Читання дня

Перше читання

Приповісті 10

Син мудрий — потіха для батька, а син нерозумний — то смуток для неньки його. Не поможуть неправедні скарби, а справедливість від смерти визво́лює. Не допустить Господь голодува́ти душу праведного, а набу́ток безбожників згине. Ледача рука до убо́зтва веде, рука ж роботя́ща збагачує. Хто літом збирає — син мудрий, хто ж дрімає в жнива́ — син безпутній. Благослове́нства на голову праведного, а уста безбожним прикриє наси́льство. Пам'ять про праведного — на благослове́ння, а йме́ння безбожних загине. Заповіді мудросердий приймає, але́ дурногу́бий впаде́. Хто в невинності ходить, той ходить безпечно, а хто кривить дороги свої, буде ви́явлений. Хто оком моргає, той смуток дає, але дурногу́бий впаде́. Уста праведного — то джерело життя, а уста безбожним прикриє насильство. Нена́висть побуджує сва́рки, а любов покриває всі ви́ни. В устах розумного мудрість знахо́диться, а різка — на спину безтя́много. Прихо́вують мудрі знання́, а уста нерозумного — близькі́ до загибелі. Маєток багатого — місто тверди́нне його, поги́біль убогих — їхні зли́дні. Дорібок праведного — на життя, прибу́ток безбожного — в гріх. Хто напу́чування стереже́ — той на сте́жці життя, а хто нехту́є карта́ння, той блу́дить. Хто нена́висть ховає, в того губи брехли́ві, а хто на́клепи ширить, той дурнове́рхий. Не бракує гріха в многомо́вності, а хто стримує губи свої, той розумний. Язик праведного — то добі́рне срібло́, а розум безбожних — мізе́рний. Пасу́ть багатьох губи праведного, безглузді ж умирають з неро́зуму. Благослове́ння Господнє — воно збагачає, і сму́тку воно не прино́сить з собою. Нешляхе́тне робити — заба́ва неві́гласа, а мудрість — люди́ні розумній. Чого нечести́вий боїться, те при́йде на нього, а пра́гнення праведних спо́вняться. Як буря, яка пронесе́ться, то й гине безбожний, а праведний має дові́чну осно́ву. Як о́цет зубам, і як дим для оче́й, так лінивий для тих, хто його посилає. Страх Господній примножує днів, а ро́ки безбожних вкоро́тяться. Сподіва́ння для праведних — радість, а наді́я безбожних загине. Дорога Господня — тверди́ня неви́нним, а заги́біль — злочинцям. Повік праведний не захита́ється, а безбожники не поживуть на землі. Уста праведного дають мудрість, а лукавий язик буде втятий. Уста праведного уподо́бання знають, а уста безбожних — лука́вство.

Респонсорійний псалом

Psalm 40

Друге читання

До римлян 10

Браття, бажа́ння мого серця й молитва до Бога за Ізраїля на спасі́ння. Бо я свідчу їм, що вони мають ре́вність про Бога, але не за розумом. Вони бо, не розуміючи праведности Божої, і силкуючись поставити власну праведність, не покорились праведності Божій. Бо кінець Зако́ну — Христос на праведність кожному, хто вірує. Мойсей бо пише про праведність, що від Закону, що „люди́на, яка його виконує, буде ним жити“. А про праведність, що від віри, говорить так: „Не кажи в своїм серці: Хто вийде на небо?“ цебто зве́сти додолу Христа, або: „Хто зі́йде в безодню?“ цебто ви́вести з мертвих Христа. Але що каже ще? „Бли́зько тебе слово, — в устах твоїх і в серці твоїм“, цебто слово віри, що його проповідуємо. Бо коли ти уста́ми своїми визнаватимеш Ісуса за Господа, і будеш вірувати в своїм серці, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся, бо серцем віруємо для праведности, а устами іспові́дуємо для спасі́ння. Каже бо Писа́ння: „Кожен, хто вірує в Нього, не буде засоро́млений“. Бо нема різниці поміж юдеєм та ге́лленом, бо той же Госпо́дь є Господом усіх, багатий для всіх, хто кличе Його. Бо „кожен, хто покличе Господнє Ім'я, буде спасе́ний“. Але як покличуть Того, в Кого не ввірували? А як увірують у Того, що про Нього не чули? А як почують без проповідника? І як будуть проповідувати, коли не будуть по́слані? Як написано: „Які гарні ноги благовісників миру, благовісників добра́“. Але не всі послухались Єва́нгелії. Бо Ісая каже: „Господи, хто повірив тому, що почув був від нас?“ Тож віра від слу́хання, а слу́хання через Слово Христо́ве. Та кажу́: Чи не чули вони? Отож: „По всій землі їхній голос пішов, і їхні слова́ в кінці світу!“ Але кажу́: Чи Ізраїль не знав? Перший Мойсей говорить: „Я викличу заздрість у вас ненаро́дом, — роздражню́ вас нерозумним народом“. А Ісая сміли́во говорить: „Знайшли Мене ті, хто Мене не шукав, відкрився Я тим, хто не питався про Мене!“ А про Ізраїля каже: „Я руки Свої цілий день простягав до людей неслухня́них і суперечних!“

