Читання дня

Перше читання

Книга Суддів 9

І пішов Авімелех, син Єруббаалів, до Сихему, до братів своєї матері, і говорив до них та до всьо́го роду ба́тьківського дому своєї матері, кажучи: „Говорі́ть го́лосно до всіх сихемських госпо́дарів: Що́ ліпше для вас: чи панува́ння над вами семидесяти́ мужів, усіх Єруббаа́лових сині́в, чи панува́ння над вами му́жа одно́го? І пам'ятайте, що я кість ваша та тіло ваше“. І говорили брати його матері про нього го́лосно до сихемських госпо́дарів усі ті слова́, — і їхнє серце схилилося до Авімелеха, бо вони сказали: „Він наш брат“. І дали́ йому сімдеся́т шеклів срібла з дому Баал-Беріта, а Авімелех найняв за них пустих та легкова́жних людей, — і вони пішли за ним. А він прийшов до дому свого батька в Офру, і повбивав своїх братів, синів Єруббаа́лових, сімдеся́т чоловіка на однім камені. І позостався тільки Йотам, син Єруббаа́лів, наймолодший, бо сховався. І були́ зі́брані всі сихемські госпо́дарі та ввесь Бет-Мілло, і вони пішли та й настановили Авімелеха за царя при Елон-Муццаві, що в Сихемі. І повідомили про це Йотама, і він пішов, і став на верхі́в'ї гори Ґаріззі́м, і підвищив свій голос, і закликав та й сказав їм: „Почуйте мене, сихемські госпо́дарі, і хай почує вас Бог! Пішли були раз дерева́, щоб пома́зати царя над собою, і сказали вони до оли́вки: Царюй ти над нами! А оли́вка сказала до них: Чи я загубила свій товщ, що Бога й людей ним шанують, і сторожити піду́ над дере́вами? І сказали дере́ва до фіґи: Іди ти, та й над нами царю́й! І сказала їм фіґа: Чи я загубила свої солодо́щі та свій добрий врожа́й, і сторожи́ти піду́ над дере́вами? І дере́ва промовили до винограду: Іди ти, та й над нами царюй! І промовив до них виноград: Чи я загубив свого со́ка, що Бога й людей весели́ти, і сторожи́ти піду́ над дере́вами? Тоді всі дере́ва сказали терни́ні: Іди ти, та й над нами царюй! А терни́на сказала дере́вам: якщо справді мене на царя над собою пома́зуєте, — підійді́ть, похова́йтеся в ті́ні моїй! А як ні, — то ось вийде огонь із терни́ни, та кедри лива́нські поїсть! А тепер, — якщо направду й у невинності зробили ви, що настанови́ли Авімелеха царем, і якщо ви добре зробили з Єруббаалом та з домом його, і якщо ви зробили йому за заслугою рук його, бо мій ба́тько воював за вас, і кинув був життя своє на небезпе́ку, і врятував вас із руки Мідія́на, а ви сьогодні повстали на дім ба́тька мого, та й повбивали синів його, сімдеся́т люда, на одно́му камені, і настановили царем Авімелеха, сина його невільниці, над сихемськими госпо́дарями, бо він брат ваш, і якщо в правді й невинності зробили ви з Єруббаалом та з домом його цього дня, — то радійте Авімелехом, і нехай і він радіє вами! А як ні, — ви́йде огонь з Авімелеха, та й поїсть госпо́дарів Сихему й Бет-Мілло, і ви́йде огонь із госпо́дарів Сихему й з Бет-Мілло, та й з'їсть Авімелеха“. І втік Йотам і збіг, і пішов до Бееру, і сидів там перед братом своїм. І володів Авімеле́х над Ізраїлем три роки. І послав Господь злого духа між Авімелехом та між сихемськими госпо́дарями, — і зрадили сихемські госпо́дарі Авімелеха, щоб прийшла кривда семидесяти Єруббаалових синів, а їхня кров спала на Авімелеха, їхнього брата, що їх повбивав, та на сихемських господарів, що зміцнили його руки забити братів своїх. І сихемські господарі́ поставили на верхів'ях гір чатівників на нього, і вони грабува́ли все, що прихо́дило до них на дорозі. І сказано про це Авімелеху. І прийшов Ґаал, Еведів син, та брати його, і вони прийшли до Сихему, — і дові́рилися йому сихемські господарі́. І вихо́дили вони в поле, і збирали виноград свій, і вича́влювали, і робили празник. І входили вони до дому свого бога, і їли й пили та проклинали Авімелеха. І говорив Ґаал, син Еведів: „Хто Авімелех і хто Сихе́м, що бу́демо служити йому? Чи ж він не син Єруббаа́лів, а Зевул начальник його? Служіть людям Гемора, батька Сихема, а чому ми бу́демо служити йому? А хто дав би цього народа в мою руку, то я прогнав би Авімелеха. І він скаже до Авімелеха: Помнож своє ві́йсько, та й вийди!