Читання дня
Біблійні читання, призначені на день, із повним текстом вашою мовою. Стежте щоранку за щоденними читаннями вашої традиції в застосунку Bosko.
Ранкова молитва — перше читання
І був великий крик наро́ду та їхніх жіно́к на своїх братів юдеїв. І були такі, що говорили: „Ми даємо́ в заста́ву синів своїх та дочо́к своїх, і беремо́ збіжжя, і їмо й живемо́!“ І були такі, що говорили: „Ми заставля́ємо поля свої, і виноградники свої, і доми́ свої, і беремо́ збіжжя в цьому голоді!“ І були́ такі, що говорили: „Ми позичаємо срібло на податок царськи́й за наші поля та наші виноградники. А наше ж тіло таке, як тіло наших братів, наші сини — як їхні сини. А ось ми ти́снемо наших синів та наших дочо́к за рабів, і є з наших дочо́к ути́скувані. Ми не в силі робити, а поля́ наші та виноградники наші належать іншим“. І сильно запала́в у мені гнів, коли я почув їхній крик та ці слова́! А моє серце дало́ мені раду, і я спереча́вся з шляхе́тними та з заступниками та й сказав їм: „Ви заста́вою ти́снете один о́дного!“ І скликав я на них великі збори. І сказав я до них: „Ми викупо́вуємо своїх братів юдеїв, про́даних пога́нам, за нашою спромогою, а ви бу́дете продавати своїх братів, і вони продаються нам?“ І мовчали вони, і не знахо́дили слова... І сказав я: „Не добра це річ, що ви робите! Чи ж не в бо́язні нашого Бога ви маєте ходити, через га́ньбу від тих поганів, наших ворогів? Також і я, брати мої та юнаки́ мої були позикода́вцями срібла та збіжжя. Опустімо ж ми оцей борг! Верніть їм зараз їхні поля́, їхні виноградники, їхні оли́вки, й їхні доми́ та відсо́ток срібла, і збіжжя, виноградний сік та нову́ оливу, що ви дали їм у заста́ву за них!“ І вони сказали: „Пове́рнемо, і не бу́демо жадати від них! Зро́бимо так, як ти говориш!“ І покликав я священиків, і заприсягну́в їх зробити за цим словом. Витрусив я й свою па́зуху та й сказав: „Нехай отак ви́трусить Бог кожного чоловіка, хто не спо́внить цього слова, з дому його та з труду його, і нехай бу́де такий ви́трушений та поро́жній!“ І сказали всі збори: „Амі́нь!“ І сла́вили вони Господа, і наро́д зробив за цим словом. Також від дня, коли цар наказав мені бути їхнім намі́сником в Юдиному кра́ї від року двадцятого й аж до року тридцять другого царя Артаксе́ркса, — дванадцять літ не їв намі́сничого хліба ані я, ані брати мої. А намі́сники попере́дні, що були́ передо мною, чинили тяжке́ над наро́дом, і брали від них хлібом та вином одно́го дня сорок шеклів срібла; також їхні слу́ги панували над наро́дом. А я не робив так через страх Божий. А також у праці того муру я підтри́мував, і по́ля не купували ми, а всі мої слу́ги були зібрані там над працею. А за столом моїм були юдеї та заступники, — сто й п'ятдеся́т чоловіка, та й ті, хто прихо́див до нас із народів, що навколо нас. А що гото́вилося на один день, було: віл один, худоби дрібної — шестеро ви́браних, і птиця готува́лася в мене, а за десять день вихо́дило багато всякого вина. А при то́му я не жадав намісничого хліба, бо та робота направи мурів була тяжка́ на тому народі. Запам'ятай же мені, Боже мій, на добре все те, що́ я робив для цього народу!
