Читання дня
Біблійні читання, призначені на день, із повним текстом вашою мовою. Стежте щоранку за щоденними читаннями вашої традиції в застосунку Bosko.
Ранкова молитва — перше читання
Умову я склав був з очима своїми, то як буду дивитись на ді́вчину? І зве́рху яка доля від Бога, чи спа́дщина від Всемогутнього із висот? Хіба не заги́біль для кри́вдника, і хіба не нещастя злочи́нцям? Хіба ж Він не бачить доро́ги мої, і не лічить усі мої кро́ки? Якщо я ходив у марно́ті, і на оману спішила нога моя, — то нехай на вазі́ справедливости зва́жить мене, — і невинність мою Бог пізнає! Якщо збо́чує крок мій з дороги, і за очима моїми пішло моє серце, і до рук моїх не́чисть приліпла, — то нехай сію я, а їсть інший, а рослинність моя нехай ви́рвана буде з корі́нням! Якщо моє серце звабля́лось до жінки чужої, і прича́ювався я при две́рях мойого това́риша, то хай ме́ле для іншого жінка моя, і над нею нехай нахиля́ються інші! Бо гидо́та оце, й це провина підсу́дна, бо огонь це, який буде жерти аж до Аваддо́ну, і ви́рве з корі́нням увесь урожай мій! Якщо я поне́хтував правом свойого раба чи своєї неві́льниці в їх супере́чці зо мною, то що я зроблю́, як піді́йметься Бог? А коли Він пригля́неться, що́ Йому відпові́м? Чи ж не Той, Хто мене учинив у нутрі, учинив і його, і Один утвори́в нас в утро́бі? Чи бажа́ння убогих я стримував, а очі вдовицям засму́чував? Чи я сам поїдав свій шмато́к, і з нього не їв сирота́? Таж від днів молоде́чих моїх вироста́в він у мене, як в батька, і від утро́би матері моєї я прова́див його! Якщо бачив я ги́нучого без одежі, і вбрання́ не було́ в сірома́хи, — чи ж не благословляли мене його сте́гна, і ру́ном овечок моїх він не грівся? Якщо на сироту я пору́шував руку свою, коли бачив у брамі собі допомогу, — хай раме́но моє відпаде́ від свойого плеча, а рука моя від сугло́бу свого нехай буде відла́мана! Бо о́страх на мене — нещастя від Бога, а перед вели́ччям Його я не можу встоя́ти. Чи я золото клав за наді́ю собі, чи до щирого золота я говорив: „Ти, безпеко моя“? Чи ті́шився я, що велике багатство моє, й що рука моя стільки надбала? Коли бачив я сонце, як сяє воно, а місяць велично пливе́, то коли б потає́мно пова́билось серце моє, і цілу́нки рукою я їм посилав, — це так само провина підсу́дна була б, бо відрікся б я Бога Всевишнього! Чи я ті́шивсь упа́дком свойо́го нена́висника, чи порушувавсь я, коли зло спотика́ло його? Таки ні, — не давав я на гріх піднебі́ння свого, щоб прокля́ттям жадати душі його. Хіба люди наме́ту мого не казали: „Хто покаже такого, хто з м'яса його не наси́тився?“ Чужи́нець на вулиці не ночува́в, — я двері свої відчиняв подоро́жньому. Чи ховав свої про́гріхи я, як люди́на, щоб у своє́му нутрі затаї́ти провину свою? Бо тоді я боявся б великого на́товпу, і сором від ро́дів жахав би мене, я мовчав би, й з дверей не вихо́див. О, якби мене вислухав хто! Оце пі́дпис моєї руки: Нехай Всемогу́тній мені відповість, а ось звій, зо скарго́ю, що його написав мій проти́вник. Чи ж я не носив би його на своєму плечі, не обви́нувся б ним, як вінка́ми? Число кро́ків своїх я представлю йому; мов до кня́зя, наближусь до нього. Якщо проти мене голо́сить земля моя, й її бо́розни плачуть із нею, якщо без гроше́й я їв пло́ди її, а її власника́ я стогна́ти примушував, — то за́мість пшениці хай ви́росте те́рен, а замість ячме́ню — кукі́ль!“ Слова Йова скінчи́лися.
