Today's Readings

First Reading

II Chronicles 6

Тоді Соломон проказав: „„Промовив Господь, що Він пробува́тиме в мряці. А я збудува́в храм оселі Твоєї, і місце Твого́ пробува́ння навіки!“ І повернув цар обличчя своє, та й поблагословив увесь Ізраїлів збір, увесь же Ізраїлів збір стояв. А він сказав: „Благословенний Госпо́дь, Бог Ізраїлів, що Своїми устами говорив був із моїм батьком Давидом, і руками Своїми ви́конав, кажучи: Від того дня, коли Я вивів Свій народ з єгипетського кра́ю, Я не вибрав Собі міста зо всіх Ізраїлевих племе́н, щоб збудувати храм на пробува́ння Мого Імени там. І не вибрав Я ніко́го, щоб був володарем над народом Моїм, Ізраїлем. Та вибрав Я Єрусали́м на пробува́ння Мого Імени там, і вибрав Я Давида, щоб був над народом Моїм, Ізраїлем. І було на серці мого батька Давида збудува́ти храм для Ймення Господа, Бога Ізраїлевого. Та сказав Господь до мого батька Давида: За те, що на твоє́му серці було збудувати храм для Ймення Мого, ти зробив добре, що було тобі на серці. Тільки ти не збудуєш цього храму, але син твій, що вийде із сте́гон твоїх, — він збудує цей храм для Ймення Мого! І спо́внив Госпо́дь Своє слово, що Він говорив. І став я замість батька свого Давида та й сів на Ізраїлевому троні, як говорив був Господь, і я збудував оцей храм для Ймення Господа, Бога Ізраїлевого. І поставив я там ковчега, що в ньому Господній заповіт, якого Він склав з Ізраїлевими сина́ми“. І став він перед Господнім же́ртівником навпроти всього Ізраїлевого збору, і простяг свої ру́ки. А Соломон зробив був мідяне́ стоя́ло, і поставив його на сере́дину подві́р'я, — п'ять ліктів довжина йому, і п'ять ліктів ширина йому, а три лікті вишина йому. І став він на ньому, і став на коліна свої навпроти всього Ізраїлевого збору, і простяг свої руки до неба, та й сказав: „Господи, Боже Ізраїлів! Нема подібного Тобі Бога на небі та на землі! Ти стереже́ш заповіта та милість для Своїх рабів, що ходять перед Твоїм лицем усім своїм серцем. Ти спо́внив Своєму рабові Давидові, батькові моєму, те, що говорив йому. І говорив Ти йому Своїми устами, а рукою Своєю ви́повнив, як цього дня. А тепер, Господи, Боже Ізраїлів, спо́вни для Свого раба Давида, мого батька, те, що говорив Ти йому, кажучи: Не переведе́ться з-перед лиця Мого ніхто з тих, що мають сидіти на Ізраїлевому троні, якщо тільки сини твої будуть доде́ржувати своїх доріг, щоб ходити в Зако́ні Моїм, як ти ходив перед лицем Моїм. А тепер, Господи, Боже Ізраїлів, нехай буде запе́внене слово Твоє, яке Ти говорив рабові Своєму Давидові. Бо чи ж справді Бог сидить з люди́ною на землі? Ось небо та небо небе́с не обіймають Тебе, — що́ ж тоді храм цей, що я збудував? І Ти зве́рнешся до молитви Свого раба та до його блага́ння, Господи, Боже мій, щоб почути по́клик та молитву, якою раб Твій мо́литься перед лицем Твоїм, щоб очі Твої були відкриті на цей храм удень та вночі, на те місце, про яке Ти сказав, що покладе́ш Ім'я́ Своє там, щоб почути молитву, якою буде моли́тися Твій раб на цьому місці. І Ти бу́деш прислуха́тися до блага́нь Свого раба та Свого народу, Ізраїля, що будуть молитися на цьому місці. І Ти почуєш із місця Свого пробува́ння, із небе́с — і почуєш, і пробачиш. Якщо згрішить люди́на проти свого бли́жнього, і буде примушена прине́сти клятву, щоб присягнути, і клятва при́йде перед Твоїм же́ртівником у цьому храмі, то Ти почуєш із небе́с, і зробиш, і розсу́диш Своїх рабів, — обвинува́тиш несправедливого, щоб дати його дорогу на