Євангеліє

Від Луки 16

Оповів же Він й учням Своїм: „Один чоловік був багатий, і мав управи́теля, що оска́ржений був перед ним, ніби він перево́дить маєток його. І він покликав його, і до нього сказав: „Що́ це чую про тебе? Дай звіт про своє управи́тельство, бо більше не зможеш рядити“. І управи́тель почав міркувати собі: „Що́ я маю робити, коли пан управи́тельство відійме від мене? Копати не можу, просити соромлюсь. Знаю, що́ я зроблю́, щоб мене прийняли́ до домів своїх, коли буду я ски́нений із управи́тельства“. І закликав він на́різно кожного з боржників свого пана, та її питається першого: „Скільки винен ти панові моєму?“ А той відказав: „Сто кадок оливи“. І сказав він йому: „Візьми ось розписку свою, швидко сідай та й пиши: п'ятдеся́т“. А потім питається другого: „А ти скільки винен?“ І той відказав: „Сто кірців пшениці“. І сказав він йому: „Візьми ось розписку свою й напиши: вісімдеся́т“. І пан похвалив управи́теля цього невірного, що він мудро вчинив. Бо сини цього світу в своїм поколінні мудріші, аніж сини світла. І Я вам кажу́: „Набувайте дру́зів собі від багатства неправедного, щоб, коли промине́ться воно, прийняли вас до вічних осель. Хто вірний в найменшому, — і в великому вірний; і хто несправедливий в найменшому, — і в великому несправедливий. Отож, коли в несправедливім багатстві ви не були вірні, — хто вам правдиве довірить? І коли ви в чужому не були́ вірні, — хто ваше вам дасть? Жа́ден раб не може служи́ть двом панам, — бо або одно́го знена́видить, а другого буде любити, або буде триматись одного, а другого зне́хтує. Не можете Богові й мамо́ні служити!“ Чули все це й фарисеї, що були́ сріблолюбці, та й стали сміятися з Нього. Він же промовив до них: „Ви себе видаєте за праведних перед людьми́, але ваші серця знає Бог. Що бо високе в людей, те перед Богом гидо́та. Зако́н і Пророки були до Івана; відтоді Царство Боже благовісти́ться, і кожен силку́ється втиснутись в ньо́го. Легше небо й земля промине́ться, аніж одна риса з Зако́ну загине. Кожен, хто дружи́ну свою відпускає, і бере собі іншу, той чинить пере́люб. І хто побереться з тією, яку хто відпустив, той чинить пере́люб. Один чоловік був багатий, і зодягався в порфі́ру й віссо́н, і щоденно розкішно бенкетува́в. Був і вбогий один, на ім'я́ йому Ла́зар, що лежав у воріт його, стру́пами вкритий, і бажав годува́тися кри́шками, що зо сто́лу багатого падали; пси ж прихо́дили й рани лизали йому́. Та ось сталось, що вбогий умер, — і на Авраамове ло́но відне́сли його анголи́. Умер же й багатий, — і його поховали. І, те́рплячи муки в аду́, звів він очі свої, та й побачив здаля Авраама та Лазаря на лоні його. І він закричав та сказав: „Змилуйся, отче Аврааме, надо мною, і пошли мені Ла́заря, — нехай умочить у воду кінця свого пальця, і мого язика́ прохоло́дить, бо я мучуся в по́лум'ї цім!“ Авраам же промовив: „Згадай, сину, що ти вже прийняв за життя свого добре своє, а Лазар так само — лихе; тепер він тут ті́шиться, а ти мучишся. А крім того всього́, поміж нами та вами велика безо́дня поста́влена, так що ті, що хо́чуть, перехо́дити не можуть ізвідси до вас, ані не переходять ізвідти до нас“. А він відказав: „Отож, отче, благаю тебе, щоб його ти послав у дім ба́тька мого, бо п'ятьох братів маю, — хай він їм засві́дчить, щоб і вони не прийшли на це місце стражда́ння!“ Авраам же сказав: „Вони мають Мойсея й Пророків, — нехай слухають їх!“ А він відказав: „Ні ж бо, отче Аврааме, — але коли при́йде хто з мертвих до них, то покаються“. Йому ж він відказав: „Як Мойсея й Пророків не слухають, то коли хто й із мертвих воскресне, — не йня́тимуть віри!“