Читання дня
Біблійні читання, призначені на день, із повним текстом вашою мовою. Стежте щоранку за щоденними читаннями вашої традиції в застосунку Bosko.
Ранкова молитва — перше читання
І відповів теманянин Еліфа́з та й сказав: „Коли спро́бувать слово до те́бе, — чи мука не бу́де ще більша? Та хто стри́мати зможе слова́? Таж ти́ багатьо́х був навчав, а ру́ки осла́блі зміцняв, того, хто́ спотика́всь, підіймали слова́ твої, а коліна тремткі́ ти зміцняв! А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло́ воно — і ти налякався. Хіба не була́ богобійність твоя за наді́ю твою, за твоє сподіва́ння — невинність доріг твоїх? Пригада́й но, чи гинув невинний, і де праведні ви́гублені? Як я бачив таких, що орали були́ беззако́ння, та сі́яли кривду, то й жали її: вони гинуть від по́диху Божого, і́ від духу гнівно́го Його погибають! Леви́не рича́ння й рик лютого лева минає, і левчука́м вилуща́ються зуби. Гине лев, як немає здоби́чі, і левеня́та леви́ці втікають. І закрада́ється слово до мене, і моє ухо почуло ось де́що від нього. У розду́муваннях над нічни́ми виді́ннями, коли́ міцний сон обіймає людей, спіткав мене жах та тремті́ння, і багато косте́й моїх він струсону́в, — і дух перейшов по обличчі моїм, стало ду́ба воло́сся на тілі моїм. Він стояв, але я не пізнав його ви́гляду, — образ навпро́ти очей моїх був, і тихий голос почув я: „Хіба́ праведні́ша люди́на за Бога, хіба чоловік за свойо́го Творця́ є чистіший? Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголі́в! Що́ ж тоді ме́шканці гли́няних хат, що в по́росі їхня основа? — Як міль, вион будуть розча́влені! Вони то́вчені зра́нку до вечора, — і без по́мочі гинуть наза́вжди. Слава їхня мина́ється з ними, — вони помирають не в мудрості!
Ранкова молитва — друге читання
І, вийшовши звідти, Він прийшов до Своєї ба́тьківщини, а за Ним ішли учні Його. Як настала ж субота, Він навчати почав у синаго́зі. І багато-хто, чувши, дивуватися стали й питали: „Звідки в Нього оце? І що за мудрість, що да́на Йому? І що за чуда, що стаються руками Його? Хіба ж Він не те́сля, син Маріїн, брат же Якову, і Йо́сипу, і Юді та Си́монові? А се́стри Його хіба тут не між нами?“ І вони спокуша́лися Ним. А Ісус їм сказав: „Пророка нема без пошани, — хіба тільки в вітчи́зні своїй, та в родині своїй, та в домі своїм“. І Він тут учинити не міг чуда жодного, тільки деяких хворих, руки поклавши на них, уздорови́в. І Він дивувавсь їх невірству. І ходив Він по се́лах навкру́г та навчав. І, закликавши Дванадцятьо́х, зачав їх по двох посилати, і вла́ду їм дав над нечистими ду́хами. І звелів їм нічого в дорогу не брати, крім па́лиці тільки самої: ні то́рби, ні хліба, ані мідякі́в у свій че́рес, а ходити в санда́лях, „і двох убрань не носити“. І промовив до них: „Коли ви де вві́йдете в дім, залиша́йтеся там, аж поки не вийдете звідти. А як місто яке вас не при́йме, і не послухають вас, то, виходячи звідти, обтрусіть порох, що в вас під ногами, на сві́дчення супроти них. Поправді кажу́ вам, — легше бу́де Содо́му й Гомо́ррі дня судного, аніж місту тому́!“ І вийшли вони, і проповідували, щоб ка́ялися. І багато виго́нили де́монів, і оливою хворих багато нама́щували — і вздоровляли. І прочув про Ісуса цар І́род, — бо ім'я́ Його стало зага́льно відо́ме, — і сказав, що то Іван Христитель із мертвих воскрес, і тому тво́ряться чу́да від нього. Інші впевня́ли, що Ілля Він, а знов інші казали, що пророк, або як один із пророків. А Ірод, прочувши, сказав: „Іван, якому я голову стяв був, — оце він воскрес!“ Той бо Ірод, пославши, схопи́в був Івана, і в в'язниці закув його, через Іродія́ду, дружи́ну брата свого Пилипа, бо він одружи́вся був із нею. Бо Іван казав Іродові: „Не годи́ться тобі мати за дружину жінку брата свого!