його го́лову, й усправедли́виш справедливого, щоб дати йому за його справедливістю. А якщо Твій наро́д, Ізра́їль, бу́де вда́рений ворогом, бо прогрішив Тобі, і коли вони зве́рнуться, і бу́дуть хвалити Ім'я́ Твоє, і будуть молитися, і будуть благати Тебе в цьому храмі, то Ти почуєш із небе́с, і про́стиш гріх народу Свого, Ізраїля, і ве́рнеш їх до землі, яку дав Ти їм та їхнім батькам! Коли затримається небо, і не буде дощу, бо прогріша́ться Тобі, то вони помоляться на цьому місці, і будуть сла́вити Ім'я́ Твоє, — і з гріха́ свого наве́рнуться, бо Ти будеш їх впокоря́ти, — то Ти почу́єш на небеса́х, і пробачиш гріх Своїх рабів та народу Свого, Ізраїля, бо покажеш їм ту добру дорогу, якою вони пі́дуть, і Ти даси дощ на Край Свій, якого Ти дав Своєму наро́дові на спа́дщину! Голод коли бу́де в Краю́, морови́ця коли буде, посу́ха, жовта́чка, сарана́, черва́ коли буде, коли його вороги гноби́тимуть його́ в Краї міст його, коли буде яка пора́за, яка хвороба, — усяка молитва, усяке блага́ння, що буде від якої люди́ни чи від усього наро́ду Твого́, Ізраїля, коли кожен буде знати пора́зу свою та горе своє, і простя́гне руки свої до цього храму, то Ти почуєш із небе́с, із місця постійного пробува́ння Свого́, — і пробачиш, і даси тому чоловікові за всіма́ його дорогами, бо Ти знаєш серце його, бо Ти один знаєш серце лю́дських синів, щоб вони боялися Тебе, і ходили Твоїми дорогами по всі дні, які вони житимуть на поверхні землі, яку Ти дав батька́м нашим! Також і чужи́нця, який не з наро́ду Твого, Ізраїля, і він при́йде з далекого кра́ю ради Йме́ння Твого́ великого, і руки́ Твоєї Сильної та раме́на Твого ви́тягненого, і при́йде, і помо́литься в цьому храмі, то Ти почуєш це з небе́с, місця постійного пробува́ння Свого, і зробиш усе, про що буде кликати до Тебе той чужи́нець, щоб усі наро́ди землі пізнали Ім'я́ Твоє, та щоб боялися Тебе, як народ Твій, Ізра́їль, і щоб пізнали вони, що Ім'я́ Твоє покликане над оцім храмом, що я збудував! Коли народ Твій ви́йде на війну на своїх ворогів, доро́гою, якою Ти пошле́ш їх, і помо́ляться вони до Тебе в напрямі до цього міста, що Ти вибрав його, та храму, що я збудував для Ймення Твого, то почуєш Ти з небе́с їхню молитву та їхнє блага́ння, — і вчиниш їм суд! Коли вони згріша́ть Тобі, — бо немає люди́ни, щоб вона не згріши́ла, — і Ти розгніваєшся на них, і даси їх во́рогові, а їхні поневі́льники ві́зьмуть їх до неволі до кра́ю далекого чи близько́го, і коли вони при́йдуть до розуму в краю́, куди взяті до неволі, і наве́рнуться, і бу́дуть блага́ти Тебе в краю́ своєї неволі, говорячи: Ми згрішили, скривили дорогу свою, і були ми несправедливі, і коли вони наве́рнуться до Те́бе всім своїм серцем і всією́ душею своєю в краю́ своєї неволі, куди їх понево́лили, і помоляться в напрямі до свого Кра́ю, що Ти дав їхнім батькам, і в напрямі міста, яке Ти вибрав, та храму, що я збудував для Ймення Твого́, то Ти почуєш із небе́с, із постійного місця пробува́ння Свого́, їхню молитву та їхні блага́ння, і вчи́ниш їм суд, і про́стиш Своє́му наро́дові, що вони згрішили Тобі! Тепер, Боже мій, благаю, нехай будуть очі Твої відкриті, а уші Твої наста́влені на слу́хання молитви цього місця! А тепер, — Устань же, о Господи, Боже, на Свій відпочи́нок, Ти й ковчег сили Твоєї! Священики Твої, о Господи Боже, нехай у спасі́ння зодя́гнуться, а побо́жні Твої хай добром веселя́ться! Господи Боже, не відве́ртай лиця від Свого́ помазанця, згадай же про милість Своєму рабові Давиду!“

