Читання дня

Перше читання

2 Хронік 15

А Азарія, син Оведів, — злинув на нього Дух Божий. І вийшов він перед Асу та й сказав йому: „Послухайте мене, Асо та ввесь Юдо й Веніямине! Господь з вами, якщо бу́дете з Ним, і якщо бу́дете Його шукати, дасть вам знайти Себе. А якщо ви полишите Його, — полишить Він вас! У Ізраїля було́ багато днів, коли був він без правдивого Бога, і без священика-вчителя та без Зако́ну. І вернувся він в утиску своєму до Господа, Бога Ізраїлевого, і вони шукали Його, і Він дав їм знайти Себе. А тими часа́ми не було споко́ю ані тому́, хто виходить, ані тому, хто входить, бо були великі неспоко́ї в усіх ме́шканців кра́ю. І воював народ проти народу та місто проти міста, бо Бог побенте́жив їх усяким лихом. А ви будьте міцні, і нехай не слабнуть ваші ру́ки, бо є нагоро́да для вашої чи́нности!“ А коли Аса почув оці слова та пророцтво, яке говорив пророк Азарія, син Оведів, то зміцни́вся, і повикидав поганські гидо́ти зо всього кра́ю Юдиного та Веніяминового, та з міст, які він здобув з Єфремових гір, і відновив Господнього же́ртівника, що перед Господнім притво́ром. І зібрав він усього Юду й Веніямина та тих, що ме́шкали часо́во з ними з Єфрему, і з Манасії, і з Симеона, бо дуже багато поперебіга́ли до нього з Ізраїля, коли побачили, що з ним Господь, його Бог. І вони зібралися до Єрусалиму третього місяця, п'ятнадцятого року царюва́ння Аси. І прине́сли вони того дня в жертву для Господа зо здо́бичі, яку поприво́дили: худоби великої — сім сотень, а худоби дрібно́ї — сім тисяч. І ввійшли вони в умову, щоб звертатися до Господа, Бога їхніх батьків, усім своїм серцем та всією своєю душею. А кожен, хто не буде звертатися до Господа, Бога Ізраїля, буде забитий від мало́го й аж до великого, від чоловіка й аж до жінки. І заприсягли́ся вони Господе́ві голосом сильним, і окликом, і су́рмами, і рога́ми. І тішився ввесь Юда тією прися́гою, бо вони заприсягли́ся всім серцем своїм, і всією своєю волею шукали Його, і Він дав їм знайти Себе. І Господь дав їм мир навколо. І навіть Мааху, матір царя Аси, й її він позбавив права бути царицею, бо вона зробила була́ ідола Астарти. І Аса порубав бовва́на її, і розтер, і спалив у долині Кедро́н. Та па́гірки не минулися в Ізраїля, але́ Асине серце було все з Господом по всі його дні. І вніс він до Божого дому святі речі свого батька та святі речі свої, — срібло, і золото, і по́суд. А війни́ не було́ аж до тридцять й п'ятого року царюва́ння Аси.

Респонсорійний псалом

Psalm 123

Друге читання

2 Тимофію 1

Павло, з волі Божої апо́стол Христа Ісуса, за обі́тницею життя, що в Христі Ісусі, до Тимофія, сина улю́бленого: благода́ть, милість, мир від Бога Отця й Христа Ісуса, Господа нашого! Дякую Богові, Якому служу́ від предків чистим сумлінням, що тебе пам'ятаю я за́вжди в молитвах своїх день і ніч. Я бажаю побачити тебе, пам'ята́ючи сльо́зи твої, щоб напо́внитись радістю. Я приво́джу на пам'ять собі твою нелицемірну віру, що перше була́ осели́лася в бабі твоїй Лоі́ді та в твоїй матері Евні́кії; певен же я, що й у тобі вона осели́лась. З цієї причини я нагадую тобі, щоб ти розгрівав Божого дара, який у тобі через покла́дання рук моїх. Бо не дав нам Бог духа стра́ху, але сили, і любови, і здорового розуму. Тож, не соромся засві́дчення Господа нашого, ні мене, Його в'я́зня, але страждай з Єва́нгелією за силою Бога, що нас спас і покликав святим по́кликом, — не за наші діла, але з волі Своєї та з благодаті, що нам да́на в Христі Ісусі попе́реду вічних часі́в. А тепер об'яви́лась через з'я́влення Спасителя нашого Христа Ісуса, що й смерть зруйнував, і вивів на світло життя та нетління Єва́нгелією. що для неї я був настано́влений за проповідника, апо́стола й учителя. З цієї причини й терплю́ я оце, але не соро́млюсь, бо знаю, в Кого я ввірував та впе́внився, що має Він силу заховати на той день заста́ву мою. Май же за взір здорових слів ті, які від мене почув ти у вірі й любові, що в Христі Ісусі вона. Добро припору́чене стережи Святим Духом, що в нас пробува́є. Ти знаєш оце, що відверну́лись від мене всі, хто в А́зії, а між ними Фіге́л та Гермоге́н. Хай Госпо́дь подасть милосердя Ониси́форовому дому, бо він часто мене підкріпляв і кайда́нів моїх не соро́мився. А коли він до Риму прибув, шукав мене пильно й знайшов, — хай Госпо́дь йому дасть знайти милість від Господа в день той, — скільки ж він послужив був в Ефе́сі мені, ти ві́даєш краще!

