Читання дня
Біблійні читання, призначені на день, із повним текстом вашою мовою. Стежте щоранку за щоденними читаннями вашої традиції в застосунку Bosko.
Перше читання
Бо смуток для Бога чинить каяття́ на спасі́ння, а про нього не жалуємо, а смуток світськи́й — чинить смерть. Бо ось саме це, що ви засмутились для Бога, яку пильність велику воно вам зробило, яку оборону, яке обурення, який страх, яке бажа́ння, яку горливість, яку по́мсту! Ви в усім показали, що чисті ви в справі. А коли я й писав вам, то не через того, хто кри́вдить, і не через покри́вдженого, а щоб виявилася для вас наша пильність про вас перед Богом. Тому́ то потіхою вашою вті́шились ми, а ще більше зраділи ми радістю Тита, що ви всі заспоко́їли духа його. Бо коли я про вас йому чим похвалився, то не осоро́мився; але як ми вам говорили все правду, так і наша хвала́ перед Титом правдива була́! І серце його прихильніше до вас, коли згадує він про покору всіх вас, як його прийняли́ ви були зо стра́хом і тремті́нням. Отож, тішуся я, що мо́жу покластись у всьому на вас!
Перше читання
Слово, що було до Єремії від Господа по то́му, як Невузар'адан, начальник царсько́ї сторожі, відпустив його з Рами́, коли його він узяв, а він був закутий кайда́нами серед усього вигна́ння Єрусалиму та Юди, вигнаних до Вавилону. І взяв начальник царсько́ї сторожі Єремію, та й сказав до нього: „Господь, Бог твій, говорив оце зло на це місце. І навів, і зробив Господь, як говорив був, бо ви згрішили Господе́ві, і не слухалися Його голосу, — і сталася вам ця річ. А тепер ось я сьогодні розко́вую тебе з кайда́нів, що на твоїх рука́х. Якщо в оча́х твоїх добре піти зо мною до Вавилону, іди, і зверну́ я своє око на тебе. А якщо зле в твоїх очах піти зо мною до Вавилону, то залишись. Дивися, увесь край перед тобою: куди тобі видається за добре й за справедливе піти, — туди йди!“ І коли той не наверта́вся на це, сказав далі: „То вернися до Ґедалі́ї, сина Ахікама, сина Шафанового, якого вчинив начальником вавилонський цар над Юдиними міста́ми, і живи з ним серед народу; або куди тобі подо́бається, туди йди“. І дав йому начальник царсько́ї сторожі їжі на дорогу та дарунка, і відпустив його. І прийшов Єремія до Ґедалії, сина Ахікамового, до Міцпи́, й осівся з ним серед наро́ду, позосталого в краю́. А коли всі військові зверхники, що були в полі, вони та їхні люди, прочули, що цар вавилонський учинив начальником над краєм Ґедалі́ю, сина Ахікамового, і доручив йому мужчин і жіно́к та дітей, і тих з бідних кра́ю, що не були вигнані до Вавилону, то поприхо́дили до Ґедалії до Міцпи: і Ізмаїл, син Нетаніїн, і Йоханан, та Йонатан, сини Кареахові, і Серая, син Танхуметів, і сини нетофеянина Ефая, і Єзанія, син маахеянина, вони та їхні люди. І Ґедалі́я, син Ахікама, сина Шафанового, заприсягну́вся їм та їхнім людям, говорячи: „Не бійтеся служити халдеям! Сидіть у кра́ї й служіть вавилонському царе́ві, — і буде вам добре! А я ось сидітиму в Міцпі, щоб заступатися за вас перед халдеями, що при́йдуть до нас. А ви збирайте вино й літні пло́ди та оливу, і складайте в ваш по́суд, і сидіть у ваших містах, які ви зайняли́! І також усі юдеї, що в Моаві й серед Аммонових синів, і в Едомі, і що в усіх края́х, чули, що цар вавилонський полишив частину в Юді, і що вчинив над ними начальником Ґедалію, сина Ахікама, сина Шафанового. І верну́лися всі юдеї зо всіх тих місць, куди були порозі́гнані, і прийшли до Юдиного кра́ю, до Ґедалії до Міцпи, і зібрали вина та літніх плоді́в дуже багато. А Йоханан, син Кареахів, та всі військо́ві зверхники, що були на полі, прийшли до Ґедалії до Міцпи, та й сказали до нього: „Чи справді ти знаєш, що Бааліс, цар Аммонових синів, послав Ізмаїла, сина Нетаніїного, щоб убити тебе?“ Та не повірив їм Ґедалія, син Ахікамів. А Йоханан, син Кареахів, сказав таємно до Ґедалії в Міцпі, говорячи: „Нехай я піду́ й уб'ю Ізмаїла, сина Нетаніїного, і ніхто про це не довідається. На́що мають забити тебе, і буде розпоро́шений увесь Юда, зі́браний до тебе, і погине останок Юди?“ І сказав Ґедалія, син Ахікамів, до Йоханана, сина Кареахового: „Не роби цієї речі, бо лжу ти говориш на Ізмаїла!“
Перше читання
