Читання дня

Ранкова молитва — перше читання

Judith 15

Вашою мовою немає видання цієї книги, яке було б суспільним надбанням, тому цей уривок подано англійською.

When those who were in the tents heard, they were amazed at what happened. Trembling and fear fell upon them, and no man dared stay any more in the sight of his neighbor, but rushing out with one accord, they fled into every way of the plain and of the hill country. Those who had encamped in the hill country round about Bethulia fled away. And then the children of Israel, every one who was a warrior among them, rushed out upon them. Ozias sent to Betomasthaim, Bebai, Chobai, and Chola, and to every coast of Israel, to tell about the things that had been accomplished, and that all should rush upon their enemies to destroy them. But wnen the children of Israel heard, they all fell upon them with one accord, and struck them to Chobai. Yes, and in like manner also they of Jerusalem and of all the hill country came (for men had told them about what happened in their enemies’ camp), and those who were in Gilead and in Galilee fell upon their flank with a great slaughter, until they were past Damascus and its borders. The rest of the people who lived at Bethulia fell upon the camp of Asshur, and plundered them, and were enriched exceedingly. The children of Israel returned from the slaughter, and got possession of that which remained. The villages and the cities that were in the hill country and in the plain country, took many spoils; for there was an exceedingly great supply. Joakim the high priest, and the elders of the children of Israel whe lived in Jerusalem, came to see the good things which the Lord had showed to Israel, and to see Judith, and to salute her. When they came to her, they all blessed her with one accord, and said to her, “You are the exaltation of Jerusalem! You are the great glory of Israel! You are the great rejoicing of our race! You have done all these things by your hand. You have done with Israel the things that are good, and God is pleased with it. Blessed be you with the Almighty Lord for evermore.” And all the people said, “Amen!” And the people plundered the camp for the space of thirty days: and they gave Holofernes’ tent to Judith, along with all his silver cups, his beds, his bowls, and all his furniture. She took them, and placed them on her mule, and prepared her wagons, and heaped them on it. And all the women of Israel ran together to see her; and they blessed her, and made a dance among them for her. She took branches in her hand, and distributed them to the women who were with her. The they made themselves garlands of olive, she and those who were with her, and she went before all the people in the dance, leading all the women. All the men of Israel followed in their armor with garlands, and with songs in their mouths.

