Today's Readings

First Reading

Isaiah 18

Горе тобі, дзвінкокри́лий ти кра́ю, що з дру́гого бо́ку річо́к етіо́пських, що морем послів посилаєш на човнах папі́русових по пове́рхні води! Ідіть, скорохо́дні посли, до наро́ду високого й блискучезбро́йного, до народу страшно́го відда́вна й аж досі, до люду преси́льного, що топче усе, що річки його землю поперетина́ли. Усі ме́шканці все́світу, що на землі пробува́єте, — дивіться, коли піднесе́ться прапор на гора́х, слухайте, чи не затру́блять у ріг. Бо Госпо́дь так промовив до мене: Я буду спокійний, і буду дивитися з місця Свого пробува́ння, — як тепло́ те при світлі ясно́му, як та хмара роси в спе́ку жнив! Бо перед жнива́ми, як скі́нчиться цвіт, недозріле ж усе стане зрілими гро́знами, то Він зріже серпа́ми галу́ззя м'які́, а галу́зки, що сте́ляться, повідкидає, повідру́бує Він. Будуть вони позоста́влені ра́зом для хижого птаха гірсько́го й звіри́ни земно́ї, — і літо над ним проведе́ хижий птах, і вся зе́мна звіри́на над ним перези́мує. Того ча́су прине́сений буде дару́нок для Господа Саваота від наро́ду високого й блискучезбро́йного, і від народу страшно́го відда́вна й аж досі, від люду преси́льного, що топче усе, що річки́ його землю поперетина́ли, до місця Йме́ння Господа Саваота па Сіонській горі.

Responsorial Psalm

Psalm 18

Second Reading

Revelation 18

Після цього побачив я іншого ангола, що схо́див із неба, і що вла́ду велику він мав. І земля освітилась від слави його. І він гучним голосом кликнув, говорячи: „Упав, упав великий Вавилон! Став він оселею де́монів, і схо́вищем усякому ду́хові нечистому, і схо́вищем усіх пта́хів нечистих та нена́видних, бо лютим вином розпусти своєї він напоїв всі наро́ди! І зе́мні царі з ним розпусту чинили, а земні купці збагатіли від сили розко́ші його!“ І почув я інший голос із неба, який говорив: „Вийдіть із нього, люди мої, щоб не сталися ви спільника́ми гріхів його, і щоб не потра́пили в кара́ння його. Гріхи бо його досягли́ аж до неба, і Бог згадав про неправди його. Відплатіть ви йому, як і він вам платив, і вдвоє подвойте йому за вчинки його! Удвоє налийте до чаші, що нею він вам наливав! Скільки він сла́вив себе та розкошува́в, стільки му́ки та смутку завдайте йому! Бо в серці своєму гово́рить: „Сиджу́, як цариця, і я не вдова, і бачити смутку не бу́ду!“ Через це одного дня при́йдуть кари його, смерть, і плач, і голод, і спа́лений буде огнем, бо міцни́й Господь, Бог, що судить його!“ І будуть плакати та голосити за ним царі земні, що з ним розпусту чинили та розкошува́ли, коли побачать дим пожежі його. Вони через страх його мук стоятимуть зда́лека та говоритимуть: „Горе, горе, о місто велике, Вавилоне, місто могутнє, бо суд твій прийшов однієї години!“ І земні купці́ будуть плакати та голосити за ним, бо ніхто не купує вже їхнього вантажу́, — вантажу́ золота, і срі́бла, і камі́ння дорогоцінного, і пе́рел, і віссо́ну, і порфі́ри, і шовку, і кармази́ну, і всякого дерева запашно́го, і всякого по́суду з слоно́вої кости, і всякого по́суду з дорогоцінного дерева, і мідяного, і залізного, і мармуро́вого, і кори́ці, і шафра́ну, і па́хощів, і мирри, і лива́ну, і вина, і оливи, і тонко́ї муки́, і пшениці, і товару, і овець, і ко́ней, і возів, і рабів, і душ лю́дських. І плоди́ пожадли́вости душі твоєї відійшли від тебе, і все сите та світле пропало для тебе, — і вже їх ти не зна́йдеш! Купці цими реча́ми, що вони збагати́лися з нього, від стра́ху мук його стануть здалека, і бу́дуть плакати та голосити, і казати: „Горе, горе, місто велике, зодягнене в віссо́н і порфіру та в кармази́н, і прикрашене золотом і дорогоцінним камі́нням та пе́рлами, бо за одну годину згинуло таке велике багатство“. І кожен стерни́к, і кожен, хто пливає на кораблях, і моряки, і всі, хто працює на морі, — стали здалека, і, бачивши дим від пожежі його, кричали й казали: „Котре до великого міста подібне?“ І вони поси́пали по́рохом го́лови свої, і закричали, пла́чучи та голо́сячи, і ка́жучи: „Горе, горе, місто велике, що в ньому з його дорогоцінностей збагати́лися всі, хто має кораблі на морі, бо за одну годину воно спорожні́ло! Радій з цього, небо, і святі апо́столи та пророки, бо Бог виконав суд ваш над ним!“ І один сильний ангол узяв великого каменя, як жо́рно, і кинув до моря, говорячи: „З таким розго́ном буде кинений Вавило́н, місто велике, — і вже він не зна́йдеться! І голос гуслярі́в, і співакі́в, і сопі́льників, і сурмачі́в уже не буде чутий в тобі! І вже не зна́йдеться в тобі жодного мистця́ й ніякого мисте́цтва, і шум жо́рен уже не буде чутий в тобі! І світло свічника́ вже не буде світити в тобі, і голос молодого й молодої вже не буде чутий в тобі. Бо купці твої були зе́мні вельможі, бо твоїм ворожби́тством були зведені всі наро́ди! Бо в нім зна́йдена кров пророків, і святих, і побитих усіх на землі“.

