Today's Readings

First Reading

Proverbs 25

І оце Соломо́нові при́повісті, що зібрали люди Єзекі́ї, Юдиного царя. Слава Божа — щоб справу схова́ти, а слава царів — щоб розві́дати справу. Небо висо́кістю, і земля глибино́ю, і серце царі́в — недосліди́мі. Як відкинути жу́жель від срі́бла, то золотаре́ві виходить посу́дина, — коли віддалити безбожного з-перед обличчя царе́вого, то справедливістю міцно поста́виться трон його. Перед царем не пиша́йся, а на місці великих не стій, бо ліпше, як скажуть тобі: „Ходи вище сюди!“ аніж тебе зни́зити перед шляхе́тним, що бачили очі твої. Не спіши́ся ставати до по́зову, бо що́ будеш робити в кінці його, як тебе засоро́мить твій ближній? Судися за сварку свою з своїм ближнім, але не виявляй таємни́ці іншого, щоб тебе не обра́зив, хто слухати буде, і щоб не вернулась на тебе обмо́ва твоя́. Золоті яблука на срібнім таре́лі — це слово, прока́зане ча́су свого́. Золотая сере́жка й оздоба зо щи́рого золота — це мудрий карта́ч для уважного уха. Немов снігова́ прохоло́да в день жнив — посол вірний для тих, хто його посилає, і він душу пана свого оживля́є. Хмари та вітер, а немає дощу це люди́на, що чва́ниться да́ром, та його не дає. Воло́дар зм'я́кшується терпели́вістю, а м'яке́нький язик ломить кістку. Якщо мед ти знайшов, то спожий, скільки до́сить тобі, щоб ним не переси́титися та не звернути. Здержуй но́гу свою від дому твого товариша, щоб тобою він не переси́тивсь, і не зненави́дів тебе. Молот, і меч, і гостра стріла́ — люди́на, що говорить на ближнього свого, як свідок брехливий. Гнилий зуб та кульга́ва нога — це наді́я на зрадли́вого радника в день твого у́тиску. Що здіймати одежу холодного дня, що лити о́цет на со́ду, — це — співати пісні серцю засмученому. Якщо голодує твій ворог — нагодуй його хлібом, а як спра́гнений він — водою напі́й ти його, бо цим пригорта́єш ти жар на його го́лову, і Господь надолу́жить тобі! Вітер північний народжує дощ, а таємний язик — сердите обличчя. Ліпше жити в куті́ на даху́, ніж з сварливою жінкою в спільному домі. Добра звістка з далекого кра́ю — це холодна водиця на спра́гнену душу. Джерело́ скаламу́чене чи зіпсутий поті́к — це праведний, що схиляється перед безбожним. Їсти меду багато — не добре, так досліджувати власну славу — неслава. Люди́на, що стри́му немає для духу свого, — це зруйно́ване місто без му́ру.