І повстане того ча́су Михаїл, великий той князь, що стоїть при синах твого наро́ду, і буде час у́тиску, якого не було від існува́ння люду аж до цього ча́су. І того ча́су буде врятований із наро́ду твого́ кожен, хто буде знайдений записаним у книзі. І багато-хто з тих, що сплять у зе́мному по́росі, збудяться, одні на вічне життя, а одні на наруги, на вічну гидоту. А розумні будуть ся́яти, як світила небозво́ду, а ті, хто привів багатьох до праведности, немов зорі, навіки віків. А ти, Даниїле, заховай ці слова́, і запечатай цю книгу аж до ча́су кінця. Багато-хто дослідять її, і так розмно́житься знання́“. І побачив я, Даниїл, аж ось стоять два інші анголи́, — один тут при цьо́му березі річки, а один там при то́му березі річки. І сказав він до мужа, одя́гненого в льняну́ одіж, що був над водою річки: „Коли буде кінець цим дивним реча́м?“ І почув я того мужа, одя́гненого в льняну́ одіж, що був над водою річки. І звів він до неба свою прави́цю та свою ліви́цю, і присягнув вічно Живим: це буде за час, за часи́ і за пів ча́су, і коли скінчи́ться розбива́ння сили святого наро́ду, все це спо́вниться. А я це слухав і не розумів. І сказав я: „Мій пане, який цьому кінець?“ І він сказав: „Іди, Даниїле, бо заховані й запечатані ці слова́ аж до ча́су кінця. Багато-хто будуть очищені, і ви́біляться, і будуть перето́плені; і будуть несправедливі несправедливими, і цього́ не зрозуміють усі несправедливі, а розумні — зрозуміють. А від ча́су, коли буде припинена стала жертва, щоб була́ поставлена гидо́та спусто́шення, мине тисяча двісті й дев'ятдеся́т день. Благослове́нний той, хто чекає, і дося́гне до тисячі трьох сотень тридцяти й п'яти день! А ти йди до кінця, і відпочи́неш, і встанеш на свою долю під кінець тих днів!“
Ранкова молитва — перше читання
А цариця Ше́ви, коли почула була про славу Соломона, щодо Господнього Імени, то прийшла ви́пробувати його за́гадками. І прийшла́ вона до Єрусалиму з дуже великим багатством, — з верблю́дами, що не́сли па́хощі, і з дуже числе́нним золотом, і з дорогим камі́нням. І прийшла́ вона до Соломона, і говорила йому все, що було на серці її. І Соломон ви́яснив їй усі її слова́, — не було речі, незна́ної цареві, якої не порішив би він їй. І побачила цариця Шеви всю Соломонову мудрість, та дім, що він збудував, і ї́жу сто́лу його, і ме́шкання рабів його, і поста́ву слуг його та їхні одежі, і напо́ї його, і цілопа́лення, що він прино́сить у Господньому домі, — і не могла вона з дива вийти! І сказала вона до царя: „Правдою було те, що я чула в своїм кра́ї про твої діла та про твою мудрість. І не повірила я тим словам, аж поки не прийшла та не побачили мої очі, — і ось не була́ предста́влена мені й половина: ти переви́щив мудрість та добро тієї слави, про яку я чула! Щасливі люди твої, щасливі оці твої слуги, що за́вжди стоять перед обличчям твоїм, що слухають твою мудрість! Нехай буде благословенний Господь, Бог твій, що вподо́бав тебе, щоб посадити тебе́ на Ізраїлів трон, через Господню любов до Ізраїля навіки. І Він настанови́в тебе царем, щоб чинити право та справедливість.“ І дала́ вона цареві сто й двадцять тала́нтів золота, і дуже багато па́хощів та дорогого камі́ння. Більш уже ніко́ли не прихо́дило так багато, як оці па́хощі, що цариця Шеви дала цареві Соломонові! І також Хірамові кораблі, що дово́зили золото з Офіру, спрова́джували з Офіру багато алму́ґового дерева та дороге камі́ння. І поробив цар з алмуґового дерева пору́ччя для Господнього храму та для дому царсько́го, і гу́сла, і а́рфи для співаків. Ніко́ли не прихо́дило так багато алмуґового де́рева, і не ба́чено аж до цього дня! А цар Соломон дав цариці Шеви на жада́ння її все, чого вона бажала, окрім того, що дав їй як царськи́й дару́нок Соломонів. І обернулася вона, та й пішла до свого кра́ю, вона та слуги її. І була́ вага того золота, що прихо́дило для Соломона в одно́му році, шість сотень шістдеся́т і шість талантів золота, окрім того, що прихо́дило від купців та з торгі́влі ходячих, та від усіх царів Арабії та краєви́х намісників. І зробив цар Соломон дві сотні великих щиті́в із ку́того золота, — шість сотень шеклів золота йшло на одно́го щита, та три сотні щитів менших із кутого золота, — три міні золота йшло на одного щита. І цар віддав їх до дому Ливанського Лісу. І зробив цар великого тро́на зо слоно́вої ко́сти, і покрив його щирим золотом. У трона було шість ступе́нів; а голова в трона кругля́ста позад його та пору́ччя з того й з того боку при місці сиді́ння, та два леви, що стояли при пору́ччях. І дванадцять левів стояли там на шости ступе́нях із того й з того боку. По всіх царствах не було так зро́бленого! І ввесь по́суд на пиття царя Соломона — золото, і всі речі дому Ливанського Лісу — щире золото, нічо́го із срібла, — воно за Соломонових днів не рахувалося за щось. Бо цар мав на морі таршіські кораблі́ ра́зом із кораблями Хірамовими. Раз на три роки прихо́дили таршіські кораблі, що дово́зили золото, і срібло, і слоно́ву кість, і мавп, і пав. І став цар Соломон найбільшим від усіх зе́мних царів, щодо багатства та щодо мудрости. І вся земля хотіла бачити Соломона, щоб послухати його́ мудрости, що Бог дав у його серце. І вони прино́сили кожен свого да́ра, — речі срібні та речі золоті, й одежу, і збро́ю, і па́хощі, коні та мули, — із року в рік.