Ранкова молитва — друге читання
Тоді Царство Небесне буде подібне до десяти дів, що побрали каганці́ свої, та й пішли зустріча́ти молодого. П'ять же з них нерозумні були, а п'ять мудрі. Нерозумні ж, узявши каганці́, не взяли́ із собою оливи. А мудрі набрали оливи в посудинки ра́зом із своїми каганця́ми. А коли забари́всь молодий, то всі задрімали й поснули. А опі́вночі крик залуна́в: „Ось молодий, — виходьте назу́стріч!“ Схопи́лись тоді всі ті діви, і каганці́ свої наготува́ли. Нерозумні ж сказали до мудрих: „Дайте нам із своєї оливи, бо наші каганці́ ось гаснуть“. Мудрі ж відповіли та сказали: „Щоб, бува, нам і вам не забракло, — краще вдайтеся до продавців, і купіть собі“. І як вони купувати пішли, то прибув молодий; і готові ввійшли на весі́лля з ним, — і за́мкнені двері були́. А по́тім прийшла й решта дів і казала: „Пане, пане, — відчини нам!“ Він же в відповідь їм проказав: „Поправді кажу вам, — не знаю я вас!“ Тож пильнуйте, бо не знаєте ні дня, ні години, коли при́йде Син Лю́дський! Так само ж один чоловік, як відходив, покликав своїх рабів і передав їм добро своє. І одно́му він дав п'ять талантів, а другому два, а тому один, — кожному за спромо́жністю його. І відійшов. А той, що взяв п'ять талантів, негайно пішов і орудував ними, — і набув він п'ять і́нших талантів. Так само ж і той, що взяв два — і він ще два і́нших набув. А той, що одно́го взя́в, пішов та й закопав його в землю, — і сховав срі́бло пана свого. По довгому ж часі вернувся пан тих рабів, та й від них зажадав обрахунку. І прийшов той, що взяв п'ять талантів, — приніс іще п'ять талантів і сказав: „Пане мій, п'ять талантів мені передав ти, — ось я здобу́в інші п'ять талантів“. Сказав же йому його пан: „Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в мало́му був вірний, над великим поставлю тебе, — увійди до радощів пана свого!“ Підійшов же й той, що взяв два таланти, і сказав: „Два таланти мені передав ти, — ось іще два тала́нти здобу́в я“. Сказав йому пан його: „Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в мало́му був вірний, над великим поставлю тебе, — увійди до радощів пана свого!“ Підійшов же і той, що одного таланта взяв, і сказав: „Я знав тебе, па́не, що тверда́ ти люди́на, — ти жнеш, де не сіяв, і збираєш, де не розси́пав. І я побоявся, — пішов і таланта твого сховав у землю. Ото маєш своє“. І відповів його пан і сказав йому: „Рабе лукавий і лінивий! Ти знав, що я жну, де не сіяв, і збираю, де не розси́пав? Тож тобі було треба віддати гроші мої грошомінам, і, вернувшись, я взяв би з прибу́тком своє. Візьміть же від нього таланта, і віддайте тому́, що десять талантів він має. Бо кожному, хто має, дасться йому та й додасться, хто ж не має, — забереться від нього й те, що він має. А раба непотрібного вкиньте до зо́внішньої темряви, — буде плач там і скрегіт зубів! Коли ж при́йде Син Лю́дський у славі Своїй, і всі анголи́ з Ним, тоді Він засяде на престолі слави Своєї. І перед Ним усі наро́ди зберуться, і Він відді́лить одного від о́дного їх, як відділя́є вівчар овець від козлів. І поставить Він вівці право́руч Себе, а козлята — ліво́руч. Тоді скаже Цар тим, хто право́руч Його: „Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закла́дин світу. Бо Я голодував був — і ви нагодували Мене, пра́гнув — і ви напоїли Мене, мандрівником Я був — і Мене прийняли́ ви. Був наги́й — і Мене зодягли ви, слабував — і Мене ви відвідали, у в'язни́ці Я був — і прийшли ви до Мене“. Тоді відповідя́ть Йому праведні й скажуть: „Господи, коли то Тебе ми голодного бачили — і нагодували, або спрагненого — і напоїли? Коли то Тебе мандрівником ми бачили — і прийняли́, чи наги́м — і зодягли? Коли то Тебе ми недужого бачили, чи в в'язниці — і до Тебе прийшли?“ Цар відповість і промовить до них: „Поправді кажу́ вам: що́ тільки вчинили ви одно́му з найменших братів Моїх цих, — те Мені ви вчинили“. Тоді скаже й тим, хто ліво́руч: „Ідіть ви від Мене, прокля́ті, у вічний огонь, що дияволові та його посланця́м пригото́ваний. Бо Я голодував був — і не нагодували Мене, пра́гнув — і ви не напоїли Мене, мандрівником Я був — і не прийняли́ ви Мене, був наги́й — і не зодягли ви Мене, слабий і в в'язниці — і Мене не відвідали ви“. Тоді відповідять і вони, промовляючи: „Господи, коли то Тебе ми голодного бачили, або спра́гненого, або мандрівником, чи наго́го, чи недужого, чи в в'язниці — і не послужили Тобі?“ Тоді Він відповість їм і скаже: „Поправді кажу вам: чого тільки одному з найменших цих ви не вчинили, — Мені не вчинили!“ І ці пі́дуть на вічную муку, а праведники — на вічне життя“.
