кожним тілом, і буде багато побитих від Го́спода. А ті, хто освя́чується й очища́є себе у пога́нських садка́х, один по одно́му, всере́дині, їдять м'ясо свиня́че й гидо́ти та мишу, — вони ра́зом загинуть, говорить Господь! І Я знаю їхні вчи́нки та їхні думки́, і прийду́, щоб зібрати всі наро́ди й язи́ки, — і при́йдуть вони й Мою славу побачать! І зна́ка на них покладу́, і пошлю́ урято́ваних з них до наро́дів, у Тарші́ш, Пул, і Лул, в Мешех і Кос, у Тувал та Яван, в острови́ предале́кі, що зві́стки про Мене не чули й не бачили слави Моєї, — і звістя́ть мою славу вони між наро́дами! І вони приведу́ть усіх ваших братів із наро́дів усіх у дару́нок для Господа на ко́нях та на колесницях, і на фурах та мулах, та на верблю́дах, на го́ру святу Мою, до Єрусалиму, говорить Госпо́дь, як прино́сять сино́ве Ізраїлеві дару́нка в посу́дині чистій до дому Господнього. І візьму́ Я із них за священиків та за Левитів, говорить Господь. Бо як небо нове́ та нова́ та земля, що вчиню́, стануть перед обличчям Моїм, говорить Господь, так стоятимуть ваші наща́дки та ваше ім'я́! І станеться, кожного новомі́сяччя в ча́сі його, і щосуботи за ча́су її кожне тіло прихо́дитиме, щоб вклоня́тися перед обличчям Моїм, говорить Господь. І ви́йдуть вони та й побачать ті трупи людей, що відпа́ли від Мене, бо їхня черва́ не помре й не пога́сне огонь їхній, — і стануть вони за ги́доту для кожного тіла!
Перше читання
Бо ось Я створю́ нове небо та зе́млю нову́, і не згада́ються ре́чі коли́шні, і не при́йдуть на серце! Тож навіки радійте та ті́штеся тим, що творю́ Я, бо ось Я створю́ Єрусалима на радість, а наро́да його — на весе́лість! І бу́ду Я Єрусалимом раді́ти, і втіша́тися буду наро́дом Своїм, — і не почу́ється в ньому вже голос плачу́ й голос зо́йку! З цього ча́су не буде вже ю́ного днями й старо́го, який своїх днів не попо́внить, бо сторо́кий помре́ як юна́к, а грішник і в віці ста літ буде про́клятий! І доми́ побуду́ють, і ме́шкати будуть, і заса́дять вони виноградники, і будуть їхній плід спожива́ти. Не бу́дуть вони будува́ти, щоб інший сидів, не будуть сади́ти, щоб інший спожи́в, дні бо наро́ду Мого — як дні де́рева, і вибра́нці Мої зужива́тимуть чин Своїх рук! Не будуть вони працювати нада́рмо, і не будуть роди́ти на страх, вони бо насі́ння, благосло́влене Господом, і наща́дки їхні з ними. І ста́неться, поки покли́чуть, то Я відпові́м, — вони будуть іще говорити, а Я вже почу́ю! Вовк та вівця́ будуть па́стися ра́зом, і лев буде їсти солому, немов та худо́ба, а га́дові хлібом його буде по́рох! Вони не чини́тимуть зла й вигубля́ти не будуть на всій святій Моїй горі, говорить Госпо́дь.
Ранкова молитва — перше читання
Не вихва́люйся за́втрашнім днем, бо не знаєш, що день той поро́дить. Нехай інший тебе вихваля́є, а не уста твої, чужий, а не губи твої. Камі́ння — тяга́р, і пісок — важка річ, та гнів нерозумного тяжчий від них від обох. Лютість — жорстокість, а гнів — то зато́плення, та хто перед заздрістю всто́їть? Ліпше відкрите карта́ння, ніж таємна любов. Побої коханого вірність показують, а в нена́висника поцілу́нки числе́нні. Сита душа топче й мед щільнико́вий, а голодній душі все гірке́ — то солодке. Як птах, що гніздо́ своє кинув, так і люди́на, що з місця свого мандру́є. Олива й кадило поті́шують серце, і солодкий нам друг за душевну пораду. Друга свого й друга батька свого не кидай, а в дім брата свого не прихо́дь в день нещастя свого́, — ліпший сусіда близьки́й за далекого брата! Будь мудрий, мій сину, й потіш моє серце, і я матиму що відповісти́, як мені докоря́тиме хто. Мудрий бачить лихе — і ховається, а безумні йдуть — і караються. Візьми його одіж, бо він поручивсь за чужого, і за чужи́нку заста́ву візьми. Хто сильним голосом благословляє із ра́ннього ранку свого товариша, — за прокля́ття залічується це йому. Ри́нва, постійно теку́ча слотли́вого дня та жінка сварли́ва — одна́кове: хто хоче сховати її — той вітра ховає, чи оливу паху́чу правиці своєї, що видасть себе. Як гострить залізо залізо, так гострить люди́на лице свого друга. Сторож фіґо́вниці пло́ди її споживає, а хто пана свого стереже, той шанований. Як лице до лиця у воді, так серце люди́ни до серця люди́ни. Шео́л й Аваддо́н не наси́тяться, — не наси́тяться й очі люди́ни. Що для срі́бла топи́льна посу́дина, і го́рно — для золота, те для людини уста́, які хвалять її. Хоч нерозумного будеш товкти́ товкаче́м поміж зе́рнами в сту́пі, — не віді́йде від нього глупо́та його! До́бре знай вигляд своєї отари, поклади своє серце на че́реди, бо багатство твоє не навіки, і чи корона твоя з роду в рід? Появилася зе́лень, і трава показалась, і збирається сіно із гір, — будуть ві́вці тобі на вбрання́, і козли́ — ціна поля, і молока твоїх кіз буде до́сить на ї́жу тобі, на їду́ твого дому, і на життя для служни́ць твоїх.
