Читання дня

Ранкова молитва — перше читання

Bel and the Dragon 1

Вашою мовою немає видання цієї книги, яке було б суспільним надбанням, тому цей уривок подано англійською.

King Astyages was gathered to his fathers, and Cyrus the Persian received his kingdom. And Daniel lived with the king, and was honored above all his friends. Now the Babylonians had an idol, called Bel, and there were spent upon him every day twelve great measures of fine flour, and forty sheep, and six firkins of wine. And the king did honor to it, and went daily to worship it: but Daniel worshipped his own God. And the king said to him, Why do you not worship Bel? And he said, Because I may not do honor to idols made with hands, but to the living God, who has created the heaven and the earth, and has sovereignty over all flesh. Then said the king to him, Thinkest you not that Bel is a living god? or see you not how much he eats and drinks every day? Then Daniel laughed, and said, O king, be not deceived: for this is but clay within, and brass without, and did never eat or drink anything. So the king was angry, and called for his priests, and said to them, If you⌃ tell me not who this is that devours these expenses, you⌃ shall die. But if you⌃ can show me that Bel devours them, then Daniel shall die: for he has spoken blasphemy against Bel. And Daniel said to the king, Let it be according to your word. Now the priests of Bel were threescore and ten, beside their wives and children. And the king went with Daniel into the temple of Bel. So Bel’s priests said, Behold, we will get us out: but you, O king, set on the meat, and mingle the wine and set it forth, and shut the door fast, and seal it with your own signet; and when you come in the morning, if you find not that Bel has eaten up all, we will suffer death: or else Daniel, that speaks falsely against us. And they little regarded it: for under the table they had made a privy entrance, whereby they entered in continually, and consumed those things. And it came to pass, when they were gone forth, the king set the meat before Bel. Now Daniel had commanded his servants to bring ashes, and they strewed all the temple with them in the presence of the king alone: then they went out, and shut the door, and sealed it with the king’s signet, and so departed. Now in the night came the priests with their wives and children, as they were wont to do, and did eat and drink up all. In the morning betime the king arose, and Daniel with him. And the king said, Daniel, are the seals whole? And he said, Yes, O king, they be whole. And as soon as he had opened the door, the king looked upon the table, and cried with a loud voice, Great are you, O Bel, and with you is no deceit at all. Then laughed Daniel, and held the king that he should not go in, and said, Behold now the pavement, and mark well whose footsteps are these. And the king said, I see the footsteps of men, women, and children. And then the king was angry, and took the priests with their wives and children, who showed him the privy doors, where they came in, and consumed such things as were upon the table. Therefore the king killed them, and delivered Bel into Daniel’s power, who overthrew him and his temple. And in that same place there was a great dragon, which they of Babylon worshipped. And the king said to Daniel, Wilt you also say that this is of brass? behold, he lives, and eats and drinks; you can not say that he is no living god: therefore worship him. Then said Daniel, I will worship the Lord my God: for he is a living God. But give me leave, O king, and I shall kill this dragon without sword or staff. The king said, I give you leave. Then Daniel took pitch, and fat, and hair, and did seethe them together, and made lumps thereof: this he put in the dragon’s mouth, so the dragon did eat and burst in sunder: and Daniel said, Behold, these are the gods you⌃ worship. When they of Babylon heard that, they took great indignation, and conspired against the king, saying, The king is become a Jew, and he has pulled down Bel, and slain the dragon, and put the priests to the sword. So they came to the king, and said, Deliver us Daniel, or else we will destroy you and your house. Now when the king saw that they pressed him sore, being constrained, the king delivered Daniel to them: who cast him into the lion’s den: where he was six days. And in the den there were seven lions, and they had given them every day two carcases, and two sheep: which then were not given to them, to the intent they might devour Daniel. Now there was in Jewry the prophet Habakkuk, who had made pottage, and had broken bread into a bowl, and was going into the field, for to bring it to the reapers. But the angel of the Lord said to Habakkuk, Go carry the dinner that you have into Babylon to Daniel, in the lions’ den. And Habakkuk said, Lord, I never saw Babylon; neither do I know where the den is. Then the angel of the Lord took him by the crown, and lifted him up by the hair of his head, and with the blast of his breath set him in Babylon over the den. And Habakkuk cried, saying, O Daniel, Daniel, take the dinner which God has sent you. And Daniel said, You have remembered me, O God: neither have you forsaken those who love you. So Daniel arose, and did eat: and the angel of God set Habakkuk in his own place again immediately. Upon the seventh day the king came to bewail Daniel: and when he came to the den, he looked in, and, behold, Daniel was sitting. Then cried the king with a loud voice, saying, Great are you, O Lord, you God of Daniel, and there is none other beside you. And he drew him out, and cast those that were the cause of his destruction into the den: and they were devoured in a moment before his face.

