Today's Readings

First Reading

Isaiah 49

Почуйте Мене, острови́, і наро́ди здале́ка, і вважайте: Господь із утро́би покликав Мене, Моє Йме́ння згадав з нутра не́ньки Моєї. І Мої у́ста вчинив Він, як той гострий меч, заховав Мене в ті́ні Своєї руки, і Мене вчинив за добі́рну стрілу́, в Своїм сагайдаці́ заховав Він Мене. І до Мене прорік: Ти раб Мій, Ізраїлю, Яким Я просла́влюсь! І Я відповів: Надаре́мно трудивсь Я, на порожне́чу й марно́ту зужив Свою силу: Справді ж з Господом право Моє, і нагоро́да Моя з Моїм Богом. Тепер же промовив Господь, що Мене вформува́в Собі від живота́ за раба́, щоб наверну́ти Собі Якова, і щоб Ізраїль для Нього був зі́браний. І був Я шано́ваний в о́чах Господніх, а Мій Бог стався міццю Моєю. І Він сказав: Того мало, щоб був Ти Мені за раба́, щоб віднови́ти племе́на Якова, щоб вернути врято́ваних Ізраїля, але́ Я вчиню́ Тебе світлом наро́дів, щоб був Ти спасі́нням Моїм аж до кра́ю землі! Так говорить Господь, Відкупи́тель Ізраїлів, Святий його, до пого́рдженого на душі, до обри́дженого від людей, до раба тих воло́дарів: Побачать царі, і князі́ повстають, — і покло́няться ради Господа, що вірний, ради Святого Ізраїлевого, що ви́брав Тебе. Так говорить Господь: За ча́су вподо́бання Я відповів Тобі, в день спасі́ння Тобі допоміг, і стерегти́му Тебе, і дам Я Тебе заповітом наро́дові, щоб край обнови́ти, щоб поділити спа́дки спусто́шені, щоб в'я́зням сказати: „Вихо́дьте“, а тим, хто в темно́ті: „З'яві́ться!“ При дорогах вони будуть па́стися, і по всіх ли́сих горбо́винах їхні пасови́ська. Не будуть голодні вони, ані спра́гнені, і не вдарить їх спе́ка, ні сонце, — бо Той, Хто їх милує, їх попрова́дить і до во́дних джере́л поведе́ їх. І вчиню Я всі го́ри Свої за доро́гу, і піді́ймуться биті шляхи́ Мої. Ось ці зда́лека при́йдуть, а ці ось із пі́вночі й з за́ходу, а ці з кра́ю Сіні́м. Раді́йте, небеса́, звесели́ся ти, земле, ви ж, го́ри, втіша́йтеся співом, бо Госпо́дь звесели́в Свій наро́д, і змилувався над Своїми убогими! І сказав був Сіон : Господь кинув мене́, і Господь мій про ме́не забув. Чи ж жінка забу́де своє немовля́, щоб не пожаліти їй сина утроби своєї? Та коли б вони позабува́ли, то Я не забу́ду про тебе! Отож на долонях Свої́х тебе ви́різьбив Я, твої мури поза́всіди передо Мною. Сино́ве твої поспіша́ться до тебе, а ті, хто руйнує тебе й ті, хто нищить тебе, повідхо́дять від тебе. Здійми свої очі навко́ло й побач: всі вони позбиралися й йдуть ось до те́бе! Як живий Я, говорить Господь: усіх їх, як оздо́бу, зодя́гнеш, та підв'я́жешся ними, немов нарече́на. Бо руїни твої та пустині твої, і зруйно́ваний край твій тепер справді стануть тісни́ми для ме́шканців, і будуть відда́лені ті, хто тебе руйнував. Іще до вух твоїх скажуть сино́ве сирі́тства твого: Тісне́ мені місце оце, посунься для мене, й я сяду! І ти скажеш у серці своїм: Хто мені їх зродив, як була осиро́чена я та самі́тна, була ви́гнана та заблуди́ла? І хто ви́ховав їх? Я зоста́лась сама, а ці, — зві́дки вони? Так сказав Господь Бог: Ось Я підійму́ Свою руку до лю́дів, і піднесу́ до наро́дів прапора Свого́, — і позно́сять синів твоїх в па́зусі, а до́чок твоїх поприно́сять на пле́чах. І будуть царі за твоїх вихова́телів, а їхні цариці — за ня́ньок твоїх. Лицем до землі вони будуть вклоня́тись тобі та лиза́тимуть пил твоїх ніг, і ти пізна́єш, що Я — то Господь, що не посоро́мляться ті, хто на Мене наді́ється! Чи ж від сильного буде відня́та здобич, і чи награ́боване ґвалтівнико́м урято́ване буде? Бо Господь каже так: Полонені віді́брані будуть від сильного, і врято́вана буде здобич наси́льника, і Я стану на прю із твоїми супере́чниками, синів же твоїх Я спасу́. І Я зму́шу твоїх гноби́телів їсти тіло своє, і вони повпива́ються власною кров'ю, немов би вином молоди́м. І пізнає тоді кожне тіло, що Я — то Госпо́дь, твій Спаситель та твій Відкупи́тель, Поту́жний Яковів!

