Читання дня
Біблійні читання, призначені на день, із повним текстом вашою мовою. Стежте щоранку за щоденними читаннями вашої традиції в застосунку Bosko.
Перше читання
щоб знайтися в Нім не з власною праведністю, яка від Зако́ну, але з тією, що з віри в Христа, праведністю від Бога за вірою, щоб пізнати Його й силу Його воскресіння, та участь у му́ках Його, уподо́блюючись Його смерті, аби досягнути я́кось воскресіння з мертвих. Не тому́, що я вже досягнув, або вже вдоскона́лився, але пра́гну, чи не досягну́ я того, чим і Христос Ісус досягнув був мене. Браття, я себе не вважаю, що я досягну́в. Та тільки, забуваючи те, що поза́ду, і спішачи́ до того, що попе́реду, я женусь до мети за нагородою високого по́клику Божого в Христі Ісусі.
Перше читання
І було мені слово Господнє таке: „Сину лю́дський, пророкуй, і скажеш: Так говорить Господь Бог: Голосіть „Ой!“ цього дня! Бо близьки́й день, і близьки́й день Господній, день хма́рний, настає час наро́дів! І при́йде меч на Єгипет, і буде тремті́ння в Етіопії, коли будуть падати забиті в Єгипті, і заберу́ть багатство його, і будуть розбиті осно́ви його. Куш, і Пут, і Луд, і ввесь помішаний наро́д, і Кув, і сини землі заповіту попа́дають з ними від меча. Так говорить Господь: І попа́дають підпо́ри Єгипту, і так упаде́ гординя сили його, від Міґдолу аж до Севене, від меча попа́дають у ньому, говорить Господь Бог. І буде він спусто́шений серед попусто́шених країв, а міста́ його будуть серед міст поруйно́ваних. І пізнають вони, що Я — Господь, коли Я дам огонь на Єгипет, і будуть поторо́щені всі, хто йому помагає. Того дня повихо́дять посланці́ з-перед Мого лиця на кораблях, щоб налякати безпечну Етіопію, і буде через них жах, як у день Єгипту, бо це ось надхо́дить! Так говорить Господь Бог: І Я зроблю́ кінець єгипетському многолю́дству рукою Навуходоно́сора, вавилонського царя. Він та наро́д його з ним, насильники лю́дів, будуть спрова́джені зни́щити землю, і вони повитягують мечі свої на Єгипет, — і напо́внять край побитими! I оберну́ Я річки́ на суході́л, і передам землю в руку злочинців, і спусто́шу край та все, що в ньому, рукою чужих. Я, Господь, це сказав! Так говорить Господь Бог: І повигу́блюю божкі́в, і зроблю́ кінець бовва́нам з Нофу, і не буде вже князі́в в єгипетському кра́ї, і дам по́страх на єгипетську зе́млю. І Па́трос спусто́шу, і дам огонь у Цоан, і буду вико́нувати при́суди в Но. І виллю Я гнів Свій на Сіна, тверди́ню єгипетську, і ви́тну многолю́дство Но. І пошлю́ Я огонь на Єгипет, сильно буде ко́рчитись Сін, а Но буде прола́маний, а на Ноф нападуть вороги вдень. Юнаки́ Авену та Пі-Весету попа́дають від меча, а інші пі́дуть у поло́н. А в Тахпанхесі поте́мніє день, коли Я ламатиму там єгипетські я́рма, і скінчи́ться в ньому пиха́ сили його. Самого його хмара закриє, а його до́чки пі́дуть у поло́н... І буду виконувати при́суди над Єгиптом, і вони пізна́ють, що Я — Госпо́дь!“ І сталося, за одина́дцятого року, першого місяця, сьомого дня місяця, було мені слово Господнє таке: „Сину лю́дський, Я зламав раме́но фараона, єгипетського царя, і ось воно не буде перев'я́зане, щоб дати ліки, щоб покласти пов'я́зку, щоб обви́нути його, і щоб зміцни́ти його вхопи́тися за меча. Тому так говорить Господь Бог: Ось Я на фараона, єгипетського царя, і поламаю раме́на його, те дуже та те зла́мане, і викину меча з його руки́. І розпоро́шу Єгипет серед народів, і порозсипа́ю їх по края́х. І зміцню раме́на вавилонського царя, і дам меча Свого в його руку, — і зламаю Я фараонові раме́на, і він буде стогнати сто́гоном проко́леного перед ним. І зміцню́ Я раме́на вавилонського царя, а фараонові раме́на опаду́ть. І пізнають вони, що Я — Господь, коли Я дам Свого меча в руку вавилонського царя, і простягну́ його на єгипетську землю. І розпоро́шу Єгипет серед наро́дів, і порозсипа́ю їх по края́х. І пізнають вони, що Я — Господь!“
Перше читання
Хто жінку чесно́тну зна́йде? а ціна її більша від пе́рел: довіря́є їй серце її чоловіка, і йому не забра́кне прибутку! Вона чинить для нього добро, а не зло, по всі́ дні свого життя. Шукає вона вовни й льо́ну, і робить охоче своїми руками. Вона, немов кораблі́ ті купе́цькі, здале́ка спроваджує хліб свій. І встане вона ще вночі, і видасть для дому свого поживу, а поря́док служни́цям своїм. Про поле вона намишляла, і його набула́, із пло́ду долоней своїх засадила вона виноградинка. Вона підпері́зує силою сте́гна свої та зміцня́є раме́на свої. Вона розуміє, що добра робота її, і світильник її не пога́сне вночі. Вона ру́ки свої простя́гає до пря́дки, а долоні її верете́но тримають. Долоню свою відкриває для вбогого, а руки свої простягає до бідного. Холоду в домі своїм не боїться вона, бо подвійно одя́гнений ввесь її дім. Килими́ поробила собі, віссо́н та кармази́н — убра́ння її. Чоловік її зна́ний при брамах, як сидить він із старшими краю. Тонку ту́ніку робить вона й продає, і купце́ві дає пояси́. Сила та пи́шність — одежа її, і сміється вона до прийде́щнього дня. Свої уста вона відкриває на мудрість, і милости́ва наука їй на язиці́. Доглядає вона ходи дому свого́, і хліба з ліни́вства не їсть. Устають її діти, і хвалять її, чоловік її — й він похваля́є її: „Багато було́ тих чесно́тних дочо́к, та ти їх усіх переви́щила!