Вечірня молитва — перше читання
І сталося, коли почув Санваллат, і Товійя, і араб Ґешем та решта наших ворогів, що я збудував мура, і що не позоста́лося в ньому ви́лому, — але до цього ча́су дверей у брамах я не повставля́в, — то послав Санваллат та Ґешем до мене, говорячи: „Приходь, і вмовимося ра́зом у Кефірімі в долині Оно!“ А вони замишляли зробити мені зло. І послав я до них послів, говорячи: „Я роблю́ велику працю, і не мо́жу прийти. На́що буде перервана ця праця, як кину її та піду́ до вас?“ І посилали до мене так само чотири ра́зи, а я відповідав їм так само. І так само Санваллат п'ятий раз прислав до ме́не слугу́ свого́, а в руці його був відкритий лист. А в ньому написане: „Чується серед наро́дів, і Ґашму говорить: Ти та юдеї замишляєте відділитися, тому́ то ти будуєш того мура, і хочеш бути їм за царя, за тими слова́ми. Та й пророків ти понаставля́в, щоб викри́кували про тебе в Єрусалимі, говорячи: Цар в Юді! А тепер цар почує оці речі. Отож, — приходь, і пора́дьмося ра́зом!“ І послав я до ньо́го, говорячи: „Не було́ таких речей, про які ти говориш, бо з серця свого ти їх повимишля́в!“ Бо всі вони лякали нас, говорячи: „Нехай осла́бнуть їхні руки з цієї праці, — і не буде вона зро́блена!“ Та тепер, о Боже, зміцни́ мої ру́ки! І я ввійшов до дому Шемаї, сина Делаї, Мегетав'їлового сина, а він був заде́ржаний. І він сказав: „Умовмося піти до Божого дому, до сере́дини храму, і замкне́мо храмові двері, бо при́йдуть забити тебе, — власне вночі при́йдуть забити тебе“. Та я відказав: „Чи такий чоловік, як я, має втікати? І хто́ є такий, як я, що вві́йде до храму й буде жити? Не ввійду́!“ І пізнав я, що то не Бог послав його, коли він говорив на мене те пророцтво, а то Товійя та Санваллат підкупи́ли його́... Бо він був підку́плений, щоб я боявся, — і зробив так, і згрішив. Це було для них на злий погові́р, щоб обра́зити мене. Запам'ятай же, Боже мій, Товійї та Санваллатові за цими вчинками його́, а також пророчиці Ноадії та решті пророків, що страха́ли мене! І був закі́нчений мур двадцятого й п'ятого дня місяця елула, за п'ятдеся́т і два дні. І сталося, як почули про це всі наші вороги, та побачили всі народи, що були навко́ло нас, то вони впали в оча́х своїх та й пізнали, що ця праця була зро́блена від нашого Бога! Тими днями також шляхе́тні юдеї писали багато своїх листів, що йшли до Товійї, а Товійїні прихо́дили до них. Бо багато-хто в Юдеї були заприся́женими при́ятелями йому, бо він був зять Шеханії, Арахового сина, а син його Єгоханан узяв дочку́ Мешуллама, Берехіїного сина. І говорили передо мною добре про нього, а слова́ мої передавали йому. Товійя посилав листи́, щоб настраха́ти мене́.
