Today's Readings

Morning Prayer — First Lesson

Judith 1

Morning Prayer — Second Lesson

Mark 8

Тими днями, коли було зно́ву багато наро́ду, а їсти не мали чого́, покликав Він у́чнів Своїх та й промовив до них: „Жаль мені тих людей, що вже три дні зо Мною знахо́дяться, та їсти не мають чого́. А коли відпущу́ їх голодних до їхніх домівок, то осла́бнуть у дорозі, бо деякі з них поприхо́дили зда́лека“. І відказали Йому Його у́чні: „Звідки зможе хто нагодувати їх хлібом отут у пустині? А Він їх запитав: „Скільки маєте хліба?“ Вони ж повідо́мили: „Се́меро“. Тоді Він народу звелів на землі посідати. І, взявши се́меро хліба, віддавши подяку, Він поламав і дав учням Своїм, щоб роздати. А вони роздавали наро́дові, І мали вони трохи ри́бок; і Він їх поблагословив, і роздати звелів також їх. І всі їли й наїлися, а з позосталих кусків сім коші́в назбирали. А їдців було тисяч з чотири! І всів Він негайно до чо́вна з Своїми у́чнями, та й прибув до землі далману́тської. І вийшли фарисеї, і почали́ сперечатися з Ним, і, Його випробо́вуючи, хотіли від Нього озна́ки із неба. А Він тяжко зідхнув у Своїм дусі й промовив: „Якої ознаки цей рід вимагає? Поправді кажу́ вам, що родові цьому ознака не буде дана!“ І покинув Він їх, усів знову до чо́вна, і на то́й бік відбу́в. І забули вони взяти хліба, і крім одно́го буханця́, у чо́вні не мали з собою нічого. А Він їм наказував та говорив: „Стережіться уважливо фарисейської розчи́ни й розчини Іродової!“ Вони ж міркували й казали один до одного, що хліба не мають вони. А Ісус, знавши те, промовляє до них: „Чого́ ви міркуєте, що хліба не маєте? Чи ви ще не знаєте й не розумієте? Чи ще маєте серце своє затверді́лим? „Мавши очі — не бачите, і мавши ву́ха — не чуєте?“ І не пам'ятаєте, коли п'ять хлібів Я ламав на п'ять тисяч, — скільки повних коші́в із кусків ви зібрали?“ Вони кажуть до Нього: „Дванадцять“. „А як сім на чотири тисячі, — скільки кошиків повних з кусків ви зібрали?“ І відказують: „Сім“. І сказав Він до них: „Ви ще не розумієте?“ І приходять вони в Віфсаї́ду. І приводять до Нього сліпого, і благають Його, щоб доторкну́вся до нього. І взяв Він сліпого за руку, та й вивів його за село. І посли́нивши очі йому, поклав руки на нього, і питався його, чи що бачить. І, зиркнувши, сказав той: „Я бачу людей, які ходять, немов би дере́ва“. Потім знов Він поклав Свої руки на очі йому, — і прозрі́в той, і одужав, і вира́зно став бачити все! І послав Він додому його й наказав: „До села й не заходь, і ніко́му в селі не розповіда́й!“ Потому пішов Ісус й у́чні Його до сіл Кесарі́ї Пилипової, а в дорозі питав Своїх у́чнів, говорячи їм: „За кого Мене люди вважають?“ Вони ж відповіли́ Йому, кажучи: „За Івана Христителя, другі — за Іллю́, а інші — за одно́го з пророків“. І Він запитав їх: „А ви за кого Мене маєте?“ Петро Йому в відповідь каже: „Ти — Христос!“ І Він заборонив їм, щоб ніко́му про Нього вони не казали! І почав їх навчати, що Синові Лю́дському треба багато страждати, і Його відцураються старші, і первосвященики, і книжники, і Він буде вбитий, — але третього дня Він воскресне. І те слово казав Він відкрито. А Петро узяв на́бік Його, і Йому́ став перечити. А Він обернувся й поглянув на у́чнів Своїх, та й Петру докори́в і сказав: „Відступись, сатано, від Мене, бо ду́маєш ти не про Боже, а про лю́дське!“ І Він покликав народ із Своїми у́чнями, та й промовив до них: „Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай ві́зьме свого хреста та й за Мною йде! Бо хто хоче душу свою́ зберегти, той погубить її, а хто згубить душу свою ради Мене та Єва́нгелії, той її збереже. Яка ж ко́ристь люди́ні, що здобу́де ввесь світ, але душу свою занапа́стить? Або що́ назамі́н дасть люди́на за душу свою? Бо хто буде Мене та Моєї науки соро́митися в роді цім перелю́бнім та грішнім, того посоро́миться також Син Лю́дський, як при́йде у славі Свого Отця з ангола́ми святими“.

Evening Prayer — First Lesson

Judith 2

Evening Prayer — Second Lesson

2 Corinthians 4

Ось тому́, мавши за милосердям Божим таке служі́ння, ми не тратимо відваги, але ми відреклися тайного со́рому, не хо́дячи в хитрості та не перекручуючи Божого Слова, але з'я́вленням правди доручуємо себе кожному сумлінню лю́дському перед Богом. Коли ж наша Єва́нгелія й закрита, то закрита для тих, хто гине, — для невіруючих, яким бог цього віку засліпив розум, щоб для них не зася́яло світло Єва́нгелії слави Христа, а Він — образ Божий. Бо ми не себе самих проповідуємо, але Христа Ісуса, Господа, ми ж самі — раби ваші ради Ісуса. Бо Бог, що звелів був світлу зася́яти з те́мряви, у серцях наших зася́яв, щоб просвітити нам знання́ слави Божої — в Особі Христовій. А ми маємо скарб цей у посу́динах гли́няних, щоб ве́лич сили була Божа, а не від нас. У всьому нас тиснуть, та не поти́снені ми; ми в важки́х обставинах, але не впадаємо в ро́зпач. Переслідують нас, але ми не полишені; ми повалені, та не погублені. Ми за́всіди носимо в тілі ме́ртвість Ісусову, щоб з'явилося в нашому тілі й життя Ісусове. Бо за́всіди нас, що живемо́, віддають на смерть за Ісуса, щоб з'явилось Ісусове в нашому смертельному тілі. Тому́ то смерть діє в нас, а життя — у вас. Та мавши того ж духа віри, за написаним: „Вірував я, через те говорив“, і ми віруємо, тому то й говоримо, знавши, що Той, Хто воскресив Господа Ісуса, воскреси́ть з Ісусом і нас, і поставить із вами. Усе бо для вас, щоб благода́ть, розмножена через багатьох, збагати́ла подяку на Божу славу. Через те ми відваги не тратимо, бо хоч ни́щиться зовнішній наш чоловік, зате день-у-день відновля́ється внутрішній. Бо тепе́рішнє легке наше горе достачає для нас у безмірнім багатстві славу вічної ваги, коли ми не дивимося на види́ме, а на невиди́ме. Бо види́ме - дочасне, невиди́ме ж - вічне!