“ Краса — то ома́на, а врода — марно́та, жінка ж богобоя́зна — вона буде хва́лена! Дайте їй з плоду рук її, і нехай її вчи́нки її вихваляють при брамах!“
Ранкова молитва — перше читання
І встав Лаван рано вранці, і поцілував онуків своїх, і дочок своїх, — і поблагословив їх. І пішов, та й вернувся Лаван до місця свого. А Яків пішов на дорогу свою. І спіткали його Божі Анголи́. І Яків сказав, коли їх побачив: „Це Божий табір!“ І він назвав ім'я́ тому місцю: Маханаїм. І послав Яків послів перед собою до Ісава, брата свого, до землі Сеїр, до краю едомського. І наказав їм, говорячи: „Скажіть так моєму панові Ісавові: Так сказав раб твій Яків: Я мешкав з Лаваном, і заде́ржався аж дотепер. І маю я вола та осла, і отару, і раба, і невільницю. І я послав розказати панові моєму, щоб знайти милість в очах твоїх“. І вернулися посли до Якова, та й сказали: „Ми прийшли були до брата твого до Ісава, а він також іде назустріч тобі, і чотири сотні людей з ним.“ І Яків сильно злякався, і був затурбований. І він поділив наро́д, що був з ним, і дрібну та велику худобу, і верблюди на два табори. І сказав: „Коли при́йде Ісав до табору одного, і розі́б'є його, то вціліє позосталий табір“. І Яків промовив: „Боже батька мого Авраама, і Боже батька мого Ісака, Господи, що сказав Ти мені: „Вернися до Краю свого, і до місця свого народження, і Я зроблю́ тобі добре“. Я не вартий усіх отих милостей, і всієї вірности, яку Ти чинив був Своєму рабові, бо з самою своєю палицею перейшов я був цей Йорда́н, а тепер я стався на два табори. Збережи ж мене від руки мого брата, від руки Ісава, бо боюсь я його, щоб він не прийшов та не побив мене і матері з дітьми. А Ти ж був сказав: „Учинити добро — учиню я з тобою добро; а наща́дки твої́ покладу, як той мо́рський пісок, що його не злічити через безліч“. І він переночував там тієї ночі, і взяв із того, що́ під руку прийшло, дар для Ісава, брата свого: кіз двісті, і козлів двадцятеро, овець двісті, і баранів двадцятеро, верблюдиць дійних та їх жереб'ят тридцятеро, корів сорок, а биків десятеро, ослиць двадцятеро, а ослят десятеро. І дав до рук рабів своїх кожне стадо окремо. І сказав він до рабів своїх: „Ідіть передо мною, і позоставте відстань поміж стадом і стадом“. І він наказав першому, кажучи: „Коли спіткає тебе Ісав, брат мій, і запитає тебе так: Чий ти, і куди ти йдеш, і чиє те, що перед тобою? то скажеш: Раба твого Якова це подарунок, посланий панові моєму Ісавові. А ото й він сам за нами“. І наказав він і другому, і третьому, також усім, що йшли за стадами, говорячи: „Таким словом будете говорити до Ісава, коли ви зна́йдете його, і скажете: Ось і раб твій Яків за нами, бо він сказав: Нехай я вблагаю його оцим дарунком, що йде передо мною, а потім побачу обличчя його, — може він піді́йме обличчя моє.“ І йшов подарунок перед ним, а він ночував тієї ночі в таборі. І встав він тієї ночі, і взяв обидві жінки свої, і обидві невільниці свої та одинадцятеро дітей своїх, і перейшов брід Яббок. І він узяв їх, і перепровадив через потік, і перепровадив те, що в нього було. І зостався Яків сам. І боровся з ним якийсь Муж, аж поки не зійшла досвітня зоря. І Він побачив, що не подужає його, і доторкнувся до сугло́бу стегна́ його. І звихнувся сугло́б стегна́ Якова, як він боровся з Ним. І промовив: „Пусти Мене, бо зійшла досвітня зоря“. А той відказав: „Не пущу́ Тебе, коли не поблагосло́виш мене“. І промовив до нього: „Як твоє ймення!“ Той відказав: „Яків“. І сказав „Не Яків буде називатися вже ймення твоє, але Ізра́їль, бо ти боровся з Богом та з людьми, — і подужав“. І запитав Яків і сказав: „Скажи ж Ім'я Своє“. А Той відказав: „Пощо питаєш про Ймення Моє!“ І Він поблагословив його там. І назвав Яків ім'я́ того місця: Пенуїл, бо „бачив був Бога лицем у лице, та збереглася душа моя“. І засвітило йому сонце, коли він перейшов Пенуїл. І він кульгав на своє стегно́. Тому не їдять Ізраїлеві сини жили стегна, що на сугло́бі стегна́, аж до сьогодні, бо Він доторкнувся був до стегна́ Якового, жили стегна.