Ранкова молитва — друге читання

Від Івана 15

Я правдива Виногра́дина, а Отець Мій — Виногра́дар. Усяку галу́зку в Мене, що плоду не прино́сить, Він відтина́є, але всяку, що плід родить, обчища́є її, щоб рясніше родила. Через Слово, що Я вам говорив, ви вже чисті. Перебува́йте в Мені, а Я в вас! Як та вітка не може вродити плоду сама з себе, коли не позоста́неться на виногра́дині, так і ви, як в Мені перебува́ти не будете. Я — Виноградина, ви — галу́ззя! Хто в Мені перебува́є, а Я в ньому, той рясно заро́джує, бо без Мене нічого чинити не можете ви. Коли хто перебува́ти не буде в Мені, той буде відкинений геть, як галу́зка, і всохне. І грома́дять їх, і кладуть на огонь, — і згорять. Коли ж у Мені перебува́ти ви будете, а слова́ Мої позоста́нуться в вас, то просіть, чого хочете, — і станеться вам! Отець Мій просла́виться в то́му, якщо рясно заро́дите й бу́дете учні Мої. Як Отець полюбив Мене, так і Я полюбив вас. Перебувайте в любові Моїй! Якщо бу́дете ви зберігати Мої заповіді, то в любові Моїй перебува́тимете, як і Я зберіг Заповіді Свого Отця, і перебуваю в любові Його. Це Я вам говорив, щоб радість Моя була в вас, і щоб повна була́ ваша радість! Оце Моя заповідь, — щоб любили один о́дного ви, як Я вас полюбив! Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за дру́зів своїх. Ви дру́зі Мої, якщо чините все, що Я вам заповідую. Я вже більше не бу́ду раба́ми вас звати, бо не відає раб, що пан його чинить. А вас назвав дру́зями Я, бо Я вам об'явив усе те, що почув від Мого Отця. Не ви Мене вибрали, але Я вибрав вас, і вас настанови́в, щоб ішли ви й прино́сили плід, і щоб плід ваш зостався, щоб дав вам Отець, чого тільки попро́сите в Імення Моє. Це Я вам заповідую, — щоб любили один о́дного ви! Коли вас світ нена́видить, знайте, що Мене він знена́видів перше, як вас. Коли б ви зо світу були́, то своє світ любив би. А що ви не зо світу, але Я вас зо світу обрав, тому світ вас нена́видить. Пригадайте те слово, яке Я вам сказав: „Раб не більший за пана свого“. Як Мене переслі́дували, — то й вас переслідувати бу́дуть; як слово Моє зберігали, — берегти́муть і ваше. Але все це робитимуть вам за Ім'я́ Моє, бо не знають Того, хто послав Мене. Коли б Я не прийшов і до них не казав, то не мали б гріха́, а тепер вимо́вки не мають вони за свій гріх. Хто Мене нена́видить, — і Мого Отця той нена́видить. Коли б Я серед них не вчинив був тих діл, яких не чинив ніхто інший, то не мали б гріха́. Та тепер вони бачили, — і знена́виділи і Мене, і Мого Отця. Та щоб спра́вдилось слово, що в їхнім Зако́ні написане: „Мене безпідставно знена́виділи!“ А коли Втіши́тель прибуде, що Його від Отця Я пошлю вам, — Той Дух правди, що походить від Отця, Він засвідчить про Мене. Та засві́дчте і ви, бо ви від початку зо Мною.

