Today's Readings
The Scripture readings appointed for today, with the full text in your language. Follow the daily readings for your tradition, every morning, in the Bosko app.
Morning Prayer — First Lesson
2 Samuel 12
І послав Господь Ната́на до Давида, а він прийшов до нього та й сказав йому: „Два чолові́ки були́ в одно́му місті, — один замо́жний, а один убогий. У замо́жного було дуже багато худоби дрібно́ї та худоби великої. А вбогий нічого не мав, окрім однієї мало́ї овечки, яку він набув та утри́мував при житті. І росла вона з ним та з синами його ра́зом, — із кавалка хліба його їла й з келіха його пила́, та на лоні його лежала, і була́ йому як дочка́. І прийшов до багатого чоловіка подоро́жній, та той жалував узяти з худоби своєї дрібно́ї чи з худоби своєї великої, щоб споряди́ти їжу для подоро́жнього, що до нього прийшов, — і він узяв овечку того вбогого чоловіка, і споряди́в її для чоловіка, що до нього прийшов“. І сильно запала́в Давидів гнів на того чоловіка, і він сказав до Ната́на: „Як живий Господь, — вартий смерти той чоловік, що чинить таке́. А овечку він опла́тить чотирикро́тно, за те, що зробив таку річ, і за те, що не змилосе́рдився“. І сказав Ната́н до Давида: „Ти́ той чоловік! Так сказав Господь, Бог Ізраїлів: Я пома́зав тебе над Ізраїлем, і Я спас тебе з Сау́лової руки. І дав тобі дім твого пана, та жіно́к пана твого на лоно твоє, і дав тобі дім Ізраїля та Юди, а якщо цього мало, то додам тобі ще цього та того. І чому ти знева́жив Господнє слово, і вчинив це зло в оча́х Його? Хіттеянина Урію вбив ти мече́м, а його дружи́ну взяв собі за жінку. А його вбив мечем Аммонових синів. А тепер не відсту́пить меч від твого дому аж навіки за те, що знева́жив ти Мене́, і взяв дружи́ну хіттеяника Урії, щоб була тобі за жінку. Так сказав Господь: Ось Я наведу́ на тебе зло з твого дому, і заберу́ жінок твоїх на оча́х твоїх, і дам ближньому твоєму, а він покладе́ться з жінка́ми твоїми при світлі цього сонця. Хоч ти вчинив потає́мно, а Я зроблю́ цю річ перед усім Ізраїлем та перед сонцем“. І сказав Давид до Ната́на: „Згрішив я перед Господом!“ А Ната́н сказав до Давида: „І Господь зняв твій гріх, — не помреш! Та що ти спонука́в знева́ження Господа цією річчю, то син твій, наро́джений тобі, конче помре“. І пішов Ната́н до свого дому, а Господь ура́зив дитя, що Давидові породи́ла Урієва жінка, і воно захво́ріло. А Давид молив Бога за дитинку, і по́стив Давид, і вхо́див до кімна́ти, і ночував, поклавшись на землю. I прийшли старші́ його дому до нього, щоб підня́ти його з землі, та він не хотів, і не підкріпи́вся з ними хлібом. І сталося сьо́мого дня, — і поме́рло те дитя, а Давидові слу́ги боялися доне́сти йому, що померло те дитя, бо казали: „Ось як була́ та дити́на живою, говорили ми до нього, та не слухав він нашого голосу; а як ми скажемо до нього: „Померло це дитя“, то ще вчинить щось лихе“. А Давид побачив, що слу́ги його шепо́чуться поміж собою, — і зрозумів Давид, що поме́рло те дитя. І сказав Давид до своїх слуг: „Чи не поме́рло те дитя?“ А ті відказали: „Поме́рло“. І звівся Давид із землі, і помився, і намасти́вся, і змінив свою оде́жу, і ввійшов до Господнього до́му та й поклони́вся. Потому ввійшов до свого до́му, і захотів їсти, — і поклали йому хліба, і він їв. І сказали йому слу́ги його: ,Що́ це за річ, яку ти вчинив? Коли те дитя жило́, ти по́стив та плакав; а як поме́рло те дитя, ти встав та й їв хліб?