Послання
Об'я́влення Ісуса Христа, яке дав Йому Бог, щоб показати Своїм рабам, що́ незабаром статися має. І Він показав, і послав Своїм а́нголом рабові Своєму Іванові, який сві́дчив про Слово Боже, і про свідчення Ісуса Христа, і про все, що́ він бачив. Блаженний, хто читає, і ті, хто слухає слова пророцтва та доде́ржує написане в ньому, — час бо близьки́й! Іван до семи Церков, що в Азії: благода́ть вам і мир від Того, Хто є, Хто був і Хто має прийти; і від семи Ду́хів, що перед престолом Його, та від Ісуса Христа, а Він „Свідок вірний, Пе́рвенець з мертвих і Влади́ка зе́мних царів“. Йому, що нас полюбив і кров'ю Своєю обмив нас від наших гріхів,
Перше читання
І зібрався Яків, і пішов до кра́ю синів Кедему. І побачив, — аж ось криниця в полі, і ото там три отарі лежали біля неї, бо з тієї криниці напувають стада́. А на отворі криниці лежав великий камінь. І збирались туди всі стада, і скочували каменя з отвору криниці, і напоювали отару, і привалювали каменя на отвір криниці знов на його місце. І сказав до пастухів Яків: „Браття мої, звідкіля ви?“ А ті відказали: „Ми з Харану“. І сказав їм: „Чи ви знаєте Лавана, сина Нахорового?“ І відказали: „Знаємо“. І сказав їм: „Чи гаразд із ним?“ І відказали: „Гаразд. А ось Рахі́ль, дочка його, приходить з отарою“. І сказав: „Тож іще багато дня, не час зганяти худобу. Напійте отару, та йдіть пасіть“. А вони відказали: „Не можемо, аж поки не будуть зігнані всі стада, і не відкотять каменя з отвору криниці, — тоді понапуваємо отару“. Іще він говорив із ними, аж ось приходить Рахі́ль з отарою батька свого, бо була вона пастушка. І сталося, коли Яків побачив Рахіль, дочку Лавана, брата матері своєї, та отару Лавана, брата своєї матері, то підійшов Яків і відкотив каменя з отво́ру криниці, і напоїв отару Лавана, брата матері своєї. І поцілував Яків Рахіль, і підніс свій голос, і заплакав... І Яків оповів Рахілі, що він брат батька її, і що він син Ревеки. А та побігла, і розповіла батькові своєму... І сталося, коли Лаван почув вістку про Якова, сина сестри своєї, то побіг йому назустріч, і обняв його, і поцілував його, і привів його до свого дому. А він розповів Лаванові про всі ті пригоди. І промовив до нього Лаван: „Поправді, ти кість моя й тіло моє́!“ І сидів він із ним місяць ча́су. І сказав Лаван до Якова: „Чи тому, що ти брат мій, то ти будеш служити мені даре́мно? Скажи ж мені, яка плата тобі?“ А в Лавана було дві дочки́: ім'я́ старшій Лія, а ім'я́ молодшій Рахіль. Очі ж Ліїні були хворі, а Рахіль була гарного стану та вродливого вигляду. І покохав Яків Рахіль, та й сказав: „Я буду сім літ служити тобі за Рахіль, молодшу дочку́ твою“. І промовив Лаван: „Краще мені віддати її тобі, аніж віддати мені її іншому чоловікові. Сиди ж зо мною!“ І служив Яків за Рахіль сім літ, а вони через любов його до неї були в його очах, як кілька днів. І сказав Яків Лаванові: „Дай мені жінку мою, бо виповнилися мої дні, і нехай я до неї ввійду́!“ І зібрав Лаван усіх людей тієї місцевости, і справив гостину. І сталося ввечері, — і взяв він дочку свою Лію, і до нього впровадив її. І Яків із нею зійшовся. А Лаван дав їй Зілпу, невільницю свою, дав Лії, дочці своїй, за невільницю. А вранці виявилося, що то була Лія! І промовив Яків до Лавана: „Що́ це ти вчинив мені? Хіба не за Рахіль працював я в тебе? На́що ж обманив ти мене? А Лаван відказав: „У нашій місцевості не робиться так, щоб віддавати молодшу перед старшою. Виповни тиждень для цієї, і буде да́на тобі також та́, за працю, що бу́деш працювати в мене ще сім літ других“. І зробив Яків так, і виповнив тиждень для цієї. І він дав йому Рахіль, дочку свою, дав йому за жінку. І дав Лаван Рахілі, дочці своїй, Білгу, невільницю свою, дав їй за невільницю. І прийшов він також до Рахілі, і покохав також Рахіль, більше, як Лію. І працював у нього ще сім літ других. І побачив Господь, що знена́виджена Лія, і відкрив її утро́бу, а Рахіль була неплідна. І завагітніла Лія, і сина породила, і назвала ім'я́ йому: Руви́м, бо сказала була: „Господь споглянув на недолю мою, бо тепер покохає мене чоловік мій!