Today's Readings
The Scripture readings appointed for today, with the full text in your language. Follow the daily readings for your tradition, every morning, in the Bosko app.
Morning Prayer — First Lesson
1 Samuel 19
І говорив Саул до свого сина Йоната́на та до всіх своїх рабів, щоб убити Давида. Та Йонатан, син Саулів, дуже кохав Давида. І розповів Йонатан Давидові, говорячи: „Батько мій Саул хоче вбити тебе. А тепер уранці стережися, — сиди в укритті́, і схова́йся. А я вийду, і стану при своєму ба́тькові на полі, де ти будеш, і я буду говорити про тебе до свого батька. І що́ побачу, те розповім тобі“. І говорив Йонатан своєму батькові Саулові добре про Давида, і сказав йому: „Нехай не згрішить цар проти раба свого, проти Давида, бо не згрішив він проти тебе, а вчинки його дуже добрі для тебе. І наражав він на небезпе́ку життя своє, і вбив филисти́млянина, — і Господь учинив велике спасі́ння для всього Ізраїля. Ти це бачив та радів. І для чого згрішиш ти проти невинної кро́ви, бажаючи вбити Давида безпричи́нно?“ І послу́хався Саул Йонатанового голосу. І Саул присягнув: „Як живий Господь, — не буде той убитий!“ І покликав Йонатан Давида, і переказав йому Йонатан усі ті слова́. І привів Йонатан Давида до Саула, і він був перед ним, як давніше. А війна була далі. І вийшов Давид, і воював з филисти́млянами, та й завдав їм велику пора́зку, — і вони повтікали перед ним. А злий дух від Господа був на Саулі, і він сидів у своїм домі, і спис його — в руці його, а Давид грав рукою. А Саул хотів ударити списом у Давида, прибити його до стіни, та відхили́вся той перед Саулом, і він увігнав списа в стіну́, а Давид утік, і був урято́ваний тієї ночі. І послав Саул посланців до Давидового дому, щоб стерегли його й щоб убили його вранці. І розповіла́ Давидові його жінка Мелхола, говорячи: „Якщо ти не врятуєш свого життя цієї ночі, то взавтра ти будеш забитий“. І Мелхола спустила Давида через вікно, і він пішов і втік, і врятувався. І взяла Мелхола домашнього божка́, і поклала до ліжка, а поду́шку з ко́зячого во́лосу поклала в голова́х його, та й прикрила плаще́м. І послав Саул посланці́в, щоб узяти Давида, а вона сказала: „Він хворий!“ І послав Саул тих посланці́в побачити Давида, говорячи: „Принесіть його в лі́жку до мене, щоб забити його!“ І ввійшли ті посланці́, аж ось у ліжку домашній божо́к, а в голова́х його — поду́шка з ко́зячого во́лосу! І сказав Саул до Мелхоли: „На́що ти так обмани́ла мене, і відпустила мого ворога, і він урятувався?“ А Мелхола відказала Саулові: „Він сказав мені: Відпусти мене, бо інакше вб'ю тебе!“ А Давид утік і врятувався. І прийшов він до Самуїла до Рами́, і розповів йому все, що́ зробив йому Саул. І пішов він та Самуїл, та й осілися в Найоті. І розпові́джено Саулові, говорячи: „Ось Давид у Найоті в Рамі́“. І послав Саул посланці́в, щоб узяли́ Давида. І вони побачили громаду пророків, що пророкувала, а Самуїл стояв над ними. І на Саулових посланців злинув Дух Божий, і пророкували й вони. I розповіли́ про це Саулові. І послав він інших посланці́в, та пророкували також і вони. А Саул послав посланці́в ще третіх, та пророкували й вони. І пішов і він до Рами́, і прийшов аж до великої ями, що в Сеху, і запитав, і сказав: „Де Самуїл та Давид?“ А запитаний відказав: „Ось у Найоті в Рамі“. І пішов він туди до Найоту в Рамі. І зли́нув Божий Дух також на нього, — і він усе пророкував, аж поки не прийшов у Найот у Рамі. І зняв і він одежу свою, і пророкував і він перед Самуїлом, і лежав наги́й ці́лий той день та ці́лу ніч. Тому то й говорять: „Чи й Саул між пророками?“
Morning Prayer — Second Lesson
Acts 5
