Today's Readings

First Reading

Isaiah 58

Кричи на все горло, не стри́муйсь, свій голос повищ, мов у сурму́, й об'яви́ ти наро́дові Моєму про їхній пере́ступ, а до́мові Якова — їхні гріхи́! Вони бо щоденно шукають Мене та жадають пізнати доро́ги Мої, мов наро́д той, що праведне чинить, і права́ свого Бога не кидає. Питаються в Мене вони про права́ справедливости, жадають набли́ження Бога: „На́що ми по́стимо, коли Ти не бачиш, мучимо душу свою, Ти ж не знаєш того́?“ Отак, — у день по́сту свого ви чините волю свою, і всіх ваших робі́тників ти́снете! Тож на сва́рку та за́колот по́стите ви, та щоб кулако́м бити наха́бно. Тепер ви не по́стите так, щоб ваш голос почу́тий був на височині́! Хіба ж оце піст, що Я вибрав його, — той день, коли мо́рить люди́на душу свою́, свою голову гне, як та очерети́на, і сте́лить вере́ту та по́піл? Чи ж оце називаєш ти по́стом та днем уподо́би для Господа? Чи ж ось це не той піст, що Я вибрав його: розв'яза́ти кайда́ни безбожности, пу́та ярма́ розв'язати й пустити на волю ути́снених, і всяке ярмо́ розірва́ти? Чи ж не це, — щоб влама́ти голодному хліба свого́, а вбогих бурла́ків до дому впрова́дити? Що як побачиш наго́го, — щоб вкри́ти його, і не схова́тися від свого рі́дного? Зася́є тоді́, мов досві́тня зоря́, твоє світло, і хутко шкі́рою рана твоя заросте́, і твоя справедливість ходи́тиме перед тобою, а слава Господня сторо́жею за́дньою! Тоді кли́кати будеш — і Господь відпові́сть, будеш кли́кати — і Він скаже: Ось Я! Якщо віддали́ш з-поміж себе ярмо́, не бу́деш підно́сити пальця й казати лихо́го, і будеш давати голодному хліб свій, і знедо́лену душу наси́тиш, — тоді то засві́тить у те́мряві світло твоє, і твоя те́мрява ніби як по́лудень стане, і буде Господь тебе за́вжди прова́дити, і душу твою нагоду́є в посу́ху, ко́сті твої позміцня́є, і ти станеш, немов той напо́єний сад, і мов джерело́ те, що во́ди його не всиха́ють! І руїни відві́чні сини твої позабудо́вують, поставиш осно́ви дові́чні, і будуть тебе називати: „Замуро́вник проло́му, напра́вник шляхів для посе́лення“! Якщо ради суботи ти стримаєш но́гу свою́, щоб не чинити своїх забага́нок у день Мій святий, і будеш звати суботу приє́мністю, днем Господнім святим та шано́ваним, і її пошануєш, — не пі́деш своїми дорогами, діла свого не шука́тимеш та не будеш казати даре́мні слова́, — тоді в Го́споді розкошува́ти ти будеш, і Він посадо́вить тебе на висо́тах землі, та зробить, що будеш ти спожива́ти спа́дщину Якова, батька твого́, — бо у́ста Господні сказали оце!