“ І завагітніла вона ще, і сина породила, і сказала: „Господь почув, що я знена́виджена, і дав мені також цього. І назвала ймення йому: Симеон. І завагітніла вона ще, і сина породила, і сказала: „Тепер оцим разом буде до мене прилучений мій чоловік, бо я трьох синів породила йому“. Тому й назвала ім'я йому: Леві́й. І завагітніла вона ще, і сина породила, і сказала: „Тим разом я буду хвалити Господа!“ Тому назвала ім'я йому: Юда. Та й перестала роджати.
Ранкова молитва — друге читання
Отож, у в'язниці Петра стерегли, а Церква ре́вно молилася Богові за нього. А як Ірод хотів його ви́вести, Петро спав тієї ночі між двома́ вояка́ми, закутий у два ланцюги́, і сторо́жа пильнувала в'язницю при две́рях. І ось ангол Господній з'явився, і в в'язниці засяяло світло. І, доторкнувшись до боку Петрового, він збудив його, кажучи: „Мерщі́й встава́й!“ І ланцюги́ йому з рук поспада́ли. А ангол до нього промовив: „Підпережи́ся, і взуй санда́лі свої“. І він так учинив. І каже йому: „Зодягнися в плаща свого, та й за мною йди“. І, вийшовши, він ішов услід за ним, і не знав, чи то правда, що робилось від ангола, бо ду́мав, що видіння він бачить. Як сторо́жу минули вони першу й другу, то прийшли до залізної брами, що до міста веде, — і вона відчинилась сама ім. І, вийшовши, пройшли одну вулицю, — і відступив ангол зараз від нього. Сказав же Петро, оприто́мнівши: „Тепер знаю правдиво, що Господь послав Свого ангола, і видер мене із рук Іродових та від усього чека́ння народу юдейського“. А зміркувавши, він прийшов до сади́би Марії, матері Івана, званого Ма́рком, де багато зібралося й молилося. І як Петро в фіртку брами постукав, то вийшла послухати служни́ця, що звалася Ро́да, та голос Петрів розпізнавши, вона з радощів не відчинила воріт, а прибігши, сказала, що Петро при воро́тях стоїть! А вони їй сказали: „Чи ти навісна́?“ Та вона запевняла своє́, що є так. Вони ж говорили: „То ангол його!“ А Петро й далі стукав. Коли ж відчинили, вони його вгледіли та й дивувалися. Махнувши ж рукою до них, щоб мовчали, він їм розповів, як Господь його вивів із в'язниці. І сказав: „Сповістіть про це Якова й браттю“. І, вийшовши, він до іншого місця пішов. Коли ж настав день, поміж вояка́ми зчинилась велика тривога, що́ то сталось з Петром.
Респонсорійний псалом
Євангеліє
Підійшли до Ісуса тоді Його учні, питаючи: „Хто найбільший у Царстві Небеснім?“ Він же дитину покликав, і поставив її серед них, та й сказав: „Поправді кажу́ вам: коли не наве́рнетесь, і не станете, як ті діти, — не вві́йдете в Царство Небесне! Отже, хто впоко́риться, як дитина оця, той найбільший у Царстві Небеснім. І хто при́йме таку дитину одну в Моє Ймення, той приймає Мене. Хто ж споку́сить одне з цих мали́х, що вірують в Мене, то краще б тако́му було, коли б жо́рно млино́ве на шию йому почепи́ти, — і його потопи́ти в морські́й глибині́. Від споку́с горе світові, — бо мусять спокуси прийти; надто горе люди́ні, що від неї прихо́дить споку́са! Коли тільки рука твоя, чи нога твоя спокуша́є тебе, — відітни її й кинь від себе: краще тобі увійти в життя одноруким або одноногим, ніж з обома руками чи з обома ногами бути вкиненому в огонь вічний. І коли твоє око тебе́ спокушає — його ви́бери й кинь від себе: краще тобі однооким ввійти в життя, ніж з обома очима бути вкиненому до геєнни огне́нної. Стережіться, щоб ви не погордували ані одним із мали́х цих; кажу́ бо Я вам, що їхні Анголи́ повсякчасно бачать у небі обличчя Мого Отця, що на небі.