А один чоловік, на йме́ння Ана́ній, із своєю дружи́ною Сапфі́рою, продав маєток, та й з ві́дома дружи́ни своєї присво́їв частину з заплати, а якусь там частину приніс та й поклав у ногах у апо́столів. І промовив Петро: „Ана́нію, чого сатана́ твоє серце напо́внив, щоб ти Духу Святому неправду сказав та присво́їв із заплати за землю? Хіба те, що́ ти мав, не твоє все було, а про́дане не в твоїй вла́ді було? Чого ж в серце своє ти цю справу поклав? Ти не лю́дям неправду сказав, але Богові!“ Як Ана́ній зачу́в ці слова́, то впав та й умер. І обгорнув жах великий усіх, що це чули! Юнаки́ ж повставали, обгорну́ли його, і винесли та й поховали. І сталось, годин через три прийшла й дружи́на його, про випа́док нічо́го не знавши. І промовив до неї Петро: „Скажи мені, чи за стільки ви землю оту продали́?“ Вона ж відказала: „Так, за стільки“. До неї ж Петро: „Чому це ви змо́вилися споку́шувати Господнього Духа? Он ті входять у двері, що чоловіка твого поховали, — і тебе вони винесуть“. І вона зараз упала до ніг його, та й умерла. Як ввійшли ж юнаки́, то знайшли її мертвою, і, винісши, біля мужа її поховали. І обгорнув страх великий всю Церкву та всіх, що чули про це. А руками апо́столів стались знаме́на та чуда великі в наро́ді. І були́ однодушно всі в Соломоновім ґанку. А з сторонніх ніхто приставати не важивсь до них, але люд прославляв їх. І все збі́льшувалось тих, хто вірує в Господа, бе́зліч чолові́ків і жінок, так що хворих стали вино́сити на вулиці, та й клали на ложа та ноші, щоб, як ітиме Петро, то хоч тінь його впала б на ко́го із них. І бе́зліч люду збиралась до Єрусалиму з довко́лишніх міст, і не́сли недужих та хворих від ду́хів нечистих, — і були́ вони всі вздоро́влювані! А первосвященик, уставши, та й усі, хто був із ним, хто належав до саддуке́йської єресі, перепо́внились за́здрощами, і руки наклали вони на апо́столів, і до в'язниці грома́дської вкинули їх. Але Ангол Господній вночі відчинив для них двері в'язничні, і, вивівши їх, проказав: „Ідіть, і, ставши, говоріть до наро́ду у храмі всі слова́ цього життя“. Як це вчули вони, то в храм рано ввійшли і навчали. А первосвященик і ті, хто був із ним, прийшовши, скликали синедріо́н і всіх старших з Ізраїлевих синів. І послали в в'язницю, щоб їх привели́. А служба, прийшовши, не знайшла́ їх у в'язниці, а вернувшись, сповістила, говорячи: „В'язницю знайшли ми з великою пильністю за́мкнену, і сторо́жу, що при две́рях стояла; а коли відчинили, то ніко́го всере́дині ми не знайшли!“ Як почули слова ці начальник сторожі храму та первосвященики, не могли зрозуміти вони, що́ б то сталося. Та прийшовши один, сповістив їх, говорячи: „Ось ті мужі, що ви їх до в'язниці всадили були, у храмі стоять та й навчають наро́д“. Пішов тоді старши́й сторо́жі зо слу́жбою, та й привів їх без насильства, бо боялись наро́ду, щоб їх не побили камінням. Припровадивши ж їх, поставили перед синедріоном. І спитався їх первосвященик, говорячи: „Чи ми не заборонили з погрозою вам, щоб про Те Ім'я́ не навчати? І ото, ви своєю наукою перепо́внили Єрусалим, і хочете кров Чоловіка Того припрова́дити на нас“. Відповів же Петро та сказали апо́столи: „Бога повинно слухатися більш, як людей! Бог наших отців воскресив нам Ісуса, Якому ви смерть були заподі́яли, повісивши на дереві. Його Бог підвищив Своєю прави́цею — на Начальника й Спаса, щоб дати Ізраїлеві покая́ння і про́щення гріхів. А тих справ Йому свідками ми й Святий Дух, що Його Бог дав тим, хто слухня́ний Йому“. Як зачули ж оце, запалилися гнівом вони, та й ра́дилися, я́к їм смерть заподі́яти? І встав у синедріо́ні один фарисей, Гамалії́л на ймення, учитель Зако́ну, поважаний від усього наро́ду, та й звелів на часи́нку апо́столів ви́вести. І промовив до них: „Мужі ізраїльські! Поміркуйте собі про людей цих, що́ з ними робити ви маєте. Бо перед цими днями повстав був Те́вда та й казав, що великий він хтось, і до нього пристало з чотириста люда. Він забитий, а всі ті, хто слухав його, розпоро́шились та оберну́лись в ніщо́. Після нього повстав, під час пе́репису, Галіле́янин Юда, та й багато людей потягнув за собою. Загинув і він, а всі ті, хто слухав його, розпоро́шились. І тепер кажу́ вам: Відступіться від цих людей, і занеха́йте їх! Бо коли від людей оця рада чи справа ця бу́де, — розпаде́ться вона. А коли те від Бога, то того зруйнувати не зможете, щоб випа́дком не стати і вам богобо́рцями!“ І послухались ради його. І, покликавши зно́в апо́столів, вибили їх, наказали їм не говори́ти про Ісусове Йме́ння, та й їх відпустили. А вони поверта́лися з синедріо́ну, радіючи, що сподоби́лись прийняти знева́гу за Йме́ння Го́спода Ісуса. І щоденно у храмі й домах безупинно навчали, і звіщали Єва́нгелію Ісуса Христа.
