Читання дня
Біблійні читання, призначені на день, із повним текстом вашою мовою. Стежте щоранку за щоденними читаннями вашої традиції в застосунку Bosko.
Перше читання
Вірне це слово: коли хто єпи́скопства хоче, — доброго діла він пра́гне. А єпи́скоп має бути бездога́нний, муж однієї дружи́ни, тверезий, невинний, че́сний, гостинний до при́ходнів, здібний навчати, не п'яни́ця, не заводія́ка, але тихий, несварли́вий, не сріблолюбець, щоб добре ряди́в власним домом, що має дітей у слухня́ності з повною чесністю, — бо хто власним домом ряди́ти не вміє, я́к він зможе пильнува́ти про Божу Церкву? — не новонаве́рнений, щоб він не запишався, і не впав у ворожий о́суд. Треба, щоб мав він і добре засві́дчення від чужи́нців, щоб не впасти в догану та в сітку диявольську.
Перше читання
Єфре́м оточи́в Мене лжею, лука́вством — Ізраїлів дім, а Юда держа́вся ще з Богом і з святими був вірний. Єфрем пасе вітра й женеться за вітром із схо́ду. Неправду й руїну розмно́жує він кожного дня, умову складають з Ашшу́ром, олива ж несе́ться в Єгипет. Та в Господа з Юдою пря, і Якова Він навісти́ть за путя́ми його́, за діла́ми його йому зве́рне. Він в утро́бі тримав за п'яту́ свого брата, а в силі своїй він боровся із Богом, — і боровся він з Анголом, — та й перемі́г. Плакав він, і блага́в він Його́, у Бет-Елі знайшов Він його́, і там з нами гово́рить. А Господь — Бог Савао́т, Його Йме́ння — Госпо́дь. А ти через Бога свого наве́рнешся, стережи милість та суд, і за́вжди надійся на Бога свого́! Немов Ханаа́н, — у нього в руці неправдива вага́, любить він кривду чинити. І каже Єфрем: Справді я збагати́вся, знайшов я маєток собі! У всіх моїх чи́нах не зна́йдуть провини мені, що гріхом би була́. А Я — Госпо́дь, Бог твій від кра́ю єгипетського, — ще в наме́тах тебе посаджу́, немов за днів свята. І Я говорив до пророків, і виді́ння розмно́жив, і через пророків Я при́тчі казав. Хіба беззако́ння лиши́в Ґілеа́д, і марно́тою стались лиш там? У Ґілґа́лі прино́сили в жертву волів, а їхні же́ртівники — мов ті купи каміння на бо́рознах пі́льних. І втік Яків на поле Ара́ма, а Ізра́їль за жінку робив, і за жінку отару стері́г. І через пророка Госпо́дь із Єгипту Ізраїля ви́вів, і пророком стере́жений був він. Єфре́м Господа гірко розгні́вав, і тому́ його вчинки криваві Він ли́шить на ньому, і пове́рне йому його сором.
Перше читання
Ранкова молитва — перше читання
Цар Навуходоно́сор зробив був золотого бовва́на, — завви́шки йому́ шістдеся́т ліктів, завши́ршки йому шість ліктів. Він поставив його в долині Дура в вавилонській окру́зі. І цар Навуходоно́сор послав зібрати сатра́пів, заступників, підсатра́пів, радників, су́ддів, вищих урядників та всіх округових володарів, щоб прийшли на посвя́чення бовва́на, якого поставив цар Навуходоно́сор. Того ча́су зібралися сатра́пи, засту́пники, підсатра́пи, радники, скарбники́, су́дді, вищі урядники та всі округо́ві володарі, щоб посвяти́ти бовва́на, якого поставив цар Навуходоно́сор, і поставали навпроти бовва́на, якого поставив Навуходоно́сор. А оповісни́к закли́кав лунки́м го́лосом: „До вас гово́риться, наро́ди, люди та язи́ки! Того ча́су, коли ви почуєте голос рога, сопі́лки, гіта́ри, гу́сел, псалтиря́, фле́йти та всілякого роду музи́ку, падайте й поклоніться золотому бовва́нові, якого поставив цар Навуходоно́сор. А той, хто не впаде́ й не покло́ниться, тієї хвилі буде вки́нений до сере́дини палахкотю́чої огне́нної пе́чі. Тому́ того ча́су, як усі наро́ди почують голос рога, сопілки, гітари, гу́сел, псалтиря́ та всілякого роду музи́ку, попа́дають всі наро́ди, люди та язи́ки, і покло́няться золотому бовва́нові, якого поставив цар Навуходоно́сор“. А цього ча́су набли́зилися халдейські му́жі, і доно́сили на юдеїв. Вони заговорили та й сказали царе́ві Навуходоно́сорові: „Ца́рю, живи навіки! Ти, ца́рю, видав нака́за, щоб кожен чоловік, хто почує голос рога, сопілки, гітари, гу́сел, псалтиря́ й флейти та всіля́кої музи́ки, упав і поклонився золотому бовва́нові. А той, хто не впаде́ й не покло́ниться, бу́де вкинений до сере́дини палахкотю́чої огне́нної пе́чі. Є юдейські му́жі, яких ти призна́чив над справами вавилонської окру́ги, Шадра́х, Меша́х та Авед-Не́ґо, — ці мужі не зверну́ли на тебе, ца́рю, уваги: бога́м твоїм не служать, і золотому бовва́нові, якого ти поставив, не вклоняються“. Тоді Навуходоно́сор у гніві та в лю́тості наказав приве́сти Шадраха, Мешаха та Авед-Неґо, і того ча́су цих людей привели́ перед царя. Навуходоно́сор заговорив та й сказав їм: Шадраху, Мешаху та Авед-Неґо, — чи це правда, що ви моїм бога́м не служите, а золотому бовва́нові, якого я поставив, не вклоня́єтеся? Тепер, якщо ви готові, щоб того ча́су, коли почуєте голос рога, сопілки, гітари, гусел, псалтиря й флейти та всіляких родів музи́ку, попа́дали й кла́нялися бовва́нові, якого я зробив. А якщо ви не покло́нитеся, тієї години будете вки́нені до сере́дини палахкотю́чої огне́нної пе́чі, і хто той Бог, що врятує вас від моїх рук?“ Шадрах, Мешах та Авед-Неґо відповіли́ та й сказали царе́ві Навуходоно́сорові: „Ми не потребуємо відповідати тобі на це слово. Якщо наш Бог, Якому ми служимо, може врятувати нас з палахкотю́чої огне́нної печі, то Він урятує й з твоєї руки, о ца́рю! А якщо ні, нехай буде тобі, о ца́рю, зна́не, що бога́м твоїм ми не служимо, а золотому бовва́нові, якого ти поставив, не бу́демо вклоня́тися!