Responsorial Psalm

Psalm 55

Second Reading

Hebrews 9

Мав же і перший заповіт постанови богослужби та земну святиню. Була́ бо уряджена перша скинія, яка зветься „Святе“, а в ній був світильни́к, і стіл, і жертовні хліби. А за другою засло́ною скинія, що зветься „Святе́ Святих“. Мала вона золоту кадильницю й ковче́га заповіту, усюди обку́того золотом, а в нім золота посу́дина з ма́нною, і розцві́ле жезло́ Ааро́нове та табли́ці заповіту. А над ним херуви́ми слави, що затінювали престола благодаті, про що говорити докладно тепер не потрібно. При такому ж уря́дженні до першої скинії вхо́дили за́вжди священики, пра́влячи служби Богові, а до другої раз на рік сам первосвященик, не без крови, яку він прино́сить за себе й за лю́дські провини. Святий Дух виявляє оцим, що ще не відкрита дорога в святиню, коли ще стоїть перша скинія. Вона образ для ча́су теперішнього, за якого прино́сяться да́ри та жертви, що того не можуть вдоскона́лити, щодо сумління того, хто служить, що тільки в потравах та в напо́ях, та в різних обмива́ннях, в уставах тілесних, — установлено їх аж до ча́су направи. Але́ Христос, Первосвященик майбутнього доброго, прийшов із більшою й досконалішою скинією, нерукотво́рною, цебто не цього втво́рення, і не з кров'ю козлів та телят, але з власною кров'ю увійшов до святині один раз, та й набу́в вічне відку́плення. Бо коли кров козлів та телят та попіл із я́лівок, як покро́пить нечистих, освячує їх на очи́щення тіла, скільки ж більш кров Христа, що Себе непорочного Богу приніс Вічним Духом, очистить наше сумління від мертвих учинків, щоб служити нам Богові Живому! Тому Він — Посере́дник Ново́го Заповіту, щоб через смерть, — що була́ для відку́плення від пере́ступів, учинених за першого заповіту, — покликані прийняли́ обі́тницю вічного спа́дку. Бо де заповіт, там має відбутися смерть заповітника, заповіт бо важливий по мертвих, бо нічого не варт він, як живе заповітник. Тому й перший заповіт освячений був не без крови: Коли бо Мойсей сповістив усі заповіді за Зако́ном усьому наро́дові, він узяв кров козлів та телят із водою й червоною вовною та з ісопом, та й покропив і саму оту книгу, і людей, проказуючи: „Це кров заповіту, що його наказав для вас Бог!“ Так само і скинію, і ввесь по́суд служебний покропи́в він кров'ю. І майже все за Зако́ном кров'ю очищується, а без пролиття́ крови немає відпу́щення. Отож, треба було́, щоб образи небесного очищалися цими, а небесне саме кращими від оцих же́ртвами. Бо Христос увійшов не в рукотво́рну святиню, що була на взір правдивої, але в саме небо, щоб з'явитись тепер перед Божим лицем за нас, і не тому́, щоб часто прино́сити в жертву Себе, як первосвященик входить у святиню кожнорічно з кров'ю чужою, бо інакше Він мусів би часто страждати ще від закла́дин світу, а тепер Він з'явився один раз на схи́лку віків, щоб власною жертвою знищити гріх. І як лю́дям призна́чено вмерти один раз, потім же суд, так і Христос один раз був у жертву прине́сений, щоб „поне́сти гріхи багатьох“, і не в справі гріха другий раз з'явитися тим, хто чекає Його на спасі́ння.

