Today's Readings

First Reading

Job 2

І сталося одно́го дня, і поприхо́дили Божі сини, щоб стати перед Господом; і прийшов також сатана́ поміж ними, щоб стати перед Господом. І сказав Господь до сатани́: „Звідки ти йдеш?“ А сатана́ відповів Господе́ві й сказав: „Я мандрував по землі та й перейшов її“. І сказав Господь до сатани́: „Чи звернув ти увагу на раба Мого Йо́ва? Бо немає такого, як він, на землі: муж він невинний та праведний, який Бога боїться, а від злого втікає. І він ще тримається міцно в своїй невинності, а ти намовляв був Мене на нього, щоб без при́воду його зруйнувати“. І відповів сатана Господе́ві й сказав: „Шкіра за шкіру, і все, що хто має, віддасть він за душу свою. Але простягни но Ти руку Свою, і доторкнись до косте́й його та до тіла його, — чи він не зневажить Тебе перед лицем Твоїм?“ І сказав Господь до сатани: „Ось він у руці твоїй, — тільки душу його бережи!“ І вийшов сатана від лиця Господнього, та й ударив Йова злим гнояко́м від стопи́ ноги́ його аж до його че́репа. А той узяв собі черепка́, щоб шкре́бти себе. І він сидів серед по́пелу. І сказала йому його жінка: „Ти ще міцно тримаєшся в невинності своїй? Прокляни Бога — і помреш!“ А він до неї відказав: „Ти гово́риш отак, як гово́рить яка з божеві́льних! Чи ж ми бу́дем приймати від Бога добре, а злого не при́ймем?“ При всьому тому Йов не згрішив своїми устами. I почули троє при́ятелів Йо́вових про все те нещастя, що прийшло на нього, і поприхо́дили кожен з місця свого: теманя́нин Еліфа́з, шух'я́нин Бідда́д та наама́тянин Цофа́р. І вмовилися вони прийти ра́зом, щоб похитати головою над ним та поті́шити його. І звели́ вони зда́лека очі свої, — і не пізна́ли його. І підне́сли вони голос свій, та й заголоси́ли, і розде́рли кожен одежу свою, і кидали по́рох над своїми головами аж до неба. І сиділи вони з ним на землі сім день та сім ноче́й, і ніхто не промо́вив до нього ні слова, бо вони ба́чили, що біль його ве́льми великий