“ Тоді Навуходоно́сор перепо́внився лю́тістю, і ви́гляд його обличчя змінився проти Шадраха, Мешаха та Авед-Неґо. Він відповів, і наказав напали́ти піч усе́меро понад те, як повинно було́ напали́ти її. І він наказав хоробрим військо́вим му́жам, що були в його ві́йську, зв'язати Шадраха, Мешаха та Авед-Неґо, щоб укинути до палахкотю́чої огне́нної печі. Того ча́су ці мужі були пов'я́зані в своїх плаща́х, у своїх соро́чках і в своїх ша́пках, і в своїх убра́ннях, і були повки́дані до сере́дини палахкотю́чої огне́нної пе́чі. А що слово царя було го́стре, то піч напа́лена була надзвича́йно сильно, так що тих му́жів, що підіймали, щоб укинути Шадраха, Мешаха та Авед-Неґо, забило їх огняне́ по́лум'я. А ці три мужі, Шадрах, Мешах та Авед-Неґо, упали до сере́дини палахкотю́чої огне́нної печі пов'я́зані. Тоді цар Навуходоно́сор здивувався, і поспішно встав, заговорив та й сказав до своїх радників: „Чи ж не трьох зв'я́заних мужі́в ми кинули до сере́дини огню́?“ Ті відповіли та й сказали цареві: „Певне, ца́рю!“ Він відповів та й сказав: „Таж я бачу чотирьох мужі́в непов'я́заних, що ходять посеред огню́, і шкоди їм нема, а ви́гляд того четвертого подібний до Божого сина!“ Тоді Навуходоно́сор набли́зився до че́люстів палахкотю́чої огне́нної печі, заговорив та й сказав: „Шадраху, Мешаху та Авед-Неґо, раби Його, Бога Всевишнього, — ви́йдіть і прийді́ть!“ Тоді Шадрах, Мешах та Авед-Неґо вийшли з сере́дини огню́. І зібралися сатра́пи, заступники, і підсатрапи, і цареві радники, та й побачили тих мужів, що огонь не мав сили над їхнім тілом, і не опали́вся во́лос їхньої голови, і їхні плащі́ не змінилися, і за́пах огню́ не ввійшов у них. Навуходоно́сор заговорив та й сказав: „Благослове́нний Бог Шадраха, Мешаха та Авед-Неґо, що послав Свого Ангола, і врятував Своїх рабів, які наді́ялися на Нього. І вони не послу́халися царсько́го слова, і дали свої тіла́ на огонь, аби не служити й не кла́нятися іншому бо́гові, крім Бога свого́. А тепер від мене видається нака́з, що кожен з наро́ду, люду та язи́ка, який скаже що згірдли́ве на Бога Шадраха, Мешаха та Авед-Неґо, буде почетверто́ваний, а дім його обе́рнений буде на сміття́, бо немає іншого Бога, що міг би так урятувати, як оце“. Того ча́су цар зробив, щоб добре вело́ся Шадрахові, Мешахові та Авед-Неґові в вавилонській окру́зі. „Цар Навуходоно́сор, до всіх наро́дів, племен та язи́ків, що ме́шкають на всій землі: Нехай вам примно́житься мир! Зна́ки та чу́да, які зробив зо мною Всевишній Бог, уважаю за відповідне об'явити. Які великі Його зна́ки, й які поту́жні Його чу́да! Царство Його — царство вічне, а Його панува́ння — з покоління в покоління!“
Послання
Я певний того, що той, хто в вас розпочав добре ді́ло, виконає його аж до дня Христа Ісуса. Бо то справедливо мені ду́мати це про всіх вас, бо я маю вас у серці, а ви всі в кайда́нах моїх, і в обороні, і в утве́рдженні Єва́нгелії — спільники мої в благодаті. Бо Бог мені свідок, що тужу́ я за вами всіма́ в сердечній любові Христа Ісуса. І молюсь я про те, щоб ваша любов примножа́лась ще більше та більше в пізна́нні й усякім дослі́дженні, щоб ви досліджували те, що краще, щоб чисті та ці́лі були Христового дня, напо́внені плодів праведности через Ісуса Христа, на славу та на хвалу Божу.
Перше читання
І відділи́в Давид та зверхники війська на службу синів Асафа, і Гемана, і Єдутуна, що прові́щували на ци́трах, і на а́рфах, і на цимба́лах. А число їх, людей праці до служби, було таке: від Асафових синів: Заккур, і Йосип, і Нетанія, і Асар'їла, Асафові сини, при Асафі, що пророкував при царі. Від Єдутуна, Єдутунові сини: Ґедалія, і Цері, і Ісая, Хашавія, і Маттітія, — ше́стеро при своєму батькові Єдутуні, що пророкував на цитрі на дяку та на хвалу Господе́ві. Від Гемана, Геманові сини: Буккійя, Маттанія, Уззіїл, Шевуїл, і Єрімот, Хананія, Ханані, Еліата, Ґіддалті, і Ромамті, Езер, Йошбекаша, Маллоті, Готір, Махазіот. Усі ці — сини́ Гемана, царсько́го прозорли́вця в Божих слова́х, щоб підви́щувати силу. І дав Бог Геманові чотирна́дцять синів та три дочки́. Усі вони були при своє́му батькові, на співі Господнього дому, на цимба́лах, на а́рфах та ци́трах для служби в Божому домі; при царі — Асаф, Єдутун та Геман. І було їхнє число з їхніми брата́ми, ви́вченими співу для Господа, усіх розуміючих, — двісті й вісімдеся́т і вісім. І кинули вони жеребки́, черга́ відповідно черзі, як мали́й, так і великий, учитель з у́чнем. І вийшов перший жеребо́к від Асафа для Йо́сипа, другий — Ґедалія, він і брати́ його та сини́ його, дванадцять. Третій Заккур, сини його та брати його, дванадцять. Четвертий — для Їцрі, сини його та брати його, дванадцять. П'ятий — Нетанія, сини його та брати його, дванадцять. Шо́стий — Буккійя, сини його та брати його, дванадцять. Сьо́мий — Єсар'їла, сини його та брати його, дванадцять. Во́сьмий — Іса́я, сини його та брати його, дванадцять. Дев'ятий — Маттанія, сини його та брати його, дванадцять. Десятий — Шім'ї, сини його та брати його, дванадцять. Одинадцятий — Азаріїл, сини його та брати його, дванадцять. Дванадцятий — для Хашав'ї, сини його та брати його, дванадцять. Тринадцятий — для Шуваїла, сини його та брати його, дванадцять. Чотирна́дцятий — для Маттітії, сини його та брати його, дванадцять. П'ятнадцятий — для Єремота, сини його та брати його, дванадцять. Шістнадцятий — для Хананії, сини його брати його, дванадцять. Сімнадцятий — для Йошбекаші, сини його та брати його, дванадцять. Вісімнадцятий — для Ханані, сини його та брати його, дванадцять. Дев'ятнадцятий — для Маллоті, сини його та брати його, дванадцять. Двадцятий — для Елійяти, сини його та брати його, дванадцять. Двадцять і перший — для Готіра, сини його та брати його, дванадцять. Двадцять і другий — для Ґіддалті, сини його та брати його, дванадцять. Двадцять і третій — для Махазіота, сини його та брати його, дванадцять. Двадцять і четвертий — для Ромамті-Езера, сини його та брати його, дванадцять.
