Читання дня
Біблійні читання, призначені на день, із повним текстом вашою мовою. Стежте щоранку за щоденними читаннями вашої традиції в застосунку Bosko.
Ранкова молитва — перше читання
І промовив Давид до Господа слова́ оцієї пісні того дня, як Господь урятува́в був його з руки́ всіх його ворогів та з доло́ні Саулової, та й сказав: „Госпо́дь моя ске́ля й тверди́ня моя, і для мене Спаси́тель Він мій! Мій Бог — моя ске́ля, сховаюсь я в ній, Він щит мій і ріг Він спасі́ння мого́, Він ба́шта моя та моє пристано́вище! Спаси́телю мій, — Ти врятуєш мене від наси́лля! Я кли́чу: Преславний Госпо́дь, і я ви́зволений від своїх ворогів! Бо хви́лі смерте́льні мене оточи́ли, потоки велійяа́ла лякають мене. Тене́та шео́лу мене оточи́ли, а па́стки смерте́льні мене попере́дили! В тісноті́ своїй кличу до Господа, і до Бога свого́ я вола́ю, — І Він почує мій голос із храму Свого́, і в ушах Його — зойк мій. Захита́лась земля й затремті́ла, затрясли́ся й хитались небесні підва́лини, — бо Він запалився від гніву! Із ні́здер Його бу́хнув дим, з Його ж уст — пожиру́щий огонь, запаливсь жар від Нього! Він небо простя́г — і спустився, а хмара густа́ під нога́ми Його. Усівся Він на херуви́ма — й летів, і явився на ві́тряних кри́лах. А навколо Себе поклав те́мряву, мов куріні́, збір води, густі хмари висо́кі. Від бли́ску, що був перед Ним, запали́лось вугі́лля горю́че. Госпо́дь загримів у небеса́х, і Свій голос Всевишній подав. Він послав Свої стріли та їх розпоро́шив, послав бли́скавку й їх побенте́жив. І показа́лися рі́чища во́дні, і відкрились основи вселе́нної, — від сва́ру Твойо́го, о Господи, від по́диху вітру із ні́здер Його. Він послав із високо́сти, узяв Він мене, витяг мене з вод великих. Він мене врятував від мойого поту́жного ворога, від моїх ненави́сників, — бо сильніші від ме́не вони. Напали на мене вони в день нещастя мого́, — та Господь був моїм опертя́м. І на місце широке Він вивів мене, Він мене врятува́в, — бо вподо́бав мене! Нехай Господь зробить мені по моїй справедли́вості, хай заплатить мені згідно з чи́стістю рук моїх! Бо беріг я доро́ги Господні, і від Бога свойо́го я не відступи́в, бо всі Його при́суди передо мною, постано́ви ж Його́, — не вступлю́ся від них! І був я Йому непоро́чним, і стерігся своєї провини. І Госпо́дь заплатив був мені по моїй справедли́вості, за чистото́ю моє́ю перед очима Його́. З справедли́вим Ти справедли́во пово́дишся, із чесним — по-че́сному, із чистим — пово́дишся чисто, а з лукавим — за лука́вством його́! І народ із біди Ти спасаєш, а очі Твої — на зухва́лих, яких Ти принижуєш. Бо світильник Ти, Господи, мій, і осві́тить Господь мою те́мряву! Бо з Тобою поб'ю́ я ворожого відділа, із Богом своїм проберу́сь через мур! Бог — непорочна доро́га Його, слово Господнє очи́щене, щит Він для всіх, хто вдається до Ньо́го! Бо хто Бог, окрім Господа? І хто скеля, крім нашого Бога? Бог — сильне моє пристано́вище, і дорогу мою Непоро́чний вивідував. Він чинить ноги мої, як оле́нячі, і ставить мене на висо́тах моїх, Мої руки навчає до бо́ю, і на раме́на мої лука мі́дяного напина́є. І дав Ти мені щит спасі́ння Свого́, і чинить великим мене Твоя поміч! Ти чиниш