Послання
Знаєте, що коли ви поганами були́, то ходили до німих ідолів, ніби воджено вас. Тому́ то кажу́ вам, що ніхто, хто говорить Духом Божим, не скаже: „Нехай ана́тема буде на Ісуса“, і не може сказати ніхто: „Ісус — то Госпо́дь“, як тільки Духом Святим. Є різниця між да́рами ми́лости, Дух же той Самий. Є й різниця між служі́ннями, та Господь той же Самий. Є різниця й між ді́ями, але Бог той же Самий, що в усіх робить усе. І кожному дається ви́явлення Духа на ко́ристь. Одно́му бо Духом дається слово мудрости, а дру́гому слово знання́ тим же Духом, а іншому віра тим же Духом, а іншому да́ри вздоро́влення тим же Духом, а іншому ро́блення чуд, а іншому пророкува́ння, а іншому розпізнава́ння ду́хів, а тому різні мови, а іншому вия́снення мов. А все оце чинить один і той Самий Дух, уділя́ючи кожному осібно, як Він хоче.
Перше читання
А Йов відповів та й сказав: „Коли б сму́ток мій вірно був зва́жений, а з ним ра́зом нещастя моє підняли́ на вазі, то тепер воно тяжче було б від морсько́го піску, тому́ нерозва́жне слова́ мої кажуть! Бо в мені Всемогу́тнього стрі́ли, і їхня отру́та п'є духа мого́, страхи Божі шику́ються в бій проти ме́не... Чи дикий осел над травою реве́? Хіба реве віл, коли ясла повні? Чи без соли їдять несмачне́, чи є смак у білко́ві яйця́? Чого́ не хотіла торкну́тись душа моя, все те стало мені за поживу в хворо́бі. О, коли б же збуло́ся проха́ння моє, а моє сподіва́ння дав Бог! О, коли б зволив Бог розчави́ти мене, простягну́в Свою руку — й мене полама́в, — то була б ще потіха мені, і скака́в би я в немилосе́рдному бо́лі, бо я не зрікався слів Святого! Яка сила моя, що наді́ю я матиму? І який мій кінець, щоб продо́вжити життя моє це? Чи сила камі́нна — то сила моя? Чи тіло моє мідяне́? Чи не поміч для мене в мені, чи спасі́ння від мене відсу́нене? Для то́го, хто гине, товариш — то ласка, хоча б опусти́в того страх Всемогу́тнього. Брати́ мої зраджують, мов той поті́к, мов річи́ще пото́ків, минають вони, темні́ші від льо́ду вони, в них ховається сніг. Коли сонце їх гріє, вони висиха́ють, у теплі — гинуть з місця свого́. Карава́ни дорогу свою відхиля́ють, ухо́дять в пустиню — й щезають. Карава́ни з Теми́ поглядають, похо́ди з Шеви́ покладають наді́ї на них. І засоро́милися, що вони сподіва́лись; до нього прийшли — та й збенте́жились. Так і ви тепер стали ніщо́, побачили страх — і злякались! Чи я говорив коли: „Дайте мені, а з має́тку свого дайте пі́дкуп за мене, і врятуйте мене з руки ворога, і з рук гноби́телевих мене викупіть?“ Навчіть ви мене — і я буду мовчати, а в чім я невми́сне згрішив — розтлума́чте мені. Які гострі слова́ справедливі, та що то дово́дить дога́на від вас? Чи ви ду́маєте докоря́ти слова́ми? Бо на вітер слова́ одчайду́шного, і на сироту́ нападаєте ви, і копаєте яму для друга свого! Та звольте поглянути на мене тепер, а я не скажу́ перед вами неправди. Верніться ж, хай кривди не бу́де, і верніться, — ще в тім моя правда! Хіба́ в мене на язиці є неправда? чи ж не маю смаку́, щоб розпізнати нещастя?
Ранкова молитва — друге читання
І прибув він у Де́рвію й Лі́стру. І ото був там один учень, на ім'я́ Тимофій, син наве́рненої однієї юде́янки, а ба́тько був ге́ллен. Добре свідо́цтво про нього давали брати, що були в Лі́стрі та в Іконі́ї. Павло захотів його взяти з собою, — і, взявши, обрізав його через юдеїв, що були в тих місцях, бо всі знали про батька його, що був ге́ллен. Як міста ж перехо́дили, то їм передавали, щоб вони берегли оті постано́ви, які видали в Єрусалимі апо́столи та старші. А Церкви́ змі́цнювалися в вірі, і щоденно зростали кі́лькістю. А що Дух Святий їм не звелів провіщати слово в Азії, то вони перейшли через Фрігію та через країну гала́тську. Дійшовши ж до Мі́зії, хотіли піти до Віті́нії, та їм не дозволив Дух Ісусів. Обминувши ж Мі́зію, прибули́ до Троа́ди. І Павлові з'явилось видіння вночі: якийсь македо́нянин став перед ним і благав його, кажучи: „Прийди в Македо́нію, і нам поможи!“ Як побачив він це видіння, то ми зараз хотіли піти в Македо́нію, зрозумівши, що Госпо́дь нас покликав звіщати їм Єва́нгелію. Тож відпливши з Троа́ди, прибули́ ми навпрост у Самотра́кію, а другого дня до Неа́поля, звідтіля ж у Фили́пи, що є перше місто-осада в тій частині Македонії. І пробули́ ми в цім місті днів кілька. Дня ж суботнього вийшли ми з міста над річку, де, за звича́єм, було місце молитви, і, посідавши, розмовляли з жінками, що посхо́дились. Прислуха́лася й жінка одна, що звалася Лі́дія, купчиха кармази́ном з міста Тіяті́р, що Бога вона шанувала. Господь же їй серце відкрив, щоб уважати на те, що Павло говорив. А коли охристилась вона й її дім, то благала нас, кажучи: „Якщо ви признали, що вірна я Господе́ві, то прийдіть до госпо́ди моєї й живіть“. І змусила нас. І сталось, як ми йшли на молитву, то нас перестріла служни́ця одна, що мала віщу́нського духа, яка ворожби́тством давала великий прибу́ток панам своїм. Вона йшла слідкома́ за Павлом та за нами, і кричала, говорячи: „Оці люди — це раби Всеви́шнього Бога, що вам провіщають дорогу спасі́ння!“ І багато днів вона це робила. І обуривсь Павло, і, обернувшись, промовив до духа: „У Ім'я́ Ісуса Христа велю я тобі — вийди з неї!