Responsorial Psalm

Psalm 75

Second Reading

I Corinthians 14

Дбайте про любов, і про духовне пильнуйте, а найбільше — щоб пророкува́ти. Як гово́рить хто чужою мовою, той не лю́дям говорить, а Богові, бо ніхто його не розуміє, і він духом говорить таємне. А хто пророку́є, той лю́дям говорить на збудува́ння, і на умо́влений, і на розраду. Як говорить хто чужою мовою, той будує тільки самого себе, а хто пророкує, той Церкву будує. Я ж хо́чу, щоб мовами говорили всі, а ліпше — щоб пророкува́ли: більший бо той, хто пророкує, аніж той, хто говорить мовами, хібащо пояснює, щоб будува́лася Церква. А тепер, як прийду́ я до вас, браття, і до вас говорити буду чужою мовою, то який вам пожи́ток зроблю́, коли не поясню́ вам чи то відкриття́м, чи знання́м, чи пророцтвом, чи наукою? Бо навіть і речі бездушні, що звук видають, як сопілка чи лю́тня, коли б не видавали вони різних звуків, — як пізнати б тоді, що́ бринить або грає? Бо коли сурма́ звук невира́зний дає, — хто до бо́ю гото́витись бу́де? Так і ви, коли мовою не подасте́ зрозумілого слова, — як пізнати, що́ кажете? Ви говоритимете на вітер! Як багато, напри́клад, різних мов є на світі, — і жа́дна з них не без зна́чення! І коли я не знатиму зна́чення слів, то я буду чужи́нцем промовцеві, і промо́вець чужи́нцем мені. Так і ви, що пильнуєте про духовні дари, — дбайте, щоб збагачуватись через них на збудува́ння Церкви! Ось тому́, хто говорить чужою мовою, нехай молиться, щоб умів виясняти. Бо коли я молюся чужою мовою, то молиться дух мій, а мій розум без пло́ду! Ну, то що ж? Буду молитися духом, і буду молитися й розумом, співатиму духом, і співатиму й розумом. Бо коли благословля́тимеш духом, то як той, що займає місце про́стої людини, промовить „амі́нь“ на подяку твою? Не знає бо він, що́ ти кажеш. Ти дякуєш добре, але не будується інший. Дякую Богові моєму, — розмовляю я мовами більше всіх вас. Але в Церкві волію п'ять слів зрозумілих сказати, щоб і інших навчити, аніж десять тисяч слів чужою мовою! Браття, не будьте дітьми́ своїм розумом, — будьте в лихо́му дітьми́, а в розумі доскона́лими будьте! У Зако́ні написано: „Іншими мовами й іншими устами Я говоритиму лю́дям оцим, та Мене вони й так не послухають“, каже Госпо́дь. Отож, мови існують на знак не для віруючих, але для невіруючих, а пророцтво — для віруючих, а не для невіруючих. А як зі́йдеться Церква вся ра́зом, і всі говоритимуть чужими мовами, і ввійдуть туди й сторонні чи невіруючі, — чи ж не скажуть вони, що біснуєтесь ви? Коли ж усі пророкують, а вві́йде якийсь невіруючий чи сторонній, то всі докоряють йому, усі судять його, і так таємни́ці серця його виявляються, і так він падає ницьма́ і вклоняється Богові й каже: „Бог справді між вами!“ То що ж, браття? Коли схо́дитесь ви, то кожен із вас псало́м має, має науку, має мову, об'я́влення має, має вия́снення, — нехай буде все це на збудува́ння! Як говорить хто чужою мовою, говоріть по двох, чи найбільше по трьох, і то за черго́ю, а один нехай перекладає! А коли б не було перекла́дача, то нехай він у Церкві мовчить, а говорить нехай собі й Богові! А пророки нехай промовляють по двох чи по трьох, а інші нехай розпізнаю́ть. Коли ж відкриття́ буде іншому з тих, хто сидить, — нехай перший замовкне! Бо можете пророкувати ви всі по одно́му, — щоб училися всі й усі ті́шилися! І ко́ряться духи пророчі пророкам, бо Бог не є Богом бе́зладу, але миру. нехай у Церкві мовчать жінки ваші! Бо їм говорити не позволено, — тільки кори́тись, як каже й Зако́н. Коли ж вони хочуть навчитись чогось, нехай вдома питають своїх чоловіків, — непристойно бо жінці говорити в Церкві! Хіба вийшло від вас Слово Боже? Чи прийшло воно тільки до вас? Коли хто вважає себе за пророка або за духовного, нехай розуміє, що́ я пишу́ вам, — бо Господня це заповідь! Коли б же хто не розумів, — нехай не розуміє! Отож, браття мої, майте ревність пророкувати, та не бороніть говорити й мовами! Але все нехай буде добропристо́йно і стате́чно!