Послання
Бо я ду́маю, що страждання тепе́рішнього ча́су нічого не варті супроти тієї слави, що має з'явитися в нас. Бо чека́ння створі́ння очікує з'я́влення синів Божих, бо створі́ння покорилось марно́ті не добровільно, але через того, хто скори́в його, в надії, що й саме створіння ви́зволиться від неволі тління на волю слави синів Божих. Бо знаємо, що все створі́ння ра́зом зідхає й ра́зом мучиться аж досі. Але не тільки воно, але й ми самі, маючи зача́ток Духа, і ми самі в собі зідхаємо, очікуючи синівства, відкуплення нашого тіла.
Перше читання
Мудрість свій дім збудувала, сім стовпі́в своїх ви́тесала. Зарізала те, що було на зарі́з, змішала вино своє, і трапе́зу свою пригото́вила. Дівчат своїх вислала, і кличе вона на висо́тах міськи́х: „Хто бідний на розум, хай при́йде сюди,“ а хто нерозумний, говорить йому: „Ходіть, споживайте із хліба мого́, та пийте з вина, що його́ я змішала! Покиньте глупо́ту — і будете жити, і ходіте дорогою розуму!“ Хто карта́є насмішника, той собі га́ньбу бере, хто ж безбожникові виговорює, сором собі набуває. Не доріка́й пересмі́шникові, щоб тебе не знена́видів він, ви́картай мудрого — й він покохає тебе. Дай мудрому — й він помудріє іще, навчи праведного — і прибі́льшить він мудрости! Страх Госпо́дній — початок премудрости, а пізна́ння Святого — це розум,— бо мною помно́жаться дні твої, і додаду́ть тобі ро́ків життя. Якщо ти змудрів — то для себе змудрів, а як станеш насмі́шником, сам понесе́ш! Жінка безглу́зда крикли́ва, нерозумна, і нічого не знає! Сідає вона на сидінні при вході до дому свого́, на висо́костях міста, щоб кликати тих, хто дорогою йде, хто путтю своєю просту́є: „Хто бідний на розум, хай при́йде сюди,“ а хто нерозумний, то каже йому́: „Вода кра́дена — солодка, і приє́мний прихо́ваний хліб“. І не відає він, що самі́ там мерці́, у глиби́нах шео́лу — запро́шені нею!
Ранкова молитва — друге читання
І поглянув Він уго́ру, і побачив заможних, що кидали да́ри свої до скарбни́ці. Побачив і вбогу вдовицю одну, що дві ле́пти туди вона вки́нула. І сказав Він: „Поправді кажу вам, що ця вбога вдовиця вкинула більше за всіх! Бо всі клали від лишка свого в дар Богові, а вона покла́ла з убозтва свого ввесь прожиток, що мала“. Коли ж дехто казав про храм, що прикрашений дорогоцінним камінням та дарами, тоді Він прорік: „Наді́йдуть ті дні, коли з того, що́ бачите, не зоста́неться й каменя на камені, який не зруйнується“. І запитали Його та сказали: „Учителю, коли ж оце станеться? І, яка буде ознака, коли має початися це?“ Він же промовив: „Стережіться, щоб вас хто не звів. Бо багато-хто при́йдуть в Ім'я́ Моє, кажучи: „Це Я“, і „Час набли́зився“. Та за ними не йдіть! І, як про ві́йни та ро́зрухи почуєте ви, — не лякайтесь, бо перш „статись належить тому́“. Але це не кінець ще“. Тоді промовляв Він до них: „Повстане наро́д на наро́д, і царство на царство“. І будуть землетруси великі та голод, та по́мір місцями, і страшні та великі ознаки на небі. Але перед усім тим накладуть на вас руки свої, і переслідувати будуть, і видаватимуть вас у синагоги й в'язни́ці, і поведуть вас до царів та правителів — через Ім'я́ Моє. Але це стане вам на свідо́цтво. Отож, покладіть у серця свої — наперед не гада́ти, що́ будете відповідати, бо дам Я вам мову та мудрість, що не зможуть противитись чи супере́чити їй всі противники ваші. І будуть вас видавати і батьки, і брати, і рідня, і дру́зі, а декому з вас заподі́ють і смерть. І за Ім'я́ Моє будуть усі вас нена́видіти. Але й волосина вам із голови не загине! Терпеливістю вашою ду́ші свої ви здобу́дете. А коли ви побачите Єрусалим, військом ото́чений, тоді знайте, що до нього набли́зилося спусто́шення. Тоді ті, хто в Юдеї, нехай у го́ри втікають; хто ж у сере́дині міста, нехай вийдуть; хто ж в околицях, — хай не вертаються в нього! Бо то будуть дні помсти, щоб ви́коналося все написане. Горе ж вагітним та тим, хто годує грудьми́, у ті дні, бо буде велика нужда́ на землі та гнів над цим лю́дом! І поляжуть під гострим мечем, і заберуть до неволі поміж усі наро́ди, і погани топтатимуть Єрусалим, аж поки не скі́нчиться час тих поган. І будуть ознаки на сонці, і місяці, і зорях, і тривога людей на землі, і збенте́ження від шуму моря та хвиль, коли люди будуть мертвіти від стра́ху й чека́ння того, що йде на ввесь світ, бо сили небесні пору́шаться. І побачать тоді „Сина Лю́дського, що йтиме на хмарах “із си́лою й великою славою! Коли ж стане збуватися це, то ви́простуйтесь, і підійміть свої голови, — бо зближається ваше визво́лення!