Ранкова молитва — друге читання

Від Марка 15

А первосвященики з ста́ршими й книжниками, та ввесь синедріо́н, зараз уранці, нараду вчинивши, зв'язали Ісуса, повели́ та й Пилатові видали. А Пила́т запитався Його: „Чи Ти Цар Юдейський?“ А Він йому в відповідь каже: „Сам ти кажеш“. А первосвященики мі́цно Його винува́тили. Тоді Пилат зно́ву Його запитав і сказав: „Ти нічого не відповідаєш? Дивись, — як багато проти Тебе свідку́ють!“ А Ісус більш нічого не відповідав, так що Пилат дивувався. На свято ж він їм відпускав був одно́го із в'я́знів, котро́го просили вони. Був же один, що звався Вара́вва, ув'я́знений ра́зом із повста́нцями, які за повста́ння вчинили були душогубство. Коли ж на́товп зібрався, він став просити Пила́та зробити, як він за́вжди робив їм. Пилат же сказав їм у відповідь: „Хочете, — відпущу́ вам Царя Юдейського?“ Бо він знав, що Його через за́здрощі видали первосвященики. А первосвященики на́товп підмовили, щоб краще пустив їм Вара́вву. Пилат же промовив знов їм у відповідь: „А що ж я чинитиму з Тим, що Його ви Юдейським Царем називаєте?“ Вони ж стали кричати знов: „Розіпни́ Його!“ Пилат же сказав їм: „Яке ж зло вчинив Він?“ А вони ще сильніше кричали: „Розіпни́ Його!“ Пилат же хотів догодити наро́дові, — і відпустив їм Вара́вву. І видав Ісуса, збичува́вши, щоб ро́зп'ятий був. Вояки ж повели́ Його до сере́дини двору, цебто в преторій, і цілий відділ скликають. І вони зодягли Його в багряни́цю і, сплівши з терни́ни вінка, поклали на Нього. І вітати Його зачали́: „Раді́й, Ца́рю Юдейський!“ І трости́ною по голові Його били, і плювали на Нього. І навколішки кидалися та вклонялись Йому. І коли назнущалися з Нього, зняли́ з Нього багряни́цю, і наділи на Нього одежу Його. І Його повели́, щоб розп'я́сти Його. І одного перехо́жого, що з поля вертався, Си́мона Кіріне́янина, батька Олександра та Ру́фа, змусили, щоб хреста Йому ніс. І Його привели́ на місце Голго́фу, що значить „Черепо́вище“. І давали Йому пити вина, із ми́ррою змішаного, але Він не прийня́в. І Його розп'яли́, і „поділили одежу Його, кинувши же́реб про неї“, хто що ві́зьме. Була́ ж третя година, як Його розп'яли́. І був написаний на́пис провини Його: „Цар Юдейський“. Тоді ро́зп'ято з Ним двох розбійників, — одно́го право́руч, і одно́го ліво́руч Його. І збулося Писа́ння, що каже: „До злочи́нців Його зарахо́вано!“ А хто побіч прохо́див, то Його лихосло́вили, „голова́ми своїми хитали“ й казали: „Отак! Ти, що храма руйнуєш та за три дні будуєш, — зійди із хреста, та спаси Самого Себе!“ Теж і первосвященики з книжниками глузува́ли й один до одного казали: „Він інших спасав, — а Самого Себе не може спасти! Христос, Цар Ізраїлів, — нехай зі́йде тепер із хреста, щоб побачили ми та й увірували“. Навіть ті, що ра́зом із Ним були ро́зп'яті, насміхалися з Нього. А як шоста година настала, то аж до години дев'ятої те́мрява стала по ці́лій землі. О годині ж дев'ятій Ісус скрикнув голосом гучни́м та й вимовив: „Елої́, Елої́, — лама́ савахта́ні“, що в перекладі значить: „Боже Мій, Боже Мій, — на́що Мене Ти покинув?“ Дехто ж із тих, що стояли навколо, це почули й казали: „Ось Він кличе Іллю́!“ А один із них побіг, намочив губку о́цтом, настроми́в на трости́ну, і давав Йому пити й казав: „Чекайте, побачим, — чи при́йде Ілля́ Його зняти!“ А Ісус скрикнув голосом гучни́м, — і духа віддав! І в храмі завіса розде́рлась надво́є, — від ве́рху аж додолу. А сотник, що насу́проти Нього стояв, як побачив, що Він отак духа віддав, то промовив: „Чоловік Цей був справді Син Божий!“ Були ж і жінки́, що дивились здалека, між ними Марі́я Магдали́на, і Марія, мати Якова Молодшого та Йосі́ї, і Саломі́я, що вони, як Він був у Галілеї, ходили за Ним та Йому прислуго́вували; і інших багато, що до Єрусалиму прийшли з Ним. А коли настав вечір, — через те, що було́ Пригото́влення, цебто перед суботою, — прийшов Йо́сип із Аримате́ї, радник поважний, що сам сподівавсь Царства Божого, і сміливо ввійшов до Пилата, — і просив тіла Ісусового. А Пила́т здивувався, щоб Він міг уже вмерти. І, покликавши сотника, запитався його, чи давно вже Розп'я́тий помер. І, дізнавшись від сотника, він подарував тіло Йо́сипові. А Йо́сип купив полотно, і, знявши Його, обгорнув полотном та й покла́в Його в гро́бі, що в скелі був ви́січений. І каменя привалив до моги́льних дверей. Марія ж Магдали́на й Марія, мати Йосієва, дивилися, де́ ховали Його.

Вечірня молитва — перше читання

Judith 16

Вашою мовою немає видання цієї книги, яке було б суспільним надбанням, тому цей уривок подано англійською.

And Judith began to sing this song of thanksgiving in all Israel, and all the people sang with loud voices this song of praise. Judith said, “Begin a song to my God with timbrels. Sing to my Lord with cymbals. Make melody to him psalm and praise. Exalt him, and call upon his name. For the Lord is the God that crushes battles. For in his armies in the midst of the people, he delivered me out of the hand of those who persecuted me. Asshur came out of the mountains from the north. He came with ten thousands of his army. Its multitude stopped the torrents. Their horsemen covered the hills. He said that he would burn up my borders, kill my young men with the sword, throw my nursing children to the ground, give my infants up as prey, and make my virgins a plunder. “The Almighty Lord brought them to nothing by the hand of a woman. For their mighty one did not fall by young men, neither did sons of the Titans strike him. Tall giants didn’t attack him, but Judith the daughter of Merari made him weak with the beauty of her countenance. “For she put off the apparel of her widowhood for the exaltation of those who were distressed in Israel. She anointed her face with ointment, bound her hair in a tiara, and took a linen garment to deceive him. Her sandal ravished his eye. Her beauty took his soul prisoner. The scimitar passed through his neck. “The Persians quaked at her daring. The Medes were daunted at her boldness. “Then my lowly ones shouted aloud. My weak ones were terrified and trembled for fear. They lifted up their voice, and they fled. The sons of ladies pierced them through, and wounded them as fugatives’ children. They perished by the battle of my Lord. “I will sing to my God a new song: O Lord, you are great and glorious, marvelous in strength, invincible. Let all your creation serve you; for you spoke, and they were made. You sent out your spirit, and it built them. There is no one who can resist your voice. For the mountains will be moved from their foundations with the waters, and the rocks will melt as wax at your presence: But you are yet merciful to those who fear you. For all sacrifice is little for a sweet savor, And all the fat is very little for a whole burnt offering to you; But he who fears the Lord is great continually. “Woe to the nations who rise up against my race! The Lord Almighty will take vengeance on them in the day of judgement, to put fire and worms in their flesh; and they will weep and feel their pain forever.” Now when they came to Jerusalem, they worshipped God. When the people were purified, they offered their whole burnt offerings, their free will offerings, and their gifts. Judith dedicated all Holofernes’ stuff, which the people had given her, and gave the canopy, which she had taken for herself out of his bedchamber, for a gift to the Lord. And the people continued feasting in Jerusalem before the sanctuary for three months, and Judith remained with them. But after these days, everyone departed to his own inheritance. Judith went away to Bethulia, and remained in her own possession, and was honorable in her time in all the land. Many desired her, and no man knew her all the days of her life, from the day that Manasses her husband died and was gathered to his people. She increased in greatness exceedingly; and she grew old in her husband’s house, to one hundred five years, and let her maid go free. Then she died in Bethulia. They buried her in the cave of her husband Manasses. The house of Israel mourned for her seven days. She distributed her goods before she died to all those who were nearest of kin to Manasses her husband, and to those who were nearest of her own kindred. There was no one that made the children of Israel afraid any more in the days of Judith, nor a long time after her death.