Gospel

Matthew 13

Того ж дня Ісус вийшов із дому, та й сів біля моря. І бе́зліч наро́ду зібралась до Нього, так що Він увійшов був до чо́вна та й сів, а ввесь на́товп стояв понад берегом. І багато навчав Він їх при́тчами, кажучи: І як сіяв він зе́рна, упали одні край дороги, — і пташки́ налетіли, та їх повидзьо́бували. Другі ж упали на ґрунт кам'яни́стий, де не мали багато землі, — і негайно посхо́дили, бо земля неглибо́ка була́; а як сонце зійшло, — то зів'яли, і коріння не мавши, — посохли. А інші попа́дали в те́рен, — і вигнався терен, і їх поглуши́в. Інші ж упали на добрую землю — і зродили: одне в сто раз, друге в шістдеся́т, а те втри́дцятеро. Хто має ву́ха, щоб слухати, нехай слухає!“ І учні Його приступили й сказали до Нього: „Чому́ при́тчами Ти промовляєш до них?“ А Він відповів і промовив: „Тому́, що вам да́но пізнати таємни́ці Царства Небесного, — їм же не да́но. Бо хто має, то дасться йому́ та дода́сться, хто ж не має, — забереться від нього й те, що́ він має. Я тому́ говорю́ до них при́тчами, що вони, ди́влячися, не бачать, і слухаючи, не чують, і не розуміють. І над ними збувається пророцтво Ісаї, яке промовляє: „Почуєте слухом, — і не зрозумієте, дивитися бу́дете оком, — і не побачите. Затовсті́ло бо серце людей цих, тяжко чують ву́хами вони, і зажму́рили очі свої, щоб коли не побачити очима й не почути ву́хами, і не зрозуміти їм серцем, і не наверну́тись, щоб Я їх уздоро́вив!“ Очі ж ваші блаженні, що бачать, і ву́ха ваші, що чують. Бо поправді кажу́ вам, що багато пророків і праведних бажали побачити, що́ бачите ви, — та не бачили, і почути, що́ чуєте ви, — і не чули. Послухайте ж притчу про сіяча́. До кожного, хто слухає слово про Царство, але не розуміє, приходить лукавий, і кра́де посіяне в серці його; це те, що посіяне понад дорогою. А посіяне на кам'яни́стому ґрунті, — це той, хто слухає слово, і з радістю зараз приймає його; але кореня в ньому нема, тому він непостійний; коли ж у́тиск або переслідування настають за слово, то він зараз споку́шується. А між те́рен посіяне, — це той, хто слухає слово, але кло́поти віку цього́ та омана багатства заглу́шують слово, — і воно зостається без пло́ду. А посіяне в добрій землі, — це той, хто слухає слово й його розуміє, і плід він прино́сить, і дає один у сто раз, другий у шістдеся́т, а той утри́дцятеро“. Іншу притчу подав Він їм, кажучи: „Царство Небесне подібне до чоловіка, що посіяв був добре насіння на полі своїм. А коли люди спали, прийшов ворог його, і куколю між пшеницю насіяв, та й пішов. А як виросло збіжжя та кинуло колос, тоді показався і кукі́ль. І прийшли господаре́ві раби, та й кажуть йому: „Пане, чи ж не добре насіння ти сіяв на полі своїм? Звідки ж узявся кукіль?“ А він їм відказав: „Чоловік супроти́вник нако́їв оце“. А раби відказали йому́: „Отож, — чи не хочеш, щоб пішли ми і його повипо́лювали?