Today's Readings

First Reading

Proverbs 15

Ла́гідна відповідь гнів відверта́є, а слово вра́зливе гнів підійма́є. Язик мудрих — то добре знання́, а уста́ нерозумних глупо́ту висло́влюють. Очі Господні на кожному місці, — позира́ють на злих та на добрих. Язик ла́гідний — то дерево життя, а лука́вство його — залама́ння на дусі. Зневажає безумний напучення ба́тькове, а хто береже осторо́гу, стає розумніший. Дім праведного — скарб великий, а в пло́ді безбожного — бе́злад. Уста мудрих знання́ розсівають, а серце безглу́здих не так. Жертва безбожних — оги́да для Господа, а молитва невинних — Його уподо́ба. Господе́ві огида — дорога безбожного, а того, хто женеться за праведністю, Він кохає. Люта кара на то́го, хто путь оставляє, а хто осторо́гу нена́видить, той умирає. Шео́л й Аваддо́н перед Господом, — тим більше серця́ синів лю́дських! Насмі́шник не любить карта́ння собі, — він до мудрих не пі́де. Ра́дісне серце лице весели́ть, а при сму́тку серде́чному дух приголо́мшений. Серце розумне шукає знання́, а уста безумних глупо́ту пасу́ть. Нужде́нному всі́ дні лихі, кому ж добре на серці, у того гости́на постійно. Ліпше мале у Господньому стра́ху, ані ж скарб великий, та триво́га при то́му. Ліпша пожи́ва яри́нна, і при тому любов, аніж тучний віл, та нена́висть при то́му. Гнівли́ва люди́на роздра́жнює сварку, терпели́ва ж у гніві вспоко́ює за́колот. Дорога лінивого — то тернови́ння, а путь щирих — дорога гладка́. Мудрий син тішить ба́тька свого́, а люди́на безумна пого́рджує матір'ю своєю́. Глупо́та — то радість для нерозумного, а люди́на розумна дорогою про́стою ходить. Ламаються за́думи з бра́ку пора́ди, при числе́нності ж ра́дників спо́вняться. Радість люди́ні — у відповіді його уст, а слово на ча́сі своєму — яке воно добре! Путь життя для премудрого — уго́ру, щоб відда́люватись від шео́лу внизу́. Дім пишних руйнує Госпо́дь, але ста́вить межу́ для вдови. Думки злого — оги́да для Господа, але чисті для Нього приє́мні слова́. Заже́рливий робить нещасним свій дім, хто ж дарунки нена́видить, той буде жити. Серце праведного розмірко́вує про відповідь, а у́ста безбожних вибри́зкують зло. Далекий Господь від безбожних, але́ справедливих молитву Він чує. Світло оче́й тішить серце, добра звістка підкрі́плює ко́сті. Ухо, що навча́ння життя вислухо́вує, буде перебува́ти між мудрими. Хто напу́чування не приймає, той не дбає про душу свою, а хто слухається осторо́ги, здобуде той розум. Страх Господній — навча́ння премудрости, а перед славою — скромність іде́.

Responsorial Psalm

Psalm 45

Second Reading

Romans 15

Ми, сильні, повинні не́сти слабості безсилих, а не собі догоджати. Кожен із нас нехай догоджа́є ближньому на добро для збудува́ння. Бо й Христос не Собі догоджав, але як написано: „Зневаги тих, хто Тебе зневажає, упали на Мене“. А все, що давніше написане, написане нам на науку, щоб терпінням і потіхою з Писа́ння ми мали надію. А Бог терпеливости й потіхи нехай дасть вам бути однодумними між собою за Христом Ісусом, щоб ви однодушно, одними у́стами сла́вили Бога й Отця Господа нашого Ісуса Христа. Приймайте тому́ один о́дного, як і Христос прийняв нас до Божої слави. Кажу́ ж, що Христос для обрі́заних став за слу́жку ради Божої правди, щоб отцям потвердити обі́тниці, а для поган — щоб сла́вили Бога за милосердя, як написано: „Тому́ я хвали́тиму Тебе, Господи, серед поган, і Ім'я́ Твоє буду виспівувати!“ І ще каже: „Тіштесь, погани, з наро́дом Його!“ І ще: „Хваліть, усі погани, Господа, виславляйте Його, усі люди!“ І ще каже Ісая: „Буде корінь Єссе́їв, що постане, щоб панува́ти над поганами, — погани на Нього надіятись бу́дуть!“ Бог же надії нехай вас напо́внить усякою радістю й миром у вірі, щоб ви збагати́лись надією, силою Духа Святого! І я про вас сам пересві́дчений, браття мої, що й самі ви повні до́брости, напо́внені всяким знання́м, і можете й один о́дного навчати. А писав я вам почасти трохи сміліше, якби вам нагадуючи благода́ттю, що да́на мені від Бога, щоб був я слугою Христа Ісуса між поганами, і виконував святу службу Єва́нгелії Божої, щоб прино́шення поган стало приємне й освячене Духом Святим. Тож маю я чим похвалитись у Христі Ісусі, щодо Божих речей, бо не смію казати того, чого не зробив через мене Христос на по́слух поган, словом і чином, силою ознак і чудес, силою Духа Божого, так що я поши́рив Єва́нгелію Христову від Єрусалиму й околиць аж до Іллі́ріка. При то́му пильнував я звіщати Єва́нгелію не там, де Христове Ім'я́ було знане, щоб не будувати на основі чужій, але як написано: „Кому не звіщалось про Нього, побачать, і ті, хто не чув, зрозуміють!“ Тому́ часто я мав перешкоди, щоб прибути до вас. А тепер, не маючи більше місця в країнах оцих, але з давніх літ мавши бажа́ння прибути до вас, коли тільки піду́ до Еспа́нії, прибу́ду до вас. Бо маю надію, як бу́ду прохо́дити, побачити вас, і що ви проведе́те мене туди, коли перше почасти матиму я задово́лення з вами побути. А тепер я йду до Єрусалиму послужити святим, бо Македо́нія й Аха́я ви́знали за добре подати деяку поміч незаможним святим, що в Єрусалимі живуть. Бо ви́знали за добре, та й боржники́ вони їхні. Бо коли погани стали спільника́ми в їх духовнім, то повинні й у тілеснім послужити їм. Як це докінчу́ та достачу їм плід цей, тоді через ваше місто я піду́ до Еспа́нії. І знаю, що коли прийду́ до вас, то прийду́ в повноті́ Христового благослове́ння. Благаю ж вас, браття, Господом нашим Ісусом Христом і любов'ю Духа, — помагайте мені в моли́твах за мене до Бога, щоб мені ви́зволитися від неслухня́них в Юдеї, і щоб служба моя в Єрусалимі була́ приємна святим, щоб із волі Божої з радістю прийти до вас і відпочи́ти з вами! А Бог миру нехай буде зо всіма́ вами. Амі́нь.