“ А Іродія́да лю́тилась на нього, і хотіла йому смерть заподіяти, та не могла. Бо Ірод боявся Івана, знавши, що він муж праведний і святий, і беріг його. І, його слухаючи, він дуже бенте́жився, але слухав його залюбки́. Та настав день догі́дний, коли дня наро́дження Ірод справляв був бенке́та вельмо́жам своїм, і тисячникам, і галілейській старши́ні, і коли прийшла дочка́ тієї Іродіяди, і танцювала, і сподо́балася Іродові та присутнім із ним при столі, — тоді цар промовив до дівчини: „Проси в мене, чого хочеш, — і дам я тобі!“ І поклявся він їй: „Чого тільки від ме́не попросиш, то дам я тобі, — хоча б і півцарства мого́!“ Вона ж вийшла, і спиталася матері своєї: „Чого маю просити?“ А та відказала: „Голови Івана Христителя“. І зараз квапли́во вернулась вона до царя, і просила, говорячи: „Я хочу, щоб дав ти негайно мені на полу́миску голову Івана Христителя!“ І засмутився цар, але через клятву й з-за тих, що з ним були́ при столі́, не схотів їй відмовити. І цар зараз послав вояка́, і звелів прине́сти Іванову голову. І пішов він, і стяв у в'язниці Івана, і приніс його го́лову на полу́мискові, і дівчаті віддав, а дівча віддало́ її своїй матері. А коли його учні зачули, то прийшли, і взяли його тіло, і до гро́бу поклали його. І посхо́дилися до Ісуса апо́столи, і розповіли́ Йому все, — як багато зробили вони, і як багато навчили. І сказав Він до них: „Ідіть осібно самі до безлю́дного місця, та трохи спочиньте“. Бо багато народу прихо́дило та відбувало, аж навіть не мали коли й поживитись. І відпливли́ вони чо́вном окремо до місця безлю́дного. І побачили їх, коли пли́нули, і багато-хто їх розпізнали. І пі́шки побігли туди з усіх міст, та й їх ви́передили. І, як вийшов Ісус, Він побачив багато наро́ду, — і зми́лувався над ними, бо були, „немов вівці, що не мають пастуха“. І зачав їх багато навчати. І, як минуло вже ча́су доволі, підійшли Його учні до Нього та й кажуть: „Це місце безлю́дне, а година вже пізня. Відпусти їх, — нехай пі́дуть в оса́ди та се́ла близькі́, і куплять собі чого їсти“. А Він відповів і сказав їм: „Дайте їсти їм ви́“. Вони ж відказали Йому: „Чи ми маємо піти та хліба купити на двісті дина́ріїв, і дати їм їсти?“ А Він їх запитав: „Скільки маєте хліба? Ідіть, побачте!“ І розізнавши, сказали: „П'ять хлібі́в та дві рибі“. І звелів їм усіх на зеленій траві посадити один біля о́дного. І розсілись рядами вони, по сто та по п'ятдеся́т. І Він узяв п'ять хлібів та дві риби, споглянув на небо, поблагословив, і поламав ті хліби́, і дав учням, щоб клали перед ними, і дві риби на всіх поділив. І всі їли й наїлися! А з кусків позосталих та з риб назбирали дванадцять повних кошів. А тих, хто хліб споживав, було тисяч із п'ять чоловіка! І зараз звелів Своїм у́чням до чо́вна сідати, і на то́й бік попли́нути до Віфсаїди, раніше Його, поки Сам Він відпустить наро́д. І Він їх відпустив, та й пішов помолитись на го́ру. А як вечір настав, чо́вен був серед моря, а Він Сам один на землі. Коли ж Він побачив, як вони веслува́нням мордуються, — бо вітер їм був супроти́вний, — о четвертій сторо́жі вночі підійшов Він до них, по морю йдучи́, і хотів їх минути. А вони, як побачили, що йде Він по морю, поду́мали, що то мара́, та й стали кричати, бо Його всі побачили та налякались. А Він зараз до них обізвався й сказав їм: „Будьте смілі, — це Я, не лякайтесь!“ І ввійшов Він у чо́вен до них, і вітер затих. А вони здивувалися ду́же в собі, бо не зрозуміли чуда про хліби́, бо серце їхнє було затверділе. Перепливши ж вони, прибули́ в землю Генісаре́тську й прича́лили. І, як вони повихо́дили з чо́вна, люди зараз пізнали Його, і порозбігались по всій тій околиці, і стали на ложах недужих прино́сити, де тільки прочули були, що Він є. І куди тільки Він прибував — до сіл, чи до міст, чи до осе́ль, — клали недужих на майда́нах, і благали Його, щоб могли доторкну́тись хоч краю одежі Його. І хто тільки до Нього дото́ркувався, той був уздоро́влений!