Ранкова молитва — друге читання
А третього дня весі́лля справляли в Кані́ Галілейській, і була там Ісусова мати. На весілля запрошений був теж Ісус та учні Його. Як забракло ж вина, то мати Ісусова каже до Нього: „Не мають вина!“ Ісус же відказує їй: „Що тобі, жо́но, до Мене? Не прийшла ще година Моя!“ А мати Його до слуг каже: „Зробіть усе те, що́ Він вам скаже!“ Було тут шість камінних посу́дин на воду, що стояли для очи́щення юдейського, що відер по дві чи по три вміщали. Ісус каже до слуг: „Напо́вніть водою посу́дини“. І їх поналива́ли вще́рть. І Він каже до них: „Тепер зачерпні́ть, і занесіть до весільного ста́рости“. І занесли. Як весільний же ста́роста скуштува́в воду, що сталась вином, а він не знав, звідки воно, — знали ж слу́ги, що води наливали, — то староста кличе тоді молодо́го та й каже йому: „Кожна люди́на подає перше добре вино, а як понапива́ються, тоді гірше; а ти добре вино аж на досі зберіг“. Такий поча́ток чудам зробив Ісус у Кані́ Галілейській, — і виявив славу Свою. І ввірували в Нього учні Його. Після цього відправивсь Він Сам, і мати Його, і брати Його, і Його учні до Капернау́му, і там перебули небагато днів. А зближалася Пасха юдейська, і до Єрусалиму подався Ісус. І знайшов Він, що продавали у храмі волів, і овець, і голубів, та сиділи міня́льники. І, зробивши бича́ з мотузкі́в, Він вигнав із храму всіх, — вівці й воли, а міня́льникам гроші розси́пав, і попереверта́в їм столи́. І сказав продавця́м голубів: „Заберіть оце звідси, і не робіть із дому Отця Мого дому торго́вого! Тоді учні Його згадали, що написано: „Ревність до дому Твого з'їдає Мене!“ І обізва́лись юдеї й сказали Йому: „Яке нам знаме́но покажеш, що Ти можеш робити таке?“ Ісус відповів і промовив до них: „Зруйнуйте цей храм, — і за три дні Я поставлю його!“ Відказали ж юдеї: „Сорок шість літ будувався цей храм, а Ти за три́ дні поставиш його?“ А Він говорив про храм тіла Свого. Коли ж Він із мертвих воскрес, то учні Його згадали, що Він говорив це, і ввірували в Писа́ння та в слово, що сказав був Ісус. А як в Єрусалимі Він був у свято Пасхи, то багато-хто ввірували в Його Йме́ння, побачивши чуда Його, що чинив. Але Сам Ісус їм не звіря́вся, бо Сам знав усіх, і потреби не мав, щоб хто сві́дчив Йому про люди́ну, — бо знав Сам, що в люди́ні було.
Респонсорійний псалом
Євангеліє
Тоді фарисеї пішли й умовлялись, я́к зловити на слові Його. І посилають до Нього своїх учнів із іродія́нами, і кажуть: „Учителю, знаємо ми, що Ти справедливий, і наставляєш на Божу дорогу правдиво, і не зважаєш ні на кого, бо на лю́дське обличчя не дивишся Ти. Скажи ж нам, як здається Тобі: чи годиться давати податок для ке́саря, чи ні?“ А Ісус, знавши їхнє лукавство, сказав: „Чого ви, лицеміри, Мене випробо́вуєте? Покажіть Мені гріш податко́вий“. І прине́сли динарія Йому. А Він каже до них: „Чий це образ і напис?“ Ті відказують: „Ке́сарів“. Тоді каже Він їм: „Тож віддайте кесареве — кесареві, а Богові — Боже“.