Вечірня молитва — друге читання

2 до коринтян 11

О, коли б потерпі́ли ви трохи безу́мство моє! Але й те́рпите ви мене. Бо пильную про вас пильністю Божою, заручив бо я вас одно́му чоловікові, щоб Христові приве́сти вас чистою дівою. Та боюсь я, — як змій звів був Єву лука́вством своїм, щоб так не попсувалися ваші думки́, і ви не вхилилися від простоти́ й чи́стости, що в Христі. Коли бо хто при́йде й зачне пропові́дувати про Ісуса іншого, про якого ми не проповідували, або при́ймете іншого Духа, якого ви не прийняли, або іншу Єва́нгелію, якої ви не прийняли́, — то радо терпіли б ви те! Та ду́маю я, що нічим не лишаюсь позад передні́ших апо́столів. Хоч і неук я словом, але не знання́м, та всюди в усьому ми ви́явлені поміж вами. Чи я гріх учинив, себе впокоря́ючи, щоб підвищити вас, бо я Божу Єва́нгелію благовістив для вас дармо? Оббирав я інші Церкви́, приймаючи плату для служіння вам. А коли я прийшов до вас і терпів недостачу, то ніко́го я не обтя́жив. Бо мій нестаток попо́внили бра́ти, що прийшли з Македонії; і в усьому беріг я себе, щоб не бути для вас тягаре́м, і збережу́. Як правда Христова в мені, так оця похвала́ не замо́вчана буде про мене в країнах Ахаї. Для чо́го? Тому́, що я вас не люблю́? Відо́мо те Богові! А що я роблю́, те й робитиму, щоб відтя́ти причину для тих, хто шукає причини, щоб у то́му, чим хва́ляться, показались такі, як і ми. Такі бо фальшиві апо́столи, лукаві робітники́, що підро́блюються на Христових апо́столів. І не дивно, бо сам сатана́ прикидається а́нголом світла! Отож, не велика це річ, якщо й слуги його прикидаються слу́гами праведности. Буде їхній кінець згідно з учинками їхніми! Зно́ву кажу́: хай ніхто не вважає мене за безумного! А як ні, то прийміть мене бодай як безумного, щоб хоч трохи й я похвалився! А що я кажу́, не кажу́ того в Господі, але ніби в безу́мстві — у цій частині хвали́. Через те ж, що тілом багато-хто хваляться, то й я похвалюся. Бо ви те́рпите радо безумних, самі мудрими бувши. Бо ви терпите, коли вас хто нево́лить, коли хто об'їдає, коли хто обдирає, коли хто підвищується, коли хто по що́ках вас б'є. На безчестя кажу́, що ми ніби стратили сили. Коли хто відва́житься чим, то — скажу́ нерозумно — відважуюся й я. Євреї вони? — То й я. Ізра́їльтяни вони? — То й я. Насіння вони Авраамове? — То й я! Слу́ги Христові вони? — Говорю́ нерозумне: більш я! Я був більш у пра́цях, у ранах над міру, частіш у в'язницях, часто при смерті. Від юдеїв п'ять раз я прийняв був по сорок уда́рів без о́дного, тричі ки́ями бито мене, один раз мене каменува́ли, тричі розбивсь корабель, ніч і день я пробу́в у глибині́ морській; у мандрі́вках я часто бува́в, бував у небезпеках на річках, у небезпеках розбійничих, у небезпеках свого наро́ду, у небезпеках поган, у небезпеках по міста́х, у небезпеках на пустині, у небезпеках на морі, у небезпеках між братами фальшивими, у висна́жуванні та в праці, часто в недосипа́нні, у голоді й спразі, часто в по́сті, у холоді та в наготі́. Окрім зо́внішнього, налягають на мене денні повинності й журба про всі Церкви́. Хто слабує, а я не слабую? Хто споку́шується, а я не палю́ся? Коли треба хвалитись, то неміччю я похвалюся. Знає Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, — а Він благослове́нний навіки, — що я не говорю́ неправди. У Дама́ску намі́сник царя Аре́ти стеріг місто Дама́ск, щоб схопи́ти мене. але́ по мурі мене спу́щено в коші́ віко́нцем, — і я з рук його втік!