Читання дня

Перше читання

2 Хронік 4

І зробив мідяного же́ртівника, двадцять ліктів довжина́ йому і двадцять ліктів ширина́ йому, і десять ліктів височина́ йому. І зробив він лите море, десять на міру ліктем від кра́ю його до краю його, навколо кругля́сте, і п'ять на міру ліктем височина́ йому. А шнур — тридцять на міру ліктем — ото́чував його навко́ло. А під ним — постать волі́в, що зо всіх сторін ото́чують його, на десять ліктів на міру ліктем оточують море навко́ло; два ряди волів відлиті при відлива́нні його. Воно стояло на дванадцятьо́х вола́х, — три обе́рнені на пі́вніч, і три обернені на за́хід, і три обернені на пі́вдень, і три обернені на схід. А море на них зве́рху, а всі зади їх — до нутра́. А грубина́ його — долоня, а край його — як робота кра́ю ке́ліха, квітки ліле́ї. Містило воно три тисячі ба́тів. І зробив десять умива́льниць, і поставив п'ять з правиці, а п'ять з лівиці, щоб мити в них, — пригото́влене на цілопа́лення поло́щуть у них, а море — для священиків, щоб митися в ньому. І зробив десять золотих свічникі́в, як нале́жалося, і поставив їх у храмі п'ять з правиці, а п'ять з лівиці. І зробив десять столів, і поставив у храмі, — п'ять з правиці, а п'ять з лівиці. І зробив сто золотих кропи́льниць. І зробив священиче подві́р'я та подвір'я велике, і двері до подвір'я, і їхні двері покрив міддю. А море поставив з правого боку на південний схід. І поробив Хурам го́рнята, і лопа́тки, і кропильниці. І покінчи́в Хурам робити працю, яку зробив для царя Соломона в Божому домі: два стовпи́, і ку́лі, і дві ма́ковиці на верху́ тих стовпі́в, і дві мере́жки на покриття́ оби́двох куль ма́ковиць, що на верха́х стовпів, і чотири сотні грана́тових яблук для обох мере́жок, два ряди грана́тових яблук для однієї мережки, щоб покрити оби́дві кулі ма́ковиць, що на пе́реді тих стовпі́в. І поробив підста́ви, і поробив умива́льниці на тих підста́вах, одне море, і дванадцять волів під ним, і горня́та, і лопа́тки, і виде́льця, і всі їхні речі поробив Хурам-Авів цареві Соломонові для Господнього дому з ви́поліруваної міді. На Йорда́нській рівни́ні повідлива́в їх цар у гли́нистій землі між Суккотом та між Цередою. І наробив Соломон усіх цих речей дуже багато, бо не дослі́джена була вага міді. І поробив Соломон усі речі, що в Божому домі, та золотого же́ртівника й столи, а на них — хліб показни́й, і свічники́, і їхні лямпа́дки, щоб запалювати їх за постановою перед девіром, — зо щирого золота. А квітки́, і лямпа́дки, і щи́пчики — із золота, з доскона́лого золота. А но́жиці, і кропильниці, і ло́жки, і кадильниці — зо щирого золота; а вхід до дому, його внутрішні двері до Святого Святих та двері дому до храму — із золота.

Респонсорійний псалом

Psalm 112

Друге читання

До ефесян 2

І вас, що мертві були через ваші провини й гріхи, в яких ви колись проживали за звича́єм віку цього́, за волею князя, що панує в повітрі, духа, що працює тепер у неслухня́них, між якими й усі ми проживали колись у пожадливостях нашого тіла, як чинили волю тіла й думо́к, і з природи були дітьми́ гніву, як і інші, - Бог же, багатий на милосердя, через Свою превелику любов, що нею Він нас полюбив, і нас, що мертві були через прогріхи, оживив ра́зом із Христом, — спасені ви благода́ттю, - і ра́зом із Ним воскресив, і ра́зом із Ним посадив на небесних місцях у Христі Ісусі, щоб у наступних віках показати безмірне багатство благода́ті Своєї в до́брості до нас у Христі Ісусі. Бо спасені ви благода́ттю через віру, а це не від вас, то дар Божий, не від діл, щоб ніхто не хвалився. Бо ми — Його тво́риво, ство́рені в Христі Ісусі на добрі діла, які Бог наперед приготува́в, щоб ми в них перебува́ли. Отож, пам'ятайте, що ви, колись тілом погани, що вас так звані рукотворно „обрізані“ на тілі звуть „необрізаними“, що ви того ча́су були́ без Христа, відлучені від громади ізра́їльської, і чужі заповітам обі́тниці, не мавши надії й без Бога на світі. А тепер у Христі Ісусі ви, що колись далекі були́, стали близькі́ Христовою кров'ю. Він бо наш мир, що вчинив із двох одне й зруйнував середи́нну перегороду, ворожнечу, Своїм тілом, - Він Своєю наукою знищив Зако́на заповідей, щоб з обох збудувати Собою одно́го ново́го чоловіка, мир чинивши, і хрестом примирити із Богом обох в однім тілі, ворожнечу на ньому забивши. І, прийшовши, „Він благовісти́в мир вам, далеким, і мир близьки́м“, бо обоє Ним маємо при́ступ у Дусі однім до Отця. Отже, ви вже не чужі й не прихо́дьки, а співгорожа́ни святим, і домашні для Бога, збудовані на основі апо́столів і пророків, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос, що на ньому вся буді́вля, улад побудована, росте в святий храм у Господі, що на ньому і ви ра́зом будуєтеся Духом на оселю Божу.

