Today's Readings

First Reading

Nehemiah 2

І сталося в місяці ніса́ні, двадцятого року царя Артаксе́ркса, було раз вино перед ним. І взяв я те вино й дав цареві. І я, здавалося, не був сумни́й перед ним. Та сказав мені цар: „Чому́ обличчя твоє сумне́, — чи ти не хворий? Це не інше що, як тільки сум серця“. І я ве́льми сильно злякався! І сказав я до царя: „Нехай цар живе навіки! Чому́ не буде сумне́ обличчя моє, коли місто дому гробі́в батьків моїх поруйноване, а брами його попа́лені огнем!“ І сказав мені цар: „Чого ж ти просиш?“ І я помолився до Небесного Бога, і сказав цареві: Якщо це цареві вгодне, і якщо раб твій уподо́баний перед обличчям твоїм, то пошли мене до Юдеї, до міста гробі́в батьків моїх, — і я відбуду́ю його“! І сказав мені цар (а цариця сиділа при ньо́му): „Скільки ча́су буде дорога твоя, і коли ти пове́рнешся?“ І сподо́балось це цареві, і він послав мене, а я призна́чив йому час. І сказав я цареві: „Якщо це цареві вгодне, нехай дадуть мені листи́ до намісників Зарі́ччя, щоб прова́дили мене, аж поки не прийду́ до Юдеї, і листа до Асафа, дозо́рця царевого лісу, щоб дав мені де́рева на бру́сся для замко́вих брам, що належать до Божого дому, і для місько́го муру, і для дому, що до нього ввійду́“. І дав мені цар в міру того, як добра була Божа рука надо мною. І прибув я до намісників Заріччя, і дав їм цареві листи́. А цар послав зо мною зверхників ві́йська та верхівці́в. І почув про це хоронянин Санваллат та раб аммоні́тянин Товія, і було їм прикро, дуже прикро, що прийшов чоловік клопота́тися про добро для Ізраїлевих синів. І прийшов я до Єрусалиму, і був там три дні. І встав я вночі, я та трохи людей зо мною, і не розповів я ніко́му, що Бог мій дав до мого серця зробити для Єрусалиму. А худоби не було зо мною, окрім тієї худоби, що я нею їздив. І вийшов я Долинною брамою вночі, і пішов до джерела́ Таннін, і до брами Смітникової. І я докладно огля́нув мури Єрусалиму, що були́ поруйно́вані,а брами його були попа́лені огнем. І перейшов я до Джерельної брами та до царсько́го ставу, та там не було місця для перехо́ду худоби, що була́ підо мною. І йшов я долиною вночі, і докладно оглядав мура. Потім я вернувся, і ввійшов Долинною брамою, і вернувся. А заступники не знали, куди я пішов та що́ я роблю́, а юдеям, і священикам, і шляхті, і заступникам, і решті тих, що робили працю, я доти нічо́го не розповіда́в. I сказав я до них: „Ви бачите біду́, що ми в ній, що Єрусалим зруйно́ваний, а бра́ми його попа́лені огнем. Ідіть, і збудуйте мура Єрусалиму, і вже не бу́демо ми га́ньбою!“ І розповів я їм про руку Бога мого, що вона добра до мене, а також слова царя, які сказав він мені. І сказали вони: „Станемо й збудуємо!“ І зміцнили вони руки свої на добре ді́ло. І почув це хоронянин Санваллат та аммоні́тянин раб Товія, і араб Ґешем, і сміялися з нас, і пого́рджували нами й говорили: „Що це за річ, яку ви робите? Чи проти царя ви бунтуєтесь?“ А я їм відповів і сказав до них: „Небесний Бог — Він дасть нам у́спіх, а ми, Його раби, станемо й збудуємо! А вам нема ані частки, ані права, ані пам'ятки в Єрусалимі!“