Ранкова молитва — друге читання
І трапилося тими днями, — вийшов нака́з царя А́вгуста переписати всю землю. Цей пе́репис перший відбувся тоді, коли вла́ду над Си́рією мав Квірі́ній. І всі йшли записатися, кожен у місто своє. Пішов теж і Йо́сип із Галілеї, із міста Назарету, до Юдеї, до міста Давидового, що зветься Вифлеє́м, бо похо́див із дому та з роду Давидового, щоб йому записатись із Марією, із ним зару́ченою, що була́ вагітна́. І сталось, як були́ вони там, то настав їй день породити. І породила вона свого Пе́рвенця Сина, і Його сповила́, і до я́сел поклала Його́, — бо в за́їзді місця не стало для них. А в тій стороні були́ пастухи, які пильнували на полі, і нічно́ї пори вартували отару свою. Аж ось а́нгол Господній з'явивсь коло них, і слава Господня ося́яла їх. І вони перестра́шились стра́хом великим, Та а́нгол промовив до них: „Не лякайтесь, бо я ось благовіщу́ вам радість велику, що станеться лю́дям усім. Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь. А ось вам ознака: Дитину сповиту ви зна́йдете, що в я́слах лежатиме“. І ось ра́птом з'явилася з а́нголом сила велика небесного війська, що Бога хвалили й казали: „Слава Богу на висоті, і на землі спокій, у людях добра воля!“ І сталось, коли анголи́ відійшли від них в небо, пастухи зачали́ говори́ти один о́дному: „Ходім до Вифлеєму й побачмо, що́ сталося там, про що́ сповістив нас Господь“. І прийшли, поспішаючи, і знайшли там Марію та Йо́сипа, та Дитинку, що в я́слах лежала. А побачивши, розповіли́ про все те, що́ про Цю Дитину було́ їм зві́щено. І всі, хто почув, дивувались тому, що́ їм пастухи говорили. А Марія оці всі слова́ зберігала, розважаючи, у серці своїм. Пастухи ж повернулись, прославляючи й хвалячи Бога за все, що почули й побачили, так як їм було сказано. Коли ж ви́повнились вісім день, щоб обрізати Його, то Ісусом назвали Його, як був а́нгол назвав, перше ніж Він в утро́бі зачався. А коли — за Зако́ном Мойсея — минулися дні їхнього очи́щення, то до Єрусалиму прине́сли Його, щоб поставити Його перед Господом, як у Зако́ні Господнім написано: „Кожне дитя чоловічої ста́ті, що розкриває утро́бу, має бути посвя́чене Господу“, і щоб жертву скла́сти, як у Зако́ні Господньому сказано, — „пару горлича́т або двоє голубеня́т“. І ото був в Єрусалимі один чоловік, йому ймення Семе́н, — люди́на праведна та благочести́ва, — що потіхи чекав для Ізраїля. І Святий Дух був на ньому. І від Духа Святого йому було зві́щено смерти не бачити, перше ніж побачить Христа Господнього. І Дух у храм припрова́див його. І як внесли Дитину Ісуса батьки́, щоб за Нього вчинити звича́єм зако́нним, тоді взяв він на руки Його, хвалу Богу віддав та й промовив: „Нині відпускаєш раба Свого́, Владико, за словом Твоїм із ми́ром, бо побачили очі мої Спасі́ння Твоє, яке Ти приготува́в перед всіма наро́дами, Світло на просвіту поганам і на славу наро́ду Твого Ізраїля!“ І дивувалися ба́тько Його й мати тим, що про Нього було́ розповіджене. А Семен їх поблагословив та й прорік до Марії, Його матері: „Ось призначений Цей багатьо́м на падіння й устава́ння в Ізраїлі, і на знак спереча́ння, — і меч душу проши́є самій же тобі, — щоб відкрились думки́ сердець багатьох!