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Вечірня молитва — перше читання
А двадцятого й четвертого дня першого місяця та був я нри великій річці, — це Хідде́кел.
Друге читання
Павло й Тимофі́й, раби Христа Ісуса, до всіх святих у Христі Ісусі, що знаходяться в Фили́пах, з єпи́скопами та диякона́ми: благода́ть вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа́! Дякую Богові своєму при кожній згадці про вас, і за́вжди в усякій молитві своїй за всіх вас чиню́ я молитву з ра́дощами, — за участь вашу в Єва́нгелії від першого дня аж дотепе́р. Я певний того, що той, хто в вас розпочав добре ді́ло, виконає його аж до дня Христа Ісуса. Бо то справедливо мені ду́мати це про всіх вас, бо я маю вас у серці, а ви всі в кайда́нах моїх, і в обороні, і в утве́рдженні Єва́нгелії — спільники мої в благодаті. Бо Бог мені свідок, що тужу́ я за вами всіма́ в сердечній любові Христа Ісуса. І молюсь я про те, щоб ваша любов примножа́лась ще більше та більше в пізна́нні й усякім дослі́дженні, щоб ви досліджували те, що краще, щоб чисті та ці́лі були Христового дня, напо́внені плодів праведности через Ісуса Христа, на славу та на хвалу Божу. Бажаю ж я, браття, щоб ві́дали ви, що те, що сталось мені, вийшло більше на успіх Єва́нгелії, бо в усій прето́рії та всім іншим стали відо́мі кайда́ни мої за Христа. А багато братів у Господі через кайда́ни мої посміліли та ще більше відва́жилися Слово Боже звіщати безстрашно. Одні, правда, і через за́здрощі та колотне́чу, другі ж із доброї волі Христа проповідують; а інші з любови, зна́ючи, що я поставлений на оборону Єва́нгелії; а інші через пі́дступ звіщають Христа нещиро, ду́маючи, що додаду́ть тягару́ до кайда́нів моїх. Але що ж? У всякому разі, чи облудно, чи щиро, Христос проповідується, а тим я радію та й бу́ду радіти. Бо знаю, що це бу́де мені на спасі́ння через вашу молитву й допомогу Духа Ісуса Христа, через чека́ння й надію мою, що я ні в чо́му не бу́ду посоро́млений, але ці́лою сміли́вістю, як за́вжди, так і тепер Христос буде звели́чений у тілі моїм, чи то життям, чи то смертю. Бо для мене життя — то Христос, а смерть — то надба́ння. А коли життя в тілі — то для мене плід ді́ла, то не знаю, що́ вибрати. Тягнуть мене одне й друге, хоч маю я бажа́ння померти та бути з Христом, бо це значно ліпше. А щоб полишатися в тілі, то це потрібніш ради вас. І оце знаю певно, що зали́шусь я, і пробува́тиму з вами всіма́ вам на ко́ристь та на ра́дощі в вірі, щоб ваша хвала́ через мене примно́жилася в Христі Ісусі, коли зно́ву прийду́ я до вас. Тільки живіть згідно з Христовою Єва́нгелією, щоб, — чи прийду́ я й побачу вас, чи й не бувши — почув я про вас, що ви стоїте́ в однім дусі, бо́рючись однодушно за віру єва́нгельську, і ні в чо́му не боячи́ся противників; це їм доказ загибелі, вам же спасі́ння. А це від Бога! Бо вчинено вам за Христа доброді́йство, — не тільки вірувати в Нього, але і страждати за Нього, маючи таку саму боротьбу́, яку ви бачили в мені, а тепер чуєте про мене.
Друге читання
І коли сьому печатку розкрив, німа ти́ша настала на небі десь на півгодини. І я бачив сімох анголів, що стояли перед Богом. І да́но було їм сім су́рем. І прийшов другий ангол, та й став перед же́ртівником із золотою кадильницею. І було йому да́но багато кадила, щоб до молито́в усіх святих додав на золотого же́ртівника, що перед престолом. І знявся дим кадильний з моли́твами святих від руки ангола перед Бога. А ангол кадильницю взяв, і напо́внив її огнем із же́ртівника, та й кинув на землю. І зчинилися гро́ми, і гурко́тнява, і бли́скавиці та трясіння землі. І сім анголів, що мали сім су́рем, приготува́лися, щоб сурми́ти. І засурми́в перший ангол, — і вчинилися град та огонь, перемішані з кров'ю, і впали на землю. І спалилась третина землі, і згоріла третина дерев, і всіляка зелена трава погоріла. І засурми́в другий ангол, — і немов би велика гора, розпа́лена огнем, була вкинена в море. І третина мо́ря зробилася кров'ю, і померла третина морського створіння, що мають життя, і загинула третина кораблів. І засурми́в третій ангол, — і велика зоря́ спала з неба, пала́ючи, як смолоски́п. І спала вона на третину річок та на водні джере́ла. А йме́ння зорі тій Поли́н. І стала третина води, як поли́н, і багато з людей повмирали з води, бо згі́ркла вона. І засурми́в ангол четвертий, — і вда́рено третину сонця, і третину місяця, і третину зір, щоб затьми́лася їхня третина, щоб третина дня не світила, так само ж і ніч. І бачив, і чув я одно́го орла, що летів серед неба і кли́кав гучним голосом: „Горе, горе, горе тим, хто живе на землі, від голосів сурмови́х позосталих трьох анголів, що мають сурми́ти!“
Друге читання
Хіба ви не знаєте, що ті, хто на перегонах біжить, усі біжать, але нагороду приймає один? Біжіть так, щоб оде́ржали ви! І кожен змагу́н від усього стримується; вони ж — щоб тлінний прийняти вінок, але ми — щоб нетлінний. Тож біжу́ я не так, немов на непевне, борюся не так, немов би повітря б'ючи́. Але вмертвляю й неволю я тіло своє, щоб, звіщаючи іншим, не стати само́му негі́дним.