Вечірня молитва — перше читання

Ісая 1

Виді́ння Іса́ї, Амо́сового сина, яке він був бачив про Юдею та про Єрусалим за днів Уззії, Йотама, Ахаза та Єзекії, Юдиних царів. Послухайте ви, небеса́, і ти, зе́мле, почуй, бо гово́рить Госпо́дь: Синів Собі ви́ховав й ви́кохав Я, а вони зняли́ бунт проти Мене! Віл знає свого власника́, а осел — ясла пана свого, — а Ізраїль не знає Мене́, не зверта́є уваги наро́д Мій на Ме́не. О люду ти грішний, наро́де тяжко́ї провини, лиходійське насі́ння, сини-шкідники́, — ви покинули Господа, ви Святого Ізраїлевого поне́хтували, — обернулись наза́д! У що́ будете биті ще, коли неслухня́ними далі ви бу́дете? Хвора ваша вся голова, і все серце боля́ще. Від підо́шви ноги й аж до голови́ нема ці́лого місця на ньому: рани й ґудзі, та свіжі пора́зи неви́чавлені, і не позав'я́зувані, і оливою не порозм'я́кшувані. Земля ваша спусто́шена, огнем спа́лені ваші міста́, поле ваше, — на ваших оча́х поїдають чужи́нці його,— з того всьо́го пустиня, немов з руйнува́ння чужи́нців! І позоста́лась Сіо́нська дочка́, мов курі́нь в винограднику, мов шатро́ на ночлі́г в огірко́вому полі, як місто обло́жене. Коли б був Господь Савао́т не лишив нам останку мало́го, ми були б як Содо́м, до Гомо́рри ми стали б подібні. Послухайте сло́ва Господнього, содо́мські князі́, почуйте Зако́н Бога нашого, наро́де гомо́рський, — на́що Мені многота́ ваших же́ртов? говорить Господь. Наси́тився Я цілопа́леннями баранів і жиром ситих теля́т, а крови биків та овець і козлів не жада́ю! Як прихо́дите ви, щоб явитися перед обличчям Моїм, хто жадає того з руки вашої, щоб топта́ли подві́р'я Мої? Не прино́сьте ви більше марно́тного да́ру, ваше кадило — оги́да для Мене воно; новомісяччя та ті суботи і скли́кання зборів, — не можу знести́ Я марно́ти цієї! Новомісяччя ваші й усі ваші свя́та — ненави́дить душа Моя їх: вони стали Мені тягаре́м, — Я зму́чений зно́сити їх. Коли ж руки свої простяга́єте, Я мру́жу від вас Свої очі! Навіть коли ви молитву примно́жуєте, Я не слухаю вас, — ваші руки напо́внені кро́в'ю. Умийтесь, очистьте себе! Відкиньте зло ваших учи́нків із-перед оче́й Моїх, перестаньте чинити лихе́! Навчіться чинити добро, правосу́ддя жадайте, карайте грабі́жника, дайте суд сироті, за вдову заступа́йтесь! Прийдіть, і бу́демо правува́тися, — говорить Госпо́дь: коли ваші гріхи будуть як кармази́н, — стануть білі, мов сніг; якщо бу́дуть червоні, немов багряни́ця, — то стануть мов вовна вони! Як захочете ви та послухаєтесь, то бу́дете до́бра землі спожива́ти. А коли ви відмо́витеся й неслухня́ними бу́дете, — меч пожере́ вас, бо уста Господні сказали оце! Як стало розпу́сницею вірне місто: було повне воно правосу́ддя, справедливість у нім пробува́ла, тепер же — розбійники! Срі́бло твоє стало жу́желицею, твоє питво водою розпу́щене. Князі́ твої впе́рті і дру́зі злоді́ям вони, хабара́ вони люблять усі та женуться за да́чкою, не судять вони сироти́, удо́вина справа до них не дохо́дить. Тому́ то говорить Госпо́дь, Господь Савао́т, Си́льний Ізра́їлів: О, буду Я ті́шитися над Своїми супроти́вниками, і помщу́сь на Своїх ворога́х! І на тебе Я руку Свою оберну́, і твою жу́желицю немов лу́гом ви́топлю, і все твоє о́ливо повідкида́ю! І верну́ твоїх су́ддів, як перше було́, і твоїх радників, як напоча́тку. По цьо́му тебе будуть звати: місто справедливости, місто вірне! Правосу́ддям Сіон буде ви́куплений, а той, хто наве́рнеться в нім, — справедли́вістю. А зни́щення грішників та винуватців відбу́деться ра́зом, і ті, що покинули Го́спода, будуть пони́щені. І бу́дете ви посоро́млені за ті дуби́, що їх пожада́ли, і застида́єтеся за садки́, які ви́брали ви. Бо станете ви, як той дуб, що листя всиха́є йому́, і як сад, що не має води. I ста́неться сильний костри́цею, його ж ді́ло — за і́скру, і вони обоє попа́ляться ра́зом, — і не бу́де ніко́го, хто б те погаси́в!

