Today's Readings

First Reading

Ecclesiastes 4

І знов я побачив всі у́тиски, що чинились під сонцем, — і сльоза́ ось ути́скуваних, та немає для них потіши́теля, і наси́лля з руки, що їх гно́блять, і немає для них потіши́теля. І я похвалив тих померлих, що давно повмирали, більш від живих, що живуть дотепе́р. А краще від них від обох тій люди́ні, що досі іще не була́, що не бачила чину лихого, що робився під сонцем! І я бачив ввесь труд та ввесь у́спіх учи́нку, виклика́є заздрість одно́го до о́дного, — і це все марно́та та ло́влення вітру!.. Нерозумний сидить, склавши руки свої, та жере́ своє тіло, — краща повна долоня споко́ю за повні дві жмені кло́поту та за ло́влення вітру! І зно́ву я бачив марно́ту під сонцем: Буває само́тній, і не має ніко́го він іншого, сина чи брата у ньо́го нема, та немає кінця всьому зуси́ллю його, і не наси́титься око багатством його, і він не пові́сть: „Та для кого дба́ю і позбавляю добра свою душу?“ Марно́та й оце, і даремна робота воно. Краще двом, як одному, бо мають хорошу заплату за труд свій, і якби вони впали, піді́йме одне́ свого друга! Та горе одно́му, як він упаде́, й нема дру́гого, щоб підве́сти його. Також коли вдвох покладу́ться, то тепло їм буде, а я́к же зогрі́тись одно́му? А коли б хто напав на одно́го, то вдвох вони стануть на нього, — і нитка потрійна не скоро пірве́ться! Ліпший убогий та мудрий юна́к, аніж цар стари́й та нерозумний, що вже осторо́г не приймає, бо виходить юнак і з в'язни́ці, щоб зацарюва́ти, хоч у царстві своїм народивсь він убогим! Я бачив усіх живих, що ходять під сонцем, на боці цього́ юнака́, — цього дру́гого, що став він на місце його. Немає кінця всьому лю́дові, всьо́му, що був перед ним, та й насту́пні не втішаться ним, — бо й це теж марно́та та ло́влення вітру! Пильнуй за ногою своєю, як до Божого дому йдеш, бо прийти, щоб послухати, — це краще за жертву безглуздих, бо не знають нічо́го вони, окрім чи́нення зла!

Responsorial Psalm

Psalm 65

Second Reading

I Corinthians 4

Нехай кожен нас так уважає, якби служи́телів Христових і доморя́дників Божих таємни́ць; а що́ ще шукається в доморя́дниках, — щоб кожен був зна́йдений вірним. А для мене то найменше, щоб судили мене ви чи суд лю́дський, бо я й сам не суджу́ себе. Я бо проти себе нічого не знаю, але цим не випра́вдуюсь; Той же, Хто судить мене, то Госпо́дь. Тому́ не судіть передчасно нічо́го, аж поки не при́йде Госпо́дь, що й ви́світлить таємниці те́мряви та виявить за́думи серде́ць, і тоді кожному бу́де похвала́ від Бога. Оце ж усе, браття, приклав я до себе й Аполло́са ради вас, щоб від нас ви навчилися ду́мати „не більш, як написано“, щоб ви не чва́нились один за о́дним перед іншим. Хто бо тебе вирізня́є? Що́ ти маєш, чого б ти не взяв? А коли ж бо ти взяв, чого чва́нишся, ніби не взяв? Ви вже нагодовані, ви вже збагати́лися, без нас ви царюєте. І коли б то ви стали царюва́ти, щоб і ми царювали з вами! Бо я ду́маю, що Бог нас, апо́столів, поставив за найоста́нніших, мов на смерть засу́джених, бо ми стали диво́вищем світові, — і ангола́м, і лю́дям. Ми нерозумні Христа ради, а ви мудрі в Христі; ми слабі, ви ж міцні́; ви славні, а ми безчесні! Ми до цього ча́су і голодуємо, і пра́гнемо, і нагі́ ми, і като́вані, і тиняємось, і тру́димось, працюючи своїми руками. Коли нас лихосло́влять, ми благословляємо; як нас переслідують, ми те́рпимо; як лають, ми молимось; ми стали, як сміття́ те для світу, аж досі ми всім, як ті ви́кидки! Не пишу́ це для то́го, щоб вас осоро́мити, але остерігаю, як своїх лю́бих дітей. Бо хоч би ви мали десять тисяч наста́вників у Христі, та отців не багато; а я вас породив у Христі Ісусі через Єва́нгелію. Тож благаю я вас: будьте наслі́дувачами мене! Для цього послав я до вас Тимофі́я, що для мене улю́блений і вірний син у Господі, — він вам нагадає шляхи мої в Христі Ісусі, як навчаю я скрізь у кожній Церкві. Деякі згорділи, так немов би не мав я прийти до вас. Та неба́вом прийду́ до вас, як захоче Господь, і пізна́ю не слово згорділих, але силу. Бо Царство Боже не в слові, а в силі. Чого хочете? Чи прийти до вас з києм, чи з любов'ю та з духом ла́гідности?