“ І розповів Він їм притчу: „Погляньте на фі́ґове дерево, і на всілякі дере́ва: як вони вже розпу́куються, то, бачивши це, самі знаєте, що близько вже літо. Так і ви, як побачите, що діється це, то знайте, що Боже Царство вже близько! Поправді кажу вам: Не пере́йде цей рід, аж усе оце станеться. Небо й земля промину́ться, але не минуться слова́ Мої! Уважайте ж на себе, щоб ваші серця не обтя́жувалися ненаже́рством та п'янством, і життє́вими кло́потами, і щоб день той на вас не прийшов несподівано, немов сітка; бо він при́йде на всіх, що живуть на пове́рхні всієї землі. Тож пильнуйте, і кожного ча́су моліться, щоб змогли ви уни́кнути всього того, що має відбутись, та стати перед Сином Лю́дським!“ За дня ж Він у храмі навчав, а на́ ніч виходив та перебува́в на горі, що зветься Оли́вна. А зра́нку всі люди до Нього прихо́дили в храм, щоб послухати Його.
Респонсорійний псалом
Євангеліє
І сталось, як ти́снувся на́товп до Нього, щоб почути Слово Боже, Він стояв біля озера Генісаре́тського. І Він побачив два чо́вни, що стояли край о́зера. А риба́лки, відійшовши від них, полоска́ли не́вода. І Він увійшов до одно́го з човні́в, що був Си́монів, і просив, щоб він тро́хи відплив від землі. І Він сів, та й навчав наро́д із чо́вна. А коли перестав Він навчати, промовив до Си́мона: „Попливи на глибі́нь, — і закиньте на по́лов свій не́від“. А Си́мон сказав Йому в відповідь: „Наставнику, — цілу ніч ми працюва́ли, і не вловили нічо́го, — та за словом Твоїм укину не́вода“. А зробивши оце, вони бе́зліч риби набрали — і їхній не́від почав прорива́тись... І кива́ли вони до товаришів, що були в другім чо́вні, щоб прийшли помогти їм. Ті прийшли, та й напо́внили оби́два човни́, — аж стали вони потопа́ти. А як Си́мон Петро це побачив, то припав до колін Ісусових, кажучи: „Господи, — вийди від мене, бо я грішна люди́на!“ Бо від по́лову риби, що зловили вони, обгорнув жах його та й усіх, хто з ним був, також Якова й Івана, синів Зеведе́євих, що були спільника́ми Си́мона. І сказав Ісус Си́монові: „Не лякайсь, — від цього ча́су ти будеш ловити людей!“ І вони повитяга́ли на землю човни́, покинули все, — та й пішли вслід за Ним.
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Вечірня молитва — перше читання
Безбожні втіка́ють, коли й не жену́ться за ними, а справедливий безпечний, немов той левчу́к. Коли край провини́ться, то має багато воло́дарів, коли ж є люди́на розумна й знаю́ча, то де́ржиться довго. Люди́на убога, що гно́бить нужде́нних, це зли́ва рвучка́, що хліба по ній не буває. Ті, хто Зако́н залиша́є, хвалять безбожних, а ті, хто Зако́н береже, на них бу́ряться. Люди лихі правосу́ддя не розуміють, а шукаючі Господа все розуміють. Ліпше убогий, що ходить в своїй неповинності, ніж криводоро́гий, хоч він і бага́ч. Хто Зако́н береже́, розумний той син, а хто во́диться із гультяя́ми, засоро́млює ба́тька свого́. Хто мно́жить лихва́рським відсо́тком багатство своє, той для то́го грома́дить його, хто ласкавий для бідних. Хто відхи́лює вухо своє, щоб не слухати Зако́на, то буде оги́дна й молитва того. Хто про́стих доводить блуди́ти дорогою зла, сам до ями своєї впаде́, а невинні пося́дуть добро. Багата люди́на в оча́х своїх мудра, та розумний убогий розслі́дить її. Велика пишно́та, як ті́шаться праведні, коли ж несправедливі зростають, то треба шукати люди́ну. Хто ховає провини свої, тому́ не веде́ться, а хто признається та кидає їх, той буде поми́луваний. Блаженна люди́на, що завжди оба́чна, а хто ожорсто́чує серце своє, той впадає в лихе. Лев ричу́чий й ведмі́дь ненаже́рливий — це безбожний володар над людом убогим. Володар, позбавлений розуму, тисне дошкульно, а ненави́сник заже́рливости буде мати дні довгі. Люди́на, обтя́жена за душогу́бство, втікає до гро́бу, — нехай її не підпира́ють! Хто ходить невинний, той буде спасе́ний, а криводоро́гий впаде́ на одній із дорі́г. Хто землю свою обробля́є, той наси́титься хлібом, а хто за марно́тним жене́ться, наси́титься вбогістю. Вірна люди́на багата на благослове́ння, а хто спішно збагачується, непокараним той не зали́шиться. Увагу звертати на особу — не добре, бо й за кус хліба люди́на згріши́ть. Завидю́ща люди́на спішить до багатства, і не знає, що при́йде на неї нужда́. Хто напоумля́є люди́ну, той знахо́дить вкінці більшу ласку, ніж той, хто лести́ть язиком. Хто батька свого й свою матір грабує і каже: „Це не гріх“, той розбійнику друг. Захла́нний викликує сварку, хто ж має наді́ю на Господа, буде наси́чений. Хто надію кладе на свій розум, то він нерозумний, а хто мудрістю ходить, той буде врято́ваний. Хто дає немаю́чому, той недостатку не знатиме, хто́ ж свої очі ховає від нього, той зазна́є багато проклять. Коли підійма́ються лю́ди безбожні, люди́на ховається, а як гинуть вони, то мно́жаться праведні.