“ А він відказав: „Коли те дитя ще жило́, я по́стив та плакав, бо казав: Хто знає, може Господь учинить мені милість, і буде жити дитя те? А тепер, — поме́рло воно. На́що то я б по́стив? Чи змо́жу ще повернути його? Я піду́ до нього, а воно не ве́рнеться до мене“. І потішив Давид жінку свою Вірсаві́ю, і прийшов до неї, і ліг із нею. І вона вроди́ла сина, а він назвав ім'я́ йому: Соломо́н. І Госпо́дь полюбив його, і послав пророка Ната́на, і той назвав ім'я́ йому: Єдід'я, ради Господа. А Йоа́в воював з Раббо́ю аммоні́тян, і здобув царське́ місто. І послав Йоав послів до Давида, і сказав: „Воював я з Раббою, і здобув я місто води. А тепер збери́ решту наро́ду, і табору́й біля міста, та здобудь його, щоб не здобу́в те місто я, і щоб не було воно на́зване моїм ім'я́м“. І зібрав Давид увесь наро́д, і пішов до Рабби, і воював із нею, та й здобув її. І взяв він коро́ну з голови їхнього царя, а вага її — тала́нт золота, та дорогий ка́мінь, і Давид поклав її́ на свою го́лову. І він виніс дуже багато здо́бичі з того міста. А наро́д, що був у ньому, він повиво́див, і поклав їх під пи́лку, і під залі́зні доло́та та під залізні сокири, і позаганя́в їх до цегельня́ної пе́чі. І так робив він усім аммонітським міста́м. І вернувся Давид та ввесь наро́д до Єрусалиму.
Morning Prayer — Second Lesson
Acts 17
Як вони перейшли Амфіпо́ль й Аполло́нію, то прийшли до Солу́ня, де була синагога юдейська. І Павло, за звича́єм своїм, до них увійшов, і з ними змагавсь три суботи з Писа́ння, виказуючи та доводячи, що мусів Христос постраждати й воскре́снути з мертвих, і що Христос Той — Ісус, про Якого „я вам проповідую“. І ввірували дехто з них і до Павла та до Сили пристали, — безліч побожних із ге́лленів та немало з шляхе́тних жінок. А невірні юдеї були запалилися за́здрістю, і якихсь негідних людей назбирали на вулицях, учинили збіго́висько та й бунтували те місто, а набі́гши на хату Ясо́нову, шукали апо́столів, щоб до на́товпу вивести їх. А як їх не знайшли, потягли до начальників міста Ясо́на та декого з братті, кричачи́: „Ті, що світ сколотили, — і сюди ось вони поприхо́дили! А Ясон їх до себе прийняв. Вони всі проти наказів кесаря чинять, гово́рячи, ніби інший є цар — Ісус“. І вони зворохо́били наро́д та начальників міста, що слухали це. Але, узявши поруку з Ясо́на та з інших, вони їх відпустили. А брати відіслали негайно вночі Павла й Силу до Ве́рії. І, прибувши, вони пішли в синагогу юдейську. Ці були шляхетні́ші за солу́нян, — і слова́ прийняли з повним за́палом, і Писа́ння досліджували день-у-день, чи та́к воно є. Тож багато із них тоді ввірували, і з почесних ге́лленсьих жінок та немало із му́жів. Як солунські ж юдеї довідалися, що Павло проповідує Боже Слово й у Ве́рії, прибули́ вони, і там баламутили та бунтували наро́д. Тоді браття негайно Павла відпустили, щоб до моря йшов; а Сила та Тимофій позоста́лися там. А ті, що Павла́ відпроваджували, провели́ його аж до Ате́н, а прийнявши нака́за про Силу та Тимофія, щоб до нього вернулися якнайшвидше, відбули́. Як Павло ж їх чекав у в Ате́нах, у ньо́му кипів його дух, як бачив це місто, повне ідолів. Тож він розмовляв у синагозі з юдеями та з богобійними, і на ринку щоденно зі стрі́чними. А дехто з філо́софів епікуре́їв та сто́їків сперечалися з ним. Одні говорили: „Що́ то хоче сказати оцей пустомо́в?