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Вечірня молитва — перше читання
„Я, Навуходоно́сор, був спокійний в своєму домі, і щасливий у пала́ті своїй. Я бачив сон, і він настра́шив мене, а думки́ на моєму ложі та виді́ння моєї голови налякали мене. І був виданий від мене нака́з привести перед мене всіх вавилонських мудреці́в, щоб вони об'явили мені ро́зв'язку сна. Того ча́су поприхо́дили чарівники́, заклиначі́, халде́ї та віщуни́, і я розповів перед ними сон, та вони не об'явили мені його ро́зв'язки. І аж останній прийшов перед мене Даниїл, якому ім'я́ Валтаса́р, як ім'я́ мого бога, і що в ньому дух Святого Бога. І я розповів йому сон та й сказав: „Валтаса́ре, начальнику чарівників, я знаю, що в тобі дух Святого Бога, і всяка таємниця не тяжка́ тобі. Скажи видіння мого сну, що я бачив, та його ро́зв'язку. А видіння моєї голови на моєму ложі такі. Я бачив, аж ось дерево серед землі, а вишина́ його велика. Це дерево стало велике та си́льне, і вишина́ його сяга́ла до Неба, а його о́бвід — до кінця всієї землі. Ві́ття його гарне, плід його великий, а в ньому пожи́ва — для всіх. Під ним знахо́дила собі тінь польова звірина́, а на його галу́ззях ме́шкали пта́хи небесні, і з нього живи́лося кожне тіло. Бачив я у виді́ннях своєї голови на моєму ложі, аж ось зійшов з неба Сторож Божий та Святий. І він кликнув із силою, і так проказав: „Зруба́йте це дерево, і повідру́буйте галу́ззя його, позривайте ві́ття його, і порозсипа́йте його плід. Нехай розі́йдеться з-під нього звірина́, а пта́хи — з галу́ззя його́! Та позоставте в землі пня його ко́реня, але в пу́тах залізних та мідяни́х, на зеленій польові́й траві. І небесною росою нехай він зро́шується, а його ча́стка — зо звірино́ю на польові́й траві. Його лю́дське серце змі́нять, і буде да́не йому серце звіри́не, і сім часі́в пере́йдуть над ним. Через постанову Сторожів Божих це слово, а пові́дженням Святих — ця річ, аж при́йде до того, що пізна́ють живі, що над лю́дським царством панує Всевишній, і кому схоче, дає його, і низько́го з людей ставить над ним“. Оцей сон бачив я, цар Навуходоно́сор, а ти, Валтаса́ре, скажи його ро́зв'язку, бо всі мудреці мого царства не можуть сказати мені ро́зв'язки, а ти можеш, бо в тобі Дух Святого Бога“. Тоді Даниїл, що ім'я́ йому Валтаса́р, остовпі́в на одну годину, і думки́ його перестра́шили його. Цар заговорив та й сказав: „Валтаса́ре, нехай не страши́ть тебе цей сон та його ро́зв'язка!“ Валтаса́р відповів та й сказав: „Мій пане, на ворогів би твоїх цей сон, а його ро́зв'язка — на твоїх би не́приятелів! Дерево, яке ти бачив, що було велике та міцне́, і вишина́ його сягала до неба, а о́бвід його — на всю землю, а ві́ття його гарне, і плід його великий, і в ньому пожи́ва — для всіх, під ним ме́шкала польова́ звірина́, а на його галу́ззях перебували пта́хи небесні, — ти, ца́рю, той, що став великий та поту́жний, і твоя великість побільшилася, і сягнула аж до небе́с, а панува́ння твоє — до кі́нців землі. А що цар бачив Божого Сто́рожа та Святого, який схо́див із небе́с, і сказав: Зрубайте це дерево, і знищте його, та позоставте в землі пня його ко́реня, але в пу́тах залізних та мідяни́х, на зеленій польові́й траві; і небесною росо́ю нехай він зро́шується, а його частка — з польово́ю звірино́ю, аж по́ки пере́йдуть над ним сім часі́в, то ось ро́зв'язка, ца́рю, і це постанова Всевишнього, що сягає на мого пана царя: І тебе ви́женуть від людей, і з польово́ю звірино́ю буде пробува́ння твоє, і дадуть тобі їсти траву, як волам, і з небесної роси тебе зро́сять, і сім часі́в пере́йдуть над тобою, аж поки пізна́єш, що над лю́дським царством панує Всевишній, і дає його тому́, кому хоче. А що сказали позоставити пня ко́реня дерева, — твоє царство позоста́неться тобі, якщо ти пі́знаєш, що панує небо. Тому́, царю, нехай буде до вподо́би моя рада тобі, — зламай же свої гріхи́ справедливістю, а свої провини — милістю для вбогих, щоб твій мир був довготрива́лий“. Усе це сталося над царем Навуходоно́сором. На кінці дванадцяти́ місяців прохо́джувався він по царсько́му пала́цу в Вавилоні. Цар заговорив та й сказав: „Чи ж це не вели́чний Вавилон, що я збудував його на дім царства мі́ццю поту́ги своєї та на славу моєї пишноти́?“ Ще це слово було в у́стах царськи́х, коли з неба впав голос: „Тобі гово́рять, ца́рю Навуходоно́соре: Оце царство відхо́дить від тебе! І від людей тебе відлу́чать, і з польово́ю звірино́ю буде пробува́ння твоє, тобі дадуть на ї́жу траву, як волам, і сім часі́в пере́йдуть над тобою, — аж поки не пізна́єш, що над лю́дським царством панує Всевишній, і дає його тому́, кому хоче.“ Тієї хвилини ви́коналося це слово над Навуходоно́сором, і він був відлу́чений від людей, і їв траву, як воли, і його тіло зро́шувалося з небесної роси, аж його во́лос став великий, як пір'я орли́не, а його пазурі́ — як у пта́хів. „А на кінці́ тих днів я, Навуходоно́сор, звів свої очі до неба, і мій розум вернувся до мене, й я поблагословив Всевишнього, і вічно Живого хвали́в я та сла́вив, що Його панува́ння — панува́ння вічне, а царство Його — з поколі́ння в покоління. А всі ме́шканці землі порахо́вані за ніщо́, і Він чинить за Своєю Волею серед небесного ві́йська та ме́шканців землі, і немає ніко́го, хто спроти́вився б Його руці та й сказав би Йому́: Що́ Ти робиш? Того ча́су верну́вся мій розум до мене, і я вернувся до слави царства свого, і ясність моя верну́лася на ме́не. І шукали мене мої радники та вельможі мої, і над царством своїм я був поста́влений зно́ву, і мені була до́дана дуже велика вели́чність. Тепер я, Навуходоно́сор, хвалю́ й звели́чую та сла́влю Небесного Царя, що всі чини Його — правда, а дорога Його — правосу́ддя, а тих, хто ходить у го́рдощах, Він може пони́зити“.