широким мій крок підо мною, — і сто́пи мої не спіткну́ться. Жену́ я своїх ворогів, і повигу́блюю їх, і не верну́ся, аж поки не ви́нищу їх! Я їх повигу́блюю й їх потрощу́, — і не встануть вони, і повпадають під ноги мої. Ти ж для бо́ю мене підпері́зуєш силою, ва́лиш під мене моїх ворохо́бників. Поверну́в Ти плечима до мене моїх ворогів, моїх ненави́сників, — й я їх пони́щу! Озирались вони — та немає спаси́теля, кли́кали до Господа — і не відповів їм! І я їх зітру́, як той по́рох землі, як болото на ву́лицях — їх розітру́ й розтопчу́ їх! Ти ж від бунту наро́ду мойо́го мене бережеш, на го́лову лю́ду мене стереже́ш, мені бу́дуть служити наро́ди, яких я й не знав! Передо мною чужи́нці підле́щуються, на вістку про мене — слухня́ні мені. В'януть чужи́нці, і тремтя́ть у тверди́нях своїх. Живий Господь, — і благословенна будь, Скеле моя, і нехай піднесе́ться Бог скелі спасі́ння мого́! Бог, що по́мсти за ме́не дає, і що народи під мене позни́жував, що рятує мене від моїх ворогі́в, — Ти звели́чив мене над повста́нців на мене, спасаєш мене від насильника! Тому́ то хвалю́ Тебе, Господи, серед народів, Іме́нню Твоє́му співаю! Ти башта спасі́ння Свойо́го царя, і милість вчиняєш Своєму пома́занцеві, — Давиду й насінню його аж навіки!“
Ранкова молитва — друге читання
І вп'явся очима Павло на той синедріо́н і промовив: „Мужі-браття, я аж по сьогоднішній день жив для Бога всім добрим сумлі́нням!“ Але первосвященик Ана́ній звелів тим, що стояли при ньому, щоб били його по уста́х. Тоді промовив до нього Павло: „Тебе битиме Бог, ти сті́но побілена... Ти ж сидиш, щоб судити мене за Зако́ном, а наказуєш бити мене проти Зако́ну?“ А присутні сказали: „То ти Божому первосвященикові лихосло́виш?“ І промовив Павло: „Не знав я, брати, що то первосвященик. Бо написано: На начальника люду твого не лихосло́в“. І Павло, спостерігши, що частина одна — саддуке́ї, а друга — фарисеї, покликнув у синедріоні: „Мужі-браття, — я фарисей, і син фарисея. За наді́ю на воскресіння мертвих мене судять!“ Якже він це промовив, колотне́ча постала поміж саддуке́ями та фарисеями, — і розділи́лась юрба́. Саддуке́ї бо тве́рдять, що немає воскресіння, ані а́нгола, ані духа, фарисеї ж оце визнають. І галас великий зчинився. А деякі книжники, із фарисейської групи, уставши, почали́ сперечатися, кажучи: „У чоловікові цьому ми жодного ли́ха не знаходимо! А коли промовляв Дух до нього, чи ангол, не противмося Богові“. А коли колотне́ча велика зчинилась, то тисяцький, боячись, щоб Павла не роздерли, звелів вояка́м увійти та забрати його з-поміж них, і відве́сти в форте́цю. А наступної ночі став Господь перед ним і промовив: „Будь бадьорий! Бо як в Єрусалимі про Мене ти свідчив, так треба тобі свідкува́ти й у Римі!