Responsorial Psalm

Psalm 114

Second Reading

Ephesians 4

Отож, благаю вас я, в'я́зень у Господі, щоб ви пово́дилися гі́дно покли́кання, що до нього покликано вас, зо всякою покорою та ла́гідністю, з довготерпінням, у любові те́рплячи один о́дного, пильнуючи зберігати єдність Духа в союзі спокою. Одне тіло, один Дух, як і були ви покликані в одній надії вашого покли́кання. Один Госпо́дь, одна віра, одне хрищення, один Бог і Отець усіх, що Він над усіма́, і через усіх, і в усіх. А кожному з нас да́на благода́ть у міру дару Христового. Тому́ й сказано: „Піднявшися на висоту́, Ти полоне́них набрав і лю́дям дав да́ри!“ А те, що „піднявся був“, що́ то, як не те, що перше й зійшов був до найнижчих місць землі? Хто зійшов був, Той саме й піднявся ви́соко над усі небеса́, щоб напо́внити все. І Він, отож, настанови́в одних за апо́столів, одних за пророків, а тих за благові́сників, а тих за па́стирів та вчителі́в, щоб приготува́ти святих на ді́ло служби для збудува́ння тіла Христового, аж поки ми всі не дося́гнемо з'єднання віри й пізна́ння Сина Божого, Мужа досконалого, у міру зросту Христової повноти́, щоб більш не були́ ми малолі́тками, що хитаються й захоплюються від усякого вітру науки за лю́дською ома́ною та за лукавством до хитрого блу́ду, щоб були ми правдомовні в любові, і в усьому зростали в Нього, а Він — Голова, Христос. А з Нього все тіло, скла́дене й зв'язане всяким допомічни́м сугло́бом, у міру чинности кожного окремого члена, чи́нить зріст тіла на будува́ння самого себе любов'ю. Отже, говорю я це й свідку́ю в Господі, щоб ви більш не пово́дилися, як пово́дяться погани в марно́ті свого розуму, — вони запа́морочені розумом, відчу́жені від життя Божого за не́уцтво, що в них, за стверділість їхніх серде́ць, вони отупіли й віддали́ся розпусті, щоб чинити всяку не́чисть із заже́рливістю. Але ви не так пізнали Христа, якщо ви чули про Нього, і навчилися в Нім, бо правда в Ісусі, щоб відкинути, за першим поступо́ванням, старо́го чоловіка, який зотліває в звабли́вих пожадливостях, та відновлятися духом вашого розуму, і зодягнутися в ново́го чоловіка, ство́реного за Богом у праведності й святості правди. Тому́ то, неправду відкинувши, говоріть кожен правду до свого ближнього, бо ми члени один для о́дного. Гнівайтеся, та не грішіть, — сонце нехай не заходить у вашому гніві, і місця дия́волові не давайте! Хто крав, нехай більше не кра́де, а краще нехай працює та чинить руками своїми добро, щоб мати подати нужде́нному. Нехай жодне слово гниле не виходить із уст ваших, але тільки таке, що добре на потрібне збудува́ння, щоб воно подало́ благода́ть тим, хто чує. І не засму́чуйте Духа Святого Божого, Яким ви запечатані на день ви́купу. Усяке подратува́ння, і гнів, і лютість, і крик, і лайка нехай буде взято від вас ра́зом із уся́кою злобо́ю. А ви один до о́дного будьте ласка́ві, милости́ві, прощаючи один о́дному, як і Бог через Христа вам простив!