Друге читання
Кажу́ правду в Христі, не обманюю, як сві́дчить мені моє сумлі́ння через Духа Святого, що маю велику скорбо́ту й невпинну му́ку для серця свого! Бо я бажав би сам бути відлу́чений від Христа замість братів моїх, рідних мені тілом; вони ізра́їльтяни, що їм належить сині́вство, і слава, і заповіти, і законода́вство, і богослужба, і обі́тниці, що їхні й отці, і від них же тілом Христос, що Він над усіма́ Бог, благослове́нний, навіки, амі́нь. Не так, щоб Слово Боже не збуло́ся. Бо не всі ті ізра́їльтяни, хто від Ізраїля, і не всі діти Авраамові, хто від насіння його, але: „в Ісаку буде насіння тобі“. Цебто, не тілесні діти — то діти Божі, але діти обі́тниці признаю́ться за насіння. А слово обі́тниці таке: „На той час прийду́, і бу́де син у Сари“. І не тільки це, але й Реве́кка зачала́ дітей від одно́го ложа отця нашого Ісака, бо коли вони ще не народились, і нічо́го доброго чи злого не вчинили, — щоб позоста́лась постанова Божа у вибра́нні не від учинків, але́ від То́го, Хто кличе, — сказано їй: „Більший служитиме меншому“, як і написано: „Полюбив Я Якова, а Ісава знена́видів“. Що ж скажемо? Може в Бога неправда? Зо́всім ні! Бо Він каже Мойсеєві: „Помилую, кого хочу помилувати, і змилосе́рджуся, над ким хочу змилосе́рдитись“. Отож, не залежить це ні від то́го, хто хоче, ні від того, хто біжить, але від Бога, що милує. Бо Писа́ння говорить фараонові: „Власне на те Я поставив тебе, щоб на тобі показати Свою силу, і щоб звістилось по ці́лій землі Моє Йме́ння“. Отож, кого хоче — Він милує, і кого хоче — ожорсто́чує. А ти скажеш мені: „Чого ж іще Він докоря́є, бо хто може проти́витись волі Його?“ Отже, хто́ ти, чоловіче, що ти спереча́єшся з Богом? Чи скаже тво́риво творце́ві: Пощо ти зробив мене так? Чи ганча́р не має вла́ди над глиною, щоб із того самого міси́ва зробити одну посу́дину на честь, а одну на нечесть? Тож Бог, бажаючи показати гнів і виявити могутність Свою, щади́в із великим терпінням посу́дини гніву, що готові були на погибіль, і щоб виявити багатство слави Своєї на посудинах милосердя, що їх приготува́в на славу, на нас, що їх і покликав не тільки від юдеїв, але й від поган. Як і в Осії Він говорить: „Назву Своїм наро́дом не людей Моїх, і не улю́блену — улю́бленою, і на місці, де сказано їм: Ви не Мій наро́д, там на́звані будуть синами Бога Живого!“ А Ісая взиває про Ізраїля: „Коли б число синів Ізра́їлевих було, як мо́рський пісок, то тільки останок спасеться, бо вирок закінчений та скорочений у праведності учинить Господь на землі!“ І як Ісая віщував: „Коли б Госпо́дь Савао́т не лишив нам насіння, то ми стали б, як Содо́м, і подібні були б до Гомо́рри!“ Що ж скажемо? Що погани, які не шукали праведности, досягли праведности, тієї праведности, що від віри, а Ізраїль, що шукав Закона праведности, не досяг Закону праведности. Чому́? Бо шукали не з віри, але якби з учинків Зако́ну; вони бо спіткнулись об камінь спотика́ння, як написано: „Ось Я кладу́ на Сіоні камінь спотика́ння та скелю спокуси, і кожен, хто вірує в Нього, не посоро́миться!“
Друге читання
