Читання дня

Перше читання

Приповісті 9

Мудрість свій дім збудувала, сім стовпі́в своїх ви́тесала. Зарізала те, що було на зарі́з, змішала вино своє, і трапе́зу свою пригото́вила. Дівчат своїх вислала, і кличе вона на висо́тах міськи́х: „Хто бідний на розум, хай при́йде сюди,“ а хто нерозумний, говорить йому: „Ходіть, споживайте із хліба мого́, та пийте з вина, що його́ я змішала! Покиньте глупо́ту — і будете жити, і ходіте дорогою розуму!“ Хто карта́є насмішника, той собі га́ньбу бере, хто ж безбожникові виговорює, сором собі набуває. Не доріка́й пересмі́шникові, щоб тебе не знена́видів він, ви́картай мудрого — й він покохає тебе. Дай мудрому — й він помудріє іще, навчи праведного — і прибі́льшить він мудрости! Страх Госпо́дній — початок премудрости, а пізна́ння Святого — це розум,— бо мною помно́жаться дні твої, і додаду́ть тобі ро́ків життя. Якщо ти змудрів — то для себе змудрів, а як станеш насмі́шником, сам понесе́ш! Жінка безглу́зда крикли́ва, нерозумна, і нічого не знає! Сідає вона на сидінні при вході до дому свого́, на висо́костях міста, щоб кликати тих, хто дорогою йде, хто путтю своєю просту́є: „Хто бідний на розум, хай при́йде сюди,“ а хто нерозумний, то каже йому́: „Вода кра́дена — солодка, і приє́мний прихо́ваний хліб“. І не відає він, що самі́ там мерці́, у глиби́нах шео́лу — запро́шені нею!

Респонсорійний псалом

Psalm 39

Друге читання

До римлян 9

Кажу́ правду в Христі, не обманюю, як сві́дчить мені моє сумлі́ння через Духа Святого, що маю велику скорбо́ту й невпинну му́ку для серця свого! Бо я бажав би сам бути відлу́чений від Христа замість братів моїх, рідних мені тілом; вони ізра́їльтяни, що їм належить сині́вство, і слава, і заповіти, і законода́вство, і богослужба, і обі́тниці, що їхні й отці, і від них же тілом Христос, що Він над усіма́ Бог, благослове́нний, навіки, амі́нь. Не так, щоб Слово Боже не збуло́ся. Бо не всі ті ізра́їльтяни, хто від Ізраїля, і не всі діти Авраамові, хто від насіння його, але: „в Ісаку буде насіння тобі“. Цебто, не тілесні діти — то діти Божі, але діти обі́тниці признаю́ться за насіння. А слово обі́тниці таке: „На той час прийду́, і бу́де син у Сари“. І не тільки це, але й Реве́кка зачала́ дітей від одно́го ложа отця нашого Ісака, бо коли вони ще не народились, і нічо́го доброго чи злого не вчинили, — щоб позоста́лась постанова Божа у вибра́нні не від учинків, але́ від То́го, Хто кличе, — сказано їй: „Більший служитиме меншому“, як і написано: „Полюбив Я Якова, а Ісава знена́видів“. Що ж скажемо? Може в Бога неправда? Зо́всім ні! Бо Він каже Мойсеєві: „Помилую, кого хочу помилувати, і змилосе́рджуся, над ким хочу змилосе́рдитись“. Отож, не залежить це ні від то́го, хто хоче, ні від того, хто біжить, але від Бога, що милує. Бо Писа́ння говорить фараонові: „Власне на те Я поставив тебе, щоб на тобі показати Свою силу, і щоб звістилось по ці́лій землі Моє Йме́ння“. Отож, кого хоче — Він милує, і кого хоче — ожорсто́чує. А ти скажеш мені: „Чого ж іще Він докоря́є, бо хто може проти́витись волі Його?“ Отже, хто́ ти, чоловіче, що ти спереча́єшся з Богом? Чи скаже тво́риво творце́ві: Пощо ти зробив мене так? Чи ганча́р не має вла́ди над глиною, щоб із того самого міси́ва зробити одну посу́дину на честь, а одну на нечесть? Тож Бог, бажаючи показати гнів і виявити могутність Свою, щади́в із великим терпінням посу́дини гніву, що готові були на погибіль, і щоб виявити багатство слави Своєї на посудинах милосердя, що їх приготува́в на славу, на нас, що їх і покликав не тільки від юдеїв, але й від поган. Як і в Осії Він говорить: „Назву Своїм наро́дом не людей Моїх, і не улю́блену — улю́бленою, і на місці, де сказано їм: Ви не Мій наро́д, там на́звані будуть синами Бога Живого!“ А Ісая взиває про Ізраїля: „Коли б число синів Ізра́їлевих було, як мо́рський пісок, то тільки останок спасеться, бо вирок закінчений та скорочений у праведності учинить Господь на землі!“ І як Ісая віщував: „Коли б Госпо́дь Савао́т не лишив нам насіння, то ми стали б, як Содо́м, і подібні були б до Гомо́рри!“ Що ж скажемо? Що погани, які не шукали праведности, досягли праведности, тієї праведности, що від віри, а Ізраїль, що шукав Закона праведности, не досяг Закону праведности. Чому́? Бо шукали не з віри, але якби з учинків Зако́ну; вони бо спіткнулись об камінь спотика́ння, як написано: „Ось Я кладу́ на Сіоні камінь спотика́ння та скелю спокуси, і кожен, хто вірує в Нього, не посоро́миться!“