Друге читання
Самі бо ви знаєте, браття, прихід наш до вас, що не марни́й він був. Та хоч ми нате́рпілися перед тим, і дізнали зневаги в Фили́пах, як знаєте, проте ми відва́жилися в нашім Бозі звіщати вам Божу Єва́нгелію з великою боротьбою. Бо покли́кання наше було не з обмани, ані з нечи́стости, ані від лука́вства, але, як Бог визнав нас гідними, щоб нам доручити Єва́нгелію, ми говоримо так, не лю́дям дого́джуючи, але Богові, що випробо́вує наші серця. Ми сло́ва підле́сливого не вживали ніко́ли, як знаєте, і не винні в заже́рливості. Бог свідок тому́! Не шукаємо ми слави в людей, ані в вас, ані в інших. Хоч могли ми поту́жними бути, як Христові апо́столи, але ми серед вас були тихі, немов годува́льниця та, яка доглядає дітей своїх. Так бувши ласка́ві до вас, хотіли ми вам передати не тільки Божу Єва́нгелію, але й ду́ші свої, бо були́ ви улю́блені нам. Бо ви пам'ятаєте, браття, наше стру́днення й уто́му: день і ніч ми робили, щоб жодного з вас не обтя́жити, і проповідували вам Божу Єва́нгелію. Ви свідки та Бог, як свято, і праведно, і бездога́нно пово́дилися ми між вами, віруючими! Бож знаєте ви, як кожного з вас, немов ба́тько дітей своїх власних, просили ми вас, і намо́влювали та показували, щоб ви гідно пово́дилися перед Богом, що покликав вас у Своє Царство та в славу. Тому́ то й ми дякуємо Богові безпереста́нку, що, прийнявши почуте від нас Сло́во Боже, прийняли́ ви не як слово лю́дське, але — як правдиво то є — Слово Боже, що й діє в вас, віруючих. Бо стали ви, бра́ття, наслідувачами Церквам Божим, що в Юдеї в Христі Ісусі, бо те саме і ви були ви́терпіли від своїх землякі́в, як і ті від юдеїв, що вбили вони й Господа Ісуса, і пророків Його, і вигнали нас, і Богові не догоджа́ють, і супротивні всім лю́дям. Вони забороняють нам говорити поганам, щоб спаслися, щоб тим доповня́ти їм за́вжди провини свої. Але Божий гнів їх спіткає вкінці! А ми, браття, на короткий часо́к розлучившися з вами лицем, а не серцем, тим із більшим бажа́нням силкува́лись побачити ваше лице. Тим то до вас ми хотіли прийти, я, Павло, раз і двічі, але сатана́ перешкодив був нам. Бо хто нам надія, чи радість, чи вінок похвали́? Хіба ж то й не ви перед Господом нашим Ісусом в Його прихо́ді? Бо ви наша слава та радість!
Друге читання
А щодо духовних да́рів, то не хо́чу я, браття, щоб не відали ви. Знаєте, що коли ви поганами були́, то ходили до німих ідолів, ніби воджено вас. Тому́ то кажу́ вам, що ніхто, хто говорить Духом Божим, не скаже: „Нехай ана́тема буде на Ісуса“, і не може сказати ніхто: „Ісус — то Госпо́дь“, як тільки Духом Святим. Є різниця між да́рами ми́лости, Дух же той Самий. Є й різниця між служі́ннями, та Господь той же Самий. Є різниця й між ді́ями, але Бог той же Самий, що в усіх робить усе. І кожному дається ви́явлення Духа на ко́ристь. Одно́му бо Духом дається слово мудрости, а дру́гому слово знання́ тим же Духом, а іншому віра тим же Духом, а іншому да́ри вздоро́влення тим же Духом, а іншому ро́блення чуд, а іншому пророкува́ння, а іншому розпізнава́ння ду́хів, а тому різні мови, а іншому вия́снення мов. А все оце чинить один і той Самий Дух, уділя́ючи кожному осібно, як Він хоче. Бо як тіло одне, але має членів багато, усі ж чле́ни ті́ла, хоч їх багато, то тіло одне, — так і Христос. Бо ми всі одним Духом охрищені в тіло одне, — чи то юдеї, чи ге́ллени, чи раби, чи то вільні, — і всі ми напо́єні Духом одним. Бо тіло не є один член, а багато. Коли скаже нога, що я не від тіла, бо я не рука, — то хіба через це не від тіла вона? І коли скаже вухо, що я не від тіла, бо я не око, — то хіба через це не від тіла воно? Коли б оком було ці́ле тіло, то де був би слух? А коли б усе слух, то де був би нюх? Та нині Бог розкла́в чле́ни в тілі, кожного з них, як хотів. Якби всі одним чле́ном були́, — то де тіло було б? Отож, тепер чле́нів багато, — та тіло одне. Бо око не може сказати руці: „Ти мені непотрібна“; або голова знов нога́м: „Ви мені непотрібні“. Але чле́ни тіла, що здаються слабіші, значно більше потрібні. А тим, що вважаємо їх за зовсім нешановані в тілі, таким честь найбільшу приносимо, і бридкі наші члени отримують пристойність найбільшу, а нашим пристойним того не — потрібно. Та Бог змішав тіло, і честь більшу дав нижчому членові, щоб поді́лення в тілі не було́, а щоб чле́ни одна́ково дбали один про о́дного. І коли те́рпить один член, то всі чле́ни з ним те́рплять; і коли один член пошано́ваний, то всі члени з ним тішаться. І ви — тіло Христове, а зосібна — ви чле́ни! А інших поставив Бог у Церкві поперше — апо́столами, подруге — проро́ками, потрете — учителя́ми, потім дав сили, також да́ри вздоро́влення, допомо́ги, управлі́ння, різні мови. Чи ж усі апо́столи? Чи ж усі пророки? Чи ж усі вчителі? Чи ж усі сили чудодійні? Чи ж усі мають да́ри вздоро́влення? Чи ж мовами всі розмовляють? Чи ж усі виясня́ють? Тож дбайте ре́вно про ліпші да́ри́, а я вам покажу́ путь іще кращу!
Друге читання
Кожен, хто вірує, що Ісус — то Христос, той родився від Бога. І кожен, хто любить Того, Хто породив, любить і Того, Хто народився від Нього. Що ми любимо Божих дітей, дізнає́мося з того, коли любимо Бога і Його заповіді доде́ржуємо. Бо то любов Божа, щоб ми доде́ржували Його заповіді, Його ж заповіді не тяжкі. Бо кожен, хто родився від Бога, перемагає світ. А оце перемога, що світ перемогла, — віра наша. А хто світ перемагає, як не той, хто вірує, що Ісус — то Син Божий? То Той, що прийшов був водою та кров'ю, — Ісус Христос. І не тільки водою, а водою та кров'ю. І Дух свідчить, бо Дух — то правда.
Друге читання
Бо знаємо, що все створі́ння ра́зом зідхає й ра́зом мучиться аж досі. Але не тільки воно, але й ми самі, маючи зача́ток Духа, і ми самі в собі зідхаємо, очікуючи синівства, відкуплення нашого тіла. Надією бо ми спасли́ся. Надія ж, коли бачить, не є надія, бо хто що́ бачить, чому б того й наді́явся? А коли сподіва́ємось, чого не бачимо, то очікуємо того з терпеливістю. Так само ж і Дух допомагає нам у наших не́мочах; бо ми не знаємо, про що маємо молитись, як належить, але Сам Дух заступається за нас невимо́вними зідха́ннями. А Той, Хто досліджує серця́, знає, яка думка Духа, бо з волі Божої заступається за святих. І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре. Бо кого Він передба́чив, тих і призна́чив, щоб були подібні до о́бразу Сина Його, щоб Він був перворі́дним поміж багатьма́ братами. А кого Він призначив, тих і покликав, а кого покликав, тих і ви́правдав, а кого ви́правдав, тих і просла́вив.
