Today's Readings

First Reading

Proverbs 17

Ліпший черствий кусок зо споко́єм, ніж дім, повний у́чти м'ясної зо сваркою. Раб розумний панує над сином безпутнім, і серед братів він поділить спа́док. Для срі́бла — топи́льна посу́дина, а го́рно — для золота, Господь же серця випробо́вує. Лиходій слухається уст безбожних, слухає неправдомо́в язика лиході́йного. Хто сміється з убогого, той ображає свого Творця, хто радіє з нещастя, — не буде такий без вини. Корона для ста́рших — ону́ки, а пишно́та дітей — їхні батьки́. Не присто́йна безумному мова поважна, а тим більше шляхе́тному — мова брехли́ва. Хабар в о́чах його власника́ — самоцві́т: до всьо́го, до чого пове́рнеться, буде щасти́ти йому́. Хто шукає любови — провину ховає, хто ж про неї повто́рює, розго́нює дру́зів. На розумного більше впливає одне остере́ження, як на глупака́ сто ударів. Злий шукає лише неслухня́ности, та вісник жорстокий на нього пошлеться. Ліпше спітка́ти обезді́тнену ведмедицю, що кидається на люди́ну, аніж нерозумного в глупо́ті його. Хто відплачує злом за добро, — не відступить лихе з його дому. Почин сварки — то про́рив води, тому перед ви́бухом сварки покинь ти її! Хто оправдує несправедливого, і хто засуджує праведного, — оби́два вони Господе́ві оги́дні. На́що ті гроші в руці нерозумного, щоб мудрість купити, як мо́зку нема? Правдивий друг любить за всякого ча́су, в недолі ж він робиться братом. Люди́на, позба́влена розуму, ру́читься, — пору́ку дає за друга свого. Хто сварку кохає, той любить гріх; хто ж підвищує уста свої, той шукає нещастя. Люди́на лукавого серця не зна́йде добра, хто ж лука́вить своїм язико́м, упаде в зло. Хто родить безумного, родить на смуток собі, і не поті́шиться батько безглуздого. Серце радісне добре лікує, а пригно́блений дух сушить ко́сті. Безбожний таємно бере хабара́, щоб зігнути путі правосу́ддя. З обличчям розумного — мудрість, а очі глупця́ — аж на кінці землі. Нерозумний син — смуток для батька, для своєї ж родительки — гі́ркість. Не добре карати справедливого, бити шляхе́тних за щирість! Хто слова́ свої стримує, той знає пізна́ння, і холоднокро́вний — розумна люди́на. І глупа́к, як мовчить, уважається мудрим, а як у́ста свої закриває — розумним.

Responsorial Psalm

Psalm 17

Second Reading

Galatians 4

Тож кажу́ я: поки спадкоє́мець дити́на, — він нічим від раба не різни́ться, хоч він пан над усім, але під опікуна́ми та керівника́ми знаходиться він аж до ча́су, що визначив ба́тько. Так і ми, — поки дітьми́ були, то були поневолені стихі́ями світу. Як настало ж ви́повнення ча́су, Бог послав Свого Сина, що родився від жони, та став під Зако́ном, щоб викупити підзако́нних, щоб усино́влення ми прийняли́. А що ви сини́, Бог послав у ваші серця Духа Сина Свого, що викликує: „Авва, Отче!“ Тому ти вже не раб, але син. А як син, то й спадкоє́мець Божий через Христа. Та тоді, не знаючи Бога, служили ви тим, що з істоти бога́ми вони не були́. А тепер, як пізнали ви Бога, чи краще — як Бог вас пізнав, — як вертаєтесь знов до слаби́х та вбогих стихі́й, яким хочете знов, як давніше, служити? Ви вважаєте пильно на дні та на місяці, і на по́ри та ро́ки. Я боюся за вас, чи не да́рмо я працював коло вас?.. Прошу́ я вас, браття, — будьте, як я, бо й я такий самий, як ви. Нічим ви мене не покри́вдили! І знаєте ви, що в не́мочі тіла я перше звіщав вам Єва́нгелію, ви ж моєю спокусою в тілі моїм не пого́рдували, і мене не відкинули, але, немов а́нгола Божого, ви прийняли́ мене, як Христа Ісуса! Тож де ваше тодішнє блаже́нство? Свідкую бо вам, що якби було можна, то ви вибрали б очі свої та мені віддали́ б! Чи ж я став для вас ворогом, правду гово́рячи вам? Недобре пильнують про вас, але вас відлучити хо́чуть, щоб ви пильнували про них. То добре, — пильнувати про добре постійно, а не тільки тоді, як прихо́джу до вас. Ді́тки мої, — я зно́ву для вас терплю́ муки поро́ду, поки образ Христа не віді́б'ється в вас! Я хотів би тепер бути в вас та змінити свій голос, бо маю я су́мнів за вас. Скажіть мені ви, що хочете бути під Зако́ном: чи не слухаєтесь ви Зако́ну? Бо написано: „Мав Авраам двох синів, одно́го від рабині, а другого від вільної“. Але той, хто був від рабині, народився за тілом, а хто був від вільної, — за обі́тницею. Розуміти це треба інакше, бо це два заповіти: один від гори Сіна́й, що в ра́бство народжує, а він — то Аґа́р. Бо Аґа́р — то гора Сіна́й в Ара́бії, а відповідає сучасному Єрусалимові, який у ра́бстві з своїми дітьми́. А ви́шній Єрусали́м — вільний, він мати всім нам! Бо написано: „Звеселися, неплідна, ти, що не родиш! Гукай та викликуй ти, що в поро́ді не мучилась, бо в полишеної значно більше дітей, ніж у тієї, що має вона чоловіка!“ А ви, браття, діти обі́тниці за Ісаком! Але як і тоді, — хто родився за тілом, переслідував тих, хто родився за духом, так само й тепер. Та що каже Писа́ння? „Прожени рабиню й сина її, бо не буде спадкува́ти син рабині ра́зом із сином вільної“. Тому́, браття, не сини́ ми рабині, але вільної!