Gospel

Luke 20

І сталось одно́го з тих днів, як навчав Він у храмі людей, та Добру Нови́ну звіщав, прийшли первосвященики й книжники з старшими, та й до Нього промовили, кажучи: „Скажи нам, якою вла́дою Ти чиниш оце? Або хто Тобі вла́ду цю дав?“ І промовив до них Він у відповідь: „Запитаю й Я вас одну річ, — і відповідайте Мені: Іванове хрищення з неба було́, чи від людей?“ Вони ж міркували собі й говорили: „Коли скажемо: „З неба“, відкаже: „Чого ж ви йому не повірили?“ А як скажемо: „Від людей“, то всі люди камінням поб'ють нас, бо були переко́нані, що Іван — то пророк“. І вони відповіли, що не знають, ізвідки. А Ісус відказав їм: „То й Я не скажу́ вам, якою вла́дою Я це чиню́“. І Він розповідати почав людям при́тчу оцю. „Один чоловік насадив виноградника, і віддав його винаря́м, та й відбув на час довший. А певного ча́су послав він раба до своїх винарі́в, щоб дали йому частку з плоді́в виноградника. Та побили його винарі, і відіслали ні з чим. І знову послав він до них раба і́ншого, а вони й того збили й знева́жили, — та й відіслали ні з чим. І послав він ще третього, а вони й того зранили й вигнали. Сказав тоді пан виноградника: „Що́ маю робити? Пошлю свого сина улю́бленого, — може його посоро́мляться“. Винарі́ ж, як його вгледіли, міркували собі та казали: „Це спадкоє́мець; ходім, замордуймо його, щоб спа́дщина наша була́“. І вони його вивели за виноградника, та й убили... Що́ ж зробить їм пан виноградника? Він при́йде та й вигубить цих винарів, виноградника ж іншим віддасть“. Слухачі ж повіли́: „Нехай цього не станеться!“ А Він глянув на них та й сказав: „Що ж оце, що написане: „Камінь, що його будівничі відкинули, той нарі́жним став каменем! Кожен, хто впаде́ на цей камінь — розі́б'ється, а на кого він сам упаде́, — то розчавить його́“. А книжники й первосвященики руки на Нього хотіли накласти тієї години, але побоялись наро́ду. Бо вони розуміли, що про них Він цю притчу сказав. І вони слідкували за Ним, і підіслали підгля́дачів, які праведних із себе вдавали, щоб зловити на слові Його, і Його видати урядові й вла́ді намісника. І вони запитали Його та сказали: „Учителю, знаємо ми, що Ти добре говориш і навчаєш, і не дивишся на обли́ччя, але наставляєш на Божу дорогу правдиво. Чи годи́ться давати податок для ке́саря, чи ні?“ Знаючи ж їхню хитрість, сказав Він до них: „Чого ви Мене випробо́вуєте? Покажіте дина́рія Мені. Чий образ і напис він має?“ Вони відказали: „Кесарів“. А Він їм відказав: „Тож віддайте ке́сареве — ке́сареві, а Богові — Боже!“ І не могли вони перед людьми́ зловити на слові Його. І дивува́лись вони з Його відповіді, та й замовкли. І підійшли дехто із саддукеїв, що твердять, ніби немає воскресі́ння, і запитали Його, та сказали: „Учителю, Мойсей написав нам: „Як умре кому брат, який має дружи́ну, а помре бездітний, — то нехай його брат візьме дружи́ну, і відно́вить насіння для брата свого“. Було ж сім братів. І перший, узявши дружи́ну, бездітний умер. І другий узяв був ту дружи́ну, та й той вмер бездітний. І третій узяв був її, так само й усі се́меро, — і вони дітей не позоставили, та й повмирали. А по всіх умерла й жінка. А в воскресі́нні котро́му із них вона дружи́ною буде? Бо семеро мали за дружину її“. Ісус же промовив у відповідь їм: „Женяться й заміж виходять сини цього віку. А ті, що будуть достойні того віку й воскресі́ння з мертвих, — не будуть ні женитись, ні заміж вихо́дити, ні вмерти вже не можуть, бо рівні вони ангола́м, і вони сини Божі, синами воскресі́ння бувши. А що мертві встають, то й Мойсей показав — при кущі, — коли він назвав Господа „Богом Авраамовим, і Богом Ісаковим, і Богом Якововим“. Бог же не є Богом мертвих, а живих, бо всі в Нього живуть.“ Дехто ж із книжників відповіли та сказали: „Учителю, — Ти добре сказав!“ І вже не насмілювалися питати Його ні про що́. І сказав Він до них: „Як то кажуть, що Христос син Давидів? Таж Давид сам говорить у книзі Псалмів: „Промовив Господь Господе́ві моєму: сядь право́руч Мене, поки не покладу́ Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм!“ Отже, Давид Його Господом зве, — як же Він йому син?“ І, як увесь наро́д слухав, Він промовив до учнів Своїх: „Стережіться книжників, що хочуть у довгих одежах ходити, і люблять привіти на ринках, і перші лавки́ в синагогах, і перші місця на бенке́тах, що вдови́ні хати́ поїдають, і моляться довго напо́каз, — вони тяжче осу́дження при́ймуть!“