Читання дня

Перше читання

Приповісті 7

Сину мій, бережи ти слова́ мої, мої ж заповіді заховай при собі, бережи мої заповіді — та й живи, а наука моя — немов в о́чах твоїх та зіни́ця, прив'яжи їх на па́льцях своїх, напиши на табли́ці тій серця свого! На мудрість скажи: „Ти сестра моя!“ а розум назви: „Мій дові́рений!“ щоб тебе стерегти́ від блудни́ці, від чужи́нки, що мовить м'яке́нькі слова́. Бо я визира́в був в вікно свого дому, через ґрати мого вікна́, і приглядавсь до неві́ж, розглядався між мо́лоддю. І юна́к ось, позба́влений розуму, прохо́див по ринку при розі його, і ступив по дорозі до дому її, коли вітере́ць повівав був увечорі дня, у те́мряві ночі та мо́року. Аж ось жінка в убра́нні блудни́ці назу́стріч йому́, із серцем підсту́пним, галасли́ва та непогамо́вана, її но́ги у домі своїм не бувають: раз на вулиці, раз на майда́нах, і при кожному ро́зі чату́є вона. І вхопи́ла вона його міцно та й поцілувала його, безсоро́мним зробила обличчя своє та й сказала йому: „У мене тепер мирні жертви, — ви́повнила я сьогодні обі́ти свої! Тому́ то я вийшла назу́стріч тобі, пошукати обличчя твого́, — і знайшла я тебе! Килима́ми я ви́стелила своє ло́же, — ткани́нами різних кольо́рів з єгипетського полотна́, посте́лю свою я поси́пала ми́ррою, ало́єм та цинамо́ном. Ходи ж, аж до ра́нку впива́тися будем коха́нням, любов'ю наті́шимось ми! Бо вдома нема чоловіка, — пішов у далеку дорогу: вузлик срібла́ він узяв в свою руку, — хіба́ на день по́вні пове́рне до дому свого“. Прихили́ла його велемо́вством своїм, обле́сливістю своїх губ його зва́била, — він ра́птом за нею пішов, немов віл, до зарі́зу прова́джений, і немов пес, що ведуть його на ланцюгу́ до ув'я́знення, як той птах, поспішає до сі́тки, і не знає, що це на життя його па́стка... А тепер, мої діти, мене ви послу́хайте, і на слова́ моїх уст уважа́йте: Хай не збо́чує серце твоє на дороги її, не блукай ти стежка́ми її, бо вона багатьох уже тру́пами ки́нула, і числе́нні всі, нею заби́ті! Її дім — до шео́лу доро́ги, що провадять до смертних кімна́т.

Респонсорійний псалом

Psalm 37

Друге читання

До римлян 7

Чи ви не знаєте, браття, — бо говорю́ тим, хто знає Закона, — що Зако́н панує над люди́ною, поки вона живе? Бо замі́жня жінка, поки живе чоловік, прив'язана до нього Законом; а коли помре чоловік, вона звільняється від закону чоловіка. Тому то, поки живе чоловік, вона буде вважатися перелю́бницею, якщо стане дружи́ною іншому чоловікові; коли ж чоловік помре, вона вільна від Зако́ну, і не буде перелю́бницею, якщо стане за дружи́ну іншому чоловікові. Так, мої браття, і ви вмерли для Зако́ну через тіло Христове, щоб належати вам іншому, Воскре́слому з мертвих, щоб прино́сити плід Богові. Бо коли ми жили за ті́лом, то при́страсті гріховні, що похо́дять від Закону, ді́яли в наших членах, щоб прино́сити плід смерти. А тепер ми звільни́лись від Закону, умерши для того, чим були зв'язані, щоб служити нам обно́вленням духа, а не старістю букви. Що ж скажемо? Чи Зако́н — то гріх? Зо́всім ні! Але я не пізнав гріха, як тільки через Зако́н, бо я не знав би пожадливости, коли б Закон не наказував: „Не пожада́й“. Але гріх, узявши при́від від заповіді, зробив у мені всяку пожадливість, бо без Закону гріх мертвий. А я колись жив без Закону, але, коли прийшла заповідь, то гріх ожив, а я вмер; і сталася мені та заповідь, що для життя, на смерть, бо гріх, узявши причину від заповіді, звів мене, і нею вмертви́в. Тому́ то Зако́н святий, і заповідь свята, і праведна, і добра. Тож чи добре стало мені смертю? Зо́всім ні! Але гріх, щоб стати гріхом, приніс мені смерть добром, щоб гріх став мі́цно грі́шний через за́повідь. Бо ми знаємо, що Зако́н духовний, а я тіле́сний, про́даний під гріх. Бо що́ я виконую, не розумію; я бо чиню не те, що́ хочу, але що́ нена́виджу, те я роблю́. А коли роблю́ те, чого я не хо́чу, то згоджуюсь із Законом, що він добрий, а тому вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені. Знаю бо, що не живе в мені, цебто в тілі моїм, добре; бо бажа́ння лежить у мені, але щоб виконати добре, того не знахо́джу. Бо не роблю́ я доброго, що хочу, але зле, чого не хочу, це чиню. Коли ж я роблю́ те, чого не хочу, то вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені. Тож знахо́джу зако́на, коли хочу робити добро, — що зло лежить у мені. Бо маю задово́лення в Законі Божому за вну́трішнім чолові́ком, та бачу інший зако́н у членах своїх, що воює проти закону мого розуму, і поло́нить мене законом гріховним, що знахо́диться в членах моїх. Нещасна я люди́на! Хто мене ви́зволить від тіла цієї смерти? Дякую Богові через Ісуса Христа, Господа нашого. Тому́ то я сам служу́ розумом Законові Божому, але тілом — закону гріховному.