Євангеліє
І сталось, коли закінчи́в Ісус усі ці слова, Він сказав Своїм учням: „Ви знаєте, що через два дні буде Па́сха, — і Лю́дський Син буде виданий на розп'я́ття“. Тоді первосвященики, і книжники, і старші народу зібралися в домі первосвященика, званого Кайя́фою, і радилися, щоб пі́дступом взяти Ісуса й забити. І вони говорили: „Та не в свято, щоб бува колотнеча в наро́ді не сталась“. Коли ж Ісус був у Віфа́нії, у домі Си́мона прокаже́ного, підійшла одна жінка до Нього, маючи аляба́строву пляшечку дорогоцінного ми́ра, — і вилила на Його голову, як сидів при столі Він. Як побачили ж учні це, то обурилися та й сказали: „На́що таке марнотра́тство? Бо дорого можна було б це продати, і віддати убогим“. Зрозумівши Ісус, промовив до них: „Чого при́крість ви робите жінці? Вона ж добрий учинок зробила Мені. Бо вбогих ви маєте за́вжди з собою, а Мене не постійно ви маєте. Бо, виливши миро оце на тіло Моє, вона те вчинила на по́хорон Мій. Поправді кажу́ вам: де тільки оця Єва́нгелія проповідувана буде в цілому світі, — на пам'ятку їй буде сказане й те, що зробила вона!“ Тоді один із Дванадцятьох, званий Юдою Іскаріотським, подався до первосвящеників, і сказав: „Що́ хочете дати мені, — і я вам Його видам?“ І вони йому виплатили тридцять срібняків. І він відтоді шукав слу́шного ча́су, щоб видати Його. А першого дня Опрі́сноків учні підійшли до Ісуса й сказали Йому: „Де́ хочеш, щоб ми приготува́ли пасху спожити Тобі? А Він відказав: „Ідіть до такого то в місто, і перекажіть йому: каже Вчитель: час Мій близьки́й, — справлю Пасху з Своїми учнями в тебе“. І учні зробили, як звелів їм Ісус, і зачали́ пасху готува́ти. А коли настав вечір, Він із дванадцятьма учнями сів за стіл. І, як вони споживали, Він сказав: „Поправді кажу вам, що один із вас видасть Мене“. А вони засмутилися тяжко, і кожен із них став питати Його: „Чи не я то, о Господи?“ А Він відповів і промовив: „Хто руку свою вмочить у миску зо Мною, той видасть Мене. Людський Син справді йде, як про Нього написано; але горе тому чоловікові, що видасть Лю́дського Сина! Було́ б краще йому, коли б той чоловік не родився!“ Юда ж, зрадник Його, відповів і сказав: „Чи не я то, Учителю?“ Відказав Він йому: „Ти сказав“. Як вони ж споживали, Ісус узяв хліб, і́ поблагословив, поламав, і давав Своїм учням, і сказав: „Прийміть, споживайте, це — тіло Моє“. А взявши чашу, і подяку вчинивши, Він подав їм і сказав: „Пийте з неї всі, бо це — кров Моя Ново́го Заповіту, що за багатьох проливається на відпу́щення гріхів! Кажу́ ж вам, що віднині не питиму Я від оцього плоду виноградного аж до дня, коли з вами його нови́м питиму в Царстві Мого Отця“. А коли відспівали вони, то на го́ру Оливну пішли. Промовляє тоді їм Ісус: „Усі ви через Мене споку́ситеся ночі цієї. Бо написано: „Уражу́ Па́стиря, — і розпоро́шаться вівці отари“. По воскре́сенні ж Своїм Я вас ви́переджу в Галілеї“. А Петро відповів і сказав Йому: „Якби й усі спокуси́лись про Тебе, — я не спокушу́ся ніко́ли“. Промовив до нього Ісус: „Поправді кажу́ тобі, що ночі цієї, перше ніж заспіває півень, — відречешся ти тричі від Мене“. Говорить до Нього Петро: „Коли б мені навіть умерти з Тобою, — я не відречуся від Тебе!“ Так сказали й усі учні. Тоді з ними приходить Ісус до місцевости, званої Гефсима́нія, і промовляє до учнів: „Посидьте ви тут, аж поки піду́ й помолюся отам“. І, взявши Петра й двох синів Зеведе́євих, зачав сумувати й тужити. Тоді промовляє до них: „Обго́рнена сумом смертельним душа Моя! Залиші́ться тут, і попильнуйте зо Мною“. І, трохи далі пройшовши, упав Він долі́лиць, та молився й благав: „Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене. Та проте, — не як Я хо́чу, а як Ти“. І, вернувшись до учнів, знайшов їх, що спали, і промовив Петрові: „Отак, — не змогли ви й однієї години попильнувати зо Мною? Пильнуйте й моліться, щоб не впасти на спробу, — бадьо́рий бо дух, але немічне тіло“. Відійшовши ще вдруге, Він молився й благав: „Отче Мій, як ця чаша не може минути Мене, щоб не пити її, — нехай станеться воля Твоя!“ І, прийшовши, знову знайшов їх, що спали, бо зважні́ли їм очі були. І, залиши́вши їх, знов пішов, і помолився втре́тє, те саме слово промовивши. Потому приходить до учнів і їм промовляє: „Ви ще далі спите й спочиваєте? Ось година набли́зилась, — і до рук грішникам виданий буде Син Лю́дський. Уставайте, ходім, — ось наблизи́вся Мій зра́дник!“ І коли Він іще говорив, аж ось прийшов Юда, один із Дванадцятьо́х, а з ним люду багато від первосвящеників і старших наро́ду з мечами та ки́ями. А зрадник Його дав був знака їм, кажучи: „Кого поцілую, то Він, — беріть Його“. І зараз Він підійшов до Ісуса й сказав: Раді́й, Учителю!“ І поцілував Його. Ісус же йому відказав: „Чого, друже, прийшов ти?“ Тоді приступили та руки наклали на Ісуса, — і схопи́ли Його. А ось один із тих, що з Ісусом були́, витягнув руку, і меча свого ви́хопив та й рубону́в раба первосвященика, — і відтяв йому вухо. Тоді промовляє до нього Ісус: „Сховай свого меча в його місце, бо всі, хто ві́зьме меча, — від меча і загинуть. Чи ти ду́маєш, що не мо́жу тепер упросити Свого Отця, — і Він дасть Мені зараз більше дванадцяти леґіо́нів анголі́в? Але як має збутись Писа́ння, що так статися мусить?