Пото́му, по чотирнадцяти́ роках, я зно́ву ходив в Єрусалим із Варнавою, взявши й Тита з собою. А пішов я за об'явленням. І подав їм Єва́нгелію, що її проповідую між поганами, особливо знатнішим, чи не дарма́ змагаюся я чи змагався. Але й Тит, що зо мною, бувши греком, не був до обрі́зання змушений. А щодо прибулих фальшивих братів, що прийшли підгляда́ти нашу вільність, яку маємо в Христі Ісусі, щоб нас понево́лити, то ми їх не послухали ані на хвилю, і не піддали́ся були, щоб тривала в вас правда Єва́нгелії. Що ж до тих, що за що́сь уважають себе, та якими колись вони були, то ні в чо́му різниці для мене нема, — не дивиться Бог на осо́бу люди́ни! Бо ті, що за щось уважають себе, нічого мені не додали́, але навпаки́, — побачивши, що мені припору́чена Єва́нгелія для необрізаних, як Петрові для обрізаних, - бо Той, хто помагав Петрові в апо́стольстві між обрізаними, помагав і мені між поганами, - і, пізнавши ту благода́ть, що да́на мені, Яків, і Кифа, і Іван, що стовпа́ми вважаються, подали мені та Варна́ві прави́ці спільно́ти, щоб ми для поган працювали, вони ж — для обрізаних, тільки щоб ми пам'ята́ли про вбогих, що я й пильнував був чинити таке. Коли ж Ки́фа прийшов був до Антіохі́ї, то відкрито я виступив супроти нього, — заслуго́вував бо він на о́суд. Бо він перед тим, як прийшли були дехто від Якова, споживав із поганами. А коли прибули́, став ховатися та відлучатися, боячи́ся обрі́заних. А з ним лицемі́рили й інші юдеї, так що навіть Варна́ва пристав був до їхнього лицемірства. А коли я побачив, що не йдуть вони рівно за єва́нгельською правдою, то перед усіма сказав Кифі: „Коли ти, бувши юдеєм, живеш по-поганському, а не по-юдейському, то на́що поган ти примушуєш жити по-юдейському“? Ми юдеї природою, а не грішники з поган... А коли ми дізнались, що люди́на не може бути виправдана ділами Зако́ну, але тільки вірою в Христа Ісуса, то ми ввірували в Христа Ісуса, щоб нам виправдатися вірою в Христа, а не ділами Зако́ну. Бо жодна люди́на ділами Зако́ну не буде випра́вдана! Коли ж, шукаючи виправда́ння в Христі, ми й самі показалися грішниками, то хіба Христос слуга гріху? Зовсім ні! Бо коли я будую знов те, що був зруйнував, то самого себе роблю́ злочинцем. Бо Зако́ном я вмер для Зако́ну, щоб жити для Бога. Я розп'я́тий з Христом. І живу вже не я, а Христос проживає в мені. А що я живу в тілі тепер, — живу вірою в Божого Сина, що мене полюбив, і видав за мене Само́го Себе. Божої благода́ті я не відкидаю. Бо коли набувається праведність Зако́ном, то Христос нада́рмо умер!
Друге читання
Ста́рець — вибраній пані та ді́тям її, яких я поправці люблю́, і не тільки я, але й усі, хто правду пізнав, за правду, що в нас пробував й повік буде з нами: нехай буде з вами благодать, милість, мир від Бога Отця та Ісуса Христа́, Сина Отцевого, у правді та в любові! Я дуже зрадів, що між ді́тьми твоїми знайшов таких, що ходять у правді, як заповідь ми прийняли́ від Отця. І тепер я благаю тебе, пані, не так, ніби пишу́ тобі нову́ заповідь, але ту, яку маємо від поча́тку, — щоб ми любили один о́дного! А любов ця — щоб ми жили згідно з Його заповідями. Це та заповідь, яку ви чули від поча́тку, щоб ви згідно з нею жили́. Бо в світ увійшло багато обма́нців, які не визнаю́ть Ісуса Христа, що прийшов був у тілі. Такий — то обманець та анти́христ! Пильнуйте себе, щоб ви не згубили того, над чим працювали, але щоб прийняли́ повну нагоро́ду. Кожен, хто робить пере́ступ та не пробуває в науці Христовій, той Бога не має. А хто пробуває в науці Його́, той має і Отця, і Сина. Коли хто приходить до вас, але не приносить науки цієї, не приймайте до дому його́, і не вітайте його́! Хто бо вітає його́, той у́часть бере в лихи́х учинках його́. Багато я мав написати до вас, але не схотів на папері й чорнилом. Та маю надію прибути до вас, і говорити уста́ми до уст, щоб повна була́ ваша радість! Вітають тебе діти ви́браної сестри твоєї. Амі́нь.