Gospel

Matthew 8

А коли Він зійшов із гори, услід за Ним ішов на́товп великий. І ось підійшов прокаже́ний, уклонився Йому та й сказав: „Коли, Господи, хочеш, — Ти можеш очистити мене!“ А Ісус простяг руку, і доторкнувся до нього, говорячи: „Хо́чу, — будь чистий!“ І тієї хвилини очистився той від своєї прокази. І гово́рить до нього Ісус: „Гляди, — не розповіда́й ніко́му. Але йди, покажися священикові, та дар принеси́, якого Мойсей заповів, їм на свідо́цтво “. А коли Він до Капернау́му ввійшов, то до Нього набли́зився сотник, та й благати зачав Його, кажучи: „Господи, мій слуга лежить удома розсла́блений, і тяжко страждає“. Він говорить йому: „Я прийду́ й уздоро́влю його“. А сотник Йому відповів: „Недостойний я, Господи, щоб зайшов Ти під стрі́ху мою. Та промов тільки слово, — і ви́дужає мій слуга! Бо й я — люди́на підвла́дна, і воякі́в під собою я маю; і одному кажу: піди — то йде він, а тому: прийди́ — і приходить, або рабо́ві своєму: зроби те — і він зро́бить“. Почувши таке, Ісус здивувався, і промовив до тих, хто йшов услід за Ним: „Поправді кажу вам: навіть серед Ізраїля Я не знайшо́в був такої великої віри! Кажу́ ж вам, що багато-хто при́йдуть від сходу та за́ходу, і засядуть у Царстві Небеснім із Авраамом, Ісаком та Яковом. Сини ж Царства — повки́дані бу́дуть до те́мряви зо́внішньої — буде там плач і скре́гіт зубів“! I сказав Ісус сотникові: „Іди, і як повірив ти, нехай так тобі й станеться!“ І тієї ж години одужав слуга його. Як прийшов же Ісус до Петрового дому, то побачив тещу його, що лежала в гарячці. І Він доторкнувся руки її, — і гарячка покинула ту... І встала вона, та й Йому прислуго́вувала! А коли настав вечір, привели́ багатьох біснуватих до Нього, — і Він словом Своїм вигнав ду́хів, а недужих усіх уздорови́в, щоб спра́вдилося, що сказав був Ісая пророк, промовляючи: „Він узяв наші немочі, і неду́ги поніс“. А як угледів Ісус навко́ло Себе багато наро́ду, наказав перепли́нути на то́й бік. І приступив один книжник та й до Нього сказав: „Учителю, я піду́ за Тобою, хоч би куди ти пішов!“ Промовляє до нього Ісус: „Мають но́ри лисиці, а гні́зда небесні пташки́, — Син же Лю́дський не має де й голови́ прихили́ти“. А і́нший із у́чнів промовив до Ньо́го: „Дозволь мені, Господи, перше піти та ба́тька свого похова́ти“. А Ісус йому каже: „Іди за Мною, і зостав мертвим ховати мерців своїх!“ І коли Він до чо́вна вступив, за Ним увійшли Його у́чні. І ось буря велика зірва́лась на морі, аж чо́вен зачав залива́тися хви́лями. А Він спав. І кинулись учні, і збудили Його та й благали: Рятуй, Господи, — ги́немо!“ А Він відповів їм: „Чого полохливі ви, маловірні?“ Тоді встав, заказав бурі й морю, — і тиша велика настала. А народ дивувався й казав: „Хто ж це такий, що ві́три та море слухня́ні Йому́?“ І, як прибув Він на то́й бік, до землі Гадари́нської, перестріли Його два біснуваті, що вийшли з могильних пече́р, дуже люті, так що ніхто не міг перехо́дити тією дорогою. І ось, вони стали кричати, говорячи: „Що́ Тобі, Сину Божий, до нас? Прийшов Ти сюди передчасно нас мучити?“ А опо́даль від них пасся гурт великий свине́й. І просилися де́мони, кажучи: „Коли виженеш нас, то пошли нас у той гурт свине́й“. А Він відповів їм: „Ідіть“. І вийшли вони, і пішли в гурт свиней. І ось кинувся з кручі до моря ввесь гурт, — і потопи́вся в воді. Пастухи ж повтікали; а коли прибули́ вони в місто, то про все розповіли́, і про біснуватих. І ось, усе місто вийшло назу́стріч Ісусові. Як Його ж угледіли, то стали благати, щоб пішов Собі з їхнього кра́ю!