Вечірня молитва — друге читання
Не хо́чу я, браття, щоб ви не знали, що під хмарою всі отці наші були́, — і всі перейшли через море, і всі охристилися в хмарі та в морі в Мойсея, і всі їли ту саму пожи́ву духовну, і пили́ всі той самий духовний напі́й, бо пили від духовної скелі, що йшла вслід за ними, а та скеля — був Христос! Але їх багатьох не вподо́бав був Бог, бо „понищив Він їх у пустині“. А це були при́клади нам, щоб ми пожадливі на зле не були́, як були пожадливі й вони. Не будьте також ідоля́нами, як деякі з них, як написано: „Люди сіли, щоб їсти та пити, і встали, щоб грати“. Не станьмо чинити блу́ду, як деякі з них блудоді́яли, — і полягло їх одно́го дня двадцять три тисячі. Ані не випробо́вуймо Христа, як деякі з них випробо́вували, — та й від змі́їв загинули. Ані не нарікайте, як деякі з них нарікали, — і загинули від погуби́теля. Усе це трапилось з ними, як при́клади, а написане нам на науку, бо за нашого ча́су кінець віку прийшов. Тому́ то, хто ду́має, ніби стоїть він, нехай стережеться, щоб не впасти! Досягла́ вас спроба не інша, тільки лю́дська; але вірний Бог, Який не попу́стить, щоб ви випробо́вувалися більше, ніж можете, але при спробі й поле́гшення дасть, щоб зне́сти могли ви її. Тому, мої любі, утікайте від служі́ння ідолам. Кажу́, як розумним; судіть самі, що кажу́ я. Чаша благослове́ння, яку благословляємо, — чи не спільно́та то крови Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільно́та він тіла Христового? Тому́ що один хліб, тіло одне — нас багато, бо ми всі спільники хліба одного. Погляньте на Ізраїля за тілом: чи ж ті, що жертви їдять, не спільники́ вівтаря́? Тож що́ я кажу́? Що ідольська жертва є щось? Чи що ідол є щось? Ні, але те, що в жертву приносять, „де́монам, а не Богові в жертву приносять“. Я ж не хо́чу, щоб ви спільника́ми для де́монів стали. Бо не можете пити чаші Господньої та чаші де́монської; не можете бути спільника́ми Господнього сто́лу й столу де́монського. Чи ми дратува́тимем Господа? Хіба ми поту́жніші за Нього? Усе мені можна, — та не все на пожи́ток. Усе мені можна, — та буду́є не все! Нехай не шукає ніхто свого власного, але кожен — для ближнього! Їжте все, що на я́тках м'ясних продається, за сумління зовсім не турбуючись, — Бо „Господня земля, і все, що на ній“! Як покличе вас хтось із невіруючих, і ви захочете піти́, — їжте все, що дадуть вам, за сумління зовсім не турбуючись. Коли ж скаже вам хтось: „Це і́дольська жертва“, — не їжте тоді через того, хто сказав, та через сумління! Говорю́ ж не про власне сумління, але іншого, — чого б моя воля судилась сумлінням чужим? Коли я стаю спільником їжі з подякою, чому мене зневажають за те, за що́ дякую я? Тож, коли ви їсте, чи коли ви п'єте́, або коли інше що робите, — усе на Божу славу робіть! Не робіть спокуси юдеям та ге́лленам, та Церкві Божій, як дого́джую й я всім у всьо́му, не шукаючи в тому пожи́тку свого́, але пожи́тку для багатьох, щоб спасли́ся вони.
Читання відповідають Книзі спільних молитов 1662 року (суспільне надбання). Текст Святого Письма є суспільним надбанням. (Біблія Огієнка)
Читання дня — щоранку
У Bosko читання дня чекають на вас щоранку — позначайте кожне як прочитане, щоб завжди знати, де ви зупинилися, читайте їх у будь-якому з 30 перекладів і затримайтеся на короткому роздумі. Щоденні читання вашої традиції — з відстеженням і завжди під рукою.