Gospel

Matthew 18

Підійшли до Ісуса тоді Його учні, питаючи: „Хто найбільший у Царстві Небеснім?“ Він же дитину покликав, і поставив її серед них, та й сказав: „Поправді кажу́ вам: коли не наве́рнетесь, і не станете, як ті діти, — не вві́йдете в Царство Небесне! Отже, хто впоко́риться, як дитина оця, той найбільший у Царстві Небеснім. І хто при́йме таку дитину одну в Моє Ймення, той приймає Мене. Хто ж споку́сить одне з цих мали́х, що вірують в Мене, то краще б тако́му було, коли б жо́рно млино́ве на шию йому почепи́ти, — і його потопи́ти в морські́й глибині́. Від споку́с горе світові, — бо мусять спокуси прийти; надто горе люди́ні, що від неї прихо́дить споку́са! Коли тільки рука твоя, чи нога твоя спокуша́є тебе, — відітни її й кинь від себе: краще тобі увійти в життя одноруким або одноногим, ніж з обома руками чи з обома ногами бути вкиненому в огонь вічний. І коли твоє око тебе́ спокушає — його ви́бери й кинь від себе: краще тобі однооким ввійти в життя, ніж з обома очима бути вкиненому до геєнни огне́нної. Стережіться, щоб ви не погордували ані одним із мали́х цих; кажу́ бо Я вам, що їхні Анголи́ повсякчасно бачать у небі обличчя Мого Отця, що на небі. Син бо Лю́дський прийшов, щоб спасти́ загинуле. Як вам здається: коли має який чоловік сто овець, а одна з них заблу́дить, то чи він не покине дев'ятдесятьо́х і дев'ятьо́х у гора́х, і не пі́де шукати заблу́длої? І коли пощасти́ть відшукати її, поправді кажу́ вам, що радіє за неї він більше, аніж за дев'ятдесятьо́х і дев'ятьо́х незаблудлих. Так волі нема Отця вашого, що на небі, щоб загинув один із цих мали́х. А коли прогріши́ться твій брат проти тебе, іди й йому ви́кажи поміж тобою та ним самим; як тебе він послухає, — ти придбав свого брата. А коли не послухає він, то візьми з собою ще одно́го чи двох, щоб „справа всіляка стверди́лась уста́ми двох чи трьох свідків.“ А коли не послухає їх, — скажи Церкві; коли ж не послухає й Церкви, — хай бу́де тобі, як пога́нин і ми́тник! Поправді кажу вам: Що́ тільки зв'яжете на землі, зв'я́зане буде на небі, і що тільки розв'я́жете на землі, розв'язане буде на небі. Ще поправді кажу́ вам, що коли б двоє з вас на землі погоди́лись про всяку річ, то коли вони будуть просити за неї, — станеться їм від Мого Отця, що на небі! Бо де двоє чи троє в Ім'я́ Моє зі́брані, — там Я серед них“. Петро приступив тоді та запитався Його: „Господи, — скільки разів брат мій може згріши́ти проти мене, а я маю прощати йому? Чи до семи раз?“ Ісус промовляє до нього: „Не кажу тобі — до семи раз, але аж до семидесяти раз по семи! Тим то Царство Небесне подібне одно́му царе́ві, що захотів обраху́нок зробити з своїми рабами. Коли ж він почав обрахо́вувати, то йому привели́ одно́го, що винен був десять тисяч тала́нтів. А що він не мав із чо́го віддати, наказав пан продати його, і його дружи́ну та діти, і все, що́ він мав, — і заплатити. Тоді раб той упав до ніг, і вклонявся йому та благав: „Потерпи мені, — я віддам тобі все!“ І змилосе́рдився пан над рабом тим, — і звільнив його, і простив йому борг. А як вийшов той раб, то спіткав він одно́го з своїх співтова́ришів, що був винен йому сто динаріїв. І, схопи́вши його, він душив та казав: „Віддай, що ти винен!“ А товариш його впав у ноги йому, і благав його, кажучи: „Потерпи мені, — і я віддам тобі!“ Та той не схотів, а пішов і всадив до в'язни́ці його, — аж поки він боргу не ве́рне. Як побачили ж товариші його те, що сталося, то засмутилися дуже, і прийшли й розповіли своє́му панові все, що було́. Тоді пан його кличе його, та й говорить до нього: „Рабе лукавий, — я простив був тобі ввесь той борг, бо просив ти мене. Чи й тобі не нале́жало зми́луватись над своїм співтова́ришем, як і я над тобою був зми́лувався?“ І прогнівався пан його, — і ката́м його видав, аж поки йому не віддасть всього боргу. Так само й Отець Мій Небесний учинить із вами, коли кожен із вас не про́стить своєму братові з серця свого їхніх про́гріхів “.