Читання дня

Перше читання

Вихід 33

І говорив Господь до Мойсея: „Іди, вийди звідси ти та той народ, що ти вивів його з єгипетського кра́ю до того Краю, що Я присяг був його Авраамові, Ісакові та Якову, говорячи: Наща́дкам твоїм дам його, і пошлю перед лицем твоїм Ангола, і попроганяю ханаанеянина, амореянина, і хіттеянина, і періззеянина, хіввеянина, і євусеянина, — до кра́ю, що тече молоком та медом, бо Я не піду́ серед тебе, — бо ти народ твердошиїй, — щоб Я не вигубив тебе в дорозі“. І почув народ ту лиху вістку, та й засмутився, і ніхто не поклав на себе своєї оздо́би. Бо промовив Господь до Мойсея: „Скажи Ізраїлевим синам: Ви народ твердошиїй, — якщо одну хвилину піду́ серед тебе, то ви́гублю тебе! Тож тепер здійми оздобу свою з себе, — Я знатиму, що вчиню́ тобі“. І поздіймали Ізраїлеві сини свої оздоби під горою Хори́в. А Мойсей узяв наме́та, та й нап'я́в його поза табо́ром, далеко від табо́ру, і назвав його: скинія заповіту. І бувало, — кожен, хто шукав Господа, входив до скинії заповіту, що поза табо́ром. І бувало, коли вихо́див Мойсей до скинії, то підво́дився ввесь народ, і ставали кожен при вході свого намету, і дивилися за Мойсеєм, аж поки він не входив до скинії. І бувало, коли входив Мойсей до скинії, то сходив стовп хмари, і ставав при вході скинії, та й говорив Бог із Мойсеєм. І ввесь наро́д бачив стовпа хмари, що стояв при вході скинії. І ввесь народ підво́дився, та й вклонялися, кожен при вході намету свого. І говорив Господь до Мойсея лице в лице, як говорить хто до друга свого́. І вертався він до табо́ру, а слуга його, юнак Ісус, син Нави́нів, не вихо́див із сере́дини скинії. І сказав Мойсей до Господа: „Дивися, — Ти гово́риш мені: Випровади цей наро́д, а Ти не дав мені знати, кого зо мною пошлеш. А Ти сказав був: Я знаю тебе на ім'я́, а також знайшов ти милість в оча́х Моїх. Тож тепер, коли знайшов я милість в оча́х Твоїх, об'яви ж мені доро́гу Свою, і я пізнаю, я́к знайти милість в очах Твоїх. І побач, бо цей люд — то народ Твій“. А Він відказав: „Сам Я піду́, — і введу́ тебе до відпочинку“. І сказав він до Нього: „Коли Сам Ти не пі́деш, то не виводь нас ізвідси. Бож чим тоді пізна́ється, що знайшов милість в очах Твоїх я та наро́д Твій? Чи ж не тим, що Ти пі́деш із нами? І бу́демо ви́різнені я та народ Твій від кожного народу, що на поверхні землі“. І промовив Госпо́дь до Мойсея: „Також цю річ, про яку говорив ти, зроблю́, бо ти знайшов милість в оча́х Моїх, і Я знаю на ім'я́ тебе“. А він відказав: „Покажи мені славу Свою!“ І Він промовив: „Я переведу́ все добро Своє перед тобою, і покличу Господнім Ім'я́м перед тобою. І Я помилую, до кого милости́вий, і змилосе́рджуся, до кого милосе́рдний“. І Він промовив: „Ти не зможеш побачити лиця Мого́, — бо люди́на не може побачити Мене — і жити“. І промовив Господь: „Ось місце при Мені, — і ти станеш на скелі. І станеться, коли буде переходити слава Моя, то Я вміщу́ Тебе в щілині скелі, і закрию тебе рукою Своєю, аж поки Я перейду́. А здійму руку Свою, — і ти побачиш Мене ззаду, а обличчя Моє не буде види́ме“.