Gospel

Luke 14

І сталось, що Він у суботу ввійшов був до дому одно́го з фарисейських старши́н, щоб хліба спожити, а вони назира́ли за Ним. І ото перед Ним був один чоловік, слабий на водя́нку. Ісус же озвався й сказав до зако́нників та фарисеїв: „Чи вздоровляти в суботу годи́ться чи ні?“ Вони ж мовчали. А Він, доторкну́вшись, уздоровив його та відпустив. І сказав Він до них: „Коли осел або віл котро́гось із вас упаде́ до крини́ці, то хіба він не витягне зараз його дня суботнього?“ І вони не могли відповісти на це. А як Він спостері́г, як вони собі перші місця вибирали, то сказав до запро́шених притчу: „Коли́ хто покличе тебе на весі́лля, не сідай на першому місці, щоб не трапився хто поважні́ший за тебе з покли́каних, і щоб той, хто покликав тебе та його, не прийшов і тобі не сказав: „Поступи́ся цьому місцем!“ І тоді ти із соромом станеш займати місце останнє. Але як ти будеш запро́шений, то приходь, і сідай на останньому місці, щоб той, хто покликав тебе, підійшов і сказав тобі: „При́ятелю, — сідай вище!“ Тоді буде честь тобі перед покли́каними з тобою. Хто́ бо підно́ситься — буде впоко́рений, а хто впокоря́ється — той піднесе́ться“. А тому́, хто Його був покликав, сказав Він: „Коли ти справляєш обід чи вече́рю, не клич дру́зів своїх, ні братів своїх, ані своїх ро́дичів, ні сусідів багатих, щоб так само й вони коли не запросили тебе, — і буде взає́мна ві́дплата тобі. Але, як справляєш гости́ну, клич убогих, калік, кривих та сліпих, і бу́деш блаженний, бо не мають вони чим віддати тобі, — віддасться ж тобі за воскресі́ння праведних!“ Як почув це один із отих, що сиділи з Ним при столі, то до Нього сказав: „Блаженний, хто хліб споживатиме в Божому Царстві!“ Він же промовив до нього: „Один чоловік споряди́в був велику вече́рю, і запросив багатьох. І послав він свого раба ча́су вече́рі сказати запро́шеним: „Ідіть, бо вже все нагото́вано“. І зараз усі почали́ відмовлятися. Перший сказав йому: „Поле купив я, і маю потребу піти та оглянути його. Прошу́ тебе, — вибач мені!“ А другий сказав: „Я купив собі п'ять пар волів, — і йду спро́бувати їх. Прошу́ тебе, — вибач мені!“ І знов інший сказав: „Одружився ось я, і через те я не мо́жу прибути“. І вернувся той раб і па́нові своєму про все розпо́вів. Розгнівавсь госпо́дар тоді, та й сказав до свого раба: „Піди швидко на вулиці та на завулки міські́, і приведи́ сюди вбогих, і калік, і сліпих, і кривих“. І згодом раб повідо́мив: „Пане, сталося так, як звелів ти, та мі́сця є ще“. І сказав пан рабові: „Піди на дороги й на за́городи, та й си́луй прийти, щоб напо́внився дім мій. Кажу́ бо я вам, що жоден із запрошених му́жів тих не покушту́є моєї вечері. Бо багато покли́каних, та ви́браних мало!“ Ішло ж з Ним багато людей. І, звернувшись, сказав Він до них: „Коли хто прихо́дить до Мене, і не знена́видить свого батька та матері, і дружи́ни й дітей, і братів і сесте́р, а до того й своє́ї душі́ , — той не може буть учнем Моїм! І хто свого хреста не несе, і не йде вслід за Мною, — той не може бути учнем Моїм! Хто бо з вас, коли башту поставити хоче, перше не сяде й вида́тків не ви́рахує, — чи має потрібне на ви́конання, щоб, коли покладе він основу, але докінчи́ти не зможе, усі, хто побачить, не стали б сміятися з нього, говорячи: „Чоловік цей почав будувати, але докінчи́ти не міг“. Або який цар, ідучи́ на війну супроти царя іншого, перше не сяде порадитися, чи спромо́жен він із десятьма́ тисячами стріти того, хто йде з двадцятьма́ тисячами проти нього? Коли ж ні, то, як той ще дале́ко, шле посольство до нього та й просить про мир. Так ото й кожен із вас, який не зречеться усьо́го, що має, не може бути учнем Моїм. Сіль — добра річ. Коли ж сіль несолоною стане, чим приправити її? Ні на землю, ні на гній не потрібна вона, — її геть викидають. Хто має ву́ха, щоб слухати, — нехай слу́хає!“