“ Була й Анна пророчиця, дочка́ Фануїлова з племени Аси́рового, — вона дожила́ до глибокої старости, живши з мужем сім ро́ків від свого дівува́ння, удова ро́ків вісімдесяти й чотирьох, що не відлучалась від храму, служачи Богові вдень і вночі поста́ми й моли́твами. І години тієї вона надійшла, Бога сла́вила та говорила про Нього всім, хто визво́лення Єрусалиму чекав. А як виконали за Зако́ном Господнім усе, то вернулись вони в Галілею, до міста свого Назарету. А Дитина росла та зміцнялася духом, набираючись мудрости. І благодать Божа на Ній пробува́ла. А батьки́ Його щорічно ходили до Єрусалиму на свято Пасхи. І коли мав Він дванадцять ро́ків, вони за звича́єм на свято пішли. Як дні ж свята скінчи́лись були, і вертались вони, молодий Ісус в Єрусалимі лиши́вся, а Йо́сип та мати Його не знали того. Вони ду́мали, що Він із подорожніми йде; пройшли день дороги, та й стали шукати Його поміж ро́дичами та знайо́мими. Але, не знайшовши, вернулися в Єрусалим, та й шукали Його. І сталось, що третього дня відшукали у храмі Його, як сидів серед учителів, і вислу́хував їх, і запитував їх. Усі ж, хто слухав Його, дивувалися розумові та Його відповідям. І як вони Його вгледіли, то здивувались, а мати сказала до Нього: „Дитино, — чому так Ти зробив нам? Ось Твій батько та я із журбо́ю шукали Тебе“. А Він їм відказав: „Чого ж ви шукали Мене? Хіба ви не знали, що повинно Мені бути в тому, що належить Моєму Отцеві?“ Та не зрозуміли вони того сло́ва, що Він їм говорив. І пішов Він із ними, і прибув у Назарет, і був їм слухня́ний. А мати Його зберігала оці всі слова́ в своїм серці. А Ісус зростав мудрістю, і віком та благодаттю, у Бога й людей.
Вечірня молитва — перше читання
І переста́ли ті троє мужів відповідати Йову, бо він був справедливий в оча́х своїх. І запалився гнів Елігу, сина Барах'їлового, бузянина, з роду Рамового, — на Йова запали́вся гнів його за те, що той уважав душу свою справедливішою за Бога. Також на трьох при́ятелів його запалився його гнів за те, що не знайшли вони відповіді, а зробили тільки Йова винним. А Елігу вичікував Йова та їх із словами, бо вони були ста́рші віком за нього. І побачив Елігу, що нема належної відповіді в устах тих трьох людей, — і запалився його гнів! І відповів бузянин Елі́гу, син Барах'їлів, та й сказав: „Молодий я літа́ми, ви ж ста́рші, тому́ то я стри́мувався та боявся знання́ своє ви́словити вам Я поду́мав: Хай вік промовля́є, і хай розуму вчить многолі́ття! Справді, дух — він у люди́ні, та Всемогутнього по́дих їх мудрими чинить. Многолі́тні не за́вжди розумні, і не все розуміються в праві старі́. Тому́ я кажу: Послухай мене, — хай знання́ своє ви́словлю й я! Тож слів ваших вичі́кував я, наставляв свої уші до вашої мудрости, поки справу ви дослідите́. І я приглядався до вас, й ось немає між вами, хто б Йо́ву довів, хто б відповідь дав на слова́ його! Щоб ви не сказали: „Ми мудрість знайшли: не люди́на, а Бог перемо́же його́!“ Не на мене слова́ він скеро́вував, і я не відповім йому мовою вашою. Полякались вони, вже не відповіда́ють, не мають вже слів, Я чекав, що не бу́дуть вони говорити, що спини́лись, не відповідають уже. Відповім також я свою ча́стку, і ви́словлю й я свою ду́мку. Бо я повний слова́ми, — дух мойо́го нутра́ докуча́є мені. Ось утро́ба моя, мов вино невідкри́те, — вона трі́скається, як нові бурдюки́! Нехай я скажу́ — й буде легше мені, нехай у́ста відкрию свої — й відповім! На осо́бу не бу́ду уваги звертати, не буду підле́щуватись до люди́ни, бо не вмію підле́щуватись! Коли ж ні, — нехай зараз ві́зьме мене мій Творе́ць!