Євангеліє

Від Луки 15

Наближа́лись до Нього всі ми́тники й грі́шники, щоб послу́хати Його. Фарисеї ж та книжники нарікали й казали: „Приймає Він грішників та з ними їсть“. А Він їм розповів оцю притчу, говорячи: „Котрий з вас чоловік, мавши сотню овець і загубивши одну з них, не покине в пустині тих дев'ятидесяти́ й дев'яти́, та й не пі́де шукати загинулої, аж поки не зна́йде її? А знайшовши, кладе на раме́на свої та радіє. І, прийшовши додому, скликає він дру́зів і сусідів, та й каже до них: „Радійте зо мною, бо знайшов я вівцю свою тую загу́блену“. Говорю вам, що так само на небі радітимуть більш за одно́го грішника, що кається, аніж за дев'ятдесятьо́х і дев'ятьо́х праведників, що не потребу́ють покая́ння!... Або яка жінка, що має десять драхм, коли згубить драхму одну, не засвічує світла, і не мете хати, і не шукає уважно, аж поки не зна́йде? А знайшовши, кличе при́ятельок та сусідок та каже: „Радійте зо мною, бо знайшла я загу́блену дра́хму!“ Так само, кажу вам, радість буває в Божих анголі́в за одного грішника, який кається“. І Він оповів: „У чоловіка одно́го було́ два сини. І молодший із них сказав ба́тькові: „Дай мені, батьку, належну частину маєтку!“ І той поділив поміж ними маєток. А по небагатьох днях зібрав син молодший усе, та й подавсь до далекого кра́ю, і розтратив маєток свій там, живучи́ марнотра́тно. А як він усе прожив, настав голод великий у тім кра́ї, — і він став бідува́ти. І пішов він тоді і пристав до одно́го з мешка́нців тієї землі, а той вислав його на поля́ свої па́сти свине́й. I бажав він напо́внити шлунка свого хоч стручка́ми, що їли їх свині, та ніхто не давав їх йому́. Тоді він спам'ята́вся й сказав: „Скільки в батька мого наймиті́в мають хліба аж на́дмір, а я отут з голоду гину! Устану, і піду́ я до батька свого, та й скажу йому: „Прогрішився я, отче, против неба та су́проти тебе. Недостойний я вже зватись сином твоїм; прийми ж мене, як одно́го з своїх наймитів“. І, вставши, пішов він до ба́тька свого́. А коли він далеко ще був, його ба́тько вгледів його, — і перепо́внився жа́лем: і побіг він, і кинувсь на шию йому, і зачав цілувати його! І озвався до нього той син: „Прогрішився я, отче, против неба та супроти тебе, і недостойний вже зватися сином твоїм“. А батько рабам своїм каже: „Принесіть негайно одежу найкращу, і його зодягні́ть, і персня подайте на руку йому, а санда́лі на но́ги. Приведіть теля відгодо́ване та заколіть, — будемо їсти й радіти, бо цей син мій був мертвий — і ожив, був пропав — і знайшовся!“ І почали веселитись вони. А син ста́рший його був на полі. І коли він ішов й наближа́вся до дому, почув музи́ки та танці. І покли́кав одно́го зо слуг, та й спитав: „Що це таке?“ А той каже йому: „То вернувся твій брат, і твій ба́тько звелів заколоти теля відгодо́ване, — бож здоровим його він прийняв“. І розгнівався той, — і ввійти не хотів. Тоді вийшов батько його й став просити його. А той відповів і до батька сказав: „Ото, стільки ро́ків служу́ я тобі, і ніко́ли нака́зу твого не пору́шив, — ти ж ніко́ли мені й козеняти не дав, щоб із при́ятелями своїми поті́шився я. Коли ж син твій вернувся оцей, що проїв твій маєток із блудни́цями, — ти для нього звелів заколоти теля відгодо́ване“. І сказав він йому: „Ти за́вжди зо мною, дитино, і все моє — то твоє! Веселитись та тішитись треба було́, бо цей брат твій був мертвий — і ожив, був пропав — і знайшовся!“