Evening Prayer — First Lesson
1 Samuel 20
І втік Давид з Найо́ту в Рамі́, і прийшов та й сказав перед Йонатаном: „Що́ я зробив, яка провина моя й який мій гріх перед батьком твоїм, що він шукає моєї душі?“ А той відказав: „Борони Боже, — ти не помреш! Таж ба́тько мій не робить жодної справи, великої чи справи малої, коли не відкриває на вухо мені, то чому мій батько заховає від мене цю справу? Цього не бу́де!“ А Давид іще присягнув та й сказав: „Добре пізнав твій батько, що я знайшов милість в оча́х твоїх. І сказав він: Нехай не довідається про те Йонатан, щоб не був він засму́чений. Але як живий Господь і як жива душа твоя, — між мною та смертю не більше кро́ку!“ І сказав Йонатан до Давида: „Що́ підкаже душа твоя, те зроблю́ тобі!“ І сказав Давид до Йонатана: „Ось узавтра новомі́сяччя, коли звичайно сиджу́ я з царем, щоб їсти з ним. Але ти відпусти мене, а я сховаюся в полі аж до третього вечора. Якщо дійсно згадає про мене твій батько, то скажеш, що конче жадав від мене Давид, щоб йому забігти до свого міста Віфлеєму, бо там річна́ жертва для всього роду його. Якщо він скаже так: „Добре!“ то мир твоєму рабові. А якщо дійсно запалає йому гнів, то знай, що постано́влене те зло від нього. І зробиш милість своє́му рабові, бо ти ввів свого раба в Господній запові́т із собою. А якщо є на мені прови́на, — убий мене ти, а до батька твого по́що мене ве́сти?“ І відказав Йонатан: „Борони тебе, Боже! Бо якщо справді пізна́ю, що в мого батька постановлене зло, щоб прийшло на тебе, чи ж того я не розкажу́ тобі?“ І сказав Давид до Йонатана: „Хто повідо́мить мене, якщо батько твій відповість тобі жорсто́ке?“ А Йонатан сказав до Давида: „Ходи ж, і ви́йдемо на поле“. І вийшли вони оби́два на поле. І сказав Йоната́н до Давида: „Свідок Господь, Бог Ізраїлів, що післязавтра цього ча́су ви́відаю я батька свого. Нехай скарає мене Бог, якщо тоді не пошлю́ до тебе, і не сповіщу́ тебе, — так нехай зробить Госпо́дь Йонатану, і так нехай додасть! А якщо моєму ба́тькові вгодно зробити зло тобі, то сповіщу́ тебе, і відішлю́ тебе, і ти пі́деш у мирі, а Господь буде з тобою, як Він був із моїм ба́тьком. І ти, якщо я бу́ду ще живий, хіба не зро́биш зо мною Господньої ми́лости? Коли ж я помру́, то не відбирай своєї ми́лости від дому мого навіки, а навіть тоді, як Господь понищить усіх Давидових ворогів із поверхні землі. І нехай пошукає Господь душі́ від Давидових ворогів!“ І склав Йонатан умову з Давидовим домом. І Йонатан далі присягався Давидові в своїй любові до нього, бо він покохав його, як свою душу. І сказав йому Йонатан: „Узавтра новомісяччя, і ти будеш зга́даний, бо буде порожнє твоє місце. А третього дня скоро зі́йдеш, і при́йдеш до місця, де ти ховався у день твого чину, і сядеш при камені Азе́л. А я пущу́ три стрілі́ набік, ніби стріляючи собі до мети. І ось пошлю́ я слугу: „Іди, знайди ті стрі́ли!“ Якщо, говорячи, скажу́ я до хлопця: „Он ті стрі́ли тут перед тобою, візьми їх“, то прихо́дь, бо мир тобі, і нема нічого злого, як живий Господь!“ А якщо я скажу́ до того юнака́ так: „Он ті стріли за тобою далі“, то втікай, бо Господь відпускає тебе. А та річ, що про неї говорили ми, я та ти, — ось Господь буде свідком між мною та між тобою аж навіки!