Євангеліє

Від Луки 18

І Він розповів їм і притчу про те, що треба молитися за́вжди, і не занепада́ти духом, говорячи: „У місті якомусь суддя був один, що Бога не боявся, і людей не соро́мився. У тому ж місті вдова перебува́ла, що до нього ходила й казала: „Оборони мене від мого супроти́вника!“ Але він довгий час не хотів. А зго́дом сказав сам до се́бе: „Хоч і Бога я не боюся, і людей не соро́млюся, але через те, що вдовиця оця докучає мені, то візьму́ в оборону її, щоб вона без кінця не ходила, і не докучала мені“. І промовив Господь: „Чи чуєте, що́ говорить суддя цей неправедний? А чи ж Бог в оборону не ві́зьме обра́них Своїх, що голосять до Нього день і ніч, хоч і ба́риться Він щодо них? Кажу вам, що Він їм незаба́ром подасть оборону! Та Син Лю́дський, як при́йде, чи Він на землі зна́йде віру?“ А для деяких, що були себе певні, що вони ніби праведні, і за ніщо́ мали інших, Він притчу оцю розповів. „Два чоловіки до храму ввійшли помолитись, — один фарисе́й, а другий був ми́тник. Фарисей, ставши, так молився про себе: „Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: зди́рщики, неправедні, перелю́бні, або як цей ми́тник. Я по́щу два ра́зи на тиждень, даю десятину з усьо́го, що тільки надба́ю!“ А ми́тник здалека стояв, та й очей навіть звести до неба не смів, але бив себе в груди й казав: „Боже, будь милости́вий до мене грішного!“ Говорю́ вам, що цей повернувся до дому свого більш виправданий, аніж той. Бо кожен, хто підно́ситься, — буде пони́жений, хто ж понижа́ється, — той піднесе́ться“. До Нього ж прино́сили й немовлят, щоб до них доторкнувся, а учні, побачивши, їм докоряли. А Ісус їх покликав та й каже: „Пустіте дітей, щоб до Мене прихо́дили, і не забороняйте їм, — бо таких Царство Боже. Поправді кажу́ вам: Хто Божого Царства не при́йме, як дитя, той у нього не вві́йде!“ І запитався Його один і́з нача́льникі́в, говорячи: „Учителю Добрий, що робити мені, щоб вспадкува́ти вічне життя?“ Ісус же йому відказав: „Чого звеш Мене Добрим? Ніхто не є Добрий, — тільки Сам Бог! Знаєш заповіді: „Не чини пере́любу, не вбивай, не кради́, не свідку́й неправдиво, шануй свого батька та матір“. А він відказав: „Усе́ це я виконав від юна́цтва свого́!“ Як почув це Ісус, то промовив до нього: Одно́го тобі ще бракує: Розпро́дай усе, що ти маєш, і вбогим роздай, — і матимеш скарб свій на небі. Вертайся тоді, та й іди вслід за Мною!“ А він, коли почув це, то засумував, бо був ве́льми багатий. Як побачив Ісус, що той засумував, то промовив: „Як тяжко багатим увійти в Царство Боже! Бо верблю́дові легше пройти через го́лчине ву́шко, ніж багатому в Боже Царство ввійти“. Ті ж, що чули, спитали: „Хто́ ж тоді може спасти́ся?“ А Він відповів: „Неможливе лю́дям — можливе для Бога!“ І промовив Петро: „От усе ми покинули, — та й пішли за Тобою слідо́м“. А Ісус відказав їм: „Поправді кажу́ вам: Немає такого, щоб покинув свій дім, або дружи́ну, чи братів, чи батьків, чи дітей ради Божого Царства, і не одержав би значно більш цього́ ча́су, а в віці наступнім — життя вічне“. І, взявши Дванадцятьо́х, промовив до них: „Оце в Єрусалим ми йдемо́, і все здійсни́ться, що́ писали Пророки про Лю́дського Сина. Бо Він ви́даний буде поганам, і буде осмі́яний, і покривджений, і опльо́ваний. і, збичува́вши, уб'ють Його, — але третього дня Він воскресне!“ Та з цього нічо́го вони не збагну́ли, і ця річ перед ними закрита була́, і ска́заного вони не розуміли. І сталось, як Він наближа́вся був до Єрихо́ну, один невидю́щий сидів при дорозі й просив. А коли він прочув, що проходить наро́д, то спитався: „Що́ це таке?“ А йому відказали, що проходить Ісус Назаряни́н. І став він кричати й казати: „Ісусе, Сину Давидів, — змилуйся надо мною!“ А ті, що попе́реду йшли, сварились на нього, щоб він замо́вк, а він іще більше кричав: „Сину Давидів, — змилуйся надо мною!“ І спинився Ісус, і привести його до Себе звелів. А коли той набли́зивсь до Нього, то Він запитався його: „Що́ ти хочеш, щоб зробив Я тобі?“ А той відповів: „Господи, — нехай стану видю́щим!“ Ісус же до нього сказав. „Стань видющий! Твоя віра спасла тебе!“ І зараз видю́щим той став, і пішов вслід за Ним, прославляючи Бога. А всі люди, бачивши це, віддали́ хвалу Богові.