Вечірня молитва — перше читання
Ану клич, — чи є хто, щоб тобі відповів? І до ко́го з святих ти вдаси́ся? Бо гнів побиває безглу́здого, а за́здрощі смерть завдаю́ть нерозумному! Я бачив безумного, я́к він розсівся, — та зараз оселя його спорохня́віла. Від спасі́ння далекі сини його, вони без рятунку поча́влені бу́дуть у брамі! Його жни́во голодний поїсть, і з-між те́рну його забере́, — і спра́гнені ось поковта́ють маєток його! Бо нещастя вихо́дить не з по́роху, а горе росте не з землі, — бо люди́на народжується на стражда́ння, як іскри, щоб уго́ру летіти. А я б удава́вся до Бога, і на Бога б поклав свою справу, — Він чинить велике та недосліди́ме, предивне, якому немає числа, бо Він дає дощ на пове́рхню землі, і на поля́ посилає Він воду, щоб поста́вить низьки́х на високе, і зміцни́ти спасі́ння засмучених. Він розві́ює за́думи хитрих, і не виконують плану їх ру́ки, Він мудрих лука́вством їх ло́вить, і рада круті́йська марно́ю стає, — вдень знахо́дять вони темноту́, а в по́лудень ма́цають, мов уночі! І Він від меча урято́вує бідного, а з міцно́ї руки — бідаря́, і стає́ться надія нужде́нному, і замкнула уста́ свої кривда! Тож блаженна люди́на, яку Бог карта́є, і ти не цурайсь Всемогу́тнього кари: Бо Він рану завда́сть — і перев'я́же, Він ламає — й виго́юють руки Його! В шістьох лихах спаса́є тебе, а в сімох не діткне́ тебе зло: Викупля́є тебе Він від смерти за голоду, а в бою́ — з рук меча. Як бич язика́ запанує, сховаєшся ти, і не будеш боятись руїни, як при́йде вона. З насилля та з голоду бу́деш сміятись, а земно́ї звіри́ни не бійся. Бо з камі́нням на полі є в тебе умова, і звір польови́й прими́рився з тобою. І дові́даєшся, що наме́т твій спокійний, і перегля́неш домі́вку свою́, — і не зна́йдеш у ній недоста́тку. І довідаєшся, що числе́нне насіння твоє, а наща́дки твої — як трава на землі! І в дозрілому ві́ці до гробу ти зі́йдеш, як збіжжя доспі́ле ввіхо́дить до клуні за ча́су свого! Отож, досліди́ли ми це — й воно так, послухай цього́, — й зрозумій собі все!“
Вечірня молитва — друге читання
Чи нам знов зачинати дору́чувати самих себе́? Чи ми потребуємо, як дехто, листів доруча́льних до вас чи від вас? Ви наш лист, написаний у наших серцях, якого всі люди знають і читають! Виявляєте ви, що ви — лист Христів, нами вислужений, що написаний не чорнилом, але Духом Бога Живого, не на табли́цях камінних, але на тіле́сних табли́цях серця. Таку ж певність до Бога ми маємо через Христа, не тому́, що ми здібні поми́слити щось із се́бе, як від себе, але наша здібність від Бога. І Він нас зробив бути здатними служи́телями Ново́го Заповіту, не букви, а Духа, — бо буква вбиває, а Дух оживля́є. Коли ж служі́ння смерті, вирізане на каменях буквами, було таке славне, що Ізра́їлеві сини не могли дивитись на обличчя Мойсея, через славу мину́щу обличчя його, скільки ж більш буде в славі те служі́ння Духа! Бо як служі́ння о́суду — слава, то служіння праведности тим більше багате на славу! Не просла́вилося бо прославлене, у цій частині, ради слави, що вона переважує, бо коли славне те, що минає, то багато більш у славі те, що триває! Тож, мавши надію таку, ми вживаємо великої сміли́вости, а не як Мойсей, що покрива́ло клав на обличчя своє, щоб Ізраїлеві сини не дивилися на кінець того, що минає. Але засліпилися їхні думки́, бо те саме покрива́ло аж до сьогодні лишилось незняте в чита́нні Старо́го Заповіту, бо зникає воно Христо́м. Але аж до сьогодні, як читають Мойсея, на їхньому серці лежить покрива́ло, „коли ж вони наве́рнуться до Господа, тоді покрива́ло здіймається“. Госпо́дь же — то Дух, а де Дух Господній, — там воля. Ми ж відкритим обличчям, як у дзеркало, дивимося всі на славу Господню, і зміняємося в той же образ від слави на славу, як від Духа Господнього.
Читання відповідають Книзі спільних молитов 1662 року (суспільне надбання). Текст Святого Письма є суспільним надбанням. (Біблія Огієнка)
Читання дня — щоранку
У Bosko читання дня чекають на вас щоранку — позначайте кожне як прочитане, щоб завжди знати, де ви зупинилися, читайте їх у будь-якому з 30 перекладів і затримайтеся на короткому роздумі. Щоденні читання вашої традиції — з відстеженням і завжди під рукою.