“ А коли настав день, то дехто з юдеїв зібрались, та клятву скла́ли, говорячи, що ні їсти, ні пити не бу́дуть, аж доки Павла́ не заб'ють! А тих, що закляття таке покла́ли, було більш сорока́. І вони приступили до первосвящеників та старших і сказали: „Ми клятву скла́ли нічого не їсти, аж поки заб'ємо Павла! Отож разом із синедріоном передайте тисяцькому, щоб до вас він привів його, ніби хочете ви докладніш розізнати про нього. А ми, перше ніж він набли́зиться, готові забити його“. Як зачув же сестрі́нець Павлів про цю змову, то прибув, і ввійшов у форте́цю, і Павла́ завідо́мив. Павло ж зараз покликав одно́го з сотників, та й сказав: „Цього юнака́ запровадь до тисяцького, бо він має йому щось сказати“. Той же взяв його, та й запровадив до тисяцького та сказав: „Павло в'язень покликав мене, і просив запрова́дити до тебе цього юнака́, що має тобі щось сказати“. І взяв тисяцький того за руку, і на́бік відвів і спитав: „Що́ ти маєш звістити мені?“ А той розповів: „Змову склали юдеї, — просити тебе, щоб ти взавтра до синедріо́ну Павла припрова́див, ніби хочуть вони докладніш розпізнати про нього. Отож, не послухайся їх, бо чигає на нього їх більш сорока чоловіка, що клятву скла́ли ні їсти, ні пити, аж доки його не заб'ють. І тепер он готові вони, і чекають твого прире́чення“. Тоді тисяцький відпустив юнака́, наказавши йому — „не розповіда́ти ані о́дному, що мені ти це ви́явив.“ І він закли́кав якихось двох із сотників, і наказав: „Пришикуйте на третю годину вночі дві сотні вояків, щоб іти до Кесарії, і кіннотників сімдеся́т, та дві сотні стрільців. Приготуйте також в'ючаків і Павла посадіть, і здоровим його проведіть до намісника Фе́лікса. І листа написав він такого ось змісту: „Кла́вдій Лі́сій намісникові вседостойному Фе́ліксові — поздоро́влення! Цього мужа, що його юдеї схопи́ли були́ та хотіли забити, урятував я, із вояка́ми прийшовши, довідавшися, що він ри́млянин. І хотів я довідатися про причину, що за неї його оскаржа́ли, та й привів був його до їхнього синедріо́ну. Я знайшов, що його винуватять у спірних речах їхнього Зако́ну, і що провини не має він жа́дної, ва́ртої смерти або ланцюгі́в. Як доне́сли ж мені про ту змову, що юдеї вчинили на мужа цього, я зараз до тебе його відіслав, наказавши також позива́льникам, щоб перед тобою сказали, що́ мають на нього. Будь здоровий!“ Отож вояки, як наказано їм, забрали Павла́, і вночі попровадили в Антипатри́ду. А другого дня, полишивши кінно́тчиків, щоб ішли з ним, у форте́цю вони повернулись. А ті прибули́ в Кесарі́ю, і, листа передавши намісникові, поставили також Павла перед ним. Намісник листа прочитав і спитав, із якого він кра́ю. А довідавшись, що з Кілікії, промовив: „Я тебе переслухаю, як при́йдуть і твої позива́льники“. І звелів стерегти його в Іродовому Прето́рії.
Вечірня молитва — перше читання
А оце останні Давидові слова: „Сло́во Давида, сина Єссе́євого, і слово му́жа високопоста́вленого, пома́заного Богом Якововим, і солодкого піснотво́рця Ізра́їлевого. Дух Господній гово́рить в мені, а слово Його — на моїм язику́! Сказав Бог Ізраїлів, Скеля Ізраїлева говорила мені: пану́ючий серед людей, — справедливий панує у Божім страху́! І він буде, як світло пора́нку безхма́рного, коли сонце вихо́дить уранці, і як з бли́ску трава вироста́є з землі по дощі! Чи мій дім не такий перед Богом? Вічного бо запові́та в усьому мені там укла́дено — і він стереже́ться, бо він усе спасі́ння моє й усе жада́ння! Хіба Він не дасть, щоб він виріс? А нечестивий, як те́рен, відки́нений, і вони всі, бо рукою його не беруть. А хто хоче до них доторкну́тись, нехай запасе́ться залізом чи де́ржаком спи́са, і на місці своїм огнем будуть попа́лені!