“ І сховався Давид у полі. І було новомі́сяччя, а цар засів до ї́жі. І сів цар на стільці́ своїм, як раз-у-раз, на стільці́ при стіні. І встав Йонатан, а Авне́р сів збо́ку Саула, а Давидове місце було порожнє. Та Саул нічого не говорив того дня, бо сказав собі: „Це випа́док, Давид не чистий, бо не очистився“. І сталося другого дня, на другий день новомісяччя, — було́ порожнє Давидове місце. І сказав Саул до сина свого Йонатана: „Чому́ не прийшов на хліб Єссеїв син і вчора, і сьогодні?“ І відповів Йонатан Саулові: „Дійсно просився Давид у мене до Віфлеєму. І він говорив: Пусти мене, бо в тому місті для нас родова́ жертва, і запросив мене брат мій. А тепер, якщо знайшов я милість в оча́х твоїх, нехай я побіжу́ та побачу братів моїх. Тому́ не прийшов він до царсько́го столу“. І запалав Саулів гнів на Йонатана, і він сказав йому: „Негідний і неслухня́ний си́ну! Чи ж не знаю я, що ти вибрав Єссеєвого сина на свій сором та на сором і неславу своєї матері? Бо всі дні, поки Єссеїв син живий на землі, не будеш міцно стояти ані ти, ані царство твоє. А тепер пошли, і приведи́ його до мене, бо він призначений на смерть“. І відповів Йонатан своєму батькові Саулові та й сказав йому: „Чому́ він буде забитий? Що́ він зробив?“ Тоді Саул кинув списа на нього, щоб убити його. І пізнав Йонатан, що то постановлене від батька, щоб убити Давида. І встав Йонатан від сто́лу, розпалений гнівом, і не їв хліба і дру́гого дня новомісяччя, бо був засмучений за Давида, бо його обра́зив його батько. І сталося вранці, і вийшов Йонатан на поле, на умо́влений з Давидом час, а з ним був мали́й хлопець. І сказав він до хлопця свого: „Побіжи, знайди ті стріли, що я ви́стріляю“. Хлопець побіг, а він пустив стрілу́ поза нього. І прийшов хлопець до місця стріли́, що пустив Йонатан, а Йонатан кликнув за хлопцем і сказав: „Он та стріла за тобою далі!“ І кликнув Йонатан за хлопцем: „Скоро, поспіши, не ставай!“ І зібрав Йонатанів хлопець стрі́ли, та й прийшов до свого пана. А той хлопець нічого не знав, — тільки Йонатан та Давид знали ту справу. І віддав Йоната́н свою зброю юнако́ві, якого мав, та й сказав йому: „Іди, занеси це до міста!“ Той юна́к пішов, а Давид устав із південного бо́ку, і впав на обличчя своє на землю, та й поклонився три рази. І поцілували вони один о́дного, і оплакували один о́дного, а Давид гірко плакав. І сказав Йонатан до Давида: „Іди з миром! А що присягнули ми двоє в Господнє Ім'я́, говорячи: Господь нехай буде свідком між мною та між тобою, і між насінням моїм та насінням твоїм, — нехай буде аж навіки!“
Evening Prayer — Second Lesson
Hebrews 10
Бо Зако́н, мавши тільки тінь майбутнього добра́, а не самий о́браз речей, тими самими жертвами, що за́вжди щороку прино́сяться, не може ніко́ли вдоскона́лити тих, хто приступає. Інакше вони перестали б прино́ситись, бо ті, хто служить, очищені раз, уже б не мали жодної свідо́мости гріхів. Але в них спо́мин про гріхи буває щороку, бо тож неможливе, щоб кров биків та козлів здіймала гріхи! Тому́ то, вхо́дячи в світ, Він говорить: „Жертви й прино́шення Ти не схотів, але тіло Мені приготува́в. Цілопа́лення й жертви поку́тної Ти не жадав. Тоді Я сказав: Ось іду́, — в звої книжки про Мене написано, щоб