Читання дня

Перше читання

Рут 1

I сталось за ча́су, коли судді судили, то був голод у Краю́. І пішов був чоловік з Юдиного Віфлеєму мешкати в моавських поля́х, він і жінка та двоє синів його. А ім'я́ тому чоловікові Елімеле́х, а ім'я́ жінці його Ноомі́; і ім'я́ двох синів його — Махлон і Кілйон, ефратяни з Віфлеєму Юдиного. І прийшли вони на моавські поля́, та й залишилися. І помер Елімелех, муж Ноомі́, і зоста́лася вона та два їхні си́ни. І взяли вони собі за жіно́к моаві́тянок, — ім'я́ одній Орпа́, а ім'я другій Рут. І сиділи вони там близько десяти літ. І повмирали й вони обоє, Махлон та Кілйон. І позосталася та жінка по двох ді́тях своїх та по чоловікові своєму. І встала вона та невістки її, і вернулися з моавських піль, бо почула на моавському полі, що Госпо́дь згадав про наро́д Свій, даючи їм хліба. І вийшла вона з того місця, де була́ там, та оби́дві невістки з нею, та й пішли дорогою, щоб вернутися до Юдиного кра́ю. І сказала Ноомі́ до двох своїх невісток: „Ідіть, верніться кожна до дому своєї матері. І нехай Господь зробить із вами милість, як ви зробили з померлими та зо мною. Нехай Господь дасть вам, — і ви зна́йдете відпочинок кожна в домі свого мужа!“ І вона поцілувала їх, а вони підняли́ свій голос та плакали. І вони сказали до неї: „Ні, — з тобою ми ве́рнемось до народу твого!“ А Ноомі́ сказала: „Вертайтеся, до́чки мої, — чого ви пі́дете зо мною? Чи я маю ще в утро́бі своїй синів, а вони стануть вам за чоловіків? Верніться, до́чки мої, ідіть, бо я занадто стара́, щоб бути для мужа. А коли б я й сказала: Маю надію, і коли б цієї ночі була з мужем, і також породила синів, — чи ж ви чекали б їх, аж поки повироста́ють? Чи ж ви зв'язалися б з ними, щоб не бути замужем? Ні, до́чки мої, бо мені значно гірше, як вам, — бо Господня рука знайшла мене“. І підняли́ вони голос свій, і заплакали ще. І поцілувала Орпа свою свекру́ху, а Рут пригорну́лася до неї. І сказала Ноомі: „Ось зови́ця твоя вернулася до наро́ду свого та до богів своїх, — вернися й ти за зови́цею своєю!“ А Рут відказала: „Не силуй мене, щоб я покинула тебе, щоб я вернулася від тебе, бо куди пі́деш ти, туди піду́ й я, а де житимеш ти, там житиму й я. Наро́д твій буде мій народ, а Бог твій — мій Бог. Де помреш ти, там помру й я, і там буду похована. Нехай Господь зробить мені так, і так нехай додасть, і тільки смерть розлучить мене з тобою“. І побачила Ноомі́, що вона настоює йти за нею, і перестала вговорювати її. І пішли вони вдвох, аж прийшли до Віфлеєму. І сталося, коли вони вхо́дили до Віфлеєму, то зашуміло все місто про них, і говорили: „Чи це Ноомі́?“ А вона сказала їм: „Не кличте мене: Ноомі́, — кличте мене: Мара́, бо велику гірко́ту зробив мені Всемогу́тній. Я замо́жною пішла була, та порожньою вернув мене Господь. Чого кличете мене: Ноомі́, коли Господь свідчив проти мене, а Всемогутній послав мені горе?“ І вернулася Ноомі́ та з нею моавітянка Рут, невістка її, що верталася з моавських піль. І прийшли вони до Віфлеєму на початку жнив ячме́ню.