“ І того ча́су той вийшов. А пани її, бачивши, що пропала надія на їхній прибу́ток, схопи́ли Павла й Силу, і потягли їх на ринок до старши́х. Коли ж їх привели́ до начальників, то сказали: „Ці люди, юдеї, наше місто бунтують, і навчають звича́їв, яких нам, римля́нам, не годиться приймати, ані вико́нувати“. І на́товп піднявся на них. А начальники здерли одежу із них, та звеліли їх рі́зками сі́кти. І, завдавши багато їм ран, посадили в в'язницю, наказавши в'язничному дозо́рцеві, щоб їх пильно стеріг. Одержавши такого нака́за, той їх повкида́в до внутрішньої в'язниці, а їхні но́ги забив у коло́ди. А півні́чної пори Павло й Сила молилися, і Богові співали, а ув'я́знені слухали їх. І ось на́гло повстало велике трясі́ння землі, аж основи в'язни́чні були захита́лися! І повідчинялися зараз усі двері, а кайда́ни з усіх поспада́ли. Як прокинувся ж сторож в'язничний, і побачив відчинені двері в'язниці, то витяг меча та й хотів себе вбити, мавши думку, що повтікали ув'я́знені. А Павло́ скрикнув голосом гучни́м, говорячи: „Не чини собі жодного зла, бо всі ми ось тут!“ Зажадавши ж той світла, уско́чив, і тремтячий припав до Павла та до Сили. І вивів їх звідти й спитав: „Добро́дії! Що треба робити мені, щоб спасти́ся?“ А вони відказали: „Віруй в Господа Ісуса, — і будеш спасе́ний ти сам та твій дім“. І Слово Господнє звіщали йому та й усім, хто був у домі його. І сторож забрав їх того ж ча́су вночі, їхні рани обмив, — і охристився негайно він сам та його всі домашні. І він їх запровадив до дому свого, і поживу поставив, і радів із усім домом своїм, що ввірував у Бога. А коли настав день, то прислали начальники слуг поліційних, наказуючи: „Відпусти тих людей!“ І сказав той в'язничний дозорець слова́ ці Павлові: що прислали начальники, щоб вас відпустити. „Отож, вийдіть тепер та й з ми́ром ідіть!“ А Павло відказав їм: „Нас, римля́н, незасуджених, рі́зками сікли прилю́дно, і до в'язниці всадили, а тепер нас таємно виводять? Але ні! Хай вони самі при́йдуть, та й виведуть нас!“ Ці ж слова поліційні слуги доне́сли начальникам. А ті налякались, почувши, що римля́ни вони. І прийшли, та їх перепросили, а вивівши, благали, щоб із міста пішли. І, вийшовши з в'язниці, прибули́ вони до Лі́дії, а з братами побачившись, потішили їх та й пішли.
Респонсорійний псалом
Євангеліє
А для деяких, що були себе певні, що вони ніби праведні, і за ніщо́ мали інших, Він притчу оцю розповів. „Два чоловіки до храму ввійшли помолитись, — один фарисе́й, а другий був ми́тник. Фарисей, ставши, так молився про себе: „Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: зди́рщики, неправедні, перелю́бні, або як цей ми́тник. Я по́щу два ра́зи на тиждень, даю десятину з усьо́го, що тільки надба́ю!“ А ми́тник здалека стояв, та й очей навіть звести до неба не смів, але бив себе в груди й казав: „Боже, будь милости́вий до мене грішного!“ Говорю́ вам, що цей повернувся до дому свого більш виправданий, аніж той. Бо кожен, хто підно́ситься, — буде пони́жений, хто ж понижа́ється, — той піднесе́ться“.
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Вечірня молитва — перше читання
А цар Соломон покохав багато чужи́нних жінок: і дочку́ фараонову, моавітянок, аммонітянок, едомітянок, сидонянок, хіттіянок, із тих народів, що про них Господь сказав був Ізраїлевим синам: „Не вві́йдете між них, і вони не вві́йдуть між вас, бо вони справді нахилять ваші серця до своїх богі́в“. До них прихили́вся Соломон коха́нням. І було в нього жінок-княгинь сім сотень, а наложниць — три сотні. І жінки́ його прихили́ли його серце. І сталося на час Соломонової старости, жінки́ його прихили́ли його серце до інших богі́в; і серце його не було все з Господом, Богом, як серце його батька Давида. І пішов Соломон за Астартою, богинею сидонською, та за Мілкомом, гидо́тою аммонітською. І робив Соломон зле в оча́х Господніх, і не йшов певно за Господом, як його батько Давид. Тоді Соломон збудував же́ртівника для Кемоша, моавської гидо́ти, на горі, що навпроти Єрусалиму, та для Молоха, гидо́ти аммонських синів. І так він зробив для всіх своїх чужи́нних жіно́к, що кадили та прино́сили жертви для своїх богів. І розгнівався Господь на Соломона, бо його серце відхили́лося від Господа, Бога Ізраїлевого, що два ра́зи йому являвся, і наказував йому про цю річ, — щоб не ходити за іншими богами. Та не вико́нував він того, що наказав був Господь. І сказав Господь до Соломона: „Тому́, що було це з тобою, і не вико́нував ти Мого заповіту та постанов Моїх, що Я наказав був тобі, Я конче відберу́ царство твоє, та й дам його твоєму рабові. Тільки за твоїх днів не зроблю́ того ради батька твого Давида, — з руки сина твого відберу́ його! Та всього царства Я не відберу́, — одне племе́но Я дам синові твоєму ради раба Мого Давида та ради Єрусалиму, якого Я вибрав“. І поставив Господь Соломонові за проти́вника едо́млянина Гада́да, — він із царсько́го насіння в Едо́мі. І сталося, коли Давид був з Едомом, коли Йоа́в, начальник війська, пішов поховати трупи, то він повбивав кожного чоловічої статі в Едомі.