Responsorial Psalm

Psalm 143

Second Reading

Acts 25

А коли прибув Фест до свого намісництва, то він по трьох днях відійшов із Кесарі́ї до Єрусалиму. І поскаржилися йому на Павла первосвященики та головніші з юдеїв, і благали його, і ніби милости просили для нього, щоб до Єрусалиму його припровадив, — вони змову вчинили, щоб смерть заподі́яти йому по дорозі. А Фест відповів, що Павла стережуть у Кесарії, і він сам незаба́ром туди подає́ться. „Отже, — сказав він, — хто спроможен із вас, нехай ті вируша́ють ра́зом зо мною, і коли є неправда яка в чоловікові цьому, нехай оскаржа́ють його“. І, пробувши в них днів не більше як вісім чи десять, він поверну́вся до Кесарії. А другого дня він засів на суддевім сидінні, і звелів, щоб приве́сти Павла. Як його ж привели́, то стали навколо юдеї, що поприхо́дили з Єрусалиму, і Павлу закидали багато тяжки́х винувачень, що їх не могли дове́сти, бо Павло боронився: „Я не провинився ні в чім ані проти Зако́ну юдейського, ані проти храму, ані супроти ке́саря“. Тоді Фест, що бажав догодити юдеям, промовив Павло́ві на відповідь: „Чи ти хочеш до Єрусалиму піти, і там суд прийняти від мене про це?“ Та Павло відказав: „Я стою перед судом ке́саревим, де належить мені суд прийняти. Юдеїв нічим я не скри́вдив, як і ти дуже добре те знаєш. Бо коли допустився я кривди, або гідне смерти вчинив що, то не відмовляюся вмерти. Як нема ж нічого того, у чім вони винуватять мене, то не може ніхто мене видати їм. Відкликаюсь до ке́саря!“ Тоді Фест, побалакавши з радою, відповідь дав: „Ти відкли́кавсь до ке́саря, — до ке́саря пі́деш!“ Як минуло ж днів кілька, цар Агрі́ппа й Верні́ка приїхали до Кесарії, щоб Феста вітати. А що там багато днів вони пробули́, то Фест ви́клав справу Павлову цареві й промовив: „Є один чоловік — від Фелікса лишений в'язень, на якого, як в Єрусалимі я був, первосвященики й старші юдейські прине́сли скаргу, домагаючись його о́суду. Я їм відповів, що римля́ни не мають звича́ю люди́ну якусь видавати на згубу, поки пізваний перед собою не матиме обвинувачі́в, і не буде йому дано можности для оборони від закидів. І як зійшлись вони тут, то я, зволіка́ння не роблячи жодного, сів наступного дня на сидіння судде́ве, і звелів привести́ цього мужа. І винувальники стали круг нього, проте́ не вказали вини ані жодної з тих, яких я сподівався. Та мали вони проти нього якісь суперечки про власне своє марновірство, і про якогось Ісуса померлого, про Якого Павло твердив, що живий Він. І я був непевний у цьо́му змага́нні й спитав, чи не хоче піти він до Єрусалиму, і там суд прийняти про це? Через те ж, що Павло заявив, щоб зали́шений був він на ке́сарів ро́зсуд, я звелів сторожити його, аж поки його не відправлю до ке́саря“. А Агріппа промовив до Феста: „Хотів би і я цього му́жа послухати!“ „Узавтра — сказав той — почуєш його“. А назавтра Агрі́ппа й Верні́ка прийшли з превеликою пишно́тою, і на залю судо́ву ввійшли разом з тисяцькими та значнішими му́жами міста. І як Фест наказав, то Павло був приве́дений. І сказав до них Фест: „О ца́рю Агріппо, та з нами присутні всі му́жі! Ви бачите того, що за нього ввесь люд юдейський мені докучав в Єрусалимі та тут, кричачи́, що йому не повинно більш жити. Я ж дізнавсь, що нічого, ва́ртого смерти, він не вчинив; а що сам він відкликавсь до Августа, розсудив я послати його. Нічого не маю я певного, що міг би про нього писати до пана. Тому я припровадив його перед вас, а найбільш перед тебе, ца́рю Агріппо, щоб після переслу́хання мав що писати. Бо здається мені нерозва́жливим ув'я́зненого посилати, і не озна́чити обвинува́чень на нього“.

Gospel

Acts 6

Тими ж днями, як учнів намно́жилось, зачали́ нарікати на євреїв огре́чені, що в щоденному служі́нні їхні вдовиці зане́дбані. Тоді ті Дванадцять покликали багатьо́х учнів та й сказали: „Нам не ли́чить покинути Боже Слово, і служити при стола́х. Отож, браття, ви́глядіть із-поміж себе сімох мужів доброї слави, повних Духа Святого та мудрости, — їх поставимо на службу оцю. А ми перебува́тимемо за́вжди в молитві та в служі́нні слову“. І всім лю́дям сподо́балося оце слово, і обрали Степа́на, мужа повного віри та Духа Святого, і Пилипа, і Про́хора та Никано́ра, і Ти́мона та Парме́на, і нововірця Миколу з Антіохії, — їх поставили перед апо́столів, і, помолившись, вони руки поклали на них. І росло Слово Боже, і ду́же мно́жилося число учнів у Єрусалимі, і дуже багато священиків були слухня́ні вірі. А Степан, повний віри та сили, чинив між наро́дом великі знаме́на та чуда. Тому дехто повстав із синагоги, що зветься ліберти́нська, і кірінейська, і олександрійська, та з тих, хто походить із Кілікі́ї та з Азії, і зачали́ сперечатись із Степа́ном. Але всто́яти вони не могли проти мудрости й Духа, що він Ним говорив. Тоді вони підмовили людей, що казали, ніби чули, як він богозневажні слова́ говорив на Мойсея та Бога. І людей попідбу́рювали, і старших та книжників, і, напавши, схопи́ли його, і припрова́дили в синедріо́н. Також свідків фальшивих поставили, які говорили: „Чоловік оцей богознева́жні слова́ безпере́стань говорить на це святе місце та проти Зако́ну. Бо ми чули, як він говорив, що Ісус Назаряни́н зруйнує це місце та змінить звича́ї, які передав нам Мойсей“. Коли всі, хто в синедріоні сидів, на нього споглянули, то бачили лице його, — як лице Ангола!