Респонсорійний псалом

Psalm 40

Друге читання

1 до коринтян 15

Звіщаю ж вам, браття, Єва́нгелію, яку я вам благовісти́в, і яку прийняли́ ви, в якій і стоїте́. Якою й спасаєтесь, коли пам'ятаєте, яким словом я благовісти́в вам, якщо тільки ви ввірували не нао́сліп. Бо я передав вам найперш, що й прийняв, - що Христос був умер ради наших гріхів за Писа́нням, і що Він був похо́ваний, і що третього дня Він воскрес за Писа́нням, і що з'явився Він Ки́фі, потім Дванадцятьо́м. А по́тім з'явився нара́з більше як п'ятистам браттям, що більшість із них живе й досі, а дехто й спочи́ли. Пото́му з'явився Він Якову, опісля - усім апо́столам. А по всіх Він з'явився й мені, мов якому недо́родкові. Я бо найменший з апо́столів, що негі́дний зватись апо́столом, бо я переслідував був Божу Церкву. Та благода́ттю Божою я те, що є, і благода́ть Його, що в мені, не даремна була́, але я працював більше всіх їх, правда - не я, але Божа благода́ть, що зо мною вона. Тож чи я, чи вони, - ми так проповідуємо, і так ви ввірували. Коли ж про Христа проповідується, що воскрес Він із мертвих, - як же дехто між вами гово́рять, що немає воскресіння мертвих? Як немає ж воскресіння мертвих, то й Христос не воскрес! Коли ж бо Христос не воскрес, то проповідь наша даремна, даремна також віра ваша! Ми знайшлися б тоді неправдивими свідками Божими, бо про Бога ми сві́дчили, що воскреси́в Він Христа, Якого Він не воскресив, якщо не воскресають померлі. Бо як мертві не воскресають, то й Христос не воскрес! Коли ж бо Христос не воскрес, тоді віра ваша даремна, - ви в своїх ще гріхах, тоді то загинули й ті, що в Христі упоко́їлись! Коли ми наді́ємося на Христа тільки в цьому житті, то ми найнещасні́ші від усіх людей! Та нині Христос воскрес із мертвих, - пе́рвісток серед покі́йних. Смерть бо через люди́ну, і через Люди́ну воскресіння мертвих. Бо так, як в Ада́мі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть, кожен у своєму порядку: пе́рвісток Христос, по́тім ті, що Христові, під час Його при́ходу. А пото́му кінець, коли Він передасть царство Богові й Отцеві, коли Він зруйнує всякий уря́д, і вла́ду всяку та силу. Бо належить Йому царювати, аж доки Він не „покладе всіх Своїх ворогів під ногами Своїми!“ Як ворог останній - смерть зни́щиться, бо „під ноги Його Він усе впокори́в“. Коли ж каже, що впоко́рено все, то ясно, що все, окрім Того, Хто впокори́в Йому все. А коли Йому все Він упоко́рить, тоді й Сам Син упоко́риться Тому́, Хто все впокори́в Йому, щоб Бог бу́в у всьому все. Бо що зроблять ті, хто христяться ради мертвих? Коли мертві не воскресають зовсім, то на́що вони ради мертвих і христяться? Для чого й ми повсякча́с наражаємось на небезпе́ки? Я щодень умираю. Так свідчу, браття, вашою хвалою, що маю її в Христі Ісусі, Господі нашім. Коли я зо звіра́ми боровся в Ефе́сі, яка мені по-лю́дському ко́ристь, коли мертві не воскресають? „Будем їсти та пити, бо ми взавтра вмрем!“ Не дайте себе зве́сти, — товари́ство лихе псує добрі звича́ї! Протверезі́ться правдиво, та й не грішіть, бо деякі Бога не знають, — говорю́ вам на сором! Але дехто скаже: „Як мертві воскреснуть? І в якім тілі при́йдуть?“ Нерозумний, — що́ ти сієш, те не оживе, як не вмре. І коли сієш, то сієш не тіло майбутнє, але голе зе́рно, яке тра́питься, — пшениці або чого іншого, і Бог йому тіло дає, як захоче, і кожному зе́рняті тіло його. Не кожне тіло однакове тіло, але ж інше в люде́й, та інше тіло в скотини, та інше тіло в пташо́к, та інше у риб. Є небесні тіла й тіла зе́мні, але ж інша слава небесним, а інша зе́мним. Інша слава для сонця, та інша слава для місяця, та інша слава для зір, — бо зоря́ від зорі́ відрізня́ється славою! Так само й воскресіння мертвих: сіється в тління, — в нетління встає, сіється в неславу, — у славі встає, сіється в немочі, — у силі встає, сіється тіло звичайне, — встає тіло духовне. Є тіло звичайне, є й тіло духовне. Так і написано: „Перша люди́на Ада́м став душею живою“, а останній Ада́м — то дух оживляючий. Та не перше духовне, але звичайне, а потім духовне. Перша люди́на — з землі, зе́мна, друга Люди́на — із неба Госпо́дь. Який зе́мний, такі й земні, і Який небесний, такі й небесні. І, як носили ми образ зе́много, так і образ небесного бу́демо носити. І це скажу́, браття, що тіло й кров посісти Божого Царства не можуть, ані тління нетління не посяде. Ось кажу́ я вам таємни́цю: не всі ми засне́мо, та всі перемінимось, — раптом, як оком змигну́ти, при останній сурмі́: бо засурми́ть вона — і мертві воскреснуть, а ми перемінимось! Мусить бо тлінне оце зодягну́тись в нетління, а смертне оце зодягтися в безсмертя. А коли оце тлінне в нетління зодя́гнеться, і оце смертне в безсмертя зодя́гнеться, тоді збудеться слово написане: „Поглинута смерть перемогою“! Де, смерте, твоя перемога? Де твоє, смерте, жало́? Жало́ ж смерти — то гріх, а сила гріха — то Зако́н. А Богові дяка, що Він Господом нашим Ісусом Христом перемогу нам дав. Отож, брати любі мої, будьте міцні, непохитні, збагачуйтесь за́вжди в Господньому ділі, знаючи, що ваша праця не марно́тна у Господі!