Друге читання
Я ве́льми потішився в Господі, що справді ви вже нови́х сил набули́ піклува́тись про мене; ви й давніш піклува́лись, та ча́су сприя́тливого ви не мали. Не за нестатком кажу́, бо навчився я бути задово́леним із то́го, що маю. Умію я й бути в упоко́ренні, умію бути й у достатку. Я привчився до всьо́го й у всім: насища́тися й голод терпіти, мати достаток і бути в недостачі. Я все мо́жу в Тім, Хто мене підкріпляє, — в Ісусі Христі. Тож ви добре зробили, що участь узяли́ в моїм горі. І знаєте й ви, филип'я́ни, що на поча́тку благові́стя, коли я з Македонії вийшов, не прилучилась була́ жо́дна Церква до справи дава́ння й прийма́ння для мене, самі тільки ви, що і раз, і вдруге мені на потреби мої посилали й до Солу́ня. Кажу́ це не тому́, щоб шукав я дава́ння, — я шукаю плоду, що примно́жується на річ вашу. Та все я одержав, і маю достаток. Маю повно, прийнявши від Епафроди́та, що́ ви послали, як па́хощі запашні́, жертву приємну, Богові вгодну. А мій Бог нехай ви́повнить вашу всяку потребу за Своїм багатством у Славі, у Христі Ісусі. А Богові й нашому Отцеві слава на віки віків. Амі́нь. Вітайте кожного святого у Христі Ісусі. Вітають вас браття, присутні зо мною. Вітають вас усі святі, а найбільше ті, хто з ке́саревого дому. Благода́ть Господа Ісуса Христа зо всіма́ вами! Амі́нь.
Євангеліє
Ісус же за шість день до Пасхи прибув до Віфа́нії, де жив Лазар, що його воскресив Ісус із мертвих. І для Нього вече́рю там спра́вили, а Марта прислуго́вувала. Був же й Лазар одним із тих, що до столу з Ним сіли. А Марія взяла літру мира, — з найдоро́жчого на́рду паху́чого, і намасти́ла Ісусові но́ги, і воло́ссям своїм Йому но́ги обтерла. І пахощі мира наповнили дім! І говорить один з Його учнів, Юда Іскаріо́тський, що мав Його видати: „Чому мира оцього за триста дина́рів не про́дано, та й не ро́здано вбогим?“ А це він сказав не тому́, що про вбогих журився, а тому́, що був зло́дій: він мав скриньку на гроші, — і крав те, що вкида́ли. І промовив Ісус: „Позостав її ти, — це вона на день по́хорону заховала Мені. Бо вбогих ви маєте за́вжди з собою, а Мене не постійно ви маєте!“ А на́товп великий юдеїв довідався, що Він там, та й поприхо́дили не з-за Ісуса Само́го, але щоб побачити й Лазаря, що його воскресив Він із мертвих. А первосвященики змо́вилися, щоб і Лазареві смерть заподіяти, бо багато з юдеїв з-за нього відхо́дили, та в Ісуса ввірували. А другого дня, коли бе́зліч наро́ду, що зібрався на свято, прочула, що до Єрусалиму надходить Ісус, то взяли́ вони па́льмове ві́ття, і вийшли назу́стріч Йому та й кричали: „Оса́нна! Благослове́нний, хто йде у Господнє Ім'я́! Цар Ізраїлів!“ Ісус же, знайшовши осля, сів на нього, як написано: „Не бійся, до́чко Сіонська! Ото Цар твій іде, сидячи́ на ослі молодому!“ А учні Його спочатку́ того не зрозуміли були́, але, як прославивсь Ісус, то згадали тоді, що про Нього було так написано, і що цеє вчинили Йому́. Тоді свідчив наро́д, який був із Ним, що Він викликав Лазаря з гро́бу, і воскресив його з мертвих. Через це й зустрів на́товп Його, бо почув, що Він учинив таке чудо. Фарисеї тоді між собою казали: „Ви бачите, що нічо́го не вдієте: ось пішов увесь світ услід за Ним!“ А між тими, що в свято прийшли поклонитись, були й деякі ге́ллени. І вони підійшли до Пилипа, що з Віфсаї́ди Галілейської, і просили його та казали: „Ми хочемо, пане, побачити Ісуса“. Іде Пилип та Андрієві каже; іде Андрій і Пилип та Ісусові розповідають. Ісус же їм відповідає, говорячи: „Надійшла́ година, щоб Син Лю́дський просла́вивсь. Поправді, поправді кажу́ вам: коли зе́рно пшеничне, як у землю впаде́, не помре, то одне зостається; як умре ж, плід рясни́й принесе́. Хто кохає душу свою, той погубить її; хто ж нена́видить душу свою на цім світі, — збереже її в вічне життя. Як хто служить Мені, хай іде той за Мною, і де Я, там буде й слуга Мій. Як хто служить Мені, того пошану́є Отець. Затривожена зараз душа Моя. І що Я пові́м? Заступи Мене, Отче, від цієї години! Та на те Я й прийшов на годину оцю́... Прослав, Отче, Ім'я́ Своє!“ Залуна́в тоді голос із неба: „І прославив, — і зно́ву прославлю!“ А наро́д, що стояв і почув, говорив: „Загреміло"! Інші казали: „Це ангол Йому говорив“! Ісус відповів і сказав: „Не для Мене цей голос луна́в, а для вас. Тепер суд цьому світові. Князь світу цього буде ви́гнаний звідси тепер. І, як буду підне́сений з землі, то до Себе Я всіх притягну́“. А Він це говорив, щоб зазна́чити, якою то смертю Він має померти. А наро́д відповів Йому́: „Ми чули з Зако́ну, що Христос перебуває повік, то чого ж Ти говориш, що Лю́дському Сину потрібно підне́сеному бути? Хто такий Цей Син Лю́дський?