волю чини́ти Твою, Боже“! Він вище сказав, що „жертви й при́носу, та цілопа́лення й жертви поку́тної, — які за Зако́ном прино́сяться, — Ти не жадав і Собі не вподо́бав“. Пото́му сказав: „Ось іду, щоб волю Твою чини́ти, Боже“. Відміняє Він перше, щоб друге поставити. У цій волі ми освячені жертвоприно́шенням тіла Ісуса Христа один раз. І кожен священик щоденно стоїть, слу́жачи, і часто приносить жертви ті самі, що ніко́ли не можуть зняти гріхів. А Він за гріхи світу приніс жертву один раз, і наза́вжди „по Божій правиці засів“, далі чекаючи, „аж вороги Його бу́дуть покладені за підніжка Його ніг“. Бо жертвоприно́шенням одним вдоскона́лив Він тих, хто освячується. Свідкує ж і Дух Святий нам, як говорить: „Оце заповіт, що його по цих днях встановля́ю Я з ними, говорить Господь, — Закони Свої Я дам в їхні серця́, і в їхніх думка́х напишу́ їх. А їхніх гріхів та несправедливостей їхніх Я більш не згадаю“! А де їхнє відпущення, там нема вже жертвоприно́шення за гріхи. Отож, браття, ми маємо відвагу вхо́дити до святині кров'ю Ісусовою, ново́ю й живою дорогою, яку нам обнови́в Він через завісу, цебто через тіло Своє, маємо й Великого Священика над домом Божим, — то приступі́мо з щирим серцем, у повноті́ віри, окропи́вши серця́ від сумління лукавого та обмивши тіла́ чистою водою! Трима́ймо непохи́тне визна́ння надії, вірний бо Той, Хто обіцяв. І уважаймо один за одни́м для заохо́ти до любови й до добрих учинків. Не кидаймо збору свого, як то зви́чай у деяких, але заохочуймося, і тим більше, скільки більше ви бачите, що зближається день той. Бо як ми грішимо́ самові́льно, одержавши пізна́ння правди, то вже за гріхи не знахо́диться жертви, а страшливе якесь сподіва́ння су́ду та гнів палю́чий, що має пожерти противників. Хто відкидає Зако́на Мойсея, такий немилосердно вмирає „при двох чи трьох свідках“, — скільки ж більшої му́ки, — доду́муєтеся? — заслуговує той, хто потоптав Сина Божого, і хто кров заповіту, що нею освячений, за звичайну вважав, і хто Духа благодаті зневажив! Бо знаємо Того, Хто сказав: „Мені помста належить, Я відплачу́, говорить Господь“. І ще: „Господь буде судити наро́да Свого“! Страшна́ річ — упасти в руки Бога Живого! Згадайте ж про перші дні ваші, як ви просвітилися й витерпіли запеклу боротьбу стражда́нь. Ви були́ то видо́вищем зневаги й знуща́ння, то були́ учасниками тих, що жили́ так. Ви бо страждали й з ув'язненими, і грабу́нок свого майна́ прийняли́ з потіхою, відаючи, що маєте в небі для себе майно немину́ще та краще. Тож не відкидайте відваги своєї, бо має велику нагоро́ду вона. Бо вам терпеливість потрібна, щоб Божу волю вчинити й прийняти обітницю. Бо ще „мало, дуже мало, і Той, хто має прийти, при́йде й бари́тись не бу́де!“ А „праведний житиме вірою“. І: „Коли захитається він, то душа Моя його не вподо́бає“. Ми ж не з тих, хто хитається на заги́біль, але віруємо на спасі́ння душі.
Readings follow the 1662 Book of Common Prayer (public domain). Scripture text is in the public domain. (Біблія Огієнка)
Today's readings, every morning
Bosko brings the daily readings for your tradition to your day — with a reflection, the full Bible in 30 translations, and the liturgical calendar, in 18 languages.