“ А інші: „Здається, він проповідник чужих богів“, бо він їм звіща́в Єва́нгелію про Ісуса й воскре́сення. І, взявши його, повели в ареопа́г та й казали: „Чи можемо знати, що́ то є ця наука нова́, яку проповідуєш ти? Бо чудне́ щось вкладаєш до наших вух. Отже хочемо знати, що́ то значити має?“ А всі ате́няни та захожі чужи́нці нічим іншим радніш не займалися, як аби щось нове́ говорити чи слухати. Тоді Павло став посе́редині ареопа́гу й промовив: „Му́жі ате́нські! Із усьо́го я бачу, що ви дуже побожні. Бо, проходячи та оглядаючи свя́тощі ваші, я знайшов також же́ртівника, що на ньому написано: „Незнаному Богові“. Ось Того, Кого навмання́ ви шануєте, Того я проповідую вам. Бог, що створив світ і все, що в ньому, бувши Господом неба й землі, проживає не в хра́мах, рукою збудова́них, і Він не вимагає служі́ння рук лю́дських, ніби в чо́мусь Він мав би потребу, бо Сам дає всім і життя, і дихання, і все. І ввесь лю́дський рід Він з одно́го створив, щоб замешкати всю поверхню землі, і призна́чив окреслені до́би й границі заме́шкання їх, щоб Бога шукали вони, чи Його не відчують і не зна́йдуть, хоч Він недалеко від кожного з нас. Бо ми в Нім живемо́, і рухаємось, і існуємо, як і деякі з ваших поетів казали: „Навіть рід ми Його!“ Отож, бувши Божим тим родом, не повинні ми ду́мати, що Божество́ подібне до золота, або срі́бла, чи до каменю, твору мистецтва чи лю́дської ви́гадки. Не зважаючи ж Бог на часи невідо́мости, ось тепер усім лю́дям наказує, щоб скрізь ка́ялися, бо Він ви́значив день, коли хоче судити поправді ввесь світ через Мужа, що Його наперед Він поставив, і Він подав до́каза всім, із мертвих Його воскресивши“. Як почули ж вони про воскре́сення мертвих, то одні насміхатися стали, а інші казали: „Про це бу́демо слухати тебе іншим ра́зом“. Так вийшов Павло з-поміж них. А деякі мужі пристали до нього й увірували, серед них і Діонисій Ареопагі́т, і жінка, Дама́ра ім'я́м, та інші із ними.
Evening Prayer — First Lesson
2 Samuel 13
І сталося по тому, — мав Авесало́м, син Давидів, уродли́ву сестру́, а ім'я́ їй Тама́ра. І покохав її Амно́н, син Давидів. І вболівав Амнон так, що він аж захво́рів через свою́ сестру́ Тамару, бо вона була дівчина, і Амнонові здавалося трудно щось їй зроби́ти. А Амно́н мав това́риша, а ім'я́ йому́ Йонада́в, син Шім'ї, Давидового брата. І Йонада́в був чоловік дуже хитрий. І він сказав йому: „Чого ти, царе́вичу, такий марни́й щора́нку? Чи ж не розповіси́ мені?“ І сказав йому Амнон: „Я кохаю Тамару, сестру́ брата свого Авесало́ма“. І сказав йому Йонадав: „Ляж на ложі своєму, і вдавай хворого. А коли при́йде твій батько, щоб побачити тебе, то скажи йому: Нехай при́йде сестра моя Тама́ра, і нехай підкріпи́ть мене хлібом, і нехай зробить на моїх оча́х ту ї́жу, щоб я бачив та їв із руки́ її“. І поклався Амнон, і вдавав хворого, а цар прийшов побачити його. І сказав Амнон до царя: „Нехай при́йде сестра моя Тамара, і нехай спече́ на моїх оча́х два млинці́, і я попої́м з її руки“. І послав Давид до Тамари, до дому, говорячи: „Іди до дому твого брата Амнона, і пригото́в йому ї́жу“. І прийшла Тамара до дому свого брата Амнона, а він лежить. І взяла́ вона тіста, і замісила, і пригото́вила на оча́х його, та й спекла млинці. І взяла́ вона сковорі́дку, і виложила перед ним, та він відмовився їсти. І сказав Амнон: „Випровадь від мене всіх людей“. І повихо́дили від нього всі люди. І сказав Амнон: „Принеси їжу до кімна́ти, і я з'їм із твоєї руки“. І взяла́ Тамара млинці́, що пригото́вила, та й прине́сла своєму братові Амнонові до кімна́ти. І вона прине́сла до нього, щоб їв, а він схопи́в її, та й сказав до неї: „Ходи, ляж зо мною, моя се́стро!