“ Тієї години промовив Ісус до наро́ду: „Немов на розбійника вийшли з мечами та ки́ями, щоб узяти Мене! Я щоденно у храмі сидів і навчав, — і Мене не взяли́ ви. Це ж сталось усе, щоб збулися писа́ння пророків“. Усі учні тоді залишили Його й повтікали. А вони схопи́ли Ісуса, і повели́ до первосвященика Кайяфи, де зібралися книжники й старші. Петро ж зда́лека йшов услід за Ним аж до дво́ру первосвященика, і, ввійшовши всере́дину, сів із слу́жбою, щоб бачити кінець. А первосвященики та ввесь синедріо́н шукали на Ісуса неправдивого свідчення, щоб смерть заподіяти Йому, і не знахо́дили, хоч кривосвідків багато підхо́дило. Аж ось накінець з'явилися двоє, і сказали: „Він говорив: Я можу зруйнувати храм Божий, — і за три дні збудувати його“. Тоді первосвященик устав і до Нього сказав: „Ти нічого не відповідаєш на те, що свідчать су́проти Тебе?“ Ісус же мовчав. І первосвященик сказав Йому: „Заприсягаю Тебе Живим Богом, щоб нам Ти сказав, — чи Христос Ти, Син Божий?“ Промовляє до нього Ісус: „Ти сказав... А навіть повім вам: відтепе́р ви побачите Лю́дського Сина, що сидітиме право́руч сили Божої, і на хмарах небесних прихо́дитиме!“ Тоді первосвященик розде́р одежу свою та й сказав: „Він богознева́жив! На́що нам іще свідки потрібні? Ось ви чули тепер Його богознева́гу! Як вам здається?“ Вони ж відповіли та сказали: „Повинен умерти!“ Тоді стали плювати на обличчя Йому, та бити по що́ках Його, інші ж ки́ями били, і казали: „Пророкуй нам, Христе́, хто́ то вдарив Тебе?“ А Петро перед домом сидів на подвір'ї. І приступила до Нього служни́ця одна та й сказала: „І ти був з Ісусом Галіле́янином!“ А він перед всіма́ відрікся, сказавши: „Не відаю я, що ти кажеш“. А коли до воріт він підхо́див, побачила інша його та й сказала приявним там людям: „Оцей був з Ісусом Назаряни́ном!“ І він зно́ву відрікся та став присягатись: „Не знаю Цього Чоловіка!“ Підійшли ж трохи згодом присутні й сказали Петрові: „І ти справді з отих, та й мова твоя виявляє тебе“. Тоді він став клясти́сь та божитись: „Не знаю Цього́ Чоловіка!“ І заспівав півень хвилі тієї. І згадав Петро сказане слово Ісусове: „Перше ніж заспіває півень, — відречешся ти тричі від Мене“. І, вийшовши звідти, він гірко заплакав.
Вечірня молитва — друге читання
Павло, і Силуа́н, і Тимофій до Солунської Церкви в нашім Бозі Отці й Господі Ісусі Христі: благода́ть вам і мир від Бога Отця й Господа Ісуса Христа! Ми за́вжди повинні подяку складати за вас Богові, бра́ття, як і годи́ться, бо сильно росте віра ваша, і примно́жується любов кожного з усіх вас один до о́дного. Так що ми самі хва́лимось вами по Божих Церквах за ваші стражда́ння та віру в усіх переслі́дуваннях ваших та в у́тисках, що їх переносите ви. А це доказ праведного Божого су́ду, щоб стали ви гідні Божого Царства, що за нього й страждаєте ви! Бо то справедливе в Бога — віддати утиском тим, хто вас утискає, а вам, хто утиски терпить, відпочи́нок із нами, коли з'я́виться з неба Господь Ісус з а́нголами сили Своєї, — „в огні полум'я́ному, що даватиме помсту на тих, хто Бога не знає, і не слухає“ Єва́нгелії Господа нашого Ісуса. Вони кару при́ймуть, — вічну поги́біль від лиця Господнього та від слави поту́ги Його, як Він при́йде того дня просла́витися в Своїх святих, і стати дивним у всіх віруючих, бо сві́дчення наше знайшло віру між вами. За це ми й молимось за́вжди за вас, щоб наш Бог учинив вас гідними покли́кання, і міццю напо́внив усю добру волю до́брости й ді́ло віри, щоб просла́вилося Ім'я́ Господа нашого Ісуса в вас, а ви в Ньому, за благода́ттю Бога нашого й Господа Ісуса Христа.
Євангеліє
Тож промовив Ісус до юдеїв, що в Нього ввірували: „Як у слові Моїм позоста́нетеся, тоді справді Моїми у́чнями бу́дете, і пізна́єте правду, — а правда вас вільними зробить!“ Вони відказали Йому́: „Авраамів ми рід, і нічиїми невільниками не були́ ми ніко́ли. То як же Ти кажеш: „Ви станете вільні?“ Відповів їм Ісус: „Поправді, поправді кажу́ вам, що кожен, хто чинить гріх, той раб гріха́. І не зостається раб у домі повік, але Син зостається повік. Коли Син отже зробить вас вільними, то справді ви будете вільні. Знаю Я, що ви рід Авраамів, але хочете смерть заподі́яти Мені, бо наука Моя не вміщається в вас. Я те говорю́, що Я бачив в Отця, та й ви робите те, що ви бачили в ба́тька свого́“. Сказали вони Йому в відповідь: „Наш отець — Авраам“. Відказав їм Ісус: „Коли б ви Авраамові діти були, то чинили б діла́ Авраамові. А тепер ось ви хочете вбити Мене, Чоловіка, що вам казав правду, яку чув Я від Бога. Цього Авраам не робив. Ви робите діла батька свого“. Вони ж відказали Йому: „Не родилися ми від пере́любу, — одного ми маєм Отця — то Бога“. А Ісус їм сказав: „Якби Бог був Отець ваш, — ви б любили Мене, бо від Бога Я вийшов і прийшов, — не від Себе ж Самого прийшов Я, а Мене Він послав.
