Today's Readings

First Reading

Proverbs 7

Сину мій, бережи ти слова́ мої, мої ж заповіді заховай при собі, бережи мої заповіді — та й живи, а наука моя — немов в о́чах твоїх та зіни́ця, прив'яжи їх на па́льцях своїх, напиши на табли́ці тій серця свого! На мудрість скажи: „Ти сестра моя!“ а розум назви: „Мій дові́рений!“ щоб тебе стерегти́ від блудни́ці, від чужи́нки, що мовить м'яке́нькі слова́. Бо я визира́в був в вікно свого дому, через ґрати мого вікна́, і приглядавсь до неві́ж, розглядався між мо́лоддю. І юна́к ось, позба́влений розуму, прохо́див по ринку при розі його, і ступив по дорозі до дому її, коли вітере́ць повівав був увечорі дня, у те́мряві ночі та мо́року. Аж ось жінка в убра́нні блудни́ці назу́стріч йому́, із серцем підсту́пним, галасли́ва та непогамо́вана, її но́ги у домі своїм не бувають: раз на вулиці, раз на майда́нах, і при кожному ро́зі чату́є вона. І вхопи́ла вона його міцно та й поцілувала його, безсоро́мним зробила обличчя своє та й сказала йому: „У мене тепер мирні жертви, — ви́повнила я сьогодні обі́ти свої! Тому́ то я вийшла назу́стріч тобі, пошукати обличчя твого́, — і знайшла я тебе! Килима́ми я ви́стелила своє ло́же, — ткани́нами різних кольо́рів з єгипетського полотна́, посте́лю свою я поси́пала ми́ррою, ало́єм та цинамо́ном. Ходи ж, аж до ра́нку впива́тися будем коха́нням, любов'ю наті́шимось ми! Бо вдома нема чоловіка, — пішов у далеку дорогу: вузлик срібла́ він узяв в свою руку, — хіба́ на день по́вні пове́рне до дому свого“. Прихили́ла його велемо́вством своїм, обле́сливістю своїх губ його зва́била, — він ра́птом за нею пішов, немов віл, до зарі́зу прова́джений, і немов пес, що ведуть його на ланцюгу́ до ув'я́знення, як той птах, поспішає до сі́тки, і не знає, що це на життя його па́стка... А тепер, мої діти, мене ви послу́хайте, і на слова́ моїх уст уважа́йте: Хай не збо́чує серце твоє на дороги її, не блукай ти стежка́ми її, бо вона багатьох уже тру́пами ки́нула, і числе́нні всі, нею заби́ті! Її дім — до шео́лу доро́ги, що провадять до смертних кімна́т.

Responsorial Psalm

Psalm 7

Second Reading

I Peter 2

Отож, відкладіть усяку зло́бу, і всякий пі́дступ, і лицемірство, і заздрість, і всякі обмови, і, немов новонароджені немовлята, жадайте щирого духовного молока, щоб ним вирости вам на спасі́ння, якщо ви спро́бували, що добрий Госпо́дь. Приступайте до Нього, до Каменя живого, дорогоцінного, що відкинули люди Його, але вибрав Бог. І самі, немов те каміння живе, будуйтеся в дім духовий, на священство святе, щоб прино́сити жертви духовні, приємні для Бога через Ісуса Христа. Бо стоїть у Писа́нні: „Ось кладу́ Я на Сіоні Каменя вибраного, наріжного, дорогоцінного, і хто вірує в Нього, той не буде осоро́млений“! Отож бо, для вас, хто вірує, Він коштовність, а для тих, хто не вірує — „камінь, що його занедба́ли були будівничі, той наріжним став каменем“, і „камінь спотика́ння, і скеля спокуси“, — і об нього вони спотика́ються, не вірячи слову, на що й призначені були. Але ви — ви́браний рід, свяще́нство царське́, наро́д святий, люд власности Божої, щоб звіщали чесно́ти Того, Хто покликав вас із те́мряви до дивного світла Свого́, колись „ненаро́д,“ а тепер наро́д Божий, колись „непомилувані,“ а тепер ви помилувані! Благаю вас, любі, як прихо́дьків та подорожніх, щоб ви зде́ржувались від тілесних пожадли́востей, що воюють проти душі. Поводьтеся поміж поганами добре, щоб за те, за що́ вас обмовляють вони, немов би злочинців, побачивши добрі діла, сла́вили Бога в день відві́дання. Отож, коріться кожному лю́дському творі́нню ради Господа, — чи то цареві, як найвищому, чи то володарям, як від нього по́сланим для кара́ння злочинців та для похвали́ доброчинців. Бо така Божа воля, щоб доброчинці гамували не́уцтво нерозумних людей, — як вільні, а не як ті, що мають волю на прикриття́ лихого, але як раби Божі. Шануйте всіх, бра́тство любіть, Бога бійтеся, царя поважайте. Раби, — коріться панам із повним стра́хом, не тільки добрим та тихим, але й прикрим. Бо то вгодне, коли хто, через сумління перед Богом, те́рпить недолю, непоправді страждаючи. Бо яка похвала́, коли те́рпите ви, як вас б'ють за провини? Але коли з му́кою те́рпите за добрі вчинки, то це вгодне Богові! Бо на це ви покликані. Бо й Христос постраждав за нас, і залиши́в нам при́клада, щоб пішли ми сліда́ми Його. „Не вчинив Він гріха, і не знайшлося в устах Його пі́дступу!“ Коли був лихосло́влений, Він не лихословив взає́мно, а коли Він страждав, не погро́жував, але передав Тому, Хто судить справедливо. Він тілом Своїм Сам підніс гріхи наші на дерево, щоб ми вмерли для гріхів та для праведности жили; Його „ранами ви вздоро́вилися“. Ви бо були як ті вівці заблу́кані, та ви повернулись до Пастиря й Опікуна ваших душ.