Responsorial Psalm

Psalm 66

Second Reading

Hebrews 10

Бо Зако́н, мавши тільки тінь майбутнього добра́, а не самий о́браз речей, тими самими жертвами, що за́вжди щороку прино́сяться, не може ніко́ли вдоскона́лити тих, хто приступає. Інакше вони перестали б прино́ситись, бо ті, хто служить, очищені раз, уже б не мали жодної свідо́мости гріхів. Але в них спо́мин про гріхи буває щороку, бо тож неможливе, щоб кров биків та козлів здіймала гріхи! Тому́ то, вхо́дячи в світ, Він говорить: „Жертви й прино́шення Ти не схотів, але тіло Мені приготува́в. Цілопа́лення й жертви поку́тної Ти не жадав. Тоді Я сказав: Ось іду́, — в звої книжки про Мене написано, щоб волю чини́ти Твою, Боже“! Він вище сказав, що „жертви й при́носу, та цілопа́лення й жертви поку́тної, — які за Зако́ном прино́сяться, — Ти не жадав і Собі не вподо́бав“. Пото́му сказав: „Ось іду, щоб волю Твою чини́ти, Боже“. Відміняє Він перше, щоб друге поставити. У цій волі ми освячені жертвоприно́шенням тіла Ісуса Христа один раз. І кожен священик щоденно стоїть, слу́жачи, і часто приносить жертви ті самі, що ніко́ли не можуть зняти гріхів. А Він за гріхи світу приніс жертву один раз, і наза́вжди „по Божій правиці засів“, далі чекаючи, „аж вороги Його бу́дуть покладені за підніжка Його ніг“. Бо жертвоприно́шенням одним вдоскона́лив Він тих, хто освячується. Свідкує ж і Дух Святий нам, як говорить: „Оце заповіт, що його по цих днях встановля́ю Я з ними, говорить Господь, — Закони Свої Я дам в їхні серця́, і в їхніх думка́х напишу́ їх. А їхніх гріхів та несправедливостей їхніх Я більш не згадаю“! А де їхнє відпущення, там нема вже жертвоприно́шення за гріхи. Отож, браття, ми маємо відвагу вхо́дити до святині кров'ю Ісусовою, ново́ю й живою дорогою, яку нам обнови́в Він через завісу, цебто через тіло Своє, маємо й Великого Священика над домом Божим, — то приступі́мо з щирим серцем, у повноті́ віри, окропи́вши серця́ від сумління лукавого та обмивши тіла́ чистою водою! Трима́ймо непохи́тне визна́ння надії, вірний бо Той, Хто обіцяв. І уважаймо один за одни́м для заохо́ти до любови й до добрих учинків. Не кидаймо збору свого, як то зви́чай у деяких, але заохочуймося, і тим більше, скільки більше ви бачите, що зближається день той. Бо як ми грішимо́ самові́льно, одержавши пізна́ння правди, то вже за гріхи не знахо́диться жертви, а страшливе якесь сподіва́ння су́ду та гнів палю́чий, що має пожерти противників. Хто відкидає Зако́на Мойсея, такий немилосердно вмирає „при двох чи трьох свідках“, — скільки ж більшої му́ки, — доду́муєтеся? — заслуговує той, хто потоптав Сина Божого, і хто кров заповіту, що нею освячений, за звичайну вважав, і хто Духа благодаті зневажив! Бо знаємо Того, Хто сказав: „Мені помста належить, Я відплачу́, говорить Господь“. І ще: „Господь буде судити наро́да Свого“! Страшна́ річ — упасти в руки Бога Живого! Згадайте ж про перші дні ваші, як ви просвітилися й витерпіли запеклу боротьбу стражда́нь. Ви були́ то видо́вищем зневаги й знуща́ння, то були́ учасниками тих, що жили́ так. Ви бо страждали й з ув'язненими, і грабу́нок свого майна́ прийняли́ з потіхою, відаючи, що маєте в небі для себе майно немину́ще та краще. Тож не відкидайте відваги своєї, бо має велику нагоро́ду вона. Бо вам терпеливість потрібна, щоб Божу волю вчинити й прийняти обітницю. Бо ще „мало, дуже мало, і Той, хто має прийти, при́йде й бари́тись не бу́де!“ А „праведний житиме вірою“. І: „Коли захитається він, то душа Моя його не вподо́бає“. Ми ж не з тих, хто хитається на заги́біль, але віруємо на спасі́ння душі.