Респонсорійний псалом

Psalm 134

Друге читання

Дії 16

І прибув він у Де́рвію й Лі́стру. І ото був там один учень, на ім'я́ Тимофій, син наве́рненої однієї юде́янки, а ба́тько був ге́ллен. Добре свідо́цтво про нього давали брати, що були в Лі́стрі та в Іконі́ї. Павло захотів його взяти з собою, — і, взявши, обрізав його через юдеїв, що були в тих місцях, бо всі знали про батька його, що був ге́ллен. Як міста ж перехо́дили, то їм передавали, щоб вони берегли оті постано́ви, які видали в Єрусалимі апо́столи та старші. А Церкви́ змі́цнювалися в вірі, і щоденно зростали кі́лькістю. А що Дух Святий їм не звелів провіщати слово в Азії, то вони перейшли через Фрігію та через країну гала́тську. Дійшовши ж до Мі́зії, хотіли піти до Віті́нії, та їм не дозволив Дух Ісусів. Обминувши ж Мі́зію, прибули́ до Троа́ди. І Павлові з'явилось видіння вночі: якийсь македо́нянин став перед ним і благав його, кажучи: „Прийди в Македо́нію, і нам поможи!“ Як побачив він це видіння, то ми зараз хотіли піти в Македо́нію, зрозумівши, що Госпо́дь нас покликав звіщати їм Єва́нгелію. Тож відпливши з Троа́ди, прибули́ ми навпрост у Самотра́кію, а другого дня до Неа́поля, звідтіля ж у Фили́пи, що є перше місто-осада в тій частині Македонії. І пробули́ ми в цім місті днів кілька. Дня ж суботнього вийшли ми з міста над річку, де, за звича́єм, було місце молитви, і, посідавши, розмовляли з жінками, що посхо́дились. Прислуха́лася й жінка одна, що звалася Лі́дія, купчиха кармази́ном з міста Тіяті́р, що Бога вона шанувала. Господь же їй серце відкрив, щоб уважати на те, що Павло говорив. А коли охристилась вона й її дім, то благала нас, кажучи: „Якщо ви признали, що вірна я Господе́ві, то прийдіть до госпо́ди моєї й живіть“. І змусила нас. І сталось, як ми йшли на молитву, то нас перестріла служни́ця одна, що мала віщу́нського духа, яка ворожби́тством давала великий прибу́ток панам своїм. Вона йшла слідкома́ за Павлом та за нами, і кричала, говорячи: „Оці люди — це раби Всеви́шнього Бога, що вам провіщають дорогу спасі́ння!“ І багато днів вона це робила. І обуривсь Павло, і, обернувшись, промовив до духа: „У Ім'я́ Ісуса Христа велю я тобі — вийди з неї!“ І того ча́су той вийшов. А пани її, бачивши, що пропала надія на їхній прибу́ток, схопи́ли Павла й Силу, і потягли їх на ринок до старши́х. Коли ж їх привели́ до начальників, то сказали: „Ці люди, юдеї, наше місто бунтують, і навчають звича́їв, яких нам, римля́нам, не годиться приймати, ані вико́нувати“. І на́товп піднявся на них. А начальники здерли одежу із них, та звеліли їх рі́зками сі́кти. І, завдавши багато їм ран, посадили в в'язницю, наказавши в'язничному дозо́рцеві, щоб їх пильно стеріг. Одержавши такого нака́за, той їх повкида́в до внутрішньої в'язниці, а їхні но́ги забив у коло́ди. А півні́чної пори Павло й Сила молилися, і Богові співали, а ув'я́знені слухали їх. І ось на́гло повстало велике трясі́ння землі, аж основи в'язни́чні були захита́лися! І повідчинялися зараз усі двері, а кайда́ни з усіх поспада́ли. Як прокинувся ж сторож в'язничний, і побачив відчинені двері в'язниці, то витяг меча та й хотів себе вбити, мавши думку, що повтікали ув'я́знені. А Павло́ скрикнув голосом гучни́м, говорячи: „Не чини собі жодного зла, бо всі ми ось тут!“ Зажадавши ж той світла, уско́чив, і тремтячий припав до Павла та до Сили. І вивів їх звідти й спитав: „Добро́дії! Що треба робити мені, щоб спасти́ся?“ А вони відказали: „Віруй в Господа Ісуса, — і будеш спасе́ний ти сам та твій дім“. І Слово Господнє звіщали йому та й усім, хто був у домі його. І сторож забрав їх того ж ча́су вночі, їхні рани обмив, — і охристився негайно він сам та його всі домашні. І він їх запровадив до дому свого, і поживу поставив, і радів із усім домом своїм, що ввірував у Бога. А коли настав день, то прислали начальники слуг поліційних, наказуючи: „Відпусти тих людей!“ І сказав той в'язничний дозорець слова́ ці Павлові: що прислали начальники, щоб вас відпустити. „Отож, вийдіть тепер та й з ми́ром ідіть!“ А Павло відказав їм: „Нас, римля́н, незасуджених, рі́зками сікли прилю́дно, і до в'язниці всадили, а тепер нас таємно виводять? Але ні! Хай вони самі при́йдуть, та й виведуть нас!“ Ці ж слова поліційні слуги доне́сли начальникам. А ті налякались, почувши, що римля́ни вони. І прийшли, та їх перепросили, а вивівши, благали, щоб із міста пішли. І, вийшовши з в'язниці, прибули́ вони до Лі́дії, а з братами побачившись, потішили їх та й пішли.