Друге читання
Святий Дух виявляє оцим, що ще не відкрита дорога в святиню, коли ще стоїть перша скинія. Вона образ для ча́су теперішнього, за якого прино́сяться да́ри та жертви, що того не можуть вдоскона́лити, щодо сумління того, хто служить, що тільки в потравах та в напо́ях, та в різних обмива́ннях, в уставах тілесних, — установлено їх аж до ча́су направи. Але́ Христос, Первосвященик майбутнього доброго, прийшов із більшою й досконалішою скинією, нерукотво́рною, цебто не цього втво́рення, і не з кров'ю козлів та телят, але з власною кров'ю увійшов до святині один раз, та й набу́в вічне відку́плення. Бо коли кров козлів та телят та попіл із я́лівок, як покро́пить нечистих, освячує їх на очи́щення тіла, скільки ж більш кров Христа, що Себе непорочного Богу приніс Вічним Духом, очистить наше сумління від мертвих учинків, щоб служити нам Богові Живому! Тому Він — Посере́дник Ново́го Заповіту, щоб через смерть, — що була́ для відку́плення від пере́ступів, учинених за першого заповіту, — покликані прийняли́ обі́тницю вічного спа́дку.
Євангеліє
Після того юдейське Свято було, і до Єрусалиму Ісус відійшов. А в Єрусалимі, біля брами Овечої, є купальня, Віфесда́ по-єврейському зветься, що мала п'ять ґа́нків. У них лежало багато слабих, сліпих, кривих, сухих, що чекали, щоб воду пору́шено. Бо ангол Господній часами спускавсь до купальні, і порушував воду, і хто перший ула́зив, як воду пору́шено, той здоровим ставав, хоч би яку мав хворо́бу. А був там один чоловік, що тридцять і вісім ро́ків був недужим. Як Ісус його вгледів, що лежить, та, відаючи, що багато він ча́су слабує, говорить до нього: „Хочеш бути здоровим?“ Відповів Йому хворий: „Пане, я не маю люди́ни, щоб вона, як порушено воду, до купа́льні всадила мене. А коли я прихо́джу, то передо мною вже інший ула́зить“. Говорить до нього Ісус: „Уставай, візьми ложе своє — та й ходи!“ І зараз одужав оцей чоловік, і взяв ложе своє — та й ходив. Того ж дня субота була́, тому́ то сказали юдеї вздоро́вленому: „Є субота, і не годиться тобі брати ложа свого“. А він відповів їм: „Хто мене вздоро́вив, Той до мене сказав: Візьми ложе своє — та й ходи“. А вони запитали його: „Хто Той Чоловік, що до тебе сказав: Візьми ложе своє — та й ходи?“ Та не знав уздоро́влений, Хто то Він, бо Ісус ухиливсь від наро́ду, що був на тім місці. Після того Ісус стрів у храмі його, та й промовив до нього: „Ось ви́дужав ти. Не гріши ж уже більше, щоб не сталось тобі чого гіршого!“ Чоловік же пішов і юдеям звістив, що Той, Хто вздоро́вив його, то Ісус. І тому́ зачали́ юдеї переслідувати Ісуса, що таке Він чинив у суботу. А Ісус відповів їм: „Отець Мій працює аж досі, — працюю і Я“. І тому́ то юдеї ще більш намагалися вбити Його, що не тільки суботу пору́шував Він, але й Бога Отцем Своїм звав, тим ро́блячись Богові рівним. Відповів же Ісус і сказав їм: „Поправді, поправді кажу́ вам: Син нічо́го робити не може Сам від Себе, тільки те, що Він бачить, що ро́бить Отець; бо що робить Він, те так само й Син ро́бить. Бо Отець любить Сина, і показує все, що Сам робить, Йому. І покаже Йому діла більші від цих, щоб ви дивува́лись. Бо як мертвих Отець воскрешає й ожи́влює, так і Син, кого хоче, ожи́влює. Бо Отець і не судить ніко́го, а ввесь суд віддав Синові, щоб усі шанували і Сина, як шанують Отця. Хто не шанує Сина, — не шанує Отця, що послав Його. Поправді, поправді кажу вам: Хто слухає сло́ва Мого, і вірує в Того, Хто послав Мене, — життя вічне той має, і на суд не прихо́дить, але перейшов він від смерти в життя. Поправді, поправді кажу́ вам: Наступає година, і тепер уже є, коли голос Божого Сина почують померлі, а ті, що почують, оживуть. Бо як має Отець життя Сам у Собі, так і Синові дав життя мати в Самому Собі. І Він дав Йому силу чинити і суд, бо