Друге читання
А я постановив у собі те, щоб до вас не прийти знов у смутку. Бо коли я засму́чую вас, то хто той, хто потішить мене, як не той, кого я засмути́в? І це саме писав я до вас, щоб, прийшовши, я смутку не мав би від тих, що від них мені тішитися нале́жало, про всіх вас бувши певний, що радість моя — то радість усіх вас! Бо з великого горя та з ту́ги сердечної я написав вам з рясни́ми слізьми́ не на те, щоб були ви засму́чені, але щоб пізнали любов, що в мене її пребагато до вас! А як хто засмутив, не мене засмутив, а поча́сти — щоб не пригніти́ти — і всіх вас. До́сить такому кара́ння того, що від багатьох, через те навпаки́, — краще простити й поті́шити, щоб смуток великий його не поже́р. Через те вас благаю: зміцніть до нього любов! Бо на це я й писав, щоб пізнати ваш до́свід, чи в усім ви слухня́ні. А кому ви прощаєте що, тому й я; бо й я, як простив що кому, то кому я простив, зробив те через вас від Особи Христа, щоб нас сатана не перехитрував, — відо́мі бо нам його задуми! А коли я прийшов до Троа́ди звіщати Христову Єва́нгелію, і були двері для мене відчинені в Господі, не мав я споко́ю для духа свого, бо я не знайшов був свого брата Тита; але, попрощавшися з ними, я пішов в Македонію. А Богові подяка, що Він постійно чинить нас переможцями в Христі, і запа́шність знання́ про Себе через нас виявляє на всякому місці! Ми бо для Бога Христова запа́шність серед тих, хто спасається, і тих, які гинуть, для одних бо смертельна запа́шність на смерть, а для других запа́шність життє́ва в життя. І хто здатен на це? Бо ми не такі, як багато-хто, що Боже Слово фальшують, але ми провіщаємо, як із щирости, як від Бога, перед Богом, у Христі!
Друге читання
Павло, в'я́зень Христа Ісуса, та брат Тимофій, улю́бленому Филимо́нові й співробі́тникові нашому, і сестрі любій Апфі́ї, і співвойо́вникові нашому Архи́пові, і Церкві домашній твоїй: благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! Я за́всіди дякую Богові моє́му, коли тебе згадую в молитвах своїх. Бо я чув про любов твою й віру, яку маєш до Господа Ісуса, і до всіх святих, щоб спільність віри твоєї дія́льна була в пізна́нні всякого добра, що в нас для Христа. Бо ми маємо радість велику й потіху в любові твоїй, серця́ бо святих заспоко́їв ти, брате. Через це, хоч я маю велику відвагу в Христі подавати нака́зи тобі про потрібне, але більше з любови благаю я, як Павло, стари́й, тепер же ще й в'язень Христа Ісуса. Благаю тебе про сина свого, про Они́сима, що його породив я в кайда́нах своїх. Колись то для тебе він був непотрібний, тепер же для тебе й для мене він дуже потрібний. Тобі я вертаю його, того, хто є неначе серце моє. Я хотів був тримати його при собі, щоб він замість тебе мені послужив у кайда́нах за Єва́нгелію, та без волі твоєї нічо́го робити не хотів я, щоб твій добрий учинок не був ніби ви́мушений, але добровільний. Бо може для того він був розлучився на час, щоб навіки прийняв ти його, і вже не як раба, але вище від раба, — як брата улю́бленого, особливо для мене, а тим більше для тебе, — і за ті́лом, і в Го́споді. Отож, коли маєш за друга мене, то прийми його, як мене. Коли ж він чим скри́вдив тебе або винен тобі, — полічи це мені. Я, Павло, написав це рукою своєю: „Я віддам“, щоб тобі не казати, що ти навіть само́го себе мені винен. Так, брате, — нехай я оде́ржу те, що від тебе прохаю в Го́споді. Заспокой моє серце в Христі! Пересвідчений я про слухня́ність твою, і тобі написав оце, відаючи, що ти зробиш і більше, ніж я говорю́. А ра́зом мені приготуй і поме́шкання, бо наді́юся я, що за ваші моли́тви я буду дарований вам. Вітає тебе Епафра́с, мій співв'я́зень у Христі Ісусі, Ма́рко, Ариста́рх, Дима́с, Лука́, — мої співробі́тники. Благода́ть Господа Ісуса Христа з вашим духом! Амі́нь.