Євангеліє

Від Матвія 25

Тоді Царство Небесне буде подібне до десяти дів, що побрали каганці́ свої, та й пішли зустріча́ти молодого. П'ять же з них нерозумні були, а п'ять мудрі. Нерозумні ж, узявши каганці́, не взяли́ із собою оливи. А мудрі набрали оливи в посудинки ра́зом із своїми каганця́ми. А коли забари́всь молодий, то всі задрімали й поснули. А опі́вночі крик залуна́в: „Ось молодий, — виходьте назу́стріч!“ Схопи́лись тоді всі ті діви, і каганці́ свої наготува́ли. Нерозумні ж сказали до мудрих: „Дайте нам із своєї оливи, бо наші каганці́ ось гаснуть“. Мудрі ж відповіли та сказали: „Щоб, бува, нам і вам не забракло, — краще вдайтеся до продавців, і купіть собі“. І як вони купувати пішли, то прибув молодий; і готові ввійшли на весі́лля з ним, — і за́мкнені двері були́. А по́тім прийшла й решта дів і казала: „Пане, пане, — відчини нам!“ Він же в відповідь їм проказав: „Поправді кажу вам, — не знаю я вас!“ Тож пильнуйте, бо не знаєте ні дня, ні години, коли при́йде Син Лю́дський! Так само ж один чоловік, як відходив, покликав своїх рабів і передав їм добро своє. І одно́му він дав п'ять талантів, а другому два, а тому один, — кожному за спромо́жністю його. І відійшов. А той, що взяв п'ять талантів, негайно пішов і орудував ними, — і набув він п'ять і́нших талантів. Так само ж і той, що взяв два — і він ще два і́нших набув. А той, що одно́го взя́в, пішов та й закопав його в землю, — і сховав срі́бло пана свого. По довгому ж часі вернувся пан тих рабів, та й від них зажадав обрахунку. І прийшов той, що взяв п'ять талантів, — приніс іще п'ять талантів і сказав: „Пане мій, п'ять талантів мені передав ти, — ось я здобу́в інші п'ять талантів“. Сказав же йому його пан: „Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в мало́му був вірний, над великим поставлю тебе, — увійди до радощів пана свого!“ Підійшов же й той, що взяв два таланти, і сказав: „Два таланти мені передав ти, — ось іще два тала́нти здобу́в я“. Сказав йому пан його: „Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в мало́му був вірний, над великим поставлю тебе, — увійди до радощів пана свого!“ Підійшов же і той, що одного таланта взяв, і сказав: „Я знав тебе, па́не, що тверда́ ти люди́на, — ти жнеш, де не сіяв, і збираєш, де не розси́пав. І я побоявся, — пішов і таланта твого сховав у землю. Ото маєш своє“. І відповів його пан і сказав йому: „Рабе лукавий і лінивий! Ти знав, що я жну, де не сіяв, і збираю, де не розси́пав? Тож тобі було треба віддати гроші мої грошомінам, і, вернувшись, я взяв би з прибу́тком своє. Візьміть же від нього таланта, і віддайте тому́, що десять талантів він має. Бо кожному, хто має, дасться йому та й додасться, хто ж не має, — забереться від нього й те, що він має. А раба непотрібного вкиньте до зо́внішньої темряви, — буде плач там і скрегіт зубів! Коли ж при́йде Син Лю́дський у славі Своїй, і всі анголи́ з Ним, тоді Він засяде на престолі слави Своєї. І перед Ним усі наро́ди зберуться, і Він відді́лить одного від о́дного їх, як відділя́є вівчар овець від козлів. І поставить Він вівці право́руч Себе, а козлята — ліво́руч. Тоді скаже Цар тим, хто право́руч Його: „Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закла́дин світу. Бо Я голодував був — і ви нагодували Мене, пра́гнув — і ви напоїли Мене, мандрівником Я був — і Мене прийняли́ ви. Був наги́й — і Мене зодягли ви, слабував — і Мене ви відвідали, у в'язни́ці Я був — і прийшли ви до Мене“. Тоді відповідя́ть Йому праведні й скажуть: „Господи, коли то Тебе ми голодного бачили — і нагодували, або спрагненого — і напоїли? Коли то Тебе мандрівником ми бачили — і прийняли́, чи наги́м — і зодягли? Коли то Тебе ми недужого бачили, чи в в'язниці — і до Тебе прийшли?“ Цар відповість і промовить до них: „Поправді кажу́ вам: що́ тільки вчинили ви одно́му з найменших братів Моїх цих, — те Мені ви вчинили“. Тоді скаже й тим, хто ліво́руч: „Ідіть ви від Мене, прокля́ті, у вічний огонь, що дияволові та його посланця́м пригото́ваний. Бо Я голодував був — і не нагодували Мене, пра́гнув — і ви не напоїли Мене, мандрівником Я був — і не прийняли́ ви Мене, був наги́й — і не зодягли ви Мене, слабий і в в'язниці — і Мене не відвідали ви“. Тоді відповідять і вони, промовляючи: „Господи, коли то Тебе ми голодного бачили, або спра́гненого, або мандрівником, чи наго́го, чи недужого, чи в в'язниці — і не послужили Тобі?“ Тоді Він відповість їм і скаже: „Поправді кажу вам: чого тільки одному з найменших цих ви не вчинили, — Мені не вчинили!“ І ці пі́дуть на вічную муку, а праведники — на вічне життя“.