Gospel

Mark 2

Коли ж Він по кількох днях прийшов знов до Капернау́му, то чутка пішла, що Він удома. І зібралось багато, аж вони не вміщалися навіть при две́рях. А Він їм виголошував слово. І прийшли ось до Нього, несучи розсла́бленого, якого не́сли четверо. А що через наро́д до Ньо́го набли́зитися не могли, то стелю розкри́ли, де Він був, і пробравши, звісили ложе, що на ньому лежав розсла́блений. А Ісус, віру їхню побачивши, каже розсла́бленому: „Відпускаються, сину, гріхи тобі!“ Там же сиділи дехто з книжників, і в серцях своїх ду́мали: „Чого Він говорить отак? Зневажає Він Бога. Хто може прощати гріхи, окрім Бога Само́го?“ І зараз Ісус відчув Духом Своїм, що вони так міркують собі, і сказав їм: „Що́ таке ви в серцях своїх ду́маєте? Що́ легше: сказати розсла́бленому: „Гріхи відпускаються тобі“, чи сказати: „Уставай, візьми ложе своє та й ходи“? Але щоб ви знали, що Син Лю́дський має вла́ду прощати гріхи на землі“, — каже розсла́бленому: „Тобі Я наказую: Уставай, візьми ложе своє, та й іди у свій дім!“ І той устав, і негайно взяв ложе, — і вийшов перед усіма́, так що всі дивувались і сла́вили Бога, й казали: „Ніко́ли такого не бачили ми!“ І вийшов над море Він знов. А ввесь на́товп до Нього прихо́див, — і Він їх навчав. А коли Він прохо́див, то побачив Леві́я Алфі́євого, що сидів на ми́тниці, і каже йому: „Іди за Мною!“ Той устав, і пішов услід за Ним. Коли ж Він сидів при столі́ в його домі, то багато ми́тників і грішників сиділи з Ісусом та з у́чнями Його; бо було їх багато, і вони ходили за Ним. Як побачили ж книжники та фарисеї, що Він їсть із грішниками та з ми́тниками, то сказали до учнів Його: „Чому́ то Він їсть із ми́тниками та з грішниками?“ А Ісус, як почув, промовляє до них: „Лі́каря не потребують здорові, а слабі. Я не прийшов кликати праведних, але грішників (на покая́ння).“ А учні Іванові та фарисейські по́стили. І приходять вони, та й говорять до Нього: „Чому́ учні Іванові та фарисейські по́стять, а учні Твої не по́стять?“ Ісус же промовив до них: „Хіба по́стити можуть гості весільні, поки з ними ще є молоди́й? Доки мають вони молодо́го з собою, то по́стити не можуть. Але при́йдуть ті дні, коли заберуть молодо́го від них, — то й по́стити бу́дуть вони за тих днів. І не пришива́є ніхто до старої одежі ла́тки з сукна сирово́го, а як ні, то край ла́тки ново́ї оді́рветься там від старо́го, — і дірка стане ще гірша. І ніхто не вливає вина молодого в старі бурдюки́, а то попрориває вино бурдюки, — і вино й бурдюки пропаду́ть, а вливають вино молоде до нови́х бурдюкі́в“. І сталось, як Він перехо́див лана́ми в суботу, Його учні дорогою йшли, та й стали коло́сся зривати. Фарисеї ж казали Йому: Подивись, чому́ роблять у суботу вони, чого не годи́ться?“ А Він їм відказав: „Чи ж ви не читали ніко́ли, що зробив був Давид, як потребу він мав та сам зголоднів був і ті, що були з ним? Як він увійшов був до Божого дому — за первосвященика Авіята́ра, — і спожив хліби показні́, яких їсти не можна було́, — тільки священикам, — і дав він і тим, хто був із ним?“ І сказав Він до них: „Субота постала для чоловіка, а не чоловік для суботи, а тому то Син Лю́дський Господь і суботі“.