Gospel

Matthew 16

І підійшли фарисеї та саддукеї, і, випробо́вуючи, просили Його показати ознаку їм із неба. А Він відповів і промовив до них: „Ви зве́чора кажете: „Буде пого́да, — червоні́є бо небо“. А ра́нком: „Сьогодні него́да, — червоніє бо небо похмуре“. Розпізна́ти небесне обличчя ви вмієте, ознак ча́су ж не можете! Рід лукавий і перелю́бний шукає озна́ки, та ознаки йому не дадуть, окрім озна́ки пророка Йони“. І, їх полишивши, Він відійшов. А учні Його, перейшовши на то́й бік, забули взяти хліба. Ісус же промовив до них: „Стережіться ува́жливо фарисе́йської та саддуке́йської ро́зчини“! Вони ж міркува́ли собі й говорили: „Ми ж хлібі́в не взяли́“. А Ісус, знавши те, запита́в: „Чого між собою міркуєте ви, маловірні, що хлібі́в не взяли́? Чи ж ви ще́ не розумієте й не пам'ятаєте про п'ять хлібів на п'ять тисяч, — і скільки коші́в ви зібрали? Ані про сім хлібів на чотири тисячі, — і скільки кошиків ви назбирали? Як ви не розумієте, що Я не про хліб вам сказав? Стережіться но ро́зчини фарисейської та саддукейської!“ Тоді зрозуміли вони, що Він не казав стерегтися їм ро́зчини хлібної, але фарисе́йської та саддуке́йської науки. Прийшовши ж Ісус до землі Кесарі́ї Пили́пової, питав Своїх учнів і казав: „За ко́го наро́д уважає Мене́, Сина Лю́дського?“ Вони ж відповіли́: „Одні за Івана Христителя, одні за Іллю́, інші ж за Єремі́ю або за одного з пророків“. Він каже до них: „А ви за ко́го Мене маєте?“ А Си́мон Петро відповів і сказав: „Ти — Христос, Син Бога Живого!“ А Ісус відповів і до ньо́го промовив: „Блаженний ти, Си́моне, сину Йо́нин, бо не тіло і кров тобі оце ви́явили, але Мій Небесний Отець. I кажу Я тобі, що Петро ти , і на скелі оцій побудую Я Церкву Свою, — і сили а́дові не переможуть її. І ключі тобі дам від Царства Небесного, і що́ на землі ти зв'яжеш, те зв'язане буде на небі, а що́ на землі ти розв'яжеш, те розв'язане буде на небі“! Тоді наказав Своїм учням, щоб ніко́му не казали, що Він — Христо́с. Із того ча́су Ісус став виказувати Своїм у́чням, що Він мусить іти до Єрусалиму, і постраждати багато від старших, і первосвящеників, і книжників, і вбитому бути, — і воскреснути третього дня. І, на́бік відвівши Його, Петро став Йому́ докоря́ти й казати: „Змилуйся, Господи, — такого Тобі хай не бу́де!“ А Він обернувся й промовив Петрові: „Відступися від Мене, сатано́, — ти спокуса Мені, бо ду́маєш не про Боже, а про лю́дське!“ Промовив тоді Ісус у́чням Своїм: „Коли хоче хто йти вслід за Мною, — хай зречеться самого себе, і хай ві́зьме свого хреста, та й іде вслід за Мною. Бо хто хоче спасти́ свою душу, той погубить її, хто ж за Мене свою душу погубить, той зна́йде її. Яка ж ко́ристь люди́ні, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапа́стить? Або що́ дасть люди́на взамін за душу свою? Бо при́йде Син Лю́дський у славі Свого Отця з ангола́ми Своїми, і тоді „віддасть кожному згідно з діла́ми його“. Поправді кажу́ вам, що деякі з тут-о прия́вних не скушту́ють смерти, аж поки не побачать Сина Лю́дського, що йде в Царстві Своїм“.