Євангеліє

Від Луки 13

Того ча́су прийшли були дехто, та й розповіли́ Йому про галіле́ян, що їхню кров Пила́т змішав був із їхніми жертвами. Ісус же сказав їм у відповідь: „Чи ви ду́маєте, що оці галіле́яни, що так постраждали, грішніші були від усіх галіле́ян? Ні, кажу́ вам; та коли не покаєтеся, то загинете всі так! Або ті вісімнадцять, що ба́шта на них завалилась була́ в Сілоа́мі й побила їх, — чи ду́маєте, що ті винні були більш за всіх, що в Єрусалимі живуть? Ні, кажу вам; та коли не покаєтеся, то загинете всі так!“ І Він розповів оцю притчу: „Один чоловік у своїм винограднику мав поса́джене фіґове дерево. І прийшов він шукати на ньому плоду, але не знайшов. І сказав винаре́ві: „Оце́ третій рік, відко́ли прихо́джу шукати плоду на цім фіґовім дереві, але не знахо́джу; зрубай його, — нащо й землю марну́є воно?“ А той йому в відповідь каже: „Позостав його, пане, і на цей рік, аж поки його обкопа́ю довко́ла, і обкладу його гноєм, — чи року наступного пло́ду не вродить воно. Коли ж ні, то зрубаєш його“. І навчав Він в одній з синагог у суботу. І ось там була́ одна жінка, що вісімнадцять ро́ків мала духа не́мочі, і була скорчена, і не могла ніяк ви́простатись. А Ісус, як побачив її, то покликав до Себе. І сказав їй: „Жінко, — звільнена ти від неду́ги своєї“. І Він руки на неї поклав, — і вона зараз ви́просталась, — і стала сла́вити Бога! Озвався ж старши́й синагоги, обу́рений, що Ісус уздоро́вив у суботу, і сказав до наро́ду: „Є шість день, коли працювати належить, — приходьте тоді та вздоро́влюйтеся, а не дня суботнього“. А Госпо́дь відповів і промовив до нього: „Лицеміре, — хіба́ ж не відв'язує кожен із вас у суботу свого́ вола чи осла від я́сел, і не веде напоїти? Чи ж цю дочку́ Авраамову, яку сатана був зв'язав вісімнадцять ось ро́ків, не належить звільни́ти її суботнього дня від цих пут?“ А як Він говорив це, — засоро́милися всі Його супротивники. І тішився ввесь наро́д всіма славними вчинками, які Він чинив! Він же промовив: „До чо́го подібне Царство Боже, і до чо́го його прирівняю? Подібне воно до гірчи́чного зе́рна, що взяв чоловік і посіяв його в своїм са́ді. І воно виросло, і деревом стало, і „ку́блилось птаство небесне на ві́ттях його“. І зно́ву сказав Він: „Із чим порівняю Я Боже Царство? Подібне до ро́зчини, що її бере жінка, і кладе на три мірки муки, аж поки все вки́сне“. І прохо́див містами та се́лами Він і навчав, до Єрусалиму просту́ючи. І озвався до Нього один: „Господи, — хіба буде мало спасе́них?“ А Він відказав їм: „Силку́йтеся ввійти тісни́ми ворі́тьми, бо кажу́ вам, — багато-хто будуть намага́тися ввійти, — та не зможуть! Як устане Госпо́дар та двері замкне́, ви зачне́те висто́ювати ізнадво́ру, та стукати в двері й казати: „Господи, — відчини нам!“ А Він вам у відповідь скаже: „Не знаю Я вас, звідки ви!“ Тоді станете ви говорити: „Ми їли й пили перед Тобою і на вулицях наших навчав Ти“. А Він вам відкаже: „Говорю́ вам, — не знаю Я, звідки ви. „Відійдіть від Мене всі, хто чинить неправду!“ Буде плач там і скре́гіт зубів, як побачите ви Авраама, та Ісака та Якова, та пророків усіх в Царстві Божім, себе ж — вигнаних геть. І при́йдуть інші від сходу й захо́ду, і пі́вночі й пі́вдня, і при столі́ в Царстві Божім засядуть! І ось, є останні, що стануть за перших, і є перші, що стануть останніми!“ Тієї години підійшли дехто з фарисеїв, і сказали Йому: „Вийди собі, і піди звідси, — хоче бо І́род убити Тебе“. А Він відказав їм: „Ідіть і скажіть тому ли́сові: Ось де́монів Я виганяю, і чиню вздоро́влення, — сьогодні та взавтра, а третього дня закінчу́. Однак, Мені треба ходити сьогодні та взавтра, і ча́су найближчого, бо згинути не може пророк поза Єрусалимом. Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків та камену́єш посла́них до тебе! Скільки раз Я хотів позбирати дітей твоїх, як та квочка збирає під крила курча́ток своїх, — та ви не захотіли! Ось „ваш дім зостається порожній для вас!“ Говорю́ бо Я вам: Ви мене не побачите, аж поки не наста́не, що скажете: „Благослове́нний, Хто йде в Господнє Ім'я́!“