“ Але він відказав: „Ні, — щоб, випо́люючи той кукіль, ви не вирвали ра́зом із ним і пшеницю. Залиші́ть, — хай ра́зом обоє ростуть аж до жнив; а в жнива́ накажу́ я женця́м: Зберіть перше кукі́ль і його пов'яжіть у снопки́, щоб їх попали́ти; пшеницю ж спровадьте до клуні моєї“. Іншу притчу подав Він їм, кажучи: „Царство Небесне подібне до зе́рна гірчи́чного, що взяв чоловік і посіяв на полі своїм. Воно найдрібніше з усьо́го насіння, але́, коли ви́росте, більше воно за зілля, і стає деревом, так що птаство небесне злітається, і ку́блиться в ві́ттях його“. Іншу притчу Він їм розпові́в: „Царство Небесне подібне до ро́зчини, що її бере жінка, і кладе на три мірі муки, аж поки все вки́сне“. Це все в при́тчах Ісус говорив до людей, і без при́тчі нічо́го Він їм не казав, щоб спра́вдилось те, що сказав був пророк, промовляючи: „Відкрию у при́тчах уста́ Свої, розповім таємни́ці від по́чину світу!“ Тоді відпустив Він наро́д і додому прийшов. І підійшли Його учні до Нього й сказали: „Поясни́ нам при́тчу про кукі́ль польови́й“. А Він відповів і промовив до них: „Хто добре насіння посіяв був, — це Син Лю́дський, а поле — це світ, добре ж насіння — це сини Царства, а кукі́ль — сини лукавого; а ворог, що всіяв його — це диявол, жнива́ — кінець віку, а женці — анголи́. І як збирають кукі́ль, і як па́лять в огні, так буде й напри́кінці віку цього́. Пошле Лю́дський Син Своїх анголів, і вони позбирають із Царства Його всі спокуси, і тих, хто чинить беззако́ння, і їх повкида́ють до пе́чі огне́нної, — буде там плач і скре́гіт зубів! Тоді праведники, немов сонце, засяють у Царстві свого Отця. Хто має ву́ха, нехай слухає! Царство Небесне подібне ще до захо́ваного в полі ска́рбу, що люди́на, знайшовши, ховає його, і з радости з того йде, та й усе, що має, продає та купує те поле. Подібне ще Царство Небесне до того купця, що пошу́кує пе́рел до́брих, а як зна́йде одну дорогоцінну перли́ну, то йде, і все продає, що має, і купує її. Подібне ще Царство Небесне до не́вода, у море заки́неного, що зібрав він усячину. Коли він напо́вниться, тягнуть на берег його, і, сівши, вибирають до по́суду добре, непо́тріб же геть викидають. Так буде й напри́кінці віку: анголи́ повиходять, і вилучать злих з-поміж праведних, і їх повкидають до пе́чі огне́нної, — буде там плач і скре́гіт зубів! Чи ви зрозуміли це все?“ — „Так!“ відказали Йому. І Він їм сказав: „Тому́ кожен книжник, що навче́ний про Царство Небесне, подібний до того госпо́даря, що з скарбниці своєї виносить нове́ та старе“. І сталось, як скінчи́в Ісус притчі оці, Він зві́дти пішов. І прийшов Він до Своєї ба́тьківщини, і навчав їх у їхнїй синаго́зі, так що стали вони дивуватися й питати: „Звідки в Нього ця мудрість та си́ли чудоді́йні? Чи ж Він не син те́слі? Чи ж мати Його не Марією зветься, а брати Його — Яків, і Йо́сип, і Симон та Юда? І чи ж се́стри Його не всі з нами? Звідки ж Йому́ все оте?“ І вони спокуша́лися Ним. А Ісус їм сказав: „Пророка нема без пошани, — хіба тільки в вітчи́зні своїй та в домі своїм!“ І Він не вчинив тут чуд багатьо́х через їхню невіру.