“ І почув Зевул, голова міста, слова Ґаала, сина Еведового, — і запалився його гнів. І послав він послів до Авімелеха з хитрістю, говорячи: „Ось Ґаал, син Еведів, та брати його прихо́дять до Сихему, і ось вони підбу́рюють місто проти тебе. А тепер устань уночі ти та той наро́д, що з тобою, і чату́й на полі. І буде, — встанеш рано вранці, як схо́дитиме сонце, і нападеш на місто. І ось, — він та народ той, що з ним, ви́йдуть до тебе, а ти зробиш йому, як зна́йде потрібним рука твоя“. І встав уночі Авімелех та ввесь народ, що з ним, та й чатували над Сихемом чотири відділи. І вийшов Ґаал, син Еведів, і став при вході місько́ї брами. І встав Авімелех та народ, що з ним, із за́сідки. А Ґаал побачив той народ, та й сказав до Зевула: „Ось народ схо́дить із верхі́в гір“. І сказав до нього Зевул: „Ти бачиш гірську́ тінь, немов людей!“ А Ґаал далі говорив та казав: „Ось народ сходить з верхі́в'я, а один відділ приходить із дороги Елон-Меоненіму“. І сказав до нього Зевул: „Де тоді уста твої, що говорили: Хто Авімелех, що ми бу́дем служити йому? А оце той народ, що ти пого́рджував ним. Виходь же тепер, та й воюй з ним!“ І вийшов Ґаал перед сихемськими господаря́ми, та й воював з Авімелехом. І Авімелех погнав його, і він побі́г перед ним. І напа́дало багато трупів аж до входу до брами. І осівся Авімелех в Арумі, а Зевул вигнав Ґаал а та братів його, щоб не сиділи в Сихемі. I сталося другого дня, і вийшов наро́д на поле, а Авімелеху доне́сли про це. І взяв він людей, і поділив їх на три ві́дділи, та й чатував на полі. І побачив він, аж ось народ вихо́дить із міста, — і встав він на них, та й побив їх. А Авімелех та відділи, що з ним, напали й стали при вході місько́ї брами, а два відділи напали на все, що в полі, та й повбивали їх. І Авімелех воював із містом ці́лий той день, та й здобув місто, а народ, що був у ньому, позабивав. І зруйнував він те місто, та й обсіяв його сіллю. І почули про це всі, хто був у сихемській башті, і ввійшли до твердині, до дому бога Беріта. І було доне́сено Авімелехові, що зібралися всі господарі́ сихемської ба́шти. І вийшов Авімелех на го́ру Цалмон, він та ввесь народ, що з ним. І взяв Авімелех сокири в свою руку, та й настина́в галу́ззя з де́рева, і позно́сив його, і поклав на своє плече. І сказав він до народу, що з ним: „Що ви бачили, що́ зробив я, — поспішно зробіть, як я“. І настина́в також увесь народ кожен галу́ззя собі, і пішли за Авімелехом, і поскладали над печерою, та й підпалили над ними ту печеру огнем. І повмирали всі люди сихемської ве́жі, близько тисячі чоловіків та жінок. І пішов Авімелех до Тевецу, і таборува́в при Тевеці, та й здобув його. А в сере́дині міста була́ міцна́ башта, і повтікали туди всі чоловіки й жінки та всі господарі́ міста, і замкнули за собою, та й вийшли на дах тієї башти. І прийшов Авімелех аж до башти, та й воював із нею. І підійшов він аж до входу башти, щоб спалити її огнем. Тоді одна жінка кинула горі́шнього ка́меня від жо́рен на Авімелехову голову, — та й розторо́щила йому че́репа. І він зараз кликнув до юнака́, свого́ зброєно́ші, та й сказав йому: „Витягни свого меча, та й забий мене, щоб не сказали про мене: Його жінка забила!“ І його юна́к проколов його, — і він помер. І побачили ізра́їльтяни, що Авімелех помер, та й порозхо́дилися кожен на своє місце. І Бог віддав Авімелехові зло, яке він зробив був своєму батькові, що повбивав сімдеся́т братів своїх. А все зло сихемських людей Бог повернув на їхню го́лову, — і прийшло на них прокля́ття Йотама, Єруббаа́лового сина.