Євангеліє
І сталось, коли Він ішов до Єрусалиму, то прохо́див поміж Самарі́єю та Галілеєю. І, коли вхо́див до одно́го села, перестріли Його десять мужів, слаби́х на проказу, що стали здалека. І голос піднесли вони та й казали: „Ісусе, Наставнику, — змилуйсь над нами!“ І, побачивши їх, Він промовив до них: „Підіть і покажіться священикам!“ І сталось, коли вони йшли, то очи́стились. Один же з них, як побачив, що видужав, то верну́вся, і почав гучни́м голосом сла́вити Бога. І припав він обличчям до ніг Його, складаючи дяку Йому. А то самаряни́н був... Ісус же промовив у відповідь: „Чи не десять очи́стилось, — а дев'ять же де́? Чому́ не вернулись вони хвалу́ Богові віддати, крім цього́ чужинця?“ І сказав Він йому: „Підведися й іди: твоя віра спасла тебе!“
Євангеліє
Після того призна́чив Господь і інших Сімдеся́т, і послав їх по двох перед Себе до кожного міста та місця, куди Сам мав іти. І промовив до них: „Хоч жни́во велике, та робі́тників мало; тож благайте Господаря жни́ва, щоб робі́тників вислав на жни́во Своє. Ідіть! Оце посилаю Я вас, як ягнят між вовки́. Не носіть ні кали́тки, ні торби, ні санда́ль, і не вітайте в дорозі ніко́го. Як до дому ж якого ви вві́йдете, то найперше кажіть: „Мир дому цьому́!“ І коли син миру там буде, то спочи́не на ньому ваш мир, коли ж ні — до вас ве́рнеться. Зоставайтеся ж у домі тім самім, споживайте та пийте, що є в них, — бо вартий робі́тник своєї заплати. Не ходіть з дому в дім. А як при́йдете в місто яке, і вас при́ймуть, — споживайте, що вам подадуть. Уздоро́влюйте хворих, що в нім, промовляйте до них: „Набли́зилося Царство Боже до вас!“ А як при́йдете в місто яке, і вас не приймуть, то вийдіть на вулиці його та й кажіть: „Ми обтру́шуємо вам навіть порох, що прилип до нас із вашого міста. Та знайте оце, що набли́зилося Ца́рство Боже!“ Кажу вам: того дня легше буде содо́млянам, аніж місту тому́!“ „Горе тобі, Хоразі́не, горе тобі, Віфсаїдо! Бо коли б то у Тирі й Сидоні були відбули́ся ті чу́да, що сталися в вас, то давно б вони покаялися в волосяни́ці та в попелі! Але на суді відрадніш буде Тиру й Сидону, як вам. А ти, Капернау́ме, що „до неба піднісся, — аж до аду ти зійдеш!“ Хто слухає вас — Мене слухає, хто ж погорджує вами — погорджує Мною, хто ж погорджує Мною — погорджує Тим, Хто послав Мене“. А ті Сімдеся́т повернулися з радістю, кажучи: „Господи, — навіть де́мони ко́ряться нам у Ім'я́ Твоє!“ Він же промовив до них: „Я бачив того сатану, що з неба спадав, немов блискавка. Ось Я вла́ду вам дав наступати на змій та скорпіо́нів, і на всю силу ворожу, — і ніщо вам не зашко́дить. Та не тіштеся тим, що вам ко́ряться духи, але тіштесь, що ваші ймення записані в небі!“ Того ча́су Ісус звеселився був Духом Святим і промовив: „Прославляю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що втаїв Ти оце від премудрих і розумних, та його немовлятам відкрив. Так, Отче, бо Тобі так було до вподоби! Передав Мені все Мій Отець. І не знає ніхто, хто є Син, — тільки Отець, і хто Отець — тільки Син, та кому Син захоче відкрити“. І, звернувшись до учнів, наодинці їм сказав: „Блаженні ті очі, що бачать, що́ бачите ви! Кажу ж вам, що багато пророків і царів бажали побачити, що бачите ви — та й не бачили, і почути, що́ чуєте ви — і не чули!“ І підвівсь ось зако́нник один, і сказав, Його випробо́вуючи: „Учителю, що́ робити мені, щоб вічне життя осягну́ти?“ Він же йому відказав: „Що́ в Зако́ні написано, як ти читаєш?“ А той відповів і сказав: „Люби Господа Бога свого́ всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом“, і свого ближнього, як само́го себе“. Він же йому́ відказав: „Правильно ти відповів. Роби це, — і будеш жити“. А той бажав сам себе ви́правдати, та й сказав до Ісуса: „А хто то мій ближній?“ А Ісус відповів і промовив: „Один чоловік ішов з Єрусалиму до Єрихо́ну, і попався розбійникам, що обдерли його, і завдали́ йому рани, та й утекли́, покинувши ле́две живого його́. Прохо́див випа́дком тією дорогою священик один, побачив його, — і проминув. Так само й Левит надійшов на те місце, поглянув, — і теж проминув. Прохо́див же там якийсь самаряни́н, та й натра́пив на нього, і, побачивши, змилосе́рдився. І він підійшов, і обв'язав йому рани, наливши оливи й вина. Потому його посадив на худо́бину власну, і приставив його до гостиниці, та й клопота́вся про нього. А другого дня, від'їжджавши, вийняв він два динарії, та й дав їх госпо́дареві й проказав: „Заопікуйся ним, а як більше що витратиш, — заплачу́ тобі, як верну́ся“. Котри́й же з цих трьох — на думку твою — був ближній тому, хто попався розбійникам?“ А він відказав: „Той, хто вчинив йому ми́лість“. Ісус же сказав йому: „Іди, — і роби так і ти!“ І сталось, коли вони йшли, Він прийшов до одно́го села. Одна ж жінка, Марта їй на ім'я́, прийняла Його в дім свій. Була ж в неї сестра, що звалась Марія; вона сіла в ногах у Ісуса, та й слухала сло́ва Його. А Марта великою по́слугою клопота́лась, а спинившись, сказала: „Господи, чи байду́же Тобі, що на мене саму́ полишила служити сестра моя? Скажи ж їй, щоб мені помогла“. Госпо́дь же промовив у відповідь їй: „Марто, Марто, — турбуєшся й жу́ришся ти про багато чого́, а потрібне одне. Марія ж обрала найкращу ча́стку, яка не відбереться від неї“.
Щоденний план послідовного читання всієї Біблії. Текст Біблії є суспільним надбанням. (Біблія Огієнка)
Читання дня — щоранку
У Bosko читання дня чекають на вас щоранку — позначайте кожне як прочитане, щоб завжди знати, де ви зупинилися, читайте їх у будь-якому з 30 перекладів і затримайтеся на короткому роздумі. Щоденні читання вашої традиції — з відстеженням і завжди під рукою.