Друге читання
І назавтра прийшли вони до Кесарі́ї. А Корнилій чекав їх, рідню й близьких дру́зів покликавши. А як увіходив Петро, Корнилій зустрінув його, і до ніг йому впав і вклонився. Та Петро його підвів, промовляючи: „Устань, бо й сам я люди́на!“ І, розмовляючи з ним, увійшов, і знайшов багатьох, що зібралися, і промовив до них: „Ви знаєте, що не вільно юдеєві приставати й прихо́дити до чужани́ці. Та відкрив мені Бог, щоб я жодну люди́ну не мав за огидну чи то за нечисту. Тому я без вага́ння прибув, як покликано. Тож питаю я вас: З якої причини ви слали по мене?“ А Корни́лій сказав: „Четвертого дня аж до цієї години я по́стив, а о дев'ятій годині молився я в домі своїм. І ото, перед мене став муж у блискучій одежі й сказав: „Корнилію, почута молитва твоя, і твої ми́лостині перед Богом згадалися. Тож пошли до Йоппі́ї, і приклич Си́мона, що зветься Петром. Він гостює в гарба́рника Си́мона, у госпо́ді край моря, — він при́йде й розпові́сть тобі“. Я зараз по тебе послав, — ти добре зробив, що прийшов. Тож тепер перед Богом ми всі стоїмо́, щоб почути все те, що Господь наказав був тобі“. А Петро відкрив у́ста свої та й промовив: „Пізнаю́ я поправді, що „не дивиться Бог на обличчя“, але в кожнім наро́ді приємний Йому, хто боїться Його й чинить праведність. Він слово послав для Ізраїлевих синів, благові́стячи мир через Ісуса Христа, що Госпо́дь Він усім. Ви знаєте справу, що по всій Юдеї була й зачала́сь з Галілеї, після хрищення, що Іван проповідував, Ісуса, що був із Назаре́ту, як помазав Його Святим Духом і силою Бог. І ходив Він, добро чинячи й усіх уздоро́влюючи, кого поневолив диявол, бо Бог був із Ним. І ми свідки всьому, що́ Він учинив у Юдейському кра́ї та в Єрусалимі, — та вбили Його, на дереві повісивши. Але Бог воскресив Його третього дня, і дав Йому, щоб з'явився, не всьому наро́дові, але наперед Богом вибраним свідкам, нам, що з Ним їли й пили, як воскрес Він із мертвих. І Він нам звелів, щоб наро́дові ми проповідували та засві́дчили, що то Він є призначений Богом Суддя для живих і для мертвих. Усі пророки свідку́ють про Нього, що кожен, хто вірує в Нього, одержить про́щення гріхів Його Йме́нням“. Як Петро говорив ще слова́ ці, зли́нув Святий Дух на всіх, хто слухав слова́. А обрі́зані віруючі, що з Петром прибули́, здивувалися дивом, що дар Духа Святого пролився також на пога́н! Бо чули вони, що мовами різними ті розмовляли та Бога звели́чували... Петро тоді відповів: „Чи хто може заборонити христитись водою оцим, що оде́ржали Духа Святого, як і ми?“ І звелів охриститися їм у Йме́ння Ісуса Христа. Тоді просили його позостатися в них кілька днів.
Друге читання
Так само диякони́ мають бути поважні, не двомовці, не багато відда́ні вину, не соромнозахла́нні, такі, що мають таємни́цю віри при чистім сумлінні. Отже, і вони нехай перш випробо́вуються, а потому хай служать, якщо бу́дуть бездога́нні. Так само жінки́ нехай будуть поважні, не обмовли́ві, тверезі та вірні в усьому. Диякони́ мусять бути мужі однієї дружи́ни, що добре рядя́ть дітьми́ й своїми домами. Бо хто добре виконує службу, той до́брий ступі́нь набуває собі та велику відвагу в вірі через Христа Ісуса.
Євангеліє
І Він зно́ву до синагоги ввійшов. І був там один чоловік, який мав суху руку. І, щоб обвинуватити Його, наглядали за Ним, чи Він у суботу того не вздоро́вить. І говорить Він до чоловіка з сухою рукою: „Стань посере́дині!“ А до них промовляє: „У суботу годи́ться робити добре, чи робити лихе, життя зберегти, чи погуби́ти?“ Вони ж мовчали. І спогля́нув Він із гнівом на них, засму́чений закам'яні́лістю їхніх серде́ць, і сказав чоловікові: „Простягни свою руку!“ І той простяг, — і рука йому стала здорова! Фарисеї ж негайно пішли та з іродія́нами раду зробили на Нього, — як Його погубити. А Ісус із Своїми у́чнями вийшов над море. І на́товп великий ішов вслід за Ним із Галілеї й з Юдеї, і з Єрусалиму, і з Ідуме́ї, і з-за Йорда́ння, і з Ти́ру й Сидо́ну. На́товп великий, прочувши, як багато чинив Він, зібрався до Нього. І сказав Він до у́чнів Своїх нагото́вити чо́вна Йому, через натовп, щоб до Нього не ти́снулись. Бо Він багатьох уздоро́вив, так що хто тільки не́мочі мав, то ти́слись до Нього, щоб Його доторкну́тись. І ду́хи нечисті, як тільки вбачали Його, то падали ницьма перед Ним, і кричали й казали: „Ти Син Божий!“ А Він їм суво́ро наказував, щоб вони Його не виявля́ли. І Він вийшов на го́ру, і покликав, кого Сам хотів; вони ж приступили до Нього. І визначив Дванадцятьо́х, щоб із Ним перебува́ли, і щоб послати на проповідь їх, і щоб мали вони вла́ду вздоровля́ти неду́ги й виго́нити де́монів. І визначив Він оцих Дванадцятьо́х: Си́мона, і дав йому ймення Петро, і Якова Зеведе́євого, і Івана, брата Якова, і дав їм імена Воанерге́с, цебто „сини гро́мові“, і Андрія, і Пилипа, і Вартоломі́я, і Матві́я, і Хому́, і Якова Алфі́євого, і Таде́я, і Си́мона Канані́та та Юду Іскаріо́тського, що й видав Його. І приходять до дому вони. І знову зібралось наро́ду, що вони не могли навіть хліба з'їсти. І коли Його ближчі почули, то вийшли, щоб узяти Його, бо говорено, ніби Він несамови́тий. А книжники, що поприхо́дили з Єрусалиму, казали: Має Він Вельзеву́ла, і виганяє де́монів силою князя де́монів. І, закликавши їх, Він у при́тчах до них промовляв: „Як може сатана́ сатану́ виганяти? І коли царство поділиться супроти себе, — не може всто́яти те царство. І коли дім поділиться супроти себе, — не може всто́яти той дім. І коли б сатана сам на се́бе повстав і поділився, то не зможе всто́яти він, але згине. Ніхто бо не може вде́ртись у дім дужого, та й пограбувати добро його, якщо перше не зв'яже дужого, і аж тоді пограбує госпо́ду його. Поправді кажу́ вам, що про́стяться лю́дським синам усі про́гріхи та богозневаги, хоч би як вони богозневажали. Але, хто богознева́жить Духа Святого, — повіки йому не відпуститься, але́ гріху вічному він підпадає“. Бож казали вони: „Він духа нечистого має“. І поприхо́дили мати Його та брати Його, і, о́сторонь ставши, послали до Нього і Його виклика́ли. А наро́д кругом Нього сидів. І сказали Йому: „Ото мати Твоя, і брати Твої, і се́стри Твої он про Тебе питаються о́сторонь“. А Він їм відповів і сказав: „Хто́ Моя мати й брати?“ І поглянув на тих, що круг Нього сиділи, і промовив: „Ось мати Моя та бра́ття Мої! Бо хто Божу волю чинитиме, то́й Мені брат, і сестра, і мати“.