Вечірня молитва — друге читання
Пото́му, по чотирнадцяти́ роках, я зно́ву ходив в Єрусалим із Варнавою, взявши й Тита з собою. А пішов я за об'явленням. І подав їм Єва́нгелію, що її проповідую між поганами, особливо знатнішим, чи не дарма́ змагаюся я чи змагався. Але й Тит, що зо мною, бувши греком, не був до обрі́зання змушений. А щодо прибулих фальшивих братів, що прийшли підгляда́ти нашу вільність, яку маємо в Христі Ісусі, щоб нас понево́лити, то ми їх не послухали ані на хвилю, і не піддали́ся були, щоб тривала в вас правда Єва́нгелії. Що ж до тих, що за що́сь уважають себе, та якими колись вони були, то ні в чо́му різниці для мене нема, — не дивиться Бог на осо́бу люди́ни! Бо ті, що за щось уважають себе, нічого мені не додали́, але навпаки́, — побачивши, що мені припору́чена Єва́нгелія для необрізаних, як Петрові для обрізаних, - бо Той, хто помагав Петрові в апо́стольстві між обрізаними, помагав і мені між поганами, - і, пізнавши ту благода́ть, що да́на мені, Яків, і Кифа, і Іван, що стовпа́ми вважаються, подали мені та Варна́ві прави́ці спільно́ти, щоб ми для поган працювали, вони ж — для обрізаних, тільки щоб ми пам'ята́ли про вбогих, що я й пильнував був чинити таке. Коли ж Ки́фа прийшов був до Антіохі́ї, то відкрито я виступив супроти нього, — заслуго́вував бо він на о́суд. Бо він перед тим, як прийшли були дехто від Якова, споживав із поганами. А коли прибули́, став ховатися та відлучатися, боячи́ся обрі́заних. А з ним лицемі́рили й інші юдеї, так що навіть Варна́ва пристав був до їхнього лицемірства. А коли я побачив, що не йдуть вони рівно за єва́нгельською правдою, то перед усіма сказав Кифі: „Коли ти, бувши юдеєм, живеш по-поганському, а не по-юдейському, то на́що поган ти примушуєш жити по-юдейському“? Ми юдеї природою, а не грішники з поган... А коли ми дізнались, що люди́на не може бути виправдана ділами Зако́ну, але тільки вірою в Христа Ісуса, то ми ввірували в Христа Ісуса, щоб нам виправдатися вірою в Христа, а не ділами Зако́ну. Бо жодна люди́на ділами Зако́ну не буде випра́вдана! Коли ж, шукаючи виправда́ння в Христі, ми й самі показалися грішниками, то хіба Христос слуга гріху? Зовсім ні! Бо коли я будую знов те, що був зруйнував, то самого себе роблю́ злочинцем. Бо Зако́ном я вмер для Зако́ну, щоб жити для Бога. Я розп'я́тий з Христом. І живу вже не я, а Христос проживає в мені. А що я живу в тілі тепер, — живу вірою в Божого Сина, що мене полюбив, і видав за мене Само́го Себе. Божої благода́ті я не відкидаю. Бо коли набувається праведність Зако́ном, то Христос нада́рмо умер!
Читання відповідають Книзі спільних молитов 1662 року (суспільне надбання). Текст Святого Письма є суспільним надбанням. (Біблія Огієнка)
Читання дня — щоранку
У Bosko читання дня чекають на вас щоранку — позначайте кожне як прочитане, щоб завжди знати, де ви зупинилися, читайте їх у будь-якому з 30 перекладів і затримайтеся на короткому роздумі. Щоденні читання вашої традиції — з відстеженням і завжди під рукою.