Responsorial Psalm

Psalm 75

Second Reading

Romans 6

Що ж скажемо? Позоста́немся в гріху́, щоб благодать примно́жилась? Зо́всім ні! Ми, що вмерли для гріха, як ще будемо жити в нім? Чи ви не знаєте, що ми всі, хто христився у Христа Ісуса, у смерть Його христилися? Отож, ми поховані з Ним хрищенням у смерть, щоб, як воскрес Христос із мертвих славою Отця, так щоб і ми стали ходити в обно́вленні життя. Бо коли ми з'єдна́лися подо́бою смерти Його, то з'єднаємось і подобою воскре́сення, знаючи те, що наш давній чоловік розп'я́тий із Ним, щоб зни́щилось тіло гріхо́вне, щоб не бути нам більше рабами гріха, бо хто вмер, той звільни́всь від гріха! А коли ми померли з Христом, то віруємо, що й жити з Ним бу́демо, знаючи, що Христос, воскре́снувши з мертвих, уже більш не вмирає, — смерть над Ним не панує вже більше! Бо що вмер Він, то один раз умер для гріха, а що живе, то для Бога живе. Так само ж і ви вважайте себе за мертвих для гріха й за живих для Бога в Христі Ісусі, Господі нашім. Тож нехай не панує гріх у смерте́льному вашому тілі, щоб вам слухатись його пожадли́востей, і не віддавайте членів своїх гріхові за знаря́ддя неправедности, але віддайте себе Богові, як ожилих із мертвих, а члени ваші — Богові за знаря́ддя праведности. Бо хай гріх не панує над вами, — ви бо не під Законом, а під благода́ттю. Що ж? Чи бу́демо грішити, бо ми не під Законом, а під благода́ттю? Зо́всім ні! Хіба ви не знаєте, що кому віддаєте себе за рабів на по́слух, то ви й раби того, кого слухаєтесь, — або гріха на смерть, або послуху на праведність? Тож дяка Богові, що ви, бувши рабами гріха, від серця послухались того роду науки, якому ви себе віддали́. А звільни́вшися від гріха́, стали рабами праведности. Говорю́ я по-лю́дському, через неміч вашого тіла. Бо як ви віддавали були члени ваші за рабів нечи́стості й беззако́нню на беззако́ння, так тепер віддайте члени ваші за рабів праведности на освя́чення. Бо коли були́ ви рабами гріха, то були вільні від праведности. Який же плід ви мали тоді? Такі речі, що ними соромитесь тепер, бо кінець їх — то смерть. А тепер, звільни́вшися від гріха й ставши рабами Богові, маєте плід ваш на освячення, а кінець — життя вічне. Бо заплата за гріх — смерть, а дар Божий — вічне життя в Христі Ісусі, Господі нашім!