Він — Людський Син. Не дивуйтесь цьому́, бо надхо́дить година, коли всі, хто в гроба́х, — Його голос почують, і повихо́дять ті, що чинили добро, на воскре́сення життя, а котрі́ зло чинили, на воскре́сення Су́ду. Я нічого не мо́жу роби́ти Сам від Себе. Як Я чую, суджу́, і Мій суд справедливий, — не шукаю бо волі Своєї, але волі Отця, що послав Мене. Коли сві́дчу про Себе Я Сам, то свідо́цтво Моє неправдиве. Є Інший, Хто сві́дчить про Мене, і Я знаю, що правдиве свідо́цтво, яким сві́дчить про Мене. Ви послали були́ до Івана, і він сві́дчив про правду. Та Я не від людини свідо́цтва приймаю, але це говорю́, щоб були ви спасені. Він світильником був, що горів і світив, та ви тільки хвилю хотіли поті́шитись світлом його. Але Я маю свідчення більше за Іванове, бо ті справи, що Отець Мені дав, щоб Я виконав їх, ті справи, що Я їх чиню́, самі сві́дчать про Мене, що Отець Мене послав! Та й Отець, що послав Мене, Сам засві́дчив про Мене; але ви ані голосу Його не чули ніко́ли, ані виду Його не бачили. Навіть сло́ва Його ви не маєте, щоб у вас перебува́ло, бо не вірите в То́го, Кого Він послав. Дослідіть но Писа́ння, бо ви ду́маєте, що в них маєте вічне життя, — вони ж сві́дчать про Мене! Та до Мене прийти ви не хочете, щоб мати життя. Від людей не приймаю Я слави, але вас Я пізнав, що любови до Бога в собі ви не маєте. Я прийшов у Йме́ння Свого Отця, та Мене не приймаєте ви. Коли ж при́йде інший у йме́ння своє, того при́ймете ви. Як ви можете вірувати, коли славу один від одно́го приймаєте, а слави тієї, що від Бога Єдиного, не пра́гнете ви? Не думайте, що Я перед Отцем буду вас винуватити, — є, хто вас винуватити бу́де, — Мойсей, що на нього наді́єтесь ви! Коли́ б ви Мойсеєві вірили, то й Мені б ви повірили, бо про Мене писав він. Якщо писа́нням його ви не вірите, то як віри поймете словам Моїм?“
Вечірня молитва — друге читання
І я глянув, — і ото біла хмара, а на хмарі сидить подібний до Лю́дського Сина. Він мав на Своїй голові золотого вінця́, а в руці Його гострий серп.
Євангеліє
І вони вийшли звідти, і прохо́дили по Галілеї. А Він не хотів, щоб довідався хто. Бо Він Своїх учнів навчав і казав їм: „Людський Син буде ви́даний лю́дям до рук, і вони Його вб'ють, але вбитий, — воскресне Він третього дня!“ Вони ж не зрозуміли цього сло́ва, та боялись Його запитати. І прибули́ вони в Капернау́м. А як був Він у домі, то їх запитав: „Про що́ міркува́ли в дорозі?“ І мовчали вони, — сперечалися бо проміж себе в дорозі, хто́ найбільший. А як сів, то покликав Він Дванадцятьо́х, і промовив до них: „Коли хто бути першим бажає, — нехай буде найменшим із усіх і слуга всім!“ І взяв Він дитину, і поставив її серед них. І, обнявши її, Він промовив до них: „Коли хто в Ім'я́ Моє при́йме одне з дітей таких, той приймає Мене. Хто ж приймає Мене, — не Мене він приймає, а Того, Хто послав Мене!“
Євангеліє
І всі дивувалися ве́личі Божій! „Вкладіть до вух своїх ці ось слова: Людський Син буде виданий людям до рук“. Проте́ не зрозуміли вони цього слова, було бо закрите від них, щоб його не збагнули, та боялись Його запита́ти про це слово. І прийшло їм на думку: хто б найбільший з них був? А Ісус, думку серця їх знавши, узяв дитину, і поставив її біля Себе. І промовив до них: „Як хто при́йме дитину оцю в Ім'я́ Моє, Мене він приймає, а як хто Мене при́йме, приймає Того, Хто послав Мене. Хто бо найменший між вами всіма́, — той великий!“ А Іван відповів і сказав: „Учителю, ми бачили одно́го чоловіка, що Ім'я́м Твоїм де́монів виганяв, і ми заборонили йому, бо він з нами не ходить“. Ісус же йому́ відказав: „Не забороняйте, — бо хто не проти вас, той за вас!“
Євангеліє