“ І сказав їм Ісус: „Короткий ще час світло з вами. Ходіть, поки маєте світло, щоб вас те́мрява не обгорну́ла. А хто в те́мряві ходить, не знає, куди він іде. Аж доки ви маєте світло, то віруйте в світло, щоб синами світла ви стали“. Промовивши це, Ісус відійшов, і схова́вся від них. І хоч Він стільки чуд перед ними вчинив був, та в Нього вони не ввірували, щоб спра́вдилось слово пророка Ісаї, який провіща́в: „Хто повірив тому́, що ми, Господи, чули, а Господнє раме́но кому́ об'яви́лось?“ Тому́ не могли вони вірити, що зно́ву Ісая прорік: „Засліпив їхні очі, і скам'янив їхнє серце, щоб очима не бачили, ані серцем щоб не зрозуміли, і не наверну́лись, щоб Я їх уздоро́вив!“ Це Ісая сказав, коли бачив славу Його, і про Нього звіща́в. Проте́ багато-хто навіть із старших у Нього ввірували, та не признавались через фарисеїв, — щоб не вигнано їх із синагоги. Бо любили вони славу людську більше, аніж славу Божу. А Ісус підняв голос, та й промовляв: „Хто вірує в Мене, не в Мене він вірує, але в Того, Хто послав Мене. А хто бачить Мене, той бачить Того, хто послав Мене. Я, Світло, на світ прийшов, щоб кожен, хто вірує в Мене, у те́мряві не зоставався. Коли б же хто слів Моїх слухав та не вірував, Я того не суджу́, бо Я не прийшов світ судити, але щоб спасти світ. Хто цурається Мене, і Моїх слів не приймає, той має для себе суддю́: те слово, що Я говорив, — останнього дня воно бу́де судити його! Бо від Себе Я не говорив, а Отець, що послав Мене, — то Він Мені заповідь дав, що́ Я маю казати та що́ говорити. І відаю Я, що Його ота заповідь — то вічне життя. Тож що́ Я говорю́, то так говорю́, як Отець Мені розповіда́в.
Вечірня молитва — друге читання
Павло й Силуа́н та Тимофій до Церкви Солу́нської в Бозі Отці й Господі Ісусі Христі: благода́ть вам і мир! Ми дякуємо Богові за́вжди за всіх вас, згадуючи вас у наших моли́твах. Ми згадуємо безпереста́нку про ваше ді́ло віри, і про працю любови, і про терпіння надії на Господа нашого Ісуса Христа, перед Богом і Отцем нашим, зна́ючи, Богом улю́блені браття, про ваше обра́ння. Бо наша Єва́нгелія не була́ для вас тільки у слові, а й у силі, і в Дусі Святім, і з великим упе́вненням, як знаєте ви, які ми були́ поміж вами для вас. І ви стали наслідувачі нам і Господе́ві, слово прийнявши в великому утискові з радістю Духа Святого, так що ви стали взірце́м для всіх віруючих у Македонії та в Ахаї. Бо проне́слося Слово Господнє від вас не тільки в Македонії та в Ахаї, а й до кожного міста прийшла ваша віра в Бога, так що вам непотрібно казати чого́сь. Вони бо звіщають про нас, який був при́хід наш до вас, і як ви наверну́лись до Бога від і́долів, щоб служити живому й правдивому Богові, і з неба очікувати Сина Його, що Його воскресив Він із мертвих, Ісуса, що визволює нас від майбу́тнього гніву.
Євангеліє
Після того юдейське Свято було, і до Єрусалиму Ісус відійшов. А в Єрусалимі, біля брами Овечої, є купальня, Віфесда́ по-єврейському зветься, що мала п'ять ґа́нків. У них лежало багато слабих, сліпих, кривих, сухих, що чекали, щоб воду пору́шено. Бо ангол Господній часами спускавсь до купальні, і порушував воду, і хто перший ула́зив, як воду пору́шено, той здоровим ставав, хоч би яку мав хворо́бу. А був там один чоловік, що тридцять і вісім ро́ків був недужим. Як Ісус його вгледів, що лежить, та, відаючи, що багато він ча́су слабує, говорить до нього: „Хочеш бути здоровим?“ Відповів Йому хворий: „Пане, я не маю люди́ни, щоб вона, як порушено воду, до купа́льні всадила мене. А коли я прихо́джу, то передо мною вже інший ула́зить“. Говорить до нього Ісус: „Уставай, візьми ложе своє — та й ходи!“ І зараз одужав оцей чоловік, і взяв ложе своє — та й ходив. Того ж дня субота була́, тому́ то сказали юдеї вздоро́вленому: „Є субота, і не годиться тобі брати ложа свого“. А він відповів їм: „Хто мене вздоро́вив, Той до мене сказав: Візьми ложе своє — та й ходи“. А вони запитали його: „Хто Той Чоловік, що до тебе сказав: Візьми ложе своє — та й ходи?“ Та не знав уздоро́влений, Хто то Він, бо Ісус ухиливсь від наро́ду, що був на тім місці. Після того Ісус стрів у храмі його, та й промовив до нього: „Ось ви́дужав ти. Не гріши ж уже більше, щоб не сталось тобі чого гіршого!“ Чоловік же пішов і юдеям звістив, що Той, Хто вздоро́вив його, то Ісус. І тому́ зачали́ юдеї переслідувати Ісуса, що таке Він чинив у суботу. А Ісус відповів їм: „Отець Мій працює аж досі, — працюю і Я“. І тому́ то юдеї ще більш намагалися вбити Його, що не тільки суботу пору́шував Він, але й Бога Отцем Своїм звав, тим ро́блячись Богові рівним.