“ А оце імена Давидових ли́царів: Йошев-Башшевет, тахкемонець, голова ґвардії, — він вимахував своїм держако́м одним ра́зом на вісім сотень побитих. По ньому Елеаза́р, син Додо, сина Ахохі, був серед трьох лицарів з Давидом. Коли филисти́мляни зневажа́ли ізраїльтян, що зібралися там на війну, і повтікали всі ізра́їльтяни, він устав, та й ударив на филисти́млян, аж змучилася рука його, і приліпилася рука його до меча. І зробив Господь велике спасі́ння того дня, а наро́д вертався за ним тільки на грабува́ння. А по ньому Шамма, син Аґе, гарарянин. І зібралися филисти́мляни до Лехи, а там була діля́нка поля, повна сочеви́ці, а наро́д повтікав перед филисти́млянами. І став він посере́дині тієї діля́нки та й врятував її, а филисти́млян побив. І зробив Господь велике спасі́ння. І зійшли троє з тридцяти напоча́тку, і прийшли в жнива́ до Давида, до твердині Адуллам. А громада филисти́млян таборува́ла в долині Рефаїм. Давид же тоді був у твердині, а залога филистимська була тоді в Віфлеємі. І спра́гнув Давид та й сказав: „Хто напо́їть мене водою з криниці, що в брамі?“ I про́дерлися ці три ли́царі до филистимського табо́ру, і зачерпну́ли води з віфлеємської криниці, що в брамі. І вони ви́несли, і прине́сли до Давида, та він не схотів її пити, — і вилив її для Господа, та й сказав: „Борони мене, Господи, чинити таке! Чи я буду пити кров тих му́жів, що ходили, наража́ючи життям своїм? І не хотів він пити її... Оце зроби́ли три ці ли́царі. А Авіша́й, брат Йоава, Церуїного сина, — він голова цих тридцяти. І він вимахував своїм списо́м над трьо́ма сотнями, що побив. І він мав славу серед тих трьох. Із тих тридцятьо́х він був найбільше поважа́ний, і став він їм за провідника́. А до тих трьох не належав. А Бена́я, син Єгоядин, син хороброго мужа, багаточи́нний, з Кавцеїлу, побив двох синів Аріїла моавського. І він зійшов, і забив лева в сере́дині ями сніжного дня. Також побив він одного єги́птянина, мужа поставно́го, а в руці цього єги́птянина був спис. І зійшов він до нього з києм, і видер списа́ з руки того єги́птянина, — та й убив його списо́м його. Оце зробив Беная, син Єгоядин, і його слава була серед тих трьох лицарів. З тих тридцяти він був поважні́ший, а до тих трьох не належав. І Давид призна́чив його до своєї таємної ради. Асаїл, Йоавів брат, серед тих тридцяти; Елханан, син Додів, із Віфлеєму; Шамма хародянин, Еліка хародянин, Хелец палтянин; Іра, син Іквешів, текоїтянин; Авіезер аннетотянин, Мевуннай хушатянин, Цалмон ахохянин, Магарай нетофатянин, Хелев, син Баанин, нетофатянин; Іттай, син Ріваїв, міґґів'атянин, сини Веніяминові; Беная пір'ятонянин, Гіддай з Нахале-Ґаашу, Аві-Алвон арватянин, Азмавет бархум'янин, Ел'яхба шаалвонянин, сини Яшемові, Йонатан, Шамма гарарянин; Ахіам, син Шарарів, арарянин; Еліфелет, син Ахасбаїв, сина маахатянина; Еліям, син Ахітофелів, ґіллонянин; Хецрав кармелянин, Паарай арб'янин, Їг'ал, син Натанів, з Цови; Бані ґадянин, Целек аммонеянин; Нахарай бееротянин, зброєноша Йоава, сина Церуїного; Іра їтрянин, Ґарев їтрянин, Урі́я хіттянин, — усіх тридцять і сім.