“ А вона йому відказала: „Ні, брате мій, не безче́сть мене, бо не ро́биться так в Ізраїлі! Не роби цієї гидо́ти I куди я понесу́ свою га́ньбу? А ти станеш, як один із мерзо́тників в Ізраїлі. Ти переговори́ з царем, — і він не відмовить віддати мене тобі“. Та він не хотів слу́хати її голосу. І був він сильніший від неї, — і збезче́стив її, і лежав із нею... І по цьому дуже знена́видів її Амнон великою не́навистю, бо ця не́нависть, якою він зненавидів її, була більша від любови, якою любив її. І сказав до неї Амнон: „Уставай, — іди собі!“ А вона відказав йому: „Через це велике зло, по то́му, що зробив ти зо мною, хочеш ще ви́гнати мене?“ Та він не хотів її слу́хати. І покликав він юнака́ свого, слугу свого, та й сказав: „Ви́женіть оцю від мене геть, і замкни́ за нею двері“. А на ній була квітча́ста ту́ніка, бо так за́вжди вбира́лися царські́ до́чки, панни́. І його слуга ви́провадив її назо́вні, і замкнув за нею двері. А Тама́ра поси́пала по́пелом свою го́лову, а квітча́сту ту́ніку, що була на ній, розде́рла, і поклала руку свою на го́лову свою, і все ходила та голоси́ла... І сказав до неї брат її Авесало́м: „Чи брат твій Амнон був із тобою? А тепер, се́стро моя, мовчи, — брат же твій він! Не бери цієї речі до серця свого́“... І осіла Тамара, зні́вечена, у домі брата свого Авесало́ма. А цар Давид почув про це все, — і сильно розгні́вався! І не говорив Авесало́м з Амноном ні про добре, ні про зле, бо Авесало́м зненавидів Амнона за те, що той збезче́стив сестру́ його Тама́ру. І сталося по двох ро́ках, і мав Авесалом стри́ження ове́ць у Баал-Хацорі, що при Єфремі, — і Авесало́м закли́кав усіх царськи́х синів. І прийшов Авесало́м до царя́ та й сказав: „Ось у раба твого стри́ження, — нехай пі́де цар та раби́ його з твоїм рабом“. І сказав цар до Авесало́ма: „Ні, сину мій, не пі́демо ж ми всі, щоб не бути тобі на тяготу́“. І той сильно просив його, та він не хотів піти, але поблагослови́в його. І сказав Авесало́м: „А як ні, нехай пі́де з нами брат мій Амно́н!“ І сказав йому цар: „Чого вій пі́де з тобою?“ Та Авесало́м сильно просив його, і він послав з ним Амно́на та всіх царськи́х синів. А Авесало́м загада́в юнака́м своїм, говорячи: „Дивіться, як Амнон звеселіє на серці від вина, то скажу вам: Ударте Амнона! — і ви вб'єте його. Не бійтеся, — чи ж не я загадав вам? Будьте міцні та відважнії!