Євангеліє

Від Івана 5

Після того юдейське Свято було, і до Єрусалиму Ісус відійшов. А в Єрусалимі, біля брами Овечої, є купальня, Віфесда́ по-єврейському зветься, що мала п'ять ґа́нків. У них лежало багато слабих, сліпих, кривих, сухих, що чекали, щоб воду пору́шено. Бо ангол Господній часами спускавсь до купальні, і порушував воду, і хто перший ула́зив, як воду пору́шено, той здоровим ставав, хоч би яку мав хворо́бу. А був там один чоловік, що тридцять і вісім ро́ків був недужим. Як Ісус його вгледів, що лежить, та, відаючи, що багато він ча́су слабує, говорить до нього: „Хочеш бути здоровим?“ Відповів Йому хворий: „Пане, я не маю люди́ни, щоб вона, як порушено воду, до купа́льні всадила мене. А коли я прихо́джу, то передо мною вже інший ула́зить“. Говорить до нього Ісус: „Уставай, візьми ложе своє — та й ходи!“ І зараз одужав оцей чоловік, і взяв ложе своє — та й ходив. Того ж дня субота була́, тому́ то сказали юдеї вздоро́вленому: „Є субота, і не годиться тобі брати ложа свого“. А він відповів їм: „Хто мене вздоро́вив, Той до мене сказав: Візьми ложе своє — та й ходи“. А вони запитали його: „Хто Той Чоловік, що до тебе сказав: Візьми ложе своє — та й ходи?“ Та не знав уздоро́влений, Хто то Він, бо Ісус ухиливсь від наро́ду, що був на тім місці. Після того Ісус стрів у храмі його, та й промовив до нього: „Ось ви́дужав ти. Не гріши ж уже більше, щоб не сталось тобі чого гіршого!“ Чоловік же пішов і юдеям звістив, що Той, Хто вздоро́вив його, то Ісус. І тому́ зачали́ юдеї переслідувати Ісуса, що таке Він чинив у суботу. А Ісус відповів їм: „Отець Мій працює аж досі, — працюю і Я“. І тому́ то юдеї ще більш намагалися вбити Його, що не тільки суботу пору́шував Він, але й Бога Отцем Своїм звав, тим ро́блячись Богові рівним. Відповів же Ісус і сказав їм: „Поправді, поправді кажу́ вам: Син нічо́го робити не може Сам від Себе, тільки те, що Він бачить, що ро́бить Отець; бо що робить Він, те так само й Син ро́бить. Бо Отець любить Сина, і показує все, що Сам робить, Йому. І покаже Йому діла більші від цих, щоб ви дивува́лись. Бо як мертвих Отець воскрешає й ожи́влює, так і Син, кого хоче, ожи́влює. Бо Отець і не судить ніко́го, а ввесь суд віддав Синові, щоб усі шанували і Сина, як шанують Отця. Хто не шанує Сина, — не шанує Отця, що послав Його. Поправді, поправді кажу вам: Хто слухає сло́ва Мого, і вірує в Того, Хто послав Мене, — життя вічне той має, і на суд не прихо́дить, але перейшов він від смерти в життя. Поправді, поправді кажу́ вам: Наступає година, і тепер уже є, коли голос Божого Сина почують померлі, а ті, що почують, оживуть. Бо як має Отець життя Сам у Собі, так і Синові дав життя мати в Самому Собі. І Він дав Йому силу чинити і суд, бо Він — Людський Син. Не дивуйтесь цьому́, бо надхо́дить година, коли всі, хто в гроба́х, — Його голос почують, і повихо́дять ті, що чинили добро, на воскре́сення життя, а котрі́ зло чинили, на воскре́сення Су́ду. Я нічого не мо́жу роби́ти Сам від Себе. Як Я чую, суджу́, і Мій суд справедливий, — не шукаю бо волі Своєї, але волі Отця, що послав Мене. Коли сві́дчу про Себе Я Сам, то свідо́цтво Моє неправдиве. Є Інший, Хто сві́дчить про Мене, і Я знаю, що правдиве свідо́цтво, яким сві́дчить про Мене. Ви послали були́ до Івана, і він сві́дчив про правду. Та Я не від людини свідо́цтва приймаю, але це говорю́, щоб були ви спасені. Він світильником був, що горів і світив, та ви тільки хвилю хотіли поті́шитись світлом його. Але Я маю свідчення більше за Іванове, бо ті справи, що Отець Мені дав, щоб Я виконав їх, ті справи, що Я їх чиню́, самі сві́дчать про Мене, що Отець Мене послав! Та й Отець, що послав Мене, Сам засві́дчив про Мене; але ви ані голосу Його не чули ніко́ли, ані виду Його не бачили. Навіть сло́ва Його ви не маєте, щоб у вас перебува́ло, бо не вірите в То́го, Кого Він послав. Дослідіть но Писа́ння, бо ви ду́маєте, що в них маєте вічне життя, — вони ж сві́дчать про Мене! Та до Мене прийти ви не хочете, щоб мати життя. Від людей не приймаю Я слави, але вас Я пізнав, що любови до Бога в собі ви не маєте. Я прийшов у Йме́ння Свого Отця, та Мене не приймаєте ви. Коли ж при́йде інший у йме́ння своє, того при́ймете ви. Як ви можете вірувати, коли славу один від одно́го приймаєте, а слави тієї, що від Бога Єдиного, не пра́гнете ви? Не думайте, що Я перед Отцем буду вас винуватити, — є, хто вас винуватити бу́де, — Мойсей, що на нього наді́єтесь ви! Коли́ б ви Мойсеєві вірили, то й Мені б ви повірили, бо про Мене писав він. Якщо писа́нням його ви не вірите, то як віри поймете словам Моїм?“