Gospel

Mark 12

І почав Він у при́тчах до них промовляти: „Насадив був один чоловік виноградника, муром обгородив, ви́довбав у ньому чави́ло, башту поставив, — і віддав його винаря́м, та й пішов. А певного ча́су послав він раба до своїх винарі́в, щоб прийняти частину плоду з виноградинка в тих винарі́в. Та вони схопи́ли його та й побили, і відіслали ні з чим. І зно́ву послав він до них раба іншого, — та й того вони зранили в голову та знева́жили. Тоді вислав він іншого, — і того вони вбили. І багатьо́х іще інших, — набили одни́х, а одни́х повбивали. І він мав ще одно́го, — сина улю́бленого. Наоста́нок послав і того́ він до них і сказав: „Посоромляться сина мого́!“ А ті винарі міркували собі: „Це спадкоємець; ходім, заморду́ймо його, — і нашою спа́дщина бу́де!“ І вони схопи́ли його та й убили, і викинули його за виноградник. Отож, що́ пан виноградинка зробить? — Він прибуде та й вигубить тих винарів, і віддасть виноградинка іншим. Чи ви не читали в Писа́нні: „Камінь, що його будівни́чі відкинули, — той нарі́жним став ка́менем! Від Господа сталося це, — і дивне воно в оча́х наших“. І шукали Його, щоб схопи́ти, але побоялись наро́ду. Бо вони зрозуміли, що про них Він цю при́тчу сказав. І, лишивши Його, відійшли. I вони вислали деяких із фарисеїв та іродія́нів до Нього, щоб зловити на слові Його. Ті ж прийшли та й говорять Йому: „Учителю, знаємо ми, що Ти справедливий, і не зважаєш зовсі́м ні на ко́го, бо на лю́дське обличчя не дивишся, а наставляєш на Божу дорогу правдиво. Чи годи́ться давати податок для кесаря, чи ні? Давати нам, чи не давати?“ А Ісус, знавши їх лицемірство, сказав їм: „Чого ви Мене випробо́вуєте? Принесіть Мені гріш податковий, щоб бачити“. І прине́сли вони. А Він каже до них: „Чий це образ і напис?“ Ті ж Йому відказали: „Кесарів“. Ісус тоді каже в відповідь їм: „Віддайте кесареве — кесареві, а Богові — Боже!“ І дивувалися з Нього вони. І прийшли до Нього ті саддукеї, що твердять, ніби нема воскресіння, і запитали Його та сказали: „Учителю, Мойсей написав нам: „Як помре кому брат, і полишить дружи́ну, а дитини не лишить, то нехай його брат візьме дружи́ну його́, та й відновить насіння для брата свого́“. Було сім братів. І перший взяв дружи́ну й умер, не лишивши дітей. Другий теж її взяв та й помер, — і він не лиши́в дітей. Так само і третій. І всі семеро не полишили дітей. А по всіх вмерла й жінка. А в воскресінні, як воскреснуть вони, то котро́му із них вона дружи́ною буде? Бо семеро мали за дружи́ну її“. Ісус їм відказав: „Чи ви не тому помиляєтесь, що не знаєте ані Писа́ння, ані Божої сили? Бо як із мертвих воскреснуть, то не бу́дуть женитись, ані заміж вихо́дити, але будуть, немов анголи́ ті на небі. Що ж до мертвих, що воскреснуть, чи ж ви не читали в Мойсеєвій книзі, як — при кущі́ — сказав йому Бог, промовляючи: „Я Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів“, Бо Він є Бог не мертвих, а живих! Тим то ви помиляєтесь ду́же“. А один із тих книжників, що чув, як вони сперечались, та бачив, як добре Він відповідав їм, приступив та й спитався Його: „Котра́ заповідь перша з усіх?“ Ісус відповів: Перша: „Слухай, Ізраїлю: наш Господь Бог — Бог єдиний“. І: „Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з ці́лої сили своєї!“ (Це за́повідь перша!) А друга (одна́кова з нею): „Люби свого ближнього, як само́го себе!“ Нема іншої більшої заповіді над оці!“ І сказав Йому книжник: „Добре, Учителю! Ти поправді сказав, що „Один Він, і нема іншого, окрім Нього“, і що „Любити Його всім серцем, і всім розумом, (і всією душе́ю), і з ці́лої сили“, і що „Любити свого ближнього, як само́го себе“, — це важливіше за всі цілопа́лення й жертви!“ Ісус же, побачивши, що розумно той відповідь дав, промовив до нього: „Ти недалеко від Божого Царства!“ І ніхто не насмілювався вже питати Його. Пото́му Ісус відповів і промовив, у храмі навчаючи: „Як то книжники кажуть, що ніби Христос — син Давидів? Адже той Давид Святим Духом сказав: „Промовив Господь Господе́ві моєму: сядь право́руч Мене, доки не покладу́ Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм!“ Сам Давид Його Господом зве, — як же Він йому син?“ Він же казав у науці Своїй: „Стережіться тих книжників, що люблять у довгих одежах прохо́джуватись, і привіти на ринках, і перші лавки́ в синагогах, і перші місця на прийняття́х, що вдови́ні хати поїдають, і моляться довго напо́каз, — вони тяжче осу́дження при́ймуть!“ І сів Він навпроти скарбни́ці, і дививсь, як наро́д мідяки́ до скарбниці вкидає. І багато заможних укида́ли багато. І підійшла одна вбога вдови́ця, і поклала дві ле́пти, цебто гріш. І покликав Він учнів Своїх та й промовив до них: „Поправді кажу вам, що ця вбога вдовиця поклала найбільше за всіх, хто клав у скарбницю. Бо всі клали від ли́шка свого, а вона покла́ла з убо́зтва свого все, що мала, — свій прожиток увесь“.