Євангеліє
Не судіть, щоб і вас не судили; бо яким судо́м судити бу́дете, таким же осу́дять і вас, і якою мірою будете міряти, такою відмі́ряють вам. І чого́ в оці брата свого́ ти за́скалку бачиш, коло́ди ж у вла́сному оці не чуєш? Або як ти скажеш до брата свого́: „Давай вийму я за́скалку з ока твого́“, коли он колода у вла́сному оці? Лицеміре, — вийми перше коло́ду із вла́сного ока, а по́тім побачиш, я́к вийняти за́скалку з ока брата твого.
Євангеліє
Наближа́лись до Нього всі ми́тники й грі́шники, щоб послу́хати Його. Фарисеї ж та книжники нарікали й казали: „Приймає Він грішників та з ними їсть“. А Він їм розповів оцю притчу, говорячи: „Котрий з вас чоловік, мавши сотню овець і загубивши одну з них, не покине в пустині тих дев'ятидесяти́ й дев'яти́, та й не пі́де шукати загинулої, аж поки не зна́йде її? А знайшовши, кладе на раме́на свої та радіє. І, прийшовши додому, скликає він дру́зів і сусідів, та й каже до них: „Радійте зо мною, бо знайшов я вівцю свою тую загу́блену“. Говорю вам, що так само на небі радітимуть більш за одно́го грішника, що кається, аніж за дев'ятдесятьо́х і дев'ятьо́х праведників, що не потребу́ють покая́ння!... Або яка жінка, що має десять драхм, коли згубить драхму одну, не засвічує світла, і не мете хати, і не шукає уважно, аж поки не зна́йде? А знайшовши, кличе при́ятельок та сусідок та каже: „Радійте зо мною, бо знайшла я загу́блену дра́хму!“ Так само, кажу вам, радість буває в Божих анголі́в за одного грішника, який кається“. І Він оповів: „У чоловіка одно́го було́ два сини. І молодший із них сказав ба́тькові: „Дай мені, батьку, належну частину маєтку!“ І той поділив поміж ними маєток. А по небагатьох днях зібрав син молодший усе, та й подавсь до далекого кра́ю, і розтратив маєток свій там, живучи́ марнотра́тно. А як він усе прожив, настав голод великий у тім кра́ї, — і він став бідува́ти. І пішов він тоді і пристав до одно́го з мешка́нців тієї землі, а той вислав його на поля́ свої па́сти свине́й. I бажав він напо́внити шлунка свого хоч стручка́ми, що їли їх свині, та ніхто не давав їх йому́. Тоді він спам'ята́вся й сказав: „Скільки в батька мого наймиті́в мають хліба аж на́дмір, а я отут з голоду гину! Устану, і піду́ я до батька свого, та й скажу йому: „Прогрішився я, отче, против неба та су́проти тебе. Недостойний я вже зватись сином твоїм; прийми ж мене, як одно́го з своїх наймитів“. І, вставши, пішов він до ба́тька свого́. А коли він далеко ще був, його ба́тько вгледів його, — і перепо́внився жа́лем: і побіг він, і кинувсь на шию йому, і зачав цілувати його! І озвався до нього той син: „Прогрішився я, отче, против неба та супроти тебе, і недостойний вже зватися сином твоїм“. А батько рабам своїм каже: „Принесіть негайно одежу найкращу, і його зодягні́ть, і персня подайте на руку йому, а санда́лі на но́ги. Приведіть теля відгодо́ване та заколіть, — будемо їсти й радіти, бо цей син мій був мертвий — і ожив, був пропав — і знайшовся!“ І почали веселитись вони. А син ста́рший його був на полі. І коли він ішов й наближа́вся до дому, почув музи́ки та танці. І покли́кав одно́го зо слуг, та й спитав: „Що це таке?“ А той каже йому: „То вернувся твій брат, і твій ба́тько звелів заколоти теля відгодо́ване, — бож здоровим його він прийняв“. І розгнівався той, — і ввійти не хотів. Тоді вийшов батько його й став просити його. А той відповів і до батька сказав: „Ото, стільки ро́ків служу́ я тобі, і ніко́ли нака́зу твого не пору́шив, — ти ж ніко́ли мені й козеняти не дав, щоб із при́ятелями своїми поті́шився я. Коли ж син твій вернувся оцей, що проїв твій маєток із блудни́цями, — ти для нього звелів заколоти теля відгодо́ване“. І сказав він йому: „Ти за́вжди зо мною, дитино, і все моє — то твоє! Веселитись та тішитись треба було́, бо цей брат твій був мертвий — і ожив, був пропав — і знайшовся!“
Щоденний план послідовного читання всієї Біблії. Текст Біблії є суспільним надбанням. (Біблія Огієнка)
Читання дня — щоранку
У Bosko читання дня чекають на вас щоранку — позначайте кожне як прочитане, щоб завжди знати, де ви зупинилися, читайте їх у будь-якому з 30 перекладів і затримайтеся на короткому роздумі. Щоденні читання вашої традиції — з відстеженням і завжди під рукою.