Респонсорійний псалом

Psalm 145

Друге читання

1 Петра 5

Тож благаю між вами пресві́терів, співпресві́тер та свідок Христових стражда́нь, співучасник слави, що повинна з'явитись: пасіть стадо Боже, що у вас, наглядайте не з примусу, але добровільно по-Божому, не для брудної наживи, а ревно, не пануйте над спа́дком Божим, але будьте для стада за взір. А коли Архипа́стир з'я́виться, то одержите ви нев'яну́чого вінка́ слави. Також молоді, — коріться ста́ршим! А всі майте покору один до о́дного, бо „Бог проти́виться гордим, а смиренним дає благода́ть!“ Тож покоріться під міцну́ Божу руку, щоб Він вас Свого ча́су пови́щив. Покладіть на Нього всю вашу журбу́, бо Він опікується вами! Будьте твере́зі, пильнуйте! Ваш супроти́вник — диявол — ходить, ричучи́, як лев, що шукає пожерти кого́. Противтесь йому́, тверді в вірі, знавши, що ті самі му́ки трапляються й вашому братству по світу. А Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удоскона́лить вас, хто трохи поте́рпів, хай упе́внить, зміцни́ть, уґрунтує. Йому слава та вла́да на вічні віки, амі́нь. Я коротко вам написав через Силуя́на, як гада́ю — вірного брата. Закликаю та свідчу, що це Божа благода́ть правдива, що ви в ній стоїте́. Вітає вас ра́зом ви́брана Церква в Вавилоні, і Ма́рко, мій син. Вітайте один о́дного поцілунком любови. Мир вам усім у Христі! Амінь.