Вечірня молитва — друге читання
Так само дружи́ни, — корі́ться своїм чоловікам, щоб і деякі, хто не ко́риться слову, були приєднані без слова пово́дженням дружи́н, як побачать ваше пово́дження чисте в страху́. А окрасою їм нехай буде не зовнішнє, — запліта́ння волосся та наві́шання золота або вбира́ння одеж, але захо́вана люди́на серця в нетлінні ла́гідного й мовчазно́го духа, що дорогоцінне перед Богом. Бо так само колись прикраша́ли себе й святі ті жінки́, що клали надію на Бога й кори́лись своїм чоловікам. Так Сара корилась Авраамові, і паном його називала. А ви — її діти, коли добро робите та не лякаєтесь жа́дного стра́ху. Чоловіки, — так само живіть ра́зом із дружи́нами за розумом, як зо слабішою жіночою посудиною, і виявляйте їм честь, бо й вони є співспадкоє́миці благода́ті життя, щоб не спинялися ваші моли́тви. Наре́шті ж, будьте всі одноду́мні, спочутливі, братолюбні, милосердні, покірливі. Не платіть злом за зло, або лайкою за лайку, навпаки, — благословляйте, знавши, що на це вас покликано, щоб ви вспадкува́ли благослове́ння. „Бо хто хоче любити життя та бачити добрі дні, нехай здержить свого язика́ від лихого та у́ста свої від гово́рення пі́дступу. Ухиляйся від злого та добре чини, шукай миру й женися за ним! Бо очі Господні — до праведних, а ву́ха Його — до їхніх прохань, а Господнє лице проти тих, хто чинить лихе!“ І хто заподі́є вам зле, коли будете ви оборонцями доброго? А коли ви за праведність і страждаєте, то ви блаженні! „А їхнього стра́ху не бійтеся, і не тривожтеся!“ А Господа Христа освятіть у ваших серцях, і за́вжди готовими будьте на відповідь кожному, хто в вас запитає рахунку про надію, що в вас, із ла́гідністю та зо стра́хом. Майте добре сумління, щоб тим, за що́ вас обмовляють, немов би злочинців, були посоромлені лихосло́вники вашого пово́дження в Христі. Бо ліпше страждати за добрі діла, — коли хоче того Божа воля, — аніж за лихі. Бо й Христос один раз постраждав був за наші гріхи, щоб приве́сти нас до Бога, Праведний за неправедних, хоч уме́ртвлений тілом, але Духом ожи́влений, Яким Він і ду́хам, що в в'язниці були, зійшовши, звіщав; вони колись непокі́рливі були́, як їх Боже довготерпіння чекало за Но́євих днів, коли будувався ковче́г, що в ньому мало, цебто вісім душ, спаслось від води. Того образ, хрищення — не тілесної нечистости позбуття́, але обі́тниця Богові доброго сумління, — спасає тепер і нас воскресінням Ісуса Христа, що, зійшовши на небо, пробуває по Божій правиці, а Йому підкорилися анголи, влади та сили.
Євангеліє
А дня першого в тижні, рано вранці, як ще темно було́, прийшла Марія Магдали́на до гро́бу, та й бачить, що камінь від гро́бу відва́лений. Тож біжить вона та й прибуває до Си́мона Петра, та до другого учня, що Ісус його любив, та й каже до них: „Взяли́ Господа з гро́бу, і ми не знаємо, де́ покла́ли Його!“ Тоді вийшов Петро й другий учень, і до гро́бу пішли. Вони ж бігли оби́два укупі, але другий той учень попе́реду біг, хутчіш від Петра, і перший до гробу прибув. І, нахили́вшися, бачить — лежить полотно... Але він не ввійшов. Прибува́є і Си́мон Петро, що слідко́м за ним біг, і входить до гробу, і полотно оглядає, що лежало, і хустка, що була на Його голові, лежить не з плащани́цею, але о́сторонь, зго́рнена, в іншому місці. Тоді ж увійшов й інший учень, що перший до гробу прибув, і побачив, — і ввірував. Бо ще не розуміли з Писа́ння вони, що Він має воскре́снути з мертвих. І учні верну́лися знову до се́бе.