Євангеліє

Від Івана 21

Після цього з'явивсь Ісус знов Своїм учням над морем Тіверія́дським. А з'явився отак. Укупі були Си́мон Петро, і Хома́, званий Близню́к, і Натанаїл, із Кани́ Галілейської, і оби́два сини Зеведе́єві, і двоє інших із учнів Його. Говорить їм Си́мон Петро: „Піду риби влови́ти“. Вони кажуть до нього: „І ми піде́мо з тобою“. І пішли вони, і всіли до чо́вна. Та ночі тієї нічого вони не влови́ли. А як ра́нок настав, то Ісус став над берегом, але учні не знали, що то́ був Ісус. Ісус тоді каже до них: „Чи не маєте, діти, якоїсь поживи?“ — „Ні“, вони відказали. А Він їм сказав: „Закиньте не́вода право́руч від чо́вна, то й зна́йдете!“ Вони кинули, — і вже не могли його витягнути із-за бе́злічі риби. Тоді учень, якого любив був Ісус, говорить Петрові: „Це ж Госпо́дь!“ А Си́мон Петро, як зачув, що Господь то, накинув на себе оде́жину, — бо він був наги́й, — та й кинувся в море. Інші ж учні, що були недалеко від берега — якихось ліктів з двісті — припливли чо́вником, тягнучи не́вода з рибою. А коли вони вийшли на землю, то бачать розло́жений жар , а на нім рибу й хліб. Ісус каже до них: „Принесіть тієї риби, що оце ви влови́ли!“ Пішов Си́мон Петро та й на землю ви́тягнув не́вода, повного риби великої, — сто п'ятдесят три. І хоч стільки було її, — не продерся проте не́від. Ісус каже до учнів: „Ідіть, сні́дайте!“ А з учнів ніхто не нава́жився спитати Його: „Хто Ти такий?“ Бо знали вони, що Госпо́дь то. Тож підходить Ісус, бере хліб і дає їм, так само ж і рибу. Це вже втретє з'явився Ісус Своїм учням, як із мертвих воскре́с. Як вони вже посні́дали, то Ісус промовляє до Си́мона Петра: „Си́моне, сину Йо́нин, — чи ти лю́биш мене́ бі́льше цих?“ Той каже Йому́: „Так, Го́споди, — ві́даєш Ти, що кохаю Тебе!“ Промовляє йому: „Паси ягнята Мої!“ І говорить йому Він удруге: „Си́моне, сину Йо́нин, — чи ти любиш Мене?“ Той каже Йому: „Так, Господи, — ві́даєш Ти, що кохаю Тебе!“ Промовляє йому: „Паси ві́вці Мої!“ Утретє Він каже йому́: „Си́моне, сину Йо́нин, — чи кохаєш Мене?“ Засмутився Петро, що спитав його втретє: „Чи кохаєш Мене?“ І він каже Йому: „Ти все ві́даєш, Господи, — ві́даєш Ти, що кохаю Тебе!“ Промовляє до нього Ісус: „Паси вівці Мої! Поправді, поправді кажу́ Я тобі: Коли був ти молодший, то ти сам підпері́зувався, і ходив, куди́ ти бажав. А коли постарі́єш, — свої руки простя́гнеш, і інший тебе підпере́же, і поведе́, куди не захочеш“. А оце Він сказав, щоб зазначити, якою то смертю той Бога просла́вить. Сказавши таке, Він говорить йому: „Іди за Мною!“ Обернувся Петро, та й ось бачить, що за ним слідкома́ йде той учень, якого любив Ісус, який на вечері до ло́ня Йому був схилився й спитав: „Хто, Господи, видасть Тебе?“ Петро, як побачив того, говорить Ісусові: „Господи, — цей же що?“ Промовляє до нього Ісус: „Якщо Я схотів, щоб він позоста́вся, аж поки прийду́, — що до то́го тобі? Ти йди за Мною!“ І це слово розне́слось було́ між брата́ми, що той учень не вмре. Проте́ Ісус не сказав йому, що не вмре, а: „Якщо Я схотів, щоб він позоста́вся, аж поки прийду́, — що до то́го тобі?“ Це той учень, що сві́дчить про це, що й оце написав. І знаємо ми, що правдиве свідо́цтво його! Багато є й іншого, що Ісус учинив. Але ду́маю, що коли б написати про все те зокре́ма про кожне, то й сам світ не вмістив би написаних книг! Амі́нь.