А коли Він зійшов із гори, услід за Ним ішов на́товп великий. І ось підійшов прокаже́ний, уклонився Йому та й сказав: „Коли, Господи, хочеш, — Ти можеш очистити мене!“ А Ісус простяг руку, і доторкнувся до нього, говорячи: „Хо́чу, — будь чистий!“ І тієї хвилини очистився той від своєї прокази. І гово́рить до нього Ісус: „Гляди, — не розповіда́й ніко́му. Але йди, покажися священикові, та дар принеси́, якого Мойсей заповів, їм на свідо́цтво “. А коли Він до Капернау́му ввійшов, то до Нього набли́зився сотник, та й благати зачав Його, кажучи: „Господи, мій слуга лежить удома розсла́блений, і тяжко страждає“. Він говорить йому: „Я прийду́ й уздоро́влю його“. А сотник Йому відповів: „Недостойний я, Господи, щоб зайшов Ти під стрі́ху мою. Та промов тільки слово, — і ви́дужає мій слуга! Бо й я — люди́на підвла́дна, і воякі́в під собою я маю; і одному кажу: піди — то йде він, а тому: прийди́ — і приходить, або рабо́ві своєму: зроби те — і він зро́бить“. Почувши таке, Ісус здивувався, і промовив до тих, хто йшов услід за Ним: „Поправді кажу вам: навіть серед Ізраїля Я не знайшо́в був такої великої віри! Кажу́ ж вам, що багато-хто при́йдуть від сходу та за́ходу, і засядуть у Царстві Небеснім із Авраамом, Ісаком та Яковом. Сини ж Царства — повки́дані бу́дуть до те́мряви зо́внішньої — буде там плач і скре́гіт зубів“! I сказав Ісус сотникові: „Іди, і як повірив ти, нехай так тобі й станеться!“ І тієї ж години одужав слуга його. Як прийшов же Ісус до Петрового дому, то побачив тещу його, що лежала в гарячці. І Він доторкнувся руки її, — і гарячка покинула ту... І встала вона, та й Йому прислуго́вувала! А коли настав вечір, привели́ багатьох біснуватих до Нього, — і Він словом Своїм вигнав ду́хів, а недужих усіх уздорови́в, щоб спра́вдилося, що сказав був Ісая пророк, промовляючи: „Він узяв наші немочі, і неду́ги поніс“. А як угледів Ісус навко́ло Себе багато наро́ду, наказав перепли́нути на то́й бік. І приступив один книжник та й до Нього сказав: „Учителю, я піду́ за Тобою, хоч би куди ти пішов!“ Промовляє до нього Ісус: „Мають но́ри лисиці, а гні́зда небесні пташки́, — Син же Лю́дський не має де й голови́ прихили́ти“. А і́нший із у́чнів промовив до Ньо́го: „Дозволь мені, Господи, перше піти та ба́тька свого похова́ти“. А Ісус йому каже: „Іди за Мною, і зостав мертвим ховати мерців своїх!“ І коли Він до чо́вна вступив, за Ним увійшли Його у́чні. І ось буря велика зірва́лась на морі, аж чо́вен зачав залива́тися хви́лями. А Він спав. І кинулись учні, і збудили Його та й благали: Рятуй, Господи, — ги́немо!“ А Він відповів їм: „Чого полохливі ви, маловірні?“ Тоді встав, заказав бурі й морю, — і тиша велика настала. А народ дивувався й казав: „Хто ж це такий, що ві́три та море слухня́ні Йому́?“ І, як прибув Він на то́й бік, до землі Гадари́нської, перестріли Його два біснуваті, що вийшли з могильних пече́р, дуже люті, так що ніхто не міг перехо́дити тією дорогою. І ось, вони стали кричати, говорячи: „Що́ Тобі, Сину Божий, до нас? Прийшов Ти сюди передчасно нас мучити?“ А опо́даль від них пасся гурт великий свине́й. І просилися де́мони, кажучи: „Коли виженеш нас, то пошли нас у той гурт свине́й“. А Він відповів їм: „Ідіть“. І вийшли вони, і пішли в гурт свиней. І ось кинувся з кручі до моря ввесь гурт, — і потопи́вся в воді. Пастухи ж повтікали; а коли прибули́ вони в місто, то про все розповіли́, і про біснуватих. І ось, усе місто вийшло назу́стріч Ісусові. Як Його ж угледіли, то стали благати, щоб пішов Собі з їхнього кра́ю!
Щоденний план послідовного читання всієї Біблії. Текст Біблії є суспільним надбанням. (Біблія Огієнка)
Читання дня — щоранку
У Bosko читання дня чекають на вас щоранку — позначайте кожне як прочитане, щоб завжди знати, де ви зупинилися, читайте їх у будь-якому з 30 перекладів і затримайтеся на короткому роздумі. Щоденні читання вашої традиції — з відстеженням і завжди під рукою.