Вечірня молитва — друге читання
Діточки мої, — це пишу́ я до вас, щоб ви не грішили! А коли хто згріши́ть, то маємо Заступника перед Отцем, — Ісуса Христа, Праведного. Він ублага́ння за наші гріхи, і не тільки за наші, але й за гріхи всього світу. А що ми пізнали Його, пізнає́мо це з того, коли заповіді Його доде́ржуємо. Хто говорить: „Пізнав я Його“, але не доде́ржує Його заповідів, той неправдомовець, і немає в нім правди! А хто доде́ржує Його слово, у тому Божа любов справді вдоскона́лилась. Із того ми пізнає́мо, що в Нім пробува́ємо. А хто каже, що в Нім пробува́є, той повинен пово́дитись так, як пово́дився Він. Улю́блені, — не пишу́ я для вас нову́ заповідь, але заповідь давню, яку мали від поча́тку: заповідь давня, — то слово, що чули його від поча́тку. Але нову́ заповідь я вам пишу́, що справді вона в Нім та в вас, — що минається те́мрява, і світло правдиве вже світить. Хто говорить, що він пробува́є у світлі, та нена́видить брата свого, той у те́мряві досі. А хто любить брата свого́, той пробува́є у світлі, і в ньому спотика́ння немає. Хто ж нена́видить брата свого, пробуває той у те́мряві й ходить у те́мряві, і не знає, куди він іде, бо те́мрява очі йому осліпила. Пишу́ я вам, ді́тоньки, що гріхи вам прощаються ради Йме́ння Його. Пишу́ вам, батьки, бо ви пізнали Того, Хто від поча́тку. Пишу́ вам, юнаки́, бо перемогли ви лукавого. Пишу́, діти, вам, бо ви пізнали Отця. Я писав вам, батьки, бо ви пізнали Того, Хто від поча́тку. Писав я до вас, юнаки́, бо міцні́ ви, і Слово Боже в вас пробуває, і лукавого перемогли ви. Не любіть світу, ані того, що́ в світі. Коли любить хто світ, у тім немає любови Отцівської, бо все, що в світі: пожадливість тілесна, і пожадливість оча́м, і пиха́ життє́ва, — це не від Отця, а від світу. Минається і світ, і його пожадли́вість, а хто Божу волю виконує, той повік пробува́є! Діти, — остання година! А що чули були́, що анти́христ іде, — а тепер з'явилось багато анти́христів, — з цього ми пізнає́мо, що остання година настала! Із нас вони вийшли, та до нас не належали. Коли б були належали до нас, то залиши́лися б з нами; але вийшли, щоб відкрилось, що не всі вони наші. А ви маєте пома́зання від Святого, і знаєте все. Я не писав вам, немов ви не знаєте правди, але що знаєте її, і що всяка лжа не від правди. Хто неправдомо́вець, як не той, хто відкидає, що Ісус є Христос? Це анти́христ, що відрікається Отця й Сина! Кожен, хто відрікається Сина, не має Отця; хто визнає́ Сина, той має Отця. Тож, що́ ви чули з поча́тку, нехай в вас пробуває воно; якщо в вас пробува́тиме те, що́ ви чули з поча́тку, то й ви пробува́тимете в Сині й Отці. А оце та обі́тниця, яку Він Сам обіцяв нам: вічне життя. Це я написав вам про тих, хто обманює вас. А пома́зання, яке прийняли́ ви від Нього, — воно в вас залиша́ється, і ви не потребу́єте, щоб вас хто навчав. А що те пома́зання само вас навчає про все, — воно бо правдиве и нехи́бне, — то я́к вас навчило воно, у тім пробувайте. А тепер, діточки, залишайтеся в Нім, щоб, як з'явиться Він, то щоб ми мали відвагу та не були засоро́млені Ним під час Його прихо́ду. Коли знаєте, що Він праведний, то знайте, що всякий, хто чинить праведність, народився від Нього.
Читання відповідають Книзі спільних молитов 1662 року (суспільне надбання). Текст Святого Письма є суспільним надбанням. (Біблія Огієнка)
Читання дня — щоранку
У Bosko читання дня чекають на вас щоранку — позначайте кожне як прочитане, щоб завжди знати, де ви зупинилися, читайте їх у будь-якому з 30 перекладів і затримайтеся на короткому роздумі. Щоденні читання вашої традиції — з відстеженням і завжди під рукою.