Gospel

Mark 12

І почав Він у при́тчах до них промовляти: „Насадив був один чоловік виноградника, муром обгородив, ви́довбав у ньому чави́ло, башту поставив, — і віддав його винаря́м, та й пішов. А певного ча́су послав він раба до своїх винарі́в, щоб прийняти частину плоду з виноградинка в тих винарі́в. Та вони схопи́ли його та й побили, і відіслали ні з чим. І зно́ву послав він до них раба іншого, — та й того вони зранили в голову та знева́жили. Тоді вислав він іншого, — і того вони вбили. І багатьо́х іще інших, — набили одни́х, а одни́х повбивали. І він мав ще одно́го, — сина улю́бленого. Наоста́нок послав і того́ він до них і сказав: „Посоромляться сина мого́!“ А ті винарі міркували собі: „Це спадкоємець; ходім, заморду́ймо його, — і нашою спа́дщина бу́де!“ І вони схопи́ли його та й убили, і викинули його за виноградник. Отож, що́ пан виноградинка зробить? — Він прибуде та й вигубить тих винарів, і віддасть виноградинка іншим. Чи ви не читали в Писа́нні: „Камінь, що його будівни́чі відкинули, — той нарі́жним став ка́менем! Від Господа сталося це, — і дивне воно в оча́х наших“. І шукали Його, щоб схопи́ти, але побоялись наро́ду. Бо вони зрозуміли, що про них Він цю при́тчу сказав. І, лишивши Його, відійшли. I вони вислали деяких із фарисеїв та іродія́нів до Нього, щоб зловити на слові Його. Ті ж прийшли та й говорять Йому: „Учителю, знаємо ми, що Ти справедливий, і не зважаєш зовсі́м ні на ко́го, бо на лю́дське обличчя не дивишся, а наставляєш на Божу дорогу правдиво. Чи годи́ться давати податок для кесаря, чи ні? Давати нам, чи не давати?“ А Ісус, знавши їх лицемірство, сказав їм: „Чого ви Мене випробо́вуєте? Принесіть Мені гріш податковий, щоб бачити“. І прине́сли вони. А Він каже до них: „Чий це образ і напис?“ Ті ж Йому відказали: „Кесарів“. Ісус тоді каже в відповідь їм: „Віддайте кесареве — кесареві, а Богові — Боже!“ І дивувалися з Нього вони. І прийшли до Нього ті саддукеї, що твердять, ніби нема воскресіння, і запитали Його та сказали: „Учителю, Мойсей написав нам: „Як помре кому брат, і полишить дружи́ну, а дитини не лишить, то нехай його брат візьме дружи́ну його́, та й відновить насіння для брата свого́“. Було сім братів. І перший взяв дружи́ну й умер, не лишивши дітей. Другий теж її взяв та й помер, — і він не лиши́в дітей. Так само і третій. І всі семеро не полишили дітей. А по всіх вмерла й жінка. А в воскресінні, як воскреснуть вони, то котро́му із них вона дружи́ною буде? Бо семеро мали за дружи́ну її“. Ісус їм відказав: „Чи ви не тому помиляєтесь, що не знаєте ані Писа́ння, ані Божої сили? Бо як із мертвих воскреснуть, то не бу́дуть женитись, ані заміж вихо́дити, але будуть, немов анголи́ ті на небі. Що ж до мертвих, що воскреснуть, чи ж ви не читали в Мойсеєвій книзі, як — при кущі́ — сказав йому Бог, промовляючи: „Я Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів“, Бо Він є Бог не мертвих, а живих! Тим то ви помиляєтесь ду́же“. А один із тих книжників, що чув, як вони сперечались, та бачив, як добре Він відповідав їм, приступив та й спитався Його: „Котра́ заповідь перша з усіх?“ Ісус відповів: Перша: „Слухай, Ізраїлю: наш Господь Бог — Бог єдиний“. І: „Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з ці́лої сили своєї!“ (Це за́повідь перша!) А друга (одна́кова з нею): „Люби свого ближнього, як само́го себе!“ Нема іншої більшої заповіді над оці!“ І сказав Йому книжник: „Добре, Учителю! Ти поправді сказав, що „Один Він, і нема іншого, окрім Нього“, і що „Любити Його всім серцем, і всім розумом, (і всією душе́ю), і з ці́лої сили“, і що „Любити свого ближнього, як само́го себе“, — це важливіше за всі цілопа́лення й жертви!“ Ісус же, побачивши, що розумно той відповідь дав, промовив до нього: „Ти недалеко від Божого Царства!“ І ніхто не насмілювався вже питати Його. Пото́му Ісус відповів і промовив, у храмі навчаючи: „Як то книжники кажуть, що ніби Христос — син Давидів? Адже той Давид Святим Духом сказав: „Промовив Господь Господе́ві моєму: сядь право́руч Мене, доки не покладу́ Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм!“ Сам Давид Його Господом зве, — як же Він йому син?“ Він же казав у науці Своїй: „Стережіться тих книжників, що люблять у довгих одежах прохо́джуватись, і привіти на ринках, і перші лавки́ в синагогах, і перші місця на прийняття́х, що вдови́ні хати поїдають, і моляться довго напо́каз, — вони тяжче осу́дження при́ймуть!“ І сів Він навпроти скарбни́ці, і дививсь, як наро́д мідяки́ до скарбниці вкидає. І багато заможних укида́ли багато. І підійшла одна вбога вдови́ця, і поклала дві ле́пти, цебто гріш. І покликав Він учнів Своїх та й промовив до них: „Поправді кажу вам, що ця вбога вдовиця поклала найбільше за всіх, хто клав у скарбницю. Бо всі клали від ли́шка свого, а вона покла́ла з убо́зтва свого все, що мала, — свій прожиток увесь“.