Gospel

Luke 23

І зняли́ся всі їхні збори, і повели до Пилата Його. І зачали оскаржа́ти Його й говорити: „Ми стверди́ли, що Цей ворохо́бить народ наш, і забороняє податок давати кесареві, та й говорить, що Він, — Христос Цар“. І Пила́т запитав Його, кажучи: „Чи Ти Цар Юдейський?“ А Він відказав йому в відповідь: „Сам ти кажеш“... І Пилат сказав первосвященикам та до народу: „Я не знахо́джу жо́дної провини в Цій Люди́ні“. А вони намагались, говорячи: „Він бунтує наро́д, навчаючи в усій Юдеї, від Галілеї почавши аж посі“. А Пилат, вчувши про Галілею, спитав: „Хіба Він галіле́янин?“ І, дізнавшись, що Він із влади Ірода, відіслав Його Іродові, бо той в Єрусалимі також перебува́в тими днями. Коли ж Ірод побачив Ісуса, то дуже зрадів, бо він від давнього ча́су бажав Його бачити, — багато за Нього чував, і сподівався побачити чудо яке, що буває від Нього. І багато питався Його, та нічого не відповідав Він йому. І стояли тут первосвященики й книжники, та завзя́то Його оскаржували. Тоді Ірод із ві́йськом своїм ізневажив Його й насміявся, зодягнувши Його в яснобі́лу одіж, і відіслав до Пилата Його. І того дня стали Ірод із Пилатом за при́ятелів між собою, бо давніш ворожне́ча між ними була́. А Пилат скликав первосвящеників, і старшин, і наро́д, і промовив до них: „Привели́ ви мені Чоловіка Цього́, як того́, що бунтує наро́д. А ось я перед вами розвідав, — і не знахо́джу в Люди́ні Оцій ані однієї провини такої, про що ви оскаржуєте. Також Ірод, бо він відіслав Його нам. І ось нічого, що на смерть заслуго́вувало б, Він не вчинив. Отже я покараю Його й відпущу́“. Бо пови́нен був їм відпустити одно́го на свято. А наро́д став кричати й казати: Візьми Цього́, — відпусти ж нам Вара́вву!“ А той за повста́ння одне, яке сталося в місті, і за вбивство посаджений був до в'язни́ці. І зно́ву сказав їм Пилат, хотячи́ відпустити Ісуса. Та кричали вони й говорили: „Розіпни, розіпни Його!“ Він же втретє промовив до них: „Яке ж зло вчинив Він? Я нічого, що на смерть заслуго́вувало б, на Нім не знайшов. Отже я покараю Його й відпущу́“. А вони сильним криком свого домага́лися, та вимагали розп'я́сти Його. І взяв го́ру крик їхній та первосвящеників. І Пилат присудив, щоб було́, як просили вони: відпустив їм Вара́вву, поса́дженого за повста́ння та вбивство в в'язницю, за якого просили вони, а Ісуса віддав їхній волі... І як Його повели́, то схопи́ли якогось Си́мона із Кіріне́ї, що з поля вертався, і поклали на нього хреста, щоб він ніс за Ісусом! А за Ним ішов на́товп великий людей і жінок, які плакали та голосили за Ним. А Ісус обернувся до них та й промовив: „Дочки єрусалимські, не ридайте за Мною, — за собою ридайте й за ді́тьми своїми! Бо ось дні настають, коли скажуть: „Блаженні неплідні, та утро́би, які не родили, і груди, що не годували“. Тоді стануть казати гора́м: „Поспадайте на нас“, а узгі́р'ям: „Покрийте нас!“ Бо коли таке роблять зеленому дереву, то що́ буде сухому?“ І вели́ з Ним також двох злочинників інших, щоб убити. А коли прибули́ на те місце, що звуть „Черепо́вище“, розп'яли́ тут Його та злочинників, — одно́го право́руч, а одного ліво́руч. Ісус же промовив: „Отче, відпусти їм, — бо не знають, що чинять вони!“ А як Його одіж ділили, то кидали же́реба. А люди стояли й дивились... Насміхалися з ними й старши́ни, говорячи: „Він інших спасав, — нехай Сам Себе ви́зволить, коли Він Христос, Божий Обра́нець!“ І вояки́ глузували з Нього: приступаючи, о́цет Йому подавали, і казали: „Коли Цар Ти Юдейський, — спаси Себе Сам!“ Був же й напис над Ним письмом грецьким, латинським і гебрейським написаний: „Це — Цар Юдейський“. А один із розп'я́тих злочинників став зневажати Його й говорити: „Чи Ти не Христос? То спаси Себе й нас!“ Обізвався ж той другий, і докоряв йому, кажучи: „Чи не боїшся ти Бога, коли й сам на те саме засуджений? Але ми справедливо засу́джені, і належну заплату за вчинки свої беремо́, — Цей же жодного зла не вчинив“. І сказав до Ісуса: „Спогада́й мене, Господи, коли при́йдеш у Царство Своє!“ І промовив до нього Ісус: „Попра́вді кажу́ тобі: ти бу́деш зо Мною сьогодні в раю́!“ Наближалася шоста година, — і те́мрява стала по ці́лій землі аж до години дев'ятої. І сонце затьми́лось, і в храмі завіса роздерлась надво́є. І, скрикнувши голосом гучним, промовив Ісус: „Отче, у руки Твої віддаю Свого духа!“ І це прорікши, Він духа віддав. Коли ж сотник побачив, що́ сталось, він Бога просла́вив, говорячи: „Дійсно праведний був Чоловік Цей!“ І ввесь на́товп, який зійшовсь на видо́вище це, як побачив, що́ сталось, — бив у гру́ди себе та вертався. Усі ж знайо́мі Його й ті жінки́, що прийшли були з Ним із Галілеї, здалека стояли й дивились на це. І ось муж, на ім'я́ йому Йо́сип, що був радником синедріону, люди́на шановна і праведна, — не пристав він до ради та чину їх, — із Аримате́ї, юдейського міста, що й сам сподівався Божого Царства, — цей прийшов до Пилата, і тіла Ісусового став просити. І Йо́сип, знявши Його, обгорнув у полотно, і покла́в Його в гро́бі, що в скелі був ви́січений, і що в ньому ніко́ли ніхто не лежав. День той був Приготува́ння, і наставала субота. А жінки́, що прийшли були з Ним із Галілеї, ішли слідо́м, і вони бачили гро́ба, і як покладене тіло Його. Повернувшись, вони наготува́ли па́хощів і мира, а в суботу, за заповіддю, спочивали.