“ І зробили Авесаломові юнаки́ Амнонові, як загадав був Авесалом. А царські́ сини повставали, і сіли ве́рхи кожен на мула свого, та й повтіка́ли. І сталося, були вони ще в дорозі, а вістка прийшла́ до Давида така: „Авесалом повбивав усіх царськи́х синів, і не позосталося з них ні одно́го“. І цар устав, і розде́р ша́ти свої, та й упав на землю, і всі слу́ги його стояли при ньому з розде́ртими ша́тами. І відповів Йонадав, син Шім'ї, Давидового брата, та й сказав: „Нехай не каже мій пан: Усіх юнакі́в, царськи́х синів, повбивали, бо помер тільки сам Амно́н. Бо на нака́з Авесалома це було ви́рішене від дня, як той збезче́стив сестру́ його Тамару. А тепер нехай мій пан цар не кладе на своє серце такого, говорячи: Усі царські́ сини повмирали, — бо помер тільки сам Амнон“. І Авесалом утік. А юна́к вартівни́к звів свої очі й побачив, аж ось числе́нний народ іде дорогою, що була́ за ним, від боку гори. І сказав Йонадав до царя: „Ось прийшли царські́ сини, — як слово раба твого, так сталося“. І сталося, як скінчи́в він говорити, аж ось поприхо́дили царські сини, і підне́сли свій голос та й плакали. А також цар та всі слу́ги його плакали ве́льми ре́вним плаче́м... А Авесалом утік, і пішов до Талмая, Амміхурового сина, царя ґешурського. А Давид був у жало́бі за сином своїм усі ті дні. А Авесалом утік, і пішов до Ґешу́ру, і пробув там три ро́ки. І перестав цар Давид гні́ватися на Авесало́ма, бо він був зча́сом поті́шений за Амнона, що помер.
Evening Prayer — Second Lesson
1 Peter 4
Отож, коли тілом Христос постраждав за нас, то озбройтеся й ви тією самою думкою, бо хто тілом постраждав, той перестав грішити, щоб решту ча́су в тілі жити вже не для пожадливостей людських, а для Божої волі. Бо до́сить минулого ча́су, коли ви чинили волю поган, ходили в розпусті, у пожадливостях, у пияцтві, у гу́лянках, у пия́тиках, у беззако́нних ідолослужбах. Вони з того дивуються, що ви ра́зом із ними не берете участи в розпусті, та зневажають. Вони дадуть відповідь Тому, Хто судитиме живих та мертвих! Бо на те й мертвим зві́щувано Єва́нгелію, щоб вони прийняли́ суд по-лю́дському тілом, але жили́ по-Бо́жому духом. Кінець же всьому набли́зився. Отже, будьте мудрі й пильнуйте в молитвах! Найперше майте щиру любов один до о́дного, бо любов покриває багато гріхів! Будьте гостинні один до о́дного без не́хоті! Служіть один о́дному, кожен тим даром, якого отримав, як доморя́дники всілякої Божої благода́ті. Коли хто говорить, говори, як Божі слова. Коли хто служить, то служи, як від сили, яку дає Бог, щоб Бог прославлявся в усьому Ісусом Христом, що Йому слава та вла́да на віки вічні, амі́нь. Улюблені, не дивуйтесь огневі, що вам посилається на випробо́вування, немов би чужому випа́дку для вас. Але через те, що берете ви участь у Христових стражда́ннях, то тіштеся, щоб і в з'я́вленні слави Його раділи ви й звеселялись. Коли ж вас ганьбля́ть за Христове Ім'я́, то ви блаженні, бо на вас спочиває Дух слави й Дух Божий. Ніхто з вас хай не страждає, як душогуб, або злодій, або злочинець, або ворохо́бник, а коли — як християни́н, то нехай не соро́миться він, але хай прославляє Бога за те. Бо час уже суд розпочати від Божого дому; а коли він почнеться перше з нас, то який кінець тих, хто противиться Божій Єва́нгелії? А коли „праведний ле́две спасеться, то безбожний та грішний де зможе з'явитись?“ Тому й ті, хто з Божої волі страждає, нехай душі свої віддадуть в доброчинстві Йому, як Створителю вірному.
Readings follow the 1662 Book of Common Prayer (public domain). Scripture text is in the public domain. (Біблія Огієнка)
Today's readings, every morning
Bosko brings the daily readings for your tradition to your day — with a reflection, the full Bible in 30 translations, and the liturgical calendar, in 18 languages.