Євангеліє
Царство Небесне подібне ще до захо́ваного в полі ска́рбу, що люди́на, знайшовши, ховає його, і з радости з того йде, та й усе, що має, продає та купує те поле. Подібне ще Царство Небесне до того купця, що пошу́кує пе́рел до́брих, а як зна́йде одну дорогоцінну перли́ну, то йде, і все продає, що має, і купує її. Подібне ще Царство Небесне до не́вода, у море заки́неного, що зібрав він усячину. Коли він напо́вниться, тягнуть на берег його, і, сівши, вибирають до по́суду добре, непо́тріб же геть викидають. Так буде й напри́кінці віку: анголи́ повиходять, і вилучать злих з-поміж праведних, і їх повкидають до пе́чі огне́нної, — буде там плач і скре́гіт зубів! Чи ви зрозуміли це все?“ — „Так!“ відказали Йому. І Він їм сказав: „Тому́ кожен книжник, що навче́ний про Царство Небесне, подібний до того госпо́даря, що з скарбниці своєї виносить нове́ та старе“.
Євангеліє
А Ісус, відповідаючи, знов почав говорити їм при́тчами, кажучи: „Царство Небесне подібне одно́му царе́ві, що весі́лля справляв був для сина свого́. І послав він своїх рабів покликати тих, хто був на весі́лля запрошений, — та ті не хотіли прийти. Зно́ву послав він інших рабів, наказуючи: „Скажіть запрошеним: Ось я приготува́в обід свій, закололи бики й відгодо́ване, — і все готове. Ідіть на весі́лля!“ Та вони злегковажили та порозхо́дились, — той на поле своє, а той на свій торг. А останні, похапавши рабів його́, знущалися, та й повбивали їх. І розгнівався цар, і послав своє ві́йсько, — і вигубив тих убійників, а їхнє місто спалив. Тоді каже рабам своїм: „Весі́лля готове, але́ недостойні були́ ті покликані. Тож підіть на роздорі́жжя, і кого тільки спіткаєте, — кличте їх на весі́лля“. І вийшовши раби ті на роздоріжжя, зібрали всіх, кого тільки спіткали, — злих і добрих. І весільна кімна́та гістьми́ перепо́внилась. Як прийшов же той цар на гостей подивитись, побачив там чоловіка, в одежу весі́льну не вбра́ного, та й каже йому: „Як ти, друже, ввійшов сюди, не мавши одежі весільної?“ Той же мовчав. Тоді́ цар сказав своїм слу́гам: „Зв'яжіть йому ноги та руки, та й киньте до зо́внішньої те́мряви, — буде плач там і скрегіт зубів“. Бо багато покли́каних, — та ви́браних мало“. Тоді фарисеї пішли й умовлялись, я́к зловити на слові Його. І посилають до Нього своїх учнів із іродія́нами, і кажуть: „Учителю, знаємо ми, що Ти справедливий, і наставляєш на Божу дорогу правдиво, і не зважаєш ні на кого, бо на лю́дське обличчя не дивишся Ти. Скажи ж нам, як здається Тобі: чи годиться давати податок для ке́саря, чи ні?“ А Ісус, знавши їхнє лукавство, сказав: „Чого ви, лицеміри, Мене випробо́вуєте? Покажіть Мені гріш податко́вий“. І прине́сли динарія Йому. А Він каже до них: „Чий це образ і напис?“ Ті відказують: „Ке́сарів“. Тоді каже Він їм: „Тож віддайте кесареве — кесареві, а Богові — Боже“. А почувши таке, вони диву далися. І, лишивши Його, відійшли. Того дня приступили до Нього саддуке́ї, що твердять, ніби нема воскресіння, і запитали Його, та й сказали: „Учителю, Мойсей наказав: „Коли хто помре, не мавши дітей, то нехай його брат візьме вдову́ його, — і відно́вить насіння для брата свого“. Було ж у нас сім братів. І перший, одружи́вшись, умер, і, не мавши насіння, зоставив дружи́ну свою братові своєму. Так само і другий, і третій, — аж до сьомого. А по всіх вмерла й жінка. Отож, у воскре́сенні котро́му з сімох вона дружи́ною буде? Бо всі мали її“. Ісус же промовив у відповідь їм: „Помиляєтесь ви, не знавши Писа́ння, ні Божої сили. Бо в воскресінні ні женяться, ані заміж виходять, але як Анголи́ ті на небі. А про воскресіння померлих хіба не читали проре́ченого вам від Бога, що каже: „Я Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів; Бог не є Богом мертвих, а живих“. А наро́д, чувши це, дивувався науці Його. Фарисеї ж, почувши, що Він у́ста замкнув саддуке́ям, зібралися ра́зом. І спитався один із них, учитель Зако́ну, Його випробо́вуючи й кажучи: „Учителю, котра́ заповідь найбільша в Зако́ні?“ Він же промовив йому́: „Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою“. Це найбільша й найперша заповідь. А друга одна́кова з нею: „Люби свого ближнього, як само́го себе́“. На двох оцих заповідях увесь Зако́н і Пророки стоять“. Коли ж фарисеї зібрались, Ісус їх запитав, і сказав: „Що́ ви думаєте про Христа? Чий Він син?“ Вони Йому кажуть: „Давидів“. Він до них промовляє: „Як же то силою Духа Давид Його Господом зве, коли каже: „Промовив Господь Господе́ві моєму: сядь право́руч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм“. Тож, коли Давид зве Його Господом, — як же Він йому син?“ І ніхто не спромігся відпові́сти Йому ані сло́ва... І ніхто з того дня не наважувався більш питати Його.
Щоденний план послідовного читання всієї Біблії. Текст Біблії є суспільним надбанням. (Біблія Огієнка)
Читання дня — щоранку
У Bosko читання дня чекають на вас щоранку — позначайте кожне як прочитане, щоб завжди знати, де ви зупинилися, читайте їх у будь-якому з 30 перекладів і затримайтеся на короткому роздумі. Щоденні читання вашої традиції — з відстеженням і завжди під рукою.