Євангеліє

Від Луки 23

І зняли́ся всі їхні збори, і повели до Пилата Його. І зачали оскаржа́ти Його й говорити: „Ми стверди́ли, що Цей ворохо́бить народ наш, і забороняє податок давати кесареві, та й говорить, що Він, — Христос Цар“. І Пила́т запитав Його, кажучи: „Чи Ти Цар Юдейський?“ А Він відказав йому в відповідь: „Сам ти кажеш“... І Пилат сказав первосвященикам та до народу: „Я не знахо́джу жо́дної провини в Цій Люди́ні“. А вони намагались, говорячи: „Він бунтує наро́д, навчаючи в усій Юдеї, від Галілеї почавши аж посі“. А Пилат, вчувши про Галілею, спитав: „Хіба Він галіле́янин?“ І, дізнавшись, що Він із влади Ірода, відіслав Його Іродові, бо той в Єрусалимі також перебува́в тими днями. Коли ж Ірод побачив Ісуса, то дуже зрадів, бо він від давнього ча́су бажав Його бачити, — багато за Нього чував, і сподівався побачити чудо яке, що буває від Нього. І багато питався Його, та нічого не відповідав Він йому. І стояли тут первосвященики й книжники, та завзя́то Його оскаржували. Тоді Ірод із ві́йськом своїм ізневажив Його й насміявся, зодягнувши Його в яснобі́лу одіж, і відіслав до Пилата Його. І того дня стали Ірод із Пилатом за при́ятелів між собою, бо давніш ворожне́ча між ними була́. А Пилат скликав первосвящеників, і старшин, і наро́д, і промовив до них: „Привели́ ви мені Чоловіка Цього́, як того́, що бунтує наро́д. А ось я перед вами розвідав, — і не знахо́джу в Люди́ні Оцій ані однієї провини такої, про що ви оскаржуєте. Також Ірод, бо він відіслав Його нам. І ось нічого, що на смерть заслуго́вувало б, Він не вчинив. Отже я покараю Його й відпущу́“. Бо пови́нен був їм відпустити одно́го на свято. А наро́д став кричати й казати: Візьми Цього́, — відпусти ж нам Вара́вву!“ А той за повста́ння одне, яке сталося в місті, і за вбивство посаджений був до в'язни́ці. І зно́ву сказав їм Пилат, хотячи́ відпустити Ісуса. Та кричали вони й говорили: „Розіпни, розіпни Його!“ Він же втретє промовив до них: „Яке ж зло вчинив Він? Я нічого, що на смерть заслуго́вувало б, на Нім не знайшов. Отже я покараю Його й відпущу́“. А вони сильним криком свого домага́лися, та вимагали розп'я́сти Його. І взяв го́ру крик їхній та первосвящеників. І Пилат присудив, щоб було́, як просили вони: відпустив їм Вара́вву, поса́дженого за повста́ння та вбивство в в'язницю, за якого просили вони, а Ісуса віддав їхній волі... І як Його повели́, то схопи́ли якогось Си́мона із Кіріне́ї, що з поля вертався, і поклали на нього хреста, щоб він ніс за Ісусом! А за Ним ішов на́товп великий людей і жінок, які плакали та голосили за Ним. А Ісус обернувся до них та й промовив: „Дочки єрусалимські, не ридайте за Мною, — за собою ридайте й за ді́тьми своїми! Бо ось дні настають, коли скажуть: „Блаженні неплідні, та утро́би, які не родили, і груди, що не годували“. Тоді стануть казати гора́м: „Поспадайте на нас“, а узгі́р'ям: „Покрийте нас!“ Бо коли таке роблять зеленому дереву, то що́ буде сухому?“ І вели́ з Ним також двох злочинників інших, щоб убити. А коли прибули́ на те місце, що звуть „Черепо́вище“, розп'яли́ тут Його та злочинників, — одно́го право́руч, а одного ліво́руч. Ісус же промовив: „Отче, відпусти їм, — бо не знають, що чинять вони!“ А як Його одіж ділили, то кидали же́реба. А люди стояли й дивились... Насміхалися з ними й старши́ни, говорячи: „Він інших спасав, — нехай Сам Себе ви́зволить, коли Він Христос, Божий Обра́нець!“ І вояки́ глузували з Нього: приступаючи, о́цет Йому подавали, і казали: „Коли Цар Ти Юдейський, — спаси Себе Сам!“ Був же й напис над Ним письмом грецьким, латинським і гебрейським написаний: „Це — Цар Юдейський“. А один із розп'я́тих злочинників став зневажати Його й говорити: „Чи Ти не Христос? То спаси Себе й нас!“ Обізвався ж той другий, і докоряв йому, кажучи: „Чи не боїшся ти Бога, коли й сам на те саме засуджений? Але ми справедливо засу́джені, і належну заплату за вчинки свої беремо́, — Цей же жодного зла не вчинив“. І сказав до Ісуса: „Спогада́й мене, Господи, коли при́йдеш у Царство Своє!“ І промовив до нього Ісус: „Попра́вді кажу́ тобі: ти бу́деш зо Мною сьогодні в раю́!“ Наближалася шоста година, — і те́мрява стала по ці́лій землі аж до години дев'ятої. І сонце затьми́лось, і в храмі завіса роздерлась надво́є. І, скрикнувши голосом гучним, промовив Ісус: „Отче, у руки Твої віддаю Свого духа!“ І це прорікши, Він духа віддав. Коли ж сотник побачив, що́ сталось, він Бога просла́вив, говорячи: „Дійсно праведний був Чоловік Цей!“ І ввесь на́товп, який зійшовсь на видо́вище це, як побачив, що́ сталось, — бив у гру́ди себе та вертався. Усі ж знайо́мі Його й ті жінки́, що прийшли були з Ним із Галілеї, здалека стояли й дивились на це. І ось муж, на ім'я́ йому Йо́сип, що був радником синедріону, люди́на шановна і праведна, — не пристав він до ради та чину їх, — із Аримате́ї, юдейського міста, що й сам сподівався Божого Царства, — цей прийшов до Пилата, і тіла Ісусового став просити. І Йо́сип, знявши Його, обгорнув у полотно, і покла́в Його в гро́бі, що в скелі був ви́січений, і що в ньому ніко́ли ніхто не лежав. День той був Приготува́ння, і наставала субота. А жінки́, що прийшли були з Ним із Галілеї, ішли слідо́м, і вони бачили гро́ба, і як покладене тіло Його. Повернувшись, вони наготува́ли па́хощів і мира, а в суботу, за заповіддю, спочивали.