Вечірня молитва — друге читання

До Тита 2;3

А ти говори, що відповідає здоровій науці. Щоб старі чоловіки твере́зі були, поважні, помірковані, здорові у вірі, у любові, у терпеливості. Щоб старі жінки́ в своїм стані так само були, як належить святим, — не обмо́вниці, не відда́ні п'янству, навчали добра, щоб навчали жіно́к молодих любити своїх чоловіків, любити дітей, щоб були помірковані, чисті, господа́рні, добрі, слухня́ні своїм чоловікам, щоб не зневажалося Боже Слово. Так само благай юнакі́в, щоб були помірковані. У всім сам себе подавай за зразка добрих діл, у навча́нні непорушеність, повагу, слово здорове, неосу́дливе, щоб противник був засоромлений, не мавши нічого лихого казати про нас. Раби щоб корилися панам своїм, щоб догоджали, не пере́чили, не крали, але виявляли всяку добру вірність, щоб у всьому вони прикрашали науку Спасителя нашого Бога. Бо з'явилася Божа благода́ть, що спасає всіх людей, і навчає нас, щоб ми, відцуравшись безбожности та світських пожадли́востей, жили́ помірковано та праведно, і побожно в тепе́рішнім віці, і чекали блаженної надії та з'явлення слави великого Бога й Спаса нашого Христа Ісуса, що Само́го Себе дав за нас, щоб нас визволити від усякого беззако́нства та очи́стити Собі людей ви́браних, у добрих ділах запопа́дливих. Оце говори та нагадуй, та з усяким нака́зом карта́й. Хай тобою ніхто не погорду́є! Нагадуй їм, щоб слухали вла́ди верховної та кори́лися їй, і до всякого доброго ді́ла готові були́, щоб не зневажали ніко́го, щоб були́ не сварли́ві, а тихі, виявляючи повну ла́гідність усім лю́дям. Бо колись були й ми нерозсудні, неслухня́ні, зве́дені, служили різним пожадли́востям та розкошам, жили в злобі та в за́здрощах, бридки́ми були, нена́виділи один о́дного. А коли з'явилась благодать та люди́нолюбство Спасителя, нашого Бога, Він нас спас не з діл праведности, що ми їх учинили були́, а з Своєї милости через обмиття відро́дження й обно́влення Духом Святим, Якого Він щедро вилив на нас через Христа Ісуса, Спасителя нашого, щоб ми виправдались Його благодаттю, і стали спадкоє́мцями за надією на вічне життя. Вірне слово, і я хочу, щоб ти і про це впевня́в, щоб ті, хто ввірував у Бога, дба́ли про добрі діла пильнувати. Для людей оце добре й кори́сне! Вистерігайсь нерозумних змага́нь, і родоводів, і спорів, і супере́чок про Зако́н, — бо вони некори́сні й марні́. Люди́ни єретика, по першім та другім наставленні, відрікайся, знавши, що зіпсувся такий та грішить, і він сам себе засудив. Як пришлю я до тебе Арте́ма або Тихи́ка, поква́пся прибути до мене в Нікопо́ль, бо думаю там перези́мувати. Зако́нника Зи́ну та Аполло́са вишли ква́пливо вперед, щоб для них не забракло нічо́го. Нехай же навчаються й наші дбати про добрі діла при конечних потребах, щоб безплодні вони не були́. Вітають тебе всі, хто зо мною. Вітай тих, хто любить нас у вірі. Благода́ть з вами всіма́! Амі́нь.